8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"04" липня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/868/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Шарко Л.В.
при секретарі судового засідання Саєнко А.А.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Харківської міської ради, м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Геліос", м. Харків
про зобов'язання вчинити певні дії, визнання недійсним свідоцтва та скасування рішення
за участю представників учасників справи:
позивача - Анна ГУСЄВА;
відповідача - не з'явився;
Позивач, Харківська міська рада, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Геліос", відповідача, в якому просить суд:
- скасувати реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації ХК 143142900424 від 20.10.2014 на об'єкт: "Реконструкція нежитлової будівлі по вул. Петровського, 38 в м. Харкові під кафе і торгові приміщення", замовник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Геліос" (код ЄДРПОУ 14086360);
- визнати недійсним свідоцтво про право власності серія 29511730 видане 14.11.2014 Реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції Харківської області;
- скасувати рішення державного реєстратора Харківського міського управління юстиції Тузкової Юлії Анатоліївни про державну реєстрацію прав (з відкриттям розділу) №17219010 від 14.11.2014 на нежитлову будівлю літ. "Б-2" загальною площею 596,5 кв.м по вул. Петровського, 38 у м. Харкові за Товариством з обмеженою відповідальністю "Геліос" (код ЄДРПОУ 14086360) (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 501910563101);
- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Геліос" (код ЄДРПОУ 14086360) здійснити перебудову нежитлової будівлі літ. "Б-2", загальною площею 596,5 кв.м по вул. Петровського (нова назва - вул. Ярослава Мудрого), 38 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 501910563101) яка розташована на земельній ділянці з кадастровим № 6310136600:02:009:0056, в стан, що існував до початку виконання будівельних робіт у відповідності до поверхового плану та експлікації, виготовлених комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" станом на 17.11.2011 (інвентаризаційна справа № 79430).
Судові витрати позивач просить стягнути з відповідача на користь Харківської міської ради.
Ухвалою суду від 24.03.2025 відмовлено в задоволенні клопотання Харківської міської ради про відстрочення сплати судового збору. Позовну заяву Харківської міської ради залишено без руху. Позивачу встановлений строк протягом семи днів з дня вручення цієї ухвали суду усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до суду: доказів оплати судового збору у встановлених порядку та розмірі, відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету у відповідача. Роз'яснено позивачу що у разі усунення недоліків у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому ст. 176 цього Кодексу.
26.03.2025 від Харківської міської ради надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 31.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін.
20.06.2025 до суду від представника позивача надійшли письмові пояснення по справі (вх. № 14618) в яких останній зазначає, зокрема, що представником позивача в судовому засіданні було заявлено клопотання про долучення доказів по справі № 922/868/25, в якому представник просив суд долучити до матеріалів вищевказаної справи належним чином завірені копії аркушів №№ 135-137, 146-150, 154-157 інвентаризаційної справи № 79430 на об'єкт нерухомого майна, розташований за адресою: м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, 38 у м. Харкові. Протокольною ухвалою вказані матеріали були долучені до матеріалів справи № 922/868/25. Вказані матеріали інвентаризаційної справи №79430 підтверджують факт збільшення загальної площі спірного об'єкта з 321,5 кв.м. до 596,5 кв.м. за результатом проведеної реконструкції.
20.06.2025 до суду від представника відповідача надійшли письмові пояснення по справі (вх. № 14641) в яких останній проти позову заперечує, в обґрунтування своїх заперечень зазначає, що ТОВ Фірма "Геліос" здійснила реконструкцію у повній відповідності до вимог чинного законодавства України, зокрема Цивільного кодексу України, Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", із поданням декларації про готовність об'єкта до експлуатації, після чого на законних підставах було зареєстровано право власності У відповідача існує чинний договір оренди земельної ділянки, що використовується відповідно до її цільового призначення. Відповідач вказує, що роботи з реконструкції здійснювалися за рахунок коштів відповідача, земельна ділянка використовується згідно з укладеним між Харківською міською радою та ТОВ фірмою "Геліос" договором оренди земельної ділянки від 10.08.2005р., відповідач набув право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6310136600:02:009:0056, площею 0,0350га строком до 01.04.2030, на підставі зазначеного договору оренди земельної ділянки від 10.08.2005р. відповідач здійснив реконструкцію нежитлової будівлі, що розташована на орендованій земельній ділянці. Право власності на реконструйований об'єкт було зареєстроване за TOB "Геліос" відповідно до рішення Господарського суду Харківської області від 28.04 2007 у справі № 40/231-07 та підтверджене рішенням у справі №11/48-09 від 11.03.2009. У 2014 році подано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, яка належним чином зареєстрована; на підставі технічного паспорта та декларації видано свідоцтво про право власності, зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;. Реконструкція проводилась у повній відповідності до вимог чинного на той момент законодавства, що підтверджується декларацією про готовність об'єкта до експлуатації № ХК 1431429000424, зареєстрованою Інспекцією ДАБК у Харківській області 20.10.2014.
Також, відповідач вказує, що рішення судів, на підставі яких було зареєстровано право власності, мають преюдиціальне значення згідно зі статтею 35 Господарського процесуального кодексу України (редакція чинна на момент ухвалення рішень у 2007-2009 ): "Обставини, встановлені рішенням господарського суду, що набрало законної сили, не доводяться знову при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони" Рішення Господарського суду Харківської області у справах №40/231-07 та №11/48-09 підтверджують, що реконструкція проводилася відповідачем за власний рахунок, із використанням власних будівельних матеріалів, а об'єкт був фактично створений відповідачем.
Відповідач зазначає, що декларація про готовність об'єкта до експлуатації була зареєстрована Інспекцією ДАБК у повній відповідності до вимог чинного законодавства. Відповідно до положень статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції, чинній на момент реєстрації декларації), підставою для скасування зареєстрованої декларації є виключно виявлення у ній недостовірних даних. Позивач стверджує, що відповідач використовує земельну ділянку без правових підстав. Проте, така позиція, на думку відповідача, є хибною. на переконання відповідача, ТОВ фірма "Геліос" користується земельною ділянкою на підставі чинного договору оренди, укладеного з Харківською міською радою, у відповідача є чинний та належно зареєстрований договір оренди, який не було припинено.
Також, відповідач зазначає, що позивач звернувся до суду із вимогами про скасування реєстрації права власності та декларації про готовність об'єкта через більш ніж десять років після набуття права власності відповідачем. При цьому, позивач не обґрунтував, коли саме дізнався або мав можливість дізнатися про порушення своїх прав, як це вимагається законодавством. Свідоцтво про право власності було видано ще у 2014 році, а державна реєстрація здійснена у відкритому Реєстрі речових прав. Позивач, як орган місцевого самоврядування мав доступ до цих даних та не вжив жодних дій для їх оскарження упродовж більш ніж 10 років. позовна заява Харківської міської ради підлягає залишенню без задоволення, як подана з порушенням строків позовної давності.
27.06.2025 до суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення у справі (вх. № 15231), в яких останній зазначає, що відповідно до інформації, що міститься у декларації про готовність до експлуатації об'єкта: "Реконструкція нежитлової будівлі по вул. Петровського, 38 у м. Харкові під кафе і торгові приміщення" поверховість об'єкта складає 2 поверхи, а загальна площа збільшилась 596,5 кв.м. Право власності на нежитлову будівлю літ. "Б-2", загальною площею 596,5 кв.м по вул. Петровського, 38 у м. Харкові в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано за ТОВ фірмою "Геліос" на підставі вказаного свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 29511730 від 14.11.2014. Державна реєстрація права власності на нежитлову будівлю літ. "Б-2" загальною площею 596,5 кв.м по вул. Петровського (нова назва Ярослава Мудрого), 38 у м. Харкові проведена з порушенням вимог законодавства у сфері державної реєстрації речових прав, чинних на момент проведення спірної реєстрації, відповідно вказана реєстраційна дія підлягає скасуванню. У декларації про готовність об'єкта до експлуатації в розділі щодо документів, які засвідчують право власності чи право користування земельною ділянкою, на якій розташований вказаний об'єкт будівництва зазначено, що реконструкцію об'єкта здійснено без зміни розмірів. Реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції Харківської області ТОВ фірмі "Геліос" видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно №29511730 від 14.11.2014. Згідно з інформацією Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради від 14.03.2025 № 659/0/605-25 містобудівні умови та обмеження для проєктування будь-яких об'єктів будівництва за адресою: м. Харків, вул. Петровського (вул. Ярослава Мудрого), 38 Департаментом містобудування та архітектури не надавались. Це, на думку позивача, підтверджує факт наведення відповідачем у декларації про готовність вказаного об'єкта до експлуатації за № ХК143142900424 від 20.10.2014 недостовірних даних, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки не отримувались, відповідно така декларація, на переконання позивача, підлягає скасуванню.
Також, позивач вказує, що між Харківською міською радою та ТОВ фірмою "Геліос" укладено договір оренди землі від 10.08.2005. Право користування земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:02:009:0056, площею 0,0350 га в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано за ТОВ фірмою "Геліос" строком до 01.04.2030. Згідно п. 17 договору оренди землі від 10.08.2005 забороняється самовільна забудова земельної ділянки. Так, відповідно до змісту договору оренди землі від 10.08.2005 відповідач був попереджений про те, що забудова земельної ділянки, яка є предметом вказаного договору, можлива лише з дозволу власника вказаної земельної ділянки, тобто Харківської міської ради.
Разом з цим, реконструкцію вказаної будівлі було здійснено зі зміною зовнішньої конфігурації, оскільки надбудовано 2 поверх та збільшено загальну площу будівлі 321,5 кв.м до 596,5 кв.м.
Позивач наполягає, що свідоцтво про право власності 29511730 від 14.11.2014 за своєю суттю є правочином, який підтверджує факт набуття ТОВ фірмою "Геліос" права власності на нежитлову будівлю літ. "Б-2" загальною площею 596,5 кв.м по вул. Петровського (нова назва Ярослава Мудрого) у м. Харкові. З урахуванням того, що право власності на нежитлову будівлю літ. "Б-2" загальною площею 596,5 кв.м по вул. Петровського (нова назва - вул. Ярослава Мудрого) відповідачем набуто неправомірно, з порушенням норм законодавства, чинного на момент набуття права власності, таке свідоцтво є недійсним.
Щодо строків позовної давності позивач зазначає, що Харківська міська рада звернувся до суду з позовом про скасування державної реєстрації змін до права власності на об'єкт самочинного будівництва, де його предметом є об'єкт самочинного будівництва та зобов'язання вчинити перебудову об'єкту самочинного будівництва а у стан, що існував до порушення прав міської ради, тобто з негаторним позовом, сутністю вимог за яким є усунення порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом до суду (тобто початковий момент перебігу позовної давності зміщується із кожним новим порушенням права власника або володільця). Тому, на негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існує правовідносини та правопорушення.
В судовому засіданні під час розгляду справи по суті 01.07.2025 позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Відповідач в судовому засіданні під час розгляду справи по суті 01.07.2025 просив суд відмовити в задоволенні позову повністю.
01.07.2025 оголошувалася перерва до 04.07.2025.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.
Рішенням 35 сесії Харківської міської ради 4 скликання № 88/05 від 27.04.2005 товариству з обмеженою відповідальністю фірмі "Геліос" (далі - ТОВ фірма "Геліос") надано в оренду земельну ділянку, площею 0,0350 га по вул. Петровського, 38 для експлуатації та обслуговування будівлі кафе та літнього майданчика кафе з наметом, строком до 01.04.2030.
На підставі вказаного рішення між Харківською міською радою та ТОВ фірмою "Геліос" укладено договір оренди землі від 10.08.2005.
Право користування земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:02:009:0056, площею 0,0350 га в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано за ТОВ фірмою "Геліос" строком до 01.04.2030.
Згідно п. 17 договору оренди землі від 10.08.2005 забороняється самовільна забудова земельної ділянки.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.04.2007 у справі № 40/231-07 визнано право власності за ТОВ фірмою "Геліос" на самочинно реконструйовану нежитлову будівлю літ. "Б-1" загальною площею 227,6 кв.м - кафе (нежитлові приміщення першого поверху: №1, №2, №3, №4, №5, №6, №7, №8, №9, №10, №11, №12, №13, №14), розташовану за адресою: м. Харків, вул. Петровського, 38.
Як встановлено вказаним рішенням суду, ТОВ фірмі "Геліос" на праві власності належить нежитлова будівля літ. "Б-1" загальною площею 158,6 кв.м. та надана в користування земельна ділянка строком до 01.04.2030 площею 0,0350 га., розташована в м. Харкові по вул. Петровського, 38.
Право власності на вказану нежитлову будівлю зареєстровано Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" 15.08.2003 за реєстровим № 2220372.
ТОВ фірмою "Геліос" на відведеній земельній ділянці була проведена реконструкція вказаного об'єкту. Після проведеної реконструкції загальна площа нежитлової будівлі - кафе літ. "Б-1" стала складати 227,6 кв.м.
В подальшому, ТОВ фірма "Геліос" звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Харківської міської ради про визнання права власності на самочинно реконструйовану нежитлову будівлю (справа № 11/48-09).
Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.03.2009 у справі № 11/48-09 позовні вимоги ТОВ фірми "Геліос" задоволено частково.
Визнано право власності за ТОВ фірмою "Геліос" на самочинно реконструйовану нежитлову будівлю літ. "Б-1" загальною площею 321,5 кв. м. - кафе (нежитлові приміщення першого поверху: № 1, № 2, № 3, № 4, № 5, № 6, № 7, № 8, № 9, № 10, № 11, № 12, № 13, № 14, № 15, № 16, № 17, № 18, № 19), розташовану за адресою: м. Харків, вул. Петровського, 38.
Як встановлено вказаним рішенням суду, ТОВ фірмою "Геліос" за власний рахунок та з власних будівельних матеріалів було проведено реконструкцію зазначеного об'єкту нерухомості.
Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" було проведено інвентаризацію вказаного нежитлового приміщення, за результатом якої складено відповідний технічний паспорт. Згідно технічного паспорту загальна площа реконструйованого об'єкту нерухомого майна літ. "Б-1", який знаходиться в місті Харкові по вулиці Петровського, 38, складає 321,5 кв.м.
ЗАТ "Харківреконструкція" (державна ліцензія серії АА № 246642) виконано технічний висновок про стан несучих конструкцій по вулиці Петровського, 38 в місті Харкові та можливості розміщення в ньому кафе та магазину, відповідно до якого всі основні несучі конструкції будівлі знаходяться в задовільному технічному стані та подальша їх експлуатація можлива, будівля може використовуватись за призначенням (аркуш справи №12-15).
Так, за результатами проведеної реконструкції площа нежитлової будівлі літ. "Б-1" стала складати 321,5 кв.м.
В подальшому, відповідачем до Інспекції ДАБК у Харківській області подано декларацію про початок виконання будівельних робіт з реконструкції вказаної нежитлової будівлі під кафе і торгові приміщення.
Інспекцією ДАБК у Харківській області 07.07.2014 зареєстровано вказану декларацію про початок виконання будівельних робіт № ХК 083141900030 на об'єкт: "Реконструкція нежитлової будівлі під кафе і торгові приміщення".
У вказаній декларації про початок виконання будівельних робіт замовником ТОВ фірма "Геліос" зазначено, що містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки не потребуються з посиланням на п. 25 Переліку об'єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07.07.2011 №109 (Реконструкція житлових та нежитлових приміщень без зміни їх зовнішньої конфігурації, улаштування в існуючих житлових будинках, адміністративно-побутових будівлях підприємств та громадських будівлях вбудованих приміщень громадського призначення).
Інформацію про використання земельної ділянки для будівництва не зазначено у зв'язку з реконструкцією без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані.
Як вказує у позові позивач, в подальшому Інспекцією ДАБК у Харківській області зареєстровано подану відповідачем декларацію про готовність вказаного об'єкта до експлуатації за № ХК 143142900424 від 20.10.2014.
Згідно вказаної декларації про готовність об'єкта до експлуатації в розділі щодо документів, які засвідчують право власності чи право користування земельною ділянкою на якій розташований вказаний об'єкт будівництва зазначено, що реконструкцію об'єкта здійснено без зміни розмірів.
Відповідно до інформації, що міститься у вказаній вище декларації про готовність до експлуатації об'єкта: "Реконструкція нежитлової будівлі по вул. Петровського, 38 у м. Харкові під кафе і торгові приміщення" поверховість об'єкта складає 2 поверхи, а загальна площа збільшилась 596,5 кв.м.
Реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції Харківської області ТОВ фірмі "Геліос" видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 29511730 від 14.11.2014.
Право власності на нежитлову будівлю літ. "Б-2", загальною площею 596,5 кв.м по вул. Петровського, 38 у м. Харкові в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано за ТОВ фірмою "Геліос" на підставі вказаного свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 29511730 від 14.11.2014.
Згідно з інформацією Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради від 14.03.2025 № 659/0/605-25 містобудівні умови та обмеження для проєктування будь-яких об'єктів будівництва за адресою: м. Харків, вул. Петровського (вул. Ярослава Мудрого), 38 Департаментом містобудування та архітектури не надавались.
Разом з цим, реконструкцію вказаної будівлі було здійснено зі зміною зовнішньої конфігурації, оскільки надбудовано 2 поверх та збільшено загальну площу будівлі 321,5 кв.м до 596,5 кв.м.
Позивач вказує, що відповідачем проведено будівельні роботи з реконструкції будівлі без отримання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки та наполягає, що вказане свідчить про порушення прав та законних інтересів Харківської міської ради, як власника земельної ділянки під спірним самочинно реконструйованим об'єктом і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
Статтею 7 Конституції України визначено, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Статтею 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що одним із основних принципів місцевого самоврядування є судовий захист прав місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
Відповідно до частин першої, другої статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України).
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 ЦК України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв'язку із здійсненням самочинного будівництва.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що стаття 376 ЦК України розміщена у главі 27 "Право власності на землю (земельну ділянку)", тобто правовий режим самочинного будівництва пов'язаний з питаннями права власності на землю.
Знаходження на земельній ділянці одного власника об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому, таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому, державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).
Отже, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати, як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.
Відповідно до частини 1 статті 15 та частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Щодо скасування декларації про готовність об'єкта до експлуатації ХК 143142900424 від 20.10.2014 суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Законом, який визначає правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів є, зокрема, Закон №3038-VI.
Статтею 9 Закону України від 20.05.1999 №687-XIV "Про архітектурну діяльність" визначено, що будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" № 3038-VI (далі Закон № 3038-VI в редакції на 05.07.2014).
Статтею 1 Закону № 3038-VI передбачено, що замовник - це фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Згідно зі статтею 4 Закону № 3038-VI об'єктами будівництва є будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси та частини, лінійні об'єкти інженерно-транспортної інфраструктури. Суб'єктами містобудування є органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи.
Частинами 1 та 2 статті 34 Закону № 3038-VI передбачено, що замовник має право виконувати будівельні роботи після: 1) направлення замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю (далі - орган державного архітектурно-будівельного контролю) - щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, які не потребують реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об'єктів будівництва, затвердженим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування; 2) реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до I-III категорій складності; 3) видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до IV і V категорій складності.
Зазначені у частині 1 цієї статті документи, що надають право на виконання будівельних робіт, є чинними до завершення будівництва.
Відповідно до частини 1 статті 36 Закону №3038-VI право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням або зареєстрованою декларацією про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об'єктах, що належать до I-III категорій складності, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт.
Згідно із частинною 1 статті 39 Закону №3038-VI прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до I-III категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації. Форма декларації про готовність об'єкта до експлуатації, порядок її подання і реєстрації визначаються Кабінетом Міністрів України
Отже, реєстрація декларації про готовність об'єкта до експлуатації можлива виключно після завершення будівництва.
Згідно із частиною 3 статті 34 Закону №3038-VI орган державного архітектурно-будівельного контролю у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, веде єдиний реєстр отриманих повідомлень про початок виконання підготовчих будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, виданих дозволів на виконання будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про готовність об'єкта до експлуатації та виданих сертифікатів, повернених декларацій та відмов у видачі таких дозволів і сертифікатів, який формується на підставі інформації, поданої органами державного архітектурно-будівельного контролю. Доступ користувачів до даних реєстру здійснюється безоплатно через офіційний веб-сайт органу державного архітектурно-будівельного контролю.
Згідно із ч. 10 статті 39 Закону №3038-VI замовник зобов'язаний протягом семи календарних днів з дня прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта письмово поінформувати про це місцевий орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням об'єкта будівництва.
Відповідно до ч. 2 статті 39-1 Закону №3038-VI у разі виявлення інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом, зокрема якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, яккий дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, реєстрація такого повідомлення або декларації підлягає скасуванню інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Про скасування повідомлення або декларації замовник письмово повідомляється протягом трьох робочих днів з дня скасування.
Отже, реєстрація декларації може бути скасована у разі виявлення інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю факту наведення у ній недостовірних даних, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Так, згідно з п.14 Порядку виконання будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 466 (далі - Порядок №466 в редакції 31.12.2013), зокрема, у разі виявлення Інспекцією наведених у декларації недостовірних даних (встановлення факту, що на дату реєстрації декларації інформація, яка зазначалася в декларації, не відповідала дійсності, та/або виявлення розбіжностей між даними, зазначеними у декларації), які не є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом відповідно до статті 39-1 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності», Інспекція письмово повідомляє замовника протягом одного робочого дня з дня такого виявлення.
У разі виявлення Інспекцією недостовірних даних (встановлення факту, що на дату реєстрації декларації інформація, яка зазначалася в ній, не відповідала дійсності, та/або виявлення розбіжностей між даними, зазначеними у декларації), наведених у зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, реєстрація такої декларації підлягає скасуванню Інспекцією.
Як вбачається з наведених норм права, виключною підставою для скасування права на початок виконання підготовчих або будівельних робіт, набутого на підставі поданого повідомлення та декларації про початок будівництва є встановлений факт здійснення самочинного будівництва, зокрема, якщо: 1) будівництво здійснюється на земельній ділянці, що невідведена для цієї мети; 2) будівництво здійснюється за відсутності документа, який дає право виконувати будівельні роботи; 3) будівництво здійснюється за відсутності затвердженого проекту або будівельного паспорту; 4) скасовано містобудівні умови та обмеження. При цьому, виявлені недостовірні дані, зазначені у деклараціях про початок виконання будівельних робіт або про введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, повинні відповідати одній із зазначених умов, які дають підстави вважити об'єкт самочинним будівництвом.
Наявність даних, які не свідчать про самочинне будівництво, не є підставою для скасування реєстрації декларації, однак, може бути підставою для притягнення винних осіб до відповідальності іншого характеру.
Аналогічні підходи до застосування зазначених вище актів законодавства викладені, зокрема, Верховним Судом у постановах від 14.03.2018 у справі №814/1914/16, 26.06.2018 у справі № 826/20445/16, від 18.10.2018 у справі № 695/3442/17, від 23.10.2018 у справі № 826/9275/17, від 13.12.2018 у справі № 522/6212/17, від 22.01.2019 у справі №826/17907/17.
Згідно зі статтею 41 Закону № 3038-VI державний архітектурно-будівельний контроль - сукупність заходів, спрямованих на дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Так, у пункті 39 постанови Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 420/1674/19 міститься правовий висновок, згідно із яким зі змісту положень статті 41 Закону №3038-VI та Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 року № 553 (далі - Порядок № 553) видно, що для усунення можливості зловживання правом на перевірки, заходи, які здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю за додержанням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил можуть здійснюватися лише під час виконання відповідними суб'єктами підготовчих та будівельних робіт.
Тобто, за загальним правилом, такі перевірки можливі щодо тих об'єктів, які знаходяться в процесі будівництва.
За правилами статті 26 Закону №3038-VI завершальним етапом будівництва об'єкта містобудування є реєстрація права власності на такий об'єкт.
З огляду на викладене, реєстрація декларації про початок виконання будівельних робіт є актом одноразового застосування, який потягнув за собою настання певних правових наслідків, в даному випадку вчинення позивачем дій щодо реалізації наданого йому цією декларацією права на проведення будівельних робіт.
Разом з тим, після реєстрації права власності на збудований об'єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об'єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 465/1461/16-а, від 01.10.2019 № 826/9967/18, від 05.06.2019 у справі № 815/3172/18, від 23.07.2019 у справі № 826/5607/17, від 09.06.2021 у справі № 826/2123/18, від 18.06.2021 у справі №420/3572/19.
Як встановлено судом та не оспорюється сторонами у справі відповідачем у 2014 році подано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації ХК 143142900424 від 20.10.2014 та на підставі цієї декларації видано свідоцтво про право власності, зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Тобто, станом на час звернення з позовом до суду про скасування декларації про готовність об'єкта до експлуатації ХК 143142900424 від 20.10.2014, вищезазначена декларація про початок виконання будівельних робіт вичерпала свою дію та була нечинною.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.05.2023 у справі № 815/2654/18.
Відтак, обраний позивачем спосіб захисту щодо скасування декларації про готовність об'єкта до експлуатації ХК 143142900424 від 20.10.2014, - не забезпечить захисту відновлення порушеного права позивача.
Щодо заявленої позивачем вимоги про визнання свідоцтва про право власності недійсним, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Пунктом 1 частини 1 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на час видачі свідоцтва від 06.08.2014) передбачено, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об'єкти нерухомого майна.
Свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Свідоцтво про право власності не породжує виникнення у суб'єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.04.2018 у справі № 917/927/17.
За своєю правовою природою свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права і не породжує, не змінює і не припиняє певні права та обов'язки, тобто не є правочином. Свідоцтво видається на підтвердження існування права, і такий посвідчувальний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі. Чинність документа, у даному випадку - свідоцтва, є показником, який характеризує його юридичну силу. Тобто, якщо правова підстава, у зв'язку з якою був виданий документ, визнана недійсною, то таке рішення не породжує в його сторін прав, а відтак свідоцтво, як посвідчувальний документ, втрачає свою юридичну силу, і не може підтверджувати право, яке вже відсутнє. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.06.2019 (справа № 911/1657/18).
Як встановлено судом, на підставі договору оренди земельної ділянки від 10.08.2005 відповідач здійснив реконструкцію нежитлової будівлі, що розташована на орендованій земельній ділянці.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.04.2007 у справі № 40/231-07 визнано право власності за ТОВ фірмою "Геліос" на самочинно реконструйовану нежитлову будівлю літ. "Б-1" загальною площею 227,6 кв.м - кафе (нежитлові приміщення першого поверху: №1, №2, №3, №4, №5, №6, №7, №8, №9, №10, №11, №12, №13, №14), розташовану за адресою: м. Харків, вул. Петровського, 38.
В подальшому, ТОВ фірма "Геліос" звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Харківської міської ради про визнання права власності на самочинно реконструйовану нежитлову будівлю (справа № 11/48-09). Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.03.2009 у справі № 11/48-09 позовні вимоги ТОВ фірми "Геліос" задоволено частково. Визнано право власності за ТОВ фірмою "Геліос" на самочинно реконструйовану нежитлову будівлю літ. "Б-1" загальною площею 321,5 кв. м. - кафе (нежитлові приміщення першого поверху: № 1, № 2, № 3, № 4, № 5, № 6, № 7, № 8, № 9, № 10, № 11, № 12, № 13, № 14, № 15, № 16, № 17, № 18, № 19), розташовану за адресою: м. Харків, вул. Петровського, 38).
В подальшому Інспекцією ДАБК у Харківській області зареєстровано подану відповідачем декларацію про готовність вказаного об'єкта до експлуатації за № ХК 143142900424 від 20.10.2014.
Реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції Харківської області ТОВ фірмі "Геліос" видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 29511730 від 14.11.2014.
Право власності на нежитлову будівлю літ. "Б-2", загальною площею 596,5 кв.м по вул. Петровського, 38 у м. Харкові в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано за ТОВ фірмою "Геліос" на підставі вказаного свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 29511730 від 14.11.2014.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст.73 ГПК України).
Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Позивачем належними та допустимими доказами не доведено невідповідності рішень Господарського суду Харківської області та свідоцтва про право власності на нерухоме майно вимогам чинного на той час законодавства, а також порушення у зв'язку з їх прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Доказів скасування, визнання недійсними вказаних документів чи втрати ними чинності в матеріалах справи відсутні та сторонами не надано.
Відтак, вищевикладене спростовує посилання позивача, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно є правочином, оскільки воно лише посвідчує наявність відповідного права і не породжує, не змінює і не припиняє певні права та обов'язки, тобто не є правочином.
Щодо вимоги позивача про скасування рішення державного реєстратора, суд зазначає таке.
Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов'язується можливість матеріального об'єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.
Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.
Отже, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.
При цьому, формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.
Сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати, як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.
Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об'єкти нерухомості - що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.
Отже, самочинно побудоване нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване за жодною особою, все одно обмежує власника відповідної земельної ділянки в користуванні та розпорядженні такою земельною ділянкою.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 висновує, що права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з'явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.
Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.
Частинами 3, 5 статті 376 ЦК України, відповідно, встановлено таке: право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Суд враховує принцип superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34).
Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34).
Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об'єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 35).
Визнання права власності в порядку частини третьої або п'ятої статті 376 ЦК України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - або особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов'язкова умова для визнання права власності на таке майно (частина третя статті 376 ЦК України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою - власником земельної ділянки (частина п'ята статті 376 ЦК України).
Отже, застосування положень частини третьої або п'ятої статті 376 ЦК України призводить до вирішення спору між особою - власником земельної ділянки та особою, що здійснила самочинне будівництво, і, зокрема, захищає права власника земельної ділянки
Згідно з положеннями статті 328 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частини другої статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
При цьому, формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13; пункти 53-56 постанови від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).
Тобто, відповідно до приписів частин третьої та п'ятої статті 376 ЦК України, як особа, що здійснила самочинне будівництво, так і власник земельної ділянки, на якій здійснили самочинне будівництво, можуть набути самочинно збудоване майно у власність. Однак, для цього їм необхідно дотримуватись чіткого алгоритму дій, передбаченого в зазначеній статті.
Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.
За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.11.20232 у справі № 916/1174/22).
Відтак, заявлена позивачем вимога про скасування рішення державного реєстратора Харківського міського управління юстиції Тузкової Юлії Анатоліївни про державну реєстрацію прав (з відкриттям розділу) №17219010 від 14.11.2014 на нежитлову будівлю літ. "Б-2" загальною площею 596,5 кв.м по вул. Петровського, 38 у м. Харкові за Товариством з обмеженою відповідальністю "Геліос" (код ЄДРПОУ 14086360) (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 501910563101) - є неналежним способом захисту.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача здійснити перебудову нежитлової будівлі у стан, що існував до початку виконання будівельних робіт у відповідності до поверхового плану та експлікації, виготовлених комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" станом на 17.11.2011, суд зазначає таке.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI), який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
За визначенням термінів, наведених у статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.
За змістом частин 1, 2, 5 статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва. Суб'єкти містобудування зобов'язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об'єктів.
Відповідно до статті 29 цього Закону фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва.
Частина 3 вказаної статті містить застереження про те, що є перелік об'єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, який (перелік) визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.
На виконання вищезазначеної правової норми наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07.07.2011 №109, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22.07.2011 за №913/19651, затверджено Перелік об'єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, до якого пунктом 25 віднесено реконструкція житлових та нежитлових приміщень без зміни їх зовнішньої конфігурації, улаштування в існуючих житлових будинках, адміністративно-побутових будівлях підприємств та громадських будівлях вбудованих приміщень громадського призначення.
З аналізу наведеної правової норми слідує, що проведення робіт у зв'язку з реконструкцією житлових та нежитлових приміщень без зміни їх зовнішньої конфігурації не потребує отримання містобудівних умов та обмежень. В протилежному випадку наявність містобудівних умов та обмежень є обов'язковою.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі №826/7281/17.
Пунктом 2 частини 1 статті 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено, що замовник має право виконувати будівельні роботи після реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до I-III категорій складності.
Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до I-III категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви (частина перша статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").
Частиною 2 статті 39-1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що у разі виявлення інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом, зокрема якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, реєстрація такого повідомлення або декларації підлягає скасуванню інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Про скасування повідомлення або декларації замовник письмово повідомляється протягом трьох робочих днів з дня скасування.
Відповідно до частини 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з частиною 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
За змістом наведеної норми права самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, 3) об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Отже, наявність хоча б однієї з трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.
Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою, яка передбачена законом, і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Європейський суд з прав людини у справі "Іванова і Черкезов проти Болгарії" (№46577/15) від 21 квітня 2016 року, підтвердив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Як зазначалось судом вище земельна ділянка використовується відповідачем згідно з укладеним між Харківською міською радою та ТОВ фірмою "Геліос" договором оренди земельної ділянки від 10.08.2005, відповідач набув право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6310136600:02:009:0056, площею 0,0350га строком до 01.04.2030.
В декларації про початок будівельних робіт вказано: вид будівництва - реконструкція, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки не потребуються згідно з п. 25 Переліку об'єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються.
Відповідачем у 2014 році подано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, яка зареєстрована Інспекцією ДАБК у Харківській області та 20.10.2020 зареєстрована декларація про готовність об'єкта до експлуатації № ХК 1431429000424.
Відповідно до акту поточних змін, складеного інженером міського бюро технічної інвентаризації, проведено обстеження в натурі домоволодіння по вул. Петровського, 38 та встановлені поточні зміни, а саме збудований другий поверх над існуючим 1-м поверхом, в приміщенні №1 встановлені ненесучі перегородки, утворені приміщення №20,22,23,21. Збудовані сходи на 2-й поверх з приміщення №3. Призначення приміщень під кафе та магазин.
Реконструкція - це перебудова введених експлуатацію в установленому порядку об'єктів будівництва, яка передбачає удосконалення виробництва, підвищення його техніко-економічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації для проживання, якості послуг, зміну основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність, функціональне призначення, геометричні розміри тощо).
Реконструкція передбачає збереження елементів несучих і огороджувальних конструкцій та призупинення на час виконання робіт експлуатації об'єкта в цілому або його частин.
Позивачем жодним належним та допустимим доказом не доведено за рахунок чого збільшилася площа реконструюваної будівлі та чи мала місце зміна зовнішньої конфігурації об'єкта зі зміною зовнішніх геометричних розмірів його фундаментів у плані, чи знаходиться реконструюваний об'єкт у межах існуючого фундаменту чи ні.
Крім того, суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 відповідно до яких, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.
Втім, позовна заява Харківської міської ради містіть такі позовні вимоги:
- скасувати реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації ХК 143142900424 від 20.10.2014 на об'єкт: "Реконструкція нежитлової будівлі по вул. Петровського, 38 в м. Харкові під кафе і торгові приміщення", замовник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Геліос" (код ЄДРПОУ 14086360).
- свідоцтво про право власності серія 29511730 видане 14.11.2014 Реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції Харківської області визнати недійсним.
- скасувати рішення державного реєстратора Харківського міського управління юстиції Тузкової Юлії Анатоліївни про державну реєстрацію прав (з відкриттям розділу) № 17219010 від 14.11.2014 на нежитлову будівлю літ. "Б-2" загальною площею 596,5 кв.м по вул. Петровського, 38 у м. Харкові за Товариством з обмеженою відповідальністю "Геліос" (код ЄДРПОУ 14086360) (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 501910563101);
- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Геліос" (код ЄДРПОУ 14086360) здійснити перебудову нежитлової будівлі літ. "Б-2", загальною площею 596,5 кв.м по вул. Петровського (нова назва - вул. Ярослава Мудрого), 38 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 501910563101) яка розташована на земельній ділянці з кадастровим № 6310136600:02:009:0056, в стан, що існував до початку виконання будівельних робіт у відповідності до поверхового плану та експлікації, виготовлених комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" станом на 17.11.2011 (інвентаризаційна справа № 79430).
З огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 15.11.20232 у справі № 916/1174/22, вимога про зобов'язання відповідача здійснити перебудову нежитлової будівлі в стан, що існував до початку будівельних робіт є неналежним способом захисту, оскільки належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див., зокрема, пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).
У певних випадках спосіб захисту імперативно "прив'язаний" до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін "встановлений законом" означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини 1 статті 5 ГПК України (аналогічне - у частині 1 статті 5 ЦПК України) вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, Суд надав правовий висновок стосовно правильності обрання належного способу захисту та вказав, що:
- права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача; якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (пункт 6.5),
- розглядаючи справу суд має з'ясувати чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором, чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах (пункт 6.6),
- якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню; однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (пункт 6.7.).
На підставі викладених правових положень та висновків суд виснує, що право позивача на заявлення конкретної позовної вимоги повинне узгоджуватися із правильністю, належністю та ефективністю обраного способу захисту порушених прав.
Частина 1 ст.162 Господарського процесуального кодексу України регламентує, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої цієї ж статті позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.
У постанові від 04.12.2019 по справі № 917/1739/17 Велика Палата Верховного Суду надала правовий висновок стосовно застосування цієї правової норми. Суд у пунктах 81, 83 та 86 вказав, що предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.
Відтак, обов'язком позивача є самостійне визначення позовних вимог з наведенням правильного та ефективного способу захисту, але у справі він обрав спосіб захисту, який не відповідає належному.
У постанові від 19.01.2021 по справі № 916/1415/19 Велика Палата Верховного Суду надала правовий висновок стосовно наслідків невірного обрання способу захисту та зазначила у пункті 6.7, що якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
За таких обставин, враховуючи, що позивач обрав неналежний спосіб захисту свого порушеного права, позовні вимоги не підлягають задоволенню також з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав.
Щодо строку позовної давності суд зазначає таке.
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людині основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ зауважує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли б бути ущемлені у разі, якщо було б передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу" (див. mutatis mutandis рішення у справах "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії" від 20 вересня 2011 року ("OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia", заява № 14902/04, пункт 570), "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" від 22 жовтня 1996 року ("Stubbings and Others v. the United Kingdom", заяви № 22083/93 і № 22095/93, пункт 51)".
Про позовну давність як законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення, йдеться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.12.2019 по справі № 826/13768/16.
Водночас, у постанові від 04.12.2018 по справі № 910/18560/16 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, за яким, позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними. Тобто, застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог (пункт 7.10).
Оскільки суд відмовляє в задоволенні позову з підстав його необґрунтованості та обрання позивачем неналежного способу захисту, питання про застосування позовної давності не вирішується, відтак і доводи учасників справи в цій частині не розглядаються.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Відповідно до ст.129 ГПК України, оскільки позов не підлягає задоволенню у повному обсязі, тому витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача повністю.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Повне рішення складено "15" липня 2025 р.
Суддя Л.В. Шарко