09 липня 2025 року м. Київ
Справа №358/878/18
Апеляційне провадження №22-ц/824/7016/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Верланова С.М., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Федорчук Я.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на рішення Богуславського районного суду Київської області, ухваленого під головуванням судді Романенко К.С. 10 січня 2025 року в м. Богуслав, у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укртрансгаз» про стягнення заробітної плати та моральної шкоди,
У червні 2015 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь 101520,94 грн заробітної плати за період з 01 вересня 2017 року по 31 травня 2018 року та 50000,00 грн моральної шкоди.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що він працював у відповідача на посаді інженера групи метрології дільниці автоматизації виробництва та телемеханіки Богуславського промислового майданчика Золотоніського виробничого управління магістральних газопроводів та був незаконно звільнений з роботи наказом начальника Золотоніського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів №40-к від 06 травня 2015 року.
Богуславський районний суд Київської області своїм рішенням від 10 листопада 2015 року у справі №358/1223/15-ц задовольнив його позов до ПАТ «Укртрансгаз» та поновив на роботі з 06 травня 2015 року.
Рішенням від 31 серпня 2017 року у справі №358/630/17 Богуславський районний суд Київської області, спираючись на рішення Богуславського районного суду від 10 листопада 2015 року у справі №358/1223/15-ц, задовольнив його позов до ПАТ «Укртрансгаз» та постановив стягнути з відповідача на його користь 217416,26 грн середнього заробітку, 35581,55 грн компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати та 10000,00 грн моральної шкоди.
Апеляційний суд Київської області постановою від 19 січня 2018 року у справі №22ц780/79/2018 змінив рішення Богуславського районного суду у справі №358/630/17 від 31 серпня 2017 року і постановив стягнути з ПАТ «Укртрансгаз» на його користь 291929,35 грн середньої заробітної плати. В решті, рішення Богуславського районного суду від 31 серпня 2017 року залишено без змін.
Позивач також зазначає, що він перебуває на службі в Збройних Силах України за контрактом, що підтверджується довідкою Богуславського РВК та копіями контрактів, а тому згідно ст.119 КЗпП за ним повинно зберігатися місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, на якому працював до призову. Однак, незважаючи на те, що згідно рішення суду та наказу начальника Золотоніського ЛВУ МГ, він перебуває в трудових відносинах з АТ «Укртрансгаз», всупереч діючих нормативних актів (ст. 43 Конституція України, ст.ст. 115, 119 КЗпП України, ст. 21 Закону України «Про оплату праці») заробітна плата йому не виплачується з 01 вересня 2017 року, що призвело до втрати ним нормальних життєвих зав'язків і вимагало додаткових зусиль для організації його життя та завдало йому моральної шкоди, яку він оцінює в 50000,00 грн.
В заяві - розрахунку від 30 листопада 2018 року ОСОБА_1 було наведено розрахунок заробітної плати з урахування надбавки за вислугу років, індексації та компенсації за період з вересня 2017 року по травень 2018 року на загальну суму 111695,97 грн /т.1 а.с.83-84/.
В заяві - розрахунку від 27 грудня 2018 року ОСОБА_1 було наведено розрахунок заборгованості по заробітній платі з урахування надбавки за вислугу років, індексації та компенсації за період з вересня 2017 року по грудень 2018 року на загальну суму 206826,56 грн /т.1 а.с.94-95/.
21 жовтня 2024 року до суду від ОСОБА_1 надійшла заява, в якій позивач просить справу за його позовом розглянути на його користь згідно заявлених ним позовних вимог та додатково зазначає, що Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанції у цій справі на підставі того, що нібито їм не надано відповідачу доказів щодо проходження військової служби в лавах ЗСУ, однак дані докази у вигляді відповідних довідок та контрактів містяться в матеріалах судової справи, відповідач з ними ознайомлений в процесі судового провадження, зауважень не висловлював, додав копії листів та копії підтвердження поштового вручення.
Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 10 січня 2025 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укртрансгаз» про стягнення заробітної плати та моральної шкоди - задоволено частково.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за період з 01 вересня 2017 року по 31 грудня 2018 року в розмірі 206826,56 грн та в порядку відшкодування моральної шкоди 5000,00 грн, а всього 211826,56 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Сторони у справі не погодились з вказаним рішенням суду.
Позивач ОСОБА_1 в апеляційній скарзі вказує на незаконність рішення суду в частині незадоволених позовних вимог, вважає, що визначений судом розмір компенсації моральної шкоди є несправедливим, адже він не компенсує всіх душевних страждань та клопотів, які було завдано позивачу та не є належним фінансовим попередженням відповідачу щодо недопущення подібних дій у майбутньому.
На підставі викладеного, просить частково скасувати рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутої моральної шкоди та змінити резолютивну частину рішення, задовольнивши позовні вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди в повній мірі.
Відповідач АТ «Укртрансгаз» вказує на те, що рішення суду в частині задоволених позовних вимог ухвалено при вибірковому та неповному з'ясуванню обставин справи.
Представник зазначає, що судом першої інстанції не було належним чином повідомлено відповідача про початок розгляду справи та розгляд справи в суді першої інстанції, що свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме ст. 272 ЦПК України.
Також представник відповідача вказує, що судом першої інстанції не було досліджено належним чином обставини, на які звертав увагу Верховний Суд у постанові від 23 червня 2021 року, а саме чи звертався позивач до відповідача стосовно проходження військової служби у період з 01 вересня 2017 року по 31 грудня 2018 року. Такі докази в матеріалах справи відсутні, тому висновки суду першої інстанції про те, що відповідачу нібито було відомо про перебування позивача на військовій службі у вказаний період безпідставні. Крім того відсутні в матеріалах справи виконання позивачем трудових обов'язків у період з 01 вересня 2017 року по 31 грудня 2018 року. Таким чином позивачем не доведено порушення його прав відповідачем.
Представник відповідача також вказує на те, що жодних доказів понесення моральних страждань, їх обґрунтування позивачем не надано, що свідчить про відсутність у останнього таких душевних страждань та моральної шкоди.
На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
Відповідачем також був поданий відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому заперечуються доводи позивача щодо стягнення компенсації моральної шкоди у більшому розмірі та вказується на відсутність заподіяння такої шкоди діями відповідача. Тому відповідач просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
В судовому засіданні представник відповідача - Мотлях О.О. підтримав апеляційну скаргу подану відповідачем з підстав викладених у ній та просив про її задоволення. Проти доводів апеляційної скарги позивача заперечував, просив залишити її без задоволення.
Позивач в судове засідання повторно не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується звітом сформованим автоматично засобами АСЕД «Апеляція».
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з такого.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, щодо його належного повідомлення про судовий розгляд справи. А тому вказане питання підлягає вирішенню першочергово.
Ухвалою суду першої інстанції від 23 червня 2018 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи /т.1 а.с.23/.
Відповідач отримав копію ухвали суду про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви 02 липня 2018 року /т.1 а.с.24/.
Представник відповідача приймав участь в судових засіданнях при першому розгляді справи 18 липня 2018 року, 07 серпня 2018 року, 25 листопада 2018 року, 30 листопада 2018 року, 04 січня 2019 року /т.1 а.с.29,51,80,85,101/.
Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 04 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 травня 2019 року, позов було задоволено.
Стягнено з АТ «Укртрансгаз» на користь ОСОБА_2 206826,56 грн середнього заробітку за період з 01 вересня 2017 року по 31 грудня 2018 року та 10000 грн моральної шкоди, всього 216826, 56 грн.
Стягнено з АТ «Укртрансгаз» на користь держави 3252,39 грн судового збору /т.1 а.с.102-106, 160-166/.
Постановою Верховного Суду від 23 червня 2021 року рішення Богуславського районного суду Київської області від 04 січня 2019 року та постанова Київського апеляційного суду від 29 травня 2019 року скасовані, а справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд касаційної інстанції вказав на те, що суди попередніх інстанцій не встановили, чи звертався позивач до відповідача стосовно проходження військової служби у відповідний період з 01 вересня 2017 року по 31 грудня 2018 року, чи були у розпорядженні відповідача копії відповідних контрактів від 20 червня 2017 року, від 13 лютого 2018 року та включно по 31 грудня 2018 року, у зв'язку з цим, чи виник у відповідача обов'язок нарахування йому середнього заробітку, чи є підстави для притягнення відповідача до відповідальності за порушення прав працівника, передбаченої ст. 237-1 КЗпП України; не надали оцінки доводами відповідача про те, що заяви про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення 206826,56 грн середнього заробітку за період з 01 вересня 2017 року по 31 грудня 2018 року позивач у встановленому ЦПК України порядку та строки не подавав, а поданий до суду 27 грудня 2018 року розрахунок заборгованості не є такою заявою /т.1 а.с.229-233/.
Справа була повернута до суду першої інстанції 12 липня 2021 року /т.1 а.с.247/.
Згідно з протоколом від 12 липня 2021 року автоматизований розподіл судової справи не відбувся, так як не вистачає потрібної кількості суддів для розподілу /т.1 а.с.248/.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 13 липня 2021 року визначено головуючим суддю Кіхтенко С.О. /т.1 а.с.249/.
Розпорядженням Богуславського районного суду Київської області від 25 червня 2024 року призначений повторний автоматизований розподіл справи /т.2 а.с.1/.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 26 червня 2024 року визначено головуючим суддю Романенко К.С. /т.2 а.с.2/.
При новому розгляді справи, ухвалою суду першої інстанції від 02 жовтня 2024 року справа прийнята до провадження та призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін. Запропоновано відповідачу протягом 15 днів з дня отримання цієї ухвали подати відзив на позов /т.2 а.с.3/.
В матеріалах справи наявна довідка про доставку електронного документу - ухвали суду від 02 жовтня 2024 року ОСОБА_1 на його електронний кабінет /т.2 а.с.4/.
09 жовтня 2024 року позивачем через систему «Електронний суд» подано клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження /т.2 а.с.5-6/.
Ухвалою суду першої інстанції від 10 жовтня 2024 року відмовлено в задоволені заяви позивача ОСОБА_1 про перехід у загальне позовне провадження /т.2 а.с.7/.
В матеріалах справи наявна довідка про доставку електронного документу - ухвали суду від 10 жовтня 2024 року ОСОБА_1 на його електронний кабінет /т.2 а.с.8/.
Згідно з даними реєстру на відправлення рекомендованої з повідомленням кореспонденції суду, 14 жовтня 2024 року судом було здійснено відправлення на поштову адресу відповідача «Укртрансгаз» /т.2 а.с.9/.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
В силу п. 1 та п.4 ч.4 ст. 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема, малозначних справ та справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
В п.1 ч. 6 цієї статті визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (ч.9 ст.19 ЦПК України).
Згідно з п.п.1,3 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються, зокрема, малозначні справи та справи, що виникають з трудових відносин.
Частиною 2 ст. 274 ЦПК України визначено, що у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
У п.5 ч. 4 ст. 274 ЦПК України вказано, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах в яких ціна позову перевищує 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2024 року був визначений у розмірі 3028 грн.
В порядку визначеному ст. 278 ЦПК України відзив подається протягом п'ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі. Треті особи мають право подати пояснення щодо позову в строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, а щодо відзиву - протягом десяти днів із дня його отримання.
Положеннями ст. 279 ЦПК України визначені особливості розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження
Так, відповідно до ч.1 цієї статті розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Положеннями ч.5 цієї статті визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до ч. 2 ст.128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою.
В порядку визначеному ст.190 ЦПК України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу. Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі учасникам справи надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів, крім випадків, якщо позов подано в електронній формі через електронний кабінет.
Водночас ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (частина перша статті 8 ЦПК України).
У пункті 7 розділу І рішення від 28 березня 2024 року у справі «Діденко проти України» ЄСПЛ зазначив, що загальна концепція справедливого судового розгляду, яка охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу [рішення у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain), від 23 червня 1993 року, пункт 63, Серія А № 262], вимагає, щоб особу, щодо якої порушено провадження, було поінформовано про цей факт [рішення у справі «Діліпак та Каракайя проти Туреччини» (Dilipak and Karakaya v. Turkey), заяви № 7942/05 та № 24838/05, пункт 77, від 04 березня 2014 року]. Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною [рішення у справах «Авотіньш проти Латвії» [ВП] () [GC], заява № 17502/07, пункт 119, ЄСПЛ 2016, та «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів» (Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands), від 27 жовтня 1993 року, пункт 33, Серія А № 274]. Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитися із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі із апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження із цього приводу. Під загрозою стоїть упевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, inter alia, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи [рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пункти 17 та 18, від 06 лютого 2001 року].
У пункті 8 розділу І цього рішення вказано, що у разі невручення стороні належним чином судових документів, вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні [рішення у справі «Заводнік проти Словенії» (Zavodnik v. Slovenia), заява № 53723/13, пункт 70, від 21 травня 2015 року].
Верховний Суд у постанові від 23 квітня 2025 року у справі № 683/131/24 вказав на те, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до частини п'ятої статті 279 ЦПК України, тобто без повідомлення учасників справи, суд першої інстанції не дотримався вимог статті 190 ЦПК України, зокрема не повідомив ОСОБА_2 про пред'явлення до неї позову, не пересвідчився в отриманні нею ухвали про відкриття провадження у справі разом із позовною заявою з додатками до неї, тобто не виконав вимог процесуального закону про розгляд справи з дотриманням принципів рівності сторін та відкритості інформації щодо справи.
З наведених обставин у цій справі справи, виходячи з предмету спору та розміру заявлених позовних вимог, апеляційний суд вважає, що призначення судом першої інстанції при новому розгляді справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін не є порушенням норм процесуального права.
Разом з тим після повернення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, у проміжок часу з липня 2021 року до жовтня 2024 року будь-які процесуальні дії не здійснювались, дані про вручення відповідачу ухвали суду про прийняття справи до провадження та призначення розгляду справи в спрощеному порядку без виклику сторін в матеріалах справи відсутні. При цьому слід звернути увагу на те, що долучений до матеріалів справи реєстр відправлень не містить відмітки поштового відділення, також відсутні дані про вручення чи причини невручення такого відправлення. Крім того відповідач у справі є юридичною особою та має електронний кабінет у системі «Електронний суд».
Зазначене дає підстави для висновку про те, що суд першої інстанції, не вживши спроб встановити, чи був повідомлений відповідач про новий розгляд справи, позбавив його можливості надати заперечення щодо позовних вимог, з урахуванням висновків суду касаційної інстанції та вирішив спір по суті з порушенням закріпленого у статті 6 Конвенції принципу рівності сторін.
Таким чином доводи апеляційної скарги відповідача щодо неналежного їх повідомлення про новий розгляд справи знайшли своє підтвердження, що у свою чергу є самостійною підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення судом апеляційної інстанції.
Наступним процесуальним питанням яке підлягає до вирішення є питання визначення меж заявлених позовних вимог, оскільки Верховний Суд передаючи справу на новий розгляд вказав, зокрема, на те, що суди не надали оцінки доводами відповідача про те, що заяви про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення 206826,56 грн середнього заробітку за період з 01 вересня 2017 року по 31 грудня 2018 року позивач у встановленому ЦПК України порядку та строки не подавав, поданий до суду 27 грудня 2018 року розрахунок заборгованості такою заявою не є.
В силу ч.1 ст.417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Відповідно до п.2 ч.2 ст. 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Положеннями ч.5 ст.49 ЦПК України у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частинами третьою, четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копій такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. Таке надсилання може здійснюватися в електронній формі через електронний кабінет з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі.
Згідно з положеннями ч.2 ст. 279 ЦПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При зверненні до суду з позовом позивачем було вказано про порушене право у зв'язку з невиплатою відповідачем йому заробітної плати у період з 01 вересня 2017 року по 31 травня 2018 року, в розмірі 101520,94 грн.
Провадження у справі було відкрито ухвалою суду першої інстанції від 23 червня 2018 року та цією ж ухвалою справу було призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.
Згідно з протоколами судових засідань розгляд справи по суті розпочався 07 серпня 2018 року, так як в цьому судовому засіданні учасники виступали із вступним словом. Також у протоколі цього судового засідання було зазначено про повернення заяви про уточнення позовних вимог позивачу.
В заяві від 30 листопада 2018 року позивач вказав на те, що його стаж роботи на підприємстві становив 10 років, а тому він, на підставі Положення про порядок виплати щомісячної винагород за вислугу років (надбавки за стаж роботи) працівникам АТ «Укртрансгаз», має право на виплату щомісячної винагороди за вислугу років у розмірі 10 відсотків та навів розрахунок за період з вересня 2017 року по травень 2018 року з урахуванням інфляції та компенсації на загальну суму 111695,97 грн /т.1 а.с.83-84/.
Тобто заяві від 30 листопада 2018 року позивачем був наведений розрахунок в межах первісно заявлених позовних вимог, тобто у період з вересня 2017 року по травень 2018 року.
В заяві від 27 грудня 2018 року позивач також вказав на те, що його стаж роботи на підприємстві становив 10 років, а тому він, на підставі Положення про порядок виплати щомісячної винагород за вислугу років (надбавки за стаж роботи) працівникам АТ «Укртрансгаз», має право на виплату щомісячної винагороди за вислугу років у розмірі 10 відсотків та навів розрахунок за період з вересня 2017 року по грудень 2018 року з урахуванням інфляції та компенсації на загальну суму 206826,56 грн /т.1 а.с.94-95,99/.
Тобто заява від 27 грудня 2018 року визначена позивачем як «заява - розрахунок заборгованості станом на 27.12.18р.» і не була сформована позивачем як заява про збільшення позовних вимог.
Згідно з протоколом судового засідання від 27 грудня 2018 року представник відповідача участі не приймав і за його клопотанням була продовжена перерва в судовому засіданні до 04 січня 2019 року.
В судовому засіданні 04 січня 2019 року, згідно з протоколом, суд дослідив розрахунок заборгованості, дані про прийняття судом ухвали про прийняття заяви про збільшення позовних вимог відсутні. Проте зі змісту рішення суду першої інстанції від 04 січня 2019 року вбачається, що судом при першому розгляді були розглянуті позовні вимоги про стягнення заробітної плати за період з 01 вересня 2017 року по 31 грудня 2018 року.
При новому розгляді справи ухвалою суду першої інстанції від 25 листопада 2024 року витребувано у ОСОБА_1 докази, що належним чином підтверджують факт направлення відповідачу заяви про уточнення позовних вимог та додані до неї документи, що відповідає вимогам ч.5 ст.49ЦПК України /т.2 а.с.19-20/.
В матеріалах справи наявна довідка про доставку електронного документу - ухвали суду від 25 листопада 2024 року ОСОБА_1 на його електронний кабінет 25 листопада 2024 року /т.2 а.с.8/.
16 грудня 2024 року на виконання ухвали суду від 25 листопада 2024 року позивачем ОСОБА_1 було надано в оригіналі поштове повідомлення про вручення кореспонденції ПАТ «Укртрансгаз» 28 листопада 2024 року та опис вкладення від 27 листопада 2018 року, в якому зазначено «заява про збільшення позовних вимог» /т.2 а.с.23-24/.
В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції вказав на те, що станом на 27 грудня 2018 року позивачем було здійснено розрахунок заборгованості по заробітній платі починаючи з 01 вересня 2017 року по 31 грудня 2018 року у розмірі 206826, 56 грн, що по суті є збільшенням розміру позовних вимог, який станом на 26 грудня 2024 року подано у відповідності до вимог с. 49 ЦПК України та надано суду докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів відповідачу.
Дослідивши всі процесуальні дії щодо цієї заяви апеляційний суд приходить до висновку, що позивачем у заяві від 27 грудня 2018 року був збільшений період за який він вважав виникла заборгованість із заробітної плати і у зв'язку з цим був збільшений і розмір цієї заборгованості. Проте вказана заява не була сформована позивачем як заява про збільшення позовних вимог, вона була подана після початку першого судового засідання, вона не була вручена відповідачу в судовому засіданні, так як його представник був відсутній і відсутні докази її направлення в порядку визначеному ч.5 ст. 49 ЦПК України, так як поштове повідомлення сформоване 27 листопада 2018 року не може свідчити про направлення відповідачу заяви від 27 грудня 2018 року у саме у цій справі.
А отже висновок суду першої інстанції про те, що заява подана у відповідності до вимог статті 49 ЦПК України та надано суду докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів відповідачу слід визнати безпідставним. При цьому слід звернути увагу на те, що скасовуючи попередні судові рішення у цій справі суд касаційної інстанції вказав на те, що розрахунок заборгованості поданий до суду 27 грудня 2018 року не є заявою про збільшення позовних вимог, що не враховано судом першої інстанції.
Таким чином предметом розгляду і оцінки у цій справі є порушене право у зв'язку з невиплатою відповідачем позивачу заробітної плати у період з 01 вересня 2017 року по 31 травня 2018 року, в розмірі 101520,94 грн.
По суті спірних правовідносин судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 працював на посаді інженера групи метрології дільниці автоматизації та телемеханіки Богуславського промислового майданчика Золотоніського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів філії УМГ «Черкаситрансгаз» ПАТ «Укртрансгаз» з 26 лютого 2007 року та був звільнений з роботи наказом начальника Золотоніського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів №40-к від 06 травня 2015 року за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором, відповідно до пункту 3 статті 40 КЗпП України /т.1 а.с.42/.
Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 10 листопада 2015 року у справі №358/1223/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 08 грудня 2016 року, позов ОСОБА_1 до ПАТ «Укртрансгаз» задоволено. Скасовано наказ начальника Золотоніського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів №40-к від 06 травня 2015 року про звільнення з роботи ОСОБА_1 та поновлено позивача на роботі з 06 травня 2015 року. Відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП України та п. 4 ч.1 ст. 367 ЦПК України допущено негайне виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі /т.1 а.с.5-7,69-71/.
На виконання рішення Богуславського районного суду Київської області від 10 листопада 2015 року начальником Золотоніського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів філії «Черкаситрансгаз» ПАТ «Укртрансгаз» Кодацьким М. П. 19 травня 2016 року видано наказ №55-К про поновлення ОСОБА_1 на роботі.
За даними Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» залишено без задоволення, а рішення Богуславського районного суду Київської області від 10 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 08 грудня 2016 року без змін. Постановлено поновити виконання рішення Богуславського районного суду Київської області від 10 листопада 2015 року.
Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 31 серпня 2017 року у справі № 358/630/17, частково зміненого постановою Апеляційного суду Київської області від 19 січня 2018 року, позов ОСОБА_1 до ПАТ «Укртрансгаз» задоволено. Стягнуто з ПАТ «Укртрансгаз» на користь позивача 291929,35 грн середнього заробітку за період з 06 травня 2015 року по 31 серпня 2017 року, 35581,55 грн компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати та 10000,00 грн моральної шкоди /т.1 а.с.8-15,72-79/.
Вищевказаним рішенням встановлено, що 11 травня 2015 року позивача було мобілізовано до лав Збройних Сил України для проведення антитерористичної операції, що підтверджується наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 від 11 травня 2015 року №22 та довідкою т.в.о військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 від 27 лютого 2017 року №35, які свідчать, що позивач відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», на підставі Указу Президента України від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію» - 11 травня 2015 року був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 і проходив військову службу у військовій частині польова пошта НОМЕР_1 по 04 серпня 2016 року.
За даними Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Верховного Суду від 20 травня 2019 року касаційні скарги ОСОБА_1 та ПАТ «Укртрансгаз» залишено без задоволення, а рішення Богуславського районного суду Київської області від 31 серпня 2017 року в незмінній частині та постанову Апеляційного суду Київської області від 19 січня 2018 року залишено без змін.
Матеріали справи містять копію контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу, підписаного ОСОБА_1 та Командувачем військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » генерал-майором ОСОБА_3 20 червня 2017 року, в якому вказано, що контракт набирає чинності з 26 липня 2017 року є строковим та укладається на 6 місяців /т.1 а.с.19-20,63-64, 32-33/.
Згідно з довідкою ІНФОРМАЦІЯ_2 від 05 червня 2018 року ОСОБА_1 відповідно до контракту від 27 січня 2018 року перебуває в списках особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 та проходить службу в ІНФОРМАЦІЯ_4 на посаді начальника відділення забезпечення /т.1 а.с.16,67/.
Матеріали справи містять копію контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу, підписаного ОСОБА_1 та Командувачем військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » генерал-майором ОСОБА_4 13 лютого 2018 року, в якому вказано, що контракт набирає чинності з 26 січня 2018 року є строковим та укладається на 6 місяців /т.1 а.с.17-18,65-66,34-35/.
Згідно з довідкою ІНФОРМАЦІЯ_2 від 02 січня 2019 року ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за контрактом в ІНФОРМАЦІЯ_5 на посаді начальника відділення забезпечення, з 04 серпня 2016 року по час видачі довідки. /т.1 а.с.98/
З листа АТ «Укртрансгаз» від 09 липня 2018 року вбачається, що розмір посадового окладу ОСОБА_5 , як інженера групи метрології дільниці автоматизації виробництва та телемеханіки Богуславського промислового майданчика Золотоніського виробничого управління магістральних газопроводів філії УМГ «Черкаситрансаз» з 01 вересня 2017 року по 30 листопада 2017 року становив 9932 грн на місяць, а з 01 грудня 2017 року по 30 червня 2018 року - 10158 грн на місяць /т.1 а.с.28/.
В листі від 30 серпня 2018 року АТ «Укртрансгаз» наведені дані про розмір посадового окладу ОСОБА_5 , як інженера групи метрології дільниці автоматизації виробництва та телемеханіки Богуславського промислового майданчика Золотоніського виробничого управління магістральних газопроводів філії УМГ «Черкаситрансаз» починаючи з квітня 2015 року, з яких також вбачається, що з 01 вересня 2017 року по 30 листопада 2017 року розмір посадового окладу становив 9932,00 грн на місяць /т.1 а.с.62/.
В заяві від 01 лютого 2017 року ОСОБА_1 просив ПАТ «Укртрансгаз» довідку про розмір його заробітної плати з травня 2015 року по січень 2017 року. Також у цій заяві ОСОБА_1 повідомив про те, що продовжує військову службу за контрактом в Збройних силах України, куди він був призваний по мобілізації 05 травня 2015 року /т.2 а.с.13,39/.
За даними поштового відділення ПАТ «Укртрансгаз» отримав відправлену ОСОБА_1 заяву 06 лютого 2017 року /т.2 а.с.14,40/.
В заяві від 30 березня 2017 року ОСОБА_1 надіслав ПАТ «Укртрансгаз» належним чином оформлену довідку про його участь у військовій службі за призовом /т.2 а.с.15,16,36,37/.
За даними поштового відділення ПАТ «Укртрансгаз» отримав відправлену ОСОБА_1 заяву 04 квітня 2017 року /т.2 а.с.17,8/.
20 жовтня 2024 року позивачем через систему «Електронний суд» подано заяву, в якій він вказує на те, що докази проходження ним військової служби містяться в матеріалах справи, він неодноразово інформував відповідача через структурні підрозділи про це, на підтвердження чого ним додається копія відповідного листування. Також вказує на те, що період розгляду справи затягувався у зв'язку з чим ним були подані оновлені розрахунку із заборгованості заробітної плати, а тому вважає, що суд обґрунтовано прийняв їх до уваги і такі дії запобігли в подальшому поданню позовів. Тому просив вирішити дану справу на його користь згідно заявлених позовних вимог /т.2 а.с.11-12/.
Ухвалою суду першої інстанції від 26 грудня 2024 року витребувано у ОСОБА_1 належим чином завірену копію контракту про проходження ним військової служби у Збройних Силах України включно по 31 грудня 2018 року, а також докази про інформування відповідача про наявність відповідного контракту /т.2 а.с.25-26/.
В матеріалах справи наявна довідка про доставку електронного документу - ухвали суду від 26 грудня 2024 року ОСОБА_1 на його електронний кабінет 27 грудня 2024 року /т.2 а.с.28/.
На виконання ухвали суду від 26 грудня 2024 року позивачем ОСОБА_1 08 січня 2025 року були надані копії контрактів укладені ним в 2017 та 2018 роках, копії яких вже наявні в матеріалах справи.
В силу ч.1 ст.115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 119 КЗпП України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України «Про військовий обов'язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Частину 4 ст. 119 виключено на підставі Закону № 1769-VIII від 06.12.2016}
У ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України «Про освіту».
Статтею 34 Закону України «Про оплату праці» визначено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст.263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року в справі № 753/12209/22 вказано, що відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає у тому числі проходження військової служби. Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. У листі Міністерства оборони України № 322/2/8417 від 01 жовтня 2015 року «Щодо особливого періоду» зазначено, що особливий період в Україні настав із 17 березня 2014 року на підставі Указу № 303/2014 та триває, а його скасування буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації на Сході України. Саме з періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації (17 березня 2014 року) відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» пов'язано настання особливого періоду, який закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування у умовах мирного часу. Такий правовий висновок Велика Палата Верховного Суду висловила у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17.
У цій же постанові вказано на положення ч. 2 ст. 19 Закону № 2232-ХІІ та ч.3 ст. 119 КЗПП України та подальші зміни у законодавстві та зроблений висновок, що обов'язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом (18 липня 2022 року). З 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за таким працівником відсутні.
Вказана позиція була підтримана Верховним Судом і постановах 01 листопада 2023 року у справі № 642/959/23, від 23 жовтня 2024 року у справі № 204/10216/22 та інших.
У справі, що переглядається судовими рішеннями у попередніх справах були встановлені обставини наявності трудових відносин між сторонами у справі.
Як вже визначено вище, у цій справі предметом спору є виплата заробітної плати позивачу у період з 01 вересня 2017 року по 31 травня 2018 року.
Матеріали справи не містять даних про виплату позивачу у цей період відповідачем заробітної плати і виходячи із доводів апеляційної скарги відповідач заперечує свій обов'язок по її виплаті, вказуючи на відсутність виконаної позивачем роботи у цей період та відсутність доведення обставин доведення до відома відповідача обставин проходження позивачем військової служби.
Скасовуючи судові рішення у цій справі суд касаційної інстанції також вказав на те, що суди попередніх інстанцій не встановили, чи звертався позивач до відповідача стосовно проходження військової служби у відповідний період; чи були у розпорядженні відповідача копії відповідних контрактів та чи виник у зв'язку з цим у відповідача обов'язок нарахування йому середнього заробітку, чи є підстави для притягнення відповідача до відповідальності за порушення прав працівника, передбаченої ст. 237-1 КЗпП України.
При зверненні до суду з позовом позивачем були надані копії:
- контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу, підписаного ОСОБА_1 та Командувачем військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » генерал-майором ОСОБА_3 20 червня 2017 року, в якому вказано, що контракт набирає чинності з 26 липня 2017 року є строковим та укладається на 6 місяців /т.1 а.с.19-20,63-64, 32-33/;
- контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу, підписаного ОСОБА_1 та Командувачем військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » генерал-майором ОСОБА_4 13 лютого 2018 року, в якому вказано, що контракт набирає чинності з 26 січня 2018 року є строковим та укладається на 6 місяців /т.1 а.с.17-18,65-66,34-35/;
- довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 05 червня 2018 року, згідно якої ОСОБА_1 відповідно до контракту від 27 січня 2018 року перебуває в списках особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 та проходить службу в ІНФОРМАЦІЯ_4 на посаді начальника відділення забезпечення /т.1 а.с.16,67/;
- довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 02 січня 2019 року, згідно якої ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за контрактом в ІНФОРМАЦІЯ_5 на посаді начальника відділення забезпечення, з 04 серпня 2016 року по час видачі довідки /т.1 а.с.98/.
Отже виходячи з умов вказаних контрактів позивач перебував на військовій службі з 26 липня 2017 року по 26 січня 2018 року та з 26 січня 2018 року по 26 липня 2018 року.
А отже за умовами вказаних контрактів, у спірний період з 01 вересня 2017 року по 31 травня 2018 року позивач проходив військову службу, так як інші дані в матеріалах справи відсутні.
При новому розгляді на підтвердження обставин повідомлення відповідача про перебування позивача на військовій службі останнім надані копії його звернень до відповідача від 01 лютого 2017 року з підтвердженням про одержання відповідачем та від 30 березня 2017 року (без підтвердження про одержання відповідачем). А отже вказані повідомлення здійснені до укладення позивачем зазначених вище контрактів.
Разом з тим слід звернути увагу на те, що в інших справах були встановлені обставини перебування позивача на військовій службі, зокрема укладення ним контракту від 14 січня 2017 року та перебування на службі станом на січень 2018 року, про що вказано у постанові Апеляційного суду Київської області у справі № 358/630/17.
Положення ст.119 КЗпП України вказували на обов'язок роботодавця щодо збереження середнього заробітку за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення. Тобто у законодавстві був визначений період збереження заробітку строком перебування на військовій службі, при цьому у законодавстві відсутня умова щодо покладення на працівника обов'язку здійснення повідомлення про кожне продовження контракту. А тому за наявності даних про проходження позивачем військової служби у спірний період і обізнаність відповідача про це, відсутність даних про направлення відповідачу нового контракту не звільняє відповідача від обов'язку збереження за позивачем середнього заробітку.
У справі № 358/630/17, стягнуто з ПАТ «Укртрансгаз» на користь позивача суму середнього заробітку за період з 06 травня 2015 року по 31 серпня 2017 року та визначено, що за останні два календарні місяці роботи, які передували місяцю мобілізації, середньоденна заробітна плата позивача складала 306,96 грн.
У справі, що переглядається предметом спору є виплата заробітної плати позивачу у період з 01 вересня 2017 року по 31 травня 2018 року. У позовних вимогах визначаючи суму заборгованості позивачем також визначено суму середньоденного заробітку в розмірі 306,96 грн. Проте за основу середньомісячного заробітку позивачем взята у вересні та жовтні 2017 року сума 10977,81 грн, на яку нараховано індекс споживчих цін та компенсація заробітної плати, у листопаді 2017 року позивачем за основу взята суму 11500,56 грн в інші місяці взяті інші суми за основу.
Відповідно до наданих АТ «Укртрансгаз» даних розмір посадового окладу позивача з 01 вересня 2017 року по 30 листопада 2017 року становив 9932 грн на місяць, а 01 грудня 2017 року по 30 червня 2018 року 10158 грн.
А отже визначений позивачем розмір середньої заробітної плати не відповідає ні здійсненим розрахункам у попередніх справах, ні визначеному відповідачем посадовому окладу.
Визначаючи розмір середнього заробітку апеляційний суд виходить з того, що положення ст.119 КЗпП України вказували на обов'язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку, тобто заробітку який вони мали до призиву на військову службу. Апеляційний суд також не вбачає підстав для врахування сум посадових окладів наданих відповідачем у листі-відповіді на звернення позивача, оскільки позивач не обґрунтовував свої позовні вимоги новими розмірами посадових окладів, ці дані були надані після відкриття провадження у справі без зазначення мети. Слід також зазначити, що сторона відповідача, який є роботодавцем, не надала жодних розрахунків середнього заробітку позивача.
Позивач також заявляв про право на надбавку за вислугу понад 10 років, проте така заява була здійснена не в позовній заяві, а в інших завах, які як вже вказано вище були подані з порушенням процесуального закону, а тому не можуть бути прийняті до уваги суду. Крім того в матеріалах справи відсутні розпорядчі документи видані відповідачем про встановлення позивачу вказаної надбавки. А тому у суду відсутні підстави для врахування такої надбавки при розрахунку середнього заробітку для позивача.
На підставі викладеного апеляційний суд вважає, що середній заробіток позивача має розраховуватись виходячи із визначеної судом у справі №358/630/17 суми середньоденної заробітної плати у розмірі 306,96 грн, помноженої на кількість днів у відповідний місяць.
Також в порядку визначеному ст. 34 Закону України «Про оплату праці» позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Вказана компенсація є компенсацією інфляційних втрат, а тому окреме нарахування інфляційних втрат, як то здійснено позивачем, призведе до повторного нарахування цього коефіцієнту, що не відповідає вимогам чинного законодавства.
Таким чином сума середнього заробітку позивача:
- за вересень 2017 року, у якому кількість робочих днів становила 21 день, становить 6446,16 грн, а з урахування інфляційних втрат ця сума становить 6564,05 грн;
- за жовтень 2017 року, у якому кількість робочих днів становила 21 день, становить 6446,16 грн, а з урахування інфляційних втрат ця сума становить 6505,91 грн;
- за листопад 2017 року, у якому кількість робочих днів становила 22 дні, становить 6753,12 грн, а з урахування інфляційних втрат ця сума становить 6812,91 грн;
- за грудень 2017 року, у якому кількість робочих днів становила 20 днів, становить 6139,2 грн, а з урахування інфляційних втрат ця сума становить 6200,67 грн;
- за січень 2018 року, у якому кількість робочих днів становила 21 день, становить 6446,16 грн, а з урахування інфляційних втрат ця сума становить 6446,16 грн;
- за лютий 2018 року, у якому кількість робочих днів становила 20 день, становить 6139,2 грн, а з урахування інфляційних втрат ця сума становить 6139,20 грн;
- за березень 2018 року, у якому кількість робочих днів становила 21 день, становить 6446,16 грн, а з урахування інфляційних втрат ця сума становить 6446,16 грн;
- за квітень 2018 року, у якому кількість робочих днів становила 20 день, становить 6139,2 грн, а з урахування інфляційних втрат ця сума становить 6139,20 грн;
- за травень 2018 року, у якому кількість робочих днів становила 20 день, становить 6139,2 грн, а з урахування інфляційних втрат ця сума становить 6139,20 грн.
А отже загальна сума, що підлягає до стягненню з відповідача на користь позивача становить 57393,46 грн. При цьому апеляційний суд зазначає, що вказана сума розрахована без урахування податків і зборів, визначення їх сум не належить до компетенції суду, а відрахування має бути здійснено податковим агентом при здійсненні відповідної виплати. Вказаний висновок апеляційного суду зроблений з урахуванням правової позиції наведеної Верховним Судом у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19 та інших.
Вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів апеляційного суду виходить з такого.
В порядку визначеному ст. 237-1 КЗпП України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя..
Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Верховний Суд у постанові від 17 січня 2024 року у справі № 708/447/23 роз'яснив, що вказана норма закону (ст. 237-1 КЗпП України) містить перелік юридичних фактів, що становлять підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди. Так, підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплата належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 4, 5, 13 ЦПК України).
КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.
Отже, компенсація завданої моральної шкоди не забезпечується самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати (див. постанову Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12, від 14 грудня 2016 року у справі № 428/7002/14-ц та постанову Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 640/14909/16-ц).
Враховуючи, що судом встановлені обставини порушення прав позивача відповідачем, що для відновленого порушеного права та для організації свого життя позивач змушений був докладати додаткових зусиль, апеляційний суд вважає наявними підстави для задоволення позовних вимог про відшкодуванням моральної шкоди.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди не визначений на законодавчому рівні, він визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
З урахуванням всіх цих принципів, апеляційний суд приходить до висновку, що розмір компенсації моральної шкоди позивачу має становити 5000 (п'ять тисяч) грн, який підлягає стягненню з відповідача.
Враховуючи вищевикладене колегія судді апеляційного суду приходить до висновку, що апеляційна подана позивачем не підлягає до задоволення, однак доводи апеляційної скарги відповідача знайшли своє підтвердження частково, у зв'язку з цим рішення суду першої інстанції слід визнати таким, що ухвалено без повного і всебічного з'ясування обставин справи, що призвело до порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про задоволення заявлених позовних вимог частково.
В порядку визначеному ст. 141 ЦПК України компенсації позивачам підлягають і судові витрати, проте пропорційно до задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В ході розгляду справи позивач був звільнений від сплати судового збору.
Відповідачем були понесені витрати по сплаті судового збору в суді апеляційної та касаційної інстанцій в загальному розмірі 13409,41 грн /т.1 а.с.,143,194, т.2 а.с.94/.
За результатом розгляду справи апеляційний суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково і відсоток задоволених позовних вимог становить 41 %, відповідно, апеляційна скарга відповідача задоволена на 59 % відсотків. А отже на корить відповідача за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України підлягає стягненню 7911,55 грн, що і є пропорційним до задоволених позовних вимог та вимог апеляційної скарни.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укртрансгаз» - задовольнити частково.
Рішення Богуславського районного суду Київської області від 10 січня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Стягнути з Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за період з 01 вересня 2017 року по 31 травня 2018 року в розмірі 57393,46 грн та в порядку відшкодування моральної шкоди 5000,00 грн, а всього 62393,46 грн.
Компенсувати за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, на користь Акціонерного товариства «Укртрансгаз» судовий збір, сплачений в суді апеляційної та касаційної інстанцій в розмірі 7911,55 грн.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: С.М. Верланов
Н.В. Поліщук
Повний текст постанови складений 10 липня 2025 року.