Номер провадження: 22-ц/813/1005/25
Справа № 495/2162/21
Головуючий у першій інстанції Прийомова О. Ю.
Доповідач Громік Р. Д.
03.07.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - Громіка Р.Д.,
суддів - Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,
за участю секретаря - Скрипченко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10 січня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення боргу,
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог.
30 березня 2021 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення боргу, просить суд: стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму боргу на загальну суму 15980 доларів США, що в еквіваленті до гривні становить 446951,012 грн та судові витрати.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 20 листопада 2018 року між ним та відповідачами у простій письмовій формі було укладено договір позики, за яким ОСОБА_2 надав ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в борг грошові кошти в розмірі 4050 доларів США, яку боржники зобов'язались повернути в строк не пізніше 20.09.2019 року в повному обсязі.
Далі, 20 січня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 позичили у ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 8250 доларів США, яку зобов'язались повернути 20.09.2019 року.
Згодом, 22 лютого 2019 року, за ствердженням позивача, відповідач ОСОБА_1 позичив у нього грошові кошти у розмірі 2500 доларів США із зобов'язанням їх повернення до 20.09.2019 року.
Також, 13.03.2019 року ОСОБА_1 знов позичив у ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 1180 доларів США та зобов'язався їх повернути до 15.08.2019 року.
Позивач зауважує, що усі боргові розписки відповідач написав власноручно та скріпив особистим підписом.
Загальна сума по борговим документам становить 15 980 доларів США.
Позивач вказував, що термін, зазначений ним у договорах позики/розписці/ вийшов.
Він неодноразово звертався з вимогою повернути позичені кошти до відповідача, але станом на день звернення до суду з відповідним позовом, борг відповідачем повернуто так і не було.
За вказаних вище обставин, ОСОБА_4 і звернувся до суду з даним позовом.
Позиція відповідача ОСОБА_1 у суді першої інстанції.
Не погодившись з доводами та заявленими вимогами позивача, від відповідача 27 вересня 2021 року надійшов письмовий відзив, згідно якого стверджує, що повністю не погоджується з позовом ОСОБА_2 , вважає його необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Так, надаючи оцінку кожній розписці, яку позивач приєднав в якості обґрунтування своїх вимог, вказує, що вони не відповідають вимогам чинного законодавства, складені без ідентифікації даних сторін, не свідчать про правову природу боргу.
Посилаючись на правові позиції Верховних Судів України, наполягав, що жодні з наданих так званих «розписок» не містять умови отримання позичальником в борг грошей, повне найменування кредитора, боржника, з таких «листків» не можна встановити дійсного змісту та достовірності документа.
Тож, за викладених підстав просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 повністю.
Позиція відповідача ОСОБА_3 у суді першої інстанції.
13 грудня 2022 року від ОСОБА_3 до суду наданий відзив на позовні вимоги позивача, відповідно до якого зазначає, що розписку датовану 20 листопада 2018 року вона не писала і не підписувала.
Категорично заперечує факт укладання з нею договору позики, при укладанні якого вона не була присутня і згоду на укладання якого вона не надавала чоловікові. Гроші не отримувала і не бачила їх.
Від свого чоловіка вона дізналася, що станом на час звернення позивача із позовом до суду її чоловік повернув борг позивачу роботою, обробляючи з використанням своєї сільськогосподарської техніки земельну ділянку, яку позивач орендував в дядька чоловіка - ОСОБА_5 .
Просила суд в задоволені позовних вимог відмовити, оскільки відсутні правові підстави для його задоволення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10 січня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення боргу задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу на загальну суму в розмірі 15980 доларів США, що в еквіваленті до гривні становить (за офіційним курсом НБУ) 446 951, 012 грн. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 4474 грн. У частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат пов'язаних з наданням правової правничої допомоги у сумі 1000 грн, відмовлено.
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено матеріали справи та зроблено помилкові висновки про часткове задоволення позовних вимог.
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що 20 листопада 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 склали письмову розписку, яку підписано лише ОСОБА_1 .
Так, за умовами даної розписки, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 взяли в борг у ОСОБА_6 4050 доларів США, які зобов'язались повернути не пізніше 20 вересня 2019 року.
Надалі, 20 січня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , склали розписку, за умовами якої вбачається, що взяли у борг у ОСОБА_6 8250 доларів США. Зобов'язались повернути не пізніше 20 вересня 2019 року.
Розписка підписана лише одним позичальником ОСОБА_1 .
13 березня 2019 року ОСОБА_1 склав розписку, яку власноручно підписав.
Так, за умовами даної розписки, він позичив у ОСОБА_6 тисячу сто вісімдесят доларів США, які зобов'язався повернути 15 серпня 2019 року.
Також з матеріалів справи вбачається, що 22 лютого 2019 року було складено ОСОБА_1 розписку, за умовами якої він взяв в борг у ОСОБА_2 дві тисячі п'ятсот доларів США, які зобов'язався повернути 20.09.2019 року
Згідно з ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно із ч.2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У постанові Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі №524/4946/16-ц зазначено, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Вказане також узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду від 08 жовтня 2020 року у справі №194/1126/18 та від 11 червня 2021 у справі №753/11670/17
Відповідно до положень ч. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ст.ст. 76-81 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події.
У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що як на підставу укладення між сторонами договору позики, позивач посилався на письмові розписки від 20.11.2018, 20.01.2019, 22.02.2019 та 13.03.2019.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами у цій справі, судом першої інстанції вмотивовано встановлено, що вони містить усі необхідні умови: дату правочину, суму позики, дату повернення, підписи боржника, написані власноручно.
Таким чином, судом першої інстанції достовірно встановлено, що між сторонами існують договірні правовідносини з позики, позичальником невиконані зобов'язання перед позикодавцем, кошти, отримані у позику не повернуті, враховано встановлену статтею 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину.
Суд не погоджується з ствердженнями відповідача про повернення ним зазначених в розписках суму боргу, оскільки належних та допустимих доказів на виконання зобов'язань ним до суду не надано.
Надані ним на підтвердження сплати боргу копії аркушів, відповідно до яких містяться: « ОСОБА_6 , на 05.08.2020 посчитано затрати по пшениці + ріпак 5438$ + 7839$ НОМЕР_1 $ долг 15900$ - 13277$ = 2623$» не беруться судом першої інстанції до уваги як належний та допустимий доказ виплати боргу за борговими розписками, оскільки вказаний документ не містить підпису особи, яка його склала, зазначені затрати на пшеницю та ріпак, не мають відношення до спірних правовідносин.
Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, судом досліджено кожний доказ, наданий сторонами, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 Постанови Пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 року №2 «Про практику застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»), при цьому жодна із сторін не була поставлена судом у менш сприятливе становище, порівняно з іншою стороною, на чому наголошується у практиці Європейського суду з прав людини.
Так, у п.24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України», в п.48 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мала проти України» та в п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України №2» наголошується на принципі рівності сторін одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом.
Позивач довів обґрунтованість своїх вимог, у той час як відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень.
Враховуючи усе вищевикладене, а саме те, що відповідачем власноручно були підписані розписки про отримання ним у борг (позику) від позивача грошових коштів, враховуючи наявність обов'язкового зазначення дати її повернення та моменту отримання, суд першої інстанції, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, вмотивовано вбачав справжню правову природу укладання між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договору позики, а отже дійшов правильного висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог ОСОБА_2 в частині стягнення з відповідача боргу.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Скаржник не довів обставини, на які посилалась як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.
Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті.
Одночасно апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення.
Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 14 липня 2025 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: М.М. Драгомерецький
С.М. Сегеда