Справа №:755/8442/25
Провадження №: 2-о/755/407/25
"15" липня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва у складі:
Головуючого судді - Хромової О.О.
при секретарі - Бовкун М.В.
за участі:
заявника - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, цивільну справу окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту, що має юридичне значення,
Заявник ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Бойка Є.В., звернулася до Дніпровського районного суду міста Києва із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: просила встановити факт смерті громадянки України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки міста Київ, у місті Астрахань, Астраханська обл., Російська Федерація, ІНФОРМАЦІЯ_2 о 16 год. 10 хв.
Заяву обгрунтовано тим, що ОСОБА_2 народилась в місті Києві, про що 14 листопада 1968 року Дарницьким РАЦС м. Києва видано свідоцтво про народження НОМЕР_1 , відповідно до якого матір'ю записана ОСОБА_1 , батьком - ОСОБА_3 .
Громадянка України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в березні 2020 року виїхала до Російської Федерації в місто Астрахань на постійне місце проживання. У лютому 2023 року заявнику стало відомо, що її донька ОСОБА_2 померла, про що свідчить свідоцтво про смерть від 21 лютого 2023 року серії НОМЕР_2 , видане 9300002 Спеціалізованим відділом служби записів актів цивільного стану Астраханської області, та копія медичного свідоцтва про смерть від 18 лютого 2023 року серії НОМЕР_3 .
ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса з наявними документами щодо оформлення спадкових прав після доньки, однак їй усно повідомлено про необхідність надання свідоцтва про смерть доньки, виданого компетентними органами іноземної держави, яке є дійсним на території України за умови його легалізації та перекладу на українську мову, справжність підпису перекладача, який буде засвідчений нотаріусом України.
03 квітня 2025 року заявник звернулась до Дніпровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції
(м. Київ) з метою отримання свідоцтва про смерть, про що їй усно відмовлено, оскільки факт смерті доньки відбувся на території Російської Федерації, з державою розірвані будь-які дипломатичні зв'язки та припинено участь України у Конвенції про правову допомогу і правові відносини.
Оскільки отримання свідоцтва про смерть в органах РАЦС Міністерства юстиції України є неможливим, просила встановити факт смерті особи на території Російської Федерації.
Факт смерті ОСОБА_2 зареєстрований іноземним органом реєстрації. Визнати на території України свідоцтво про смерть, видане Спеціалізованим відділом служби записів актів цивільного стану у м. Астрахань РФ, неможливо, оскільки з Російською Федерацією розірвані будь-які дипломатичні зв'язки та припинено участь України у Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року з Росією та Білоруссю.
Встановлення факту смерті ОСОБА_2 необхідно для державної реєстрації смерті та одержання свідоцтва про смерть державного зразка.
На підставі викладеного заяву просила задовольнити.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 29 травня 2025 року заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку окремого провадження, призначено судове засідання на 15 липня 2025 року на 11 год. 00 хв.
15 липня 2025 року у судовому засіданні ОСОБА_1 вимоги заяви підтримала та просила задовольнити з мотивів, викладених у заяві.
Заінтересована особа - Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у судове засідання свого представника не направили, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлялися належним чином, про причини неявки не повідомили.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення заявника, оцінивши надані сторонами докази, суд приходить до таких висновків.
До матеріалів справи долучено копію паспорта громадянина України серії НОМЕР_4 , виданий Дніпровським РУГУ МВС України у місті Києві 15 лютого 1998 року, що належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Також до матеріалів справи долучено копію паспорта громадянина України серії НОМЕР_5 , виданого Дніпровським РУ ГУ МВС України в місті Києві 13 лютого 1998 року народження, що належить ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що зареєстрована за адресою:
АДРЕСА_1 .
Зі свідоцтва про народження від 14 листопада 1968 року, виданого Дарницьким відділом ЗАГС у місті Києві, встановлено, що ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що 14 листопада 1968 року в книзі запису актів громадянського стану про народження зроблено відповідний запис за
№ 4320. Батьками зазначені: ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
З копії паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_6 , що належить ОСОБА_2 , встановлено, що ОСОБА_2 28 березня 2017 року отримала дозвіл на тимчасове проживання в Російській Федерації до 28 березня 2020 року.
Згідно свідоцтва про смерть від 21 лютого 2023 року серії НОМЕР_2 , виданого Спеціалізованим відділом служби запису актів громадянського стану Астраханської області, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 о 16 год. 10 хв. у місті Астрахань, Російська Федерація, про що 21 лютого 2023 року складено запис акту про смерть
№ 170239300000201114001.
Також до матеріалів справи долучено копію медичного свідоцтва про смерть від 18 лютого
2023 року серії НОМЕР_3 , виданого Державною бюджетною установою охорони здоров'я Астраханської області «Патологоанатомічне бюро», відповідно до якого ОСОБА_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 о 16 год. 10 хв. у місті Астрахань Астраханської області, Російська Федерація.
Вказані документи надано без перекладу на українську мову.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно із пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Встановлення фактів є особливою функцією суду, необхідною для підтвердження певної обставини як факту, про що просить заявник. Необхідність цього виникає у зв'язку із прогалиною в інформації або її відсутності, яка не дає змоги дійти остаточного висновку у питанні.
Пунктом 8 частини першої статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Відповідно до положень частини другої статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року по справі № 320/948/18 зазначила, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
-факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
-встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
-заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
-чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
За положеннями статті 49 ЦК України актом цивільного стану є, зокрема, смерть фізичної особи, яка підлягає державній реєстрації відповідно до закону та обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Як передбачено у частині першій статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
За пунктом 7 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5 документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Отже, чинним законодавством передбачено певний порядок визнання документів, виданих органами іноземних держав на підтвердження факту смерті, а саме: їх легалізація в установленому законом порядку, або такий порядок може бути визначений міжнародно-правовим договором.
У статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
10 січня 2002 року Верховна Рада України дала згоду на приєднання України до Конвенції
1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. Конвенція набрала чинності для України 22 грудня 2003 року і застосовується у відносинах з державами, що не висловили заперечень проти приєднання України до Конвенції.
Частинами першою та другою статті 1 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів передбачено, що вона поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.
В силу статті 2 Конвенції кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ.
Статтею 3 наведеної Конвенції визначено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений. Однак дотримання згаданої в попередній частині формальної процедури не може вимагатися, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами відміняють чи спрощують дану формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації.
В силу вимог статей 4, 5 Конвенції передбачений статтею 3 апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції. Однак апостиль може бути складений офіційною мовою органу, що його видає. Типові пункти в апостилі можуть бути викладені також другою мовою. Заголовок «Apostille» (Convention de la Haye du 5 octobre 1961)» повинен бути викладений французькою мовою.
Апостиль проставляється на вимогу особи, яка підписала документ, або будь-якого пред'явника документа. Заповнений належним чином апостиль засвідчує справжність підпису, якість, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичність відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ. Підпис, відбиток печатки або штампа на апостилі не потребують ніякого засвідчення.
Відповідно до статті 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, укладеної між державами - членами СНД, зокрема, Україною і Російською Федерацією, та ратифікованою Законом України від 10 листопада 1994 року
№ 240/94-ВР, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення; документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.
Разом із тим, 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року».
Відповідно до вказаного Закону дію Конвенції було зупинено у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь.
Це означає, що дія цієї Конвенції, у тому числі і статті 13, зупиняється щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених лише у двох країнах (Російська Федерація та Республіка Білорусь), незалежно від дати їх видачі, посвідчення.
Разом з тим, з дати зупинення дії Конвенції 1993 року у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь до документів, виданих на території цих країн, при їх пред'явленні на території України застосовуватиметься вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, яка була підписана 05 жовтня 1961 року в м. Гаага.
Відповідно до Закону України від 10 січня 2002 року № 2933-ІІІ «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних документів» Україна приєдналася до Конвенції, яка набрала чинності з 22 грудня 2003 року та залишається чинною у відносинах України з Російською Федерації і Республікою Білорусь.
Водночас для захисту прав і свобод громадян України та інших осіб, що мають документи вказаних країн, Кабінетом Міністрів України було врегульоване питання використання документів цих країн на час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.
Так, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року
№ 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Таким чином, свідоцтво про смерть, видане на території Російської Федерації, не потребує будь-якої легалізації.
Саме такий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 202/4449/22 (провадження № 61-4479св23).
Отже, постановою Кабінету Міністрів України від 4 лютого 2023 року № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» установлено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Станом на 24 лютого 2022 року у відносинах із державами-сторонами Гаазької конвенції
1961 року діяла Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, статтею 13 якої визначено, що документи, які на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за встановленою формою та скріплені гербовою печаткою ухвалюються на територіях інших Договірних Сторін без будь-якого спеціального посвідчення; документи, які на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.
Таким чином, протягом строку, визначеного постановою Кабінету Міністрів, офіційні документи, видані у вищезазначених державах (Азербайджан, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Узбекистан, Росія та Білорусь), можуть прийматися на території України без вимоги додаткового засвідчення, а по завершенні такого періоду - прийматимуться за умови їх засвідчення апостилем.
Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту смерті своєї дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у місті Астрахань на території Російської Федерації, заявником надано копію свідоцтва про смерть від 21 лютого 2023 року серії НОМЕР_2 , виданого Спеціалізованим відділом служби запису актів громадянського стану Астраханської області, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 о 16 год. 10 хв. у місті Астрахань, Російська Федерація, про що 21 лютого 2023 року складено запис акту про смерть № 170239300000201114001.
Таким чином, факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зафіксовано відповідним державним органом іноземної держави.
З копії свідоцтва про смерть вбачається, що його видано на підставі вимог чинного законодавства іноземної держави (Російської Федерації), на території якої померла донька заявника, містяться необхідні реквізити, в силу положень постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» від 04 лютого 2023 року № 107, таке свідоцтво про смерть не потребує засвідчення апостилем і подальшої легалізації, та вважається дійсним на території України.
Водночас, суд враховує, що до матеріалів справи не долучено відповідної відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, а саме у заведенні спадкової справи після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із статтями 13, 81 ЦПК України суд розглядає справу не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і докази подаються сторонами і іншими особами, які беруть участь у справі.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Чинне законодавство не містить вичерпного переліку засобів доказування, за допомогою яких має підтверджуватися факт родинних відносин, тому застосовуються загальні правила щодо доказів та обов'язків щодо доказування.
Враховуючи викладене, на даний час відсутні правові підстави для встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту смерті ОСОБА_2 , в зв'язку з чим в задоволенні заяви слід відмовити.
Керуючись статтею 49 ЦК України, Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», Законом України «Про міжнародне приватне право», постановою Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав», постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», статтями 2-7, 12, 13, 81, 265-268, 293, 294, 315-319, 353 ЦПК України, суд -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа - Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту, що має юридичне значення, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Заявник - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 , зареєстрована за адресою:
АДРЕСА_2 .
Заінтересована особа - Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 26088676, адреса місцезнаходження: бульв. Верховної Ради, 8/20, м. Київ.
Повний текст рішення виготовлено 15 липня 2025 року.
Суддя О.О. Хромова