8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"09" липня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/619/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Присяжнюка О.О.
при секретарі судового засідання Полякова Є.М.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Чорноштан Романа Івановича ( АДРЕСА_1 )
до Фізичної особи-підприємця Лісових Дмитрія Сергійовича ( АДРЕСА_2 )
про розірвання договору та стягнення коштів
за участю представників:
позивача - Шпіньової О.М. (ордер серія АХ № 1238727 від 25.02.2025)
відповідача - Кузнецова В.О. (ордер серія ВВ № 1047237 від 27.03.2025), Різніченко Д.О. (ордер серія АХ № 1269784 від 25.06.2025), ФОП Лісових Д.С. (особисто)
Фізична особа-підприємець Чорноштан Роман Іванович звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Лісових Дмитрія Сергійовича, в якій просить суд:
1. Розірвати договір оренди нежитлового приміщення від 31.12.2023 року, що укладений між фізичною особою-підприємцем Лісових Дмитром Сергійовичем та фізичною особою-підприємцем Чорноштан Романом Івановичем щодо нежитлового приміщення, який знаходиться за адресою: Харківська область, м. Ізюм, пр. Незалежності, буд. 64.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Лісових Дмитра Сергійовича на користь фізичної особи-підприємця Чорноштан Романа Івановича заборгованість у розмірі 241331 (двісті сорок одна тисяча триста тридцять одна) гривня 89 коп. з яких сума боргу складає 220 000.00 грн., розмір 3% річних складає 3712.34 грн., інфляційні втрати складають 17619.55 грн та судові витрати.
Позов обґрунтовано з посиланням на порушення відповідачем умов Договору оренди нежитлового приміщення від 31.12.2023 року в частині виконання зобов'язань щодо сплати орендної плати.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.02.2025 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Чорноштан Романа Івановича (вх.№ 619/25) залишено без руху. Встановлено Фізичній особі-підприємцю Чорноштан Роману Івановичу строк на усунення недоліків позовної заяви - 10 (десять) днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху. Встановлено Фізичній особі-підприємцю Чорноштан Роману Івановичу спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом: уточнення прізвища, ім'я та по батькові відповідача у вступній та прохальній частині позову; зазначення про наявність або відсутність електронного кабінету позивача та відповідача; уточнення ціни позову, сум, заявлених до стягнення, та надання обґрунтованого розрахунку сум, що стягуються.
07.03.2025 від представника позивача через систему "Електронний суд" надійшла заява про усунення недоліків (Документ сформований в системі “Електронний суд» 07.03.2025, вх.№ 6005/25), де представник позивача надав уточнену позовну заяву, в якій просить розірвати договір оренди нежитлового приміщення від 31.12.2023 року, що укладений між фізичною особою-підприємцем ЛІСОВИХ ДМИТРІЄМ СЕРГІЙОВИЧЕМ та фізичною особою-підприємцем ЧОРНОШТАНОМ РОМАНОМ ІВАНОВИЧЕМ щодо нежитлового приміщення, який знаходиться за адресою: Харківська область, м. Ізюм, пр. Незалежності, буд. 64, стягнути з фізичної особи-підприємця ЛІСОВИХ ДМИТРІЯ СЕРГІЙОВИЧА на користь фізичної особи-підприємця ЧОРНОШТАНА РОМАНА ІВАНОВИЧА заборгованість у розмірі 241331 (двісті сорок одна тисяча триста тридцять одна) гривня 89 коп., з яких сума боргу складає 220 000.00 грн., розмір 3% річних складає 3712.34 грн., інфляційні втрати складають 17619.55 грн та судові витрати. Також позивач повідомив про наявність або відсутність електронного кабінету позивача та відповідача та надав розрахунок сум, заявлених до стягнення.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 10.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/619/25. Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато підготовче провадження і призначено підготовче засідання 02 квітня 2025 року об 11:00.
Від ФОП Лісових Дмитрія Сергійовича 26.03.2025 через систему “Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву (Документ сформований в системі “Електронний суд» 25.03.2025, вх.№ 7575/25), в якому відповідач просить:
1. Відмовити повністю в первісному позові фізичної особи-підприємця ЧОРНОШТАНА РОМАНА ІВАНОВИЧА, РНОКПП: НОМЕР_1 , до фізичної особи-підприємця Лісових Дмитрія Сергійовича, РНОКПП: НОМЕР_2 , про розірвання договору оренди нежитлового приміщення та стягнення коштів.
2. Визнати поважними причини, з яких відповідач за первісним позовом - фізична особа-підприємець Лісових Дмитрій Сергійович, не може до закінчення судових дебатів у справі №922/619/25 подати всі докази, що підтверджують розмір понесених ним судових витрат, та вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті первісних позовних вимог.
3. Надати відповідачу за первісним позовом - фізичній особі-підприємцю Лісових Дмитрію Сергійовичу, можливість подати повністю всі докази розміру судових витрат, які фізична особа-підприємець Лісових Дмитрій Сергійович сплатив або має сплатити у зв'язку з розглядом справи №922/619/25 в господарському суді Харківської області, протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за результатами розгляду по суті первісних позовних вимог.
4. Викликати для допиту свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказує, що з квітня 2024 року нежитлове приміщення не могло бути використане відповідачем через обставини, за які він не відповідає, тому підстави для стягнення з відповідача 220 000 грн орендної плати за спірним договором, а також нарахованих 17 619,55 грн інфляційних втрат і 3 712,14 грн 3% річних відсутні, оскільки відповідач в силу ч.6 ст.762 ЦК України звільняється від плати за весь час, протягом якого нежитлове приміщення не могло бути використане відповідачем через обставини, за які відповідач не відповідає.
Як вказує відповідач у відзиві на позовну заяву, 31.03.2024 позивач засобами телефонного зв'язку повідомив відповідача про необхідність надати доступ до нежитлового приміщення невідомим відповідачу озброєним особам (імовірно, військовослужбовцям ЗСУ), а потім позивач викликав поліцію, у присутності якої зламав вхідні двері до нежитлового приміщення, внаслідок чого невідомі відповідачу озброєні особи проникли у приміщення та зайняли його. Згодом позивач за допомогою месенджера надіслав відповідачу фотокопію талона-повідомлення єдиного обліку №2276 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію, відповідно до якого (талона-повідомлення) позивач як власник нежитлового приміщення потребував присутності поліції “для взлому дверей». 07.05.2024 відповідач звернувся до Ізюмського районного управління поліції ГУНП в Харківській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
Відповідач наголошує на тому, що з квітня 2024 року позивач чинить перешкоди відповідачу в користуванні нежитловим приміщенням, відповідач не може використовувати нежитлове приміщення та, відповідно, втратив доступ до розміщеного в нежитловому приміщенні належного йому на праві власності майна на загальну суму 422 945,87 грн, яке відповідач придбав для відкриття закладу громадського харчування відповідно до п.1.2 договору оренди нежитлового приміщення від 31.12.2023. Позивач відмовляється повертати відповідачу належне йому на праві власності майно на загальну суму 422 945,87 грн; це майно так і залишається в нежитловому приміщенні, стан цього майна, його схоронність невідомі відповідачу.
26.03.2025 від ФОП Лісових Дмитрія Сергійовича через систему “Електронний суд» надійшла зустрічна позовна заява (Документ сформований в системі “Електронний суд» 25.03.2025, вх.№ 7577/25), в якій заявник просить суд:
1. Витребувати у фізичної особи-підприємця ЧОРНОШТАНА РОМАНА ІВАНОВИЧА, РНОКПП: НОМЕР_1 , та передати фізичній особі-підприємцю ЛІСОВИХ ДМИТРІЮ СЕРГІЙОВИЧУ, РНОКПП: НОМЕР_2 , належне останньому майно на загальну суму 422 945,87 грн, перелік якого вказаний у наявних у матеріалах справи №922/619/25 зведенні залишків кафе GRIL_BAR_PARK ТЕРИТОРІЯ ВІДПОЧИНКУ: м. Ізюм, проспект Незалежності, 64, на 01.04.2024, у залишках по складам по групам товарів, а саме:
напої на суму 22 411,00грн;
овочі на суму 3 890,00грн;
напівфабрикати на суму 360,77грн;
банкетні страви на суму 3 900,грн;
гарніри на суму 210,00грн;
десерти на суму 646,81грн;
закуски на суму 2 285,00грн;
товари власного виробництва на суму 11 007,65грн;
лікер/сироп на суму 60,58грн;
м'ясо на суму 1 969,58грн;
молочні вироби на суму 582,73грн;
мучні вироби на суму 384,97грн;
напівфабрикати на суму 873,67грн;
напівфабрикати фабричні на суму 2 369,90грн;
напої б/а чай/кава/компот/коктейлі на суму 2 169,05грн;
обладнання на суму 296 948,23грн;
овочі на суму 3 266,55грн;
олія на суму 1 708,53грн;
посуд на суму 42 762,82грн;
посуд одноразовий на суму 4 455,84грн;
рибу, морепродукти на суму 2 356,87грн;
розхідники на суму 4 741,90грн;
сири на суму 844,90грн;
соуси порційні на суму 3 776,30грн;
соуси, спеції на суму 2 554,36грн;
страви на мангалі на суму 6 248,50грн;
фрукти на суму 160,17грн.
2. Всі судові витрати покласти на фізичну особу-підприємця ЧОРНОШТАНА РОМАНА ІВАНОВИЧА, РНОКПП: НОМЕР_1 , та визнати поважними причини, з яких фізична особа-підприємець ЛІСОВИХ ДМИТРІЙ СЕРГІЙОВИЧ, РНОКПП: НОМЕР_2 , не може до закінчення судових дебатів у цій справі подати всі докази, що підтверджують розмір понесених ним судових витрат, та вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті зустрічних позовних вимог.
3. Надати позивачу за зустрічним позовом - фізичній особі-підприємцю ЛІСОВИХ ДМИТРІЮ СЕРГІЙОВИЧУ, РНОКПП: НОМЕР_2 , можливість подати докази розміру судових витрат, які фізична особа-підприємець ЛІСОВИХ ДМИТРІЙ СЕРГІЙОВИЧ сплатив або має сплатити у зв'язку з розглядом цього зустрічного позову в господарському суді Харківської області, протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ФОП Лісових Дмитрій Сергійович зазначає, що з квітня 2024 року нежитлове приміщення не могло бути використане фізичною особою-підприємцем ЛІСОВИХ ДМИТРІЄМ СЕРГІЙОВИЧЕМ через обставини, за які він не відповідає. Докази, які підтверджують ці обставини, надані фізичною особою-підприємцем ЛІСОВИХ ДМИТРІЄМ СЕРГІЙОВИЧЕМ разом із відзивом на первісний позов. З квітня 2024 року фізична особа-підприємець ЧОРНОШТАН РОМАН ІВАНОВИЧ чинить перешкоди фізичній особі-підприємцю ЛІСОВИХ ДМИТРІЮ СЕРГІЙОВИЧУ в користуванні нежитловим приміщенням, фізична особа-підприємець ЛІСОВИХ ДМИТРІЙ СЕРГІЙОВИЧ не може використовувати нежитлове приміщення та, відповідно, втратив доступ до розміщеного в нежитловому приміщенні належного йому на праві власності майна на загальну суму 422 945,87 грн, яке фізична особа-підприємець ЛІСОВИХ ДМИТРІЙ СЕРГІЙОВИЧ придбав для відкриття закладу громадського харчування (кафе, ресторана, бара) - відповідно до п.1.2 договору оренди нежитлового приміщення від 31.12.2023. Фізична особа-підприємець ЧОРНОШТАН РОМАН ІВАНОВИЧ відмовляється повертати фізичній особі-підприємцю ЛІСОВИХ ДМИТРІЮ СЕРГІЙОВИЧУ належне останньому на праві власності майно на загальну суму 422 945,87 грн; це майно так і залишається в нежитловому приміщенні. При цьому майно на загальну суму 422 945,87 грн є власністю саме фізичної особи-підприємця ЛІСОВИХ ДМИТРІЯ СЕРГІЙОВИЧА, тому не передавалось (і не могло передаватися) в оренду фізичній особі-підприємцю ЛІСОВИХ ДМИТРІЮ СЕРГІЙОВИЧУ разом із належним фізичній особі-підприємцю ЧОРНОШТАНУ РОМАНУ ІВАНОВИЧУ нежитловим приміщенням.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.03.2025 зустрічну позовну заяву Фізичної особи-підприємця Лісових Дмитрія Сергійовича до Фізичної особи-підприємця Чорноштан Романа Івановича про витребування майна повернуто заявнику.
01.04.2025 від представника позивача надійшла відповідь на відзив (Документ сформований в системі “Електронний суд» 31.03.2025, вх.№ 8096/25), де позивач вказує, що момент оренди нежитлового приміщення за договором оренди почався 31.12.2023 року і продовжується по цей день. Акт приймання-передачі від ФОП ЛІСОВИХ ДМИТРІЯ СЕРГІЙОВИЧА про повернення нежитлового приміщення позивачу з описом усього майна, яке було передано в оренду за даним договором, відсутнє. Тобто, орендар фактично здійснює користування орендованим майном, а тому несе обов'язок зі сплати орендної плати.
Крім того, позивач 31.12.2023 року передав всі екземпляри ключів від свого нежитлового приміщення Орендарю, що підтверджується талоном-повідомленням Єдиного обліку №2236 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію, в якому зазначено, що поліція була викликана для злому дверей в присутності поліції у зв'язку з відсутністю ключів у заявника. Доступ до об'єкту оренди у Лісових Д.С. був, про що свідчить скрін переписки, яку надав відповідач суду, згідно якої вже в червні 2024 року позивач вказував на заборгованість з орендної плати.
Щодо доданого до відзиву на позовну заяву відеозапису позивач вказує, що ця відеофіксація розмови не містить даних, за якими можна було ідентифікувати, що розмова відбулася саме між позивачем і відповідачем і що дана розмова стосувалася саме об'єкта оренди. Окрім цього, навіть, якщо брати розмову до уваги, то в даному випадку події відбувались в якусь дату, яку ми не знаємо. Немає відомостей, що саме відбулось, який результат розмови. І скільки часу відбувалось розміщення військових в приміщенні і чи взагалі відбулось таке розміщення.
Заявлені відповідачем судові витрати у розмірі 650000 грн позивач вважає такими, що не відповідають критеріям реальності і розумності, неправомірним і завищеними.
У підготовчому засіданні 02.04.2025 постановлено ухвалу, яку внесено до протоколу підготовчого засідання, про відкладення підготовчого засідання на 23.04.2025 на 11:30. Постановлено ухвалу, якою задоволено усне клопотання представника відповідача про участь в наступному судовому засіданні в режимі ВКЗ.
В порядку ст. 120-121 Господарського процесуального кодексу України сторони повідомлені про наступне підготовче засідання ухвалами від 02.04.2025.
04.04.2025 від представника відповідача через систему "Електронний суд" надійшло заперечення (Документ сформований в системі “Електронний суд» 03.04.2025, вх.№ 8389/25), де відповідач звертає увагу на наступне.
Щодо посилань позивача, викладених у відповіді на відзив, про те, що договір за будь-яких умов діє до моменту повернення орендованого майна, яке за актом приймання-передачі не відбулось, відповідач зауважує, що у разі посилання орендодавця на обставини неповернення орендованого майна за актом приймання-передачі такого майна та подальше його використання орендарем, та як наслідок стягнення за такий період орендної плати, орендодавець має довести суду належними та допустимими доказами у справі, що обставини подальшого використання орендарем орендованого майна мали місце, тобто довести сам факт такого користування поза межами строку договору оренди. При цьому, матеріали справи не містять будь-яких змін підстав позовних вимог щодо стягнення з відповідача орендної плати саме за фактичне користування приміщенням після закінчення строку дії договору оренди та належних доказів на підтвердження таких обставин.
Щодо посилання позивача на Талон-повідомлення єдиного обліку як на доказ факту передання позивачем відповідачу всіх екземплярів ключів від нежитлового приміщення, відповідно до якого позивач як власник нежитлового приміщення потребував присутності поліції “для взлому дверей», то талон-повідомлення не підтверджує і не може підтверджувати факт передання позивачем відповідачу 31.12.2023 (чи в будь-який інший день) всіх екземплярів ключів від нежитлового приміщення. Акт прийому-передачі ключів в матеріалах справи відсутній.
Крім того, у запереченні відповідач повідомляє суд про те, що у встановлений законом строк не можуть бути подані докази, які додатково підтверджують, що військовослужбовці ЗСУ та/або Національної гвардії України з 01.04.2024 і по теперішній час займають передане відповідачу в оренду нежитлове приміщення позивача у зв'язку з тим, що станом на дату подання до суду заперечення представник відповідача ще не отримав жодної відповіді на адвокатські запити. Докази будуть подані до суду одразу після отримання представником відповідача відповідей на зазначені адвокатські запити.
23.04.2025 від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії відповіді від Ізюмської міської військової адміністрації №974-ВС від 08.04.2025 року, копії відповіді від Ізюмського РУП ГУ НП в Харківській області №19-аз/119-81/01-16- 2025 від 04.04.2025 року (Документ сформований в системі “Електронний суд» 23.04.2025, вх.№ 10021/25).
У підготовчому засіданні 23.04.2025 постановлено ухвалу, яку внесено до протоколу підготовчого засідання, про задоволення клопотання представника позивача про долучення доказів, прийняття доказів до розгляду та долученя до матеріалів справи, продовження строку підготовчого провадження на 30 днів, задоволення усного клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання та відкладення підготовчого засідання на 21.05.2025 на 12:00. Постановлено ухвалу, яку внесено до протоколу підготовчого засідання, про задоволення усного клопотання представника відповідача про участь в наступному судовому засіданні в режимі ВКЗ.
В порядку ст. 120-121 Господарського процесуального кодексу України сторони повідомлені про наступне підготовче засідання ухвалами від 23.04.2025.
20.05.2025 від представника позивача через систему "Електронний суд" надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії адвокатського запиту від 15.04.2025 року, копії відповіді від Ізюмського РУП ГУ НП в Харківській області від 01.05.2025 року (Документ сформований в системі “Електронний суд» 20.05.2025, вх.№ 12210/25).
Від представника Фізичної особи-підприємця Чорноштан Романа Івановича 20.05.2025 надійшло клопотання про витребування доказів (Документ сформований в системі “Електронний суд» 20.05.2025, вх.№ 12213/25), в якому позивач просить витребувати у Ізюмського районного управління поліції ГУНП в Харківській області належним чином завірені копії матеріалів справи №2196 від 24.05.2024 та довідки, яка була складена за результатами проведення перевірки за заявою Лісових Д.С. від 09.05.2024 року про невиконання громадянином ОСОБА_4 обов'язків за договором оренди від 31.12.2023 року.
В обґрунтування клопотання представник позивача вказує, що 04.04.2025 року на свою електрону адресу отримав від Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області відповідь на адвокатський запит №233 від 31.03.2025 року, в якій управління зазначило, що з метою з'ясування всіх обставин було організовано проведення перевірки за зверненням позивача від 31.03.2024 року, за результами якої складено відповідну довідку. Матеріали перевірки списано до справи №1493-1 від 16.04.2024 року та передано для подальшого зберігання до відповідного підрозділу Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області. Крім того, 09.05.2024 року до чергової частини Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області поштою надійшла заява від громадянина Лісових Д.С. про невиконання громадянином ОСОБА_4 обов'язків договором оренди від 31.12.2023 року нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_3 . Дана заява зареєстрована до ІП Єдиний облік Ізюмського РУП ІКС ІПНП №3297 від 09.05.2025 року. З метою з'ясування всіх обставин викладених в даній заяві було організовано проведення перевірки, за результатами якої складено відповідну довідку. Матеріали перевірки списано до справи №2196 від 24.05.2024 року та передано для подальшого зберігання до відповідального підрозділу Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області.
Зважаючи на вказане, 15.04.2025 року представник позивача направив на електрону адресу Ізюмського районного управління поліції ГУНП в Харківській області адвокатський запит з проханням надати матеріали справи №1493-1 від 16.04.2024 та довідку, яка була складена за результатами проведення перевірки за зверненням ОСОБА_4 на номер телефону “ 102» від 31.03.2024 року про присутність поліції для взлому дверей та матеріали справи №2196 від 24.05.2024 та довідку, яка була складена за результатами проведення перевірки за заявою ОСОБА_5 від 09.05.2024 року про невиконання громадянином ОСОБА_4 обов'язків за договором оренди від 31.12.2023 року.
01.05.2025 року представник позивача отримав від Ізюмського районного управління поліції ГУНП в Харківській області відповідь на свій адвокатський запит від 15.04.2025 року, з якої вбачається, що позивач має право отримати лише матеріали справи, які стосуються заяви ОСОБА_4 від 31.03.2024 року та довідки, яка була складена за результатами розгляду заяви ОСОБА_4 від 31.03.2024 року. Щодо матеріалів справи №2196 від 24.05.2024 та довідки, яка була складена за результатами проведення перевірки за заявою ОСОБА_5 від 09.05.2024 року про невиконання громадянином ОСОБА_4 обов'язків за договором оренди від 31.12.2023 року, то Ізюмське РУП ГУНП в Харківській області вказало, що не має права надати такі відомості, так як вони містять інформацію про третіх осіб , а саме про ОСОБА_5 , що спричинило позивачу труднощі із отримання інформації, що є суттєвою для встановлення істинності по справі.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.05.2025 клопотання представника Фізичної особи-підприємця Чорноштан Романа Івановича 20.05.2025 про витребування доказів (Документ сформований в системі “Електронний суд» 20.05.2025, вх.№ 12213/25) постановлено задовольнити. Витребувано у Ізюмського районного управління поліції ГУНП в Харківській області (64309, Харківська обл., м. Ізюм, пров. Георгіївський, 4) належним чином завірені копії матеріалів справи №2196 від 24.05.2024 та довідки, яка була складена за результатами проведення перевірки за заявою ОСОБА_5 від 09.05.2024 року про невиконання громадянином Чорноштан Р.І. обов'язків за договором оренди від 31.12.2023 року. Встановлено Ізюмському районному управлінню поліції ГУНП в Харківській області строк до 06.06.2025 для надання витребуваних доказів. Роз'яснено Ізюмському районному управлінню поліції ГУНП в Харківській області, що особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня вручення ухвали. У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом (ч. 7, 8 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України). Закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 10 червня 2025 року о 12:30.
23.05.2025 від представника відповідача через систему "Електронний суд" надійшли додаткові пояснення щодо: суперечливої поведінки Позивача; принципу естопеля; подання позивачем взаємно суперечливих доказів; концепції негативного доказу (Документ сформований в системі “Електронний суд» 23.05.2025, вх.№ 12494/25), в яких відповідач просить суд:
1) в майбутньому рішенні в цій справі №922/619/25 врахувати висновки Верховного Суду з питання застосування, зокрема, цивілістичної доктрини "venire contra factum proprium" - "концепції заборони суперечливої поведінки", застосувавши в цій конкретній справі №922/619/25 загальний принцип добросовісності;
2) за допомогою принципу естопеля посприяти захисту Відповідача як добросовісної сторони в цій справі №922/619/25, підтвердивши в майбутньому рішенні у справі №922/619/25, що Позивач втрачає право посилатися як на обґрунтування своєї позиції на факт того, що, начебто, сам Відповідач передав ключі від нежитлового приміщення невідомим Відповідачу військовослужбовцям, які зайняли нежитлове приміщення, - оскільки попередня поведінка Позивач свідчила про те, що Позивач дотримується протилежної позиції;
3) в майбутньому рішенні у справі №922/619/25 врахувати те, що Позивач подав до суду взаємно суперечливі докази;
4) при вирішенні справи №922/619/25 застосувати принцип змагальності господарського судочинства через призму, в т.ч., концепції негативного доказу;
5) відмовити повністю в позові фізичної особи-підприємця ЧОРНОШТАНА РОМАНА ІВАНОВИЧА, РНОКПП: НОМЕР_1 , до фізичної особи-підприємця Лісових Дмитрія Сергійовича, РНОКПП: НОМЕР_2 , про розірвання договору оренди нежитлового приміщення та стягнення коштів;
6) визнати поважними причини, з яких відповідач - фізична особа-підприємець Лісових Дмитрій Сергійович, не може до закінчення судових дебатів у справі №922/619/25 подати всі докази, що підтверджують розмір понесених ним судових витрат, та вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог;
7) надати відповідачу - фізичній особі-підприємцю Лісових Дмитрію Сергійовичу, можливість подати повністю всі докази розміру судових витрат, які фізична особа-підприємець Лісових Дмитрій Сергійович сплатив або має сплатити у зв'язку з розглядом справи №922/619/25 в господарському суді Харківської області, протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за результатами розгляду по суті позовних вимог;
8) викликати для допиту свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Від Ізюмського районного управління поліції ГУНП в Харківській області 03.06.2025 надійшли документи на виконання ухвали Господарського суду Харківської області від 21.05.2025 (вх.№ 13223/25).
09.06.2025 від представника відповідача надійшли додаткові пояснення щодо листа Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області (і копій матеріала №2196 від 24.05.2024), наданого на виконання ухвали господарського суду Харківської області від 21.05.2025 №922/619/25 (Документ сформований в системі “Електронний суд» 09.06.2025, вх.№ 13669/25), в яких відповідач звертає увагу на ту обставину, що докази розміщення військових у нежитловому приміщенні протягом наступних днів, місяців надані разом із листом Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області, а також на факт суперечливості поведінки позивача.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 10.06.2025 прийнято додаткові пояснення Фізичної особи-підприємця Лісових Дмитрія Сергійовича щодо: суперечливої поведінки позивача; принципу естопеля; подання позивачем взаємно суперечливих доказів; концепції негативного доказу (Документ сформований в системі “Електронний суд» 23.05.2025, вх.№ 12494/25) до розгляду та долучено до матеріалів справи. Прийнято додаткові пояснення Фізичної особи-підприємця Лісових Дмитрія Сергійовича щодо листа Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області (Документ сформований в системі “Електронний суд» 09.06.2025, вх.№ 13669/25) до розгляду та долучено до матеріалів справи. Клопотання Фізичної особи-підприємця Лісових Дмитрія Сергійовича про виклик свідків, викладене у відзиві на позовну заяву, та клопотання про допит відповідача як свідка постановлено задовольнити. Постановлено викликати для допиту у судове засідання 25.06.2025 о 12:30 в якості свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Попереджено ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання (ст. 384 Кримінального кодексу України). Зобов'язано відповідача забезпечити явку свідків в судове засідання 25.06.2025 о 12:30. Явку свідків у судове засідання визнано обов'язковою. Розгляд справи постановлено відкласти на 25 червня 2025 року о 12:30. Усне клопотання представника Фізичної особи-підприємця Лісових Дмитрія Сергійовича про участь у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції - задоволено. Судове засідання у справі № 922/619/25, призначене на 25.06.2025 о 12:30, постановлено провести у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за участю представника Фізичної особи-підприємця Лісових Дмитрія Сергійовича, а саме Кузнецова Владислава Олеговича.
У судовому засіданні 25.06.2025 постановлено ухвалу, яку внесено до протоколу судового засідання, про перерву в судовому засіданні до 09.07.2025 до 12:30.
В порядку ст. 120-121 Господарського процесуального кодексу України сторони повідомлені про наступне судове засідання ухвалами від 25.06.2025.
Від представника позивача 009.07.2025 через систему "Електронний суд" надійшло клопотання про долучення доказів (вх.№16104/25), де представник позивача просить суд долучити до матеріалів справи докази понесення позивачем витрат на правничу допомогу: копію Акту №1 від 09.07.2025 року про надання послуг за договором №29 від 12.02.2025 року про надання правничої допомоги, копії платіжних інструкцій.
Також представник позивача повідомив, що Фізична-особа підприємець ЧОРНОШТАН РОМАН ІВАНОВИЧ з 14.04.2025 року припинив свою підприємницьку діяльність, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
У судовому засіданні 09.07.2025 представник позивача просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, судові витрати покласти на відповідача.
Присутній у судовому засіданні 09.07.2025 відповідач не заперечував проти розірвання договору.
Представник відповідача у судовому засіданні 09.07.2025 просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі та надати можливість протягом 5 днів з дня ухвалення рішення подати докази понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень, та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
У судовому засіданні 09.07.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 31 грудня 2023 року між Фізичною особою-підприємцем Лісових Дмитрієм Сергійовичем (далі - Відповідач, Орендар) та Фізичною особою-підприємцем Чорноштан Романом Івановичем укладено Договір оренди нежитлового приміщення (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 260 квадратних метрів в будинку, що знаходиться за адресою: Харківська обл., м. Ізюм, пр-т Незалежності, буд. 64 (далі - Об'єкт).
Згідно з п. 1.2 Договору Об'єкт передається в оренду з метою здійснення підприємницької діяльності Орендаря, а саме розміщення в Об'єкті: Кафе, Ресторани, Бари.
Відповідно до п. 1.3 Договору за користування Об'єктом Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату в розмірі 20000, 00 грн на місяць на банківський рахунок Орендодавця, що вказаний в цьому договорі. Орендна плата за поточний місяць сплачується не пізніше 10-го числа наступного місяця. Орендна плата сплачується Орендарем з врахуванням положень розділу 2 цього Договору.
Пунктом 2.1 Договору передбачено, що Об'єкт перелається в оренду шляхом підписання Сторонами цього Договору та вважається переданим з оренду з моменту підписання Сторонами цього Договору.
Даний Договір укладений строком на 2 (два) роки 11 місяців. Строк оренди починається з дня передачі Орендодавцем Об'єкта Орендарю. (п. 2.2, 2.3 Договору).
Згідно з п. 3.1 Договору Орендодавець зобов'язаний, зокрема, передати Об'єкт в оренду Орендареві в порядку, передбаченому цим Договором; не перешкоджати здійсненню підприємницької діяльності Орендаря.
За положеннями п. 3.2 Договору Орендодавець має право, зокрема, здійснювати контроль за станом і порядком використання Об'єкта в робочий час Орендаря; отримувати вчасно га в повному обсязі орендну плату від Орендаря за користування Об'єктом.
Відповідно до п. 4.1 Договору 4.1. Орендар зобов'язаний, серед іншого, використовувати Об'єкт згідно з призначенням, зазначеним у пункті 1.2. Договору; вчасно і у повному обсязі оплачувати житлово-комунальні та інші експлуатаційні платежі згідно з рахунками відповідних підприємств, організацій, установ, у встановлені чинним законодавством строки.
У разі невиконання або неналежного виконання Сторонами зобов'язань за цим Договором винна Сторона відшкодовує іншій Стороні заподіяні збитки (п. 5.1 Договору).
Орендодавець не несе відповідальності перед Орендарем за дії або бездіяльність третіх осіб, а також за наслідки таких дій або бездіяльності (п. 5.3 Договору).
Розділ 6 Договору визначає термін дії та припинення Договору. Так, цей Договір є чинним з моменту підписання його Сторонами. Строк оренди за Договором починається з дня передачі Орендодавцем Об'єкта Орендарю в оренду, відповідно до розділу 2 цього Договору. Строк оренди може бути змінений за згодою Сторін шляхом підписання додаткової угоди. Дія цього Договору припиняється: у разі закінчення строку дії Договору; у випадку загибелі Об'єкта; достроково за згодою Сторін або рішенням суду; у випадку систематичного порушення будь-якою Стороною умов даного Договору; у інших випадках, передбачених чинним законодавством. У випадку, якщо будь-яка Сторона не повідомила про наміри розірвання даного Договору за 2 (два) календарні місяці до закінчення строку, цей Договір вважається пролонгованим на той самий термін.
Згідно з п. 7.1, 7.2 Договору зміни і доповнення до цього Договору будуть вважатися дійсними, якщо вони складені в письмовій формі, підписані Сторонами. Всі повідомлення за цим Договором будуть вважитися здійсненими належним чином, якщо вони викладені у письмовій форм та надіслані рекомендованим листом або вручені особисто. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого отримання або дата поштового штемпеля відділення зв'язку одержувача.
Позивач вважає, що його право порушено внаслідок невиконання відповідачем свого обов'язку за Договором оренди від 31.12.2023 року щодо сплати орендної плати за користування нежитловим приміщенням.
10.06.2024 позивачем на адресу відповідача засобами поштового зв'язку направлено вимогу-претензію про сплату заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення щодо сплати 40 000,00 грн заборгованості.
Позивач стверджує, що відповідач за період з квітня 2024 року по лютий 2025 року не сплачував орендну плату за Договором оренди нежитлового приміщення від 31.12.2023, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 220 000,00 грн.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань позивачем на суму заборгованості нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 3712,34 грн та інфляційні втрати у розмірі 17 619,55 грн.
Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
В свою чергу, відповідач наголошує на тому, що з квітня 2024 року нежитлове приміщення не могло бути використане відповідачем через обставини, за які відповідач не відповідає, тому підстави для стягнення з відповідача 220 000,00 грн орендної плати за спірним договором, а також нарахованих 17 619,55 грн інфляційних втрат і 3 712,14 грн 3% річних відсутні, оскільки відповідач в силу ч. 6 ст. 762 ЦК України звільняється від плати за весь час, протягом якого нежитлове приміщення не могло бути використане відповідачем через обставини, за які відповідач не відповідає.
Як вбачається з заяви свідка ОСОБА_1 , останній відомо, що Фізична особа-підприємець ЛІСОВИХ ДМИТРІЙ СЕРГІЙОВИЧ на підставі договору оренди користувався належним Фізичній особі-підприємцю ЧОРНОШТАНУ РОМАНУ ІВАНОВИЧУ нежитловим приміщенням в будинку АДРЕСА_3 . ЛІСОВИХ ДМИТРІЙ СЕРГІЙОВИЧ як фізична особа-підприємець планував здійснювати у вказаному нежитловому приміщенні діяльність ресторанів, надавати послуги мобільного харчування; у зв'язку з підготовкою до здійснення цієї діяльності та до надання цих послуг ОСОБА_6 придбав різне майно (продукти харчування, напої, різне обладнання тощо) на значну суму, яке зберігав в орендованому приміщенні. З квітня 2024 року Фізична особа-підприємець ЛІСОВИХ ДМИТРІЙ СЕРГІЙОВИЧ не може використовувати нежитлове приміщення в будинку АДРЕСА_3 через обставини, за які не відповідає, оскільки вказане нежитлове приміщення зайняли невідомі озброєні особи, і це з відома орендодавця - Фізичної особи-підприємцю ЧОРНОШТАНУ РОМАНУ ІВАНОВИЧУ. З квітня 2024 року Фізична особа-підприємець ЛІСОВИХ ДМИТРІЙ СЕРГІЙОВИЧ втратив доступ до розміщеного в указаному нежитловому приміщенні майна, Фізична особа-підприємець ЧОРНОШТАН РОМАН ІВАНОВИЧ відмовляється повергати Фізичній особі-підприємцю ЛІСОВИХ ДМИТРІЮ СЕРГІЙОВИЧУ належне останньому на праві власності майно на значну суму. З вказаним Лемещак Анастасія Віталіївна обізнана у зв'язку з тим, що як фізична особа-підприємець на підставі ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями здійснювала роздрібну торгівлю алкогольними напоями за адресою нежитлового приміщений і також втратила доступ до цього нежитлового приміщення.
Свідок ОСОБА_2 у своїй заяві повідомляє, що їй відомо, що Фізична особа-підприємець ЛІСОВИХ ДМИТРІЙ СЕРГІЙОВИЧ на підставі договору оренди користувався належним Фізичній особі-підприємцю ЧОРНОШТАНУ РОМАНУ ІВАНОВИЧУ нежитловим приміщенням в будинку АДРЕСА_3 . ЛІСОВИХ ДМИТРІЙ СЕРГІЙОВИЧ як фізична особа-підприємець планував здійснювати у вказаному нежитловому приміщенні діяльність ресторанів, надавати послуги мобільного харчування; у зв'язку з підготовкою до здійснення цієї діяльності та до надання цих послуг ОСОБА_6 придбав різне майно (продукти харчування, напої, різне обладнання тощо) на значну суму, яке зберігав в орендованому приміщенні. З квітня 2024 року Фізична особа-підприємець ЛІСОВИХ ДМИТРІЙ СЕРГІЙОВИЧ не може використовувати нежитлове приміщення в будинку АДРЕСА_3 через обставини, за які не відповідає, оскільки вказане нежитлове приміщення зайняли невідомі озброєні особи, і це з відома орендодавця - Фізичної особи-підприємцю ЧОРНОШТАНУ РОМАНУ ІВАНОВИЧУ. З квітня 2024 року Фізична особа-підприємець ЛІСОВИХ ДМИТРІЙ СЕРГІЙОВИЧ втратив доступ до розміщеного в указаному нежитловому приміщенні майна, Фізична особа-підприємець ЧОРНОШТАН РОМАН ІВАНОВИЧ відмовляється повергати Фізичній особі-підприємцю ЛІСОВИХ ДМИТРІЮ СЕРГІЙОВИЧУ належне останньому на праві власності майно на значну суму. З указаними вище обставинами Садова Ганна Валеріївна обізнана у зв'язку з тим, що є особою, яка проживає з ОСОБА_7 одною сім'єю без реєстрації шлюбу в місті Ізюм Харківської області й особисто велику кількість разів знаходилася біля вказаного вище нежитлового приміщення та при цьому бачила, що воно зачинене й оточене автомобілями, які за візуальними ознаками використовують військовослужбовці.
Згідно показань свідка ОСОБА_3 Фізична особа-підприємець ЛІСОВИХ ДМИТРІЙ СЕРГІЙОВИЧ користувався нежитловим приміщенням в будинку АДРЕСА_3 для здійснення господарської діяльності. Станом на лютий 2025 року Фізична особа-підприємець ЛІСОВИХ ДМИТРІЙ СЕРГІЙОВИЧ не може використовувати нежитлове приміщенням в будинку АДРЕСА_3 через обставини, за які ОСОБА_6 не відповідає, оскільки казане нежитлове приміщення зайняли особи, які не надають доступ усередину нежитлового приміщення. З вказаними обставинами Онищенко Надія Іванівна обізнана у зв'язку з тим, що через необхідність доукомплектувати раніше проданий ОСОБА_8 кухонний комбайн і 08.02.2025 за попередньою домовленістю з ЛІСОВИХ ДМИТРІЄМ СЕРГІЙОВИЧЕМ прибула за адресою розташування нежитлового приміщення з метою залишити в цьому приміщенні майно, необхідне для доукомплектування кухонного комбайна, знаходячись безпосередньо поряд із цим нежитловим приміщенням і керуючись попередньою домовленістю з ОСОБА_7 зателефонувала військовому на ім'я ОСОБА_9 , який розпоряджається нежитловим приміщенням, з метою узгодити можливість потрапити до нежитлового приміщення, проте останній відмовив в наданні доступу до цього нежитлового приміщення.
Згідно відповіді Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області на адвокатський запит представника позивача щодо наявності звернень від ОСОБА_4 про незаконне заволодіння майном у нежитловому приміщенні, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , 31.03.2024 року до чергової частини Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області надійшло повідомлення зі служби “ 102» про звернення громадянина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступного змісту: “ 31.03.2025 о 15.57 за адресою: АДРЕСА_3 . Заявник-власник кафе, потрібна присутність поліції для взлому дверей, ключів не має». З метою з'ясування всіх обставин було організовано проведення перевірки за даним фактом, за результатами якої складено відповідну довідку. За даним фактом після проведеної перевірки відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань не вносилися. У наявних базах ІКС ІПНП відсутня інформація про злом дверей нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_3 в період з 31.03.2025 року по теперішній час, крім зареєстрованої до ІП Єдиний облік Ізюмського РУП ІКС ІПНП №2276 від 31.03.2025 року. Крім того, 09.05.2024 року до чергової частини Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області поштою надійшла заява від громадянина Лісових Д.С. про невиконання громадянином ОСОБА_4 обов'язків за договором оренди від 31.12.2023 року нежитлового приміщення за адресою: Харківська область, м. Ізюм, проспект Незалежності, 64. Дана заява зареєстрована до ІП Єдиний облік Ізюмського РУП ІКС ІПНП №3297 від 09.05.2025 року. З метою з'ясування всіх обставин викладених в даній заяві було організовано проведення перевірки, за результатами якої складено відповідну довідку.
Згідно відповіді Ізюмської міської військової адміністрації від 08.04.2025 №974-ВС на адвокатський запит представника позивача Ізюмській міській військовій адміністрації Ізюмського району Харківської області не відома інформація щодо перебування підрозділів ЗСУ або Національної гвардії України у нежитловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_3 , з 01.04.2024 року по теперішній час.
Як вбачається з довідки Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області про результати розгляду матеріалу ЖЄО №2276 від 31.03.2024, до Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області надійшло звернення від ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешкає: АДРЕСА_4 , яке зареєстровано в ЖЄО № 2276 від 31.03.2024. Зі змісту звернення було встановлено що заявник скаржиться, що в його приміщенні, яке він орендує, військові нібито мешкають без дозволу. В ході проведеної перевірки зі змісту заяви стало відомо, що заявник орендує приміщення за адресою: АДРЕСА_3 . 31.03.2024 близько 10:00 військові в вищевказане приміщення заселились без дозволу заявника, про що він повідомив Ізюмське РУП. По прибуттю на місце події було встановлено, що у зв'язку із веденням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану обмежуються конституційні права і свободи громадян, передбачені ст. 30-34, 38, 41-44, 53 Конституції України. ЗУ "Про правовий режим воєнного стану" ст. 8 п. 4, під час воєнного стану військові мають право користуватися приміщенням подібного типу.
Як вбачається з рапорту старшого лейтенанта поліції ДОП Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області в ході проведеної перевірки за матеріалами по прибуттю на місце події було встановлено, що у зв'язку із веденням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану обмежуються конституційні права і свободи громадян, передбачені ст. 30-34, 38, 41-44, 53 Конституції України. ЗУ "Про правовий режим воєнного стану" ст. 8 п. 4. Ізюмська військова адміністрація надала дозвіл на заселення військових ЗСУ.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (частина 1 статті 174 ГК України).
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів.
Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України).
Судом встановлено, що між Фізичною особою-підприємцем Лісових Дмитрієм Сергійовичем та Фізичною особою-підприємцем Чорноштан Романом Івановичем укладено Договір оренди нежитлового приміщення від 31.12.2023, відповідно до уомв якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 260 квадратних метрів в будинку, що знаходиться за адресою: Харківська обл., м. Ізюм, пр-т Незалежності, буд. 64.
Відповідно до частини 1 статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
За приписами частини 3 статті 285 ГК України на орендаря покладений, зокрема, обов'язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (частина 1 статті 286 ГК України).
Як узгодили сторони в п. 1.3 Договору, за користування Об'єктом Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату в розмірі 20000,00 грн на місяць на банківський рахунок Орендодавця, що вказаний в цьому договорі. Орендна плата за поточний місяць сплачується не пізніше 10-го числа наступного місяця. Орендна плата сплачується Орендарем з врахуванням положень розділу 2 цього Договору.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За умовами статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Разом з тим, згідно із частиною шостою статті 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 (провадження № 12-37гс18) вказала, що наведена норма права визначає в якості підстави звільнення від зобов'язання сплатити орендну плату об'єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.
Крім того, обставини, зазначені у нормі частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об'єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто обставини згідно із частиною шостою статті 762 Цивільного кодексу України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними.
З урахуванням викладеного вище, відсутність у частині шостій статті 762 Цивільного кодексу України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.
Отже, для застосування частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Тобто, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини. У такий спосіб підставою звільнення від зобов'язання сплачувати орендну плату ця норма визначає, зокрема, об'єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.
При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об'єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон'юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо.
Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі наведеної правової норми він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України викладена у постановах Верховного Суду у справах №914/1248/18, № 914/2264/17, № 910/13158/20, № 911/3067/20, № 911/654/21.
У частині 3 статті 2 Господарського процесуального України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Суд наголошує на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Таким чином, позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції на іншою суд і виносить власне рішення (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 зі справи № 917/1307/18).
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).
Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1998 та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).
Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Колегія суддів відзначає, що правило належності доказів обов'язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб'єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом.
Обґрунтовуючи свої доводи, позивач посилається на те, що відповідач за період з квітня 2024 року по лютий 2025 року не сплачував орендну плату за Договором оренди нежитлового приміщення від 31.12.2023, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 220 000,00 грн.
В свою чергу, відповідач вказує, що з квітня 2024 року нежитлове приміщення не могло бути використане відповідачем через обставини, за які він не відповідає, тому підстави для стягнення з відповідача 220 000 грн орендної плати за спірним договором, а також нарахованих 17 619,55 грн інфляційних втрат і 3 712,14 грн 3% річних відсутні, оскільки відповідач в силу ч.6 ст.762 ЦК України звільняється від плати за весь час, протягом якого нежитлове приміщення не могло бути використане відповідачем через обставини, за які відповідач не відповідає. На підтвердження вказаному відповідачем надано заяви свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , з яких вбачається, що з квітня 2024 року Фізична особа-підприємець ЛІСОВИХ ДМИТРІЙ СЕРГІЙОВИЧ не може використовувати нежитлове приміщення в будинку АДРЕСА_3 через обставини, за які не відповідає, втратив доступ до розміщеного в указаному нежитловому приміщенні майна, оскільки вказане нежитлове приміщення зайняли невідомі озброєні особи.
Крім того, згідно довідки Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області про результати розгляду матеріалу ЖЄО №2276, 31.03.2024 близько 10:00 у нежитлове приміщення в будинку №64 по проспекту Незалежності в місті Ізюм Харківської області заселились військові. Встановлено, що у зв'язку із веденням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану обмежуються конституційні права і свободи громадян, передбачені ст. 30-34, 38, 41-44, 53 Конституції України. ЗУ "Про правовий режим воєнного стану" ст. 8 п. 4, під час воєнного стану військові мають право користуватися приміщенням подібного типу.
З рапорту старшого лейтенанта поліції ДОП Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області встановлено, що у зв'язку із веденням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану обмежуються конституційні права і свободи громадян, передбачені ст. 30-34, 38, 41-44, 53 Конституції України. ЗУ "Про правовий режим воєнного стану" ст. 8 п. 4. Ізюмська військова адміністрація надала дозвіл на заселення військових ЗСУ.
Відтак, з врахуванням наведеного, надаючи оцінку всім доказам та доводам позивача та відповідача у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування “вірогідності доказів», суд дійшов висновку, що за стандартом вірогідності доказів відповідач з розумною впевненістю довів неможливість використання з квітня 2024 року нежитлового приміщення, розташованого за адресою проспект Незалежності, 64 в місті Ізюм Харківської області, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч. 6 ст . 762 Цивільного кодексу України.
На підставі викладеного, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості у розмірі 241 331,89 грн, з яких сума боргу складає 220 000.00 грн, розмір 3% річних складає 3712.34 грн, інфляційні втрати складають 17619.55 грн.
Щодо позовної вимоги про розірвання Договору оренди нежитлового приміщення від 31.12.2023 року суд зазначає наступне.
Статтями 610, 611 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки.
Пунктом 6.4 Договору оренди нежитлового приміщення від 31.12.2023 передбачено, що дія Договору припиняється: у разі закінчення строку дії Договору; у випадку загибелі Об'єкта; достроково за згодою Сторін або рішенням суду; у випадку систематичного порушення будь-якою Стороною умов даного Договору; у інших випадках, передбачених чинним законодавством. У випадку, якщо будь-яка Сторона не повідомила про наміри розірвання даного Договору за 2 (два) календарні місяці до закінчення строку, цей Договір вважається пролонгованим на той самий термін.
Відповідно до частин першої, другої статті 651 цього Кодексу зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначено через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, і це відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України віднесено, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
У пункті 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 918/391/23 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що під систематичністю під час вирішення приватноправових спорів розуміються два та більше випадки несплати орендної плати, визначеної умовами укладеного між сторонами договору. Натомість разове порушення такої умови договору не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання. Судова практика у розумінні поняття "систематичність" у подібних правовідносинах є усталеною (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 277/1186/18-ц, від 29 липня 2020 року у справі № 277/526/18, від 20 серпня 2020 року у справі № 616/292/17, від 08 травня2024 року у справі № 629/2698/23; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 922/367/21, від 04 липня 2023 року у справі № 906/649/22, від 20 лютого 2024 року у справі № 917/586/23, від 02 квітня 2024 року у справі № 922/1165/23 та інші).
У пунктах 88-93 вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду зазначено таке:
"88. Головна ідея, на якій ґрунтується правило частини другої статті 651 ЦК України, полягає у тому, що не будь-яке, а лише істотне порушення умов договору може бути підставою для вимоги про його розірвання або зміну. Неістотні (незначні) порушення умов договору є недостатніми для обґрунтованого та правомірного застосування такого крайнього заходу, як розірвання договору або його зміна в судовому порядку.
89. Ця ідея спирається на принцип, який називається принципом збереження договору (preservation of contract). Договірні відносини мають підтримуватися, допоки це можливо й економічно доцільно для сторін. Розірвання договору має бути крайнім заходом задля мінімізації витрат, пов'язаних з укладенням та виконанням договору.
90. Ураховувати істотність порушення важливо, оскільки протилежне тлумачення норм права може призвести до того, що управнена сторона договору, яка має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке становище є неприпустимим, оскільки може порушити стабільність цивільного обороту і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності між тяжкістю порушення договірних умов і відповідальністю, яка застосовується за таке порушення. Незастосування критерію істотності порушення позбавляє зобов'язану сторону договору можливості заперечувати проти розірвання договору і провокує управнену сторону відмовлятися від договору (розривати його) за найменшого порушення.
91. Одним із факторів, що може братися до уваги під час оцінки істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання, є те, наскільки зобов'язана сторона, яка порушила договір, реально заінтересована у збереженні договору, а також те, чи не спричинить розірвання договору для неї значної шкоди.
92. Розірвання договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості допущеного порушення. Вирішальне значення для застосування зазначеного припису закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 199/3846/19).
93. Отже, законодавство в питанні розірвання договору дбає не лише про інтереси управненої сторони, а й про інтереси зобов'язаної сторони, оскільки розірвання договору може завдати значних збитків стороні, яка допустила незначне порушення, тобто законодавець прагне досягти справедливого балансу між інтересами сторін договору".
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2024 у справі № 918/391/23 виснувала, що у контексті частини другої статті 651 Цивільного кодексу України систематична несплата може підтверджувати ненадійність контрагента і те, що кредитор не може бути впевнений у належному виконанні договору в майбутньому, і такий висновок не спростовується подальшим погашенням заборгованості (пункт 102).
За наведених обставин, враховуючи, що відповідач у судовому засіданні не заперечував проти розірвання договору, суд дійшов висновку, що вимога про розірвання Договору оренди нежитлового приміщення від 31.12.2023 року, укладеного між Фізичною особою-підприємцем Лісових Дмитрієм Сергійовичем та Фізичною особою-підприємцем Чорноштан Романом Івановичем щодо нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: Харківська область, м. Ізюм, пр. Незалежності, буд. 64, є правомірною та підлягає задоволенню.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Отже, пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України передбачено добросовісність як стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Доктрина "естопель" бере походження з англосаксонської системи права і базується на принципах добросовісності і послідовності. За своєю природою це прояв загального принципу недопустимості зловживання правом. Сторона, яка вчиняє дії або робить заяви у спорі, що суперечать тій позиції, яку вона займала раніше, не повинна отримати перевагу від своєї непослідовної поведінки.
Принцип естопель є правовим принципом, який забороняє особі заперечувати свої власні заяви, дії або поведінку, якщо це протирічить її попереднім зобов'язанням або вчинкам. Цей принцип базується на принципі добросовісності та чесності взаємодії між особами.
Доктрина римського права "venire contra factum proprium" (принцип заборони суперечливої поведінки) базується на римській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці.
У судовій практиці принцип добросовісності охоплює естопель та заборону суперечливої поведінки (venire contra factum proprium). Естопель - правовий принцип, згідно з яким сторона позбавляється права без розгляду питання по суті висувати певні заперечення або заяви, які явно розходяться з її початковим поведінкою. Принцип заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) базується на правилі, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Принцип “естопель», зокрема, застосовано в практиці Європейського суду з прав людини (“Хохліч проти України», заява № 41707/98; “Рефаг парті зі (Партія добробуту) Туреччини та інші проти Туреччини», заяви №№ 41340/98, 41342/98, 41344/98), він підлягає застосуванню і українськими судами.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 449/1154/14 визначено, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
У ст. І.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права закріплено, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Одним із способів захисту добросовісної сторони є принцип естопелю: особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування своїх домагань, якщо його попередня поведінка свідчила про те, що вона дотримується протилежної позиції.
Обов'язкові умови для застосування естопелю:
a) виникнення довіри в іншої сторони має стосуватися особи, якій протиставляється естопель. Довіра добросовісної сторони має стати результатом попередньої поведінки недобросовісної сторони, здатної сформувати таку довіру (наприклад, будь-яких заяв, обіцянок, фактичної поведінки, що формує в іншої сторони обґрунтовані очікування, у тому числі й бездіяльності).
(b) виникнення обґрунтованої довіри у добросовісної сторони У добросовісної сторони мають виникнути певні очікування щодо подальшої поведінки іншої особи. Сторона має розумні підстави для того, щоб покладатися на поведінку контрагента.
очевидна несправедливість підриву довіри. Сама собою суперечлива поведінка не заборонена. Заборона суперечливої поведінки не покликана покарати особу, яка діє суперечливо. Право блокується через очевидну несправедливість, що в конкретних ситуаціях може виникати в результаті суперечливої поведінки.
Відповідно до висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (пункт 55 постанови). Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов'язків (пункт 60 постанови). Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб'єкта права як добросовісного або недобросовісного (пункт 61 постанови).
Згідно з висновком Верховного Суду, сформульованим у постанові від 16.02.2022 у справі № 914/1954/20, суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки, в основі якої лежить принцип добросовісності, базується на римській максимі: ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається.
У постанові від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17 Верховний Суд вказав, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав. У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
У постанові Об'єднаної палати КЦС від 19.02.2024 у справі №567/3/22 Об'єднана палата нагадує, що добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується ще на римській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
У постанові від 03.12.2024 у справі №910/762/24 колегія суддів Касаційного господарського суду зазначила, що з урахуванням того, що норми цивільного та господарського законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, відповідно, як принцип добросовісності взагалі, так і його прояв доктрина venire contra factum proprium не можуть бути обмежені певною сферою, тобто це загальний принцип, який повинен застосовуватися в кожній конкретній справі відповідно до обставин справи та кваліфікації певних поведінкових актів як волевиявлення, сторін.
Таким чином, поведінка та дії управнених та зобов'язаних сторін (позивача та відповідача) повинні відповідати принципу добросовісності та сутності чесної ділової практики, будуватися на взаємоповазі та дотриманні інтересів усіх учасників цих відносин.
Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов'язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, як власник нежитлового приміщення, 31.03.2024 звернувся у службу 102, оскільки потребував присутності поліції “для взлому дверей». Крім того, з доданого до матеріалів справи скріншоту у месенджері WhatsApp вбачається, що позивач звернувся до відповідача з приводу надання ключів від нежитлового приміщення та з попередженням про те, що у разі ненадання ключів двері будуть зламані.
Проте в подальшому, з незрозумілих причин позивач змінив свою думку та почав заперечувати фактичні обставини, зокрема, факт зламування дверей вказуючи в поясненнях, адресованих начальнику Ізюмського РУП ГУНП в Харківській обл., що люди у військовій формі мали ключі від дверей. При цьому, у відповіді на відзив представник позивача вказує, що військовослужбовці були в орендованому приміщенні. В той час, як вже в клопотанні про долучення доказів (вх.№ 10021/25 від 23.04.2025) представник позивача зазначає, що отриманні відповіді від Ізюмської міської військової адміністрації та Ізюмського РУП ГУ НП в Харківській області підтверджують факт того, що у нежитловому приміщенні за адресою: Харківська область, м. Ізюм, проспект Незалежності, буд. 64 у період часу з 01.04.2024 по теперішній час крім Відповідача сторонніх осіб в тому числі військовослужбовців не було.
Таким чином, поведінка позивача не відповідає принципу естопель і доктрині venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки).
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).
Крім того, при прийнятті рішення суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд також спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі “Проніна проти України», де Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
При цьому суд враховує, що Чорноштан Роман Іванович 14.04.2025 припинив діяльність фізичної особи-підприємця на підставі власного рішення. При цьому, господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Судовий збір згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
Положеннями ст. 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Відповідно до ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.
Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При здійснені розподілу між сторонами спору судових витрат на професійну правничу допомогу, господарському суду слід враховувати результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також, в порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України надати належну оцінку поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
За змістом ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро (організаційні форми адвокатської діяльності).
Частиною 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, зокрема, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 цього ж Закону договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Частинами 1-3 ст. 27 цього ж Закону визначено, що договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках:
1) надання усних і письмових консультацій, роз'яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди);
2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об'єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк.
Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми випливає, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру чи погодинної оплати. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Верховний Суд у постанові від 24.06.2021 у справі № 922/902/19 зазначає, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 зазначено, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу представником позивача до матеріалів справи долучено Договір про надання правничої допомоги №29 від 12.02.2025. ордер серії АХ №1238727 від 25.02.2025, Акт наданих послуг №1 до Договору №29 від 09.07.2025, платіжну інструкцію №@2PL339283 від 05.03.2025, платіжну інструкцію №@2PL207043 від 31.03.2025.
Відповідно до п. 1.1 Договору про надання правничої допомоги №29 адвокатське об'єднання бере на себе зобов'язання надати правничу допомогу за дорученням Клієнта щодо розірвання договору оренди нежитлового приміщення без номеру від 31.01.2023 року, укладеного Клієнтом з ФОП Лісовим Дмитрієм Сергійовичем, а також стягнення з останнього заборгованості з орендної плати, а Клієнт зобов'язаний оплатити замовлення у порядку та строки, обумовлені Сторонами.
Згідно з п. 1.2 Договору про надання правничої допомоги №29 призначені Адвокатським об'єднанням адвокати відповідно до узгоджених Сторонами доручень, зокрема, надають Клієнту консультаційні та юридичні послуги щодо захисту інтересів останнього в загальних, адміністративних та господарських судах України усіх інстанцій, зокрема у цивільних, господарських та адміністративних справах, у справах про адміністративні правопорушення, у справах окремого та наказного провадження, в кримінальному провадженні, в тому числі з правом оскарження дій та бездіяльності службових та посадових осіб; представляють Клієнта з усіма правами, які надано законом позивачу (цивільному позивачу та відповідачу), відповідачу, потерпілому, третій особі, свідку, заявнику, скаржнику, у тому числі з правом пред'явлення позову, зміни підстави або предмету позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, пред'явлення зустрічного позову, подання заяв та скарг, укладання мирової угоди на будь-якій стадії процесу, вимагати виконання судового рішення, оскарження рішення, постанов і ухвали суду, одержання, рішень, ухвал, виконавчого листа, наказу та пред'явлення його до виконання; підписувати та подавати документи, зокрема заяви, клопотання, відводи, заперечення, скарги, уточнення, пояснення, запити, звернення, повідомлення, докази та інше; вести попередні переговори та узгоджувати процесуальні питання; отримувати документа, в тому числі відповіді, довідки, свідоцтва, витяги, виписки, рішення, ухвали, постанови, заочне рішення тощо, а також їх копії; сплачувати від імені Клієнта державне мито, судовий збір та інші необхідні платежі; вчиняти інші дії в інтересах Клієнта не передбачених даним Договором; представляють інтереси Клієнта в судах, в органах прокуратури, правоохоронних органах під час досудового та судового слідства, кримінального провадження.
Пунктами 2.1, 2.2 Договору про надання правничої допомоги №29 визначено, що Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до виконання Сторонами своїх зобов'язань. Цей Договір може бути розірваний згідно вимог чинного законодавства України.
Згідно з п. 3.1 Договору про надання правничої допомоги №29 за правничу допомогу Клієнт сплачує Адвокатському об'єднанню винагороду в розмірі 15000 (п'ятнадцяти тисяч) грн за підготовку та подання позову, інших процесуальних документів до суду. У разі участі адвокатів в судовому засіданні винагорода Адвокатського об'єднання складає 1500 (одна тисяча п'ятсот) грн 00 коп. за кожне судове засідання.
Розрахунок за надану правничу допомогу здійснюється в наступному порядку: 5000.0 грн - протягом п'яти днів з моменту підписання цього договору; 5000.0 грн - до 05.03.2025 року; 5000.0 грн - до 31.03.2025 року (п. 4.1 Договору про надання правничої допомоги №29.
Відповідно до п. 7.3 Договору про надання правничої допомоги №29 За цим договором надавати правову допомогу Адвокатське об'єднання уповноважує адвокатів Шпіньову Олену Михайлівну.
09.07.2025 Чорноштан Романом Івановичем та Адвокатським об'єднанням «ЛЄДАПРАВО», в особі Голови Шпіньової Олени Михайлівни, підписано Акт наданих послуг №1 до Договору №29 про надання правової допомоги, відповідно до якого адвокатом об'єднання надано правничу допомогу на загальну суму 22 500,00 грн.
Пунктом 1 частини 4 статті 129 ГПК України встановлено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
В силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Відповідно до положень частин п'ятої, шостої статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Виходячи зі змісту наведених вище положень статті 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.
Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи. Такий висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Разом з тим у частині п'ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу, та не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.
Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126, 129 ГПК України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов'язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у статті 126 та частинах п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України.
Такий обов'язок у кожному конкретному випадку реалізовується на засадах змагальності та рівності сторін, шляхом надання сторонам можливості надати свої міркування/заперечення. За наслідками оцінки обставин справи і наведених учасниками справи щодо цього питання обґрунтувань та дослідження поданих стороною доказів за правилами статті 86 ГПК України, суд і ухвалює рішення в цій частині.
Таким чином, у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд, керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 2 та 15 ГПК України, має обов'язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
У контексті наведеного вище, суд наголошує на тому, що подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 ГПК України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат.
Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі №910/9714/22.
Зважаючи на положення статті 126 ГПК України, практику ЄСПЛ та Верховного Суду, проаналізувавши надані позивачем докази витрат на професійну правничу допомогу, беручи до уваги доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, щодо завищеності та неспівмірності заявленої суми зі складністю виконаних представником позивача робіт та наданих послуг, враховуючи ціну позову та часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви представника представника позивача та стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 11 250,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123, 126, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Розірвати Договір оренди нежитлового приміщення від 31.12.2023 року, укладений між Фізичною особою-підприємцем Лісових Дмитрієм Сергійовичем та Фізичною особою-підприємцем Чорноштан Романом Івановичем щодо нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: Харківська область, м. Ізюм, пр. Незалежності, буд. 64.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Лісових Дмитрія Сергійовича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Чорноштан Романа Івановича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 3028,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 11 250,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В решті позову - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Фізична особа-підприємець Чорноштан Роман Іванович ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Фізична особа-підприємець Лісових Дмитрій Сергійович ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Повне рішення складено "15" липня 2025 р.
Суддя О.О. Присяжнюк