Номер провадження: 22-ц/813/697/25
Справа № 947/20968/22
Головуючий у першій інстанції Васильків О.В.
Доповідач Громік Р. Д.
09.07.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - Громіка Р.Д.,
суддів - Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,
за участю секретаря - Скрипченко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частині НОМЕР_2 ) на рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 вересня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Командування військової частини НОМЕР_2 НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України та Командування військової частини НОМЕР_3 Р інформаційного центру «Одеса» Управління інформації про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії,
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог.
Адвокат Прус О.О., який діє від імені ОСОБА_1 , звернувся до суду з даним позовом, в якому просив скасувати Наказ №181-АГ від 26.05.2022р. начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України полковника ОСОБА_2 в частині примусового відчуження транспортного засобу Hyundai Grandeur 2017 року випуску,VINKMHF641NBJA130158, та зобов'язати Командування повернути вказаний автомобіль власнику.
Позов вмотивовано тим, що 04 березня 2022 року автомобіль Hyundai Grandeur, 2017 року випуску,VINKMHF641NBJA130158був вилучений з ДП «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (5 термінал, 25 склад) представниками Головного управління Національної поліції в Одеській області. Але згідно наказу № 181-АГ від 26.05.2022 року про примусове відчуження вилучення відбулося з того ж місця 26.05.2022 року. Таким чином, фактично, автомобіль вилучено було 04.03.2022 року, а документи ОСОБА_1 надали 02.06.2022 року, з яких слідувало що вилучення відбулося 26.05.2022 року. Крім того, наказ № 181-АГ від 26.05.2022 року про примусове відчуження майна та акт № 1 про примусове відчуження або вилучення майна складено з порушенням законодавства та не погоджено з Одеською обласною військовою адміністрацією.
Надалі позовні вимоги були уточнені, так як транспортний засіб Hyundai Grandeur 2017 року випуску,VINKMHF641NBJA130158 на той момент перебував на балансі військової частини НОМЕР_3 Р, позивач просив:
- Скасувати наказ № 181-АГ від 26.05.2022 року командира військової частини НОМЕР_2 полковника ОСОБА_2 про примусове відчуження майна в частині примусового відчуження транспортного засобу Hyundai Grandeur 2017 року випуску, VIN НОМЕР_4 , про що було складено Акт № 1 про примусове відчуження або вилучення майна від 26.05.2022 року;
- Зобов'язати командування військової частини НОМЕР_3 Р повернути транспортний засіб Hyundai Grandeur 2017 року випуску, VIN НОМЕР_4 - до власника ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_5 , зобов'язавши командира військової частини НОМЕР_6 скласти відповідний акт про повернення майна ОСОБА_1 .
- Стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 992 гривні 40 копійок
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 15 вересня 2023 року Позов задоволено частково. Скасовано Наказ №181-АГ від 26.05.2022р. Начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України полковника ОСОБА_2 в частині примусового відчуження транспортного засобу Hyundai Grandeur 2017 року випуску VIN НОМЕР_4 , про що було складено акт №1 про примусове відчуження або вилучення майна від 26.05.2022 року. Зобов'язано командування військової частини НОМЕР_2 НОМЕР_7 прикордонного загону Державної прикордонної служби України повернути транспортний засіб Hyundai Grandeur 2017 року випуску VIN НОМЕР_4 ОСОБА_1 .. Стягнено з НОМЕР_7 прикордонного загону Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 судові витрати 992,40 грн.
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі НОМЕР_1 прикордонний загон Державної прикордонної служби України (військова частині НОМЕР_2 ) просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено матеріали справи та зроблено помилкові висновки про задоволення позовних вимог.
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Фактичні обставини справи.
На підставі матеріалів справи встановлено, що власником автомобілю Hyundai Grandeur 2017 року випуску, VIN НОМЕР_4 є позивач, відповідачами цей факт не оспорюється. Цей автомобіль через компанію посередника в особі ТОВ «Мітрідат Одеса», було ввезено на територію України (ДП «Морський торгівельний порт «Чорноморськ») з ОСОБА_3 морським шляхом у 2021 році.
Згідно листа в.о. директора ДП «Морський торгівельний порт «Чорноморськ» від 21.04.2022 №253/06-23, зокрема, автомобіль Hyundai Grandeur 2017 року випуску, VIN НОМЕР_4 станом на 04.03.2022р. був переданий Національній поліції в Одеській області (т.1 а.с.10-13).
Цей факт, а також те, що зазначений автомобіль було передано НОМЕР_1 прикордонному загону Державної прикордонної служби України від органів Національної поліції України, а не від ДП «Морський торгівельний порт «Чорноморськ», підтверджується листом Командування військової частини НОМЕР_8 генерал-майора ОСОБА_4 , а саме, що, зокрема, автомобіль Hyundai Grandeur 2017 року випуску, VIN НОМЕР_4 був отриманий ІНФОРМАЦІЯ_1 від представників ГУ Національної поліції в Одеській області ще до 23.05.2022р. (т.1 а.с.64).
Начальник НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України полковник ОСОБА_2 26.05.2022 видав оспорюваний Наказ №181-АГ, яким згідно п.1.4, наказав примусово відчужити легковий автомобіль Hyundai Grandeur 2017 року випуску, VIN НОМЕР_4 , власником якого є позивач.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Так, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції послався на те, що у ході дослідження письмових доказів судом встановлена не відповідність вартості легкового автомобіля Hyundai Grandeur 2017 року випуску, VIN НОМЕР_4 , що визначена актом № 1 про примусове відчуження або вилучення майна від 26.05.2022 року за результатами оцінки з висновком експерта №10089/05 від 26.05.2022 року, на який командування в/ч НОМЕР_2 посилається в цьому ж акті.
Представником військової частини НОМЕР_2 не доведено факту примусового відчуження легкового автомобіля Hyundai Grandeur 2017 року випуску, VIN НОМЕР_4 з місця визначеного наказом №181-АГ від 26.05.2022 року та актом № 1 про примусове відчуження або вилучення майна від 26.05.2022 року - територія Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», з підстав викладених вище.
Таким чином, суд першої інстанції вважав, що оспорюваний Наказ в частині заявлених позовних вимог, видано у порушення вимог ст. 4 ч.2 Закону №4765 та ст.8 ч.1 п.4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», а тому в цій частині він підлягає скасуванню, а автомобіль підлягає поверненню ОСОБА_1 .
Однак повністю з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може з огляду на таке.
Абзацом шостим статті 1 Закону України від 6 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» визначено, що збройна агресія - застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до абзацу четвертого статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
У разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії, у тому числі проведення спеціальних операцій (розвідувальних, інформаційно-психологічних тощо) у кіберпросторі. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни (стаття 4 Закону України «Про оборону України»).
Указами Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» у зв'язку з агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан та оголошено про проведення загальної мобілізації.
03 березня 2022 року зазначений указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 затверджено Верховною Радою України, а саме Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію».
Воєнний стан та загальна мобілізація тривають дотепер.
Статтею 17 Закону України «Про оборону України» передбачено, що в умовах воєнного стану відповідно до закону допускається примусове вилучення приватного майна та відчуження об'єктів права приватної власності громадян з наступним повним відшкодуванням їх вартості у порядку та терміни, встановлені Кабінетом Міністрів України. Аналогічна норма міститься у частині другій статті 353 ЦК України.
Закон України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» визначає механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.
Примусове відчуження майна - позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості (пункт 1 частини першої статті 1 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану»). Примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану може здійснюватися з попереднім повним відшкодуванням його вартості. У разі неможливості попереднього повного відшкодування за примусово відчужене майно таке майно примусово відчужується з наступним повним відшкодуванням його вартості (частини перша та друга статті 3 вказаного Закону).
За частиною першою статті 10 зазначеного Закону компенсація за примусово відчужене майно в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану з попереднім повним відшкодуванням його вартості здійснюється військовим командуванням чи органом, що прийняв рішення про таке відчуження, за рахунок коштів державного бюджету до підписання акта. Частиною другою статті 10 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» передбачено, що компенсація за примусово відчужене майно в умовах правового режиму воєнного стану з наступним повним відшкодуванням його вартості здійснюється протягом п'яти наступних бюджетних періодів, правового режиму надзвичайного стану - протягом одного наступного бюджетного періоду після скасування правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за рахунок коштів державного бюджету.
Отже, під час воєнного стану передбачені можливості: 1) примусового відчуження індивідуально визначеного приватного та колективного майна з переходом до держави права власності на це майно за попереднім або наступним повним відшкодуванням його вартості; 2) вилучення індивідуально визначеного майна державних підприємств, державних господарських об'єднань, на яке у них є право господарського відання або оперативного управління, без відшкодування його вартості.
Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що у частині першій статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлено, що громадяни зобов'язані надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, ЗСУ, іншим військовим формуванням, оперативно-рятувальній службі цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом. Отже, стосовно надання громадянами під час мобілізації їхнього майна ЗСУ чи іншим військовим формуванням або оперативно-рятувальній службі цивільного захисту діє виключно порядок наступного відшкодування державою вартості такого майна, тобто у строк, визначений частиною другою статті 10 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».
Відповідно до частини третьої статті 321 ЦК України примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Як у доктрині приватного права, так і в судовій практиці усталеним є підхід, що:
- під реквізицією варто розуміти примусове оплатне відчуження майна державою у власника при існуванні надзвичайних обставин на підставі та в порядку, встановленому законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості або без такого. Метою реквізиції є усунення або запобігання тим наслідкам, що виникли або можуть виникнути, наступити через стихійне лихо, аварію, епідемію, епізоотію, воєнний або надзвичайний стан та за інших надзвичайних обставин;
- реквізиція застосовується за надзвичайних обставин, які вимагають негайних дій, вона провадиться в позасудовому (адміністративному) порядку за рішенням органів державної влади. Адміністративний порядок реквізиції майна у власника обумовлений необхідністю швидкої реакції від органів державної влади на надзвичайні обставини. Норми, що регулюють реквізицію, спрямовані на вирішення колізії публічного інтересу та цивільного права (зокрема, права власності, інших цивільних прав), розв'язання якої відбувається на користь публічного інтересу;
- залежно від підстав проведення реквізиції, існує два її види: реквізиція за надзвичайних обставин (частина перша статті 353 ЦК України); реквізиція в умовах воєнного або надзвичайного стану (частина друга статті 353 ЦК України). Відмінність між реквізицією (частина перша статті 353 ЦК України) та реквізицією в умовах надзвичайного чи воєнного стану (частина друга статті 353 ЦК України) полягає у моменті відшкодування вартості майна. У першому випадку його має бути проведено до примусового відчуження майна, а в другому - обов'язок держави відшкодувати вартість майна настає після його примусового відчуження;
- право вимагати повернення майна обумовлюється наявністю в особи статусу «колишнього» власника. За допомогою такої конструкції законодавець створює передумови для охорони інтересів приватних осіб. Повернення майна можливе за умови: припинення надзвичайних обставин, тобто стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії, воєнного або надзвичайного стану та ін.; збереження майна; заявлення власником позовної вимоги про його повернення до органу, що проводив його реквізицію або якому передано відповідне майно; встановлення можливості повернення [див., зокрема: постанови Верховного Суду в складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 серпня 2018 року в справі № 284/276/16-ц (провадження № 61-11070св18), від 13 вересня 2023 року у справі № 707/1298/22 (провадження № 61-4120св23)].
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: примусово відчужувати майно, що перебуває у приватній або комунальній власності, вилучати майно державних підприємств, державних господарських об'єднань для потреб.
Механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану визначає Закон України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».
Згідно зі статтею 3 цього Закону примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану може здійснюватися з попереднім повним відшкодуванням його вартості. У разі неможливості попереднього повного відшкодування за примусово відчужене майно таке майно примусово відчужується з наступним повним відшкодуванням його вартості. Вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану здійснюється без відшкодування вартості такого майна.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 вересня 2023 року у справі №757/64569/16-ц (провадження № 14-19цс23) звернула увагу на те, що в Україні існує законодавче регулювання питань, пов'язаних із виплатою компенсації за примусово відчужене, втрачене чи пошкоджене майно в умовах війни, воєнного чи надзвичайного стану, та роз'яснила порядок відшкодування вартості майна, вилученого для потреб оборони держави.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду розтлумачила положення постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2012 року № 998 про «Деякі питання здійснення повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», якою затверджено «Порядок розгляду заяв та здійснення виплат для наступної повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» (далі - Порядок).
Цей Порядок визначає механізм прийняття, розгляду заяв та здійснення виплат для наступної повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.
Майно, що підлягає примусовому відчуженню, оцінюється в порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оцінну діяльність.
Заява про виплату наступної повної компенсації за примусово відчужене майно приймається, обліковується і розглядається за місцем відчуження майна. До заяви додаються акт про примусове відчуження майна та висновок про вартість такого майна (пункт 3 Порядку).
За результатами розгляду заяви органи, зазначені у пункті 3 Порядку, оформлюють висновок про здійснення виплат для наступної повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану. Висновок оформляється у трьох примірниках. Перший примірник передається заявникові, другий - територіальному органу Казначейства, третій зберігається за місцем його оформлення. Висновки обліковуються органом, який їх видав. Орган, що прийняв рішення про примусове відчуження майна, на підставі виданого ним висновку враховує відповідну потребу в коштах у бюджетному запиті на наступний бюджетний період (після скасування правового режиму надзвичайного стану) або на п'ять наступних бюджетних періодів (після скасування правового режиму воєнного стану) (пункт 7 Порядку).
Виплата повної компенсації здійснюється органами, що прийняли рішення про примусове відчуження майна, у порядку черговості оформлення висновків за рахунок і в межах коштів, передбачених у державному бюджеті для виплати наступної повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного стану (пункт 7 Порядку).
Апеляційний суд зауважує, що ОСОБА_1 є власником транспортного засобу Hyundai Grandeur 2017 року випуску, VIN НОМЕР_4 , а тому має право на звернення за виплатою повної компенсації до уповноважених на те органів.
Апеляційний суд зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визначає найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу законність будь-якого втручання державного органу у право на мирне володіння майном, тобто його відповідність національному законодавству та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «East/West AllianceLimited» проти України» («East/West AllianceLimited v. Ukraine»).
Зміст «трискладового тесту» для оцінки відповідності втручання у право власності європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність вручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) справедлива рівновага між інтересами захисту права власності та загальними інтересами (дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою та уникнення покладення на власника надмірного тягаря).
Невідповідність втручання у право власності хоча б одному із зазначених критеріїв свідчить про протиправність втручання навіть у разі дотримання національного законодавства та (або) присудження власнику компенсації.
Контроль за дотриманням конвенційних гарантій здійснюється ЄСПЛ, який застосовує норми Конвенції відповідно до базових принципів (методів) тлумачення, до яких відносять «принцип автономного тлумачення понять», «принцип еволюційного (динамічного) тлумачення», «принцип європейського консенсусу», «принцип розсуду держави», «принцип ефективного тлумачення» та «принцип пропорційності та балансу інтересів».
Достатньо докладно стандарт верховенства права та пропорційність як його складова частина висвітлені у практиці ЄСПЛ.
Так, у рішенні у справі «Фрессо і Руар проти Франції» (Fressoz andRoire V. France) ЄСПЛ зазначає, що «необхідність» будь-якого обмеження реалізації права завжди має бути обґрунтованою. Відсутність такого мотивування - прояв свавілля держави.
У цьому рішенні ЄСПЛ підкреслив неприпустимість свавільного втручання держави у права людини без нагальної на то потреби. Звичайно, насамперед уповноважені органи державної влади повинні оцінювати, чи наявна реальна суспільна потреба, яка виправдовує таке обмеження.
Вирішувати питання про пропорційність чи непропорційність обмеження прав людини має суд, адже судова влада - політично нейтральна гілка влади, покликана урівноважувати інші гілки влади у цьому напрямі.
ЄСПЛ вказав на необхідність перевіряти передбачення обмеження прав людини у національному законі, визначати наявність обставини для його застосування та вирішувати питання співмірності. У сукупності це утворює трискладовий тест на пропорційність.
Обмеження прав має передбачатись національним законом. Такий закон повинен існувати на момент введення такого обмеження.
Обмеження прав у такому разі повинно прямо передбачатись у законі, а зміст закону повинен бути доведений до відома громадянам.
Закон має відповідати критеріям якості - обмеження прав повинно бути зрозумілим для кожного.
Обмеження прав повинно відповідати легітимній меті. Така мета зумовлена потребою захистити певні найбільш важливі для держави блага та принципи.
Втручання у права має відповідати вимогам співмірності. Співмірність означає, що характер та обсяг втручання держави у права має бути не самоціллю, а засобом для захисту необхідного суспільного блага. Таке тлумачення не повинно бути самоціллю, воно має бути необхідним - безальтернативним та достатнім - а не надмірним.
Таким чином, можна зазначити, що лише при дотриманні всіх критеріїв трискладового тесту можна визнати втручання держави у права пропорційним, а відтак правомірним, справедливим та виправданим. У свою чергу, з позиції ЄСПЛ, суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку конкретно вирішувати питання пропорційності з урахуванням контекстуальних обставин справи. В одному випадку обмеження є пропорційним, а в іншому - те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.
Колегія суддів вважає, що втручання у право власності позивача переслідувало легітимну мету та було пропорційним у співвідношенні до суспільних інтересів. В Україні із 24 лютого 2022 року діє воєнний стан внаслідок збройної агресії російської федерації. Зусилля державних органів, Збройних Сил України, інших військових формувань спрямовані насамперед на захист життя і здоров'я мільйонів людей, значних зусиль і засобів потребує захист незалежності та територіальної цілісності України, що, окрім іншого, є обов'язком кожного громадянина України. Збройні Сили України мають гостру потребу в забезпеченні матеріальними ресурсами, у тому числі автомобільною технікою, для належного виконання визначених перед ними завдань.
Таким чином, втручання у право власності позивача відповідає критерію законності, оскільки відбулося у чітко регламентованому, зрозумілому порядку, який діє в Україні з незначними змінами з 2022 року.
За встановлених у справі обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 з огляду на обрання позивачем неналежного (неефективного) способу судового захисту.
Вказане відповідає правовим висновкам, що містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 712/3525/23 (провадження № 14-75цс24).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Таким чином, розглядаючи справу, судова колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовної заяви.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частині НОМЕР_2 ) задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 вересня 2023 року скасувати.
Постановити у справі нове судове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Командування військової частини НОМЕР_2 НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України та Командування військової частини НОМЕР_3 Р інформаційного центру «Одеса» Управління інформації про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 17 липня 2025 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: М.М. Драгомерецький
С.М. Сегеда