вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" липня 2025 р. Справа№ 927/701/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Сибіги О.М.
Гончарова С.А.
за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 08.07.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТС-Київ» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.12.2024 (повний текст рішення складено 30.12.2024)
у справі № 927/701/24 (суддя Шморгун В.В.)
за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТС-Київ»
до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина»
про стягнення 949 730,51 грн
та за зустрічним позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТС-Київ»
про визнання недійсним договору в частині
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕТС-Київ» звернулось до суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина», у якому просило суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 480 865,21 грн, 24% річних у розмірі 339 832,98 грн та інфляційні втрати у розмірі 129 032,32 грн.
Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки №20Ш/2021 від 31.08.2021 з оплати поставленого товару.
Водночас, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» подало зустрічний позов, у якому просило визнати недійсним договір поставки №20Ш/2021 від 31.08.2021, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕТС-Київ» та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Батьківщина», в частині загальної суми договору, що перевищує 1 000 000,00 грн, а також виникнення у його сторін зобов'язань з поставки та оплати товару на загальну суму, що перевищує 1 000 000,00 грн
В обґрунтування позовних вимог Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» зазначило, що відповідно до Статуту товариства керівник останнього уклав спірний договір з перевищенням повноважень, а тому повинен бути визнаний недійсним.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 12.12.2024 у задоволенні первісного позову відмовлено повністю. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕТС-Київ» звернулося 17.01.2025 безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило суд скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.12.2024 у справі №927/701/24 частково та ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити повністю та стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» 949 730,51 грн. Просило вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об'єктивно з'ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні первісного позову.
Скаржник зазначає, що оскільки судом встановлено факт поставки ТОВ «ЕТС-Київ» на адресу СТОВ «Батьківщина» товару на суму 2 832 600,96 грн., то відповідно, у СТОВ «Батьківщина» виник обов'язок з його сплати. Проте, скаржник вважає, що Господарський суд Чернігівської області, не в повній мірі дослідивши надані ТОВ «ЕТС-Київ» докази, дійшов хибних висновків при вирішенні питання стосовно первісного позову та фактично самоусунувся від вирішення спору, який виник між ТОВ «ЕТС-Київ» та СТОВ «Батьківщина».
Так, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕТС-Київ» вказує, що суд в оскаржуваному рішенні зазначив, що ані ТОВ «ЕТС-Київ», ані СТОВ «Батьківщина» не надало до суду первинних документів, які містять відомості про господарські операції, що здійснювались між сторонами, тобто щодо здійснення поставок товару за Договором та сплати за поставлений товар за увесь час існування взаємовідносин між сторонами. В той же час, суд зазначає, що СТОВ «Батьківщина» надало платіжні інструкції про сплату позивачу коштів з призначенням платежу «Оплата за шини зг договору №20Ш/2021 від 31.08.2021 в т.ч. ПДВ 20%» та їх враховано при прийнятті оскаржуваного рішення.
В свою чергу ТОВ «ЕТС-Київ» надавало на підтвердження проведення оплат відповідачем поставленого товару виписки з рахунку за 15.02.2024, 08.03.2024 та 20.03.2024, проте суд не взяв до уваги виписки від 08.03.2024 та 20.03.2024, що вкотре підтверджує факт того, що судом не в повній мірі та не належним чином досліджено надані сторонами докази.
На думку позивача за первісним позовом, судом помилково не взято до уваги акт звірки взаєморозрахунків, який ТОВ «ЕТС-Київ» направляло на підпис СТОВ «Батьківщина» через особистий кабінет в «M.E.Doc», проте не отримало підписаного акту зі сторони CТОВ «Батьківщина», окрім того, позивач за первісним позовом не отримав жодних заперечень або коригувань стосовно наявної заборгованості за поставлений товар.
Враховуючи, що СТОВ «Батьківщина» жодним чином не заперечувало проти пропущення строків розрахунку за поставлений товар згідно договору, внаслідок чого позивачеві довелось звертатись до суду з відповідним позовом для захисту своїх прав, суд дійшов помилкового висновку про відмову у стягненні з відповідача суми пені, 24% річних та інфляційних втрат.
Скаржником долучено до апеляційної скарги копії банківських виписок з рахунку від 15.02.2024, 08.03.2024 та 20.03.2024, на підтвердження оплат з боку відповідача.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 927/701/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Мальченко А.О., Яценко О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 витребувано у Господарського суду Чернігівської області матеріали справи № 927/701/24. Відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТС-Київ» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.12.2024 у справі № 927/701/24.
30.01.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 927/701/24.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТС-Київ» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.12.2024 у справі № 927/701/24. Призначено до розгляду на 26.02.2025.
18.02.2025 на адресу Північного апеляційного господарського суду від Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому товариство заперечило проти доводів апеляційної скарги та просило залишити без задоволення апеляційну скаргу.
СТОВ «Батьківщина» заявило у відзиві, що обом сторонам цього договору та цього спору, тобто як СТОВ «Батьківщина», так і самому ТОВ «ЕТС-Київ», було достеменно відомо, що за укладеним між ними договором поставки №20Ш/2021 від 31.08.2021 р. міг бути поставлений та оплачений товар загальна вартість якого не перевищує 1 000 000,00 гри., що вбачається з наступного.
Відповідно до п. 9.2 Статуту ТОВ «Батьківщина», копія якого знаходиться в матеріалах справи, вищим органом Товариства є Загальні збори його Учасників або призначених ними представників. Аналогічне положення закріплене в ч. 1 ст. 29 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
З аналізу норм випливає, що у випадку, якщо статутом товариства передбачено обмеження для керівника товариства на укладення договорів на певну суму, то такі правочини повинні бути в обов'язковому порядку затверджені (схвалені) загальними зборами учасників товариства. У статуті СТОВ «Батьківщина» як раз і наявні такі обмеження щодо вчинення правочинів його керівником.
Водночас, загальними зборами учасників СТОВ «Батьківщина» не приймалось жодних рішень про погодження укладення або подальше схвалення будь-яких договорів з ТОВ «ЕТС- Київ», зокрема й договору поставки № 20Ш/2021 від 31.08.2021 року.
Таким чином, при укладенні договору поставки № 20Ш/2021 від 31.08.2021 ТОВ «ЕТС-Київ» достеменно знало, було обізнано про наявні обмеження директора СТОВ «Батьківщина», який діючи на підставі статуту цей договір підписав, на вчинення правочинів, сума яких на одного контрагента перевищує.
А тому відповідач за первісним позовом стверджує, що ні обов'язку ТОВ «ЕТС-Київ» шодо поставки товару на загальну суму, що перевищує 1 000 000,00 грн., ні обов'язку СТОВ «Батьківщина» щодо оплати товару на загальну суму, що перевищує 1 000 000,00 грн., за договором поставки № 20Ш/2021 від 31.08.2021 р. не виникало й виникнути не могло.
Також, СТОВ «Батьківщина» стверджує, що вказаного у накладних товару не отримувало, їх не підписувало та круглою печаткою не скріплювало. Зокрема, у графі «Отримав(ла)» усіх видаткових накладних та графі Прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача)» товарно - транспортних накладних міститься підпис якоїсь невідомої особи, але не вказується ні її посада, ні її прізвище, ім'я та по-батькові, що могло надати можливість цю особу яким-небудь чином ідентифікувати.
Відповідно, недоліки цих видаткових та товарно - транспортних накладних у вигляді відсутності будь-якої інформації про посаду, прізвище, ім'я та по-батькові особи, яка підписала цей документ від імені СТОВ «Батьківщина», не дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у господарській операції як уповноважену особу ТОВ «Батьківщина», а отже такі недоліки вказаних первинних документів є істотними.
Крім того, відповідач зазначає, що єдиною особою, яка має право без довіреності отримувати товарно - матеріальні цінності від імені відповідача за первісним позовом, є його директор ОСОБА_1. Жодна інша особа такого права без надання їй директором СТОВ «Батьківщина» спеціальних на те повноважень, які мають бути оформлені спеціально виданою з цією метою довіреністю у письмовій формі, не має. З огляду на вказане, відповідач стверджує, що ніякого товару товариство не отримувало і відповідно обов'язку оплатити немає.
Разом з відзивом на апеляційну скаргу відповідач подав клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, в якому просив призначити по справі № 927/701/24 судову почеркознавчу експертизу. На вирішення судової почеркознавчої експертизи поставити наступне питання: Чи виконано підпис у графі «Отримав(ла)» видаткових накладних № РН-0000494 від 31.03.2023 р., РН-0001179 від 10.07.2023 р., РН-0001341 від 31.07.2023 p., РН-0000793 від 16.05.2023 p., PH-0001107 від 30.06.2023 p., a також у графі «Прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача)» товарно транспортних накладних PH-0000494 від 31.03.2023 p., PН-0000684 від 28.04.2023 р. особисто директором Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» ОСОБА_1.
У зв'язку з перебуванням судді Мальченко А.О. у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 26.02.2025 у справі №927/701/24 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Яценко О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2025 прийнято справу №927/701/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТС-Київ» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.12.2024 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Яценко О.В.
В судовому засіданні 26.02.2025 на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 19.03.2025.
14.03.2025 до Північного апеляційного господарського суду від товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТС-Київ» надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги. Також в додаткових поясненнях позивач за первісним позовом навів новий розрахунок пені, % річних та інфляційних втрат.
Крім того, товариством з обмеженою відповідальністю «ЕТС-Київ» долучені додаткові докази до додаткових пояснень.
У зв'язку з участю судді Яценко О.В. у семінарі-практикумі, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 19.03.2025 у справі №927/701/24 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Сибіга О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 прийнято справу №927/701/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТС-Київ» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.12.2024 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Сибіга О.М. Розгляд справи №927/701/24 призначено на 06.05.2025.
05.05.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання відповідача про призначення судової експертизи, в якому відповідач просив призначити судову почеркознавчу експертизу на вирішення якої поставити питання:
«Чи виконано підпис
- у графі «Отримав(ла)» видаткових накладних №PH-0000805 від 09.09.2021 p., PH-0000859 від 20.09.2021 p., № PH-0001072 від 19.10.2021 p., № PH-0001113 від 20.10.2021 р. №РН-0001406 від 12.11.2021, №РН-0001547 від 22.11.2021, №РH-0001548 від 22.11.2021, №РН-0001936 від 23.12.2022, №РН-0001935 від 23.12.2022 р., №PН-0001934 від 23.12.2022 р., №РH-0001263 від 22.09.2022p., №РН-0001262 від 22.09.2022 p., №РH-0000619 від 24.05.2022 p., №PH-0000563 від 13.05.2022, № PH-0000537 вiд 11.05.2022 p., №PH-0000490 вiд 29.04.2022p., №PH-0000090 від 19.01.2022 p., №PH-0000089 вiд 19.01.2022 p., №РН-0000087 від 19.01.2022 p., №РН-0000088 вiд 19.01.2022 p., №PH-0000020 вiд 11.01.2022p., №PH-0000092 віл 23.01.2023 p., №РН-0000179 від 08.02.2023 p., №PH-0000288 вiд 23.02.2023 p., №РH-0000401 вiд 17.03.2023 р., №PH-0000493 вiд 31.03.2023, №РН-0000494 від 31.03.2023 p., №PН-0000684 від 28.04.2023 p., № PH-0000793 вiд 16.05.2023 p., №РН-0001107 від 30.06.2023 р. №PH-0001179 від 10.07.2023, №PH-0001341 від 31.07.2023 p.;
- у графі «Прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача)» товарно транспортних накладних віл 09.09.2021 р., 20.09.2021 р., 19.10.2021 p., 22.11.2021, 19.01.2022, 19.01.2022 р., 11.01.2022 р., 23.01.2023 р., 17.03.2023 р., 31.03.2023, 31.03.2023 р., 28.04.2023 р. 28.04.2023 р.;
- у графі «Керівник підприємства ОСОБА_1» довіреностей №389 від 09.09.2021 р., №399 від 20.09.2021 р., № 478 від 22.11.2021 р., №18 від 18.01.2022р., №6 від 11.01.2022 р.
особисто директором Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» ОСОБА_1 ?
05.05.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли заперечення товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» на додаткові пояснення позивача.
06.05.2025 розгляд справи №927/701/24 не відбувся у зв'язку з перебуванням колегії суддів у відпустках, а тому справа підлягає призначенню до розгляду в судовому засіданні на іншу дату після виходу суддів з відпусток.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 розгляд справи №927/701/24 призначено на 03.06.2025.
В судових засіданнях 03.06.2025 та 25.06.2025 на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошувались перерви до 25.06.2025 та 08.07.2025 відповідно.
В судове засідання 08.07.2025 з'явились представники позивача та відповідача.
Позивач за первісним позовом надав свої пояснення та підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Представник відповідача за первісним позовом заперечив проти доводів апеляційної скарги скаржника, просив залишити її без задоволення.
Щодо заявленого клопотання СТОВ «Батьківщина» про призначення судової почеркознавчої експертизи, судова колегія зазначає таке.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.
Спеціальні знання - це професійні знання, отримані в результаті навчання, а також навички, отримані обізнаною особою в процесі практичної діяльності в різноманітних галузях науки, техніки та інших суспільно корисних галузях людської діяльності, які використовуються разом з науково-технічними засобами під час проведення експертизи. Змістом спеціальних знань є теоретично обґрунтовані і перевірені практикою положення і правила, які можуть відноситися до будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва тощо.
Необхідність судової експертизи в господарському судочинстві зумовлена тим, що в процесі здійснення правосуддя у суду виникає необхідність із встановлення таких фактів (обставин), дані про які потребують спеціальних досліджень. Експертиза - це науковий, дослідницький шлях до висновків, які формулюються у висновку експерта, про фактичні обставини справи.
Відповідно до положень частини 3 статті 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
Відповідно до статті 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення. (Правова позиція висловлена, зокрема, в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.01.2018 у справі №907/425/16 та від 24.01.2018 у справі №917/50/17).
Отже, експертиза призначається судом у випадку необхідності встановлення фактів (обставин), дані про які вимагають спеціальних знань, та які мають суттєве значення для правильного вирішення спору по суті. При цьому, в силу приписів ст. 99 Господарського процесуального кодексу України господарський суд самостійно визначає, чи є у нього необхідність у спеціальних знаннях і, відповідно, призначення для цього експертизи, чи такої необхідності немає і суд може вирішити спір на підставі інших доказів, поданих у справі.
Призначення експертизи є правом, а не обов'язком господарського суду, при цьому питання щодо призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи. Аналогічний висновок наведений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.04.2021 у справі №927/685/20.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що право учасника судового процесу на звернення до суду із тим або іншим клопотанням повинно бути реалізоване з дотриманням положень процесуального законодавства, оскільки в іншому випадку суд залишає подане клопотання без розгляду.
Згідно з ч. 1 ст. 100 Господарського процесуального кодексу України про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.
Здійснивши аналіз вказаних положень, колегія суддів зазначає, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для з'ясування обставин, що мають значення для справи (фактичних даних, що входять до предмета доказування), без яких встановити відповідні обставини неможливо, тобто, у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування, або коли наявні у справі докази є взаємно суперечливими.
При цьому, неприпустимо ставити перед судовими експертами питання, вирішення яких не спрямовано на встановлення даних, що входять до предмета доказування у справі, а також правові питання, вирішення яких згідно з чинним законодавством віднесено до компетенції суду.
Обґрунтовуючи зазначене клопотання, відповідач стверджує, що проведення зазначеної експертизи підтвердить, що підписи на видаткових накладних та товарно-транспортних накладних виконані не керівником товариства ОСОБА_1
Судом апеляційної інстанції встановлено, що наявні у справі докази дають можливість суду вирішити спір по суті без призначення судової почеркознавчої експертизи.
Крім того, слід зазначити, що позивач за зустрічним позовом не був позбавлений права при розгляді справи в суді першої інстанції, як і в суді апеляційної інстанції надати експертний висновок з цих самих питань.
При цьому, суд апеляційної інстанції наголошує, що обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
За змістом положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку що відсутня необхідність призначення у даній справі судової почеркознавчої експертизи, оскільки такі обставини можливо підтвердити/спростувати наявними у матеріалах справи доказами, що додані сторонами до справи.
Щодо додаткових доказів, долучених ТОВ «ЕТС-Київ» до додаткових пояснень колегія суддів зазначає наступне.
Надаючи додаткові докази, товариством з обмеженою відповідальністю «ЕТС-Київ» не надано докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до ч. 2 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Частинами 1 та 3 ст. 166 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення. До відповіді на відзив застосовуються правила, встановлені частинами третьою - шостою статті 165 цього Кодексу.
Отже, виходячи з аналізу вищевказаних статей Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вказує, що Кодекс покладає на учасників справи, в даному випадку позивача, обов'язок викладати в заявах по суті справи свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених іншими учасниками заперечень та мотиви їх визнання або відхилення, а також надати докази, що підтверджують обставини, наведені в цих заявах, при цьому, у разі відсутності вказівки на незгоду сторони з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги або заперечення, ця сторона позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надавались довіреності, видаткові накладні та товарно-транспортні накладні за період 2021-2023 року для долучення до матеріалів справи в суді першої інстанції.
Згідно з ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
При цьому, обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Висновок Верховного Суду щодо застосування статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України викладено у постанові від 18.06.2020 у справі №909/965/16, де зазначено, що єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - позивача).
Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає. В той же час, у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин.
Водночас, позивач, подаючи вищевказані документи, не надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, більше того, про наявність зазначених доказів позивач був обізнаний, але своїм правом не скористався, тому такі докази Північним апеляційним господарським судом не приймаються та не оцінюються.
Клопотання СТОВ «Батьківщина» про призначення судової експертизи, в якому відповідач просив призначити судову почеркознавчу експертизу на вирішення якої поставити питання:
«Чи виконано підпис
- у графі «Отримав(ла)» видаткових накладних №PH-0000805 від 09.09.2021 p., PH-0000859 від 20.09.2021 p., № PH-0001072 від 19.10.2021 p., № PH-0001113 від 20.10.2021 р. №РН-0001406 від 12.11.2021, №РН-0001547 від 22.11.2021, №РH-0001548 від 22.11.2021, №РН-0001936 від 23.12.2022, №РН-0001935 від 23.12.2022 р., №PН-0001934 від 23.12.2022 р., №РH-0001263 від 22.09.2022p., №РН-0001262 від 22.09.2022 p., №РH-0000619 від 24.05.2022 p., №PH-0000563 від 13.05.2022, № PH-0000537 вiд 11.05.2022 p., №PH-0000490 вiд 29.04.2022p., №PH-0000090 від 19.01.2022 p., №PH-0000089 вiд 19.01.2022 p., №РН-0000087 від 19.01.2022 p., №РН-0000088 вiд 19.01.2022 p., №PH-0000020 вiд 11.01.2022p., №PH-0000092 віл 23.01.2023 p., №РН-0000179 від 08.02.2023 p., №PH-0000288 вiд 23.02.2023 p., №РH-0000401 вiд 17.03.2023 р., №PH-0000493 вiд 31.03.2023, №РН-0000494 від 31.03.2023 p., №PН-0000684 від 28.04.2023 p., № PH-0000793 вiд 16.05.2023 p., №РН-0001107 від 30.06.2023 р. №PH-0001179 від 10.07.2023, №PH-0001341 від 31.07.2023 p.;
- у графі «Прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача)» товарно транспортних накладних віл 09.09.2021 р., 20.09.2021 р., 19.10.2021 p., 22.11.2021, 19.01.2022, 19.01.2022 р., 11.01.2022 р., 23.01.2023 р., 17.03.2023 р., 31.03.2023, 31.03.2023 р., 28.04.2023 р. 28.04.2023 р.;
- у графі «Керівник підприємства ОСОБА_1» довіреностей №389 від 09.09.2021 р., №399 від 20.09.2021 р., № 478 від 22.11.2021 р., №18 від 18.01.2022р., №6 від 11.01.2022 р.
особисто директором Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» ОСОБА_1 ?»
колегія суддів зазначає, що оскільки зазначені додаткові докази не прийняті колегією суддів, з підстав зазначених вище, то клопотання відповідача про проведення судової почеркознавчої експертизи залишається без задоволення. Враховуючи при цьому, що як зазначалося вище, наявні у справі докази дають можливість суду вирішити спір по суті без призначення судової почеркознавчої експертизи.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ, Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ, Указом Президента України від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-IX, Указом Президента України від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3057-IX, Указом Президента України від 26.07.2023 №451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3275-IX, Указом Президента України від 06.11.2023 №734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 №3429-IX, Указом Президента України від 05.02.2024 №49/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 №3564-ІХ, Указом Президента України від 06.05.2024 №271/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 08.05.2024 №3684-IX, Указом Президента України від 23.07.2024 №469/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №3891-IX, Указом Президента України від 28.10.2024 №740/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4024-IX, Указом Президента України від 14.01.2025 №26/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4220-IX від 15.01.2025, Указом Президента України від 15.04.2025 №235/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 16.04.2025 № 4356-IX продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 9 травня 2025 року строком на 90 діб, тобто до 07 серпня 2025 року.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи у розумний строк, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. ст. 2, 11 ГПК України.
У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід скасувати частково, з наступних підстав.
Оскільки позивач за первісним позовом оскаржує рішення місцевого господарського суду лише в частині позовних вимог про стягнення пені, 24% річних та інфляційних втрат, апеляційний суд переглядає його в цій частині.
При цьому, відповідно до ч 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, а тому колегія суддів переглядає справу за позовними вимогами в розмірі, заявленими у позовній заяві та не приймає наведені у додаткових поясненнях до апеляційної скарги нові доводи.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 31.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕТС-Київ» (далі -Постачальник) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» (далі - Покупець) було укладено договір поставки №20Ш/2021 (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити Товар, в асортименті, кількості та за ціною, зазначеною у видаткових накладних та специфікаціях.
Поставка здійснюється партіями. Під партією розуміється кількість Товару, включена в конкретну видаткову накладну (п. 2.1 Договору).
Умови поставки ЕХW (Інкотермс 2010): склад Постачальника в м. Київ, якщо інше не обумовлено у відповідній Специфікації на постачання партії Товару (п. 2.2 Договору).
Згідно з п. 2.6 Договору датою поставки вважається дата підписання сторонами видаткової накладної на поставлений Товар.
У п. 3.1 Договору обумовлено, що загальна сума Договору складає суму в національній валюті України, визначену на підставі даних, що містяться у всіх підписаних сторонами видаткових накладних.
Пунктом 3.2 Договору передбачений порядок розрахунку за цим Договором, якщо інше не зазначено в Специфікації: протягом 30 календарних днів з дати поставки відповідної партії Товару. Покупець вносить плату за Товар в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника, вказаний у Договорі, або іншим способом, не забороненим чинним законодавством України.
Відповідно до п. 4.3 Договору у разі порушення Покупцем терміну оплати Товару (або його частини) Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період нарахування пені, від вартості товару за кожний день прострочення, а також 24% річних від вартості Товару за кожний день прострочення та інфляційні збитки.
Згідно з п .9.3 договору цей Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2022 року, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за цим Договором. У випадку, коли жодна зі сторін за 15 (п'ятнадцять) календарних днів до закінчення терміну дії Договору письмово не повідомить іншу Сторону про розірвання Договору, дія цього Договору автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік.
На Договорі від імені ТОВ «ЕТС-Київ» міститься підпис директора І. О. Бондарєва, а від імені СТОВ «Батьківщина» - директора ОСОБА_1, а їх підписи скріплені печатками цих товариств.
Відповідно до наказу СТОВ «Батьківщина» від 12.11.2014 №12 та виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців керівником СТОВ «Батьківщина» з 12.11.2014 є ОСОБА_1
Згідно з п. 9.1, 9.2, 9.9.1, 9.9.3, 9.9.4 статуту СТОВ «Батьківщина», затвердженого загальними зборами учасників СТОВ Батьківщина», протокол №12/11/14 від 12.11.2014 (далі Статут СТОВ «Батьківщина), управління Товариством здійснюють його органи.
Органами Товариства є загальні збори його учасників і виконавчий орган. Вищим органом Товариства є загальні збори його учасників або призначених ними представників.
Поточне керівництво діяльністю Товариства здійснює директор, який є його виконавчим органом.
Директор вирішує усі питання діяльності Товариства за винятком тих, що входять до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства, в тому числі: укладає та підписує від імені Товариства договори, контракти, інші правочини сума яких не перевищує 1 000 000,00 гривень, або еквівалент в іноземній валюті, на одного контрагента та з урахуванням інших обмежень, передбачених Статутом Товариства.
Директор зобов'язаний добросовісно і розумно діяти в інтересах Товариства, не перевищувати своїх повноважень.
Обмеження повноважень Директора, що передбачені Статутом, у відносинах із третіми особами мають юридичну силу тільки у випадках, за яких третя особа за всіма обставинами на могла знати про такі обмеження.
На виконання умов договору позивач за первісним позовом у період з 31.03.2023 по 30.06.2023 поставив відповідачу товар - шини на загальну суму 2 832 600,96 грн, що підтверджується видатковими накладними № РН-0000494 від 31.03.2023 на суму 96 000,05 грн, № РН-0000684 від 28.04.2023 на суму 606 000,24 грн, № РН-0000793 від 16.05.2023 на суму 648 000,10 грн, № РН-0001107 від 30.06.2023 на суму 664 000,27 грн, №РН-0001179 від 10.07.2023 на суму 149 600,06 грн, № РН-0001341 від 31.07.2023 на суму 669 000,24 грн, а також товарно-транспортні накладні № РН-0000494 від 31.03.2023, РН-0000684 від 28.04.2023.
На зазначених видаткових накладних містяться підписи від імені ТОВ «ЕТС-Київ» та СТОВ «Батьківщина», а також відбитки печаток цих сторін.
Як стверджує позивач, відповідач за первісним позовом здійснив повну оплату отриманого товару, проте з порушенням встановлених у Договорі строків, зокрема, 15.02.2024 на суму 1 000 000,00 грн, 08.03.2024 на суму 700 000,00 грн, 20.03.2024 на суму 2 111 401,59 грн.
При цьому, колегія суддів апеляційного суду приймає виписки з рахунку, від 15.02.2024, 08.03.2024, 20.03.2024, долучені скаржником до апеляційної скарги, оскільки вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано не прийняв їх, що мало значення щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
В матеріалах справи містяться акти звірки взаємних розрахунків між ТОВ «ЕТС-Київ» та СТОВ «Батьківщина» за період з 31.08.2021 по 30.06.2024, за період з 01.01.2023 по 31.10.2023 та за 27.02.2024, проте жоден з актів не підписаний ні ТОВ «ЕТС-Київ», ні СТОВ «Батьківщина».
07.02.2024 ТОВ «ЕТС-Київ» надіслало СТОВ «Батьківщина» досудову вимогу №27, у якій зазначало про наявність боргу в сумі 3 811 401,59 грн та вимагало у строк до 16.02.2024 сплатити заборгованість в зазначеній сумі, пеню у розмірі 743 842,21 грн, 24% річних у розмірі 461 079,50 грн та інфляційні збитки у розмірі 18 345,87 грн.
17.04.2024 ТОВ «ЕТС-Київ» надіслало СТОВ «Батьківщина» досудову вимогу №147 від 17.04.2024, у якій зазначало про наявність боргу в сумі 2 811 401,59 грн та вимагало у строк до 26.04.2024 сплатити пеню у розмірі 473 951,93 грн, 24% річних у розмірі 334 302,36 грн та інфляційні збитки у розмірі 82 466,46 грн. Цю вимогу відповідач за первісним позовом отримав 30.04.2024, проте залишив без задоволення.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як свідчать матеріали справи, у період з 31.03.2024 по 30.06.2023 позивач за первісним позовом поставив відповідачу товар шини на загальну суму 2 832 600,96 грн, на підтвердження чого надав видаткові накладні № РН-0000494 від 31.03.2023 на суму 96 000,05 грн, РН-0000684 від 28.04.2023 на суму 606 000,24 грн, РН-0001179 від 10.07.2023 на суму 149 600,06 грн, РН-0001341 від 31.07.2023 на суму 669 000,24 грн, РН-0000793 від 16.05.2023 на суму 648 000,10 грн, РН-0001107 від 30.06.2023 на суму 664 000,27 грн, а також товарно-транспортні накладні № РН-0000494 від 31.03.2023, РН-0000684 від 28.04.2023.
Проте, як в місцевому господарському суді, так і суді апеляційної інстанції, відповідач заперечує проти підписання зазначених видаткових накладних директором СТОВ «Батьківщина» ОСОБА_1 або іншою уповноваженою нею особою, а відтак і про отримання спірного товару.
Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, насамперед необхідно встановити факт поставки ТОВ «ЕТС-Київ» спірного товару СТОВ «Батьківщина».
На спірних видаткових накладних містяться підписи від імені ТОВ «ЕТС-Київ» та СТОВ «Батьківщина», а також відбитки печаток цих сторін.
Зі змісту цих видаткових накладних вбачається, що товар відвантажив безпосередньо директор ТОВ «ЕТС-Київ» Ігор Бондарєв, разом з тим, інформації щодо прізвища, ім'я, по батькові особи, яка отримала товар ці накладні не містять.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Згідно з п. 2.3 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отже, спірні видаткові накладні є первинними бухгалтерськими документами в розумінні вказаних положень законодавства та повинні відповідати зазначеним вимогам.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 58-1 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб'єктом господарювання печатки не є обов'язковим.
Наявність або відсутність відбитка печатки суб'єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків.
Водночас, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 23.07.2019 у справі №918/780/18, печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин.
Встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.
З'ясування відповідних питань і оцінка пов'язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за цих обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій.
Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17 та від 05.12.2018 у справі № 915/878/16.
Водночас матеріали справи не містять доказів, наданих відповідачем в порядку ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про втрату, підробку чи інше незаконне заволодіння та використання третіми особами, всупереч волі відповідача, печатки підприємства та проставлення відтиску від імені відповідача на накладних, у тому числі не доведено факт звернення відповідача до правоохоронних органів з приводу вказаного.
Відсутність у видаткових накладних назви посади та прізвища, ініціалів особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними. Вказане узгоджується з правовим висновком викладеним у постанові Верховного Суду від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність.
Згідно зі ст. 13 вказаного Кодексу судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту: за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Передбачивши право учасникам спору на подання своїх доводів та підтверджуючих певні обставини доказів, законодавець встановлює й процесуальні обов'язки таких учасників шляхом визначення певного процесуального порядку реалізації відповідних прав, у разі недотримання яких без поважних причин настають відповідні негативні наслідки для такого учасника у вигляді неприйняття судом його аргументів, оскільки неподання відповідних доказів найчастіше пояснюється неналежною підготовкою сторони до розгляду справи.
За змістом статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що СТОВ «Батьківщина» не довело жодними належними та допустимим доказами, в розумінні ст. 74-76 Господарського процесуального кодексу України, не підписання спірних видаткових накладних від імені товариства уповноваженою на те особою, підпис якої скріплений печаткою СТОВ «Батьківщина».
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
СТОВ «Батьківщина» не надало жодних доказів (фінансово-господарської звітності, податкової звітності, бухгалтерського обліку тощо) та не заявило будь-яких клопотань про встановлення відповідних обставин щодо відсутності або спростування факту руху відповідних активів та/або зміни його фінансового стану підприємства по відношенню до спірних взаємовідносин.
Наполягаючи на неотриманні товару (шин) та відповідно відсутності обов'язку оплатити товар, відповідач за первісним позовом стверджує, що видаткові накладні підписані невідомою особою.
В оцінці поведінки відповідача за первісним позовом у спірних правовідносинах колегія суддів враховує, що зазначене не відповідає практиці виконання цього договору з боку самого відповідача, оскільки стверджуючи про неприйняття товару, який був поставлений позивачем протягом березня 2023 року - червня 2023 року, саме відповідач здійснив зустрічне виконання обов'язку та перерахував кошти на рахунок позивача в лютому та березні 2024 року з призначенням платежу «оплата за шини згідно договору №20Ш/2021 від 31.08.2021 в т.ч. ПДВ». При цьому, відповідач не заперечив проти зазначених обставин ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції, як і не надав доказів існування правовідносин між позивачем та відповідачем за іншими договорами та підстав перерахування коштів на рахунок позивача інших ніж за спірним договором.
При цьому, будь-яких претензій або вимог щодо повернення безпідставно або надмірно сплачених коштів відповідачем позивачеві не направлялось. Доказів протилежного суду не надано.
Отже, наведене свідчить, що товариство з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» погоджувалось з тим, що йому був поставлений товар, який мав та був ним оплачений.
Верховний Суд у постанові від 24.10.2019 у справі №904/3315/18 наголошував на тому, що:
"…Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Так, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.
У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Згаданий принцип римського права "venire contra factum proprium" є вираженням "equitable estoppel" - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на "principles of fraud" та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них".
Подібні висновки викладено і у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17 (провадження №61-22315сво18).
У справі, яка переглядається, поведінка відповідача є непослідовною, не відповідає попереднім діям товариства.
Описана поведінка відповідача у договірних відносинах не відповідає обраній ним у спорі правовій позиції та тлумаченні обставин справи; наведене спрямоване на створення у суду помилкового уявлення про безпідставність позову та недобросовісність позивача у тлумаченні укладеного договору та визначенні змісту договірних зобов'язань.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції, що надані ТОВ «ЕТС-Київ» спірні видаткові накладні містять, зокрема, такі обов'язкові реквізити, передбачені для первинних документів, як назву, дату їх складання, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, а неістотний недолік в їх оформленні, що виражається у незазначенні посади і прізвища особи, яка отримала товар, не може бути підставою для неврахування їх як доказів, з огляду на встановлені судом обставини отримання спірного товару СТОВ «Батьківщина».
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач за первісним позовом довів належними доказами факт поставки відповідачу за первісним позовом у період з 31.03.2024 по 30.06.2023 товару на загальну суму 2 832 600,96 грн.
В свою чергу, заперечуючи проти доводів позивача, СТОВ «Батьківщина» стверджує, що договір укладений директором з перевищенням своїх повноважень.
Частиною третьою статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Водночас, питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу юридичної особи та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом юридичної особи протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.04.2023 у справі №924/1351/20 (924/1175/21).
У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент знає (або повинен знати) про обмеження повноважень представника юридичної особи, якщо: такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 Цивільного кодексу України); про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, або якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.
Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.06.2022 у справі №916/3351/20.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц зробила такий правовий висновок: «Для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання".
Частиною 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" передбачено, що Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (в редакції на час укладення оспорюваного правочину) в Єдиному державному реєстрі, серед іншого, містяться такі відомості щодо юридичної особи: дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Враховуючи, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань керівник СТОВ "Батьківщина" ОСОБА_1 була уповноважена вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо (без обмежень), тобто ЄДР не містив інформації про обмеження повноважень директора, то для позивача (як третьої особи щодо товариства і його керівника) такі відомості є належними доказами на підтвердження наявності у керівника відповідача повноважень на підписання спірного договору.
Водночас, колегія суддів наголошує, що між статутом товариства та Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань були розбіжності, проте, в силу норм ч. 3 ст. 10 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що виходячи з позиції відповідача, слід встановити який конкретно розмір вартості майна був саме на момент вчинення правочину, оскільки згода загальних зборів на укладення договору, сума якого перевищує 1 000 000,00 грн., мала надаватися саме на вчинення правочину, і відповідність договору вищевказаній правовій нормі оцінюється саме станом на момент його вчинення.
Стосовно конкретного розміру вартості майна, робіт або послуг саме на момент вчинення правочину колегія суддів апеляційного суду доходить наступних висновків.
Згідно з ч. ч. 1- 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.
Як визначено ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами.
З аналізу спірного договору, поставки асортимент, кількість, ціна товару визначається сторонами на кожну партію окремо, при цьому, вказується у видаткових накладних та специфікаціях.
Поставка здійснюється партіями, під партією розуміється кількість Товару, включена в конкретну видаткову накладну (п. 2.1 Договору).
Згідно з п.3.1. договору загальна сума договору складає суму в національній валюті України, визначену на підставі даних, що містяться у всіх підписаних сторонами видаткових накладних.
Отже, з урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що вартість спірного договору поставки при укладенні договору не була визначена конкретно та пов'язувалась із вартістю фактично поставленого товару згідно видаткових накладних (тобто не була відома саме на дату укладення договору). І як свідчать вищевказані пункти договору, станом саме на момент укладення спірного договору сторони не визначили і конкретні асортимент, кількість та ціну товару. Що спростовує твердження відповідача щодо перевищення повноважень керівника товариства при укладенні спірного договору.
Крім того, за приписами ст. 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.
При цьому, законодавець не ставить схвалення правочину в обов'язкову залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства, правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину.
Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України).
Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину. Така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 05.12.2019 у справі № 910/5137/19.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем вчинялись дії, які свідчать про наступне схвалення СТОВ «Батьківщина» правочину, вчиненого від її імені керівником ОСОБА_1
Отже, колегія суддів апеляційного суду вважає необґрунтованими твердження відповідача, що ні обов'язку ТОВ «ЕТС-Київ» шодо поставки товару на загальну суму, що перевищує 1 000 000,00 грн., ні обов'язку СТОВ «Батьківщина» щодо оплати товару на загальну суму, що перевищує 1 000 000,00 грн., за договором поставки №20Ш/2021 від 31.08.2021 р. не виникало й виникнути не могло, як і не приймає доводи щодо неприйняття товару на суму 2 832 600,96 грн..
Позивач за первісним позовом, посилаючись на порушення відповідачем за первісним позовом строку оплати вартості поставленого за спірними видатковими накладними товару, просив стягнути з відповідача 480 865,21 грн пені за період з 31.08.2023 по 01.03.2024, 339 832,98 грн - 24% річних грн за аналогічний період та 129 032,32 грн інфляційних втрат за вересень 2023 року травень 2024 року, нарахованих на суму заборгованості у розмірі 2 811 401,59 грн.
Звертаючись до суду першої інстанції з вказаними вимогами, позивач в своїй позовній заяві обґрунтовував її тим, що поставка товару була здійснена відповідачеві у відповідності до умов спірного договору №20Ш/2021 від 31.08.2021 на підставі видаткових накладних, проте відповідачем поставлений товар був оплачений з порушенням строків оплати, передбачених договором.
Колегія суддів констатує, що відзив на позовну заяву не містить в собі заперечень щодо наведених фактичних підстав позову.
Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
З урахуванням вищевикладеного, висновок місцевого господарського суду в частині того, що: «…Проте з наданих вибірково сторонами первинних документів неможливо достеменно встановити яка сума заборгованості за поставлений товар існувала станом на 31.08.2023 (визначена ТОВ «ЕТС-Київ» дата початку прострочення). Отже, у спірний період могло мати місце не тільки наявність боргу, але й переплата за товар.» визнається колегією суддів таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.
За умовами п. 3.2 Договору СТОВ «Батьківщина» повинно було сплатити вартість поставленого йому товару протягом 30 календарних днів з дати поставки відповідної партії товару.
Отже, відповідач за первісним позовом повинен був оплатити вартість отриманого ним товару не пізніше наступних термінів:
- за видатковою накладною № РН-0000494 від 31.03.2023 на суму 96 000,05 грн до 30.04.2023 (включно);
- за видатковою накладною № РН-0000684 від 28.04.2023 на суму 606 000,24 грн до 28.05.2023 (включно);
- за видатковою накладною № РН-0000793 від 16.05.2023 на суму 648 000,10 грн до 15.06.2023 (включно);
- за видатковою накладною № РН-0001107 від 30.06.2023 на суму 664 000,27 грн до 30.07.2023 (включно);
- за видатковою накладною № РН-0001179 від 10.07.2023 на суму 149 600,06 грн до 09.08.2024 (включно);
- за видатковою накладною № РН-0001341 від 31.07.2023 на суму 669 000,24 грн до 30.08.2024 (включно).
Проте, як свідчать матеріали справи, СТОВ «Батьківщина» здійснило повну оплату отриманого товару, з порушенням встановлених у Договорі строків, зокрема, 15.02.2024 на суму 1 000 000,00 грн, 08.03.2024 на суму 700 000,00 грн, 20.03.2024 на суму 2 111 401,59 грн.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до п. 4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому, колегія суддів апеляційного суду враховує позицію Верховного Суду, викладену в постанові ВП ВС від 16 жовтня 2024 року у справі N 911/952/22: «За загальним правилом, визначеним частиною шостою статі 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Хоча укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), однак такий строк з урахуванням положень статей 251, 252 ЦК України має бути визначений.
Період, за який нараховується пеня, має визначені часові межі - початок та кінець періоду (граничні строки) її нарахування, який, зазвичай, може бути пов'язаний з певною календарною датою або подією, що неминуче має настати. Наприклад, такий момент може бути визначений шляхом відображення, зазначення (погодження сторонами) в договорі умови про нарахування пені, зокрема, "до повного виконання зобов'язання", "до дати фактичного виконання", "до повної сплати заборгованості / погашення боргу", "протягом року / усього періоду існування заборгованості" тощо.
Тому на практиці необхідно розмежовувати механізм (формулу) обчислення пені, який характеризує таку її ознаку, як нарахування за кожен день прострочення (поденне нарахування), та строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), який регулює частина шоста статті 232 ГК України. Формулювання, яке містить частина третя статті 549 ЦК України та кореспондуючі їй норми інших нормативних актів, в тому числі умови договору (у випадку відображення, зазначення сторонами подібного в договорі), лише вирізняють (ідентифікують) пеню серед неустойки (інших штрафних санкцій) та визначають механізм (формулу) її обчислення, однак жодним чином не стосуються питання щодо граничного строку, за який може бути нарахована пеня.
У кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.
Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором.
У разі відсутності подібних умов у договорі (використання/зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені "за кожен день прострочення") нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що застосування в тексті господарського договору формулювання "за кожен день прострочення" не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує її механізм визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором.»
У п. 4.3 Договору сторони узгодили, що у разі порушення покупцем терміну оплати Товару (або його частини) покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діяла в період нарахування пені, від вартості товару за кожний день прострочення; а також 24 % річних від вартості товару за кожний день прострочення, а також інфляційні збитки. Нарахування неустойки здійснюється з дати, наступної за датою, коли грошове зобов'язання мало бути виконано, до дати йoго фактичного виконання.
Отже, як вбачається з умов договору №20Ш/2021 від 31.08.2021 п. 4.3 містить додаткові застереження (зокрема, "до дати його фактичного виконання"), які свідчать про визначення в ньому іншого строку нарахування штрафних санкцій, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, колегія суддів дійшла висновку, що він здійснений невірно, без врахуванням умов договору поставки №20Ш/2021 від 31.08.2021, ст. 253, 254, 549 Цивільного кодексу України, а також ст. 230-232 Господарського кодексу України, оскільки розраховує пеню починаючи з 31.08.2023 та нараховує її до 01.03.2024, в той час як повна оплата поставки була здійснена 08.03.2024 та 20.03.2024.
Водночас, відповідно до ч.2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Отже, здійснивши власний розрахунок пені, колегія суддів вважає за можливе задовольнити вимогу позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 480 865,21 грн., виходячи зі строків початку та припинення її перебігу, заявлених позивачем.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Умовами договору сторони узгодили, що у разі порушення покупцем терміну оплати товару (або його частини) покупець сплачує постачальнику 24% річних від вартості товару за кожний день прострочення та інфляційні збитки.
Як вбачається з розрахунку, наданого позивачем разом з позовною заявою, позивач здійснює нарахування 24% річних з 31.08.2023 до 01.03.2024.
Судом перевірено наданий позивачем розрахунок відсотків річних за вказаний період, і суд зазначає, що він виконаний невірно, оскільки останні оплати відповідачем здійснені 08.03.2024 та 20.03.2024. При цьому, суд зазначає, що день оплати при розрахунку не враховується, крім того, позивачем невірно визначено строки оплати по видатковим накладним, тому судом здійснено перерахунок відсотків річних, враховуючи часткові оплати.
Проте, за розрахунком суду розмір 24 % річних становить 367 508,55 грн, тобто є більший, ніж визначено позивачем.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України згідно якого, суд при ухваленні рішення не може виходити за межі позовних вимог, судом розглядаються позовні вимоги в межах заявлених позивачем вимог.
Тому вимога позивача про стягнення з відповідача 24 % річних підлягає задоволенню в розмірі визначеному позивачем в сумі 339 832,98 грн.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, колегія суддів зазначає, що він також здійснений невірно, оскільки розрахований з 01.09.2023 по 31.05.2024, в той час як останній платіж був здійснений відповідачем 20.03.2024, а також позивачем не враховано часткову оплату.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.
Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.
А тому, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, колегія суддів вважає за можливе задовольнити вимогу позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрати в сумі 102 047,33 грн., виходячи зі строків початку нарахування, заявлених позивачем, до 20.03.2024, з врахуванням часткових оплат, при цьому, день оплати заборгованості не враховується при розрахунку інфляційних втрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За наведених обставин, висновки місцевого господарського суду не можна вважати такими, що відповідають приписам статей 236-238 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного, об'єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, що свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТС-Київ» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.12.2024 у справі № 927/701/24 підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню в частині відмови в задоволенні первісного позову, з прийняттям нового рішення про часткове задоволення первісних позовних вимог.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТС-Київ» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.12.2024 у справі № 927/701/24 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.12.2024 у справі №927/701/24 в частині відмови в задоволенні первісного позову скасувати, виклавши резолютивну частину рішення у наступній редакції:
« 1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТС-Київ» задовольнити частково.
2. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» (17311, Чернігівська область, Срібнянський район, село Калюжинці, вул. Незалежності, буд. 51, код ЄДРПОУ 30875436) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТС-Київ» (08130, Київська область, Києво-Святошинський район, село Петропавлівська Борщагівка, вул. Борщагівська, буд. 30А, корпус 15, кв. 157, код ЄДРПОУ 39482580) пеню в сумі 480 865 (чотириста вісімдесят тисяч вісімсот шістдесят п'ять) гривень 21 копійки, 24% річних в сумі 339 832 (триста тридцять дев'ять тисяч вісімсот тридцять дві) гривні 98 копійок, інфляційні втрати в сумі 102 047 (сто дві тисячі сорок сім) гривень 33 копійки, судовий збір в сумі 13 841 (тринадцять тисяч вісімсот сорок одна) гривня 19 копійок.
3. В іншій частині первісного позову відмовити.
4. У задоволенні зустрічного позову відмовити.».
4. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» (17311, Чернігівська область, Срібнянський район, село Калюжинці, вул. Незалежності, буд. 51, код ЄДРПОУ 30875436) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТС-Київ» (08130, Київська область, Києво-Святошинський район, село Петропавлівська Борщагівка, вул. Борщагівська, буд. 30А, корпус 15, кв. 157, код ЄДРПОУ 39482580) судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції в сумі 20 761 (двадцять тисяч сімсот шістдесят одна) гривень 78 копійок.
5. Видачу наказу по справі №927/701/24 доручити Господарському суду Чернігівської області.
6. Матеріали справи №927/701/24 повернути до Господарського суду Чернігівської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 14.07.2025.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді О.М. Сибіга
С.А. Гончаров