24 червня 2025 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 759/13916/24
номер провадження: 22-ц/824/5954/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Студзінського Максима Анатолійовича на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 вересня 2024 року у складі судді Сенька М.Ф., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,
У липні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбує.
Позовна заява мотивована тим, що сторони перебувають у шлюбі з 09 вересня 2010 року, що підтверджується свідоцтвом про одруження. Від шлюбу сторони мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вказував, що вони проживають окремо, шлюбні відносини не підтримують, спільне господарство не ведуть, майнового та інших спорів з сімейних правовідносин між сторонами не має. Примирення і відновлення нормальних стосунків між подружжям неможливе.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 просив розірвати шлюб, укладений між ним та ОСОБА_1 , який зареєстрований 09 вересня 2010 року Київським відділом державної реєстрації шлюбів Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), актовий запис №2486.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 12 вересня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Шлюб, зареєстрований Київським відділом державної реєстрації шлюбів Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (актовий запис №2486 від 09 вересня 2010 року) між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - розірвано.
Рішення суду мотивоване тим, що сторони проживають окремо, шлюбні відносини не підтримують, спільне господарство не ведуть, майнового та інших спорів з сімейних правовідносин між сторонами не має. Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що існування шлюбу між сторонами є формальним та таким, що суперечить інтересам позивача, а тому він підлягає розірванню на підставі ст.ст. 105, 112 СК України.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Студзінський М.А. подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення суду є незаконним, оскільки ухвалене всупереч інтересам неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому підлягає скасуванню.
Відповідачка ОСОБА_1 не скористалася своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направила.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 09 вересня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був зареєстрований шлюб Солом'янським відділом реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), про що складено актовий запис №2486 (а.с.5).
Від шлюбу сторони мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується відповідними копіями свідоцтв про народження (повторних) серія НОМЕР_1 та серія НОМЕР_2 (а.с.6-7).
Відповідно до ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Згідно з ч.1 ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Частинами 3 та 4 ст.56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до ч.2 ст.36СК України шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією України.
Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань (ст.51 СК України).
Відповідно до ч.3 ст.105 СК Українишлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до ст.110 цього Кодексу.
Проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Відповідно до ст.112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечили б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно зі ст.111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Колегія суддів враховує, що у позовній заяві ОСОБА_2 зазначав, що примирення і відновлення нормальних стосунків між подружжям неможливе.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Студзінський М.А. також не порушував питання про примирення сторін.
Тому у суду першої інстанції не було правових підстав для вирішення питання про надання сторонам строку на примирення.
Крім того, за замістом указаної вище норми ст.111 СК України заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов'язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.
Надання строку для примирення подружжя є правом суду, а не його обов'язком.
Отже шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 369/7035/18 (провадження №61-1658св20).
Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Установивши, що між сторонами шлюбні стосунки фактично припинились, шлюб між сторонами носить формальний характер, причини розпаду сім'ї, на які посилається позивач, є поважними, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що збереження шлюбу суперечитиме їх інтересам.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення всупереч інтересам неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не заслуговують на увагу, оскільки згідно з чинним сімейним законодавством України та усталеною практикою Верховного Суду, наявність у подружжя спільних малолітніх дітей не є процесуальною перешкодою для розірвання шлюбу у судовому порядку при наявності для цього відповідних правових підстав і волевиявлення одного із подружжя.
Саме по собі розірвання шлюбу між батьками малолітніх дітей та їх окреме проживання не призводить до автоматичного порушення прав їх спільних дітей, оскільки за змістом ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (див. постанову Верховного Суду від 20 лютого 2025 року у справі № 128/3616/24 (провадження № 61-518св25)).
Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги ст.263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив та оцінив докази, правильно встановив обставини у справі та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Студзінського Максима Анатолійовича, залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 15 липня 2025 року.
Головуючий
Судді: