вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"18" червня 2025 р. Справа№ 911/2367/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Сибіги О.М.
Гончарова С.А.
за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 18.06.2025,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Томашівської сільської ради на рішення Господарського суду Київської області від 15.11.2024 (повний текст рішення складено 15.11.2024)
у справі №911/2367/24 (суддя Грабець С.Ю.)
за позовом Томашівської сільської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпан»
про стягнення 703 870,21 грн боргу,
У вересні 2024 року Томашівська сільська рада звернулась до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіпан" про стягнення боргу в сумі 703 870,21 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю у відповідача перед позивачем заборгованості зі сплати орендної плати за період з 01.01.2021 по 31.12.2022 у розмірі 703 870,21 грн.
Рішенням Господарського суду Київської області від 15.11.2024 у справі № 911/2367/24 відмовлено повністю в позові Томашівської сільської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіпан" про стягнення боргу.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач є гірничодобувним підприємством, а земельна ділянка, що передана для користування відповідачу на підставі договору, належить до земель добувної промисловості, тому розмір орендної плати за її користування підлягає визначенню, з урахуванням положень п. 284.4 ст. 284 Податкового кодексу України. При цьому, з податкових декларацій з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) відповідача за 2021 та 2022 роки вбачається, що відповідач сплатив орендну плату за 2021 рік у сумі 27 176,46 грн та за 2022 рік у сумі 29 894,10 грн, розраховану в розмірі, визначеному з урахуванням положень чинного законодавства, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 703 870,21 грн боргу є безпідставною.
Не погоджуючись з рішенням, Томашівська сільська рада звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 15.11.2025 у справі № 911/2367/24 скасувати, ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі, мотивуючі свої вимоги тим, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:
- поза увагою суду залишилась та обставина, що матеріали справи не містять ані доказів звернення відповідача із пропозицією внести зміни до договору оренди, ані погодження/визначення сторонами розміру орендної плати, зокрема з урахуванням положень пункту 284.4 статті 284 ПК України;
- суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не врахував правових позицій Верховного Суду щодо статті 21 Закону України «Про оренду землі», викладених у постановах від 27.03.2018 у справі №925/258/17, від 20.06.2018 у справі №813/3819/17;
- після внесення змін до пункту 284.4 статті 284 Податкового кодексу України Верховний Суд сформував сталий правовий висновок, щодо застосування даної норми права, який викладений у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №904/3714/18, від 16.07.2019 у справі №904/3720/18, від 08.08.2019 у справі №904/3706/18, від 27.08.2019 у справі №904/3718/18, від 11.09.2019 у справі №904/5638/18, від 18.09.2019 у справі №904/3712/18, від 24.09.2019 у справі №904/5636/18, від 15.10.2019 у справі №904/5630/18, від 22.10.2019 у справі №904/5639/18, від 29.10.2019 у справі №904/5628/18, від 09.02.2022 у справі №904/4748/20. При цьому скаржник стверджує, що при вирішення таких спорів суди застосовували правовою позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №921/530/18;
- посилання суду першої інстанції на постанову Касаційного господарського суду Верховного Суду від 16.09.2024 у справі №911/1583/24 є необґрунтованим, оскільки колегія суддів касаційного суду, вважаючи за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених у рішеннях Верховного Суду у справах №911/1580/23, №911/1581/23, №911/1582/23, не дотримався визначеного статтею 302 ГПК України порядку.
У відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіпан» просить апеляційну скаргу Томашівської міської ради залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 15.11.2025 у справі №911/2367/24 - без змін, наголошуючи на тому, що оскаржуване рішення є законним, обґрунтованим, прийнятим відповідно до норм матеріального та процесуального права, з урахуванням усіх обставин справи, у тому числі у відповідності до правових позицій у подібних правовідносинах у справах №911/1583/23 та №911/1584/23.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.12.2024, апеляційну скаргу Томашівської сільської ради на рішення Господарського суду Київської області від 15.11.2024 у справі № 911/2367/24, передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Хрипун О.О., судді: Мальченко А.О., Гончаров С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи №911/2367/24. Відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Томашівської сільської ради на рішення Господарського суду Київської області від 15.11.2024 у справі № 911/2367/24.
15.01.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №911/2367/24.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 апеляційну скаргу Томашівської сільської ради на рішення Господарського суду Київської області від 15.11.2024 залишено без руху. Запропоновано апелянту надати докази, що підтверджують сплату судового збору у сумі 15837,08 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 відкрито апеляційне оскарження за апеляційною скаргою Томашівської сільської ради на рішення Господарського суду Київської області від 15.11.2024, розгляд справи призначено на 04.03.2025.
04.03.2025 в судовому засіданні головуючим суддею Хрипуном О.О. було подано заяву про самовідвід від розгляду апеляційної скарги Томашівської сільської ради на рішення Господарського суду Київської області від 15.11.2024 у справі №911/2367/24.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 заяву судді Хрипуна О.О. про самовідвід від розгляду справи №911/2367/24 за апеляційною скаргою Томашівської сільської ради на рішення Господарського суду Київської області від 15.11.2024 задоволено. Справу №911/2367/24 передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення іншого складу суддів відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 06.03.2025 у справі №911/2367/24 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Сибіга О.М., Гончаров С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.03.2025 прийнято справу №911/2367/24 за апеляційною скаргою Томашівської сільської ради на рішення Господарського суду Київської області від 15.11.2024 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Сибіга О.М., Гончаров С.А., розгляд справи призначено на 01.04.2025.
31.03.2025 через систему «Електронний суд» від позивача до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про закриття провадження у справі №911/2367/24 на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 по справі оголошено перерву до 13.05.2025.
13.05.2025 розгляд справи №911/2367/24 не відбувся у зв'язку з перебуванням головуючого судді у відпустці за сімейними обставинами та перебуванням судді Гончарова С.А. у відпустці.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 розгляд справи №911/2367/24 призначено на 18.06.2025.
У судове засідання 18.06.2025 з'явився представник відповідача.
Представник позивача не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. У клопотанні про закриття провадження у справі, поданого через систему Електронний суд 31.03.2025, позивач просив розгляд справи провести без його участі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представник позивача, що не з'явився, про дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності представника позивача, що не з'явився у судове засідання.
Представник відповідача у судовому засіданні надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, заперечив проти доводів, викладених у апеляційній скарзі, просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
У відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно з частиною 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, заслухавши пояснення представника відповідача, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Як підтверджено матеріалами справи, 28 грудня 2009 року між Фастівською районною державною адміністрацією Київської області (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Сіпан" (орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки (далі-договір), відповідно до пункту 1. якого орендодавець на підставі розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 17 грудня 2009 року №1133 «Про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ «СІПАН» за рахунок земель державної власності надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, цільове призначення- землі добувної промисловості (код УКЦВЗ 3.1.1., для розробки Кощіївського родовища гранітів), яка знаходиться на території Дорогинської сільської ради Фастівського району Київської області.
Відповідно до пунктів 2, 5 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 5,6237 гектарів, кадастровий номер 3224983300:02:003:0031, надалі-земельна ділянка, нормативна грошова оцінка становить 1803520,59 грн.
Згідно з п. 8 договору, останній укладено на 10 (десять) років, починаючи з дати його державної реєстрації у відповідності до чинного законодавства. Після закінчення строку дії договору відповідач має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі відповідач повинен не пізніше ніж за 60 (шістдесят) днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
Відповідно до п. 9. договору орендна плата вноситься відповідачем у грошовій формі в розмірі 180352,06 грн на рік, що становить 10 (десять) відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Згідно з п.п. 9.1. п. 9. договору орендар сплачує орендну плату щомісячно рівними частинами по 15029,34 грн на місяць шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Дорогинської сільської ради: р/р №33212812700650, отримувач: УДК в Київській області МФО 821018, код ЗКПО 04361344.
За умовами пункту 10. договору обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за формою згідно додатку №1 до цього договору.
Пунктом 11. договору встановлено, що орендна плата вноситься до 30 числа кожного місяця, наступного за звітним.
Пунктом 13 договору оренди було також встановлено, що розмір орендної плати переглядається один раз на п'ять років у разі:
- зміни умов господарювання, передбачених договором;
- зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством;
- погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документально;
- в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пунктів 15 та 16 договору оренди земельна ділянка передається для в оренду для розробки Кощіївського родовища гранітів, цільове призначення земельної ділянки - землі добувної промисловості.
Умовами п.44 договору оренди визначено, що цей договір набирає чинності після його підписання сторонами та державної реєстрації.
Договір оренди зареєстрований Київською регіональною філією Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що вчинено запис від 28.01.2010, що підтверджується відповідною відміткою на сторінці 5 вказаного договору оренди.
Додатковою угодою № 1 від 22.06.2018 сторони внесли зміни до договору оренди та визначили в цій додатковій угоді, зокрема, що стороною орендодавця за цим договором оренди є Київська обласна державна адміністрація, надалі іменована - орендодавець, від імені якої на підставі розпорядження Київської обласної державної адміністрації №1134 від 17.12.2009 діє Фастівська районна державна адміністрація Київської області в особі уповноваженого керівника Фастівської РДА.
Сторони також дійшли згоди викласти п. 2 договору в наступній редакції: « 2. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 5,6237 га (кадастровий номер 3224983300:02:003:0031, надалі - земельна ділянка), цільове призначення - землі добувної промисловості, для розробки Кощіївського родовища гранітів, яка знаходиться на території Дорогинської сільської ради Фастівського району Київської області».
Згідно з частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлена в рішенні, у зв'язку з чим, необхідність їх повторного встановлення відсутня.
Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Одним із елементів верховенства права визначений принцип правової впевненості, який передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року в справі за заявою "Совтрансавто-Холдинг" проти України).
Так, рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/8535/20 від 15.09.2020 в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіпан" до Київської обласної державної адміністрації про визнання поновленими договорів оренди земельних ділянок відмовлено. У цьому рішенні суду, зокрема, встановлений факт продовження дії договору оренди земельної ділянки від 28.12.2009 на той самий строк та на тих самих умовах.
Як вбачається з даних Єдиного державного реєстру судових рішень, рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2020 у справі №910/8535/20 жодною особою не оскаржувалось та набрало законної сили 16.10.2020.
Згідно з розпорядженням Кабінету міністрів України «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області» №715-р від 12.06.2020, зокрема, Дорогинська сільська рада Фастівського району Київської області увійшла до складу Томашівської територіальної громади.
Підпунктом 9 п. 6-1 розд. V Закону України «Про органи місцевого самоврядування в Україні» встановлено, що до прийняття закону про адміністративно-територіальний устрій України закінчення повноважень сільських, селищних, міських рад, їхніх виконавчих органів, а також реорганізація сільських, селищних, міських рад, їхніх виконавчих органів як юридичних осіб у зв'язку із змінами в адміністративно-територіальному устрої України здійснюються з урахуванням таких положень: юридична особа - сільська, селищна, міська рада, розміщена в адміністративному центрі сформованої територіальної громади, є правонаступником прав та обов'язків усіх юридичних осіб сільських, селищних, міських рад, обраних розформованими територіальними громадами, з дня набуття повноважень новообраною радою.
Відповідно до п. 24 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:
а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);
б) оборони;
в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;
г) зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
ґ) під будівлями, спорудами, іншими об'єктами нерухомого майна державної власності;
д) під об'єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;
е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.
Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.
З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.
Надані до дня набрання чинності цим пунктом рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які відповідно до цього пункту переходять у комунальну власність, є чинними. Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов'язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цим пунктом, приймають сільські, селищні, міські ради.
Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади про викуп для суспільних потреб земельних ділянок приватної власності, прийняті до дня набрання чинності цим пунктом, є чинними, а заходи щодо відчуження таких земельних ділянок здійснюються органами, визначеними статтями 8 і 9 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності".
Особи, які отримали дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зазначені у підпункті "е" цього пункту, а також органи, що їх надали, зобов'язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. До 1 січня 2027 року зазначені землі та земельні ділянки не можуть бути передані у власність та користування будь-яким іншим особам, крім тих, яким надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою (крім передачі їх для розміщення об'єктів, передбачених статтею 15 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності"). У разі якщо до 1 січня 2027 року такі земельні ділянки не передані у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, такі земельні ділянки переходять у комунальну власність територіальної громади села, селища, міста, на території якої вони розташовані.
До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду».
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №272556537 від 31.08.2021 право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3224983300:02:003:0031 було зареєстровано за позивачем на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин».
Відповідно до частини 1 статті 374 Цивільного кодексу України суб'єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.
Так, Томашівська сільська рада є правонаступником всіх прав і обов'язків Фастівської районної державної адміністрації, у тому числі, є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3224983300:02:003:0031, переданої відповідачу, на підставі договору оренди земельної ділянки від 28.12.2009. Ці обставини були також встановлені рішенням Господарського Київської області в справі №911/1581/23 від 17.11.2023, залишеному без змін постановою Верховного Суду від 14.06.2024.
Судом також встановлено, що рішення Господарського Київської області в справі №911/1581/23 від 17.11.2023, залишеного без змін постановою Верховного Суду від 14.06.2024, позов Томашівської сільської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіпан" про стягнення 251 382,21 грн заборгованості за договором оренди земельної ділянки від 28.12.2009 за період з 01 квітня 2020 року до 31 грудня 2020 року задоволений повністю.
Крім цього, встановлено, що відповідач є гірничодобувним підприємством, основним видом господарської діяльності якого є добування декоративного та будівельного каменю, вапняку, гіпсу, крейди та глинистого сланцю, на підставі спеціального дозволу на користування надрами №3635 від 31.12.2004 року зі строком дії до 10 грудня 2034 року, акта про надання гірничого відводу №3161 від 26.12.2016 року, дозволу на виконання відкритих робіт №920.16.32 в період з 14 квітня 2016 року до 13 квітня 2021 року.
Вказане свідчать про те, що орендована земельна ділянка з кадастровим номером 3224983300:02:003:0031 використовується відповідачем для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин. Обставин, які б свідчили про використання орендованої земельної ділянки відповідачем з іншою метою, ніж за цільовим призначенням, судом не встановлено, і доказів на підтвердження протилежного позивачем не надано.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Томашівська сільська рада посилається на те, що борг відповідача перед позивачем становить 703 870,21 грн, а орендна плата розрахована в розмірі 10 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та за період з 01 січня 2021 року до 31 грудня 2021 року складала 362 352,75 грн, а за період з 01 січня 2022 року до 31.12.2022 року складала 398 588,02 грн. Водночас, відповідач сплатив орендну плату частково, а саме за 2021 рік - 27 176,46 грн, за 2022 рік - 29 894,10 грн, що і стало підставою для звернення до суду із даним позовом про стягнення з відповідача боргу по сплаті орендної плати в сумі 703 870,21 грн.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому послався на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Сіпан" є гірничодобувним підприємством, тому розмір орендної плати, згідно з договором, повинен визначатись з урахуванням п. 284.4 ст. 284 Податкового кодексу України, відповідно до якого, плата за землю за земельні ділянки, надані для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин справляється в розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 277 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України "Про оренду землі").
За змістом статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Частиною 3 статті 22 Закону України "Про оренду землі" визначено, що розрахунки щодо орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, здійснюються виключно у грошовій формі.
За змістом частини 4 статті 23 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності, передані в оренду на земельних торгах, не може бути зменшена за згодою сторін протягом строку дії договору оренди, а також у разі його поновлення.
Законом України від 07.12.2017 № 2245-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році" статтю 284 Податкового кодексу України доповнено пунктом 284.4, згідно з яким плата за землю за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 277 цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
При внесенні змін до пункту 284.4 статті 284 Податкового кодексу України законодавець застосував саме загальне поняття "плата за землю", яке включає як земельний податок, так і орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного суду від 09.02.2022 у справі № 904/4748/20).
Пунктом 284.4 статті 284 Податкового кодексу України також визначено суб'єктний склад осіб, щодо яких вона може бути застосована, а саме - гірничодобувні підприємства.
У статті 1 Гірничого закону України від 06.10.1999, який визначає правові та організаційні засади проведення гірничих робіт, визначено, що гірниче підприємство - цілісний технічно та організаційно відокремлений майновий комплекс засобів і ресурсів для видобутку корисних копалин, будівництва та експлуатації об'єктів із застосуванням гірничих технологій (шахти, рудники, копальні, кар'єри, розрізи, збагачувальні фабрики тощо).
Відповідно до статті 24 Гірничого закону України гірниче підприємство при проведенні гірничих робіт повинно мати: спеціальний дозвіл на користування надрами; акт про надання гірничого відводу (крім користувачів нафтогазоносними надрами); технічний проект, затверджений і погоджений у встановленому порядку; геолого-маркшейдерську, технічну та обліково-контрольну документацію (календарні плани розвитку гірничих робіт, проекти, паспорти, схеми).
Отже, положення пункту 284.4 статті 284 Податкового кодексу України можуть бути застосовані до підприємств, які за своїми ознаками належать до гірничих підприємств, оскільки добування корисних копалин є невід'ємною складовою їх статусу, і його дія поширюється не на всі земельні ділянки, які є в користуванні гірничодобувних підприємств, а лише на ті, що надані для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин (подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09.04.2024 у справі №925/1280/21).
Викладені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у подібних правовідносинах між тими ж сторонами, викладеною у постанові від 18.02.2025 у справі 911/1584/23.
Відповідно до п. 288.4. ст. 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
Податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу (п. 288.7 ст. 288 Податкового кодексу України).
Статтею 285 Податкового кодексу України передбачено, що базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).
Згідно з п. 266.7.4 ст. 266 Податкового кодексу України органи державної реєстрації прав на нерухоме майно зобов'язані у 15-денний строк після закінчення податкового (звітного) кварталу подавати центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, відомості, необхідні для розрахунку та справляння податку фізичними та юридичними особами, станом на перше число відповідного кварталу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 266.7.5. ст. 266 Податкового кодексу України встановлено, що платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і не пізніше 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об'єкта/об'єктів оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.
Відповідно до частини 1 статті 66 Земельного кодексу України до земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.
Землі промисловості можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності (частина 2 статті 66 Земельного кодексу України).
Вище зазначалось, що відповідно до п. 284.4 cт. 284 Податкового кодексу України плата за землю за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 277 цього Кодексу.
Пунктом 274.1 ст. 274 Податкового кодексу України встановлено, що ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для лісових земель не більше 0,1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.
Застосування п. 284.4 ст. 284 Податкового кодексу України є імперативною нормою, тому у випадку, коли сторони не внесли відповідні зміни до договору, такі обставини не спростовують необхідності застосування п. 284.4 ст. 284 Податкового кодексу України до спірних правовідносин, за наявності за встановленими обставинами цієї справи відповідних правових підстав (аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16.09.2024 у справі №911/1583/23).
За встановлених судом обставин вбачається, що відповідач є гірничодобувним підприємством, а земельна ділянка, що передана для користування відповідачу на підставі договору, належить до земель добувної промисловості, тому розмір орендної плати за її користування підлягає визначенню з урахуванням положень п. 284.4 ст. 284 Податкового кодексу України.
При цьому, як вбачається з податкових декларацій з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) відповідача за 2021 та 2022 роки, копії яких долучені до матеріалів справи, відповідач сплатив орендну плату за 2021 рік у сумі 27 176,46 грн та за 2022 рік у сумі 29 894,10 грн, розраховану в розмірі, визначеному з урахуванням положень чинного законодавства, у зв'язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача 703 870,21 грн боргу є безпідставною.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у позові.
Стосовно клопотання позивача про закриття провадження у справі №911/2367/24 на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, поданого 31.03.2025 через систему Електронний суд, колегія суддів зазначає наступне.
Стаття 231 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав, з яких господарський суд закриває провадження у справі.
Закриття провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Водночас, як на підставу закриття провадження у даній справі позивач посилається на те, що на дату подання позову 06.09.2024 був відсутній правовий висновок Верховного Суду що «застосування п. 284.4 ст. 284 Податкового кодексу України є імперативною нормою, тому у випадку, коли сторони не внесли відповідні зміни до договору, такі обставини не спростовують необхідності застосування п. 284.4 ст. 284 Податкового кодексу України до спірних правовідносин, за наявності за встановленими обставинами цієї справи відповідних правових підстав», який було сформульовано у постанові Верховного Суду від 18.02.2025 у справі №911/1583/23. Підстав для відступу від такого висновку Верховний Суд у постанові від 18.02.2025 у справі №911/1584/23 не знайшов. За таких обставин, скаржник вважає, що предмет спору, який існував на момент виникнення останнього, припинив існування в процесі розгляду справи №911/2367/24. Крім того, позивач просить повернути сплачений ним судовий збір у сумі 7468,38 грн за подання позову та 15837,08 грн за подання апеляційної скарги.
Розглянувши дане клопотання, колегія суддів зазначає, що спірні правовідносини у справах №911/1583/23, №911/1584/23 та у справі №911/2367/24 хоча і є подібними між тими ж сторонами, однак виникли на підставі різних договорів оренди земельних ділянок, за різні періоди і відповідно відмінні заявлені до стягнення суми. Водночас, формування Верховним Судом правового висновку у постанові від 18.02.2025 у справі №911/1584/23 щодо застосування положень п. 284.4 ст. 284 Податкового кодексу України не припиняє спору у даній справі. Предмет спору у даній справі є саме стягнення грошових коштів за договором оренди земельної ділянки, а не сформовані висновки суду касаційної інстанції, що викладені у відповідних постановах.
За вказаних обставин, відсутні підстави для задоволення клопотання позивача.
Посилання позивача на те, що судом першої інстанції не враховано висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, колегія суддів вважає необґрунтованим, з огляду на таке.
Постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №904/3714/18, від 16.07.2019 у справі №904/3720/18, від 08.08.2019 у справі №904/3706/18, від 27.08.2019 у справі №904/3718/18, від 11.09.2019 у справі №904/5638/18, від 18.09.2019 у справі №904/3712/18, від 24.09.2019 у справі №904/5636/18, від 15.10.2019 у справі №904/5630/18, від 22.10.2019 у справі №904/5639/18, від 29.10.2019 у справі №904/5628/18, від 09.02.2022 у справі №904/4748/20, від 16.02.2021 у справі №921/530/18, на які посилається скаржник, стосуються правовідносин щодо внесення змін до існуючого договору оренди землі, натомість спірні правовідносини у справі №911/2367/24, що розглядається, виникли у зв'язку з наявністю чи відсутністю підстав для стягнення заборгованості з орендної плати. Тому правовідносини у вказаних справах не є подібними із правовідносинами у справі, що розглядається.
Аналогічного висновку колегія суддів дійшла і щодо посилання скаржника на постанови Верховного суду від 27.03.2018 у справі №925/258/17, від 20.06.2018 у справі №813/3819/17, оскільки правовідносини у даних справах відрізняються за правовим регулюванням від правовідносин у справі, що розглядається, оскільки питання щодо можливості застосування положень пункту 284.4 статті 284 Податкового кодексу України не могло бути предметом розгляду у справах №925/258/17 та №813/3819/17, з урахуванням того, що законодавство змінилось лише з початку 2018 року, тобто відсутні підстави вважати, що правовідносини є подібними.
Доводи скаржника про те, що Верховний Суд у постанові від 16.09.2024 у справі №911/1583/24 не дотримався визначеного статтею 302 ГПК України порядку відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених у рішеннях Верховного Суду у справах №911/1580/23, №911/1581/23, №911/1582/23, колегія суддів вважає недоречним, оскільки оцінка дій суду касаційної інстанції викладена у його постановах не відноситься до компетенції суду апеляційної інстанції.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що всі інші доводи сторін не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Отже, колегія судів апеляційного суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивач у встановленому законом порядку не довів належними і допустимими доказами порушення своїх прав з боку відповідача, а доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, зводяться до незгоди зі встановленими судом обставинами та до переоцінки доказів.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Томашівської сільської ради на рішення Господарського суду Київської області від 15.11.2024 у справі № 911/2367/24 слід відмовити, а оскаржуване рішення - залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Томашівської сільської ради на рішення Господарського суду Київської області від 15.11.2024 у справі № 911/2367/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 15.11.2024 у справі № 911/2367/24 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.
4. Матеріали справи №911/2367/24 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до статей 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 14.07.2025
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді О.М. Сибіга
С.А. Гончаров