Справа № 127/1998/25
Провадження № 22-ц/801/1238/2025
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Романюк Л. Ф.
Доповідач:Міхасішин І. В.
14 липня 2025 рокуСправа № 127/1998/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого Міхасішина І.В.
суддів : Войтка Ю.Б., Матківської М.В.
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу №127/1998/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
за апеляційною скаргою відповідача представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Чорненького Ярослава Богдановича на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 березня 2025 року,
встановив:
ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та просило стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Діджи Фінанс» заборгованість за Договором про споживчий кредит №3998411 від 23.07.2021 року у розмірі 33 530,00 грн., з яких 7 000 грн. - тіло кредиту, 25 200,00 грн. - заборгованість за відсотками, 1 330,00 грн. - комісія, а також судові витрати, мотивуючи позовні вимоги тим, що позивач на підставі Договору відступлення прав вимоги №12Т від 11.11.2021 року є новим кредитором за Кредитним договором №3998411 від 23.07.2021 року, укладеним між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , за яким у ОСОБА_1 виникла заборгованість.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 березня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором №3998411 від 23.07.2021 року у розмірі 33 530,00 грн. (тридцять три тисячі п'ятсот тридцять грн.).
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» 2422, 40 грн. судового збору та 6000,00 грн. витрат на правову допомогу.
В апеляційній скарзі представник відповідача адвокат Чорненький Я.Б. просить рішення суду змінити через порушення судом норм матеріального і процесуального права, а у справі ухвалити нове рішення, яким частково задовольнити позовні пимоги. Зазначає, що суд безпідставно дійшов висновку про доведеність позовних вимог; не врахував те, що відсотки та комісія за договором значно перевищують тіло кредиту.
Відзив до суду не надходив.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Судом встановлено, що 23.07.2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит (індивідуальна частина) №3998411.
Згідно з розділом 1 Договору сума кредиту (загальний розмір) складає 7 000 грн., строком на 30 днів, термін (дата) повернення кредиту 22.08.2021 року, комісія за надання кредиту 1 330,00 грн., яка нараховується за ставкою 19,00 % відсотків від суми кредиту одноразово; проценти за користування кредитом 4 200 грн., які нараховуються за ставкою 2,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Відповідно до п.п.п. 2.2.2. Договору, нарахування Кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюються з дати наступної за днем кредиту по дату завершення строку (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування.
Згідно зп.1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
11.11.2021 року між ТОВ «Міолан» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено Договір відступлення прав вимоги № 12Т, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Діджи Фінанс» свої права грошової вимоги до боржників за кредитним договором, у тому числі і за Договором про споживчий кредит №3998411 від 23.07.2021 року.
Отже, ТОВ «Фінансова компанія «Діджи Фінанс» є новим кредитором та належним позивачем у спірних правовідносинах.
Як вбачається з Розрахунку заборгованості за Договором про споживчий кредит №3998411 від 23.07.2021 року., заборгованість ОСОБА_1 складає 33 530,00 грн., з яких 7 000 грн. - тіло кредиту, 25 200 грн. - заборгованість за відсотками, 1 330 грн. - комісія.
Задовольняючи позов , суд першої інстанції виходив з того, що відповідач отримавши на умовах договору про споживчий кредит кредитні кошти від вказані умови договору не виконував, заборгованість у визначенні сторонами строки не погашав, що є підставою для задоволення позову і стягнення заборгованості у зазначеному позивачем розмірі.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, які перевірив наданими доказами, оціненими в порядку ст.89 ЦПК України, правильно визначив спірні правовідносини та застосував до них норми права, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги про неврахування судом того, що відсотки та комісія за договором значно перевищують тіло кредиту та про безпідставність висновку суду про доведеність позовних вимог, не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.
Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Із прийняттям ЗУ «Про електронну комерцію» № 675-VIII , що набрав чинності 30.09.2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в Інтернет мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У ст. 3 ЗУ№ 675-VIII визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 вказаного Закону , електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11ЗУ «Про електронну комерцію»).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію»; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію»; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ч. 6 ст. 11ЗУ № 675-VIII).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію»).
Згідно ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» визначено, що якщо згідно акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Також статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
За змістом ч.2 ст.625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, припис абзацу 2 ч.1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів за користування кредитом до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, а поза строком кредитування - 3% річних або інший розмір процентів ,встановлений договором.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) дійшла висновку про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із ч.2 ст.1050 ЦК . В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з п. 1.3 та п. 1.5.2 договору про споживчий кредит, кредит надається строком на 30 днів зі сплатою процентів у розмірі 4200 грн, які нараховуються за ставкою 2% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Як вбачається з додатку №1 до договору про споживчий кредит № 3998411 від 32.07.2021, сторони погодили графік платежів за договором про споживчий кредит, а саме дату повернення кредиту - 22.08.2021, чисту суму кредиту -7000 грн, проценти за користування кредитом - 4200 грн, кількість днів у розрахунковому періоді - 30, комісію за надання кредиту - 1330 грн, загальну вартість кредиту - 12530,00 грн.
Разом з тим, згідно з п. 2.3.1.2 договору, позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день, шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позивальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється за кількістю днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) процентною ставкою, наведеною в п. 1.6 договору. У випадку, якщо позичальник протягом періоду, на який продовжено строк кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, які дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.
У п. 4.2 розділу 4 договору сторони погодили, що у разі прострочення позичальником зобов'язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець, починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв'язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов'язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою п. 1.6 договору, в якості процентів за порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п. 1.6 договору. Обов'язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимоги кредитодавця.
Тобто, в даному випадку, кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту.
Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про виконання відповідачем своїх зобов'язань з повернення коштів за тілом кредиту у строк, визначений договором, тобто , до 22.08.2021. Відповідно, останній продовжив користуватись кредитними коштами, а тому пролонгація дії кредитного договору відбулась автоматично, що відповідає п. 2.3 договору.
Згідно п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Апеляційний суд також враховує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22), згідно якого у разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (ст.1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (ст. 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.
У Рішенні Конституційного Суду України від 22 червня 2022 у справі №3-188/2020(455/20) вказано, що приписи ч.2 ст. 625 ЦК України, першого речення ч.1 ст. 1050 ЦК України та ч.1 ст. 1048 ЦК України регулюють різні за змістом правовідносини, які не є взаємовиключними, адже за загальним правилом (ч.1 ст. 622 цього Кодексу), якщо інше не встановлено в договорі або законі, застосування заходів цивільної відповідальності не звільняє боржника від виконання зобов'язань за договором у натурі.
Таке обґрунтування Рішення Конституційного Суду України збігається з висновками Великої Палати Верховного Суду. Саме тому, що приписи ч.2 ст.625 та ч.1 ст. 1048 ЦК України регулюють різні за змістом відносини, які не є взаємовиключними, кредитор після прострочення повернення кредиту може вимагати як сплати процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання (які нараховуються за ст. 625 ЦК України як наслідок неправомірної поведінки боржника), так і сплати кредиту та процентів за наданий кредит, нарахованих до настання строку повернення кредиту (які нараховуються за ст. 1048 ЦК України як наслідок правомірної поведінки сторін).
Враховуючи те, що відповідач, підписавши договір про споживчий кредит, погодився з його умовами, відсутні підстави вважати, що умови такого договору про порядок застосування процентних ставок, визначення строку кредитування, його пролонгації ,не були відомі відповідачу. Нарахування процентів за користування кредитом здійснювалось кредитором на підставі ч. 1 ст. 1048 ЦК України та у порядку, визначеному умовами договору.
Наведений позивачем розрахунок заборгованості за процентами відповідає умовам погодженим між сторонами умовам договору, наявні у справі матеріали не містять доказів, які б такий розрахунок спростовували.
Доводи відповідача про неспівмірність відсотків та тіла кредиту є безпідставними, оскільки спростовуються умовами договору, який він підписав та в установленому законом порядку не оспорював.
Зважаючи на викладене та враховуючи перехід від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «Діджи фінанс » прав вимоги за вказаним кредитним договором , висновок суду про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором №3998411 від 23.07.2021 у розмірі 33530,00 грн. є обґрунтованим і таким що відповідає умовам договору і вимогам закону.
Інших доводів апеляційна скарга не містить, а ті доводи, що викладені в апеляційній скарзі , правильні висновки суду не спростовують .
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами ,вірно застосовані правові норми, що підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Чорненького Ярослава Богдановича залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий І.В. Міхасішин
Судді Ю.Б. Войтко
М.В. Матківська