Рішення від 07.07.2025 по справі 922/1266/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/1266/25

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Юрченко В.С.

при секретарі судового засідання: Трофименко С.В.

за участю представників учасників процесу:

позивача: не з'явився

відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Харківської області в порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніверсал Фіш Компані" (Україна, 08300, Київська область, місто Бориспіль, вулиця Головатого, будинок 83, код ЄДРПОУ: 39415619),

до держави російської федерації в особі генеральної прокуратури російської федерації (російська федерація, 125993, місто москва, вулиця в. дмитрівка, будинок 15а, основний державний реєстраційний номер 1037739514196),

про відшкодування збитків,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Юніверсал Фіш Компані", звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача, російської федерації в особі , про стягнення збитків у загальному розмірі у розмірі 5 826 321,72 доларів США з яких: прямі збитки 4 585 572,10 долари США та упущена вигода 1 240 749,62 доларів США.

14.04.2025, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніверсал Фіш Компані" до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/1266/25. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/1266/25 підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 08.05.2025.

08.05.2025 ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено підготовче засідання на 15.05.2025.

15.05.2025 ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження, визначено дату першого судового засідання по суті на 28.05.2025.

28.05.2025 ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено розгляд справи по суті на 23.06.2025.

23.06.2025 ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено розгляд справи по суті на 07.07.2025.

При цьому суд зазначає, що 28.05.2025 розпочався розгляд справи по суті.

Відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Проте, вихід за межі встановленого статті 195 Господарського процесуального кодексу України строку був обумовлений виключними загальновідомими обставинами, пов'язаними із триваючою військовою агресією Російської федерації на територію України.

Зокрема, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.

Воєнний стан в Україні неодноразово було продовжено.

З урахуванням викладеного, за об'єктивних обставин розгляд справи був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

07 липня 2025 року позивачем через систему «Електронний Суд» було сформовано та направлено до суду заяву про проведення засідання за відсутності учасника справи (вх. № 15831).

Суд зазначає, що до повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 19.12.1992, шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу Російської Федерації. Україна вийшла з даної угоди відповідно до Закону України "Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності" від 12.01.2023 № 2855-IX.

Згідно з листом Міністерства юстиції України від 21.03.2022 № 25814/12.1.1/32-22 щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Крім того, у зв'язку з агресією з боку Російської Федерації та введенням воєнного стану, Акціонерного товариства "Укрпошта" з 24.02.2022 припинило обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.

Відповідно до заяви МЗС України щодо розриву дипломатичних відносин з Російською Федерацією від 24.02.2022, Україна заявила про розрив дипломатичних відносин з Росією без розриву консульських відносин, відповідно до статті 2 Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року.

Також згідно з листом МЗС від 13.10.2022 № 72/11-612/1-81401 повідомлено, що після письмового повідомлення Російській стороні про рішення української сторони розірвати дипломатичні відносини, встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, здійсненим у м. Мінську 14.02.1992, зазначений міжнародний договір припинив свою дію 24.02.2022.

Однак суд зазначає, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з частин 1, 2 статті 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 922/1266/25 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на зазначене, суд доходить висновку, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

На підставі частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує практику ЄСПЛ як джерело права, зокрема, у справі Осіпов проти України, де Суд нагадав, що стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Суд повинен лише встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента (там само). З точки зору Конвенції заявник не має доводити, що його відсутність у судовому засіданні справді підірвала справедливість провадження або вплинула на його результат, оскільки така вимога позбавила б змісту гарантії статті 6 Конвенції.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вказує позивач у позовній заяві, Товариство з обмеженою відповідальністю "Юніверсал Фіш Компані" (далі за текстом - ТОВ "ЮФК"/Позивач) у своїй господарській діяльності займається переробкою/виробництвом риби, рибної продукції та морепродуктів, є імпортером та експортером зазначених продуктів харчування.

У місті Куп'янськ на праві оренди ТОВ "ЮФК" здійснював господарську діяльність у виробничо - складському комплексі, який складався з офісних, виробничих, складських приміщень за адресою: місто Куп'янськ, вулиця Сватівська, будинок 55, в рамках укладених із Приватним підприємством "Лущик В.П." договорів оренди нежитлових приміщень: № 1329/ар від 03.09.2020, № 1330/ар від 03.09.2020, № 1331/ар від 03.09.2020, а також на підставі укладеного між вказаними юридичними особами, договору суборенди земельної ділянки від 26.12.2014 (далі за текстом разом - Договори оренди).

Відповідно до вищезазначених Договорів оренди, Приватне підприємство "Лущик В.П.", як власник майна, надав в оренду Позивачу, наступний перелік нерухомого майна:

будівлю низькотемпературного холодильника, літ. "А", загальною площею 2 825.6 кв. м. за адресою: місто Куп'янськ, вулиця Сватівська, будинок 55; правовстановлюючі документи: свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 30.07.2008 серія САВ № 193129; витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 19712595 від 30.07.2008; витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 825538 від 28.02.2013;

овочесховище, літ. "Р", загальною площею 383.6 кв. м. за адресою: місто Куп'янськ, вулиця Сватівська, будинок 55; правовстановлюючі документи: свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 14.12.2007 серія САВ № 559206; витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 17060214 від 14.12.2007; витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 834144 від 28.02.2013;

нежитлові приміщення у будівлі цеху по переробці свіжомороженої та охолодженої риби та ікри з побутовими приміщеннями, літ. "И, И1", загальною площею 3 078, 3 кв. м. за адресою: місто Куп'янськ, вулиця Сватівська, будинок 55; правовстановлюючі документи: витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 92038574 від 14.07.2017; свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 09.02.2012 серія САВ № 943933; витяг про державну реєстрацію прав № 33119715 від 09.02.2012; витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 829751 від 28.02.2013;

частину нежитлових приміщень в Адміністративно-виробничій будівлі, літ. "А1", загальною площею 1 744.3 кв. м., за адресою: місто Куп'янськ, вулиця Сватівська, будинок 55; правовстановлюючі документи: свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 14.12.2007 серія САВ № 559206; витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 17060214 від 14.12.2007; витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 834144 від 28.02.2013;

будівлю холодильнику, літ. "У", загальною площею 1 205.7 кв. м., за адресою: місто Куп'янськ, вулиця Сватівська, будинок 55; правовстановлюючі документи: свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 14.12.2007 серія САВ № 559206; витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 17060214 від 14.12.2007;

вагову, навіс, літ. "Н, Н1", загальною площею 127.2 кв. м., за адресою: місто Куп'янськ, вулиця Сватівська, будинок 55; правовстановлюючі документи: договір купівлі-продажу від 20.04.2007, засвідчений приватним нотаріусом Куп'янського міського нотаріального округу Харківської області Башинським Л.В., зареєстровано в реєстрі за № 593; витяг про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів № 3873184 від 20.04.2007; витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 14460420 від 07.05.2007; витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 845272 від 28.02.2013.

В позові позивач зазначає, що він мирно використовував на праві оренди в господарських цілях (зберігав, виробляв продукти харчування - рибу та морепродукти) та відповідно зберігав у належному стані нерухоме майно та товарно - матеріальні цінності до моменту вчинення російською федерацією збройної агресії проти України, що призвело до знищення всієї продукції, майна, що знаходилось в орендованих приміщеннях.

24 лютого 2022 року місто Куп'янськ було тимчасово окуповано Російською Федерацією, що є загально відомим фактом та підтверджується нормативно-правовими актами та відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 (далі - Перелік) територія міста Куп'янська Куп'янської міської територіальної громади Куп'янського району Харківської з 24.02.2022 по 09.09.2022 віднесена до тимчасово окупованої Російською Федерацією території України.

Також позивач вказує, що звільнення місто Куп'янськ з під окупації військових угрупувань та регулярної армії російської федерації, характеризувалось активними бойовими діями, що потягло за собою додатково руйнування нерухомого майна, та відповідно, було знищено залишки всіх тих товарно - матеріальних цінностей, що знаходилось всередині нерухомого майна.

Позивачем, на підтвердження своїх позовних вимог, надано докази, зокрема Акт комісійного обстеження об'єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації, складений за результатами огляду Будівлі низькотемпературного холодильника, літ. "А", площа 2 825,6 кв. м.; Акт комісійного обстеження об'єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації, складений за результатами огляду Овочесховища, літ. "Р", площа 383,6 кв. м.; Акт комісійного обстеження об'єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації, складений за результатами огляду Нежитлової будівлі, цеху по переробці свіжомороженої та охолодженої риби та ікри з побутовими приміщеннями, літ. "И, И1", площа 3 078,3 кв. м.; Акт комісійного обстеження об'єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації, складений за результатами огляду Адміністративно-виробничої будівлі, літ. "А1", площа 1 744,3 кв. м.; Акт комісійного обстеження об'єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації, складений за результатами огляду Будівлі холодильника, літ. "У", площа 1 205,7 кв. м.; Акт комісійного обстеження об'єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації, складений за результатами огляду Вагової, літ. "Н", площа 127,2 кв. м.; а також Акт про пожежу від 16.11.2022, складеним комісією ВЗНС Куп'янського РУ ГУ ДСНС України в Харківській області; Акт про пожежу від 09.12.2022, складеним комісією ВЗНС Куп'янського РУ ГУ ДСНС України в Харківській області; Акт про пожежу від 22.12.2022, складеним комісією ВЗНС Куп'янського РУ ГУ ДСНС України в Харківській області.

Також Позивач зазначає, що він в складі комісії для обстеження майна, пошкодженого/втраченого внаслідок збройної агресії Російської Федерації, сформованої за наказом директора Приватного підприємства "Лущик В.П." № 08/05 від 08.05.2023 (далі за текстом - Комісія ПП) було самостійно здійснено огляд об'єктів нерухомого майна, розташованого за адресою: Харківська обл., м. Куп'янськ, вул. Сватівська, 55, на предмет їх пошкодження/знищення внаслідок збройної агресії Російської Федерації. За результатами огляду Комісією ПП було зафіксовано факт, причини, наслідки та ступінь пошкодження нерухомого майна, про що було складено Акт комісійного обстеження майна, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації від 08.05.2024, до якого також було долучено фото- та відеофіксацію, які відображають непридатний до використання стан нерухомого майна та знищення всіх товарно - матеріальних цінностей ТОВ "ЮФК", що знаходились в середині нерухомого майна, через спричинену збройну агресію російської федерації проти України, зокрема, грабунком під час окупації військовими Російської Федерації, псуванням товару внаслідок знеструмлення через обстріли і ракетними обстрілами м. Куп'янськ.

На підтвердження своєї позиції, позивач також надає до позову витяг з єдиного реєстру досудових розслідувань № 120221210100002666 від 20.09.2022, відкритого на підставі заяви від Приватного підприємства "Лущик В.П." про те, що в результаті військової агресії Російської Федерації, на території Харківської області, місто Куп'янськ за адресою: вулиця Сватівська, 55, невідомі особи (військові рф) заволоділи всіма приміщеннями, обладнанням, майном, товарними залишками, всіма комплектуючими, та всіма залишками упакування, етикеток, стікерів для маркування товару, документами бухгалтерського обліку ТОВ "ЮФК" та іншим. Також внаслідок військової агресії російської федерації, було знищено будівлі майнового комплексу, що належать Приватному підприємству "Лущик В.П." та знаходяться за адресою: місто Куп'янськ, вулиця Сватівська, будинок 55, внаслідок прямого влучання снарядів.

До позову доданий також витяг з єдиного реєстру досудових розслідувань №120221210100002039 від 30.08.2022, відкритого на підставі заяви Директора ТОВ "ЮФК" Лисяк Є.О. про те, що 28.02.2022 невідомі особи з числа військових російської федерації, перебуваючи на тимчасово окупованій території, що за адресою: Харківська область, Куп'янській район, місто Куп'янськ, вулиця Сватівська, будинок 55, незаконно заволоділи всіма приміщеннями, обладнанням, майном, товарними залишками, всіма комплектуючими, та всіма залишками упакування, етикеток, стікерів для маркування товару та іншого, що належить ТОВ "ЮФК", чим завдано матеріальної шкоди на загальну суму близько 85 069 342,07 грн.

І крім того, матеріали позову містять доданий позивачем витяг з єдиного реєстру досудових розслідувань №120221210100001631 від 01.07.2022, відкритого на підставі заяви ТОВ "ЮФК" про те, що починаючи з 18.04.2022 на окупованій території військовими російської федерації, а саме: в місті Куп'янськ, Харківської області, зникло світло, в результаті чого було знеструмлено також підприємство ТОВ "ЮФК", розташоване за адресою: Харківська область, Куп'янській район, місто Куп'янськ, вулиця Сватівська, будинок 55, в холодильниках якого зберігалось 1 400 тон харчової продукції (риби, рибної продукції та морепродуктів), які в подальшому, в результаті знеструмлення, було повністю зіпсовано. Протиправними діями було завдано матеріального збитку на суму 123 486 904 грн.

Позивач надав до матеріалів позову Звіт про незалежну оцінку збитків завданих ТОВ "ЮФК" у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації № 2092/RA/09-01 від 16 серпня 2023 року, складеного за результатами проведення незалежної оцінки прямих збитків завданих ТОВ "ЮФК" внаслідок знищення товарно-матеріальних цінностей у зв'язку зі збройною агресією російської федерації та визначення упущеної вигоди для цілей подання позовів та заяв на компенсацію, за змістом якого розмір прямих збитків та упущеної вигоди ТОВ "ЮФК" внаслідок знищення товарно-матеріальних цінностей, що знаходились у нерухомому майні за адресою: Харківська область, місто Куп'янськ, вулиця Сватівська, будинок 55, що сталося в результаті збройної агресії Російської Федерації, станом на 31 липня 2023 року становить 213 060 428. 28 грн. з урахуванням ПДВ, що за курсом гривні до долара США становить 5 826 321.72 США з урахуванням ПДВ.

Руйнівний вплив, завданий позивачу, внаслідок бойових дій в ході збройної агресії російської федерації, мав наслідком формування даного позову з метою захисту прав та інтересів підприємства-позивача.

Як вказано вище, відповідач своїм правом на формування заперечення з приводу доводів викладених у позовній заяві, не скористався.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Стаття 2 Цивільного кодексу України визначає, що учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

На підставі статті 167 Цивільного кодексу України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

В свою чергу, статтею 170 Цивільного кодексу України визначає також, що Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Стаття 56 Господарського процесуального кодексу України також визначає, що Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.

При цьому, зазначеними актами не встановлено, що визначенні "держава" в їх контексті розповсюджується виключно на "державу Україна". Якщо звернутися до положень статей 1, 2 Цивільного кодексу України, то можна дійти висновку, що законодавство України резюмує юридичну рівність, вільне волевиявлення, майнову самостійність їх учасників, зокрема і іноземних держав.

А, як зазначено вище, держава може діяти у правовідносинах виключно через відповідний орган державної влади, який в господарському процесі має статус представника держави, як учасника процесу, а не самостійним відповідачем у позовах, пред'явлених до держави.

Процедура судового провадження за даною категорією спору у виді стягнення збитків та упущеної вигоди з держави-агресора в умовах воєнного стану, не сягає рівня кримінального обвинувачення або встановленого процесуальним законом для мирного часу процедури вирішення спору за участі іноземного елемента, а тому не вимагає забезпечення відповідачеві за позовом таких гарантій, які передбачені для реалізації "класичного" права на захист у мирний час.

Звичайно, законодавство щодо прав людини не втрачає своєї чинності під час збройного конфлікту, проте, ті підходи, що у мирний час вважаються усталеними та дієвими, в особливих умовах, якими поза сумнівом є умови широкомасштабної неспровокованої агресії Російської Федерації проти України, не завжди є ефективними, а відтак вимагають від України та світу термінового напрацювання нових механізмів з урахуванням першочергової необхідності забезпечити «виживання держави» та реалізувати її право на самооборону, яке гарантоване Статутом ООН.

Ще 20.11.2018 Велика Палата Верховного Суду своєю постановою у справі № 5023/10655/11, встановила, що держава може вступати як у цивільні (господарські), так і у адміністративні правовідносини. У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом. У випадку, коли держава вступає в адміністративні правовідносини, вона діє через свої органи як суб'єкт владних повноважень. Отже, поведінка органів, через які діє держава у цивільних або адміністративних відносинах, розглядається як поведінка держави у цивільних або адміністративних відносинах. При цьому відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, як у цивільних, так і в адміністративних відносинах органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов'язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах. Метою участі держави в особі відповідних органів у адміністративних правовідносинах є публічний інтерес, тобто вступаючи у такі відносини, держава в особі відповідного органу має на меті в першу чергу захист інтересів держави, громади, невизначеного кола осіб. У той же час, вступаючи в цивільні чи господарські правовідносини, держава в особі відповідного органу насамперед має на меті задоволення приватного інтересу.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в інших справах, наприклад, у постанові від 26.02.2019, справа № 915/478/18, постанові від 26.06.2019, справа № 587/430/16-ц.

Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Згідно з практикою ЄСПЛ, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі "С.G. та інші проти Болгарії" ("С.G. аnd Оthеrs v. ВULGARIA"), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11).

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31-32 рішення у справі "Кантоні проти Франції" ("САNTONI v. FRАNСЕ"), заява № 17862/91; пункт 65 у справі "Вєренцов проти України", заява № 20372/11).

У постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц Велика Палата вказала, що саме на державу покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах. Крім того, в цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Відповідно до правового висновку викладеного у постанові Касаційного цивільного Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 щодо судового імунітету рф у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором Верховний Суд дійшов висновку, що рф, вчинивши спровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі громадянину України. Верховний Суд виходив із того, що названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Таким чином, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди рф бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням рф збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24.02.2022 таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з рф.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12.05.2022 у справі № 635/6172/17 підтримала правовий висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, стосовно того, що суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, суд України має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом поданим саме до цієї іноземної країни.

З огляду на порушення державою-агресором суверенітету України, який полягав у повномасштабному вторгненні 24.02.2022 до території України, судовий імунітет російської федерації в цій справі не підлягає застосуванню, а відтак відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам у повному обсязі покладається на рф як на державу, що здійснює таку окупацію (частини 5 та 9 статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України").

Згідно з частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

А відтак, дотично до викладеного вище, суд вважає, що звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало би позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права. Звернення до українського суду є єдиним ефективним засобом судового захисту порушених прав та законних інтересів позивача.

При цьому, суд констатує, що статтею 3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до частин 2, 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Як встановлено у статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З огляду на наведене, оскільки даний спір виник щодо майна та цінностей ТОВ "ЮФК", яке було задіяно в господарській діяльності позивача, повноваження щодо розгляду даної категорії справ віднесена до компетенції господарських судів, а до спірних правовідносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди мала місце на території України.

Загальні правила територіальної юрисдикції (підсудності) справ врегульовано статтею 27 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлено, що позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Так, статтею 29 Господарського процесуального кодексу України визначена підсудність справ за вибором позивача. У відповідності до пункту 8 вищезазначеної статті, позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Враховуючи вищенаведене, предмет та підстави позову, а також той факт, що заподіяння шкоди товарно - матеріальним цінностям Позивача відбулось на території Харківської області, Суд вважає, що ця позовна вимога має належну територіальну підсудність - Господарський суд Харківської області.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

За таких умов, пред'явлення позовних вимог до рф, як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.

Предметом доказування у справі, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд самостійно оцінює докази, надані сторонами у справі, у їх сукупності, керуючись принципом вірогідності, передбаченим статтею 79 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з цією статтею, наявність обставин, на які посилається сторона, вважається доведеною, якщо докази, надані на їх підтвердження, є більш вірогідними, ніж докази, надані на їх спростування. Питання про вірогідність доказів суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання, враховуючи всі обставини справи.

Причиною виникнення спору є наявність/відсутністю підстав для стягнення збитків та упущеної вигоди на користь ТОВ "ЮФК" з держави-агресора в умовах воєнного стану.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Згідно із частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України (чинний на день ухвалення рішення) під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

За приписами частиною 1 статті 133 Господарського кодексу України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

При цьому, відповідно до статті 134 Господарського кодексу України право власності є основним речовим правом у сфері господарювання. Суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.

Згідно із частиною 1 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Згідно із частинами 4, 5 статті 55 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах. Суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

Відповідно до статті 84 Цивільного кодексу України товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об'єднання, що діють з метою одержання прибутку.

Згідно з статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

За даними безкоштовного запиту до Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за Товариством з обмеженою відповідальністю "Юніверсал Фіш Компані" обліковується наступні види діяльності: 46.38 Оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками (основний); 10.20 Перероблення та консервування риби, ракоподібних і молюсків; 10.85 Виробництво готової їжі та страв; 47.23 Роздрібна торгівля рибою, ракоподібними та молюсками в спеціалізованих магазинах; 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; 71.12 Діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах; 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель.

Як встановлено судом з матеріалів справи, у місті Куп'янськ на праві оренди ТОВ "ЮФК" здійснював господарську діяльність у виробничо - складському комплексі, який складався з офісних, виробничих, складських приміщень за адресою: місто Куп'янськ, вулиця Сватівська, будинок 55, в рамках укладених із Приватним підприємством "Лущик В.П." договорів оренди нежитлових приміщень: № 1329/ар від 03.09.2020, № 1330/ар від 03.09.2020, № 1331/ар від 03.09.2020, а також на підставі укладеного між вказаними юридичними особами, договору суборенди земельної ділянки від 26.12.2014 (далі за текстом разом - Договори оренди).

Позивач орендував великі комплекси за адресою: Харківська область, місто Куп'янськ, вулиця Сватівська, буд. 55, призначені для зберігання море і рибопродуктів, а також виробничі цехи, в яких виготовляв готову рибну продукцію. У вищевказаних об"єктах оренди знаходились також господарські споруди та товарно-матеріальні цінності, що являли собою основні засоби Позивача, завдяки яким здійснювалась господарська діяльність.

Доказами здійснення активної господарської діяльності позивача, спрямованої на реалізацію харчову продукцію (риби, рибної продукції та морепродуктів), яка знаходилась за адресою: Харківська область, місто Куп'янськ, вулиця Сватівська, буд. 55, слугують наявні в справі примірники контрактів, які укладені між позивачем та іншими юридичними особами (в тому числі іноземними).

А також в матеріалах справи наявні первинні документи (ТТН, видаткові накладі, контракти, тощо), які є доказами набуття позивачем права власності на товарно-матеріальні цінності (харчову продукцію (риба, рибна продукція та морепродукти), які знаходились за адресою: Харківська область, місто Куп'янськ, вулиця Сватівська, буд. 55 (а.с. 90 (розворот сторінки) - 211, том 2, а. с. 1 (розворот сторінки) - 192, том 3, а. с. 1 (розворот сторінки) - 185, том 4).

З 24.02.2022 рф і збройних сил рф, було здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам Збройних Сил України, а також підрозділами збройних сил та інших військових формувань рф здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна. По всій території України розпочалися масові авіаудари, ракетні та артилерійські обстріли військових та цивільних об'єктів, а також окупація територій України.

Після початку повномасштабного вторгнення збройних сил російської федерації в Україну та окупації частини території України територія, на якій проводив свою господарську діяльність позивач, одразу ж була окупована ворожими військами. Позивач втратив можливість здійснювати господарську діяльність та контролювати діяльність товариства у місті Куп'янськ.

24.02.2022 року місто Куп'янськ було тимчасово окуповано Російською Федерацією, що є загально відомим фактом та відповідно до затвердженого Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376 (далі - Перелік) територія міста Куп'янська Куп'янської міської територіальної громади Куп'янського району Харківської з 24.02.2022 по 09.09.2022 віднесена до тимчасово окупованої Російською Федерацією території України.

Через збройну агресію російської федерації та окупацію частини території України позивачем були втрачені товарно-матеріальні цінності, що зберігалися за адресою: Харківська область, місто Куп'янськ, вулиця Сватівська, буд. 55.

Зокрема, Витяг з єдиного реєстру досудових розслідувань №120221210100002039 від 30.08.2022, відкритого на підставі заяви Директора ТОВ "ЮФК" Лисяк Є.О. визначає те, що 28.02.2022 невідомі особи з числа військових російської федерації, перебуваючи на тимчасово окупованій території, що за адресою: Харківська область, Куп'янській район, місто Куп'янськ, вулиця Сватівська, будинок 55, незаконно заволоділи всіма приміщеннями, обладнанням, майном, товарними залишками, всіма комплектуючими, та всіма залишками упакування, етикеток, стікерів для маркування товару та іншого, що належить ТОВ "ЮФК", чим завдано матеріальної шкоди на загальну суму близько 85 069 342,07 грн.

У Витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань №120221210100001631 від 01.07.2022, відкритого на підставі заяви ТОВ "ЮФК" зазначається про те, що починаючи з 18.04.2022 на окупованій території військовими російської федерації, а саме: в місті Куп'янськ, Харківської області, зникло світло, в результаті чого було знеструмлено також підприємство ТОВ "ЮФК", розташоване за адресою: Харківська область, Куп'янській район, місто Куп'янськ, вулиця Сватівська, будинок 55, в холодильниках якого зберігалось 1 400 тон харчової продукції (риби, рибної продукції та морепродуктів), які в подальшому, в результаті знеструмлення, було повністю зіпсовано. Протиправними діями було завдано матеріального збитку на суму 123 486 904 грн.

Фактичне захоплення майна відповідачем та відсутність у позивача можливості здійснювати його ефективне володіння, користування та розпоряджання, унеможливлює реалізацію господарської діяльності на основі такого майна, а отже є порушенням права власності позивача та прав на здійснення підприємницької та господарської діяльності (зокрема, отримання доходу).

Відповідно до частин 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Положеннями статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення). Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Приписами статті 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

В даній справи, позивачем заявлено до стягнення з відповідача збитки у загальному розмірі 5 826 321,72 доларів США з яких: прямі збитки (реальні збитки) 4 585 572.10 долари США та упущена вигода 1 240 749.62 доларів США.

Пунктом 2 статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками визначаються втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

*протиправна поведінка, яка може виявлятися у прийнятті неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві також вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи;

* збитки (матеріальна шкода), що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо);

* причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора - є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди;

* вина боржника, тобто що саме заподіювач шкоди винен у заданих збитках.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення. При цьому саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 910/ 6657/16, від 07.02.2018 у справі № 917/1651/16.

Відповідно до частини 2 статті 623 Цивільного кодексу України, розмір збитків завданих порушенням зобов'язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем.

Пред'явлення вимоги про стягнення збитків покладає обов'язок саме на позивача довести, що вони не є абстрактними, а дійсно є реальними у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язання. При визначені розміру збитків мають враховуватись заходи, вжиті самим позивачем для їх недопущення. Водночас зі змісту частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Відповідний висновок міститься, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №753/7281/15-ц.

Тому, в розрізі викладеного, вбачається, що спростування вини є процесуальним обов'язком її заподіювача.

У пункті 4 статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.

Відповідно до статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй "Визначення агресії" від 14.12.1974 як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Меморандумом про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до пункту 2 якого Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.

За загально відомим фактом, який не потребує доказуванню в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України, з 2014 року Російська Федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 14.12.1974, як акт збройної агресії.

Згідно з заявою Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків", текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21.04.2015 № 337-VІІІ, збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20.02.2014 з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя.

24.02.2022 розпочалася та триває фаза збройної агресії Російської Федерації проти України - повномасштабне вторгнення збройних сил Російської Федерації на суверенну територію України.

А відтак, з огляду на наведене вище, відповідач порушив свої зобов'язання щодо зазначеної вище міжнародної угоди, в рамках якого він, зокрема, зобов'язався поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України і утримуватися від загрози силою та від її застосування проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 5 год. 30 хв. 24.02.2022.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії Російської Федерації проти України в порушення статуту ООН та звернено до Російської Федерації вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування Російської Федерації з України.

Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 №182 зобов'язано Російську Федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24.02.2022 на території України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Російської Федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними. Крім того, відповідач не має права тим чи іншим чином скористатися на свою користь наслідками такої агресії.

Відповідно до статті 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі) забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.

За змістом пункту 1 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року (далі - Гаазька Конвенція), яка є досі чинною та обов'язковою для України та РФ, договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі, яка є яке є додатком до IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року.

Згідно з пунктом 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Законодавством України не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.

Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.

Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 686/10520/15-ц.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Враховуючи зазначене вище, саме внаслідок військової агресії відповідача по відношенню до України та вторгненню рф на територію України артилерійськими та ракетними обстрілами знищене майно/цінності позивача.

Майно та цінності позивача знаходились довгий час на тимчасово окупованій території, і відповідно, останній не міг ним користуватись через очевидну загрозу для свого життя та здоров'я, і його право на мирне володіння майном, передбачене статтею 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також його право власності, передбачене статтею 41 Конституції України, главою 23 Цивільного кодексу України, є порушеним.

Неправомірність та протиправність дій відповідача як складового елементу збройної агресії рф проти України в розумінні частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомим фактом, який зафіксовано державою на законодавчому рівні, а також визнано на найвищому міжнародному рівні. Дії відповідача щодо проведення так званої "спеціальної воєнної операції" є актом збройної агресії відповідача по відношенню до України, відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними, у тому числі протиправним є атакування будь-яким способом незахищених міст територіальної громади Харківської області (де знаходилось цінності позивача) та окупація вказаних територій.

Зважаючи на викладене, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду (аналогічну позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2022 у справі № 635/6172/17).

Матеріалами справи доведено, що дії відповідача внаслідок яких унеможливлено володіння, користування та розпоряджання позивачем своїм майном/цінностями, були вчинені всупереч норм міжнародного права та норм національного законодавства, а отже, відповідач несе повну відповідальність за здійснення збройної агресії, у тому числі і за шкоду, заподіяну позивачу.

Наявність шкоди (прямих збитків), під якою слід розуміти втрату майна, а також будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, доведена позивачем, наступними доказами, які долучені до позову, зокрема:

1. Акт комісійного обстеження об'єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації, складений за результатами огляду Будівлі низькотемпературного холодильника, літ. "А", площа 2 825,6 кв. м.; Акт комісійного обстеження об'єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації, складений за результатами огляду Овочесховища, літ. "Р", площа 383,6 кв. м.; Акт комісійного обстеження об'єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації, складений за результатами огляду нежитлової будівлі, цеху по переробці свіжомороженої та охолодженої риби та ікри з побутовими приміщеннями, літ. "И, И1", площа 3 078,3 кв. м.; Акт комісійного обстеження об'єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації, складений за результатами огляду Адміністративно-виробничої будівлі, літ. "А1", площа 1 744,3 кв. м.; Акт комісійного обстеження об'єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації, складений за результатами огляду Будівлі холодильника, літ. "У", площа 1 205,7 кв. м.; Акт комісійного обстеження об'єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації, складений за результатами огляду Вагової, літ. "Н", площа 127,2 кв. м.; а також Акт про пожежу від 16.11.2022, складеним комісією ВЗНС Куп'янського РУ ГУ ДСНС України в Харківській області; Акт про пожежу від 09.12.2022, складеним комісією ВЗНС Куп'янського РУ ГУ ДСНС України в Харківській області; Акт про пожежу від 22.12.2022, складеним комісією ВЗНС Куп'янського РУ ГУ ДСНС України в Харківській області.

2. Акт комісійного обстеження майна, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації від 08.05.2024, до якого долучено фото- та відеофіксацію, які відображають непридатний до використання стан нерухомого майна та знищення всіх товарно - матеріальних цінностей ТОВ «ЮФК», що знаходились в середині нерухомого майна, через спричинену збройну агресію російської федерації проти України.

3. Витяг з єдиного реєстру досудових розслідувань № 120221210100002666 від 20.09.2022, відкритого на підставі заяви від Приватного підприємства "Лущик В.П." про те, що в результаті військової агресії Російської Федерації, на території Харківської області, місто Куп'янськ за адресою: вулиця Сватівська, 55, невідомі особи (військові рф) заволоділи всіма приміщеннями, обладнанням, майном, товарними залишками, всіма комплектуючими, та всіма залишками упакування, етикеток, стікерів для маркування товару, документами бухгалтерського обліку ТОВ "ЮФК" та іншим. Також внаслідок військової агресії російської федерації, було знищено будівлі майнового комплексу, що належать Приватному підприємству "Лущик В.П." та знаходяться за адресою: місто Куп'янськ, вулиця Сватівська, будинок 55, внаслідок прямого влучання снарядів.

4. Витяг з єдиного реєстру досудових розслідувань №120221210100002039 від 30.08.2022, відкритого на підставі заяви Директора ТОВ "ЮФК" Лисяк Є.О. про те, що 28.02.2022 невідомі особи з числа військових російської федерації, перебуваючи на тимчасово окупованій території, що за адресою: Харківська область, Куп'янській район, місто Куп'янськ, вулиця Сватівська, будинок 55, незаконно заволоділи всіма приміщеннями, обладнанням, майном, товарними залишками, всіма комплектуючими, та всіма залишками упакування, етикеток, стікерів для маркування товару та іншого, що належить ТОВ "ЮФК", чим завдано матеріальної шкоди на загальну суму близько 85 069 342,07 грн.

5. Витяг з єдиного реєстру досудових розслідувань №120221210100001631 від 01.07.2022, відкритого на підставі заяви ТОВ "ЮФК" про те, що починаючи з 18.04.2022 на окупованій території військовими російської федерації, а саме: в місті Куп'янськ, Харківської області, зникло світло, в результаті чого було знеструмлено також підприємство ТОВ "ЮФК", розташоване за адресою: Харківська область, Куп'янській район, місто Куп'янськ, вулиця Сватівська, будинок 55, в холодильниках якого зберігалось 1 400 тон харчової продукції (риби, рибної продукції та морепродуктів), які в подальшому, в результаті знеструмлення, було повністю зіпсовано. Протиправними діями було завдано матеріального збитку на суму 123 486 904 грн.

Враховуючи вищенаведені докази та оцінюючи встановлені обставини у даній справі, суд доходить висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт втрати майна внаслідок збройної агресії рф проти України.

Крім того, як вже вказано вище, позивачем також заявлено до стягнення з відповідача збитки у формі упущеної вигоди (не прямі збитки).

Частина 2 статті 224 Господарського Кодексу України встановлює, що під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Крім того, згідно пунктом 3 частини 1 статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

З юридичного аналізу вищенаведених норм вбачається, що до складу збитків у вигляді упущеної вигоди входять:

а) неотримані стороною доходи, які вона могла б реально отримати за звичайними обставинами якби її право не було порушено;

б) доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною;

в) неодержаний прибуток, який сторона, мала право розрахувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Суд також зазначає, що упущена вигода це втрати очікуваного приросту в майні, на підставі беззастережних доказів реальної можливості їх отримання, у разі недопущення правопорушення. При зверненні з позовом про відшкодування заподіяних збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків, наявність збитків та їх розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, що виражається в тому, що збитки мають виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача збитків. Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на позивача обов'язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання (подібні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18, постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 127/16524/16-ц).

Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди як форма цивільно-правової відповідальності застосовується з метою захисту порушених (невизнаних) цивільних прав й інтересів, та полягає у відшкодуванні правопорушником вартості майнових вигод, які потерпіла особа могла б мати, якби її суб'єктивне право не було порушеним (невизнаним). Тобто така міра відповідальності як відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди перше за все є спрямованою на захист (відновлення) порушеного права потерпілого, що цілком узгоджується із приписами частини 2 статті 216 Господарського кодексу України, якою з-поміж іншого визначено, що застосування господарських санкцій, якими у розумінні частини 2 статті 217 Господарського кодексу України є відшкодування збитків, повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду України у постанові від 30.09.2021 по справі № 922/3928/20 зазначив, що неодержаний доход (упущена вигода) це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.

Суд зазначає, що ознаками наявності упущеної вигоди у позивача, є та обставина, що рф, як держава-агресор, вчинила дії, які позбавили позивача можливості здійснювати реалізацію свого права власності на майно, права на ведення господарської діяльності та одержання прибутку. Вказані вище події (збройна агресія, вторгнення та окупація Російською Федерацією частини території України, порча та знищення внаслідок бойових дій майна/цінностей) позбавили позивача можливості отримувати дохід від здійснення господарської діяльності, зокрема, відносно виробництва та реалізації рибних продуктів.

При цьому, за системним тлумаченням статті 623 Цивільного кодексу України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Через збройну агресію російської федерації та окупацію частини території України ТОВ «ЮНІВЕРСАЛ ФІШ КОМПАНІ» були втрачені товарно-матеріальні цінності, що зберігалися за адресою: Харківська обл., Куп'янськ, вул. Сватівська, буд. 55.

Зокрема, внаслідок протиправних дій відповідача в ході його збройної агресії проти України, зокрема, на території територіальної громади Харківської області у місті Куп'янськ, позивач зазнав збитків (не прямих) внаслідок знищення, пошкодження його майна/матеріальних цінностей від влучання боєприпасів, викликаних цим пожеж та руйнувань у зв'язку з активними бойовими діями та окупацією, а також зазнав упущеної вигоди від неможливості провадити звичайну господарську діяльність внаслідок збройної агресії рф - позивач міг і повинен був би отримати доходи від продажу зокрема, риби, рибної продукції та морепродуктів, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила позивача можливості отримати прибуток.

Згідно Витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань номер кримінального впровадження 12022121010001631 від 01.07.2022, починаючи 18 квітня 2022 року на окупованій території військовими російської федерації, а саме в м. Куп'янськ, Харківської області, зникло світло, в результаті чого було знеструмлено також підприємство ТОВ «ЮФК» розташоване за адресою Харківська обл., м. 18 Куп'янськ, вул. Сватівська, буд. 55, в холодильниках якого зберігалось 1 400 тон харчової продукції (риби, рибної продукції та морепродуктів) які в подальшому в результаті знеструмлення були повністю зіпсовані.

Згідно Витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань номер кримінального впровадження 12022121010002039 від 03.08.2022 року, станом на 28.02.2022 невідомі особи з числа військових російської федерації перебуваючи на тимчасово окупованій території, що за адресою Харківська обл., м. Куп'янськ, вул. Сватівська, буд. 55 незаконно заволоділи всіма приміщеннями, обладнанням, майном, товарними залишками, комплектуючими, залишками упакування, етикеток, стікерів для маркування товару та іншого, що належить Товариству.

Втрачене майно позивача, списане згідно актів списання № 0000000337 від 27.04.2022 на суму 95 666 527,75 грн. та № 0000000339 від 27.04.2022 на суму 8 578 811,31 грн.

Згідно зі статті 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 № ETS N 009 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частина 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Обставини, щодо яких позивач звертається за судовим захистом, не містять будь-яких доказів використання захопленого та викраденого майна позивача у воєнних цілях, відтак, дії відповідача, внаслідок яких знищено майно позивача, вчинені всупереч законам і звичаям війни, а отже, відповідач несе повну відповідальність як за відповідне захоплення територій Харківської області, так і за спричинені ним наслідки, у тому числі і за шкоду, заподіяну безпосередньо майну позивача та його комерційним інтересам.

В свою чергу, Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - шкода та збитки), починаючи з 19 лютого 2014 року.

Згідно з пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326 Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади постановлено розробити і затвердити у шестимісячний строк методики, передбачені Порядком, затвердженим цією постановою.

Згідно з підпунктом 18 пункту 2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом:

18) економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.

Основні показники, які оцінюються (зокрема):

вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності;

вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності;

упущена вигода підприємств недержавної форми власності.

Відповідно до пункту 5 Загальних засад (додаток до Постанови Кабінету міністрів України від 20.03.2022 № 326) оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.

Незалежна оцінка збитків проводиться суб'єктами оціночної діяльності - суб'єктами господарювання, визнаними такими Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.

Позивач для обрахування збитків (упущеної вигоди) звернувся до ТОВ "Крестон Україна Валюейшн", який за результатами проведення незалежної оцінки збитків завданих ТОВ "ЮФК" у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, в складі оцінювача Грюкало Андрія Миколайовича та Деменко Ольги Володимирівни, сформували звіт про незалежну оцінку збитків завданих ТОВ "ЮФК" у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації № 2092/RA/09-01 від 16.08.2023 (далі за текстом - звіт № 2092).

Обрахунок оцінки прямих та не прямих збитків (упущеної вигоди) завданих ТОВ "ЮФК" за незалежною оцінкою, проведено оцінювачами на базі наступних документів:

- Баланс ТОВ "ЮФК" (Звіт про фінансовий стан) станом на 31.12.2021 року.

- Звіт про фінансові результати ТОВ "ЮФК"(Звіт про сукупний дохід) станом на 31.12.2021 року.

- Наказ №0704/1 від 08.04.2022 року.

- Інвентаризаційний опис №0804/1 від 08.04.2022 року.

- Акт списання №0000000337 від 27.04.2022 року на суму 95 666 527,75 грн.

- Акт списання №0000000339 від 27.04.2022 року на суму 8 578 811,31 грн.

- Акт обстеження № 27/04-3 від 27.04.2022 року.

- Акт обстеження № 27/04-1 від 27.04.2022 року.

- Витяг з єдиного реєстру досудових розслідувань номер кримінального впровадження 12022121010001631 від 01.07.2022 року.

- Витяг з єдиного реєстру досудових розслідувань номер кримінального впровадження 12022121010002039 від 03.08.2022 року.

- Митні декларації (форма МД-2).

- Накладні на переміщення.

- Товарно-транспортні накладні.

- Контракти.

- Договір оренди нежитлових приміщень №1329/ар від 03 вересня 2020 року.

- Договір оренди нежитлових приміщень №1330/ар від 03 вересня 2020 року.

- Договір оренди нежитлових приміщень №1329/ар від 03 вересня 2020 року.

- Договір суборенди земельної ділянки від 26.12.2014 року, серія та номер 2-4200.

- Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №31762462 від 26.12.2014 року.

- Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №31690586 від 25.12.2014 року.

Згідно вимог Методики, оцінку розміру збитків, завданих товарно-матеріальним запасам у звіті 2092 проведено на підставі даних щодо облікової вартості товарів станом на 31.12.2021.Значення курсу для перерахунку облікових показників вартості заснований на офіційному курсі гривні до долара США станом на 31 грудня 2021 року та складає 27,28 гривень за умовну грошову одиницю. Після визначення розміру реальних збитків в еквіваленті умовної грошової одиниці її значення переведено в гривневий еквівалент за курсом НБУ на дату оцінки, що становив 36,5686 грн. за 1 дол. США.

Відповідно до Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язкуіз збройною агресією російської федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затвердженої Наказом Міністерства Економіки України та Фонду Державного Майна України № 3904/1223 від 18.10.2022, ринкові дані поділяються на такі категорії:

1) категорія «А» - прямі зіставлення. Ця категорія відноситься до всіх типів відповідних доказів про ціни, що були сплачені, запропоновані чи запитувані на ринку подібного майна.

2) категорія «В» - загальні ринкові дані. Ця категорія відноситься до даних, які можуть бути опосередкованим джерелом інформації про вартість, зокрема: інформація з опублікованих джерел чи комерційних баз даних; її відносна важливість буде залежати від актуальності, авторитету та можливості перевірки;

3) інші непрямі докази (наприклад, індекси, історичні свідоцтва та інше); дані про попит (пропозицію) на оренду, вакантність, інвестиції та інше.

категорія «С» - інші джерела. Існує також широкий спектр даних, які можуть дати загальне уявлення про вартість, зокрема: свідоцтва про транзакції з нерухомістю інших типів та місць розташування, а також інші вихідні дані (наприклад, відсоткові ставки, рухи на фондовому ринку та прибутковість, які можуть бути індикатором прибутковості нерухомості).

Оцінювачами якості ринкових даних в були використані у звіті № 2092 дані категорій «А» та «В», що вважаються достатньо надійними.

Також судом було встановлено, що оцінка у звіті № 2092 була проведена відповідно до вимог діючої Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затверджена Наказом ФДМУ та Мінекономіки № 3904/1223 від 18.10.2022, Міжнародних стандартів оцінки в редакції 2022 р. (MCO 2022), чинних Національних стандартів оцінки, затверджених Постановою КМУ (НСО).

За результатами проведення незалежної оцінки прямих та не прямих збитків (упущеної вигоди) завданих ТОВ "ЮФК" внаслідок знищення товарно-матеріальних цінностей у зв'язку зі збройною агресією російської федерації та визначення упущеної вигоди для цілей подання позовів та заяв на компенсацію, за змістом якого розмір прямих збитків та упущеної вигоди ТОВ "ЮФК" внаслідок знищення товарно-матеріальних цінностей, що знаходились у орендованому нерухомому майні за адресою: Харківська область, місто Куп'янськ, вулиця Сватівська, будинок 55, що сталося в результаті збройної агресії Російської Федерації, станом на 31 липня 2023 року становить 213 060 428,28 грн. з урахуванням ПДВ, що за курсом гривні до долара США становить 5 826 321,72 США з урахуванням ПДВ., а також сума упущеної вигоди (неотриманого прибутку) від неможливості провадження господарської діяльності у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації становить 1 240 749,62 дол США.

При цьому, в рамках поданого позову, позивачем заявлено суми збитків, які збігаються із визначеними у звіті про незалежну оцінку збитків завданих ТОВ "ЮФК" у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації № 2092/RA/09-01 від 16.08.2023.

Відповідності до частини 9 статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", передбачено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Суд констатує, з огляду на наведені вище обставини, позивачем доведено суду належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні статтями 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України, факт заподіяння шкоди Товариству з обмеженою відповідальністю "Юніверсал Фіш Компані" діями відповідача та причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та завданою позивачу шкодою. Виходячи з викладеного, судом встановлена наявність повного складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди майну позивача, що має своїм наслідком відшкодування такої шкоди позивачу у розмірі і в порядку, передбаченими цивільним законодавством.

Враховуючи все вище викладене, оскільки національне законодавство чітко підтверджує право позивача на відшкодування вартості майна, втраченого внаслідок збройної агресії рф, та позивачем доведено наявність всіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення в діях відповідача, є всі підстави для задоволення позову та притягнення рф до цивільної відповідальності шляхом стягнення збитків у загальному розмірі 5 826 321,72 доларів США з яких: прямі збитки 4 585 572,10 долари США та упущена вигода 1 240 749,62 доларів США.

Щодо заявлене позивачем до стягнення збитків із зазначенням еквіваленту у іноземній валюті, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. В свою чергу вчасне неповернення майна у вигляді грошових коштів відповідачем (заподіювачем шкоди) є тією обставиною, що призводить до втрати купівельної спроможності грошей реальних збитків позивача, та позивачу необхідно буде нести додаткові витрати, щоб відновити своє порушене право (купівельну спроможність).

Відповідно до положень статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Одночасно, в Україні діє спеціальний нормативно-правовий акт, який регламентує валютний обіг. Відповідно до преамбули Закону України "Про валюту і валютні операції", цей Закон визначає правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов'язки суб'єктів валютних операцій і уповноважених установ та встановлює відповідальність за порушення ними валютного законодавства. Відповідно до частин 2, 3 статті 3 наведеного Закону питання здійснення валютних операцій, основи валютного регулювання та нагляду регулюються виключно цим Законом. Зміна положень цього Закону може здійснюватися виключно окремими законами про внесення змін до цього Закону. У разі якщо положення інших законів суперечать положенням цього Закону, застосовуються положення цього Закону.

Згідно із частинами 1, 2 статті 5 Закону України "Про валюту і валютні операції" гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні з урахуванням особливостей, встановлених частиною другою цієї статті, і приймається без обмежень на всій території України для проведення розрахунків. Усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні.

Таким чином, Закон України "Про валюту і валютні операції", як спеціальний нормативно-правовий акт у сфері регулювання валютних операцій, визначає гривню як єдиний законний платіжний засіб в межах території України, однак не встановлює обов'язку здійснення платежів з території інших країн на територію України в національній валюті. Більше того, така вимога суперечила б критеріям суверенітету держав, оскільки поширювала б дію нормативно-правових актів України на чужу суверенну територію, що суперечить і доктрині національного права України, і положенням міжнародного права.

Згідно із пунктом 1 статті 1 вказаного Закону валютна операція - операція, що має хоча б одну з таких ознак: а) операція, пов'язана з переходом права власності на валютні цінності та (або) права вимоги і пов'язаних з цим зобов'язань, предметом яких є валютні цінності, між резидентами, нерезидентами, а також резидентами і нерезидентами, крім операцій, що здійснюються між резидентами, якщо такими валютними цінностями є національна валюта; б) торгівля валютними цінностями; в) транскордонний переказ валютних цінностей та транскордонне переміщення валютних цінностей.

Отже, операція щодо сплати нерезидентом суми заподіяної шкоди на підставі такого, що набуло законної сили, рішення суду, підпадає під наведені вище ознаки валютної операції. При цьому, відповідно до підпункта "ґ" пункту 8 статті 1 вказаного Закону іноземні держави (у тому числі і відповідач) підпадають під ознаки нерезидента.

Відповідно до частини 5 статті 3 вказаного Закону у разі, якщо норма цього Закону чи нормативно-правового акта Національного банку України, виданого на підставі цього Закону, або норми інших нормативно-правових актів Національного банку України допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов'язків резидентів та нерезидентів у сфері здійснення валютних операцій або повноважень органів валютного нагляду, така норма трактується в інтересах резидентів та нерезидентів.

Згідно із частиною 1 статті 6 наведеного Закону, валютні операції здійснюються без обмежень відповідно до законодавства України, крім випадків, встановлених законами України, що регулюють відносини у сферах забезпечення національної безпеки, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, виконання взятих Україною зобов'язань за міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також випадків запровадження Національним банком України відповідно до цього Закону заходів захисту.

Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з постановою Верховного Суду у справі справа № 662/928/15-ц від 08.02.2018, реальна вартість грошей може визначатись їх купівельною спроможністю у певний час.

Зважаючи на викладене та беручи до уваги повний розрив дипломатичних відносин між Україною та країною-агресором, очевидним є те, що стягнення с рф грошових коштів в гривні є неможливим, а при існуванні іноземного елемента у відносинах суд вправі ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, оскільки рішення суду буде виконуватись із застосуванням норм міжнародного права та залученням міжнародних інституцій, у зв'язку з чим, з метою забезпечення реального відновлення порушеного права позивача, доцільним є стягнення коштів у функціональній валюті, зокрема, такій, що є в обігу в більшості країн світу - доларі США.

Згідно вимог статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Разом з тим, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд, ураховуючи встановлені фактичні обставини справи, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідивши обставини справи, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, дійшов висновку про повне задоволення позову.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27.09.2001). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. У частині 3 статті 126 цього Кодексу передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективного захисту своїх прав в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина 1 статті 16 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За частиною 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Також, суд зазначає, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно з частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а також розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відносно обґрунтованості розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу та його (розміру) пропорційності предмету спору, суд приймає до уваги, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, пункт 95 рішення у справі "Баришевський проти України" 26.02.2015, пункти 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункт 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункт 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 та пункт 268 рішення у справі "East/West Alliance Limited проти України" від 02.06.2014, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, за яким Велика Палата зазначила, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Для підтвердження цих обставин потрібно надати суду договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, які свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, і оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Враховуючи вищевикладене, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Аналогічна правова позиція також викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 910/9111/17 та від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18.

З аналізу вище зазначеного вбачається, що право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 Господарського процесуального кодексу України, кореспондується з її обов'язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.

Так, з представлених доказів, судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Юніверсал Фіш Компані" (далі за текстом - замовник) під час розгляду цієї справи було отримано правову допомогу від Адвоката Ревуцької Світлани Володимирівни (далі за текстом - виконавець) за договором про надання юридичних послуг № 02/01 від 02.01.2024.

Пунктом 1.1. договору про надання юридичних послуг № 02/01 від 02.01.2024 передбачено, що виконавець приймає на себе зобов'язання надати юридичні послуги замовнику, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані юридичні послуги.

За пунктом 3.1. договору про надання юридичних послуг № 02/01 від 02.01.2024 вартість юридичних послуг, що надаються на умовах цього договору, зазначається сторонами у додатках до даного договору.

Так, відповідно до додаткової угоди № 2 від 16.01.2025, що є додатком до договору про надання юридичних послуг № 02/01 від 02.01.2024 вартість наданих замовнику виконавцем комплексу юридичних послуг щодо підготовки позову та представлення інтересів замовника в Господарському суді Харківської області складає 80 000,00 грн.

Договір про надання юридичних послуг № 02/01 від 02.01.2024 з урахуванням додаткової угоди № 2 від 16.01.2025, визначає гонорар адвоката у формі фіксованої оплати.

09.04.2025 року сформовано на підставі договору про надання юридичних послуг № 02/01 від 02.01.2024 ордер Серія АМ № 1124839 на надання правничої допомоги адвокатом Ревуцької Світлани Володимирівни в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніверсал Фіш Компані".

Суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 у справі № 922/1964/21 відступила від висновку щодо необхідності зазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги та дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

З огляду на зазначене, наявність правовідносин між адвокатом Ревуцькою Світланою Володимирівною та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юніверсал Фіш Компані" підтверджується договором про надання юридичних послуг № 02/01 від 02.01.2024 з урахуванням додаткової угоди № 2 від 16.01.2025, а також ордером на надання правничої допомоги Серія АМ № 1124839 від 09.04. 2025.

Згідно з частиною 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу Українисуд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Отже, у розумінні положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, є можливим лише на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

В даній справі, відповідачем не заявлено клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу відповідача.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Так, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 сформувала правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат та зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Суд звертає увагу, що згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою N 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. При цьому, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Враховуючи вище зазначене та конкретні обставини справи, суд, детально проаналізувавши всі докази, зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи розумності та пропорційності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, з огляду на умови договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару, а також заперечення представника позивачів, суд дійшов висновку, що сума витрат на правничу допомогу в розмірі 80 000,00 грн. є розумною та пропорційною.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

При цьому, суд враховує, що при зверненні з позовом позивач не сплачував судовий збір, оскільки звільнений від його сплати в силу приписів пункту 22 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до частини 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Згідно зі статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" установлено з 01.01.2025 прожитковий мінімум для працездатних осіб на рівні 3 028,00 грн.

В даному випадку 1,5% від суми позову перевищує суму 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому судовий збір за розгляд даної справи складає максимальну суму: 3 028,00 грн * 350 = 1 059 800,00 грн.

Відтак, беручи до уваги, що спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача, з огляду на висновок суду про задоволення позовних вимог в повному обсязі, стягненню з відповідача до Державного бюджету України підлягає судовий збір у сумі 1 059 800,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 217-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з держави російської федерації в особі генеральної прокуратури російської федерації (російська федерація, 125993, місто москва, вулиця в. дмитрівка, будинок 15а, основний державний реєстраційний номер 1037739514196) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніверсал Фіш Компані" (Україна, 08300, Київська область, місто Бориспіль, вулиця Головатого, будинок 83, код ЄДРПОУ: 39415619) збитки у загальному розмірі 5 826 321 доларів США 72 центи з яких: прямі збитки 4 585 572 доларів США 10 центів та упущена вигода 1 240 749 доларів США 62 центи, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 80 000,00 грн.

Видати наказ після набранням законної сили рішення суду.

Стягнути з держави російської федерації в особі генеральної прокуратури російської федерації (російська федерація, 125993, місто москва, вулиця в. дмитрівка, будинок 15а, основний державний реєстраційний номер 1037739514196) на користь Державного бюджету України суму судового збору у розмірі 1 059 800,00 грн.

Видати наказ після набранням законної сили рішення суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "15" липня 2025 р.

Суддя В.С. Юрченко

Попередній документ

128847333

Наступний документ

128847335

Інформація про рішення:

№ рішення:	128847334
№ справи:	922/1266/25
Дата рішення:	07.07.2025
Дата публікації:	16.07.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Харківської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань, з них; про відшкодування шкоди

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (07.07.2025)
Дата надходження:	10.04.2025
Предмет позову:	стягнення коштів

Розклад засідань:

Минулі засідання (5)

08.05.2025 11:00	Господарський суд Харківської області
15.05.2025 12:00	Господарський суд Харківської області
28.05.2025 15:00	Господарський суд Харківської області
23.06.2025 12:00	Господарський суд Харківської області
07.07.2025 12:30	Господарський суд Харківської області

Запланованих засідань немає

Учасники справи:

суддя-доповідач:

ЮРЧЕНКО В С

відповідач (боржник):

Держава Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації

заявник:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Юніверсал Фіш Компані"

позивач (заявник):

Товариство з обмеженою відповідальністю "Юніверсал Фіш Компані"

представник позивача:

Ревуцька Світлана Володимирівна