вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"18" червня 2025 р. Справа№ 910/12023/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Гончарова С.А.
Сибіги О.М.
за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 18.06.2025,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 (повний текст рішення складено 11.03.2025)
у справі № 910/12023/24 (суддя Грєхова О.А.)
за позовом ОСОБА_1
до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Соколівські надра»
про розірвання Договору поруки,
30 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про розірвання Договору поруки № 34086384-ДП-4/1 від 18.02.2022, укладеного в забезпечення зобов'язань ТОВ «Соколівські надра» за Кредитним договором № 34086384-КД-4 від 18.02.2022, у зв'язку з істотною зміною обставин.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 у справі №910/12023/24 у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, оскільки кредитні кошти за Кредитним договором № 34086384-КД-4 від 18.02.2022 банком не видавались позичальнику та згідно умов Кредитного договору термін повернення кредиту - 01.10.2024, а Договір поруки № 34086384-ДП-4/1 від 18.02.2022 передбачено надання поруки позивачем лише за означеним Кредитним договором та відповідно означений Договір поруки припинився на підставі п. 4.1 Договору поруки, який кореспондується із ч. 4 ст. 559 ЦК України, у зв'язку з чим відсутні підстави для його розірвання.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 у справі №910/12023/24 повністю та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, мотивуючи свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки, викладених у рішенні, не відповідають обставинам справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, окрім викладених у позові доводів, позивач посилається також на те, що:
- будь яких доказів на підтвердження факту відмови у видачі кредиту позичальнику після підписання сторонами Кредитного договору №34086384 КД-4 матеріали справи не містять, що говорить про виникнення у сторін прав і обов'язків за укладеним договором;
- кредитний договір № 34086384-КД-4 має дату укладання, яка вказана в преамбулі договору - 18.02.2022. Всі обов'язкові додатки до кредитного договору № 34086384-КД-4, а саме: нотаріально засвідчений договір застави транспортних засобів № 34086384 ДЗ-4/1, договір застави обладнання № 34086384-ДЗ-4/2, Додаток № 1 до Кредитного договору № 34086384-КД-4, Договір поруки № 34086384-ДП-4/1, Договір страхування наземного транспорту № DNHOMA-22111RZ мають дату укладання 18.02.2022. Отже датою укладання кредитного договору № 34086384-КД-4 є 18.02.2022. Самостійне виправлення позивачем 22.02.2022 власної помилки в тексті договору застави, який є додатком до кредитного договору № 34086384-КД-4, є лише датою накладання електронного підпису, а не датою укладання всього договору. Накладання електронного підпису 22.02.2022 на один з додатків до договору не змінило дату укладання кредитного договору № 34086384-КД-4. Дата укладання договору залишилась незмінною - 18.02.2022. Таким чином, кредитний договір № 34086384-КД-4 і всі додатки до нього мають одну єдину дату - 18.02.2022;
- 18.02.2022 ТОВ «Соколівські надра» здійснив цілу низку фінансових операцій на підтвердження укладання кредитного договору № 34086384-КД-4 саме 18.02.2022: - сплачені страховий платіж за договором страхування залогового майна в сумі 38402,35грн та комісію 1% за видачу кредиту КД-4 у відповідності до додатку №1 до договору в сумі 38402,35 грн;
- доводи відповідача про неможливість повідомити третю особу про відмову у видачі кредиту є такими, що не відповідають обставинам справи;
- відповідач з лютого 2022 року до цього часу не надіслав ні позивачу ні третій особі жодного листа чи повідомлення, яке б свідчило про те, що договір від 31.10.2019 № 34086384-КД-1 діє і що за ним обліковується хоч якась заборгованість. Так само банк не вів будь-якої претензійної роботи за вказаним договором.
Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги, відповідачем подано відзив, у якому Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" просить апеляційну скаргу відхилити, оскаржуване рішення залишити без змін.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.03.2025 справу №910/12023/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Тарасенко К.В., Гончаров С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 у справі № 910/12023/24; розгляд справи №910/12023/24 призначено на 07.05.2025.
07.05.2025 на адресу суду від представника ОСОБА_1 надійшла заява, сформована в системі «Електронний суд» 07.05.2025, про участь в судовому засіданні у справі №910/12023/24, призначеному на 07.05.2025, а також на усі наступні судові засідання, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
07.05.2025 розгляд справи №910/12023/24 не відбувся у зв'язку з перебуванням колегії суддів у відпустках.
Разом з тим, у зв'язку з продовженням перебування судді Тарасенко К.В. у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 19.05.2025 у справі №910/12023/24 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Сибіга О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 прийнято справу №910/12023/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Сибіга О.М., Гончаров С.А.; розгляд справи №910/12023/24 призначено на 18.06.2025; клопотання представника ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено; судове засідання по справі №910/12023/24 відбудеться у режимі відеоконференції.
У судове засідання 18.06.2025 з'явився представник відповідача.
Представники позивача та третьої особи не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Представник третьої особи про причини неявки суд не повідомив. Водночас, відеоконференція з представником позивача не відбулась у зв'язку з тим, що користувач не увійшов у систему, а в телефонному режимі повідомив, що очікував з'єднання, однак на момент початку судового засідання увійти до системи немає можливості, тому просив розглядати справу без його участі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представник позивача, що не з'явився, про дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності представника позивача що не з'явився у судове засідання.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасників судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
Представник відповідача у судовому засіданні надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, заперечив проти доводів, викладених у апеляційній скарзі, на підставі доводів, зазначених у відзиві на скаргу та просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, заслухавши пояснення представника відповідача, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, з наступних підстав.
Як підтверджено матеріалами справи, 18 лютого 2022 року між Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Соколівські надра» (позичальник) був укладений Кредитний договір № 34086384-КД-4 (далі - Кредитний договір), за умовами якого банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати позичальнику кредиту у вигляді згідно з п. А1 цього Договору, з лімітом та на цілі, зазначені у п. А2 цього Договору, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у третьому абзаці п. 2.1.2 цього Договору, в обмін на зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені цим Договором терміни.
Термін повернення кредиту зазначений у п. А3 цього Договору (п. 1.2 Кредитного договору).
Відповідно до пунктів А1, А2, А3 Кредитного договору вид кредиту - не відновлювальна кредитна лінія. Надається у вигляді не відновлювальної кредитної лінії в формі одноразового надання повної суми кредитного ліміту.
Ліміт цього Договору: 3 330 244,13 грн., у тому числі на наступні цілі:
- у розмірі 3 196 537,51 грн. на рефінансування кредитного договору № 34086384-КД-1 від 31.10.2019;
-у розмірі 133 706,62 грн., на сплату страхових платежів у випадках та у порядку, передбачених п.п. 2.1.5, 2.2.12 цього Договору.
Термін повернення кредиту 01.10.2024.
За умовами п. 2.1.2 Кредитного договору банк зобов'язується надати кредит шляхом перерахування кредитних коштів на підставі розрахункових документів позичальника на цілі, відмінні від сплати страхових платежів, у межах суми, обумовленої п. 1.1 цього Договору, а також за умови виконання позичальником зобов'язань, передбачених п. 2.2.1, 2.2.12 цього Договору.
Для отримання кредиту (або його частини - траншу) позичальник зобов'язується не пізніше дати отримання кредиту, що планується, надати до банку попередню вимогу в довільній формі із зазначенням суми кредиту та терміну його надання.
Зобов'язання з видачі кредиту або його частини згідно з умовами Договору виникають у банку з дня надання позичальником розрахункових документів на використання у межах зазначених у них сум у порядку, передбаченому п. 2.4.2 та з урахуванням п. 1.1 цього Договору. Зобов'язання з видачі кредиту або його частини на сплату страхових платежів виникають у банку у випадку непред'явлення позичальником документів, що підтверджують сплату страхових платежів за рахунок інших джерел.
Пунктами 2.3.6 та 2.3.10 Кредитного договору узгоджено, що банк має право відмовити позичальнику у видачі кредиту або будь-якої його частини за відсутності вільних грошових коштів, про що банк письмово повідомляє позичальника, а також без попереднього повідомлення позичальника в односторонньому порядку відмовитися від надання передбаченого Договором кредиту частково або в повному обсязі у випадку погіршення фінансового стану, некредитоспроможності позичальника та (або) зниження вартості предмету застави/іпотеки, використання кредиту не за цільовим призначенням, у випадку порушення позичальником зобов'язань, передбачених цим Договором, та (або) за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений.
Згідно з пунктами 6.1-6.3 Кредитного договору, цей Договір вважається укладеним з моменту його підписання шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису усіма його сторонами.
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання зобов'язань.
Цей Договір може бути змінений або розірваний за ініціативою однієї зі сторін у встановленому законом та цим Договором порядку.
Крім того, 18 лютого 2022 року між ОСОБА_1 (поручитель) та Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» (далі - кредитор) був укладений Договір поруки № 34086384-ДП-4/1 (далі - Договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання зобов'язань ТОВ «Соколівські надра» (боржник) зобов'язань за Кредитним договором № 34086384-КД-4 від 18.02.2022.
Відповідно до п. 1.5 Договору поруки у випадку невиконання боржником зобов'язань за Кредитним договором, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Сторони взаємно домовились, що порука за цим Договором припиняється через 15 років після укладення цього Договору. У випадку виконання боржником та/або поручителем всіх зобов'язань за Кредитним договором цей Договір припиняє свою дію.
Дострокове розірвання цього Договору здійснюється за письмовою згодою сторін (п. 4.1 та п. 4.3 Договору поруки).
Звертаючись з позовом до суду про розірвання вказаного Договору поруки в судовому порядку на підставі статті 652 Цивільного кодексу України у зв'язку з істотною зміною обставин, позивач зазначає, що сторони укладаючи Договір поруки не могли передбачити, що 24.02.2022 буде введено воєнний стан на всій території України та під час формування договору керувалися наявною на той час інформацією, виходили з того, що суттєва зміна обставин не відбудеться, однак відбулися суттєві (істотні) зміни обставин за укладеним 18.02.2022 між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 Договором поруки №34086384-ДП-4/1 від 18.02.2022, предметом якого є надання поруки поручителем перед Кредитором за виконання зобов'язань ТОВ «Соколівські надра» зобов'язань за Кредитним договором №34086384-КД-4 від 18.02.2022, відносно якого Донецька Промислово-Торгівельна Палата своїм висновком викладеним в Сертифікаті № 1400-23-3594 про форс-мажорні обставини щодо зобов'язання за кредитним договором № 34086384-КД-4 від 18.02.2022, вказала про неможливість: погашати кредит та сплачувати відсотки у термін з 01.03.2022.
Позивач зазначає, що фактично позбавлений того, на що розраховував при укладенні Договору поруки, оскільки враховуючи специфіку діяльності третьої особи наразі неможливо отримувати дохід від діяльності третьої особи за рахунок якого погашати заборгованість перед відповідачем, а у випадку звернення відповідача до позивача, як поручителя з вимогою погасити заборгованість, позивач не зможе звернути стягнення на майно третьої особи, після набуття прав кредитора, внаслідок окупації селища Покровське Бахмутської міської територіальної громади та м. Соледар Соледарської міської територіальної громади.
Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову, зазначає, що розглянувши звернення ОСОБА_1 від 30.09.2024 про розірвання Договору поруки, відповідач надав позивачу відповідь № 20.1.0.0.0/7-241016/70288 від 22.11.2024 про те, що Договір поруки, який він просить розірвати є припиненим. Відповідач зазначає, що з урахуванням висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, розірвання припиненого договору не є можливим. Також відповідач зазначає, що враховуючи пункти 2.1.2, 2.2.12, оскільки Договір застави обладнання № 34086384-ДЗ-4/2 від 18.02.2022, укладення якого є умовою для отримання кредитних коштів фактично було укладено 22.02.2022, у АТ КБ «Приватбанк» виникло зобов'язання видати кредитні кошти протягом 5 днів починаючи з 22.02.2022, проте 24.02.2022 в Луганській області, м. Сєвєродонецьк почались активні бойові дії, в зв'язку з чим, відповідач відмовив у видачі кредитних коштів по Кредитному договору № 34086384-КД-4 від 18.02.2022.
Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Спірний договір за своєю правовою природою є договором поруки.
Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Статтею ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов'язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Як встановлено статтею 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частинами 1, 2 статті 652 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Застосування статті 652 Цивільного кодексу України не пов'язане з порушенням договору іншою стороною. Ця стаття може застосовуватись лише в тому разі, коли сторона отримує належне виконання за договором.
Отже, закон пов'язує можливість розірвання договору одночасно з наявністю істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, та з наявністю чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин, з яких сторони виходили, укладаючи договір.
Поняття "істотна зміна обставин" є оціночним. Критерії визначення цього поняття закріплені в абз. 2 частини 1 статті 652 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
За відсутності істотної зміни обставин, тобто за незначної зміни обставин або за виникнення ускладнень у виконанні, які сторони могли розумно передбачити, договір відповідно до положень статті 652 Цивільного кодексу України не підлягає розірванню як за згодою сторін, так і за рішенням суду.
Укладаючи договір, сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей, проте під час виконання договору можуть виникати обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін.
При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, за яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватися будь-якою зміною обставин, що виникає під час виконання договору, проте лише істотна зміна обставин визнається підставою для пред'явлення вимоги про розірвання договору.
Отже, за загальним правилом у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути розірваний за згодою сторін, що відповідає свободі договору. При цьому можливість розірвання договору може бути обмежена, а саме у випадку, коли інше передбачено договором або випливає із суті зобов'язання.
Водночас договір у разі істотної зміни обставин може бути розірваним не лише за згодою сторін, а й на підставі рішення суду, зокрема, у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу / пропозицію про розірвання договору, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились. У такому разі суд при вирішенні питання на предмет можливості задоволення вимоги заінтересованої сторони має встановити факт зміни істотної обставини за наявності одночасно чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин.
Застосування статті 652 Цивільного кодексу України є відображенням у договірних правовідносинах справедливості, добросовісності, розумності як загальних засад цивільного судочинства з огляду на ті обставини, що на стабільність договірних відносин можуть вплинути непередбачувані фактори, що істотно порушують баланс інтересів сторін та суттєво знижують очікуваний результат для кожної зі сторін договору.
Існування одночасно чотирьох умов, що відповідно до частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України є необхідними для встановлення ускладнень у виконанні, достатніх для розірвання договору, вимагає з'ясування змісту кожної окремо взятої умови.
Так, першою умовою є умова про те, що в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане. Відповідно до цієї умови події, що нібито викликали ускладнення у виконанні договору і які можна назвати "істотною зміною обставин", повинні мати місце або стати відомими заінтересованій стороні після укладення договору. Названа умова є відсутньою якщо буде встановлено, що заінтересована у розірванні договору сторона знала про ці події і могла взяти їх до уваги в момент укладення договору, а не легковажно ігнорувати їх. Легковажно проігноровані події, які й створили ускладнення, або іншими словами "істотну зміну обставин", роблять неможливим для сторони, яка заінтересована розірвати договір, покладатися на ускладнення.
Друга умова - це умова про те, що зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення за всієї турботливості та обачності, які від неї вимагалися. Зазначена умова, з одного боку, вказує на характер причин, які зумовили зміну обставин, з іншого - передбачає оцінку поведінки заінтересованої сторони: чи могла вона усунути зазначені причини. Згідно з вимогами добросовісності виконання зобов'язань кожна зі сторін договору повинна вживати заходів щодо досягнення мети зобов'язання; вчиняти дії, направлені на полегшення виконання зобов'язання та уникати вчинення дій, які можуть обтяжити виконання зобов'язанням чи взагалі унеможливити його; не допускати порушення прав іншої сторони тощо. Тобто сторони мають докладати усіх зусиль для належного виконання договірного зобов'язання. Для відповідного обґрунтування вказаної умови суду необхідно належним чином проаналізувати умови укладеного сторонами договору та встановити належним чином обставини, які свідчили б про те, що сторона договору дійсно не може усунути обставин, які для неї істотно змінилися.
Третьою необхідною умовою є умова, що виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Для встановлення цієї умови слід довести порушення еквівалентності у відносинах сторін. Майнові інтереси сторін мають перебувати в збалансованому стані. Виконання договору за істотної зміни обставин може призвести до порушення цього балансу. При цьому фактор порушення співвідношення майнових інтересів сторін виступає не як суб'єктивний, а як об'єктивний критерій, фіксація якого здійснюється на підставі не стільки оцінки самими сторонами договору балансу своїх інтересів, скільки комплексного аналізу судом питання адекватності такої оцінки в умовах, що склалися.
Четвертою необхідною умовою є умова про те, що із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Випадки ускладнення у виконанні договору не можуть мати місця, якщо потерпіла сторона прийняла на себе ризик зміни обставин. Прийняття на себе ризику зміни обставин не обов'язково повинно бути прямо відображено у договорі, такий висновок може випливати із самого характеру та змісту зобов'язання.
Саме позивач при зверненні до суду з вимогами про розірвання договору насамперед повинен довести факт наявності передбачених чинним законодавством підстав для його розірвання.
Аналогічні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 910/5110/17, від 23.07.2019 у справі № 910/13249/17, від 01.08.2020 у справі № 910/16784/20.
Разом з тим, положеннями статті 559 Цивільного кодексу України встановлено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання. У разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов'язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов'язання.
Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем.
Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не погодився забезпечувати виконання зобов'язання іншим боржником у договорі поруки чи при переведенні боргу.
Порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов'язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов'язання не пред'явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред'явить позову до поручителя. Для зобов'язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов'язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов'язання.
В свою чергу, відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Отже, зобов'язання позичальника за кредитним договором, та як наслідок, і виникнення забезпечувальних зобов'язань у поручителя виникає першочергово за умови не самої обставини укладення Кредитного договору, а надання безпосередньо кредитну позичальнику.
Водночас, уклавши Кредитний договір, як зазначає в тому числі сам банк, як сторона, від дій якої залежить в подальшому правова кваліфікація Кредитного договору, як такого, за яким у позичальника виникли обов'язки з повернення кредитних коштів, АТ КБ «Приватбанк» було відмовлено у видачі кредиту за Кредитним договором № 34086384-КД-4 від 18.02.2022.
Доказів надання АТ КБ «Приватбанк» кредитних коштів ТОВ «Соколовські надра», як необхідної умови для виникнення у сторін зобов'язань за Кредитним договором у порядку статті 1054 Цивільного кодексу України, матеріали справи не містять і позивачем не надано.
В той же час, укладаючи Кредитний договір сторони погодили, що термін повернення кредиту - 01.10.2024.
За умовами п. 4.1 Договору поруки у випадку виконання боржником та/або поручителем всіх зобов'язань за Кредитним договором цей Договір припиняє свою дію.
Водночас, як підтверджено матеріалами справи та встановлено судом, банком третій особі не надавались кредитні кошти за Кредитним договором № 34086384-КД-4 від 18.02.2022 та відповідно станом на 01.10.2024 відсутні будь-які порушення зобов'язань позичальника за Кредитним договором, а відтак Договір поруки припинив свою дію. Дані обставини також підтверджується Листом АТ КБ «Приватбанк» № 20.1.0.0.0/7-241016/70288 від 22.11.2024, у якому банк зазначив: «Договір поруки № 34086384-ДП-4/1 від 18.02.2022, укладений між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , предметом якого є надання поруки поручителем перед АТ КБ «Приватбанк» за виконання зобов'язань ТОВ «Соколівські надра» за Кредитним договором № 34086384-КД-4 від 18.02.2022 припинено.».
Таким чином, обставини щодо припинення Договору поруки відповідачем не оспорюються та навпаки підтверджуються у його власних як листах до позивача, так і заявах по суті спору.
Натомість, саме позивачем не визнається факт припинення Договору поруки, в зв'язку з чим, ОСОБА_1 просить розірвати Договір поруки на підставі статті 652 Цивільного кодексу України.
Як зазначалось вище, закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України.
У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (частина друга статті 653 Цивільного кодексу України). Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили (частина третя цієї статті).
Разом з тим, судом встановлено, що фактично зобов'язання сторін за Договором поруки не виникали та Договір поруки припинився 01.10.2024, що у сукупності свідчить про неможливість розірвання Договору поруки, який вже є припиненим.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки кредитні кошти за Кредитним договором № 34086384-КД-4 від 18.02.2022 банком не видавались позичальнику та згідно умов Кредитного договору термін повернення кредиту - 01.10.2024, а Договір поруки № 34086384-ДП-4/1 від 18.02.2022 передбачено надання поруки позивачем лише за означеним Кредитним договором та відповідно означений Договір поруки припинився на підставі п. 4.1 Договору поруки, який кореспондується з частиною 4 статті 559 Цивільного кодексу України, вимога позивача про розірвання Договору поруки задоволенню не підлягає.
Доводи позивача, викладені у апеляційній скарзі щодо дати укладення Кредитного договору та Договору поруки, здійснення ТОВ «Соколівські надра» низки фінансових операцій на підтвердження укладання кредитного договору № 34086384-КД-4, не повідомлення банком позивача та третьої особи про неможливість видачі кредитних коштів за Кредитним договором, а також про те, що відповідач з лютого 2022 року до цього часу не надіслав ні позивачу ні третій особі жодного листа чи повідомлення, яке б свідчило про те, що договір від 31.10.2019 № 34086384-КД-1 діє і що за ним обліковується хоч якась заборгованість, не ведення претензійної роботи за договором від 31.10.2019 № 34086384-КД-1, не спростовують встановлених вище обставин.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не доведено належними та допустимим доказами наявність обставин для розірвання договору поруки у зв'язку з істотною зміною обставин, а відтак суд першої інстанції дійшов до обґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що всі інші доводи сторін не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Отже, колегія судів апеляційного суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивач у встановленому законом порядку не довів належними і допустимими доказами порушення своїх прав з боку відповідача, а доводи апеляційної скарги позивача висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, зводяться до незгоди зі встановленими судом обставинами та до переоцінки доказів.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 у справі №910/12023/24 слід відмовити, а оскаржуване рішення - залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 у справі №910/12023/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 у справі №910/12023/24 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.
4. Матеріали справи №910/12023/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до статей 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 14.07.2025.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді С.А. Гончаров
О.М. Сибіга