15.07.2025 року м.Дніпро Справа № 904/4765/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кощеєва І.М. (доповідач),
суддів: Чус О.В., Дарміна М.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Коприг ЛТД"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2024р.
(суддя Мілєва І.В.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрчем", Одеська область, м.Рені
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Коприг ЛТД", Дніпропетровська область, м.Дніпро
про стягнення 141 666,67 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрчем" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Коприг ЛТД" 141666,67 грн збитків.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням Відповідачем зобов'язання з реєстрації податкових накладних, що призвело до позбавлення Позивача можливості віднести суму податку на додану вартість у розмірі 141 666,67 грн до податкового кредиту, чим спричинено йому збитки на вказану суму .
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2024р. у справі №904/4765/24 позов задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Коприг ЛТД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрчем" 144 089,07 грн. збитків, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн..
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Коприг ЛТД" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Скарга обґрунтована тим, що місцевий господарський суд не досліджував обставини реєстрації Відповідачем податкових накладних.
Також Апелянт зазначає про безпідставне посилання суду на висновки Верховного Суду у постанові від 07.06.2023 року у справі №916/334/22, оскільки вони не є аналогічними висновкам, що місцевий господарський суд зробив в оскаржуваному рішенні. Враховуючи, що такого зобов'язання як зареєструвати податкову накладну укладений сторонами договір не містить, то не йде мова мови про його порушення, а отже й не може йти мови про збитки у разі невиконання такого зобов'язання.
За доводами скарги, факт вчинення податкового правопорушення у справі про стягнення збитків з платника податків, зокрема за обставин, коли цей платник податків (Відповідач, продавець товарів) вніс коригування кількісних і вартісних показників відповідної податкової накладної, може бути підтверджений лише чинними матеріалами податкової перевірки (актом або рішенням) відповідного контролюючого органу .
Скаржник стверджує, що у цій справі між Позивачем та Відповідачем існує різне тлумачення дати виникнення зобов'язання із ПДВ, отже фактично існує податковий спір, який господарський суд не вповноважений вирішувати. Зі свого боку Позивач не звертався із скаргою до контролюючого органу щодо порушення Відповідачем порядку реєстрації податкової накладної.
Апелянт вказує, що Позивач самостійно визначив, що податкові накладні, які були зареєстровані Відповідачем є “дефектними» і не включив ці суми ПДВ до складу свого податкового кредиту та намагається отримати кошти не у порядку, встановленому податковим кодексом України, а шляхом стягнення цієї суми як збитків.
У відповіді на відзив Відповідач повідомляє, що Позивач не посилається на обставини, які були встановлені місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні, а вдається до свого власного тлумачення норм податкового законодавства, тим самим підтверджуючи наявність між сторонами спору щодо порядку визначення податкових зобов'язань (та податкового кредиту) із ПДВ. Разом із цим він не оспорює факт реєстрації Відповідачем податкових накладних за платежами, які були зроблені Позивачем на виконання рішення суду.
Також Відповідач зазначає, що під час розгляду справи у місцевому господарському суді він навів перелік податкових накладних, їх номери, номери реєстрації цих податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних й ця обставина не викликала у Позивача заперечень. Визнаючи факт реєстрації Відповідачем податкових накладних на ті суми сплати, які були здійснені Позивачем на час розгляду справи у місцевому суді, останній посилався на “дефектність» таких накладних з точки зору можливості їх внесення до податкового кредиту, адже Позивач вважає, що такі накладні колись у майбутньому можуть бути не визнані податковим органом під час можливої податкової перевірки.
У відповіді йдеться про те, що на сьогоднішній день жодних перешкод для врахування податкового кредиту по тих податкових накладних, які Відповідач зареєстрував у ЄРПН немає. Рішення контролюючого органу, які забороняли би використовувати такі податкові накладні не існують. Як і не існує жодного рішення (висновку, податкової консультації) контролюючого органу про те, що реєстрація Відповідачем податкових накладних за платежами, які робив Позивач є помилковою. Позивач зазначає про можливі збитки для нього у майбутньому.
Крім того Відповідач посилається на те, що ТОВ “Коприг ЛТД» було надано податковій інспекції на її запит відповідь, яка, на його переконання, задовольнила податкову інспекцію, адже жодних податкових наслідків для ТОВ “Коприг ЛТД» на сьогодні із запиту інспекції не існує. Викладене, свідчить про правомірність реєстрації Відповідачем податкових накладних за фактом оплати, адже саме Позивач порушив норми господарювання та не надсилав Відповідачеві жодного первинного документу, який би засвідчував факт отримання ним товару
Зареєстровані Відповідачем податкові накладні не можуть бути скасовані останнім. За нормами податкового законодавства розрахунок коригування до податкової накладної із від'ємним значенням може зареєструвати в ЄРПН тільки покупець - у даній справі Позивач.
На думку Відповідача, позов ТОВ “Укрчем» покликаний монетизувати податковий кредит, тобто мати його не у вигляді зменшення платежу із ПДВ, а отримати у вигляді живих коштів. Таким чином при стягнені із Відповідача начебто завданих Позивачу збитків, у останнього існує можливість, окрім отримання коштів, використати також податковий кредит, наданий Відповідачем у вигляді зареєстрованих у ЄРПН податкових накладних, що у жодному разі неможливо вважати добросовісною поведінкою Позивача .
Вказане вище , на переконання Відповідача, доводить безпідставність Позовних вимог, а отже й помилковість рішення господарського суду Дніпропетровської області .
Одночасно, до відповіді на відзив, Відповідач додає документи: зпит ДПС від 21.10.2024 та відповідь на нього Відповідача від 24.10.2024 з доказом направлення, податкові накладні для Позивача, податкові накладні з квитанціями, датовані 2024 - 2025 роками.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Позивач у відзиві зазначає, що на постачальника, у силу Закону, покладається обов'язок скласти податкову накладну, а покупцю надається право скористатися податковим кредитом, тому твердження Відповідача про відсутність у договорі умов про притягнення до відповідальності у випадку нереєстрації податкової накладної, є недоречними. Відповідач не виконав всіх вимог ст.201 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим Позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання. У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази виконання Відповідачем свого обов'язку з реєстрації в Єдиному реєстрі податкової накладної, складеної за результатами господарської операції з поставки товару .
За твердженням Позивача, він зазнав збитків через порушення Відповідачем обов'язку зареєструвати податкову накладну, і вже не зможе отримати податковий кредит у розмірі 141 666,67 грн., оскільки його право включити податкову накладну, яку не зареєстрував Відповідач, до податкового кредиту зберігається протягом 365 календарних днів, який сплив.
Позивач вказує, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань за правилом "першої події", якою, у даному випадку, є дата відвантаження товару від Відповідача Позивачу, а саме, 15.06.2023 (рішення Господарського суду Одеської області від 12.01.2024 у справі №916/3286/23).
За твердженням Позивача, податкова накладна складена з помилковою датою не дає можливості ідентифікувати період здійснення операції з постачання товарів/послуг та позбавляє права покупця віднести суму до податкового кредиту. Таким чином, податкові накладні, які складаються Відповідачем після оплати за товар Позивачем , у рамках ухвали господарського суду Одеської області від 05.06.2024 у справі №916/3286/23 про розстрочення виконання рішення Господарського суду Одеської області від 12.01.2024, не дають законного права скористатися податковим кредитом.
Доводи, викладені Позивачем у додаткових поясненнях від 05.05.2025, є аналогічними з доводами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.
6. Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.12.2024р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. (доповідач), судді - Чус О.В., Дармін М.О.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.12.2024р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи №904/4765/24.
Матеріали справи №904/4765/24 надійшли до Центрального апеляційного господарського с
Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України, у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.
Ч.13 ст.8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до п.1 ч.5 ст.12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ч.10 ст.270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У даному випадку колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.01.2025 відкрито апеляційне провадження у даній справі для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
7. Встановлені судом обставини справи
30.03.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрчем" (покупцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Коприг ЛТД" (постачальником) було укладено договір на поставку обладнання № 3/23-9 , відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити обладнання відповідно до специфікації та технічного завдання, що є невід'ємними частинами договору.
Ціна визначається на основі специфікації до цього договору, яка є його невід'ємною частиною (п. 2.1. договору).
Передача (поставка) обладнання здійснюється постачальником на склад покупця (Одеська обл., м. Рені, вул. Дунайська, буд. 188а) па умовах DDР, згідно офіційних правил тлумачення торговельних термінів Інкотермс 2020 р. (п. 3.4. договору).
Строк поставки обладнання визначається у специфікації до цього договору (п. 3.5. договору).
Факт передачі (поставки) обладнання покупцеві підтверджується актом прийому--передачі (видатковою накладною), який підписується сторонами. Датою поставки обладнання вважається дата підписання покупцем відповідного акту прийому-передачі (видаткової накладної) (п. 3.6. договору).
Право власності на обладнання виникає у покупця з моменту отримання обладнання покупцем та підписання відповідних документів приймання-передачі (накладна та акт) (п. 3.7. договору).
Оплата обладнання в розмірі 100% віл загальної вартості обладнання, узгодженої відповідними специфікаціями, здійснюється в формі документарного безвідкличного акредитиву (далі - акредитив), що не підлягає передачі (п. 5.1. договору).
Акредитив відкривається покупцем на користь постачальника з терміном дії 60 календарних днів з дати його відкриття (п. 5.2. договору).
Акредитив відкривається покупцем на всю суму специфікації 1, а саме 850 000,00 грн, не пізніше 5 календарних днів з дати підписання специфікації 1 до договору (п. 5.3. договору).
Оплата за акредитивом на суму 850 000,00 грн здійснюється проти наступних документів: рахунок-фактура з посиланням на номер та дату договору та акредитиву; паспорти на компресорне обладнання; акти випробування обладнання; видаткова накладна. Зазначені документи мають бути передані до виконуючого банку протягом терміну дії акредитиву (п. 5.4. договору).
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2023 (п. 10.1. договору).
Якщо за місяці, до моменту закінчення договору жодна сторона на проявила бажання розірвати договір, то термін дії договору автоматично продовжується на кожний наступний рік (п. 10.2. договору).
Сторони підписали специфікацію № 1 до договору, в якій погодили товар, що підлягає поставці на загальну суму 850 000,00 грн з ПДВ. Також погодили умови поставки за Інкотермс 2020: DDР склад покупця (Одеська обл., м. Ремі, вул. Дунайська, буд. 188а). Термін поставки обладнання: 60 календарних днів з моменту відкриття акредитиву на умовах, зазначених в договорі. Постачальних засвідчує відсутність прав третіх осіб на обладнання, що постачається. Умови оплати: у формі акредитиву.
Позивач зазначає, що на виконання умов договору Відповідач поставив товар на загальну суму 850 000,00 грн, у тому числі ПДВ 141 666,67 грн, на підтвердження чого надав підписані сторонами та скріплені їх печатками видаткову накладну № 182 від 12.06.2023 та товарно-транспортну накладну № П2 від 13.06.2023 (а.с. 9-10).
Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.01.2024 у справі № 916/3286/23, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.04.2024, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Коприг ЛТД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрчем" про стягнення основної заборгованості за договором на поставку обладнання № 3/23-9 від 30.03.2023 у розмірі 850 000,00 грн задоволено.
У рамках даної справи встановлено факт поставки товару 15.06.2023.
ТОВ"Укрчем" зазначає, що ТОВ"Коприг ЛТД" не зареєстрував податкову накладну за спірною операцією на суму ПДВ 141 666,67 грн., у зв'язку з чим покупець втратив право на податковий кредит. У даному випадку наявний прямий причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю Відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку належним чином скласти та зареєструвати податкову накладну та неможливістю Позивача включити суму ПДВ до його податкового кредиту, а також, відповідно, зменшити податкове зобов'язання на зазначену суму, яка фактично є збитками Позивача.
Викладені обставини стали підставою для звернення Позивача з позовом у даній справі.
За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.
Рішення суду мотивоване тим, що належні та достовірні докази реєстрації Відповідачем спірних податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних у матеріалах справи відсутні, що свідчить про невиконання ним вимог ст. 201 ПК України щодо реєстрації накладних. У зв'язку з цим, Позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 141 666,67 грн. Тобто має місце прямий причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю Відповідача щодо виконання обов'язку зареєструвати податкову накладну та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту Позивача та, відповідно, зменшення податкового зобов'язання на суму 141 666,67 грн, яка фактично є збитками останнього.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, у межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до п.п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису.
3а змістом п.п. 198.1, 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Абзацами 4, 5 п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної/розрахунку коригування.
Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в ЄРПН, але не пізніше ніж через 365 календарних днів з дати складання податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.
Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Пунктом 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:
для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;
для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені;
для зведених податкових накладних та/або розрахунків коригування до таких зведених податкових накладних, складених за операціями, визначеними пунктом 198.5 статті 198 та пунктом 199.1 статті 199 цього Кодексу, - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем місяця, в якому вони складені.
Чинне законодавство не передбачає реєстрації податкової накладної в ЄРПН покупцем послуг, тому обов'язок скласти та зареєструвати в ЄРПН податкову накладну покладено на Відповідача, як постачальника в розумінні ст.201 ПК України.
Щодо досліджуваної справи, то будь-які докази реєстрації Відповідачем в Єдиному реєстрі податкової накладної на суму 850000,00грн, у т.ч. ПДВ - 141666,67грн у суді першої інстанції, останнім не надані.
При цьому, хоча обов'язок зі складання та реєстрації податкових накладних сторонами у договорі не передбачено, такий обов'язок виник у Відповідача у силу приписів чинного законодавства України.
Одночасно, за приписами ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до ч.1, 2 ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Тобто, збитки це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною (універсальною) саме в силу положень статті 22 Цивільного кодексу України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності.
Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Отже, Позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків, факт протиправної поведінки Відповідача, а також причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою Відповідача та заподіяними збитками. Відповідачу, у свою чергу, потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків Позивачу.
У ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Принцип змагальності сторін полягає у тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.
Частиною п.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.1, 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
У силу ч. 1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.
У даному випадку, як зазначено вище, суд першої інстанції, дослідивши обставини реєстрації податкових накладних, наведені Відповідачем, встановив відсутність у справі доказів на їх підтвердження.
Загалом чинне законодавство не містить вимог щодо певних засобів доказування, якими можуть підтверджуватися обставини (факти), що стосуються реєстрації податкових накладних. Крім того, право Позивача надавати докази щодо таких обставин (фактів) не може бути обмежене діями чи бездіяльністю контролюючого органу щодо проведення чи не проведення ним відповідної перевірки.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов'язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв'язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов'язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо.
Зазначені висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №910/6355/20.
Разом із цим, висновок щодо порушення норм податкового законодавства, допущених при реєстрації податкових накладних чи розрахунків коригування, чи висновок про відсутність такого порушення є саме правовим висновком, а не фактом порушення.
Наведене свідчить про те, що у контексті доказування такої складової цивільного правопорушення як протиправна поведінка заподіювача збитків, відсутність матеріалів податкової перевірки (акта або рішення) відповідного контролюючого органу, не може звільняти від відповідальності за завдані майнові збитки, а господарський суд у такому випадку має як самостійно оцінити надані докази, зокрема, ті, що стосуються реєстрації податкових накладних, так і самостійно здійснити оцінку дій чи бездіяльності, у тому числі щодо порушення податкового законодавства.
Отже, обставини (факти), що стосуються реєстрації податкових накладних (розрахунків коригування до податкових накладних), можуть підтверджуватися не тільки матеріалами відповідної перевірки контролюючим органом, а й, зокрема, податковими накладними, розрахунками коригування тощо. Господарський суд має повноваження самостійно надавати оцінку правомірності чи неправомірності дій чи бездіяльності Відповідача, зокрема, стосовно відповідності його дій чи бездіяльності при виконанні зобов'язання податковому законодавству України, якщо це необхідно для вирішення спору.
Аналогічного правового висновку дійшла об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 01.12.2023 у справі №926/3347/22.
Викладене, у тому числі, спростовує посилання Скаржника на відсутність рішення (висновку) податкової служби та повноважень у господарського суду для вирішення відповідних питань.
Таким чином, з урахуванням положень наведених норм та вищезазначених фактичних обставин справи, враховуючи відсутність реєстрації Відповідачем спірних податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та ненадання ним належних та достовірних доказів, які б спростовували дане порушення, місцевим господарським судом було зроблено правильний висновок, що Позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 141 666,67 грн. Тобто має місце прямий причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю Відповідача щодо виконання обов'язку зареєструвати податкову накладну та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту Позивача та зменшення податкового зобов'язання на суму 141 666,67 грн, яка фактично є його збитками.
Доводи скарги про різне тлумачення сторонами дати виникнення зобов'язання із ПДВ та існування у такому випадку податкового спору є безпідставними, оскільки суперечать приписам чинного законодавства України та спростовуються вищенаведеним. Крім того, Відповідачем не надано у суді першої інстанції будь-яких доказів реєстрації спірних податкових накладних, у тому числі, і у зазначений останнім період, з чого і виходив суд приймаючи оскаржуване рішення.
При цьому саме лише твердження Відповідача на складені та зареєстровані ним в ЄРПН податкові накладні, з посиланням на їх порядкові та реєстраційні номери (дана інформація зазначені у відзиві на позов), без підтвердження належними доказами має декларативний характер.
Доводи скарги про те, що позов ТОВ “Укрчем» покликаний монетизувати податковий кредит, тобто мати його не у вигляді зменшення платежу із ПДВ, а також отримати подвійну винагороду не доведені, тому є припущеннями Апелянта.
Інші доводи Скаржника були розглянуті колегією суддів, між тим вони не спростовують вказаних вище висновків суду.
Щодо долучених Скаржником до відповіді на відзив документів, то вони не можуть бути враховані судом під час апеляційного перегляду справи з огляду на таке.
Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції саме у суді першої інстанції.
За приписами ч.3 ст.269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання до суду першої інстанції з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин.
У даному випадку, додані Скаржником до відповіді на відзив документи, які не були подані під час розгляду справи у суді першої інстанції (та навіть до апеляційної скарги), тому є додатковими доказами у справі. Скаржник не навів будь-яких доводів в обґрунтування неможливості подання відповідних доказів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. З матеріалів справи вбачається, що Відповідач не зазначав у суді першої інстанції про намір подати ці документи, а також про те, що вони не можуть бути подані з об'єктивних причин у відповідності до ч.4 ст.80 ГПК України у строки, встановлені нормами ГПК України чи судом.
Разом з тим, відповідно до ч.4 ст.13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За таких обставин, господарський суд обґрунтовано прийняв рішення за наявними у справі матеріалами.
Підсумовуючи вищевикладене, наведені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що у сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Позивача.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій, неповне з'ясування ним обставин справи під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
10. Судові витрати
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Коприг ЛТД" - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2024р. у справі №904/4765/24 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя М.О.Дармін
Суддя О.В. Чус