17 липня 2025 рокуСправа №160/14199/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 до відповідача 1: Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, відповідача 2: Відділу №1 у місті Дніпрі Державної міграційної служби України Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 до відповідача 1: Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, відповідача 2: Відділу №1 у місті Дніпрі Державної міграційної служби України Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії Відділу №1 у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області та Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області щодо відмови у видачі ОСОБА_2 , в інтересах якого діє його мати ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки;
- зобов'язати Відділу №1 у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області оформити та видати ОСОБА_2 , який проживає разом з матір'ю ОСОБА_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відмова відповідача у видачі неповнолітньому ОСОБА_2 паспорта у формі паспортної книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ, є протиправною та суперечить нормам законодавства. На думку позивача, відмова, яка обґрунтована недосягненням особою 16-ти річного віку та неможливість у зв'язку з цим застосування Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС України за № 456 від 06.06.2019 року, порушує основоположні конституційні права дитини як людини і громадянина. Також вказує, що заявником було надано повний пакет документів, необхідних для отримання паспорта у формі паспортної книжечки, відповідно до положень Закону України від 18.01.2001 року №2235-ІІІ «Про громадянство України». Зазначене стало підставою для звернення до суду з цією позовною заявою.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Цією ж ухвалою відповідачу встановлено строк для подання до суду відзиву на позовну заяву.
Представником Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області надано до суду відзив на позов, в якому останній просить у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що позивач не вчинив визначених законодавством обов'язкових дій для отримання паспорта, зокрема, не надав необхідні документи. Окрім того, позивач не досяг 16-річноговіку як передбачено Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ.
Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій останній заперечив проти тверджень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, підтримав позовні вимоги та просив суд позовну заяву задовольнити повністю.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є матір'ю неповнолітнього ОСОБА_2 та його законним представником до досягнення ним 18 років, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно 13.05.2013 року Амур-Нижньодніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції.
По досягненню ОСОБА_2 14-річного віку, ОСОБА_1 в інтересах сина 08.11.2024 року звернулась із заявою до Амур-Нижньодніпровського відділу м. Дніпра Державної міграційної служби України Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області про оформлення і видачу паспорта громадянина України у формі книжечки вперше.
Разом із заявою було подано: дві фотокартки ОСОБА_2 3,5х4,5, копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 , копію паспорта ОСОБА_1 ; особисту заяву ОСОБА_2 за формою, наведеною у додатку 1 до Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта України.
Листом Відділу №1 у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області №1210-2837/1210-24 від 20.11.2024 року щодо відмови у оформленні паспорта громадянина України у вигляді книжечки ОСОБА_2 повідомлено позивачу про відсутність підстав для видачі паспорта у формі книжечки у зв'язку з неподанням необхідних документів, зокрема, рішення суду про зобов'язання Державну міграційну службу оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
25.02.2025 року ОСОБА_1 звернулась в інтересах сина ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області з заявою про перегляд рішення територіального підрозділу та зобов'язання останнього скасувати прийняте рішення та оформити, та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Листом Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області №П-169/6/1201-25/1201.4.3/2870-25 від 10.03.2025 року позивачу повідомлено про те, що судове рішення у справі № 806/3265/17, на яке останній посилається, не може бути підставою для видачі сину паспорту громадянина України зразка, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ, оскільки таке рішення є індивідуальним актом та стосується прав або інтересів визначеної в рішенні особи. Відтак, з метою документування паспортом громадянина України зразка 1994 року у формі паспортної книжечки необхідно надати рішення суду засвідчене в установленому законодавством порядку, що набрало законної сили про зобов'язання Головного управління ДМС у Дніпропетровській області оформити та видати паспорт громадянина України у форм паспортної книжечки зразка 1994 року на ім'я сина та документи, перелік яких визначено розділом III Тимчасового порядку.
Позивач з такою позицією відповідача не погоджується, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Статтею 32 Конституції України закріплено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 року № 2235-III, документом, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України.
Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України (далі - Положення № 2503-ХІІ).
Згідно з пунктами 2, 3 Положення № 2503-ХІІ паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.
Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пунктів 5, 6, 8 Положення № 2503-ХІІ терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис Україна, нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис Паспорт. На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис Паспорт громадянина України. На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.
Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Наведені правові норми є чинними, а тому підлягають застосуванню.
20.11.2012 року прийнято Закон України № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон № 5492-VI).
Статтею 4 Закону № 5492-VI визначено, що Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України.
За змістом статті 14 Закону № 5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Згідно з частиною 3 статті 13 та частиною 4 статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України містять безконтактний електронний носій. Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Безконтактний електронний носій - імплантована у бланк документа безконтактна інтегральна схема для внесення персональних даних, параметрів, у тому числі біометричних, що дає змогу здійснювати комплекс заходів, пов'язаних з верифікацією особи, та може використовуватися як засіб електронного цифрового підпису у випадках, передбачених законом (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону №5492-VI).
Відповідно до частини 2 статті 21 Закону № 5492-VI (в редакції Закону України від 14.07.2016 року №1474-VIII), кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України.
Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова № 302) запроваджено із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру: з 1 січня 2016 р. оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-XII.
Згідно з пунктом 3 Постанови № 302, установлено, що:
- прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 р. припиняється;
- паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано.
Відповідно до пункту 131 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року № 302, до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься, зокрема, така інформація: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи).
Отже, безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.
Як встановлено судом, бажання позивача отримати паспорт у формі книжечки обумовлене власними переконаннями та запереченнями обставин здійснення обліку персональних даних у Єдиному державному демографічному реєстрі та запереченням щодо використання імплантованого безконтактного електронного носія у бланку документу.
Також, суд вказує, що оформлення паспорта з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.1994 року № 353 «Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України», передбачено пунктом 2 Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.06.2019 року № 456.
Пунктом 3 Тимчасового порядку встановлено, що оформлення і видачу паспорта здійснюють територіальні підрозділи Державної міграційної служби України (далі - територіальні підрозділи ДМС), зокрема особі, яка досягла 16-річного віку, - на підставі заяви про видачу паспорта громадянина України (далі - заява) за зразком, наведеним у додатку 1 до цього Тимчасового порядку, поданої нею особисто.
За приписами частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
19.09.2018 року Великою Палатою Верховного Суду прийнято остаточну постанову в зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) за позовом фізичних осіб до територіального органу Державної міграційної служби України, в якій виокремлено ознаки цієї типової справи: а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ; б) відповідач - територіальні органи ДМС України; в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ.
З огляду на викладене, дана адміністративна справа відповідає вище визначеним ознакам типової справи, оскільки позивачем є фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ; відповідач є територіальним органом ДМС України; предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ.
Оскільки ця справа є типовою, суд при вирішенні справи відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Так, Великою Палатою Верховного Суду України в постанові від 19.09.2018 року в зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) викладені наступні правові висновки.
Норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було встановлене законом) не було необхідним у демократичному суспільстві у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
Перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження нагальній суспільній потребі, тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine від 14.06.2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (рішення Європейського Суду з прав людини у справі GropperaAG and Others v. Switzerland від 28.03.1990 року).
Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак, у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
За викладеними підставами Велика Палата Верховного Суду вказала на протиправність дій територіального органу ДМС з відмови у видачі особі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-XII.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон № 1474-VIII, яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України, на якій діяло два нормативних акта: Положення про паспорт № 2503-XII і Постанова № 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (ч. 3 ст. 21 Закону № 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії Відділу УДМС розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадян, то вони визнаються протиправними.
Враховуючи наведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у зразковій справі, суд погоджується із доводами позивачів.
Також, суд не приймає до уваги доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, що право отримати паспорт у формі книжечки наявне у особи, яка досягла 16-річного віку та звернулась особисто до уповноваженого органу з заявою, форма якої встановлена додатком 1 до Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.06.2019 року №456 з огляду на наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 року №398 внесено зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року № 302 (далі - Постанова № 398), що Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України «Про затвердження Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України» від 06.06.2019 року №456 відповідно до абзацу 5 пункту 3 Постанови № 302, Постанови № 398 затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України.
Згідно з п. 1 Порядку №456 цей Тимчасовий порядок, розроблений відповідно до Постанови №302, Постанови №398, Положення №2503-XII, визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку.
Відповідно до п. 2 Тимчасового порядку №456 паспорт оформлюється з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.1994 року № 353 «Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України», дію якого відновлено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 року №415 «Про зупинення дії постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 року № 185».
Пунктом 3 Тимчасового порядку №456 передбачено, що оформлення і видачу паспорта здійснюють територіальні підрозділи Державної міграційної служби України (далі - територіальні підрозділи ДМС), зокрема, особі, яка досягла 16-річного віку, - на підставі заяви про видачу паспорта громадянина України (далі - заява) за зразком, наведеним у додатку 1 до цього Тимчасового порядку, поданої нею особисто.
За приписами п.п. 4, 5 Тимчасового порядку №456, оформлення і видача паспорта здійснюються протягом 30 календарних днів з дня подання особою до територіального підрозділу ДМС заяви та документів для оформлення і видачі паспорта. Заява та документи для оформлення і видачі паспорта (у тому числі для вклеювання фотокартки) подаються заявником до територіального підрозділу ДМС за зареєстрованим місцем проживання особи.
З матеріалів справи вбачається, що предметом спору є видача паспорта у вигляді паспортної книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ. Також, спірним питанням у справі, що розглядається, стало питання віку, з якого має видаватися паспорт у формі книжечки.
Суд зазначає, що відмова у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-XII була предметом розгляду у зразковій справі Великої Палати Верховного Суду №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) та була визнана неправомірною.
За правилами статті 291 КАС України правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 19.09.2018 року у згаданій зразковій справі, є обов'язковим для судів при ухваленні рішень у типових справах.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини першої статті 21 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу може створювати перешкоди у реалізації позивачем своїх громадянських прав.
Вищезазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у справі №420/4049/20 від 18.11.2021 року та у справі № 420/5353/20 від 21.12.2022 року, якими вирішувались подібні правовідносини.
Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення і посилання відповідача у відзиві на позовну заяву правові позиції Верховного Суду, викладені у постанові від 08 червня 2023 року у справі № 380/5977/21, оскільки досліджений судом їх зміст свідчить про те, що вказані правові висновки не є подібними у відносинах, що розглядається у цій справі. Позовні вимоги у справі № 380/5977/21 обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно відмовив позивачу в оформленні паспорта громадянина України у вигляді книжечки у зв'язку із зміною прізвища після вступу у шлюб.
Отже, відмова в оформленні та видачі ОСОБА_2 у зв'язку із досягненням 14-річного віку, паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ є протиправною.
Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно пункту 4 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, в позовній заяві зазначається: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Поняття терміну "відповідач" наведено в пункті 9 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, як суб'єкта владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й іншої особи, до яких звернена вимога позивача.
В свою чергу, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
З тексту позовної заяви вбачається, що позивачем в якості відповідачів зазначено Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, Відділ №1 у місті Дніпрі Державної міграційної служби України Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області.
Суд враховує, що відповідно до підпункту 7 пункту 6 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 360 ДМС здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні.
Таким чином відділ №1 у місті Дніпрі Державної міграційної служби України Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області є структурним підрозділом Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області.
Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку, порушені права позивача слід відновити шляхом зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області оформити та видати ОСОБА_2 , в інтересах якого діє його мати ОСОБА_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ, у зв'язку з досягненням ним чотирнадцятирічного віку.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно з частиною 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до приписів частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Позивачем належним чином довело обставини, на яких ґрунтуються її позовні вимоги.
В свою чергу відповідачами доводи позивача не спростовані, правомірність своїх дій не доведено.
За наведених обставин суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо вирішення питань розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки відділ №1 у місті Дніпрі Державної міграційної служби України Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області є територіальним підрозділом Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, тому суд вважає, що понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок належить стягнути саме з Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області як юридичної особи.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ), яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 АДРЕСА_1 ) до відповідача 1: Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 37806243, 49000, м. Дніпро, вул. В. Липинського, 7), відповідача 2: Відділу №1 у місті Дніпрі Державної міграційної служби України Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області (49023, м. Дніпро, пр. Мануйлівський, 31) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області щодо відмови у видачі ОСОБА_2 , в інтересах якого діє його мати ОСОБА_1 , паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 р. №2503-ХП у зв'язку з досягненням чотирнадцятирічного віку.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області оформити та видати ОСОБА_2 , в інтересах якого діє його мати ОСОБА_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ, у зв'язку з досягненням ним чотирнадцятирічного віку.
Стягнути рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 37806243) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 17.07.2025 року.
Суддя О.М. Неклеса