справа № 757/42892/20-ц
провадження № 22-ц/824/145/2025
головуючий у суді І інстанції Григоренко І.В.
17 червня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Лащевської Д.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" про стягнення суми банківського вкладу та відсотків,
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - відповідач, АТ КБ "ПриватБанк"), в якому просив розірвати договір №SAMDNWFD0070032237500 вклад "Стандарт" від 10 грудня 2013 року, укладений між ним та ПАТ КБ "ПриватБанк"; стягнути з відповідача на свою користь 1 414 986,02 грн суму банківського вкладу; 1 130 117,32 грн - 9% річних, та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що 10 грудня 2013 року між ним та ПАТ КБ "ПриватБанк" було укладено договір № SAMDNWFD0070032237500 вклад "Стандарт" на суму 50 017,18 доларів США, вклад оформлено на строк 6 місяців з процентною ставкою 9% річних. Зазначав, що на рахунки ПАТ КБ "ПриватБанк" за договором № SAMDNWFD0070032237500 від 10 грудня 2013 року він вніс кошти загальною сумою 50 017,18 доларів США, що підтверджується квитанцією № 427770496 від 10 грудня 2013 року про внесення грошових коштів на загальну суму 50 017,18 доларів США.
Посилався на те, що банківські операції проводилися у відділенні АТ КБ "ПриватБанк", яке знаходилося у м. Сімферополь. Вважав, що припинення діяльності філії банку не впливає на обсяг зобов'язань банку відповідно до цивільного законодавства України. Після закінчення строку дії договору він звертався до АТ КБ "ПриватБанк" з вимогою про повернення банківського вкладу та виплати процентів за договором. АТ КБ "ПриватБанк" відмовило у поверненні банківського вкладу та виплаті процентів, що стало причиною для звернення до суду з цим позовом. 4 вересня 2020 року він звернувся до АТ КБ "ПриватБанк" із заявою про розірвання договору банківського вкладу, виплату банківського вкладу та процентів за договором. На зазначену заяву АТ КБ "ПриватБанк" відповіді не надало. Вказані обставини свідчать про порушення його прав, як вкладника банку, та порушення відповідачем зобов'язань щодо повернення коштів вкладнику. Зазначав, що загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача становить 50 017,18 доларів США 28,29 грн (офіційний курс гривні до іноземної валюти станом на 30 вересня 2020 року) = 1 414 986,02 грн. 9% річних, які підлягають стягненню з відповідача становить: 39 947 59 доларів США * 28,29 грн (офіційний курс гривні до іноземної валюти станом на 30 вересня 2020 року) = 1 130 117,32 грн.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" про стягнення коштів задоволено частково.
Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 за договором № SAMDNWFD0070032237500 від 10 грудня 2013 року суму вкладу у розмірі 50 017 доларів США 18 центів.
Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 проценти за договором № SAMDNWFD0070032237500 від 10 грудня 2013 року за період з 11 грудня 2013 року до 10 вересня 2020 року у розмірі 30 400 доларів США 81 цент.
В іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 9 394 грн 89 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду представник Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" - Тузова Владислава Олександрівна звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення в цій частині про відмову у задоволенні позовних вимог, в іншій частині рішення суду залишити без змін.
В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неправомірно нараховані проценти на депозит за період з наступної дати, що йде за днем укладання договору банківського вкладу № SAMDNWFD0070032237500 від 10 грудня 2013 року (тобто з 11 грудня 2013 року) та по 17 листопада 2014 року(день укладання договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року).
Звертає увагу на мотивувальну частину рішення, в якій спочатку суд першої інстанції посилається на документи (докази), що містяться в матеріалах справи № 490/9587/18 та на підставі яких відповідачем було підтверджено розмір залишків коштів позивача, що перебували на банківському рахунку до моменту їх переведення на ТОВ "ФК "Фінілон", а потім наводить неправомірний висновок про те, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню проценти за договором, нараховані за період з 11 грудня 2013 року до 10 вересня 2022 року у розмірі 30 400,81 дол. США.
Вважає, що наявний в матеріалах справи Витяг від 9 липня 2024 року з електронного додатку N° 1 до договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року із наведеною у ньому інформацією щодо залишків коштів які обліковувалися за договором №SAMDNWFD0070032237500 від 10 грудня 2013 року - є фактично формою банківської виписки з зазначенням такого залишку коштів, який рахувався за цим договором станом на 17 листопада 2014 року.
Наголошує, що доведеним є факт наявності суми боргу Банку (невиконаного зобов'язання) перед ОСОБА_1 станом на 17 листопада 2014 року (як про це і вказує суд першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваного рішення) саме в розмірі 51 476,15 дол. США, з яких 1 458,97 дол. США складали проценти на вклад.
Також вказує, що матеріали даної справи містять документи (докази) в підтвердження факту переведення ПриватБанк боргу перед позивачем за договором №SAMDNWFD0070032237500 від 10 грудня 2013 року на іншу юридичну особу - ТОВ "Фінансова Компанія "Фінілон" на підставі Договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року.АТ КБ "ПриватБанк" вважає, що стягнення коштів з відповідача (Банку) у межах даної судової справи є неправомірним з огляду на те, що Банк не є боржником за вказаним договором з 17 листопада 2014 року.
Звертає увагу, що Договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року був укладений сторонами (ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "ФК "Фінілон") у простій письмовій формі з дотриманням всіх належних та встановлених законодавством необхідних умов для укладання такого виду правочину (наявна згода щодо всіх істотних умов договору та фактично передано зобов'язання (перераховані грошові кошти кредиторів новому боржнику).
АТ КБ "ПриватБанк" наголошує, що отримання згоди від позивача, як Кредитора, на переведення боргу (перерахування його коштів) на ТОВ "ФК "Фінілон" відбулося з повним дотримання вимог чинного законодавства.
Вважає, що з огляду на фактичну наявність Договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, який був укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "ФК "Фінілон", враховуючи його обов'язковість для сторін і те, що такий договір не було визнано недійсним у судовому порядку та він залишається на сьогодні чинним і обов'язковим для Банку (як однієї із його сторін), у АТ КБ "ПриватБанк" немає підстав виконувати зобов'язання перед позивачем та саме ТОВ "ФК "Фінілон" є належним боржником за депозитним договором №SAMDNWFD0070032237500 від 10 грудня 2013 року.
28 травня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Ясинецького О.А. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційнійну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вказує, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на факт переведення боргу за спірним Договором від 17 листопада 2014 року, з первісного боржника - ПАТ КБ "Приватбанк" на нового боржника - ТОВ "ФК "Фінілон" на підставі договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року (з урахуванням додаткової угоди до договору від 17 листопада 2014 року), укладеного між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "ФК "Фінілон", та електронного додатку №1 (перелік депозитних договорів та договорів банківського обслуговування) до договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року є незаконними з огляду на відсутність згоди кредитора про таке переведення, як то передбаченост. 520 ЦК України.
Наголошує, що належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивач надав згоду на переведення боргу на ТОВ "ФК "Фінілон" відповідачем не надано, а тому, саме АТ КБ "ПриватБанк" є боржником за вказаним вище договором банківського вкладу та належним відповідачем у цій справі. Посилання представника відповідача на витяг з електронного додатку та довідки про перерахування на рахунки ТОВ "ФК "Фінілон" належних позивачу грошових коштів не звільняють відповідача від обов'язку з повернення отриманих ним від позивача грошових коштів, оскільки для кредитора не має жодного правового значення отримання чи неотримання від попереднього боржника новим боржником грошових коштів як виконання зобов'язань за договором переведення боргу, укладеним без його згоди, та вказані домовленості стосуються виключно сторін, визначених у самому договорі, якою не є і не може вважатися позивач.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Ковальчук В.В. проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Представник АТ КБ "ПриватБанк" в судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про розгляд справи шляхом направлення судової повістки на електронну адресу, що підтверджується звітом про доставку поштової кореспонденції суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явились.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 10 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" було укладено договір № SAMDNWFD0070032237500 вклад "Стандарт" на суму 50 017,18 доларів США, вклад оформлено на строк 6 місяців з процентною ставкою 9% річних (а. с. 11).
10 грудня 2013 року ОСОБА_1 вніс на рахунки АТ КБ "ПриватБанк" за договором № SAMDNWFD0070032237500 від 10 грудня 2013 року кошти у розмірі 50 017,18 доларів США, що підтверджується квитанцією № 427770496 (а. с. 12).
4 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ "ПриватБанк" із заявою про розірвання договору банківського вкладу, виплату банківського вкладу та процентів за договором.
На заяву ОСОБА_1 від 4 вересня 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" відповіді не надало.
Відповідно до довідки АТ КБ "ПриватБанк" від 2 березня 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" підтверджує факт виконання банком в повному обсязі зобов'язань щодо перерахування на рахунки ТОВ "ФК "Фінілон" грошових коштів клієнта ОСОБА_1 за договором № SAMDNWFD0070032237500 від 10 грудня 2013 року відповідно до договору переведення боргу № б/н від 17 листопада 2014 року та витягу з електронного додатку до цього договору (а. с. 57).
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про стягнення суми банківського вкладу та відсотків, суд відхилив доводи представника відповідача про те, що АТ КБ "ПриватБанк" є неналежним відповідачем у справі, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 надав згоду на переведення боргу на ТОВ "ФК "Фінілон" відповідачем не надано, а тому АТ КБ "Приватбанк" є належним відповідачем у справі.
Станом на час звернення до суду з позовом відповідач не повернув позивачу суму вкладу за Договором № SAMDNWFD0070032237500від 10 грудня 2013 року та не сплатив нараховані згідно умов договору проценти. Відтак суд вважав, що позовні вимоги про стягнення грошових коштів за Договором банківського вкладу №SAMDNWFD0070032237500 від 10 грудня 2013 року у розмірі 50 017 доларів США 18 центів, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок відсотків, суд першої інстанції не погодився з ним, оскільки позивачем неправильно взято період, за який необхідно здійснювати розрахунок, зокрема, позивач розраховує проценти за договорами за період з 10 грудня 2013 року по 30 вересня 2020 року. Суд здійснив власний розрахунок відсотків за період з 11 грудня 2013 року по 10 вересня 2020 року, а саме за період з 11 грудня 2013 року до 10 грудня 2014 року = 4 501,54 доларів США;з 11 грудня 2014 року до 10 грудня 2015 року = 4 501,54 доларів США; з 11 грудня 2015 року до 10 грудня 2016 року = 4 501,54 доларів США; з 11 грудня 2016 року до 10 грудня 2017 року = 4 501,54 доларів США; з 11 грудня 2017 року до 10 грудня 2018 року = 4 501,54 доларів США; з 11 грудня 2018 року до 10 грудня 2019 року = 4 501,54 доларів США; з 11 грудня 2019 року до 10 вересня 2020 року = 3 391,57 доларів США та дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення відсотків за користування банківськими вкладами підлягають частковому задоволенню, а саме, за №SAMDNWFD0070032237500 від 10 грудня 2013 року у розмірі 30 400 доларів США 81 цент.
Враховуючи те, що рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 грудня 2022 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог не оскаржується сторонами, то керуючись приписами ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог з огляду на наступне.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 грудня 2022 року в оскаржуваній частині відповідає.
За змістом статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
За правилами статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.
Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).
Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
Отже строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов'язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.
Відповідно до частини першої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.
Відповідно до частини першої статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов'язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.
Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).
Згідно з пунктом 5 постанови Правління НБУ "Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя" від 06 травня 2014 року № 260 заборонено банкам України відкривати відокремлені підрозділи на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя. Банки, у перелік яких входить і АТ КБ "ПриватБанк", зобов'язані припинити діяльність відокремлених підрозділів, що розташовані на території АРК і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, про що повідомити НБУ.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно виходив з того, що договором банківського вкладу передбачено право сторін достроково розірвати договір з повідомленням про це іншої сторони.
Позивач скористався правом на дострокове розірвання депозитного договору, направив 4 вересня 2020 року на адресу відповідача вимогу про повернення вкладів.
Отже, позивач до закінчення строку дії договору виявив намір про розірвання договору банківського вкладу та ініціював процедуру повернення йому грошових коштів.
Враховуючи вказані обставини, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем доведено, що між ним та банком виникли договірні відносини на підставі договору банківського вкладу, обставина укладення депозитного договору відповідачем не спростована, проте відповідач не виконав належним чином свої зобов'язання із повернення вкладів, у зв'язку із чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову в цій частині та стягнення з відповідача суми вкладів за Договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070032237500 від 10 грудня 2013 року у розмірі 50 017 доларів США 18 центів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов'язання. Велика Палата Верховного Суду у цій справі зазначила, що при вирішенні такого спору суди повинні враховувати, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову в цій частині та стягнення процентів, які нараховані за період дії договору з 11 грудня 2013 року по 10 вересня 2020 року та з розрахунком суду, як наслідок вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано стягнув відсотки за користування банківськими вкладами за Договором №SAMDNWFD0070032237500від 10 грудня 2013 року у розмірі у розмірі 30 400 доларів США 81 цент.
Розрахунок суду першої інстанції відповідачем не спростований, а також відповідачем не було надано ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду контр розрахунку.
Доводи апеляційної скарги про те, що АТ КБ "ПриватБанк" є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року між ним та ТОВ ФК "Фінілон" укладений договір, за умовами якого товариство стало боржником за договором банківського вкладу, суд першої інстанції правильно відхилив як безпідставні з огляду на наступне.
Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов'язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов'язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. Вступаючи у договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов'язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо).
За змістом статті 520 ЦК України у правовідносинах із заміни боржника беруть участь три особи: кредитор, боржник, особа, інша особа, яка має намір стати боржником. Отже, боржник або особа, яка висловила намір стати боржником, може запропонувати кредитору замінити боржника, або сам кредитор може запропонувати замінити боржника.
У будь-якому випадку для здійснення такої заміни має бути тристороння згода: боржник виявив згоду на те, щоб він був замінений; третя особа виявила згоду на те, щоб набути обов'язків боржника; кредитор надав згоду на заміну боржника. Відсутність згоди хоча б однієї із сторін не дає підстав для заміни боржника.
Відповідно до статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований у порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
Оскільки позивач не надавав згоди на переведення боргу від АТ КБ "ПриватБанк" до ТОВ "ФК "Фінілон" за договорами банківського вкладу, то відповідно до статті 520 ЦК України, договір про переведення боргу між банком та ТОВ "ФК "Фінілон" шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладника та клієнта банку не створює правових наслідків для позивача.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року в справі № 199/3152/20, постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2023 року в справі № 175/4639/19, постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року в справі № 183/133/16.
Доводи апеляційної скарги про те, що від позивача не надходило заперечень щодо переведення боргу банком на ТОВ "ФК "Фінілон", а тому за умовами та правилами банківських послуг вважається, що таке переведення здійснено зі згоди вкладника, апеляційний суд відхиляє, оскільки ці Умови та правила не підписані позивачем, а тому не можуть вважатися складовою умов договору банківського вкладу, з виконання якого і виник спір у справі, що переглядається.
Такі висновки відповідають правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Колегія суддів звертає увагу на те, що наявний в матеріалах справи Витяг від 9 липня 2024 року з електронного додатку N° 1 до договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року із наведеною у ньому інформацією щодо залишків коштів які обліковувалися за договором № SAMDNWFD0070032237500 від 10 грудня 2013 року не може бути прийнятим судом як доказ залишку коштів позивача, оскільки електронний додаток не є належним доказом на підтвердження розміру невиплачених відсотків, а відтак доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.
Доводів щодо стягнення витрат на правничу допомогу з відповідача судом першої інстанції апеляційна скарга не містить, а тому колегія суддів не вбачає підстав для зміни розміру таких витрат.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
В своєму рішенні у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" №2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2).
Таким чином, доводи, викладені представником відповідачем Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" адвокатом Тузовою В.О. в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 грудня 2022 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк".
Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" залишено без задоволення, а судове рішення без змін, то розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 грудня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба