справа № 761/9871/23
провадження № 22-ц/824/7539/2025
15 липня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.,
при секретарі Черняк Д. Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Картель Буд» про стягнення пені за договором, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Мамаєва Дмитра Юрійовича на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2024 року в складі судді Юзькової О. Л.,
встановив:
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Картель Буд» (далі - ТОВ «Картель Буд») про стягнення пені за договором.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 28 листопада 2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Картель Буд» був укладений договір купівлі-продажу майнових прав №165/3/ШК.
Відповідно до п. 2.1 ст. 2 договору "продавець" продає, а покупець купує майнові права на об'єкт нерухомості у порядку та умовах, передбачених цим договором та у відповідності до норм Цивільного кодексу України, що визначають загальні положення про купівлю-продаж".
В силу вимог п. 2.2 ст. 2 договору "сторони домовились, що об'єктом нерухомості, майнові права на який передається за даним договором, є об'єкт нерухомості, розташований в об'єкті капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 39,48 м2.
Згідно п. 2.4 ст. 2 договору, "Запланований термін будівництва та введення в експлуатацію Об'єкта капітального будівництва - 4 квартал 2018 року".
У відповідності до п. 4.2 ст. 4 договору "Орієнтовна вартість майнових прав на об'єкт нерухомості в день укладення цього договору складає 560 458 грн 50 коп. , в тому числі ПДВ 20% - 93 409 грн 75 коп.".
На виконання умов договору, визначених у п. 4.2 ст. 4, позивач оплатив на рахунок відповідача 100% вартості майнових прав на об'єкт нерухомості за будівельною адресою : АДРЕСА_1 , загальною площею 39,48 м2 в сумі 560 458, 50 грн, в тому числі ПДВ 20%, що становить 93 409, 75 грн.
Відповідач, в порушення виконання покладених на нього зобов'язань згідно умов договору, не завершив будівництво житлового будинку за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , на який позивачем було придбано майнові права, та об'єкт житлового будинку не введено в експлуатацію станом на дату подання позову.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив позовні вимоги на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» задовольнити та стягнути з відповідача на скою користь пеню у розмірі 257 754,86 грн.
Також просив відшкодувати судові витрати по справі.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2024 року вказаний позов залишено без задоволення.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що договір купівлі-продажу майнових прав не містить умову про чітко визначений термін введення в експлуатацію спірного об'єкта нерухомості, сторони лише узгодили запланований термін будівництва, введення в експлуатацію Об'єкта капітального будівництва не належить до цивільно-правових відносин, а тому склад цивільно-правового порушення зі сторони відповідача відсутній. Зазначений факт виключає можливість застосувати до відповідача цивільно-правову відповідальність у вигляді стягнення неустойки (штрафу).
Щодо можливості застосування до даних правовідносин положень ч. 5 ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів" суд зазначив, що зміст положень укладеного між сторонами договору свідчить про те, що між сторонами відсутні правовідносини надання послуг в розумінні ч.1 ст. 901 ЦК України, оскільки за умовами договору відповідач повинен закріпити за позивачем майнові права на Об'єкт нерухомості та забезпечити будівництво та введення в експлуатацію, що не включає надання такої послуги як виконання робіт з будівництва.
Суд першої інстанції враховано правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 17 травня 2023 року у справі №591/19/20 про те, що положення частини 5 ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів" про стягнення пені не поширюються на правовідносини, які виникли між сторонами на підставі договору інвестування у будівництво житла ( купівлі-продажу майнових прав), оскільки укладений між сторонами договір про інвестування у будівництво житла не передбачає розмір процентів на суму вкладу або дохід в інший формі, а позивачем неустойка обчислена від вартості об'єкта інвестування. При цьому у відповідача не існувало грошового зобов'язання, а лише зобов'язання зарезервувати квартиру й передати її після введення будинку в експлуатацію.
З огляду на вказаний правовий висновок суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність посилань позивача щодо можливості застосування до спірних правовідносин штрафних санкцій, регламентованих ч. 5 ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів".
27.01.2025 представник ОСОБА_1 - адвокат Мамаєв Д. Ю. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2024 року та прийняти нове рішення, який позов задовольнити.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що відповідно до змісту договору купівлі-продажу майнових прав №165/3/ШК від 28.11.2017, сторони обумовили, що відповідач не лише продає майнові права на об'єкт нерухомості, а безпосередньо забезпечує його будівництво, оскільки право на спорудження виникло у відповідача на підставі Договору №28/05-ФЗ/14 від 28 травня 2014 року, укладеного між ДВНЗ «Київській індустріальний коледж» та ТОВ «ВКФ «Фарби України» та Договору №07/09-15 ФЗ про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника від 07 вересня 2015 року, що укладений між відповідачем та ТОВ «ВКФ «Фарби України».
Вважає, що обставини даної справи не є подібними до обставин справи, в якій Верховний Суд виніс постанову від 17 травня 2023 року у справі №591/19/20.
Аналізуючи умови укладеного між сторонами справи договору купівлі продажу майнових прав можна зробити висновок, що це по суті договір купівлі-продажу нерухомого майна. Тобто, за договором купівлі-продажу майнових прав позивач отримує у власність індивідуально визначене нерухоме майно з усіма притаманними йому властивостями.
Вважає, що відповідно до умов укладеного договору на відповідача покладено обов'язки не лише в частині продажу майнових прав на об'єкт нерухомості позивачу, а також обов'язок спорудження, забезпечення будівництва та введення в експлуатацію житлового будинку, майнові права на квартиру в якому були придбані позивачем по справі.
За характером ці правовідносини подібні до відносин, що виникають з договору будівельного підряду, що регламентується ст. 875 ЦК України, а тому їх слід кваліфікувати як угоду про надання послуг з будівництва житла.
Оскільки відповідач є забудовником, вид діяльності якого згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців є будівництво житлових і нежитлових будівель, а позивач є покупцем майнових прав на квартиру, будівництво і введення в експлуатацію житлового будинку, де розташована ця квартира, покладено саме на відповідача.
Договором купівлі продажу майнових прав №165/3/ШК від 28 листопада 2017 року чітко визначені і передбачені обов'язки, які взяв на себе відповідач в частині забезпечення будівництва об'єкта капітального будівництва та безпосередньо введення його в експлуатацію, при цьому визначено конкретний обсяг, строки, зміст і вимоги до виконання цих робіт.
Відтак до даних правовідносин підлягають до застосування положення Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки укладеним договором передбачається виконання будівельних робіт з будівництва житла з боку відповідача, як забудовника, та оплата майнових прав за придбаний об'єкт нерухомого майна з боку позивача по справі, як покупця за договором.
Укладений Договір купівлі продажу майнових прав №165/3/ШК від 28 листопада 2017 року через майнові права відповідає ознакам споживчого договору, оскільки його предметом є набуття у власність товару у вигляді квартири, що в подальшому буде використовуватись позивачем для власних потреб.
Не погоджується з позицією суду про те, що договором не передбачено остаточний строк завершення будівництва та введення житлового будинку в експлуатацію.
Правом надання відзиву на апеляційну скаргу ТОВ «Картель Буд» не скористалось.
В судове засідання учасники справи не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.
Представник позивача - адвокат Мамаєв Д. Ю. через систему "Електронний суд" 13.07.2025 звернувся до суду з заявою, в якій просив розглядати справу в його відсутність.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що 28 листопада 2017 року між ОСОБА_1 (покупець) та ТОВ «Картель Буд» (продавець) укладено договір купівлі-продажу майнових прав №165/3/ШК (а.с.6-13 т.1).
За умовами вказаного договору продавець продає, а покупець купує майнові права на Об'єкт нерухомості у порядку та на умовах, передбачених цим договором, та у відповідності до норм Цивільного кодексу України, що визначають загальні положення про купівлю-продаж ( п. 2.1 договору).
Сторони домовились, що Об'єктом нерухомості, майнові права на який передаються за даним договором, є об'єкт нерухомості, розташований в Об'єкті капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , з наступними характеристиками: Об'єкт - квартира АДРЕСА_1 ; кількість кімнат - 1; загальна площа - 39,48 кв.м.; поверх 5; секція 3 (п. 2.2 договору).
Запланований термін будівництва та введення в експлуатацію Об'єкта капітального будівництва - 4 квартал 2018 року (п. 2.3 договору).
Продавець зобов'язаний забезпечувати будівництво об'єкту капітального будівництва та введення його в експлуатацію в терміни, зазначені в п. 2.4 даного договору ( п. 5.2.5 договору).
Відповідно до довідки ТОВ «Картель Буд» від 22.06.2020, ОСОБА_1 сплатив продавцю грошові кошти 560 485 грн 50 коп., в тому числі ПДВ 20% - 93 414, 25 грн, що складає 100 відсотків вартості майнових прав на Об'єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , а продавець прийняв їх, та після завершення будівництва гарантує його продажу (а.с.14 т.1).
Станом на час подання позову спорудження об'єкта капітального будівництва не завершено, будинок в експлуатацію не введено.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У частині першій статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина першої статті 638 ЦК України зазначає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Положення частини першої статті 509 ЦК України визначають, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України).
Стаття 611 ЦК України передбачає правові наслідки порушення зобов'язання, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина перша статті 549 ЦК України).
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (абзац перший частини другої статті 551 ЦК України).
Звертаючись до суду із позовом позивач посилався на порушення позивачем строку введення будинку в експлуатацію, яке було заплановано на 4 квартал 2018 року, а тому вважав, що він має право на стягнення з відповідача пені на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Приписи статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлюють права споживача у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг).
Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги. Поряд з цим, продавець - це суб'єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації (пункт 18 частини першої статті 1 зазначеного закону).
Згідно з пунктом 17 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Робота - це діяльність виконавця, результатом якої є виготовлення товару або зміна його властивостей за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 21 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).
У зобов'язаннях по виконанню робіт на одного з контрагентів покладається обов'язок виконати роботу, яка б завершувалась досягненням певного матеріального результату, а у зобов'язаннях про надання послуг діяльність контрагента спрямована на вчинення юридичних і фактичних дій, які безпосередньо не породжують матеріальних наслідків або зовсім не повинні завершуватися матеріальними наслідками, тобто споживання послуги має місце в процесі її надання, на відміну від роботи, споживання результатів якої зазвичай не збігається з часом її виконання.
Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Згідно з частиною першою статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності.
За змістом пункту 2.1. договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 28 листопада 2017 року продавець продає, а покупець купує майнові права на Об'єкт нерухомості у порядку та на умовах, передбачених цим договором, та у відповідності до норм Цивільного кодексу України, що визначають загальні положення про купівлю-продаж.
Статтею 3 договору передбачено порядок передачі визначеного у договорі купівлі-продажу майна.
Зазначене цілком відповідає характерним ознакам договору купівлі-продажу.
Отже спірний договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 28 листопада 2017 року не є договором підряду чи договором про надання послуг.
Сторони погодилися з такими умовами договору, заперечень щодо їх формулювань не висловлювали, в судовому порядку, у тому числі в межах справи, що переглядається, не заявляли про недійсність умов зазначеного вище договору купівлі-продажу.
Отже, відсутні правові підстави для стягнення з продавця за договором купівлі-продажу майнових прав пені, передбаченої частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», з огляду на те, що така пеня підлягає нарахуванню у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг) виконавцями робіт і надавачами послуг, а не продавцями товарів.
Таким чином, зміст договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру дозволяє дійти висновку про те, що між сторонами не виникло правовідносин з надання послуг або виконання робіт, предметом договору були майнові права на квартиру.
Враховуючи те, що за договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 28 листопада 2017 року відповідач не брав на себе зобов'язань виконати певні будівельні роботи чи надати певні послуги позивачу, суд першої інстанції дійшов загалом правильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ТОВ «Картель Буд», яке виступає продавцем майнових прав у спірних правовідносинах, до відповідальності, передбаченої частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг).
Такі висновки відповідають правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 369/10606/17 та від 15 червня 2022 року у справі № 711/1032/21, з якими Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду погодився у постанові від 25 березня 2024 року у справі № 759/9026/21 та не знайшов підстав для відступу від них.
При цьому способи захисту прав покупця за споживчим договором купівлі-продажу передбачені статтями 8, 9 Закону України «Про захист прав споживачів».
Доводи апеляційної скарги з приводу того, що за укладеним договором сторони узгодили, що на відповідача покладається обов'язок з будівництва об'єкта нерухомості й останній надає відповідні послуги з будівництва, спростовується текстом укладеного договору купівлі-продажу майнових прав від 28 листопада 2017 року, за яким сторони передбачили, що продавець продає, а покупець купує майнові права на об'єкт нерухомості у порядку та умовах, передбачених цим Договором, та у відповідності до норм Цивільного кодексу України, що визначають загальні положення про купівлю-продаж.
Надана позивачем копія договору №28/05-ФЗ/14 від 28 травня 2014 року про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника, укладеного між Державним вищим навчальним закладом «Київській індустріальний коледж» та ТОВ «ВКФ «Фарби України», додаткової угоди №1 до Договору про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника від 28 травня 2014 року, Акту-приймання-передачі будівельного майданчика від 28 травня 2014 року та Декларації про початок виконання будівельних робіт не є належними доказами на підтвердження статусу ТОВ "Картель Буд" як особи, на яку покладено обов'язок здійснити будівництво житлового будинку, майнові права на квартиру в якому було придбано позивачем.
Та обставина, що ТОВ "Картель Буд" 19 вересня 2016 року була видана ліцензія на господарську діяльність з будівництва об'єктів ІV і V категорій складності, також не може слугувати достатнім доказом на підтвердження того, що останнє взяло на себе зобов'язання перед позивачем здійснити будівництво вищевказаного будинку.
Колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги в тій частині, що договором передбачено строк прийняття об'єкта будівництва до експлуатації з огляду на таке.
Згідно зі статтею 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Стаття 252 ЦК України дає визначення строку та терміну, а саме строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами; термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що в укладеному між сторонами договорі термін будівництва та введення об'єкта будівництва до експлуатації конкретною датою не визначено.
При цьому суд першої інстанції врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 22 липня 2020 року в справі № 369/6303/19, відповідно до яких встановлення орієнтовного строку вказує на невизначеність такої істотної умови як строк прийняття об'єкта будівництва до експлуатації.
Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 22 липня 2020 року в справі № 369/6303/19, не є релевантними до спірних відносин, оскільки викладені за інших фактичних обставин справи. Зокрема у наведеній судом справі було встановлено, що сторони договору купівлі-продажу майнових прав погодили орієнтовний строк прийняття об'єкта будівництва до експлуатації. Тоді як в цій справі, яка переглядається, сторони чітко визначили строк виконання зобов'язання - 4 квартал 2018 року.
При цьому слід розуміти різницю між «планованим» та «орієнтовним» строком.
Указані поняття не є тотожними.
У даному випадку строк прийняття будинку в експлуатацію був запланований, а тому мав настати не пізніше кінця 4 кварталу 2018 року, тоді як орієнтована дата може змінитися у силу різних обставин, тому й указує на невизначеність умов такого правочину.
Подібні висновки щодо строку прийняття об'єкта будівництва до експлуатації викладені у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 757/25889/21.
У зв'язку з чим висновки суду першої інстанції що строк прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію в договорі конкретно не визначений, є недостатньо обґрунтованим.
Разом з тим, помилковість вказаних висновків суду першої інстанції не призвело до неправильного вирішення цієї справи з огляду на мотиви, наведені вище.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до положень статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на положення частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мамаєва Дмитра Юрійовича залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. І. Ящук