Справа № 759/10589/13-ц Головуючий у І інстанції Кривов'яз А.П.
Провадження №22-ц/824/6914/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
.
Іменем України
25 червня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,
за участі секретаря Доброванової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Міхо Кирила Вадимовича на заочне рішенняСвятошинського районного суду м. Києва від 25 квітня 2014 року у справі за позовом Прокурора Святошинського району м. Києва до ОСОБА_2 , Київської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту,
У липні 2013 року прокуратура Святошинського району м. Києва в особі прокурора Томіна Е. звернулась до суду з позовом до Київської міської Ради та ОСОБА_2 і просила визнати незаконним і скасувати рішення Київської міської Ради №872/1928 від 09 липня 2009 року «Про передачу громадянці ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 », визнати недійсним Державний акт серії ЯЖ №912783 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 8 000 000 000:75:670:0272, площею 0,1 га по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням: будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, виданий на ім'я ОСОБА_2 . Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 17 червня 2010 року та зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №05-7-03777, на підставі рішення Київської міської Ради №872/1928 від 09 липня 2009 року; відновити становище, яке існувало до порушення шляхом визнання права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8 000 000 000:75:670:0272, вартістю 358 040,75 грн за територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської Ради, зобов'язати ОСОБА_2 повернути на користь Київської міської Ради (01044, м.Київ, вул.Хрещатик, 32) земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 8 000 000 000:75:670:0272, вартістю 358 040,75 грн, що розташована по АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказана земельна ділянка відведена відповідачу з порушенням вимог, щодо погодження проекту відведення земельної ділянки із природоохоронними органами, а саме: з Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в областях, містах Києві та Севастополі, натомість, проект землеустрою 29 травня 2009 року погоджено Управлінням охорони навколишнього природного середовища виконавчого органу Київської міської ради, який не відноситься до органів Мінприроди.
Крім цього, земельна ділянка, яка була відведена відповідачу відносилась до рекреаційних земель, тому будь-яка діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан земель заборонена. Виділена у власність відповідачу земельна ділянка у відповідності до форми 6-зем, затвердженої наказом Держкомстату України №377 від 05.11.1998р., земельну ділянку по АДРЕСА_1 , вилучено із ненаданих у власність чи користування міських земель та за вказаною формою її віднесено до земель, які використовуються для відпочинку та інших відкритих земель, в тому числі зелених насаджень загального користування. Тобто на час прийняття Київрадою оспорюваного рішення спірна земельна ділянка відносилась до земель рекреаційного призначення, але вказаним рішенням ця земельна ділянка була віднесена до земель житлової і громадської забудови. Однак, питання про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки висновками контролюючих органів не погоджувалось, що є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, оскільки є порушенням порядку встановлення та зміни цільового призначення земельних ділянок. Проект відведення земельної ділянки ОСОБА_2 підлягав обов'язковій державній землевпорядній експертизі, проведення якої віднесено до відання Державного комітету України по земельних ресурсах та його територіальних органів, що в спірному випадку проведено не було. Таким чином, проект землеустрою не отримав позитивного висновку державної експертизи землевпорядної документації, що є порушенням ст.9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації». Позивач вважав, що оскаржуваним ним рішенням Київради порушено право власності територіальної громади м. Києва на землю. У зв'язку із наведеним, позивач просив задовольнити позов.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 25 квітня 2014 року позов задоволено. Визнано незаконним і скасованорішення Київської міської Ради №872/1928 від 09.07.2009р. «Про передачу громадянці ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ». Визнано недійсним Державний акт серії ЯЖ №912783 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 8 000 000 000:75:670:0272, площею 0,1 га по АДРЕСА_2 км., діл. АДРЕСА_3 з цільовим призначенням: будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, виданий на ім'я ОСОБА_2 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 17.06.2010р. та зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №05-7-03777, на підставі рішення Київської міської Ради №872/1928 від 09.07.2009р. Відновлено становище, яке існувало до порушення, шляхом визнання права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_2 км., діл. АДРЕСА_3 , загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 8 000 000 000:75:670:0272, вартістю 358 040,75 грн., за територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської ради. Зобов'язано ОСОБА_2 повернути на користь Київської міської Ради (01044, м.Київ, вул.Хрещатик, 32) земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 8 000 000 000:75:670:0272, вартістю 358 040,75 грн., що розташована на по АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись з вказаним заочним рішенням суду першої інстанції,
у березні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 квітня 2014 року.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 14 грудня
2020 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 квітня 2014 року визнано неподаною та повернуто заявнику на підставі статті 185 ЦПК України.
Не погоджуючись з вказаним заочним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 , особа, яка не брала участі у справі, оскаржила його
в апеляційному порядку.
Постановою Київського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 квітня 2014 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2022 року касаційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Київського апеляційного суду від 11 серпня 2022 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 квітня 2014 року у даній справі.
Постановою Київського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 14 грудня 2020 року, якою заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення визнано неподаною та повернуто заявнику, скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 16 липня 2024 року заяву ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
У січні 2025 року, з апеляційною скаргою в інтересах ОСОБА_1 , правонаступника ОСОБА_2 , звернувся адвокат Міхо К.В., просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що питання законності передання земельних ділянок за адресою АДРЕСА_2 вже встановлювалося в інших справах щодо суміжних ділянок, які були передані у приватну власність рішеннями Київської міської ради.
Крім того, позивач у позовній заяві та суд у своєму рішенні посилається на дані форми 6-зем, як на підставу для висновку про віднесення земельної ділянки до земельної ділянки з рекреаційним призначенням. Проте, в матеріалах справи відсутній будь-який документ за формою 6-зем або документ органу уповноваженого на ведення статистичної звітності за цією формою, що може підтвердити таке твердження. Більше того, матеріали справи містять докази правомірності визначення категорії ділянки під час процедури її відведення. Відповідно до пояснювальної записки до проекту землеустрою зазначена земельна ділянка не потрапляє до зеленої зони, а код цільового використання земельної ділянки згідно з Українським класифікатором цільового використання землі - 1.8 Для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва. До того ж позивачем не надані докази, що підтверджують віднесення земельної ділянки до земель рекреаційного призначення, в тому числі і на момент прийняття оскаржуваного рішення Київської міської ради, а посилання позивача на земельно-кадастрову інформацію та дані статистичної звітності за формою 6-зем не підтверджується доказами наявними в матеріалах справи.
Представник апелянта зазначає, що відповідно до чинного законодавства на момент прийняття оскаржуваного рішення КМР, Головне управління земельних ресурсів ВО КМР було органом уповноваженим на ведення Державного земельного кадастру, складання та подання статистичної звітності щодо обліку земельних ділянок, тобто дані ГУ земельних ресурсів ВО КМР були джерелом для статистичної звітності за формою 6-зем, а ГУ земельних ресурсів ВО КМР , було респондентом, який такі дані надавав.
З огляду на зазначене представник апелянта вважає, що сам факт надання ГУ земельних ресурсів ВО КМР позитивного висновку про погодження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність відповідача є підтвердженням правомірності такого відведення, оскільки ГУ земельних ресурсів ВО КМР було органом уповноваженим на ведення та надання звітності за формою 6-зем та земельно-кадастрової інформації.
Вважає, що посилання позивача на обов'язковість державної експертизи є безпідставним, оскільки останнім не доведено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення.
У відповідь на апеляційну скаргу прокурором Святошинської окружної прокуратури м. Києва було подано відзив.
У відзиві зазначає, що підстави для залучення ОСОБА_1 до справи в порядку правонаступництва відсутні, оскільки Святошинським судом м. Києва у 2020 році рішення про прийняття до провадження заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення та призначення її до розгляду не приймалось.
Щодо доводів апелянта про правомірність набуття земельної ділянки, заперечує та зазначає, що вказані доводи суперечать вимогам законодавства, адже відповідно до наявного в матеріалах справи листа Державної інспекції сільського господарства в м. Києві від 29 квітня 2013 №01-02/1520 в якому зазначається, що перевіркою встановлено, що при відведенні земельної ділянки відсутнє погодження проекту землеустрою Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в м. Києві, тобто органом, який уповноважений погоджувати проект відведення земельної ділянки ОСОБА_2 є Державне управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві.
Не погоджується позивач з доводами апелянта і щодо не віднесення спірної земельної ділянки до земель рекреаційного призначення.
Відповідно до листа Державної інспекції сільського господарства в м. Києві № 01-02/1520 від 29 квітня 2013року згідно земельно-кадастрової інформації у відповідності до форми 6-зем, земельна ділянка по АДРЕСА_2 обліковується у рядку 22 (ліси та інші лісовкриті площі) графа 35 (ділянки для городництва).
Оскільки довідка форми 6-зем є складовою проектної документації станом на час її видачі, інформація, яка міститься в ній стосується класифікації земельної ділянки, а саме: земельна ділянка, що планувалась до відведення у приватну власність ОСОБА_2 площею 0,1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, відводилась за рахунок міських земель не наданих у власність чи користування в межах земель з зеленими насадженнями, які не включені до категорії лісів.
Відповідно до Земельного кодексу України землі рекреаційного призначення включають зокрема і земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, тому апелянт помилково зазначає, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель рекреаційного призначення.
Відтак, призначення експертизи було обов'язковою умовою, з огляду на те, що спірна земельна ділянка по АДРЕСА_1 відноситься до земель рекреаційного призначення.
В порушення вимог законодавства дана експертиза не була проведена і на момент прийняття оспорюваного рішення КМР дана земельна ділянка відносилась до земель рекреаційного призначення; не було також і зміни цільового призначення земельної ділянки та перепогодження проекту, тому оспорюваним рішенням КМР фактично допущено незаконну зміну цільового використання спірної земельної ділянки, оскільки жодного рішення уповноваженим органом щодо зміни виду використання земельної ділянки не ухвалювалось та відповідна землевпорядна документація не розроблялась.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 , правонаступника ОСОБА_2 , адвокат Міхо К.В. підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.
Представник Святошинської окружної прокуратури міста Києва - Ханич З.О. у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про задоволення скарги, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що на підставі Державного акту серії ЯЖ №912783 на право власності на земельну ділянку, виданого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 17.06.2010р. та зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №05-7-03777, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки кадастровий номер 8 000 000 000:75:670:0272, площею 0,1 га по АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а.с. 11, 12 - копія державного акту).
Вказаний державний акт виданий на підставі рішення Київської міської Ради №872/1928 від 09.07.2009р. «Про передачу громадянці ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , (а.с. 9 - копія рішення).
У відповіді Державної інспекції сільського господарства в м. Києві прокуратурі м. Києва від 29.04.2013р. вказано, крім іншого, про те, що рішення Київської міської Ради №864/1928 від 09.07.2009р. «Про передачу громадянці ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ,», а також в подальшому розроблення проектів землеустрою, прийняті з порушенням ст.ст. 116, 118 ЗК України (а.с. 17-19 - копія відповіді).
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що рішення Київської міської Ради №872/1928 від 09.07.2009р. прийнято з порушенням вимог діючого законодавства, суперечить актам цивільного законодавства, порушує право на землю територіальної громади м.Києва, у зв'язку із чим підлягає визнанню незаконним. Оскільки відпали підстави для отримання відповідачем державного акту на право власності на земельну ділянку від 17.06.2010р., враховуючи те, що спірна земельна ділянка не може належати відповідачу, вказаний вище правовстановлюючий документ підлягає визнанню недійсним, а тому позовні вимоги в цій частині також є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Проте, погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна, виходячи з наступного.
Так, у пунктах «а», «б» частини першої статті 12 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
До розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади (пункт 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проєкту приватизації земель.
У частині шостій статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. До заяви додаються матеріали, передбачені частиною п'ятою статті 151 цього Кодексу, а також висновки конкурсної комісії (у разі відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Відповідно до частин восьмої-десятої статті 118 ЗК України проєкт відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проєкт відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проєкт відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.
Згідно з частиною першою статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Прокурор Святошинського району міста Києва обґрунтовував поданий ним позов тим, що спірна земельна ділянка належить до земель рекреаційного призначення, проте оспорюваним рішенням міської ради її надано ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Прокурор зазначав, що питання про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки не погоджувалося з контролюючими органами, проєкт відведення ділянки не отримав позитивного висновку державної експертизи землевпорядної документації та не погоджувався Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в місті Києві.
Відповідно основним питанням, яке підлягало доведенню учасниками справи та з'ясуванню судом, є цільове призначення спірної земельної ділянки.
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення (частина перша статті 19 ЗК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проєкти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування (стаття 38 ЗК України).
Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови (стаття 39 ЗК України).
Відповідно до статті 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.
До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів (стаття 50 ЗК України).
У статті 51 ЗК України передбачено, що до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.
На підтвердження доводів про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення прокурор посилався на те, що згідно із земельно-кадастровою інформацією ця ділянка відведена ОСОБА_2 за рахунок земель зелених насаджень, що підтверджується формою 6-зем, у якій зазначено шифр рядка - 96, графа - 56.
До 01 січня 2016 року згідно з наказом Державного комітету статистики України від 05 листопада 1998 року № 377 «Про затвердження форми державної статистичної звітності з земельних ресурсів та Інструкції з заповнення статистичної звітності з кількісного обліку земель (форми № 6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем)» (далі - Наказ № 377) встановлювалися форми звітів про розподіл земель, зокрема, за їх власниками, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності.
Відповідно до Звіту про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності
(форма 6-зем) в рядку 96 зазначаються землі, не надані у власність або постійне користування в межах населених пунктів, в графі 56 - землі, які використовуються для відпочинку, та інші відкриті землі, а саме землі зелених насаджень загального користування.
У постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 357/13718/16 зазначено, що довідка 6-зем є документом, який включається до складу проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (користування) під час його розроблення землевпорядною організацією. Довідка 6-зем - це певна частина вихідних даних для розроблення проєкту відведення земельної ділянки.
У матеріалах справи, що переглядається, немає форми державної статистичної звітності № 6-зем, затвердженої Наказом № 377, та іншого документа, виданого органом, уповноваженим законом на ведення статистичної звітності за цією формою. Документ, що міститься в матеріалах справи (том 1 а. с. 51), на переконання апеляційного суду, є виключно порівняльною таблицею щодо належності земельної ділянки, та цей документ не є довідкою 6-зем за формою, затвердженою Наказом № 377.
Форма державної статистичної звітності № 6-зем - це «Звіт про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності». Проте, саме такого Звіту про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності (форма 6-зем) у матеріалах справи немає, а земельно-кадастрова інформація на земельну ділянку на АДРЕСА_4 , у сукупності з іншими письмовими доказами, не підтверджує віднесення земельної ділянки до земель рекреаційного призначення.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 761/19884/15 (провадження № 61-19843св21).
Апеляційний суд також враховує, що у листах-погодженнях проєкту відведення земельної ділянки уповноважені державні органи не зазначили, що спірна земельна ділянка має рекреаційне призначення. Проєкт землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 спірної земельної ділянки погоджено з Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради
(Київської міської державної адміністрації), Київською міською санепідемстанцією, Управлінням охорони навколишнього природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Державною службою з питань національної культурної спадщини Міністерства культури і туризму України, Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Головне управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у висновку від 25 травня 2009 року № 19-5208 зазначило, що спірна земельна ділянка відповідно до Генерального плану міста, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804, за функціональним призначенням належить до садибної житлової забудови.
Управління охорони навколишнього природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яке мало повноваження на погодження проєктів землеустрою на підставі рішення Київської міської ради від 15 липня 2004 року № 457/1867 «Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок в місті Києві» та Положення про Управління охорони навколишнього природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого рішенням Київської міської ради від 26 грудня 2002 року № 221/381, у листі (висновку) від 29 травня 2009 року
№ 071/04-4-22/2832, зазначило, що земельна ділянка належить до міських земель, не наданих у власність чи користування. Відповідно до Генерального плану міста територія за функціональним призначенням належить до території садибної забудови. Об'єкти природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення відсутні, ділянка не відноситься до переліку зелених зон «Програми комплексного розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та Концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста», затвердженої рішенням Київської міської ради від 19 липня 2005 року № 806/3381.
Державна служба з питань національної культурної спадщини Міністерства культури і туризму України у листі від 04 червня 2009 року № 22-1670/9 повідомила, що земельна ділянка не входить до історичних ареалів міста, перебуває за межами архітектурних і археологічних заповідників, архітектурних та археологічних охоронних зон і зон регулювання забудови. Пам'яток культурної спадщини на ділянці немає.
У висновку Київської міської санепідемстанції від 05 червня 2009 року № 603 зазначено, що відповідно до Генерального плану м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804, територія за функціональним призначенням належить до території садибної житлової забудови. На території наявні поодинокі зелені насадження. Земельна ділянка не потрапляє до переліку зелених зон «Програми комплексного розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста», затвердженої рішенням Київської міської ради від 19 липня 2005 року № 806/3381.
Висновком Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 05 червня 2009 року № 05-15113 погоджено проєкт землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.
Отже, державні органи, уповноважені на вчинення погодження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не зробили висновків про те, що спірна земельна ділянка має рекреаційне призначення. За висновками цих органів земельна ділянка, що передавалася у власність ОСОБА_2 , за її функціональним призначенням належала до садибної житлової забудови та не входила до переліку зелених зон м. Києва.
Апеляційний суд також враховує, що прокурор Святошинського району міста Києва не скористався наданим йому нормами процесуального права повноваженням заявити у суді першої інстанції клопотання про призначення судової експертизи з питань землеустрою, основним завданням якої є, зокрема, визначення відповідності зміни цільового призначення земельних ділянок та її затвердження вимогам земельного законодавства й іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування (пункт 7.1 глави 7 розділу ІІ Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5).
З урахуванням викладеного, апеляційний суд доходить висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги, зокрема про те, що позивач не надав суду належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження тієї обставини, що спірна земельна ділянка належить до земель рекреаційного призначення, а також того, що при переданні земельної ділянки у власність ОСОБА_2 було порушено вимоги законодавства.
Ухвалюючи рішення у даній справі, суд першої інстанції на зазначені обставини уваги не звернув, неправильно застосував норми матеріального права, у звязку із чим дійшов помилкового висновку про те, що спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель рекреаційного призначення, а висновок суду першої інстанції про порушення Київською міською радою норм статей 118, 123 ЗК України при вирішенні питання про надання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки не відповідає змісту зазначених правових норм.
Апеляційним судом також встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (том 2 а.с. 201)
Єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 є її мати - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 2 а.с. 211)
26.02.2024 року ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції заяву про вступ у справу у порядку правонаступництва, яка була задоволена Святошинським районним судом м. Києва, що підтверджується протоколом судового засідання №3124631 від 16.07.2024 року.
З огляду на вказане, доводи апеляційної скарги, поданої в інтересах ОСОБА_1 , як правонаступника відповідача ОСОБА_2 , адвокатом Міхо К. В. знайшли своє підтвердження, у зв'язку із чим заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 квітня 2014 року підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог прокурора.
Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд доходить висновку про стягнення з позивача на користь апелянта сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3 441,00 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Міхо Кирила Вадимовича задовольнити.
Заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 квітня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову Прокурора Святошинського району м. Києва до ОСОБА_2 , Київської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту- відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України, в порядку компенсації, за рахунок держави на користь ОСОБА_1 судовий збірв розмірі 3 441 (три тисячі чотириста сорок одну) гривню 00 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 15 липня 2025 року.
Суддя-доповідач Таргоній Д.О.
Судді: Голуб С.А.
Слюсар Т.А.