Справа № 377/544/24 Головуючий у суді І інстанції Бабич Н.С.
Провадження № 22-ц/824/9689/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
09 липня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Славутицького міського суду Київської області від 28 лютого 2025 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних,
У червні 2024 року товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Кей-Колект» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , в якому просило стягнути солідарно з відповідачів на його користь 3 % річних у розмірі 159 122,93 грн та судовий збір в сумі 3 028 грн.
Позовні вимоги обґрунтувало тим, що 11 квітня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком (далі - АКІБ) «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11332656000, за умовами якого відповідачка отримала кредитні кошти в сумі 28 000 доларів США зі сплатою 14 % річних.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 11 квітня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 30908Р60.
21 грудня 2009 року АКІБ «УкрСиббанк» змінило назву на публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) «УкрСиббанк».
Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 07 грудня 2010 року стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11332656000 від 11 квітня 2008 року в сумі 28 566,62 доларів США.
13 лютого 2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу № 2, відповідно до умов якого позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової і майнової вимоги по відношенню до відповідачів, як боржників за вищезазначеними договорами.
Ухвалою Славутицького міського суду Київської області від 19 липня 2013 року замінено стягувача ПАТ «УкрСиббанк» на його правонаступника - ТОВ «Кей-Колект».
Позивач зазначав, що рішення суду від 07 грудня 2010 року не виконано відповідачами, заборгованість за кредитним договором залишається не погашеною, а тому вони мають нести відповідальність у вигляді сплати новому кредитору 3 % річних від простроченої суми боргу, які передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, за період з 01 серпня 2017 року по 23 лютого 2022 року у розмірі 3 914,03 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 26 червня 2024 року складає 159 122,93 грн.
Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 28 лютого 2025 року позов ТОВ «Кей-Колект» задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кей-Колект» три проценти річних у розмірі 159 122,93 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кей-Колект» судові витрати по сплаті судового збору в сумі по 1 514 грн з кожного.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Працевитого Г.О. просить вказане судове рішення скасувати з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що зобов'язання відповідача є задавненим, а вимоги стягувача, які виникли на підставі рішення суду, не можуть бути захищені в судовому (примусовому) порядку, тому між сторонами виникло натуральне зобов'язання, до якого не можуть застосовуватись положення статті 625 ЦК України.
Оскільки кредитор пропустив строки пред'явлення виконавчих листів до виконання, вказане зобов'язання фактично є таким, що не підлягає захисту в судовому (примусовому) порядку, а відтак правовідносини між сторонами трансформувалися у натуральне зобов'язання.
Отже, ТОВ «Кей Колект» були нараховані 3 % річних до вимоги, яка існує в натуральному зобов'язанні, що суперечить положенням законодавства та актуальній судовій практиці.
Крім того, стверджує, що надані кредитором документи свідчать про припинення поруки поручителя ОСОБА_1 у зв'язку із зміною умов кредитного договору без погодження з поручителем.
Вказана підстава для припинення поруки прямо передбачена частиною першою статті 559 ЦК України.
Пунктом 2.1 договору поруки визначено, що кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови основного договору з боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя.
У рішенні суду від 07 грудня 2010 року, на яке посилається кредитор, зазначено, що до кредитного договору укладалася додаткова угода № 1 від 11 квітня 2008 року, додаткова угода № 1 від 06 лютого 2009 року, якими було змінено кінцевий строк повернення кредиту.
До матеріалів справи не були долучені вказані додаткові угоди, хоча укладання додаткових угод про зміну кінцевого строку кредиту свідчить про припинення поруки.
Відзиви на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції від учасників справи не надходили.
Сторони у призначене судове засідання не з'явилися і явку своїх представників не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомляли, тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Суд першої інстанції встановив, що 11 квітня 2008 року АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 уклали договір про надання споживчого кредиту № 11332656000, за умовами якого банк надав позичальнику кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 28 000 доларів США, що дорівнює еквіваленту 141 400,00 грн за курсом НБУ на дату укладення договору (а.с. 12-15, т. 1).
З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 11 квітня 2008 року АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 уклали договір поруки № 30908Р60 (а.с. 16, т. 1).
Крім того, 06 лютого 2009 року банк, позичальник та поручитель уклали додаткові угоди № 1 до кредитного договору та договору поруки від 11 квітня 2008 року, в яких погодили зміну умов кредитування, у тому числі і щодо кінцевого терміну повернення кредиту (справа № 2-572/2010, 2-870/2010).
07 грудня 2010 року Славутицький міський суд Київської області ухвалив рішення у справі № 2-572/2010 (2-870/2010), яким стягнув в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №1133266000 від 11 квітня 2008 року в сумі 28 566,62 доларів США, що за курсом НБУ станом на 08 червня 2010 року складало 226 276,22 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення набрало законної сили 18 грудня 2010 року (а.с. 17, 18, т. 1).
13 лютого 2012 року ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» уклали договір факторингу № 2 разом із додатками № 1 та № 2 до нього, відповідно до умов яких право вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 1133266000 та договором поруки № 30908Р60 від 11 квітня 2008 року перейшло від ПАТ «УкрСиббанк», яке є правонаступником АКІБ «УкрСиббанк», до ТОВ «Кей-Колект» (а.с. 56-58, 96-111, т. 1, а.с. 53, т. 2).
19 липня 2013 року Славутицький міський суд Київської області ухвалою у справі № 377/894/13-ц замінив стягувача ПАТ «УкрСиббанк» на його правонаступника - ТОВ «Кей-Колект» у виконавчому провадженні, відкритому з примусового виконання рішення суду від 07 грудня 2010 року у справі № 2-572/2010 (2-870/2010). Ухвала набрала законної сили 24 липня 2013 року (а.с. 19, т. 1).
Згідно з інформацією Славутицького відділу державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) № 27211 від 29 жовтня 2024 року, яка надійшла на виконання вимог ухвали суду від 08 жовтня 2024 року, станом на 29 жовтня 2024 року у відділі не перебувають на виконанні виконавчі листи № 2-572/2010 (2-870/2010), які видані 10 лютого 2011 року Славутицьким міським судом Київської області про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 1133266000 від 11 квітня 2008 року в сумі 28 566,62 доларів США, що за курсом НБУ станом на 08 червня 2010 року складає 226 276,22 грн, у зв'язку із чим неможливо надати інформацію чи проводились стягнення за вказаними виконавчими листами в межах виконавчих проваджень та належним чином завірені копії виконавчих проваджень з примусового виконання виконавчих листів (а.с. 141, т. 1).
З наданого позивачем розрахунку суми 3 % річних за період з 01 серпня 2017 року по 23 лютого 2022 року вбачається, що три проценти річних від простроченої суми заборгованості 28 566,62 доларів США становлять 3 914,03 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 26 червня 2024 року (1 дол. США = 40,6545 грн) складає 159 122,93 грн. (а.с. 11, т. 1).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідачів наявне невиконане зобов'язання у зв'язку з порушенням умов кредитного договору на підставі рішення Славутицького міського суду Київської області від 07 грудня 2010 року. Водночас така трансформація зобов'язання сама по собі не спростовує обставин його виникнення з умов кредитного договору, у тому числі і щодо суми основного зобов'язання відповідачів, а тому позивач, який набув право вимоги до останніх, на підставі частини другої статті 625 ЦК України має право на отримання 3 % річних від суми стягнутої заборгованості за кредитом за період прострочення грошового зобов'язання в межах трирічного строку позовної давності з 01 серпня 2017 року по 23 лютого 2022 року в сумі 159 122,93 грн.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За змістом цієї норми, правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов'язанням.
У частині першій статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
Колегія суддів відхиляє посилання відповідача в апеляційній скарзі на правові висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц.
Так, Верховний Суд у постанові від 06 березня 2019 року по справі № 757/44680/15-ц здійснив тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України та дійшов висновку про те, що: 1) натуральним є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном; 2) конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку; 3) кредитор в натуральному зобов'язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
У вказаній справі, дійшовши висновку про натуральний характер зобов'язання, суд касаційної інстанції виходив з того, що вимога кредитора не може бути захищена в судовому порядку за спливом позовної давності.
Разом з тим, у даній справі судом першої інстанції встановлені інші фактичні обставини справи, зокрема, що заборгованість за кредитним договором № 11332656000 від 11 квітня 2008 року була стягнута з боржників на користь кредитора рішенням Славутицького міського суду Київської області від 07 грудня 2010 року, яке набрало законної сили.
Сторони не заперечували тих обставин, що вищевказане рішення у справі № 2-572/2010 (2-870/2010) за позовом ПАТ «Укрсиббанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості не виконано.
За таких обставин відсутні підстави вважати зобов'язання відповідачів за кредитним договором натуральним зобов'язанням, оскільки вимога позивача про стягнення заборгованості за кредитом вже захищена у судовому (примусовому) порядку.
Подібні висновки викладені у постановах (ухвалах) Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 759/4755/19 (провадження № 61-14506св20) та від 05 лютого 2024 року у справі № 643/20483/20 (провадження № 61-1120ск24).
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) зазначено, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання; наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) також вказано про те, що правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Таким чином, питання щодо примусового невиконання рішення Славутицького міського суду Київської області від 07 грудня 2010 року не свідчить, що зобов'язання відповідачів з погашення кредитної заборгованості є задавненим, тобто набуло характеру натурального зобов'язання. Наявність судового рішення, яким задоволено позов кредитора про захист порушеного права, виключає можливість визнання зобов'язання натуральним або задавненим, тому обставини, на які відповідач посилається в апеляційній скарзі не мають правового значення для вирішення даного спору.
При цьому 3 % річних за період прострочення сплати основного боргу нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних від суми стягнутого боргу за кредитним договором у розмірі 159 122,93 грн є безпідставними, ґрунтуються на помилковому тлумаченні положень статті 625 ЦК України та розумінні спірних правовідносин, зокрема, поняття «задавненого зобов'язання» при попуску строку позовної давності та строку пред'явлення виконавчого листа до виконання.
Щодо аргументів апеляційної скарги відповідача про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог з підстав припинення поруки у зв'язку із зміною умов кредитного договору без погодження з поручителем, то суд апеляційної інстанції апеляційної інстанції також вважає їх безпідставними.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Правовий аналіз норм статей 526, 599, 611, 625 ЦК України свідчить про те, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору та не звільняє боржника від цивільно-правової відповідальності, передбаченої статтею 625 цього Кодексу.
Такий правовий висновок узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).
У справі, яка переглядається, ТОВ «Кей-Колект» просило стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 3 % річних від простроченої суми боргу у розмірі 28 566,62 доларів США, яка стягнута з них рішенням Славутицького міського суду Київської області від 07 грудня 2010 рокуу справі № 2-572/2010 (2-870/2010), що є чинним і набрало законної сили.
Тобто, грошове зобов'язання відповідача ОСОБА_1 перед позивачем виникло на підставі рішення суду, яким стягнуто заборгованість за кредитним договором.
Рішення суду про стягнення заборгованості засвідчило право кредитора, у тому числі на звернення до суду із позовом на підставі статті 625 ЦК України про стягнення трьох процентів річних за весь період прострочення виконання рішення суду як до боржника, так і до поручителя, оскільки останній, у зв'язку з ухваленням відповідного судового рішення про стягнення боргу, також набув статусу боржника.
Більше того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (провадження № 14-143цс20) зроблено правовий висновок про те, що після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів поручитель не може окремо ініціювати вирішення спору про визнання відсутності у кредитора права вимоги (про визнання поруки припиненою). Такий окремий позов не є належним способом захисту, а тому його не можна задовольнити. Наявність у поручителя відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування банком боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення коштів. Оскільки банк ініціював вирішення такого спору, поручитель може ефективно захистити своє право саме у цій справі, заперечуючи проти позову кредитора, наприклад, через те, що порука припинилася (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункти 62-63)).
Згідно із вимогами частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, суд апеляційної інстанції зауважує, що доводи відповідача про припинення поруки підлягали судовій оцінці у справі № 2-572/2010 (2-870/2010) при вирішенні вимог первісного кредитора про стягнення заборгованості з поручителя.
За наведених обставин, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у справі доказам, правильно застосувавши наведені вище норми матеріального права, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач має право на стягнення з відповідачів в солідарному порядку передбачених статтею 625 ЦК України 3 % річних за період із 01 серпня 2017 року по 23 лютого 2022 року у розмірі 159 122,93 грн.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на власному тлумаченні і розумінні відповідачем спірних правовідносин та обставин справи, вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що районним судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду вищевикладене, апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а рішення Славутицького міського суду Київської області від 28 лютого 2025 року у даній справі - без змін.
У такому разі розподіл судових витрат відповідача не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.
З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Славутицького міського суду Київської області від 28 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній