апеляційне провадження №22-ц/824/5479/2025
справа №370/463/21
25 червня 2025 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.
суддів Верланова С.М., Соколової В.В.
за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Макарівського районного суду Київської області від 28 травня 2024 року
за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на додаткове рішення Макарівського районного суду Київської області від 12 червня 2024 року
за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на додаткове рішення Макарівського районного суду Київської області від 12 червня 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної та майнової шкоди, -
встановив:
1. Короткий виклад доводів пред'явленого позову та обставин справи.
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Департаменту патрульної поліції, третя особа - Державна казначейська служба України про відшкодування моральної та майнової шкоди.
Вимоги позову мотивує тим, що 24 листопада 2020 року о 14 год. 00 хв. поліцейським Управління патрульної поліції міста Києва Департаменту патрульної поліції сержантом Старухіним Сергієм Володимировичем відносно позивача складено протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 143935, згідно з яким ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Volkswagen LT46», реєстраційний номер НОМЕР_1 , при зустрічному роз'їзді не дотримався безпечного бокового інтервалу та скоїв зіткнення з автомобілем «Scania», реєстраційний номер НОМЕР_2 , з напівпричепом «Wielton», реєстраційний номер НОМЕР_3 . Порушив вимоги пунктів 12.1 та 13.1 Правил дорожнього руху, внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження, що завдало матеріальних збитків.
Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 23 грудня 2020 року провадження у справі № 759/21674/20 про адміністративне правопорушення за складеним протоколом серії ДПР18 № 143935 від 24 листопада 2020 року стосовно ОСОБА_1 за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення. Постанова не оскаржувалась та набрала законної сили 04 січня 2021 року.
У зв'язку із необхідністю надання правової допомоги для захисту від необґрунтованого звинувачення у скоєнні адміністративного правопорушення позивач був змушений звернутися до адвоката щодо захисту своїх порушених прав, на підставі чого 15 грудня 2020 року ним було укладено договір про надання професійної правничої допомоги №56 з адвокатом Старовойтом В.П., повноваження якого підтверджуються ордером серії АІ №1075212 від 17 грудня 2020 року.
Вказує, що згідно додатку №2 до договору про надання професійної правничої допомоги від 15 грудня 2020 року сторони обумовили ставки, порядок та строки виплати гонорару за надану професійну правничу допомогу адвокатом по захисту клієнта у Святошинському районному суді міста Києва у справі № 759/21674/20.
Згідно даних акту приймання-передачі наданих послуг від 23 грудня 2020 року загальна вартість наданої адвокатом професійної правничої допомоги склала 11 900,00 грн, сплату якої підтверджує квитанція до прибуткового касового ордеру від 23 грудня 2020 року № 94.
ОСОБА_1 зазначає, що внаслідок складання відносно нього протоколу він переніс моральні страждання, які полягали у переживаннях щодо розголосу вказаного факту за місцем проживання та місцем роботи у зв'язку із побоюванням громадського осуду, страхом втрати робочого місця, страхом позбавлення можливості користуватися спеціальним правом керування транспортним засобом, необхідністю нести витрати на правничу допомогу, оскільки він був вимушений звертатися до адвоката та суду, щоб довести неправомірність дій працівників поліції і тим самим відстояти свою честь та гідність.
Вказує, що відповідно до наказу ТОВ «Віста» від 11 лютого 2020 року № 7-К позивача прийнято на роботу на посаду водія автотранспортних засобів у ТОВ «Віста». Незаконне притягнення його до адміністративної відповідальності, наслідком якого могло бути позбавлення його права керування транспортним засобом, призвело б до втрати роботи, про що він був попереджений керівником підприємства, та внаслідок чого його родина залишилась б без засобів до існування, оскільки він є єдиним годувальником у сім'ї.
Мотивуючи наведеним, просить суд:
- стягнути з Держави Україна в особі Департаменту патрульної поліції шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України у рахунок відшкодування майнової шкоди 11 900,00 грн;
- стягнути з Держави Україна в особі Департаменту патрульної поліції шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України у рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 000 000,00 грн.
Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 01 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 червня 2023 року, ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2023 року, рішення Макарівського районного суду Київської області від 01 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2023 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 28 травня 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету Україна на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 11 900,00 грн та в рахунок відшкодування моральної шкоди 20 000,00 грн.
Задовольнивши частково позов, суд першої інстанції застосував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц, від 05 лютого 2020 року у справі № 640/16169/17, та вказав, що діями відповідача позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї, позбавлення можливості позивача повноцінно вести усталений її спосіб життя.
Також суд вказав, що у зв'язку із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення у позивача виникло право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".
Додатковим рішенням Макарівського районного суду Київської області від 12 червня 2024 року стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу розміром 86 000,00 грн.
Стягнувши 86 000,00 гривень судових витрат, суд першої інстанції вказав, що рішенням Макарівського районного суду Київської області від 28 травня 2024 року задоволено частково позовні вимоги позивача, який поніс судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 86 000 грн, що повністю підтверджуються відповідними доказами, наданими представником позивача, отже відповідно до вимог статті 141 ЦПК України такі судові витрати слід стягнути з відповідачів на користь позивача.
3. Короткий зміст вимог апеляційних скарг.
Не погодившись з рішенням Макарівського районного суду Київської області від 28 травня 2024 року, Департаментом патрульної поліції подано апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.
Зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, а складається уповноваженою особою за наслідками вчинення адміністративного правопорушення у порядку та випадках, встановлених Кодексом України про адміністративні правопорушення. Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення в розумінні статті 251 КУпАП є доказом по справі про адміністративне правопорушення.
Протокол про адміністративне правопорушення є лише документом, в якому зафіксовані певні обставини, відтак, сам по собі протокол не породжує правовідносин, що можуть бути предметом спору, він не створює юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення, безпосередньо не впливає на права та обов'язки особи, щодо якої він складений, та не є обов'язковим для виконання, отже не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії.
Звертає увагу, що при складанні протоколу у відношенні позивача працівники поліції діяли в межах наданих їм повноважень відповідно до статті 255 КУпАП та Закону України "Про Національну поліцію". Доказів про визнання їх дій неправомірними позивачем не надано, як і не доведено факту завдання йому цими діями моральної шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між протиправністю дій і завданням шкоди, отже відсутні правові підстави для задоволення позову, оскільки у даному випадку відсутні усі обов'язкові складові цивільно-правової відповідальності.
Стверджує, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, суду", оскільки Департамент патрульної поліції та його структурні підрозділи не є суб'єктами органу, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури та суду.
Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди посилається на їх необґрунтованість, безпідставність та недоведеність. Зокрема, позовна заява не містить доказів, які підтверджують заподіяння позивачу сильних душевних страждань, не обґрунтовано належним чином, з чого позивач виходив при визначенні розміру суми компенсації за начебто спричинену моральну шкоду, не вказано та не доведено, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) відповідача вони заподіяні.
Уважає необґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення матеріальної шкоди, оскільки звернення позивача до суду є можливістю відновлення його прав, у випадку порушення, а у випадку відсутності такого порушення, підстав для задоволення не має.
Мотивуючи наведеним, просить рішення Макарівського районного суду Київської області від 28 травня 2024 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Не погодившись з додатковим рішення Макарівського районного суду Київської області від 12 червня 2024 року, Департаментом патрульної поліції подано апеляційну скаргу.
Вказує, що матеріали справи не містять документального підтвердження витрат, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку та їх розрахунок.
Вказує, що опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні правовідносини, не відноситься до професійної правничої допомоги, оскільки відповідно до статті 21 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат зобов'язаний підвищувати свій професійний рівень. Тому процесуальна дія «підбір та аналіз нормативно-правової бази, що підлягають застосуванню у спірних правовідносинах» не може бути включена як послуга з надання правничої допомоги.
Крім цього, звертає увагу, що у судовому рішенні від 28 травня 2024 року суд першої інстанції прийняв рішення щодо стягнення з Державного бюджету витрат на правничу допомогу начебто в рамках адміністративної справи 769/21674/20, при цьому ухвалюючи суму стягнення посилається на договір про надання правничої допомоги № 56 від 15 грудня 2020 року.
Суд, ухвалюючи про витрати на правничу допомогу начебто в рамках адміністративної справи №769/21674/20, зазначив витрати в розмірі 5 600 грн за участь в апеляційній інстанції; в розмірі 8400 грн - участь у судовому засіданні у касаційній інстанції; добові витрати на відрядження по Україні (за одну добу) - 2000 грн.
Враховуючи те, що в рамках адміністративної справи №769/21674/20 не було ані апеляційного, ані касаційного провадження, то такі витрати задоволені у справі №370/463/21, оскільки в рамках даної справи було апеляційне і касаційне провадження, отже ухвалюючи додаткове рішення, суд двічі прийняв рішення за одну і ту саму вимогу.
Мотивуючи наведеним, просить суд додаткове рішення Макарівського районного суду Київської області від 12 червня 2024 року скасувати.
Не погодившись з додатковим рішенням Макарівського районного суду Київської області від 12 червня 2024 року, Державною казначейською службою України подано апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення норм процесуального права.
Вказує, що суд першої інстанції всупереч вимогам статей 137, 141 ЦПК України не здійснив розподіл судових витрат між сторонами у справі, натомість без жодної правової підстави стягнув судові витрати з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.
Із змісту рішення убачається, що суд вказує на суб'єкта, винного в заподіянні шкоди позивачеві, орган Національної поліції України (Департамент патрульної поліції).
Зазначає, що всупереч безальтернативним приписам пункту 3 частини 2 статті 141 та пункту 1 частини 2 статті 137 ЦПК України стягнув витрати на правничу допомогу адвоката не зі сторони у справі, а з Державного бюджету України.
Вказує, що бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України.
Водночас Державний бюджет України не передбачає асигнувань для виплати витрат на правничу допомогу адвоката у цивільній справі.
Стверджує, що в силу приписів частини 2 статті 141 та 2 статті 137 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу можуть бути стягнуті винятково зі сторони у справі, однак не з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, а саме з суб'єкта, у зв'язку з протиправними діями якого подано позов.
Просить додаткове рішення Макарівського районного суду Київської області від 12 червня 2024 року скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення повністю.
4. Доводи осіб, які подали відзив на апеляційну скаргу.
18 квітня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив Державної казначейської служби України на апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Макарівського районного суду Київської області від 28 травня 2024 року.
Вказує, що погоджується із доводами апеляційної скарги, поданої Департаментом патрульної поліції.
Стверджує, що вимоги позивача щодо відшкодування моральної шкоди є безпідставними та необґрунтованими, оскільки відсутні правові підстави для їх задоволення. Позивач не надав доказів та підтверджень наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправним діянням відповідачів та вини останніх в її заподіянні.
Стверджує, що суд першої інстанції не звернув уваги, що сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов'язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли Позивачу моральної шкоди.
Посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 22 січня 2025 у справі № 335/6977/22.
Просить рішення Макарівського районного суду Київської області від 28 травня 2024 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
23 квітня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив адвоката Старовойта В.П., який діє в інтересах ОСОБА_1 , на апеляційні скарги Департаменту патрульної поліції на рішення Макарівського районного суду Київської області від 28 травня 2024 року та на додаткове рішення Макарівського районного суду Київської області від 12 червня 2024 року.
В обґрунтування відзиву наводить обставини щодо дорожньо-транспортної пригоди, вказуючи на свавільність та протиправність дій поліцейського, який фактично склав протокол про адміністративне порушення на потерпілу в дорожньо-транспортній ситуації особу.
Щодо посилань Державної казначейської служби на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 22 січня 2025 у справі № 335/6977/22 вказує, що Велика Палата дійшла висновку, що у разі закриття справи про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачене статтею 124 КУпАП, через відсутність події і складу адміністративного правопорушення відшкодування шкоди особі, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, здійснюється на загальних підставах, передбачених статтею 1174 ЦК України, а тому обов'язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди є встановлення протиправності у діях працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Стверджує, що оскільки під час розгляду справи про адміністративне правопорушення не розглядалось питання про встановлення невідповідності дій працівників патрульної поліції вимогам закону, суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення місцевого суду та вирішуючи спір у справі про відшкодування моральної шкоди, може встановити очевидно протиправний характер дій працівника поліції, які порушують права, свободи та інтереси позивача, а саме:
1) встановити очевидну невідповідність протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №143935 від 24 листопада 2020 року, складеного відносно позивача, вимогам закону - складання протоколу про адміністративне правопорушення стосовно особи, яка не була учасником ДТП;
2) встановити протиправність дій працівника патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення - протиправне застосування до позивача заходу забезпечення провадження у вигляді вилучення посвідчення водія.
Вказує, що з огляду на загальні засади доказування у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади, суд першої інстанції правильно встановив наявність трьох елементів (умов), необхідних для стягнення моральної та матеріальної шкоди з відповідача: неправомірний характер дії органу державної влади (службових осіб), наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
Отже, рішення Макарівського районного суду Київської області від 24 травня 2024 року про відшкодування моральної та майнової шкоди ухвалено відповідно до загальних положень, визначених статтею 1174 ЦК України, є правильним по суті та законним.
Вказує, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які позивач очікує понести у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, становить 42 000,00 гривень.
Мотивуючи наведеним, просить суд апеляційні скарги Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, оскаржувані рішення залишити без змін.
23 квітня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив адвоката Старовойта В.П., який діє в інтересах ОСОБА_1 , на апеляційну скаргу Державної казначейської служби України.
Вказує, що із змісту позовної заяви убачається, що відповідачем у справі вказана держава в особі Департаменту патрульної поліції.
Посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26 квітня 2023 року по справі №227/4691/21,від 19 березня 2025 року у справі №199/289/17-ц, від 06 листопада 2024 року у справі №757/30926/21-ц, від 29 листопада 2023 року у справі №227/4692/21, від 08 листопада 2023 року у справі № 127/24479/22.
Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які позивач очікує понести у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, становить 42 000,00 гривень.
Просить апеляційну скаргу на додаткове рішення Макарівського районного суду Київської області від 12 червня 2024 року у справі №370/463/21 залишити без задоволення, а додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін.
5. Позиція учасників справи.
В судовому засіданні представник Департаменту патрульної поліції - Курбак О.І. підтримав подані апеляційні скарги, просив суд їх задовольнити.
Представник Державної казначейської служби України підтримав подані апеляційні скарги, просив суд їх задовольнити.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. У відзивах на апеляційні скарги позивач просив справу розглядати за його відсутності.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явились, оскільки їхня неявка не перешкоджає розгляду справи.
6. Позиція суду апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд робить такі висновки.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
7. Фактичні обставини справи, установлені судом.
Відповідно до даних наказу ТОВ "Віста" від 11 лютого 2020 року № 7-К ОСОБА_1 прийнято на роботу в ТОВ "Віста" на посаду водія автотранспортних засобів з 12 лютого 2020 року з випробувальним терміном 3 місяці (том 1 а.с. 29).
24 листопада 2020 року поліцейським роти № 5 батальйону № 4 полку № 1 Управління патрульної поліції м. Києва Департаменту патрульної поліції сержантом поліції Старухіним С.В. складено протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР № 143935 відносно ОСОБА_1 , відповідно до даних якого 24 листопада 2020 року о 13 годині 20 хвилин ОСОБА_1 керував транспортним засобом Volkswagen LT 46, д.н.з. НОМЕР_1 , в м. Києві на вул. Сім'ї Сосніних, 7, при зустрічному роз'їзді не дотримався безпечного бокового інтервалу та скоїв зіткнення з іншим транспортним засобом. Під час дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Порушив пункти 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за статтею 124 КУпАП (том 1 а.с. 18).
Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 23 грудня 2020 року провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 124 КУпАП, стосовно ОСОБА_1 закрито на підставі пункту першого статті 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення (том 1 а.с. 15).
15 грудня 2020 року ОСОБА_1 укладено договір про надання професійної правничої допомоги №56 з адвокатом Старовойтом В.П., повноваження якого підтверджуються ордером серії АІ № 1075212 від 17 грудня 2020 року (том 1 а.с. 30,32)
Відповідно до даних додатку №1 до договору про надання професійної правничої допомоги сторони обумовили ставки, порядок та строки виплати гонорару адвоката за надану професійну правничу допомогу адвокатом по захисту клієнта у Святошинському районному суді міста Києва у справі № 759/21674/20.
Згідно даних акту приймання-передачі наданих послуг від 23 грудня 2020 року убачається, що загальна вартість наданої адвокатом професійної правничої допомоги склала 11 900,00 грн (том 1 а.с. 33).
З даних квитанції до прибуткового касового ордеру від 23 грудня 2020 року №94 убачається, що ОСОБА_1 сплачено адвокату вартість наданих ним послуг по захисту його інтересів в справі про адміністративне правопорушення у Святошинському районному суді міста Києва в розмірі 11 900,00 грн (том 1 а.с. 34).
Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 23 грудня 2020 року у справі №759/21674/20 провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 124 КУпАП, стосовно ОСОБА_1 закрито на підставі пункту першого статті 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
8. Мотиви, якими керується колегія суддів апеляційного суду, та застосовані норми права.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частин 1, 2 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 3, 9 постанови від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Згідно частини 1 статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі, незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За відсутності підстав для застосування частини 1 статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК).
Відповідно до частин 1, 2 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов'язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов'язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.
У справі, що переглядається колегією суддів установлено, що підставою позову позивачем визначено складання відносно нього протоколу про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, провадження у подальшому за яким закрито у зв'язку із відсутністю в діях позивача складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до статті 251 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є джерелом доказів у справі. Обов'язок зі збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; за наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до такого протоколу, а також викласти мотиви відмови від його підписання.
Під час складення протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюють її права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року № 1395 затверджено Інструкцію з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі (далі - Інструкція).
Особливості оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 124 КУпАП, визначені у розділі ІХ Інструкції.
У разі порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, на місці ДТП складається протокол про адміністративне правопорушення стосовно цих осіб, до якого додаються: 1) схема місця ДТП (додаток 8), яку підписують учасники ДТП та поліцейський; 2) пояснення учасників пригоди та свідків (у разі їх наявності); 3) показання технічних приладів (у разі їх наявності);4) показання засобів фото- та/або відеоспостереження (у разі їх наявності); 5) інші матеріали, які необхідні для прийняття рішення у справі.
У випадках, коли для прийняття об'єктивного рішення виникає необхідність для отримання додаткових даних, поліцейський, який оформлює матеріали ДТП, протягом доби передає оформлені матеріали ДТП для подальшого розгляду уповноваженій особі підрозділу поліції, на території обслуговування якого сталася пригода.
Уповноважена особа підрозділу поліції під час розгляду матеріалів ДТП повинен(на) в найкоротший строк, але не більше одного місяця з дати вчинення ДТП, встановити всі обставини її скоєння, вжити інших заходів щодо об'єктивного визначення особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, передбачене статтею 124 КУпАП, скласти відносно такої особи протокол про адміністративне правопорушення та в п'ятиденний строк надіслати його до відповідного суду (пункти 1, 6, 7 розділу ІХ Інструкції).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 березня 2019 року у справі № 712/7385/17 сформулювала висновок, що дії суб'єкта владних повноважень щодо складання протоколу без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків для особи та не порушують її права.
Велика Палати Верховного Суду також вже досліджувала питання порядку оскарження дій працівників поліції у разі складання протоколу про адміністративне правопорушення та у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 638/3490/18 сформулювала такі висновки.
Складання протоколу є процесуальною дією суб'єкта владних повноважень, яка спрямована на фіксацію адміністративного правопорушення та відповідно до статті 251 КУпАП є предметом оцінки суду як доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Протокол не є рішенням суб'єкта владних повноважень.
Розгляд питання правомірності складання протоколу про адміністративне правопорушення в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності та рішення суб'єкта владних повноважень, винесеного за результатами їх розгляду, сукупно з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити (за наявності порушень) права особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Застосовним до справи, що переглядається колегією суддів, є також висновок Верховного Суду, сформульований у постанові від 22 червня 2023 року у справі №752/5417/19, про те, що факт складання поліцейським протоколу не вказує на фактичну вину особи в ДТП. Протокол є носієм доказової інформації, яка в подальшому може бути використана органом, який здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення з метою прийняття рішення щодо наявності або відсутності складу адміністративного правопорушення в діях особи. Протокол фіксує обставини та факти виявлених порушень законодавства та не є рішенням, що створює правові наслідки і не змінює стан суб'єктивних прав особи, оскільки таким рішенням є постанова, яка приймається на підставі протоколу.
Отже, оформлення патрульним поліцейським матеріалів про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху здійснюється ним на виконання покладених на нього функцій та завдань, а дії зі складання протоколу про адміністративне правопорушення не породжують правових наслідків для особи, щодо якої складено такий протокол, крім тих, що пов'язані з розглядом такого протоколу судом.
Протокол про адміністративне правопорушення, який є офіційним процесуальним документом, складається уповноваженою особою у встановленій формі і повинен містити відомості, потрібні для розгляду справи по суті, зокрема зазначення характеру адміністративного правопорушення та нормативного акта, який передбачає відповідальність за таке правопорушення.
Відповідність протоколу про адміністративне правопорушення (за формою чи змістом) вимогам закону, складення його уповноваженою особою, а також правомірність інших дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення може бути встановлено судом у справі про адміністративне правопорушення (близький за змістом висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 760/9462/16).
Відсутність у судовому рішенні, ухваленому за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, висновків суду про невідповідність (суперечність) дій працівників патрульної поліції вимогам закону при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не перешкоджає зверненню особи до суду з вимогами про відшкодування шкоди за очевидно протиправні чи навіть свавільні дії поліцейських.
У справах про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, його посадових осіб, позивач може доводити наявність очевидних ознак протиправності чи свавільності дій цих суб'єктів, які спричинили порушення прав, свобод або інтересів позивача.
Вирішуючи спір у справі про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, суд загальної юрисдикції може встановити наявність у діях працівників патрульної поліції під час складення протоколу про адміністративне правопорушення ознак очевидної протиправності, таких як: відсутність повноважень у працівника патрульної поліції на складання протоколу про адміністративне правопорушення, складання працівниками патрульної поліції протоколу про адміністративне правопорушення стосовно особи, яка не була учасником ДТП, тощо. Отже, очевидний характер протиправності дій (бездіяльності, рішень) працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення може бути встановлений судом загальної юрисдикції, зокрема й тоді, коли такі дії (бездіяльність, рішення) явно суперечать вимогам закону та порушують права, свободи або інтереси осіб, які звернулися до суду.
У наведеній категорії справ суд, з огляду на підстави позову, при вирішенні питання про те, чи мали дії або бездіяльність органів влади, їх посадових осіб, які становили втручання в право особи, ознаки свавільності, повинен оцінювати: чи були передбачені законом підстави (умови) для відповідних дій працівників поліції (у контексті цієї справи), чи були вони виправданими (необхідними) та пропорційними до конкретних обставин.
Втручання не буде свавільним, якщо: воно відбулося згідно із законом; воно переслідує легітимну мету і є пропорційним до цієї мети; воно є необхідним у демократичному суспільстві.
Отже, при вирішенні спору про відшкодування шкоди суд може встановити протиправний характер дій (бездіяльності, рішень) працівників патрульної поліції як обов'язковий елемент деліктної відповідальності за наявності ознак очевидної протиправності чи навіть свавільності таких дій.
Підсумовуючи наведене, можна зробити висновок, що у разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу усіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень та за відсутності ознак свавільності таких дій, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який сам по собі підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу.
При невстановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі №335/6977/22 та відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України є обов'язковими до застосування у цій справі.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції послався на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10 жовтня 2019 року у справі №569/1799/16-ц та від 05 лютого 2020 року №640/16169/17.
Разом з цим, під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, від 10 листопада 2021 року у справі № 825/997/17, від 04 жовтня 2023 року у справі № 906/1026/22).
В обґрунтування вимог позовних вимог позивач посилається, зокрема, на статтю 1176 ЦК України та положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі ? Закон№ 266/94-ВР ).
Щодо застосування статті 1176 ЦК України та приписів Закону № 266/94-ВР до спірних правовідносин, апеляційний суд виходить із такого.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади, зокрема, органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та деталізовані у Законі № 266/94-ВР. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту чи виправних робіт.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За відсутності підстав для застосування частини 1 статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті ? така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з огляду на загальні правила про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Статтею 1 Закону № 266/94-ВР передбачено, що відповідно до правил цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:
1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.
Згідно зі статтею 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:
1) постановлення виправдувального вироку суду;
1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;
2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;
4) закриття справи про адміністративне правопорушення.
Системне тлумачення зазначених норм свідчить про те, що особа має право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР та статті 1176 ЦК України лише за існування таких умов: шкода завдана особі визначеними у згаданих вище нормах державними органами (органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність; органами досудового розслідування; прокуратурою; судом); шкода завдана особі переліком рішень, дій чи бездіяльності посадових чи службових осіб таких органів.
Відповідно до частини 3 статті 13 Закону України «Про Національну поліцію» у складі поліції функціонують: кримінальна поліція, патрульна поліція, органи досудового розслідування, поліція охорони, спеціальна поліція, поліція особливого призначення, інші підрозділи, діяльність яких спрямована на виконання завдань поліції або на забезпечення її функціонування, рішення про створення яких приймається керівником поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ.
Згідно з абзацом 2 частини 1 статті 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами Національної поліції - підрозділами кримінальної та спеціальної поліції.
Відповідно до розділу 2 Положення про патрульну службу МВС, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02 липня 2015 року № 796, основними завданнями патрульної служби є: забезпечення публічного порядку і громадської безпеки; забезпечення безпеки осіб, захисту їх прав, свобод та законних інтересів; створення стану захищеності життєво важливих інтересів суспільства, сконцентрованих у його матеріальних і духовних цінностях, нормальних умов життєдіяльності людини, діяльності підприємств, установ, організацій; запобігання кримінальним, адміністративним правопорушенням; попередження, виявлення та припинення кримінальних та адміністративних правопорушень, випадків насильства у сім'ї, а також виявлення причин і умов, що сприяють їх учиненню; взаємодія із суспільством: реалізація підходу «міліція та громада», що полягає у співпраці та взаємодії із населенням, громадськими організаціями, іншими підрозділами органів внутрішніх справ, органами публічної влади, з метою запобігання правопорушенням, забезпечення безпеки, зниження рівня злочинності, а також установлення довірливих відносин між міліцією та населенням; забезпечення безпеки дорожнього руху; організація контролю за додержанням законів, інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.
З урахуванням наведених правових норм слід зробити висновок, що поліцейський, який складає протокол про адміністративне правопорушення, не є суб'єктом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність чи проводить досудове розслідування, отже до таких правовідносин не застосовуються приписи статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР.
Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі №335/6977/22, в якій у підсумку Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що у разі закриття справи про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачене статтею 124 КУпАП, через відсутність події і складу адміністративного правопорушення відшкодування шкоди особі, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, здійснюється на загальних підставах, передбачених статтею 1174 ЦК України, а положення статті 1176 ЦК України та Закону №266/94-ВР не є застосовними.
За наведених обставин, апеляційний суд зазначає, що у спірних правовідносинах шкода відшкодовується на загальних підставах, визначених статтею 1174 ЦК України, а тому обов'язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди є встановлення протиправності у діях працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення.
У справі, що переглядається апеляційним судом невідповідність вимогам закону дій працівників патрульної поліції, які склали протокол про наявність у діях позивача ознак складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 124 КУпАП, не установлена.
Зі змісту постанови Святошинського районного суду міста Києва від 23 грудня 2020 у справі №759/21674/20 (справа про адміністративне правопорушення) установлено, що у діях ОСОБА_1 не виявлено ознак невідповідності вимогам пунктам 12.1,13.1 Правил дорожнього руху, водночас у діях водія ОСОБА_2 установлені такі порушення.
Постанова суду у справі про адміністративне правопорушення не містить даних про те, що складений за результатами ДТП протокол про адміністративне правопорушення не відповідав вимогам закону, зокрема статті 256 КУпАП, та те, що на момент складення протоколу про адміністративне правопорушення дії патрульного поліцейського були протиправними, відтак, відсутні підстави для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди.
Апеляційний суд відхиляє доводи відзиву сторони позивача щодо свавільності та протиправності дій поліцейського, які виразились у складенні протоколу про адміністративне порушення на потерпілу в дорожньо-транспортній ситуації особу, оскільки сам по собі протокол про адміністративне правопорушення за формою та змістом відповідає вимогам закону, складений уповноваженою особою, при цьому провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 закрито, оскільки у діях останнього судом не виявлено ознак невідповідності вимогам пунктам 12.1,13.1 Правил дорожнього руху.
Окрім того, апеляційний суд відхиляє твердження сторони позивача щодо неправомірних дій поліцейського, які виразились вилученні працівником поліції посвідчення водія ОСОБА_1 , з огляду на таке.
Відповідно до статті 124 КУпАП порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від шести місяців до одного року.
Відповідно до частини 1 статті 265-1 КУпАП у разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, за яке відповідно до цього Кодексу може бути накладено адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, поліцейський тимчасово вилучає посвідчення водія до набрання законної сили постановою у справі про адміністративне правопорушення, але не більше ніж на три місяці з моменту такого вилучення, і видає тимчасовий дозвіл на право керування транспортними засобами. Про тимчасове вилучення посвідчення водія робиться запис у протоколі про адміністративне правопорушення.
Із санкції статті 124 КУпАП убачається, що така передбачає позбавлення права керування транспортними засобами на строк від шести місяців до одного року, отже вилучення інспектором поліції посвідчення водія не може уважатись протиправним.
Підсумовуючи, апеляційний суд зазначає, що сторона позивача, вказуючи на протиправність та свавільність дій поліцейського, не наводить конкретних фактів, які б підтверджували такі обставини та давали б підстави для відшкодування шкоди за рахунок держави.
Ураховуючи те, що у спірних правовідносинах закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося не через невідповідність протоколу вимогам закону або через інші протиправні дії працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, апеляційний суд робить висновок, що оскільки у справі не установлено підстав, визначених статтею 1174 ЦК України для відшкодування шкоди, у позивача не виникло право на відшкодування шкоди за рахунок держави, у зв'язку із чим відсутні підстави для задоволення позову.
Щодо апеляційної скарги Департаменту патрульної поліції та апеляційної скарги Державної казначейської служби України на додаткове рішення Макарівського районного суду Київської області від 12 червня 2024 року, колегія суддів зазначає про таке.
За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішено всі інші, в тому числі процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також не вирішення окремих процесуальних питань, зокрема, розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.
Тобто додаткове рішення ? це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти.
Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.
Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі.
У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.
Такі правові висновки викладені Верховним Судом у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 20.12.2019 у справі № 240/6150/18, у постановах Верховного Суду від 16.04.2018 у справі № 923/631/15, від 23.01.2020 у справі № 927/229/19.
Ураховуючи те, що за результатами розгляду справи у суді апеляційної інстанції, колегія судді зробила висновок про скасування рішення Макарівського районного суду Київської області від 28 травня 2024 року, відтак, додаткове рішення Макарівського районного суду Київської області від 12 червня 2024 року втратило свою силу.
З огляду на наведене, апеляційна скарга Департаменту патрульної поліції та апеляційна скарга Державної казначейської служби України на додаткове рішення Макарівського районного суду Київської області від 12 червня 2024 року задовольняються частково.
Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Макарівського районного суду Київської області від 28 травня 2024 року задовольнити.
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на додаткове рішення Макарівського районного суду Київської області від 12 червня 2024 року задовольнити частково.
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на додаткове рішення Макарівського районного суду Київської області від 12 червня 2024 року задовольнити частково.
Рішення Макарівського районного суду Київської області від 28 травня 2024 року скасувати, ухвалити нове судове рішення такого змісту.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної та майнової шкоди ? відмовити.
Додаткове рішення Макарівського районного суду Київської області від 12 червня 2024 року скасувати.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повну постанову складено 17 липня 2025 року.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді С.М. Верланов
В.В. Соколова