Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/10989/2025
м. Київ Справа № 358/1933/24
26 червня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Кирилюк Г.М.
при секретарі - Уляницькій М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Богуславського районного суду Київської області від 31 березня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Романенко К.С., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів (відсотків та інфляційних втрат),-
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовомдо ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів (відсотків та інфляційних втрат).
Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що 26 січня 2022 року між нею та ОСОБА_2 було укладено попередній договір купівлі - продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончаренко Т.М., реєстровий № 2380.
Згідно п.1.1. вказаного договору сторони взяли на себе зобов'язання в обумовлений строк належним чином оформити договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Укладення та нотаріальне посвідчення договору повинно було відбутися до 25.02.2022року. На підтвердження намірів нею було передано відповідачу грошову суму (забезпечувальний платіж) в розмірі 131 700 грн.
Відповідно до п. 3.1.3. договору, відповідач зобов'язався в термін до 25 лютого 2022 року підготувати та надати до нотаріальної контори всі документи, необхідні для укладення Основного договору, та повідомити Покупця про готовність зі своєї сторони до укладення Основного договору. Свої зобов'язання за попереднім договором купівлі-продажу відповідач не виконав.
Рішенням Богуславського районного суду Київської області у справі № 358/743/22 від 03серпня 2023 року, яке набрало законної сили 12 вересня 2023 року, було встановлено факт порушення відповідачем зобов'язань по договору та стягнуто з відповідача забезпечувальний платіж, штраф, а також витрати, що були понесені у зв'язку з укладенням попереднього договору.
На підставі вищевказаного рішення суду, Богуславським відділом державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) було відкрите виконавче провадження про стягнення з відповідача грошових коштів. Судове рішення у справі № 358/743/22відповідачем не виконано.
Позивач зазначала, що згідно ч. 2 ст. ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За умовами укладеного договору (п. 5.6. договору), у випадку порушення продавцем зобов'язання щодо строку (терміну) сплати (повернення) покупцю забезпечувального платежу, передбаченого п. 5.2. цього договору, продавець зобов'язаний сплатити покупцю 30 (тридцять) процентів річних від розміру такого забезпечувального платежу за весь період користування чужими коштами.
Відповідач зобов'язаний був повернути кошти та відшкодувати витрати у зв'язку з укладенням договору в термін до 28.02.2022 року включно, а відтак прострочення зобов'язання (платежу) відбулось з 01.03.2022 року. Загальна сума заборгованості складається із забезпечувального платежу (131 700 грн) та витрат, що були понесені у зв'язку з укладенням договору (3 500 грн), а всього 135 200 грн (131700 + 3500).
Посилаючись на викладені обставини, уточнивши позовні вимоги, позивач ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь за період прострочення з 01.03.2022 року по 09.12.2024 року проценти річних у розмірі 112 685 грн та інфляційні втрати у розмірі 54 201 грн, а всього- 166 886 грн, а також судові витрати.
Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 31 березня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів (відсотків та інфляційних втрат) задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , за період прострочення зобов'язання з 01 березня 2022 року по 09 грудня 2024 року 10 відсотків річних у розмірі 37 561, 90 грн, та інфляційні втрати у розмірі 54 201,00 грн, а також понесені процесуальні витрати на оплату судового збору у розмірі 917,70 гривень.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить змінити рішення Богуславського районного суду Київської області від 31 березня 2025 року в частині стягнення з відповідача відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в розмірі 30% (112 685 грн), замість 10% (37 561,90 грн).
В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не оцінив і не з'ясував усіх обставин, на які сторона позивача посилались в обгрунтування своїх вимог.
Зазначає, що стягнення коштів в судовому порядку грунтувались виключно на умовах договору, який був укладений у передбаченому законом порядку та на визначених сторонами умовах.
Цивільним кодексом України чітко визначено право сторін на визначення у договорі іншого погодженого між сторонами розміру процентів річних за порушення грошового зобов'язання, та вказана умова була визначена істотною умовою договору, та є обов'язковою для виконання.
Висновок суду про зменшення суми відсотків річних, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача єнеобгрунтованим та безпідставним, з огляду на те, що при застосуванні принципів розумності, справедливості та пропорційності обов'язково необхідно враховувати забезпечення балансу інтересів кожної сторони, а не лише відповідача.
Висновки постанови Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) щодо можливості зменшення (відмови у стягненні) судом загального розміру процентів річних, на які посилається суд у рішенні суду, зроблені щодо санкцій у правовідносинах, що виникли між суб'єктами господарювання (тобто у господарських відносинах, а не цивільно- правових), та за наявності таких обов'язкових умов, як неможливості виконання боржником своїх зобов'язань переде працівниками та будь-якими іншими кредиторами, або тягар боргу буде невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.
Однак, жодна з таких обставин в оспорюваному судовому рішенні не вказана.
При цьому, судом першої інстанції не враховано, що відповідач кошти не повертає вже більше, ніж 3 роки; рішення суду про сплату боргу не виконує; до суду відповідач не з'являвся; заперечень проти позову не надавав; заяв та доказів щодо зменшення суми стягнення відсотків річних до суду відповідач не подавав; доказів на підтвердження скрутного фінансового становища або неможливості виконання рішення суду не надав, а відтак висновки суду про право зменшити суму стягнення є безпідставними та необгрунтованими.
Крім того, сама по собі ініціатива суду про зменшення суми стягнення, не може бути підставою для зменшення розміру відшкодування судового збору, оскільки право на відшкодування судових витрат є однією з гарантій цивільного процесуального законодавства.
Відзив на апеляційну скаргу до суду надходив.
В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 не з?явились, про день та час розгляду справи судом повідомлені у встановленому законом порядку, а тому суд вважає можливим розгляд справи у їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно копії попереднього договору купівлі-продажу від 26.01.2022 року, укладеного між ОСОБА_2 (Продавець), від імені якого на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу міста Києва Даровським І.І. 22.01.2022 року, за реєстровим № 131, діє ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (Покупець) було укладено попередній договір про укладення договору купівлі - продажу нерухомого майна, зареєстрований у реєстрі за № 18 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончаренко Т.М. (а.с.8-11).
Відповідно до пункту 1 вказаного попереднього договору купівлі-продажу, сторони зобов'язалися в майбутньому, в строк, обумовлений у п. 6.1. цього договору, укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу нерухомого майна (Основний договір), на умовах і в порядку, визначених таким договором. Предметом Основного договору мала бути земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1948978832206, площею 0,06 га, кадастровий номер: 3220610100:01:019:0425, цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.
Згідно п. 6.1. договору, укладення та нотаріальне посвідчення Основного договору мало бути здійснено до 25 лютого 2022 року, за місцезнаходженням робочого місця приватного нотаріуса Богуславського районного нотаріального округу Київської області Дошки Людмили Анатоліївни за адресою: Київська область, м. Богуслав, вул. Свердлова, буд. 1, або за іншою адресою, що буде робочим місцем цього приватного нотаріуса станом на день укладення сторонами Основного договору.
Згідно п.2.1, п.2.2 попереднього договору, сторони домовилися, що продаж нерухомого майна за основним договором буде вчинено за ціною 131 700,00 грн., які були сплачені покупцем та отримані продавцем. Таким чином, на момент укладення основного договору вважатиметься, що зобов'язання покупця по оплаті нерухомого майна виконане ним у повному обсязі до укладення та підписання основного договору.
Отримання відповідачем коштів також стверджується п. 2.2. договору, з якого вбачається, що на момент підписання цього договору покупець сплатив продавцю, а продавець отримав від покупця грошову суму в розмірі 131 700,00 грн.
Пункт 3.1.4 попереднього договору визначає, що продавець зобов'язався у строк до 25.02.2022 року підготувати та надати до нотаріальної контори всі документи, необхідні для укладення основного договору, та повідомити покупця про готовність зі своєї сторони до укладення основного договору з метою визначення та погодження з покупцем дати та часу його укладення.
Згідно п.3.1.9 попереднього договору, продавець зобов'язався у випадку не укладення основного договору внаслідок винних дій або бездіяльності продавця, повернути покупцю протягом трьох календарних днів з дня закінчення терміну, передбаченого п.6.1 попереднього договору, забезпечувальний платіж та сплатити штраф у розмірі, який передбачений даним договором.
У відповідності до вимог п. 4.1. договору, продавець зобов'язався нести відповідальність, передбачену договором та чинним законодавством України, в тому числі, у випадку відмови або ухилення від укладення Основного договору.
Згідно п.5.1 попереднього договору покупець передав на користь продавця, а продавець прийняв платіж в розмірі 131 700,00 грн та визначили, що забезпечувальний платіж є гарантією забезпечення виконання сторонами своїх зобов'язань по укладанню основного договору. У випадку не укладення основного договору внаслідок винних дій продавця, забезпечувальний платіж підлягає поверненню покупцю разом із сплатою продавцем штрафу в розмірі та порядку, встановлених у п.5.2 даного договору.
Згідно п.5.2 попереднього договору, в разі не укладення договору внаслідок винних дій продавця, останній не пізніше 3-х днів після закінчення терміну, встановленого п.6.1 даного договору 25.02.2022 року, зобов'язується повернути покупцю сплачений ним забезпечувальний платіж в сумі 131 700,00 грн та додатково сплатити покупцю штраф в розмірі 131 700,00 грн, а також відшкодувати покупцю всі витрати, що були понесені ним у зв'язку з укладенням цього договору в сумі 3 500,00 грн.
У відповідності до п. 5.6. договору, у випадку порушення продавцем зобов'язання щодо строку (терміну) сплати (повернення) покупцю забезпечувального платежу, передбаченого п. 5.2. цього договору, продавець зобов'язаний сплатити покупцю 30 (тридцять) процентів річних від розміру такого хабезпечувального платежу за весь період користування чужими коштами.
Основний договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3220610100:01:019:0425, між сторонами укладено не було.
З копії рішення Богуславського районного суду Київської області № 358/743/22 від 03 серпня 2023 року вбачається, що вказаним рішенням позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 , грошові кошти в розмірі 266 900,00 грн, з яких: сплачений забезпечувальний платіж 131 700,00 грн, штраф згідно п.5.2 Договору 131 700,00 грн, витрати, понесені у зв'язку з укладенням договору 3 500,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 , понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 669,00 грн.
Рішення набрало законної сили 12 вересня 2023 року (22-26).
Судове рішення у справі № 358/743/22 відповідачем не виконано, доказів зворотного відповідачем не надано.
Задовольняючи чатсково позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів (відсотків та інфляційних втрат) суд першої інстанції посилався на те, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення 30 відсотків річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір процентів до 10%, а тому до стягнення підлягає 37 561,90 грн. В решті слід відмовити (75 123,80 грн). Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що останні нараховані вірно в розмірі 54 201,00 грн, а тому підлягають до стягнення в повному обсязі.
Рішення Богуславського районного суду Київської області від 31 березня 2025 року в частині задоволення позовних вимог та стягнення інфляційних втрат в розмірі 54 201,00 грн сторонами не оскаржується, а відтак, керуючись приписами ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З висновками Богуславського районного суду Київської області від 31 березня 2025 року в частині зменшення розміру процентів річних за невиконання грошового зобов'язання з 30% передбачених попереднім договором купівлі-продажу, до 10%, що еквівалентно 37 561,90 грн, суд апеляційної інстанції не погоджується, з огляду на наступне.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення Богуславського районного суду Київської області від 31 березня 2025 року в частині зменшення розміру процентів, які підлягають до стягнення з відповідача на користь позивачки з 30% до 10%, що еквівалентно 37 561,90 грн не відповідає.
Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
У частині 1 статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або Законом.
За обставинами даної справи у пункті 5.6. попереднього договору купівлі-продажу від 26.01.2022 року, сторони дійшли згоди щодо зміни розміру відсоткової ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України,і встановили її в розмірі 30 процентів річних від розміру забезпечувального платежу за весь період користування чужими коштами, у випадку порушення продавцем зобов'язання щодо строку (терміну) сплати (повернення) покупцю забезпечувального платежу, передбаченого п. 5.2. цього договору.
Велика Палата Верховного Суду враховує, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, сум (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18.
Отже, передбачений частиною 2 статті 625 ЦК України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням процентів річних в розмірі, який встановлений договоромвід 26.01.2022 року, від простроченої суми виникає, виходячи з наявності самого факту прострочення, яке, як встановлено судом першої інстанції інстанцій, у цій справі має місце.
Водночас, у постанові від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Зменшення судом заявлених до стягнення відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд, з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.
Верховний Суд неодноразово наголошував що, вирішуючи питання про зменшення розміру заходів відповідальності та відсотків річних, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної суми штрафних санкцій таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
У справі, що переглядається, в суді першої інстанції відповідач не просив суд зменшити розмір процентів річних, визначених у пункті 5.6. договору від 26.01.2022 року.
Відповідач не подав суду жодного належного та допустимого доказу, в розумінні чинного ЦПК України, з якого можливо було б достеменно встановити наявність підстав для зменшення розміру відсотків річних, визначених у пункті 5.6. договору від 26.01.2022 року, які підлягають стягненню з відповідача та встновити: що такий випадок є винятковим та/або встановити, які саме заходи вживалися відповідачем для належного виконання свого зобов'язання та/або встановити ступінь добровільного виконання відповідачем свого зобовязання та/або встановити непереборні обставини, які обєктивно завадили відповідачу виконати своє зобов'язання перед позивачем, тощо.
Відтак, виняткового випадку для зменшення відсотків річних, нарахованих відповідно до пункті 5.6. договорувід 26.01.2022 року, колегія суддів не встановила.
Тоді як суд першоїінстанції, не надавши правової оцінки вказаним обставинам, обмежився лише констатацією факту наявності у суду права на зменшення відсотків річних, з посиланням на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення 30 відсотків річних, враховуючи, що це не є справедливим, при цьому не досліджуючи, встановлюючи чи відхиляючи будь які інші обставини, необхідні у даному випадку для вирішення питання стягнення відсотків річних.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок процентів річних, розрахованих на підставі пункту 5.6. договорувід 26.01.2022 року, у заємозвязку з іншими обставинами справи, колегія суддів встановила, що відповідач зобов'язаний був повернути кошти та відшкодувати витрати у зв'язку з неукладенням основного договору у строк до 28.02.2022 року включно. Таким чином, прострочення виконання зобов'язання розпочалось з 01 березня 2022 року.
Загальна сума заборгованості складається із забезпечувального платежу 131 700 грн, та витрат, що були понесені у зв'язку з укладенням договору 3 500 грн, що в загальному становить суму 135 200 грн.
Станом на дату подачі позову до суду 09 грудня 2024 року, вказні зобов?язання відповідачем залишаються невиконаними.
Відтак, кількість календарних днів прострочення за період з 01.03.2022 року по 09.12.2024 року становить 1 015 днів. Згідно розрахунку, наданого позивачем, 30 відсотків річних за час прострочення зобов'язання становлять 112 685,70 грн. Відповідач доказів на спростування позовних вимог не надав.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто, належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції не надав належну правову оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, не встановив обставин, що мають значення для вирішення спору, дійшов до передчасного висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру процентів, які підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України з 30% до 10%, що еквівалентно 37 561,90 грн.
Відтак, формальний підхід суду першої інстанції до вирішення справи не сприяє здійсненню ефективного правосуддя, спрямованого на прийняття законного та справедливого рішень, а також захист прав та інтересів учасників судового розгляду.
Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, рішення Богуславського районного суду Київської області від 31 березня 2025 року в частині вирішення вимог про стягнення процентів річних за період прострочення виконання грошового зобов'язання скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 30 процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за період 01.03.2022 року по 09.12.2024 року у розмірі 112 685 грн.
Згідно вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задоволено частково, судом апеляційної інстанції стягнуто проценти річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за період 01.03.2022 року по 09.12.2024 року у розмірі 112685 грн, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 2570,34 грн, з розрахунку 1668,86 грн судового збору сплаченого до суду першої інстанції та 901,48 грн судового збору сплаченого до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 611, 625 ЦК України, ст.ст. 12, 81, 89, 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Богуславського районного суду Київської області від 31 березня 2025 року в частині вирішення вимог про стягнення процентів річних за період прострочення виконання грошового зобов'язання і в частині розподілу судових витрат між сторонамискасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) проценти річнихза прострочення виконання грошового зобов'язання за період 01.03.2022 року по 09.12.2024 року у розмірі 112685 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 2570,34 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий : Судді: