15 липня 2025 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/1487/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів - Писаної Т. О., Стрижеуса А. М.,
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Руденка Костянтина Васильовича, який діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «РІАЛЬТО»,
на рішення Солом'янського районного суду міста Києва у складі судді Українця В. В.
від 15 травня 2024 року
у цивільній справі № 760/1870/23 Солом'янського районного суду міста Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «РІАЛЬТО»
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості
У січні 2023 року ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» звернулось в суд із вказаним позовом, в обґрунтування якого вказувало, що 10 січня 2021 року між ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» та відповідачем було укладено договір № 210110-9736-6, відповідно до якого відповідачу надано кредит у сумі 7 000 грн строком на 30 днів, шляхом переказу на її платіжну картку, емітовану АТ КБ «ПриватБанк» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,7 % від суми кредиту за кожен день користування та 3,5 % від залишку суми кредиту за кожен день прострочення терміну повернення кредиту.
Позивач зазначав, що кредитний договір укладено в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача на веб-сайті в мережі Інтернет https://monetka.com.ua та підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором є прямою і безумовною згодою відповідача з умовами кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, з яким відповідач ознайомилась перед підписанням кредитного договору та отриманням кредиту.
ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» перерахувало на картковий рахунок відповідача позику в розмірі 7 000 гривень, що підтверджується чеком від 10 січня 2021 року.
01 липня 2021 року між ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» та ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» було укладено договір відступлення права вимоги № 01/07/2021-Р/М, за умовами якого право вимоги за договором № 210110-9736-6 від 10 січня 2021 року перейшло до ТОВ «ФК «РІАЛЬТО».
Незважаючи на взяті на себе зобов'язання, відповідач борг не повертає, внаслідок чого станом на 16 січня 2023 року заборгованість відповідача становить у розмірі 39 970 грн, що складається з: 7 000 грн - заборгованість за кредитом; 3 570 грн - заборгованість за нарахованими процентами відповідно до п. 1.2. кредитного договору за ставкою 1,7 % за кожен день користування кредитом за період з 10 січня 2021 року по 09 лютого 2021 року; 29 400 грн заборгованість за нарахованими процентами відповідно до п. 3.3. кредитного договору за ставкою 3,5 % за кожен день користування кредитом за період з 10 лютого 2021 року по 09 червня 2021 року.
Посилаючись на викладене, позивач просив задовольнити позов та стягнути зазначену суму заборгованості.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 15 травня 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» 7 000 гривень заборгованості за кредитом, 3 570 гривень - заборгованість за нарахованими процентами відповідно до п. 1.2. кредитного договору за ставкою 1,7 % за кожен день користування кредитом за період з 10 січня 2021 року по 09 лютого 2021 року, 9 000 гривень витрат на правничу допомогу та 2 684 грн судового збору.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі адвокат Руденко К. В., в інтересах ТОВ «ФК «РІАЛЬТО», посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду в частині відмови у стягненні заборгованості за нарахованими процентами відповідно до п.3.3 за ставкою 3,5 % за кожний день користування кредитом за період з 10 лютого 2021 року по 09 червня 2021 року (включно) відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України у розмірі 29 400 грн скасувати та ухвалити у вказаній частині нове рішення про задоволення позову. Стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача витрати на професійну допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 12 000 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 026 грн за подання апеляційної скарги.
Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні заборгованості у розмірі 29 400 грн за нарахованими процентами за ставкою 3,5% за кожен день користування кредитом за період з 10 лютого 2021 року по 09 червня 2021 року (включно) відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, оскільки відповідно до п. 3.3. кредитного договору встановлено розмір процентної ставки відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України як відповідальність за порушення грошового зобов'язання.
Зазначає, що договір № 210110-9736-6 від10.01.2021 року, укладений між сторонами, є чинним, не визнаний недійсним, судовим рішенням не встановлена його нікчемність чи неукладеність.
Окрім того, відповідач не спростувала наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором, не надала належних, допустимих та достатніх доказів на спростування його правильності.
На думку апелянта, на зазначені вище обставини суд першої інстанції уваги не звернув та прийшов до помилкового висновку про відмову у стягненні з відповідачки на користь позивача процентів відповідно до умов п. 3.3 кредитного договору.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
За правилами ч.1 ст. 369 ЦПК України (у редакції на дату подання апеляційної скарги) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Учасники справи належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження без виклику учасників справи, що підтверджується звітом про доставку копії ухвали про відкриття апеляційного провадження до електронного суду та на електрону скриньку адвоката Руденка К. В., звітом про доставку копії ухвали про відкриття апеляційного провадження до електронного суду ТОВ «Фінансова компанія «РІАЛЬТО», звітом про доставку копії ухвали про відкриття апеляційного провадження з апеляційною скаргою на електрону скриньку відповідачки ОСОБА_1 . Поштове відправлення, що було направлено за адресою реєстрації, яку відповідач вказувала як актуальну у суді першої інстанції, повернувся із відміткою поштового оператора «за закінчення строку зберігання».
У справі «Гарячий проти України» (заява № 43925/18, рішення 24.02.2022, пункти 11-12) ЄСПЛ вказав, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають, щоб судові документи були належним чином вручені учаснику судового процесу, стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не заходить так далеко, щоб зобов'язувати національні органи влади забезпечити бездоганне функціонування поштової системи. Органи влади можуть бути притягнуті до відповідальності лише за ненадіслання відповідних документів заявнику. Той факт, що заявник, не отримав кореспонденцію, надіслану йому апеляційним судом, сам по собі недостатній для того, щоб стати аргументованою підставою для заяви про те, що були порушені його права, передбачені пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду.
Отже, листи, що повернулися з відміткою довідкою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», є належно врученими. Звісно ж, за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб) чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування.
Зазначеного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 23 січня 2023 року у справі №496/4633/18 (провадження №61-11723св22).
Таким чином, оскільки поштова кореспонденція була направлена відповідачу ОСОБА_1 на дійсну її адресу листом рекомендованою кореспонденцією, суд апеляційної інстанції вважає, що в достатній мірі виконав обов'язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що 10 січня 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» та відповідачем було укладено договір № 210110-9736-6, відповідно до якого Товариство надало відповідачу кредит у сумі 7 000 грн строком на 30 днів, шляхом переказу на її платіжну картку, емітовану АТ КБ «ПриватБанк» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,7 % від суми кредиту за кожен день користування та 3,5 % від залишку суми кредиту за кожен день прострочення терміну повернення кредиту.
Кредитний договір укладено в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача на веб-сайті в мережі Інтернет https://monetka.com.ua та підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
ТОВ «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» перераховано на картковий рахунок відповідача позику в розмірі 7 000 гривень, що підтверджується чеком від 10 січня 2021 року № 349678922.
АТ КБ «Приват» на запит суду надало лист від 09 квітня 2024 року, яким підтверджено факт того, що ОСОБА_1 емітовано картку № НОМЕР_1 , та надано виписку по рахунку ОСОБА_1 за період з 10 січня 2021 року по 15 січня 2021 року, з якої вбачається, що 10 січня 2021 року на картковий рахунок відповідача був зарахований переказ на суму 7 000 гривень.
Станом на день подачі позову до суду відповідач борг не повернула.
01 липня 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» та ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» було укладено договір відступлення права вимоги № 01/07/2021-Р/М, відповідно до якого право вимоги за договором № 210110-9736-6 від 10 січня 2021 року перейшло до ТОВ «ФК «РІАЛЬТО».
Відповідно до наданого ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» розрахунку ОСОБА_2 має заборгованість за кредитним договором № 210110-9736-6 від 10 січня 2021 року, яка станом на 16 січня 2023 року становить 39 970 грн, з яких: 7 000 грн - заборгованість за кредитом; 3 570 грн - заборгованість за нарахованими процентами відповідно до п. 1.2 кредитного договору за ставкою 1,7 % за кожен день користування кредитом за період з 10 січня 2021 року по 09 лютого 2021 року; 24 900 грн - заборгованість за нарахованими процентами відповідно до п. 3.3 кредитного договору за ставкою 3,5 % за кожен день користування кредитом за період з 10 лютого 2021 року по 09 червня 2021 року.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення відсотків після спливу строку дії договору, виходив із того, у матеріалах справи були відсутні будь-які докази, які б свідчили про вчинення позичальником дій для пролонгації договору, які були обумовлені у пункті 4.14 Правил та дійшов висновку, що договір кредиту від 10 січня 2021 року не був пролонгований та закінчив свою дію 10 лютого 2021 року. Посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, суд зазначив, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. Хоча права та інтереси позивача в охоронних правовідносинах забезпечені нормою частини 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання, суд вважав, що пункт 3.3. договору передбачає нарахування відсотків за підвищеною ставкою за кожен день користування кредитом, а не за кожен день прострочення, та лише у разі пролонгації договору. Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів у розмірі 29 400 гривень, нарахованих після спливу строку кредитування (10 лютого 2021 року), були визнані необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Колегія суддів не погоджується із такими висновками з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Згідно з статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в Главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Відповідно до п. 1.2 Кредитного договору № 210110-9736-6, сторони погодили сплату відсотків за користування кредитом у розмірі 1,7 % від суми кредиту за кожен день користування.
Пунктом 2.3.4 сторони узгодили, що позичальник має право здійснити оформлення продовження строку надання кредиту та строку дії договору, скориставшись одним із варіантів процедури продовження строку надання кредиту та дії договору, визначених у правилах.
Відповідно до п. 2.4.1 Розділу 2 Права та обов'язки сторін, позичальник зобов'язаний у встановлений договором строк повернути кредит та сплатити проценти за його користування.
Відповідно до п. 3.3 Розділу 3 Відповідальність сторін та порядок повернення кредиту, у випадку порушення строків повернення кредиту, встановленого п. 1.3 (з урахуванням пролонгації договору) позичальник сплачує товариству плату за неправомірне користування кредитом за процентною ставкою 3,5 % від суми несвоєчасно повернутого Кредиту за кожен день користування кредитом понад строк, зазначений у п. 1.3. Сторони домовились, що процентна ставка визначена в цьому пункті Договору нараховується відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.
У п.п. 5.2-5.2.2, позичальник, підписуючи даний договір, засвідчив, що ознайомлений, повністю розуміє та погоджується з усіма умовами та змістом договору, додатків до нього та Правил і зобов'язується їх дотримуватись; інформація, надана товариством, забезпечує правильне розуміння позичальником суті фінансової послуги за цим договором без нав'язування її придбання.
Згідно п. 4.14 Правил, впродовж терміну договору позичальник має право продовжити строк його дії (зробити пролонгацію), сплативши нараховані % по кредиту (до закінчення терміну договору), при цьому, продовження відбувається на строк, зазначений у договорі при отримання кредиту, та діє з дати сплати нарахованих %. Також, для продовження договору можливо скористатися послугою пролонгації «за комісію», сплативши комісію, яка відображена в особистому кабінеті. Строк пролонгації договору «за комісію» становить 7 або 14 днів.
Оскільки строк дії договору від 10.01.2021 сторонами визначений 30 днів й матеріали справи не містять доказів його пролонгації та вчинення позичальником ОСОБА_1 таких дій, які обумовлені в п. 4.14 Правил, термін кредитування не був пролонгований, а відтак та закінчив свою дію 10.02.2021.
Відповідачем кредит із настанням вказаної дати не повернуто, проценти за користування кредитом не сплачено.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю правовою природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а відтак відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні трьох процентів річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з пунктом 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У пункті 6.20. цієї постанови також зазначається, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
У пункті 140 постанови від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) Велика Палата Верховного Суду вказала, що у разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.
Пунктом 3.3. кредитного договору № № 210211-34616-1 від 11 лютого 2021 року, який знаходиться в розділі 3 цього договору «Відповідальність сторін та порядок повернення кредиту», встановлено розмір процентної ставки (3,5% від суми несвоєчасно повернутого кредиту), відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, як відповідальність за порушення грошового зобов'язання.
Отже, позивач не позбавлений права на отримання таких процентів за неправомірне користування кредитом у зв'язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов'язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини другої статті 625 ЦК України.
Відтак, висновки суду першої інстанцій щодо неправомірності нарахування процентів після закінчення строку кредитування, не ґрунтуються на умовах укладеного між сторонами договору та приписах цивільного законодавства, адже вимога позивача про стягнення 29 400 грн процентів, спрямована на відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, та не є вимогою про стягнення відсотків за правомірне користування кредитними коштами.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Щодо судового збору.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 4 026 грн.
Водночас, оскільки рішення оскаржувалось лише у частині відмовлених вимог (у розмірі 73,56%) з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати із сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 961,52 грн.
Щодо витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанцій, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 2-4 статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження надання правничої допомоги скаржником надано копію договору про надання юридичних послуг від 02 червня 2022 року, копію акту прийому-передачі наданих послуг від 30 червня 2024 року, копію платіжної інструкції від 31 травня 2024 року № 1829 на суму 12 000 грн.
Згідно пункту 1.1 договору про надання юридичних послуг №02/06/2022 від 02 червня 2022 року в рамках цього договору виконавець зобов'язується надати замовнику наступні юридичні послуги: складання проектів процесуальних документів, складання листів, адвокатських запитів, претензій, заперечень, позовних заяв, пояснень, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, представництво інтересів замовника у органах державної влади та місцевого самоврядування, а замовник зобов'язується прийняти такі послуги та оплатити їх в порядку, в строки та на умовах, визначених цим договором.
Згідно окремих положень пункту 3.1 договору вартість послуг виконавця становить, зокрема, 8 000 грн - складання позовної заяви; 12 000 грн - складання апеляційної скарги.
Згідно даних акту приймання-передачі послуг №134 від 30 травня 2024 року виконавець надав, а замовник прийняв такі послуги: складання та подання апеляційної скарги по справі №760/1870/23 - 12 000 грн.
Матеріали цивільної справи не містять клопотання відповідачки про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката у суді апеляційної інстанції, які підлягають розподілу між сторонами.
Водночас, колегія виходить з наступного. У постанові від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19 Верховний Суд, зменшуючи розмір заявленої до стягнення суми витрат на правову допомогу, за відсутності клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, зазначив наступне: Суд зазначає, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п'ятою, дев'ятою статті 141 ЦПК України.
При цьому такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини третьої статті 137 ЦПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини третьої статті 141 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).
Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 137 ЦПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 141 цього Кодексу.
Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, колегія суддів доходить висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідачки, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Апеляційний суд, оцінюючи обґрунтованість заявлених витрат на професійну правничу допомогу, виходить з того, що предметом позову є стягнення заборгованості за типовим кредитним договором, що за своєю правовою природою не належить до справ значної складності. Справа є малозначною в силу вимог закону, і її розгляд на стадії апеляційного провадження не потребував від представника позивача глибокого та всебічного вивчення юридичної природи спірних правовідносин чи формування принципово нової правової позиції, оскільки вона вже була сформована на попередніх етапах. Заявлені 12 000 грн за складання апеляційної скарги, як зазначено в акті приймання-передачі послуг, видаються необґрунтовано завищеними та неспівмірними. Така сума створює надмірний тягар для відповідачки, що прямо суперечить засадам розумності, пропорційності та справедливості розподілу судових витрат. Зокрема, аналогічні судові документи для фінансової установи, як правило, мають стандартизований характер, що мінімізує витрати часу та зусиль адвоката на їх підготовку.
Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, колегія суддів робить висновок про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з ОСОБА_1 на корить ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» понесені у цій справі витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції 3 000 грн, що буде відповідати критеріям, що визначені частинами 3-5, 9 статті 141 ЦПК України.
Згідно пункту 3 частини 1 статті 376 ЦПК України невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи є підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 376, 381, 383 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Руденка Костянтина Васильовича, в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «РІАЛЬТО», задовольнити.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 15 травня 2024 року в частині відмови у задоволенні позову, скасувати, ухвалити нове судове рішення, про задоволення позову у цій частині.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «РІАЛЬТО» (ЄДРПОУ 43492595) заборгованості за нарахованими процентами за п. 3.3 кредитного договору за ставкою 3,5 % від суми несвоєчасно повернутого кредиту за кожен день прострочення, з 10 лютого 2021 року по 09 червня 2021 року у розмірі 29 400 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «РІАЛЬТО» (ЄДРПОУ 43492595) судові витрати із сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 961,52 грн та на оплату правничої допомоги у розмірі 3 000 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Є. П. Євграфова
Т. О. Писана
А. М. Стрижеус