вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"24" червня 2025 р. Справа№ 911/2993/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Гончарова С.А.
Сибіги О.М.
за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 24.06.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «БФ ЕНД ГХ ТРЕВЕЛ РІТЕЙЛ ЛТД» та Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2025 (повний текст рішення складено та підписано 17.01.2025)
у справі № 911/2993/24 (суддя Антонова В.М.)
за позовом Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «БФ ЕНД ГХ ТРЕВЕЛ РІТЕЙЛ ЛТД»
про стягнення 629 700,00 грн та зобов'язання вчинити дії
Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (надалі позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «БФ ЕНД ГХ ТРЕВЕЛ РІТЕЙЛ ЛТД» (надалі відповідач), у якому просить суд:
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БФ ЕНД ГХ ТРЕВЕЛ РІТЕЙЛ ЛТД» на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» 629 700, 00 грн штрафу;
- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «БФ ЕНД ГХ ТРЕВЕЛ РІТЕЙЛ ЛТД» виконати зобов'язання встановлене в під.2.2.2. п.2.2 договору №80.1-14/1-30 від 09.09.2014, а саме: надати Державному підприємству «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» довідки про чистий дохід отриманий від діяльності в орендованому приміщенні за березень 2022 року, квітень 2022 року, травень 2022 року, червень 2022 року, липень 2022 року, серпень 2022 року, вересень 2022 року, жовтень 2022 року, листопад 2022 року, грудень 2022 року, січень 2023 року, лютий 2023 року, березень 2023 року, квітень 2023 року, травень 2023 року, червень 2023 року, липень 2023 року, серпень 2023 року та вересень 2023 року.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем свого зобов'язання за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №80.1-14/1-30 від 09.09.2014, в частині ненадання довідок про чистий дохід, отриманих від діяльності в орендованому приміщенні, в зв'язку з чим позивач позбавлений можливості виставляти орендареві рахунки за надання послуг, відтак послуги залишаються неоплаченими.
Рішенням Господарського суду Київської області від 14.01.2025 позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «БФ ЕНД ГХ ТРЕВЕЛ РІТЕЙЛ ЛТД» на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» 233 250 грн 00 коп. штрафу та 8 020 грн 40 коп. судового збору.
Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «БФ ЕНД ГХ ТРЕВЕЛ РІТЕЙЛ ЛТД» виконати зобов'язання встановлені в під.2.2.2. п.2.2 договору №80.1-14/1-30 від 09.09.2014, а саме: надати Державному підприємству «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» довідки про чистий дохід отриманий від діяльності в орендованому приміщенні за березень 2022 року, квітень 2022 року, травень 2022 року, червень 2022 року, липень 2022 року, серпень 2022 року, вересень 2022 року, жовтень 2022 року, листопад 2022 року, грудень 2022 року, січень 2023 року, лютий 2023 року, березень 2023 року, квітень 2023 року, травень 2023 року, червень 2023 року, липень 2023 року, серпень 2023 року та вересень 2023 року.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «БФ ЕНД ГХ ТРЕВЕЛ РІТЕЙЛ ЛТД» звернулося 31.01.2025 до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі «Електронний суд» 30.01.2025, у якій просив суд скасувати рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2025 у справі №911/2993/24 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Просив поновити строк на апеляційне оскарження.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об'єктивно з'ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.
Так, відповідач звертає увагу, що період, за який, як стверджує позивач, відповідач не виконав зобов'язання з надання довідок про чистий дохід, припадає на початок повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України (лютий 2022 - вересень 2023) і конкуруючі позиції сторін полягають в тому, чи вплинув початок такого вторгнення та його тривання на виконання обов'язку відповідача щодо надання довідки про чистий дохід.
Предметом діяльності Товариства в аеропорту в орендованому приміщенні є розміщення та функціонування магазину безмитної торгівлі. Магазини безмитної торгівлі здійснюють продаж товарів громадянам, які виїжджають за межі митної території України, а також пасажирам міжнародних рейсів, які виконуються повітряними та водними транспортними засобами комерційного призначення, що експлуатуються резидентами. Реалізація магазинами безмитної торгівлі товарів, поміщених у митний режим безмитної торгівлі, підприємствам забороняється.
Оскільки з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан та відповідач не здійснює господарську діяльність щодо продажу товарів громадянам, які виїжджають за межі митної території України, на орендованій площі, а договір №80.1-14/1-30 не містить статей, згідно з якими Орендар також має надавати Балансоутримувачу в період не здійснення діяльності в орендованому приміщенні довідку про чистий дохід з показником 0 (нуль), то відсутні порушення з боку відповідача.
Основною/головною передумовою для підготовки та надання відповідачем довідки являється здійснення продажу товарів, тобто провадження торгово-господарської діяльності шляхом використання орендованого приміщення згідно цільового призначення відповідно до умов спірного договору оренди.
Проте, жодних змін в майновому стані товариства відповідача в результаті здійснення господарських операцій з продажу товарів в орендованому приміщенні, з 24.02.2022 не відбулось.
Зазначене пов'язане з тим, що у зв'язку із широкомасштабною військовою агресією російської федерації проти України та введенням воєнного стану в Україні відповідно до Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (із змінами та доповненнями) Товариство, починаючи з 24.02.2022, не здійснює господарську діяльність.
Неможливість здійснення Товариством господарської діяльності викликана тим, що Міжнародний аеропорт «Бориспіль» не функціонує з 24.02.2022 року згідно із повідомленням останнього, розміщеного на сайті позивача.
Крім того, зазначене підтверджується Розпорядженням KM України №188-p від 26.02.2022 «Про тимчасове закриття деяких пунктів пропуску через державний кордон та пунктів контролю», відповідно до якого у зв'язку із військовою агресією з боку Російської Федерації та введенням воєнного стану на території України тимчасово закрити з 00 год. 00 хв. 28 лютого 2022 р. пункти пропуску через державний кордон та пункти контролю за переліком згідно з додатком. Відповідно до додатку закрито повітряне сполучення в пункті пропуску Бориспіль.
Отже, припинення будь-якої діяльності з обслуговування літаків та пасажирів в аеропорту, починаючи з 24.02.2022, автоматично призвело до припинення і торгівельної діяльності Товариства в орендованому приміщенні та, відповідно, будь-якої виручки, доходу від здійснення торгівельної діяльності магазину безмитної торгівлі відповідач отримувати не міг.
Крім того, відповідач посилався на підпункт 4-2) пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» від 27.05.2022 №634, яким установлено, що за договорами оренди державного майна, чинними станом на 24.02.2022 або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24.02.2022 або раніше, звільняються від орендної плати орендарі, які використовують майно, розташоване в аеропортах державної форми власності, починаючи з 24.02.2022 і до моменту відновлення авіаційної діяльності таких аеропортів.
Тому відповідач вважає, що за умови відсутності у відповідача доходу (виручки від продажу товарів) внаслідок невикористання орендованого приміщення, у зв'язку із нездійсненням з об'єктивних причин торгово-господарської діяльності, та у зв'язку із звільненням відповідно до постанови КМ України №634 від орендної плати, позивач не міг розраховувати на отримання відповідного доходу шляхом сплати відповідачем орендної плати та плати з підтримання в належному стані території, прилеглої до орендованого майна, використання мереж освітлення території аеропорту, обслуговування внутрішньо портових доріг та під'їзних шляхів, забезпечення функціонування приміщень загального користування.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 911/2993/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Гончаров С.А., Тарасенко К.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «БФ ЕНД ГХ ТРЕВЕЛ РІТЕЙЛ ЛТД» на рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2025 у справі № 911/2993/24. Розгляд справи №911/2993/24 призначено на 12.03.2025.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» звернулося 05.02.2025 до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі «Електронний суд» 05.02.2025, у якій просив суд скасувати рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2025 у справі №911/2993/24 в частині відмови у стягненні 396 450,00 грн. штрафу та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Просив вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об'єктивно з'ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.
Позивач в своїй апеляційній скарзі зазначив, що ухвалюючи оскаржуване рішення в частині застосування дискреційних повноважень, передбачених ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій судом не було враховано наступні обставини:
- відповідачем не було вжито жодних заходів для належного виконання встановленого п.п. 2.2.2 п. 2.2 Договору зобов'язання, негайного добровільного усунення порушення та його наслідків;
- тривалий термін порушення Відповідачем зобов'язання щодо надання Позивачу Довідок за період березень 2022 року - вересень 2023 року підтверджує той факт, що таке порушення було допущено Відповідачем свідомо;
- Відповідачем не було надано жодного належного, допустимого і достовірного доказу на підтвердження існування виняткових обставин, наявність яких спричинила порушення Відповідачем взятого на себе умовах п.п. 2.2.2 п. 2.2 Договору зобов'язання;
- систематичність порушення відповідачем зобов'язання передбаченого п.п. 2.2.2 п. 2.2 Договору, починаючи з 2020 року, про що свідчить ряд наявних судових справ №911/1511/21, №911/143/22 та №911/2240/22, рішення в яких вже набрали законної сили та про які Позивач зазначав в позовній заяві;
- строк нарахування штрафу, передбаченого пунктом 4.3 Договору, який визначено, як «за кожний календарний пень прострочення»;
- майновий стан та соціальну значущість ДП МА «Бориспіль».
Згідно протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 05.02.2025 справу № 911/2993/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Тарасенко К.В., Гончаров С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2025 у справі №911/2993/24. Об'єднано апеляційну скаргу Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2025 у справі №911/2993/24 з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «БФ ЕНД ГХ ТРЕВЕЛ РІТЕЙЛ ЛТД» на рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2025 у справі №911/2993/24, в одне апеляційне провадження для спільного розгляду.
Розгляд апеляційної скарги Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2025 у справі №911/2993/24 призначено для спільного розгляду з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «БФ ЕНД ГХ ТРЕВЕЛ РІТЕЙЛ ЛТД» на рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2025 у справі № 911/2993/24 в судовому засіданні 12.03.2025.
14.02.2025 до Північного апеляційного господарського суду від Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому позивач заперечив проти доводів відповідача та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін в частині задоволення позовних вимог.
26.02.2025 до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «БФ ЕНД ГХ ТРЕВЕЛ РІТЕЙЛ ЛТД» надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому відповідач просив залишити без задоволення апеляційну скаргу позивача.
10.03.2025 до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «БФ ЕНД ГХ ТРЕВЕЛ РІТЕЙЛ ЛТД» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2025 клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «БФ ЕНД ГХ ТРЕВЕЛ РІТЕЙЛ ЛТД» про відкладення розгляду справи задоволено, відкладено розгляд справи на 07.05.2024.
Проте, 07.05.2025 розгляд справи №911/2993/24 не відбувся у зв'язку з перебуванням колегії суддів у відпустках.
Разом з тим, у зв'язку з продовженням перебування судді Тарасенко К.В. у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 19.05.2025 у справі №911/2993/24 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Сибіга О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 прийнято справу №911/2993/24 за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «БФ ЕНД ГХ ТРЕВЕЛ РІТЕЙЛ ЛТД» та Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2025 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Сибіга О.М., Гончаров С.А. Розгляд справи №911/2993/24 призначено на 03.06.2025.
03.06.2025 до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «БФ ЕНД ГХ ТРЕВЕЛ РІТЕЙЛ ЛТД» надійшло клопотання про долучення доказів у справі, в якому просив долучити до матеріалів справи довідки про чистий дохід.
03.06.2025 до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «БФ ЕНД ГХ ТРЕВЕЛ РІТЕЙЛ ЛТД» надійшло клопотання про долучення доказів у справі, в якому просив долучити до матеріалів справи докази направлення довідок про чистий дохід на адресу позивача.
В обґрунтування зазначених клопотань відповідач зазначив, що довідки про чистий дохід ним були передані позивачеві вже після оголошення рішення, а тому докази зазначеного відповідач зміг надати лише зараз.
Відповідно до ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до п. 6) ч.3 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України відзив має містити перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву, та зазначення документів і доказів, які не можуть бути подані разом із відзивом, із зазначенням причин їх неподання.
Згідно з п. 1 ч. 6 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України до відзиву додаються, в тому числі, докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.
Частинами 4, 5 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Згідно з ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Отже, за змістом зазначених норм всі докази, які підтверджують заперечення відповідача щодо предмету спору, мають бути подані відповідачем разом з поданням відзиву, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена до суду та належним чином обґрунтована.
Разом з тим, відповідач в суді першої інстанції не зазначав про неможливість подання цих доказів у встановлений законом строк з об'єктивних причин, як і не зазначив в своїх клопотаннях в суді апеляційної інстанції причини неможливості направлення зазначених довідок на адресу позивача раніше та відповідно подачі таких доказів в суді першої інстанції.
За вказаних обставин, колегія суддів апеляційного суду вважає, що відповідачем не доведено причин неподання зазначених доказів вчасно, що об'єктивно не залежали від нього, а тому не приймає до розгляду надані відповідачем в апеляційній інстанції довідки про чистий дохід та докази направлення цих довідок на адресу позивача.
03.06.2025 розгляд справи не відбувся в зв'язку з оголошенням повітряної тривоги, з метою недопущення створення загрози життю та здоров'ю учасників справи, суддів та працівників апарату Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2025 розгляд справи №911/2993/24 призначено на 24.06.2025.
В судове засідання 24.06.2025 з'явились представники позивача та відповідача.
Представник відповідача надав свої пояснення та підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити. Крім того, заперечив проти доводів апеляційної скарги позивача, просив залишити її без задоволення.
Представник позивача надав свої пояснення та підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, також заперечив проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив залишити її без задоволення.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ, Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ, Указом Президента України від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-IX, Указом Президента України від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3057-IX, Указом Президента України від 26.07.2023 №451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3275-IX, Указом Президента України від 06.11.2023 №734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 №3429-IX, Указом Президента України від 05.02.2024 №49/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 №3564-ІХ, Указом Президента України від 06.05.2024 №271/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 08.05.2024 №3684-IX, Указом Президента України від 23.07.2024 №469/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №3891-IX, Указом Президента України від 28.10.2024 №740/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4024-IX, Указом Президента України від 14.01.2025 №26/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4220-IX від 15.01.2025, Указом Президента України від 15.04.2025 №235/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 16.04.2025 № 4356-IX продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 9 травня 2025 року строком на 90 діб, тобто до 07 серпня 2025 року.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи у розумний строк, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 11.06.2014 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності від №1583 (далі договір оренди), відповідно до п.1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно, а саме: частини приміщення №3.2.60, та №3.2.48, приміщення №№3.2.47, 3.2.59 на третьому поверсі пасажирського терміналу «D», загальною площею 782,1 кв.м, розміщене за адресою: 08307, Київська обл., м. Бориспіль, Міжнародний аеропорт «Бориспіль», на 3-му поверсі пасажирського терміналу «D», що перебуває на балансі Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль».
Відповідно до п.5.10 договору оренди орендар зобов'язаний своєчасно здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна, шляхом компенсації комунальних послуг, податку на землю або укладення цивільно-правових угод із постачальниками послуг. Орендар зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі компенсувати витрати на утримання майна за переліком всіх видів послуг та цін згідно діючих тарифів, в тому числі податку на землю. При цьому, витрати на утримання майна компенсуються залежно від наявності, кількості, потужності, часу роботи електроприладів, систем тепло- і водопостачання, каналізації за спеціальними рахунками, а в неподільній частині - пропорційно розміру займаної орендарем площі майна на підставі тарифів та розрахункових документів, наданих орендареві.
Договір оренди укладено строком на 10 років, що діє з 11.06.2014 до 10.06.2024 включно (п.10.1 договору оренди).
27.12.2018 сторонами укладено договір про внесення змін до договору оренди, в п.4 якого зазначено, що в п.10.1. договору оренди, цифри 10 та 2024 замінити 20 та 2034.
Орендодавець передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування майно: частини приміщення №№ 3.2.60, 3.2.48 та приміщення №№ 3.2.47, 3.2.59 на третьому поверсі пасажирського терміналу, загальною площею 782,1 кв.м., яке розміщене за адресою: 08307, Київська обл., м. Бориспіль, Міжнародний аеропорт «Бориспіль», що підтверджується актом приймання-передавання орендованого майна від 01.07.2014.
09.09.2014 між позивачем (балансоутримувач) та відповідачем (орендар) укладено договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №80.1-14/1-30 (далі - договір), відповідно до п.1.1 якого в зв'язку з наданням орендарю в строкове платне користування державного окремого індивідуально визначеного нерухомого майна - частини приміщення №3.2.60, частини приміщення №3.2.48, приміщення №№ 3.2.47, 3.2.59 на третьому поверсі пасажирського терміналу, загальною площею 782,1 кв.м, для розміщення та експлуатації магазину безмитної торгівлі: балансоутримувач надає, а орендар отримує послуги, вказані в таблиці № 1 цього договору, а саме: 1) забезпечення теплом (теплова енергія), 2) забезпечення санітарно-гігієнічних умов праці, 3) використання води для прибирання орендованого майна самостійно орендарем, 4) прибирання (сміттєзбірника) та вивезення твердих побутових відходів, сплата за які визначається від обсягу наданих послуг в місяць з урахуванням встановленої оплати за одиницю вимірювання щодо кожного виду послуг.
Пунктом 5 таблиці №1 під.1.1.1. п.1 договору передбачено, що балансоутримувач надає, а орендар отримує послуги з підтримання в належному стані території, прилеглої до орендованого майна, використання мереж освітлення території аеропорту, обслуговування внутрішньо портових доріг та під'їзних шляхів, забезпечення приміщень загального користування, щомісячна плата за які встановлена в розмірі 18% від чистого доходу, отриманого від діяльності на орендованій площі, за мінусом орендної плати (без ПДВ), де: чистим доходом орендаря є виручка від продажу товарів в орендованому приміщенні. Чистий дохід підтверджується довідкою про доходи за звітний місяць.
Відповідно до під.2.2.2. п.2.2. договору орендар зобов'язався, щомісячно, до 7-го числа місяця, наступного за звітним надавати в бухгалтерію балансоутримувача довідку про чистий дохід, отриманий від діяльності в орендованому приміщенні. Орендар несе відповідальність за вчасне надання довідки про чистий дохід та достовірність даних в довідці.
Згідно із п.4.3. договору в разі несвоєчасного надання довідки про чистий дохід, орендар зобов'язується сплачувати балансоутримувачу штраф у розмірі 100,00 грн без урахування ПДВ за кожний календарний день прострочення. Сплата здійснюється орендарем протягом 5 банківських днів після отримання рахунків.
Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє до 10.06.2024. Сторони домовились, що відповідно до ч.3 ст.631 Цивільного кодексу України, положення цього договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, а саме з 01.07.2014 (дати підписання сторонами акта приймання-передавання орендованого майна до договору оренди) (пп.6.1., 6.2. договору).
Як свідчать матеріали справи відповідачем надано позивачу довідки про чистий дохід за період з лютого 2022 року по вересень 2023 року за вих. №№ 31.1 від 29.08.2023, 273-289 від 07.08.2023, 301 від 29.08.2023, 309 від 29.08.2023, 345 від 05.10.2023, в яких відповідач повідомляв, що в звітному періоді не здійснював діяльності в орендованому приміщенні.
Позивачем направлено відповідачу лист за вих. № 03-22-45 від 24.01.2024, в якому зазначено, що направлені довідки не можна вважати довідками про чистий дохід та приймати в якості належного виконання умов договору, у зв'язку з тим, що вони не містять вичерпної інформації про чистий дохід, а носять лише інформативний характер. Така обставина, як не проведення господарської діяльності в орендованому приміщенні не звільняє орендаря від обов'язку скласти та надати балансоутримувачу довідку із занесенням до неї розміру чистого доходу, в тому числі нульового. У позивача відсутні правові підстави вважати надані відповідачем довідки про чистий дохід такими, що відповідають під.2.2.2 п.2.2. договору, оскільки вони лише інформують про відсутність діяльності в орендованих приміщеннях. Позивач просив надати належним чином оформлені довідки про чистий дохід.
Водночас, позивачем виставлено відповідачу рахунки на оплату штрафу, нарахованого в зв'язку із порушенням строків надання довідок про чистий дохід, за період з лютого 2022 року по вересень 2023 року, а саме: №897/773 від 18.08.2023 на суму 466 200,00 грн та №897/1243 від 09.11.2023 на суму 163 500,00 грн.
Вказаний вище лист і рахунок №897/1243 від 09.11.2023 отримані відповідачем 02.02.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0830107471920 та рахунок №897/773 від 18.08.2023 отриманий відповідачем 14.09.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0830107318111.
Позивач стверджував, що відповідач у порушення умов договору вже неодноразово не надавав позивачу довідки про чистий дохід, внаслідок чого останній звертався до суду з вимогами про зобов'язання відповідача надати довідки про чистий дохід, отриманий від діяльності в орендованому приміщенні та стягнення штрафу, в зв'язку з їх ненаданням.
Як свідчать матеріали справи, рішенням Господарського суду Київської області від 29.10.2021 в справі №911/1511/21, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду Київської області від 31.08.2022, яке набрало законної сили 31.08.2022, стягнуто з відповідача 103 300,00 грн штрафу та зобов'язано надати довідки про чистий дохід, отриманий від діяльності в орендованому приміщенні за період з липня 2020 року по березень 2021 року.
Рішенням Господарського суду Київської області від 13.09.2022 в справі №911/143/22, яке набрало законної сили 28.10.2022, стягнуто з відповідача 71 200,00 грн штрафу та зобов'язано відповідача надати довідки про чистий дохід, отриманий від діяльності в орендованому приміщенні за період з квітня 2021 року по серпень 2021 року.
Крім цього, рішенням Господарського суду Київської області від 05.04.2023 в справі №911/2240/22, яке набрало законної сили 25.05.2023, стягнуто 134 700,00 штрафу та зобов'язано відповідача надати довідки про чистий дохід, отриманий від діяльності в орендованому приміщенні за період із вересня 2021 року по лютий 2022 року.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частино 1 ст.901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, як споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
За змістом ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України встановлено, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №80.1-14/1-30 від 09.09.2014 є чинним, розірваний в установленому законом порядку не був, а тому, в силу статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим до виконання сторонами.
Отже, підставою для звернення позивача з вказаним позовом було порушення відповідачем свого зобов'язання, а саме, ненадання позивачу довідки про чистий дохід, отриманий від діяльності в орендованому приміщенні за період із березня 2022 року по вересень 2023 року.
При цьому, за умовами договору, відповідач зобов'язаний щомісячно, до 7-го числа місяця, наступного за звітним надавати в бухгалтерію балансоутримувача довідку про чистий дохід, отриманий від діяльності в орендованому приміщенні, при цьому, умовами договору не встановлено примірної форми відповідної довідки про чистий дохід, проте, чітко визначена мета цієї довідки, а саме, розрахунок розміру наданих позивачем послуг.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач надав позивачу довідки про чистий дохід за період з лютого 2022 року по вересень 2023 року, у яких відповідач повідомив позивача, що в звітному періоді не здійснював діяльності в орендованому приміщенні.
В свою чергу, позивач зазначає, що зміст і форма поданих відповідачем довідок не відповідають погодженим сторонам умовам під.2.2.2. п.2.2. договору, оскільки дані довідки не містять інформації про розмір чистого доходу (конкретної суми доходу), отриманого відповідачем від продажу товарів в орендованому майні, а отже вважаються не наданими.
За приписами частин 1, 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Дослідивши наявні в матеріалах справи листи відповідача («Довідка про чистий дохід»), колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що їх не можна вважати довідками про чистий дохід в розумінні укладеного між сторонами договору та прийняти їх в якості належного виконання умов договору, в зв'язку з тим, що вони не містять вичерпної інформації про чистий дохід (відомостей про конкретний розмір чистого доходу, отриманого в конкретному місяці від діяльності в орендованому приміщенні), а носять лише інформативний характер щодо нездійснення підприємницької діяльності.
При цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції, виконання відповідачем обов'язку передбаченого умовами договору не ставить його в залежність від відсутності чистого доходу та нульового/від'ємного показника його розміру. Тобто така обставина, як не проведення господарської діяльності в орендованому приміщенні, не звільняє відповідача від обов'язку скласти та надати позивачу довідки про чистий дохід із занесенням до неї конкретного розміру чистого доходу, в тому числі нульового за період, оскільки умовами договору не передбачений перелік обставин (виключень), за яких орендар звільняється від виконання зобов'язання за договором щодо надання балансоутримувачу довідки про чистий дохід.
Наведене вище свідчить про невідповідність перелічених вище листів, іменованих як "довідки про чистий дохід" за період з березень 2022 року по вересень 2023 року умовам договору та підтверджує невиконання відповідачем своїх зобов'язань.
Доказів надання довідок про чистий дохід, отриманий від діяльності в орендованому приміщенні за період з березня 2022 року по вересень 2023 року матеріали справи не містять та відповідачем, у порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, суду не надано.
З огляду на викладене, вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача виконати встановлені підпунктом 2.2.2 пункту 2.2 договору зобов'язання та надати довідки про чистий дохід, отриманий від діяльності в орендованому приміщенні за період з березень 2022 року по вересень 2023 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимоги про стягнення штрафу в розмірі 629 700,00 грн за ненадання довідок про чистий дохід за період з лютого 2022 року по вересень 2023 року.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина 1 статті549 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 2 статті 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 7 Розділу ІХ Прикінцевих положень Господарського кодексу України, передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 №540-IX (далі - Закон України від 30.03.2020 №540-IX), який набрав чинності з 02.04.2020.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з 12.03.2020 на усій території України встановлено карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже, суд першої інстанції вірно зазначив, що шестимісячний строк нарахування пені визначений ч.6 ст.232 Господарського кодексу України продовжений на період дії карантину, а саме до 30.06.2023.
Згідно із п.4.3. договору в разі несвоєчасного надання довідки про чистий дохід, орендар зобов'язується сплачувати балансоутримувачу штраф у розмірі 100,00 грн без урахування ПДВ за кожний календарний день прострочення. Сплата здійснюється орендарем протягом 5 банківських днів після отримання рахунків.
Відповідачем не надано позивачу довідки про чистий дохід з березня 2022 року по вересень 2023 року.
Крім цього, в рішенні Господарського суду Київської області від 05.04.2023 в справі №911/2240/22, яке набрало законної сили 25.05.2023, встановлено не надання довідки про чистий дохід за лютий 2022 року.
Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу за ненадання довідок про чистий дохід за період з лютого 2022 року по вересень 2023 року в розмірі 629 700,00 грн за загальний період з 01.08.2022 по 09.11.2023, колегія суддів апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції, що він виконаний не вірно, оскільки позивачем при розрахунку не враховано шестимісячного строку нарахування штрафу, який продовжений на період дії карантину, а саме до 30.06.2023.
Колегія суддів апеляційного суду не приймає доводи відповідача, що за умови відсутності у відповідача доходу (виручки від продажу товарів) внаслідок невикористання орендованого приміщення, у зв'язку із нездійсненням з об'єктивних причин торгово-господарської діяльності, та у зв'язку із звільненням відповідно до постанови КМ України №634 від орендної плати, позивач не міг розраховувати на отримання відповідного доходу шляхом сплати відповідачем орендної плати та плати з підтримання в належному стані території, прилеглої до орендованого майна, використання мереж освітлення території аеропорту, обслуговування внутрішньо портових доріг та під'їзних шляхів, забезпечення функціонування приміщень загального користування.
Як вже зазначалось вище у відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Умовами договору, а саме, п. 2.2.2 сторони обумовили обов'язок відповідача надавати довідку про чистий дохід, який не передбачає виключень або підстав звільнення від виконання цього обов'язку. Також, сторони не вносили зміни до договору про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, а тому, в силу норм ст. 6, 627, 629 Цивільного кодексу України такий обов'язок мав виконуватись відповідачем кожного місяця.
При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» (далі - постанова № 634) встановлено ряд пільг з орендної плати для орендарів державного і комунального майна на період воєнного стану, проте аж ніяк не звільняє від виконання інших обов'язків за договором.
За вказаних обставин колегія суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення вимоги Позивача про стягнення з Відповідача штрафу в сумі 466 500,00 грн. за розрахунком суду, виходячи зі строків початку її перебігу, заявлених Позивачем, та строків нарахування, визначених відповідно до вимог ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.
Колегія суддів апеляційного суду не приймає доводи позивача, наведені в апеляційній скарзі, щодо помилкового застосування судом строку нарахування штрафу з урахуванням ст. 232 Господарського кодексу України, виходячи з наступного.
Порядок застосування штрафних санкцій закріплено в нормах статті 232 Господарського кодексу України, частина шоста якої визначає правило щодо періоду (строку) та порядку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені).
За загальним правилом, визначеним частиною шостою статі 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Однак таке правило застосовується до правовідносин, лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором, адже словосполучення "якщо інше не встановлено законом або договором" допускає існування іншої норми закону, що регулює відповідні правовідносини, або іншого положення договору, який регулює конкретні договірні відносини сторін, що виконує функцію спеціальної норми по відношенню до загальної норми (див., для прикладу як інше встановлене законом правило нарахування пені, частину першу статті 17 Закону України "Про державні резерви", яка визначає, що у разі прострочення поставки матеріальних цінностей до державних резервів постачальник сплачує пеню за кожний день прострочення поставки до фактичного виконання зобов'язання).
Тож положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України є диспозитивними, оскільки законом або договором може бути встановлений інший порядок, в тому числі і строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені).
За загальним правилом, договір є універсальним регулятором приватноправових відносин, який, як і закон, є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість періоду нарахування штрафних санкцій. Проте його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі N 910/4164/17, від 22 листопада 2018 року у справі N 903/962/17, від 07 червня 2019 року у справі N 910/23911/16, від 13 вересня 2019 року у справі N 902/669/18).
При цьому сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України), а й право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати) (див. постанову Верховного Суду України від 21 червня 2017 року в справі N 910/2031/16 (провадження N 3-432гс17) щодо стягнення пені за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі N 916/804/17, від 07 серпня 2018 року у справі N 917/2013/17, від 10 вересня 2020 року у справі N 916/1777/19, від 27 лютого 2024 року у справі N 911/858/22).
Згідно зі статтею 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі сплином якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 Цивільного кодексу України).
Тож хоча укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), однак такий строк з урахуванням положень статей 251, 252 Цивільного кодексу України має бути визначений.
Період, за який нараховується пеня, має визначені часові межі - початок та кінець періоду (граничні строки) її нарахування, який, зазвичай, може бути пов'язаний з певною календарною датою або подією, що неминуче має настати. Наприклад, такий момент може бути визначений шляхом відображення, зазначення (погодження сторонами) в договорі умови про нарахування пені, зокрема, "до повного виконання зобов'язання", "до дати фактичного виконання", "до повної сплати заборгованості / погашення боргу", "протягом року / усього періоду існування заборгованості" тощо.
Тому на практиці необхідно розмежовувати механізм (формулу) обчислення пені, який характеризує таку її ознаку, як нарахування за кожен день прострочення (поденне нарахування), та строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), який регулює частина шоста статті 232 ГК України. Формулювання, яке містить частина третя статті 549 Цивільного кодексу України та кореспондуючі їй норми інших нормативних актів, в тому числі умови договору (у випадку відображення, зазначення сторонами подібного в договорі), лише вирізняють (ідентифікують) пеню серед неустойки (інших штрафних санкцій) та визначають механізм (формулу) її обчислення, однак жодним чином не стосуються питання щодо граничного строку, за який може бути нарахована пеня.
У кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, який є меншим або більшим шести місяців (див. постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 серпня 2021 року у справі N 910/13575/20).
Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором (див., для прикладу, постанову Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі N 910/6379/14 (провадження N 3-53гс15), в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування пені по день фактичної оплати боргу).
У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені "за кожен день прострочення") нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.
В постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що застосування в тексті господарського договору формулювання "за кожен день прострочення" не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором.
Інше тлумачення (розуміння) наведеного формулювання (ототожнення його зі строком нарахування) фактично унеможливлює застосування положень частини шостої статті 232 ГК України щодо шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій, оскільки на практиці сторони під час визначення в умовах договору відповідальності у вигляді пені майже завжди використовують формулювання щодо її нарахування "за кожен день прострочення", тим самим відтворюють визначення пені, закріплене в частині третій статті 549 ЦК України.
Подібний висновок до застосування частини шостої статті 232 ГК України та неможливості розцінювати формулювання в договорі (умови договору) про сплату пені за кожний день прострочення як установлення цим договором іншого, ніж передбаченого частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі N910/15492/17, від 01 липня 2019 року у справі N 910/4377/18, від 08 липня 2019 року у справі N 910/4375/18, від 22 серпня 2019 року у справі N 914/508/17, від 15 листопада 2019 року у справі N 904/1148/19, від 12 грудня 2019 року у справі N 911/634/19, від 19 листопада 2020 року у справі N 910/12765/19, постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 березня 2021 року N 910/17317/17, від 20 серпня 2021 року у справі N 910/13575/20.
Відповідачем, з посиланням на ст.233 Господарського кодексу та ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України, заявлено клопотання про зменшення розміру штрафу на 90%.
Так, відповідно до положень статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
В силу частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до частини 2 статті 233 Господарського кодексу України, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналіз статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України, у яких застосовані словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду", вказує на те, що лише суд може прийняти на власний розсуд рішення про зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), а отже, визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду.
Дійсно, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.
Відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
В обґрунтування клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, відповідач посилається на те, що нарахований позивачем штраф є надмірним, обтяжливим та таким, що перетворюється на джерело отримання невиправданих додаткових прибутків, адже, період, за який нарахувало штраф, припадає на воєнний стан, введений в Україні Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022.
Судом враховано, що матеріали справи не містять доказів понесення позивачем збитків пов'язаних з діями чи бездіяльністю відповідача.
У той же час, слід зазначити, що після відходу окупаційних військ з території Київської області навесні 2022 року, відновлення можливості доступу до орендованих приміщень (попри неможливість проведення діяльності з отримання прибутку на цій території) відповідач все ж допустив прострочення виконання свого обов'язку щодо надання довідок про чистий дохід, обов'язку який узгоджений сторонами.
Водночас, суд першої інстанції вірно зауважив, що стягнення штрафних санкцій не може слугувати джерелом отримання прибутку, а спрямоване виключно на стимулювання іншої сторони належним чином виконувати свої зобов'язання за договором.
Колегія суддів апеляційного суду додатково зазначає, що позивач не був обмежений в своїх правах та міг звернутись до відповідач з вимогою про виконання останнім свого обов'язку задля уникнення збільшення розміру штрафу, проте не звертався до відповідача з вимогами щодо виконання обов'язку надання довідок про чистий дохід жодного разу з лютого 2022 року і відповідно не нараховував штраф поки відповідач не звернувся до позивача з вищевказаними листами «Довідками про чистий дохід».
Беручи до уваги наведені вище обставини та враховуючи ситуацію в країні, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу на 50%, задля уникнення невиправдано обтяжливого фінансового навантаження на відповідача
При цьому, колегія суддів апеляційного суду також врахувала позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22: « 134. Згідно із частиною першою статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
135. За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
136. Схожі норми також містить частина третя статті 551 ЦК України, яка визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
137. Отже, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
138. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
139. Водночас закріплений законодавцем у статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
140. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 902/417/18).
141. Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки [див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 серпня 2021 року у справі N 911/378/17 (911/2223/20)].
142. При вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду також належить брати до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним усіх можливих заходів до виконання зобов'язання (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі N 910/11733/18, від 04 червня 2019 року у справі N 904/3551/18).
143. Також суду необхідно зважати на співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 902/417/18, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі N 920/1013/18, від 26 березня 2020 року у справі N 904/2847/19).
144. Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
145. Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19 січня 2024 року у справі N 911/2269/22 звертав увагу, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
146. Категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (див. висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі N 916/878/20).
147. Законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд із цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
148. У питаннях визначення підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (див. постанови від 11 липня 2023 року у справі N 914/3231/16, від 10 серпня 2023 року у справі N 910/8725/22, від 26 вересня 2023 року у справі N 910/22026/21, від 02 листопада 2023 року у справі N 910/13000/22, від 07 листопада 2023 року у справі N 924/215/23, від 09 листопада 2023 року у справі N 902/919/22).
149. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права (див. постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 січня 2024 року у справі N 911/2269/22).»
У зв'язку з цим, клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу на 90% обґрунтовано задоволено частково та з відповідача підлягає стягненню штраф у розмірі 233 250,00 грн (466 500,00 грн - 50%).
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, зводяться до незгоди зі встановленими судом обставинами та до переоцінки доказів.
Щодо інших аргументів скаржників колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, в задоволенні апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «БФ ЕНД ГХ ТРЕВЕЛ РІТЕЙЛ ЛТД» та Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2025 у справі № 911/2993/24 слід відмовити, а оскаржуване рішення - залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БФ ЕНД ГХ ТРЕВЕЛ РІТЕЙЛ ЛТД» на рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2025 у справі № 911/2993/24 залишити без задоволення.
2. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2025 у справі № 911/2993/24 залишити без задоволення.
3. Рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2025 у справі № 911/2993/24 залишити без змін.
4. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційних скарг покладаються на скаржників.
5. Матеріали справи №911/2993/24 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Дата складання повного тексту постанови 14.07.2025.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді С.А. Гончаров
О.М. Сибіга