03 червня 2025 року
м. Київ
справа № 484/6881/23
провадження № 51 - 3269 ск 24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
вивчивши матеріали касаційної скарги захисника ОСОБА_4
в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 01 травня 2024 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року,
установив:
За вироком Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області
від 01 травня 2024 року
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця
с. Добрянка Вільшанського району Кіровоградської області та жителя
АДРЕСА_1 ,
засуджено за частинами 2 і 3 ст. 436-2, частинами 1 і 2 ст. 110 Кримінального кодексу України (далі - КК) та призначено покарання:
- за ч. 2 ст. 436-2 КК - у виді позбавлення волі на строк 3 роки;
- за ч. 3 ст. 436-2 КК - у виді позбавлення волі на строк 5 років;
- за ч. 1 ст. 110 КК - у виді позбавлення волі на строк 4 роки;
- за ч. 2 ст. 110 КК - у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.
Вирішено питання про долю речових доказів.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_5 27 березня 2022 року перебуваючи за місцем свого проживання, використовуючиобліковий запис« ОСОБА_6 »узабороненійвУкраїні соціальній мережі «Однокласники» (доступчерезVPN), поширив публікацію із спільноти під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » в якій містилися ознаки виправдовування, визнання правомірною збройної агресії РФ проти України та тимчасової окупацію частини її території і глорифікацію осіб, які здійснювали цю агресію розпочату в 2014 році.
08 листопада 2022 року ОСОБА_5 , за місцем свого проживання, використовуючи обліковий запис« ОСОБА_6 »узабороненійвУкраїні соціальній мережі «Однокласники», поширив публікацію відеозапису під назвою «ЛДПР предлагает установить для работающих супругов мобилизованных сокращенную рабочую неделю» із спільноти під назвою «ЛДПР Brief», що містив публічний заклик до вчинення умисних дій зі зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку встановленого Конституцією України.
09 та 10 листопада 2022 року ОСОБА_5 повторно, за місцем свого проживання, використовуючи обліковий запис« ОСОБА_6 »узабороненійвУкраїні соціальній мережі «Однокласники», поширив публікацію відеозапису під назвою «ЛДПР предлагает установить для работающих супругов мобилизованных сокращенную рабочую неделю» із спільноти під назвою «ЛДПР Brief», що містив публічний заклик до вчинення умисних дій зі зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку встановленого Конституцією України.
11 та 12 листопада 2022 року ОСОБА_5 повторно, за місцем свого проживання, використовуючи обліковий запис« ОСОБА_6 »узабороненійвУкраїні соціальній мережі «Однокласники», поширив публікацію відеозапису під назвою «Делегация фракции ЛДПР во главе с председателем ОСОБА_9 работает в Херсонской области» із спільноти під назвою «ЛДПР Brief», що містив публічний заклик до вчинення умисних дій зі зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку встановленого Конституцією України.
21 липня 2023 року ОСОБА_5 повторно, за місцем свого проживання, використовуючи обліковий запис« ОСОБА_6 »узабороненійвУкраїні соціальній мережі «Однокласники» поставив відмітку «Класс» на публікації під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 », яка знаходилася на сторінці користувача « ОСОБА_7 », і будучи досвідченим користувачем зазначеної соціальної мережі та усвідомлюючи, що цим автоматично поширює матеріал серед усіх її користувачів, які його передивляються, розповсюдив цей матеріал в якому містяться ознаки виправдовування, визнання правомірною збройної агресії РФ проти України
та глорифікацію осіб, які здійснювали цю агресію розпочату в 2014 році.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року вказаний вирок залишено без змін.
У касаційній скарзі захисник, не заперечуючи правильності кваліфікації дій та доведеності вини засудженого у вчиненні інкримінованих злочинів указує, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано закону України про кримінальну відповідальність у частині призначення покарання.
На обґрунтування своїх вимог вказує, що ОСОБА_5 активно співпрацював
зі слідством, надав всі необхідні матеріали для досудового розслідування, з'являвся на кожний виклик слідчого та прокурора, погодився на «спрощений» розгляд справи. Вказує, що засуджений має стійкі соціальні зв?язки, родину (хвору дружину ОСОБА_8 та сина ОСОБА_5 , який є студентом на платній формі навчання), а його позбавлення волі залишить родину без засобів для існування та матеріальної підтримки. До того ж, ОСОБА_5 працював вчителем інформатики та фізики у Первомайському ліцеї «Престиж» де характеризувався позитивно, зарекомендував себе відповідальним, старанним працівником, який сумлінно виконував свої обов'язки. Засуджений на обліку у лікарів психіатра
і нарколога не перебуває, вину визнав у повному обсязі та щиро розкаявся
в скоєному. Ці обставини на підставі ст. 66 КК відносяться до таких, що пом?якшують покарання. З урахуванням наведеного просить змінити оскаржені судові рішення і на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років
і на підставі положень статей 69, 75 КК звільнити від відбування покарання
з випробуванням, встановивши іспитовий строк 3 роки.
Перевіривши доводи касаційної скарги та надані до неї копії оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За приписами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Доведеність винуватості засудженого ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень та правильність кваліфікації його дій за частинами 2 і 3 ст. 436-2, частинами 1 і 2 ст. 110 КК захисником у касаційній скарзі не заперечуються.
Фактично зміст доводів касаційної скарги захисника зводиться до його незгоди із висновками суду першої та апеляційної інстанцій про неможливість застосувати до ОСОБА_5 положення статей 69,?75 КК, що, найогопереконання, призвело допризначення останньому явно суворого танесправедливогопокарання.
Однак такі доводи захисника не є прийнятними.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а
й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій,
їх небезпечності та даним про особу винного.
За правилами ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Відповідно до принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
При призначенні покарання у виді позбавлення волі суд першої інстанції урахував характер і ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу засудженого, який раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, а також фактичну відсутність щирого каяття засудженого та активного сприяння ним розкриттю злочинів, а також відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Урахувавши всі ці обставини у сукупності, місцевий суд на підставі положень ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно визначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.
Водночас цей суд не знайшов підстав для застосування до ОСОБА_5 положень статей 69 та 75 КК.
При перегляді вироку суд апеляційної інстанції ретельно перевірив доводи апеляційної скарги захисника, які є аналогічними доводам його касаційної скарги, та обґрунтовано погодився з правильністю рішення місцевого суду в частині призначеного покарання засудженому.
Водночас суд апеляційної інстанції додатково врахував, що ОСОБА_5 учинив злочини, які мають підвищену суспільну небезпеку, предметом яких є мир, безпека людства та міжнародного правопорядку, такі скоєні в умовах складної суспільно-політичної обстановки в Україні внаслідок повномасштабної війни
з боку РФ, характер цих правопорушень, спрямованих на виправдання та підтримку російської агресії проти України, невизнання територіальної цілісності
і державності України.
При цьому цей суд спростував твердження захисника про наявність щирого каяття у засудженого.
Аргументи захисника про те, що цими судами не було застосовано положень ст. 69 КК під час призначення засудженому покарання колегія суддів вважає невмотивованими, оскільки призначення покарання нижчого від найнижчої межі чи іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, може мати місце лише в разі встановлення судами наявності кількох пом'якшуючих обставин, які водночас не тільки пом'якшують, а й істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінально - караного діяння.
У цьому кримінальному провадженні не було встановлено наявність двох пом'якшуючих покарання обставин, а відтак відсутні правові підстави для застосування до ОСОБА_5 положень ст. 69 КК, про що слушно вказав апеляційний суд у своїй ухвалі.
За змістом ст. 75 КК рішення про звільнення від відбування покарання
з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо особі призначено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, і дані про тяжкість вчиненого злочину, особу винного та інші обставини справи у сукупності дають обґрунтовані підстави суду дійти висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Суд апеляційної інстанції, погодившись із розміром покарання призначеного засудженому за сукупністю кримінальних правопорушень у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць, яке він вважав не є суворим, не знайшовши підстав для застосування положень ст. 69 КК обґрунтовано не звільнив засудженого від відбування покарання з випробуванням з огляду на загальний розмір призначеного покарання.
Відтак, судами першої та апеляційної інстанцій у цьому кримінальному провадженні було правильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, а призначене засудженому покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК та є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду є належним чином обґрунтованими та вмотивованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК.
Підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість колегія суддів не вбачає, як і не вбачає підстав для застосування до ОСОБА_5 положень статей 69 та 75 КК, з урахуванням встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин.
Таким чином, обґрунтування касаційної скарги не містять переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428, 441 КПК, Верховний Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 на вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 01 травня 2024 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року щодо засудженого ОСОБА_5 через відсутність підстав для її задоволення.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3