Справа № 939/2998/24
Провадження № 22-ц/801/1342/2025
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Гаврилюк Т. В.
Доповідач:Міхасішин І. В.
14 липня 2025 рокуСправа № 939/2998/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Міхасішина І.В.
суддів Маткывськоъ М.В., Стадника І.М.
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом 939/2998/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 01 квітня 2025 року,
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просить стягнути із відповідача на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №4132997 від 19.02.2022 у розмірі 78119,8 грн. та 2422,40 грн. сплаченого судового збору. На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 19.02.2022 між ТОВ «МАНІФОЮ» та ОСОБА_1 був укладений договір позики №4132997, відповідно до умов якого Товариство надало відповідачу у власність грошові кошти, а відповідач зобов'язалася повернути таку ж суму грошових коштів (суму позики), сплатити проценти та інші платежі, пов'язані з виконанням договору. Товариство свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору. Відповідно до графіку сплати кредитних коштів, повернення кредиту та сплати комісії та процентів відповідачем не було внесено. ТОВ «МАНІФОЮ» умови кредитного договору виконало в повному обсязі, надавши відповідачу кредит на потрібну йому суму. На підтвердження укладення кредитного договору наявні договір позики №4132997 від 19.02.2022 та додаток №1 до договору позики №4132997 від 19.02.2022. Згідно п.2.5кредитного договору позика надається позичальнику в день підписання сторонами договору позики шляхом переказу на банківський рахунок позичальника за номером електронного платіжного засобу, зареєстрованого позичальником для цієї цілі в особистому кабінеті. На підтвердження виконання товариством зобов'язань щодо перерахування коштів за кредитним договором надано довідку від провайдера, що надає послуги ТОВ «МАНІФОЮ» з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків про успішно проведені кошти в системі на рахунок позичальника. Отже, даний кредитний договір укладений відповідно до вимог чинного законодавства у електронній формі. 02.11.2022 ТОВ «МАНІФОЮ» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу №02-11/2022. Згідно вищевказаного договору та у відповідності до ст..512 ЦК України, ТОВ «Фінансова компанія» Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлися боржниками ТОВ «МАНІФОЮ», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №4132997 від 19.02.2022. По-скільки, термін повернення кредиту у повному обсязі настав, а заборгованість за кредитним договором у встановлений строк не була погашена, у зв'язку з чим ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» вимушене звернутися із даним позовом і просити стягнути із відповідача заборгованість у сумі 78119,8 грн., а саме: заборгованість за тілом кредиту - 15000 грн., заборгованість за відсотками - 63119,8 грн. Оскільки відповідач не погашає заборгованість, тому, позивач змушений звернутися до суду із даним позовом.
Рішення суду першої інстанції і мотиви його ухвалення.
Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 01 квітня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено.
Стягнуто із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №4132997 від 19.02.2022 у сумі 78119,8 грн., а також понесені судові витрати по оплаті судового збору у сумі 2422,40 грн., а всього 80542 (вісімдесят тисяч п'ятсот сорок дві) гривні 20 копійок..
Провадження в суді апеляційної інстанції.
Не погодившись із таким рішенням, відповідачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити повністю.
У скарзі зазначає, що електронний договір про надання споживчого кредиту від 19 грудня 2022 року містить ознаки кредитного договору. Позивачем не надано пояснення щодо суми заборгованості, а саме не надано пояснень щодо нарахування заборгованості за відсотками. Надані позивачем виписка та розрахунок заборгованості за кредитом підготовлені робітниками банку і є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків позивача. Первинних бухгалтерських документів щодо видачі кредиту та його часткового погашення позивачем надано не було. Матеріали справи не містять також відомостей, що підтверджують факт наявності заборгованості. Позивачем не надано суду доказів оформлення, укладання та отримання позичальником Умов та Правил надання банківських послуг, Пам'ятки клієнта і Тарифів, що в сукупності із заявою свідчило про укладений у належній формі договір між сторонами про надання банківських послуг. Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим ч. 3 ст. 509 та ч.1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Надані позивачем Умови обслуговування ТОВ «ФК Кредит-Капітал» з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору. Позовна заява не відповідає вимогам ст. 175 ЦК України, доказів досудового врегулювання спору позивачем не надано.
У поданому на апеляційну скаргу відзиві ТОВ «ФК Кредит-Капітал» просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Позиція суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу викладені в відзиві, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Судом встановлено, що
що після підписання договору позики, відповідач взяла на себе зобов'язання оплачувати послуги Банків, що виникають в результаті використання кредитних коштів, згідно Тарифів. Окрім того, встановлено, що відповідач взагалі не вносила суму коштів на погашення заборгованості за наданим кредитом.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.
Позичальник згідно з ч.1 ст.1049 ЦК України зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, стаття 1050 ЦК України зобов'язує його сплатити грошову суму відповідно до ст.625 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до ст.527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.1 ст.623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Судом встановлено, що кредитний договір укладався між сторонами в електронній формі. Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 №675-УІІІ визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини першої ст.5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» №851-ІУ від 22.05.2003, електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п.6 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію»). Порядок укладення електронного договору визначений ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», згідно якої пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Також, приписами ст.12 цього Закону, передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що між сторонами по даній справі в установленому законом порядку були укладені договори про надання банківських послуг в електронній формі, на підставі яких між ними виникли відповідні кредитні правовідносини.
Виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України доведення умов кредитування і наявності заборгованості є обов'язком позивача.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі №751/861/17 (провадження №61-28582ск18).
Згідно правової позиції, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 у справі №161/16891-15 про стягнення заборгованості за кредитним договором (провадження №61-517св18), банк зобов'язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Виходячи зі змісту ст.22 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів України» документами, які можуть підтвердити факт проведення розрахункових операцій, є такі види розрахункових документів, як платіжні доручення, платіжна вимога-доручення, розрахунковий чек, платіжна вимога та меморіальний ордер.
Відповідно до п.62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Отже, виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом, і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20, від 01 червня 2022 року у справі № 175/35/16-ц, від 04вересня 2024 року у справі №426/4264/19.
Матеріали справи містять розрахунок заборгованості за кредитним договором, в якому зазначено про те, що тіло кредиту за договором від 19.02.2022 складає 15000 грн., а також лист про перерахування коштів.
Тобто, суду позивачем надано докази видачі відповідачеві кредитних коштів у сумі 15000 грн. 19 лютого 2022 року.
Доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Подібні за змістом висновки, викладені і у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі №755/2284/16-ц
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, дійшов правильного висновку, що є всі наявні докази щодо стягнення із відповідача на користь позивача заборгованість по кредиту на загальну суму 78119,8 грн.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, рішення суду ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування немає.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня2006 року).
Відповідно до частини 1статті 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги немає.
За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 374,375, 381, 382,384,389,390 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 01 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий І.В. Міхасішин
Судді : М.В. Матківська
І.М. Стадник