Номер провадження: 22-ц/813/5110/25
Справа № 523/10008/24
Головуючий у першій інстанції Кисельов В. К.
Доповідач Громік Р. Д.
09.07.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - Громіка Р.Д.,
суддів - Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,
за участю секретаря - Скрипченко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Пересипська районна адміністрації Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей,
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог.
ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Пересипська районна адміністрації Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей.
Позиція відповідача у суді першої інстанції.
Відповідачка подала відзив у справі, відповідно до якого позовні вимоги не визнала у повному обсязі. У відзиві відповідачка посилається на те, що після розлучення батьки домовились про спільну опіку над дітьми з почерговим проживанням дітей з матір'ю та батьком, спори з цього приводу відсутні. Окрім того, під час почергового проживання дітей, з ними постійно проживає їх бабуся - мати відповідачки ОСОБА_3 .. Відповідачка стверджує, що в період проживання дітей у Польщі позивач перераховував кошти на утримання дітей, але було перераховувано не більше 16000 гривень, тобто на утримання кожної дитини від переховував по 455 гривень щомісячно, але цих коштів не вистачало. Після повернення дітей в Україну, вона постійно перераховувала кошти своїй матері ОСОБА_3 на утримання дітей, а тому вона не ухилялась від їх утримання. Відповідачка також стверджує, що у справі відсутні докази того, що вона ухилялась від виховання дітей, а факт проживання дітей з позивачем обумовлений їх спільною домовленістю.
Позиція органу опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської Ради у суді першої інстанції.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської Ради №01-05-8/1257вх від 11 жовтня 2024 року, було визнано недоцільним позбавлення відповідачки батьківських прав.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2025 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Пересипська районна адміністрації Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування, у частині позбавлення батьківських прав щодо малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишено без задоволення. Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 у частині стягнення аліментів задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини від усіх заробітків щомісячно, але не менш 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 17 червня 2024 року до досягнення ОСОБА_4 , повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , а далі стягувати аліменти на утримання малолітньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини від усіх заробітків щомісячно, але не менш 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення ОСОБА_5 , повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Допущено негайне виконання рішення у частині стягнення аліментів за один місяць. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1211 гривень 20 копійок.
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення суду в частині позовних вимог про стягнення аліментів та постановити нове в цій частині, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що ОСОБА_1 перераховувала кошти на утримання дітей, коли останні разом із бабусею ОСОБА_3 перебували в Україні, а тому судом першої інстанції дійшов помилкових висновків про невчинення дій щодо утримання дітей.
Сповіщення сторін та заяви у справі.
Про судове засідання, призначене на 09 липня 2025 року, ОСОБА_1 та її представник були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи, однак у судове засідання не з'явились.
09 липня 2025 року від адвоката Комарової Г.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що адвокат Комарова Г.О. братиме участь в слідчих діях у кримінальному провадженні відносно підозрюваних ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 за ст. 332 КК України.
Розглянувши вказану заяву про відкладення розгляду справи, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні з огляду на таке.
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.
Однак до заяви про відкладення розгляду справи адвокат Комарова Г.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , не надала жодного доказу на підтвердження викладених обставин поважності причин для відкладення розгляду справи.
Колегія суддів звертає увагу, що у межах апеляційного провадження не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі, і такої необхідності колегія суддів не вбачає, тому підстав для розгляду справи з обов'язковою участю сторін суд апеляційної інстанції не знаходить.
Також колегія суддів вважає необхідним зазначити, що адвокат Комарова Г.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , не була позбавлена права на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, однак таким право не скористалася.
Таким чином, поважність причин відкладення судом апеляційної інстанції не встановлена, заявники реалізували своє право на викладення відповідних аргументів та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторони у справі.
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині позовних вимог про стягнення аліментів та підлягає перегляду виключно в цій частині.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі з 18 червня 2014 року, який був зареєстрований Кам'янобрідським Відділом ДРАЦС реєстраційної служби Луганського міського управління юстиції, актовий запис №135. Сторони мають двох малолітніх дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 взяті на облік, як внутрішньо переміщені особи, оскільки зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , але фактично проживали за адресою: АДРЕСА_2 .
В судовому засіданні в суді першої інстанції правильно встановлено, що після початку повномасштабного вторгнення рф в Україну, приблизно 06 березня 2022 року відповідачка з доньками, а також зі своєю матір'ю ОСОБА_3 та батьком ОСОБА_9 , виїхали за кордон до Польщі. Позивач залишився проживати м. Одесі. За час проживання дітей у Польщі позивач надавав матеріальну допомогу на утримання дітей, що підтверджуються поясненнями сторін та наданими доказами.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 домовились, що діти ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 повернуться до України.
У вересні 2023 року до України повернулись діти сторін, а також їх бабуся, мати відповідачки ОСОБА_3 , які стали проживати за адресою: АДРЕСА_2 .
Позивач стверджував, що відповідачка самоусунилась від виконання батьківських обов'язків, оскільки не цікавиться їх успіхами, станом здоров'я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, що негативно впливає на їх фізичний розвиток як складову виховання.
Відповідачка стверджувала, що любить дітей, і в жодному разі не кидала їх, а повернула дітей до України за спільною домовленістю з позивачем. Окрім того, вона регулярно спілкувалась з дітьми, цікавилась їх долею, а також їм пояснювала, що вона повернеться до них, а також перераховувала кошти на їх утримання.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 2 ст. 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
В судовому засіданні в суді першої інстанції опитана свідок ОСОБА_3 , яка пояснила, що є матір'ю відповідачки ОСОБА_1 . Вона пояснила, що дійсно після початку повномасштабного вторгнення рф в Україну, вона спільно з відповідачкою та доньками, виїхали за кордон до Польщі. Під час проживання у Польщі саме вона більшу частину свого часу приділяла вихованню дітей, доглядала за ними. Утриманням дітей вони займались всі спільно. В той же час, старша донька ОСОБА_10 бажала повернутись у м. Одеса, оскільки у неї тут залишились друзі, а у Польщі сім'ї не було зручно проживати. Після того, батьки дітей вирішили, що діти повернуться в Україну де будуть проживати спільно з батьком, а тому вона вирішила повернутись також до України, оскільки бажала бути поруч з онучками. Свідок вважає, що мати дітей повинна була більше часу приділяти дітям, оскільки дітям її не вистачає, а спілкування за телефоном їх взаємовідносини не покращує. Свідок підтвердила, що позивач піклується та утримує дітей.
В судовому засіданні також була опитана малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка пояснила, що дуже любить своїх батьків. В період проживання у Польщі фактично більше за ними доглядала їх бабуся ОСОБА_3 , мати також була з ними, але інколи дозволяла підвищувати голос на неї. На даний час, вона проживає спільно з батьком і бабусею, а мати спілкуються з нею та сестрою, але не постійно.
Суд першої інстанції, оцінивши у сукупності пояснення сторін, свідка, подані докази, дійшов вмотивованого висновку, що факти, які викладені позивачем у позовні заяві не відповідають фактичним обставинам справи.
Так, судом першої інстанції правильно встановлено, що саме за спільною домовленістю батьків ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було вирішено, як перебування дітей у Польщі, а так і їх повернення до України.
Відповідно до ч. 1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Отже наявність домовленості батьків про проживання малолітніх дітей почергово спільно із матір'ю, а далі з батьком є правомірною дією.
Доказів того, що відповідачка самоусунилась від виконання батьківських обов'язків на території Польща позивачем не надано.
Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що після повернення дітей до України, діти стали проживати за адресою: АДРЕСА_2 , спільно з батьком ОСОБА_2 та бабусею ОСОБА_3 ..
Згідно з ст. 180, ч. 2 ст. 181 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
Відповідно до ст. 182 Сімейного кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Частиною 2 статті 182 СК України встановлено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Статтею 183 СК України передбачено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.
Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Таким чином, виходячи з встановлених в судовому засіданні фактів, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд першої інстанції вмотивовано вважав, що наявні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення аліментів, а саме: стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 :
аліменти на утримання малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини від усіх заробітків щомісячно, але не менш 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 17 червня 2024 року народження до досягнення ОСОБА_4 , повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , а далі стягувати аліменти на утримання малолітньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини від усіх заробітків щомісячно, але не менш 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення ОСОБА_5 , повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Скаржник не довела обставини, на які посилалась як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надала.
Щодо доводів апеляційної скарги, то апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Сторони не заперечують факт того, що діти ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживають разом з батьком ОСОБА_2 в Україні, а їх мати ОСОБА_1 перебуває закордоном, а саме у Республіці Польща.
Як стверджує відповідач ОСОБА_1 , вона в добровільному порядку сплачувала кошти на утримання дітей під час їх проживання з батьком, а тому визначення сплати аліментів за рішенням суду жодним чином не змінить її становища.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що твердження відповідачки ОСОБА_1 про те, що вона добровільно сплачувала кошти на утримання дітей, не змінює її обов'язку брати участь у їхньому утриманні, оскільки визначення сплати аліментів за рішенням суду забезпечує належне та стабільне виконання цього обов'язку, незалежно від попередніх добровільних домовленостей.
Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті.
Одночасно апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення.
Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 17 липня 2025 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: М.М. Драгомерецький
С.М. Сегеда