07 липня 2025 рокуСправа №160/11906/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
25 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецкій області №046850017294 від 24.02.2025;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди навчання з 01.09.1984 по 18.07.1987, періоди роботи з 27.07.1987 по 10.05.1988, з 28.05.1990 по 31.12.1991, періоди роботи з 01.01.1992 по 09.02.1993, періоди роботи в колгоспі з 19.05.1993 по 26.08.1993 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 19.08.1987 та зарахувати до пільгового стажу роботи за Списком №2 періоди з 25.09.1993 по 15.10.2012, з 27.03.2013 по 25.11.2013, з 11.04.2019 по 17.02.2025 пільгового стажу періоди роботи за Списком №2 з 01.01.1992 року по 01.12.1995 року та з 04.06.1997 року по 10.12.1999 року (29 років 9 місяці) та призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідно до заяви позивача з 17.02.2025;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області подати звіт про виконання рішення Дніпролетровського окружного адміністративного суду по даній справі протягом 20 днів з дня набрання рішенням законної сили;
- допустити до негайного виконання рішення Суду у межах суми стягнення за один місяць.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 17.02.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У лютому 2025 року позивачу виповнилося 55 років, при цьому, він зазначив, що має загальний стаж роботи понад 40 років, з яких понад 29 років за Списком № 2.
З метою підтвердження пільгового стажу позивачем до управління було надано весь пакет необхідних документів, в тому числі трудову книжку і довідки № 17 від 17.02.2025 року, №18 від 17.02.2025, в яких зазначено, що період роботи позивача за Списком № 2 за період з 25.09.1993 по 15.10.2012, 27.03.2013 по 25.11.2013, з 21.03.2014 по 02.08.2016 складає 20 років 4 місяці 0 днів та з 03.08.2016 по 08.01.2025 та складає 9 років 5 місяців 04 дні, а також протоколи досліджень та витягу про проведення атестації робочих місць.
У березні 2025 року позивач отримав рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову у призначенні пенсії № 046850017294 від 24.02.2025 року, в якому зазначено, що стаж позивача складає 33 роки 01 місяць 02 дні, в тому числі пільговий стаж за Списком № 2 становить 17 років 11 місяців 21 день. За результатами розгляду документів до страхового стажу позивачу не зараховано період навчання з 01.09.1984 по 18.07.1987 згідно трудової книжки, оскільки відсутній номер та дата видачі диплому; період роботи з 27.07.1987 по 10.05.1988, оскільки на титульній сторінці трудової книжки запис про виправлення по батькові не завірено печаткою; період роботи на підприємстві російської федерації з 01.01.1992 по 09.02.1993, у зв'язку з припиненням з 01.01.2023 російською федерацією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року; період роботи в колгоспі з 19.05.1993 по 26.08.1993, оскільки відомості щодо встановленого та відпрацьованого мінімуму фактичної участі у громадському господарстві не мають повного зазначення підстав, номерів та дат підстав внесення записів.
Згідно довідок № 17,18 від 17.02.2025 до пільгового стажу не зараховано періоди роботи за Списком №2 в ВСК “Україна» з 25.09.1993 по 15.10.2012, з 27.03.2013 по 25.11.2013, з 11.04.2019 по 17.02.2025, оскільки дані не підтверджено атестацією робочих місць, відомості про черговість проведе атестації згідно наказу № 7 від 14.03.2014 по підприємству ВСК “Україна» відсутня.
Позивач вважає, що ним достатньо надано доказів для підтвердження страхового та пільгового стажу роботи, а саме трудову книжку № НОМЕР_1 видану 19.08.1987, яка є основним документом для підтвердження стажу та довідки № 17 від 17.02.2025 та № 18 від 17.02.2025.
Також позивачем зауважено, що записи в трудовій книжці робились уповноваженим органом, а не особисто позивачем, тому будь-які виправлення чи неточності стались не з вини позивача.
З 01.01.1992 по 01.12.1995 та з 04.06.1997 по 10.12.1999 роки позивач працював на пільгових посадах, що дають право на призначення пенсії за Списком № 2 у Виробничому сільськогосподарському кооперативі «України», що підтверджують пільгові довідки, трудова книжка № НОМЕР_1 , видана 19.08.1987.
Вважаючи відмову у призначенні пенсії протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
08.05.2025 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив щодо заявлених позовних вимог, в якому відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову. Вказав, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявами від 20.01.2025 та 17.02.2025 про призначення пенсії на пільгових умовах згідно пункту 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058).
Заява про призначення пенсії від 17.02.2025 опрацьовувалася за принципом екстериторіальності відповідно до Порядоку приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (зі змінами) Головним управлінням Пенсійного фонду України у Донецькій області.
Згідно пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058 пенсія за віком на пільгових умовах призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими та важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими та важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим-двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.
Відповідно до пункту 3 Порядку застосування списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 383 від 08.11.2005р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 1451/11731 від 01.12.2005р. (далі - Порядок № 383), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці на час виконання роботи до 21.08.1992р. та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992р.
Відповідно до пункту 10 Порядку № 383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Згідно із пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючи довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Ведення трудових книжок регламентується «Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до пункту 2.11. Інструкції № 58 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Відповідно до пункту 2.6 Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.
Згідно із наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу встановлено:
Страховий стаж складає - 33 роки 01 місяць 02 дні.
Пільговий стаж за Списком № 2 становить - 04 роки 11 місяців 21 день, що є недостатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
До страхового стажу роботи не зараховано згідно трудової книжки від 19.07.1987 НОМЕР_2 :
- період навчання з 01.09.1984 по 18.07.1987, оскільки відсутній номер та дата видачі диплому;
- період роботи з 27.07.1987 по 10.05.1988, з 28.05.1990 по 31.12.1991, оскільки на титульній сторінці трудової книжки запис про виправлення по-батькові не завірено печаткою;
- період роботи на підприємстві російської федерації з 01.01.1992 по 09.02.1993 у зв'язку з припиненням з 01.01.2023 російською федерацією угоди про гарантії прав громадян країн-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення;
- період роботи в колгоспі з 19.05.1993 по 26.08.1993 оскільки відомості щодо встановленого та відпрацьованого мінімуму фактичної участі у громадському господарстві не мають повного зазначення підстав, номерів та дат підстав внесення записів. Для зарахування зазначеного періоду необхідно надати довідку за період роботи колгоспі та довідку про реорганізацію колгоспу.
До пільгового стажу за Списком №2 не зараховано:
- згідно довідок № 17,18 від 17.02.2025 періоди роботи в ВСК “Україна» не враховані з 25.09.1993 по 15.10.2012, з 27.03.2013 по 25.11.2013, з 11.04.2019 по 17.02.2025, оскільки дані не підтверджено атестацією робочих місць, відомості про черговість проведе атестації згідно наказу № 7 від 14.03.2014 по підприємству ВСК “Україна» відсутня.
Враховуючи вищевикладене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення № 046850017294 від 24.02.2025 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, у зв'язку із відсутністю необхідного пільгового стажу.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 року в задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про залучення співвідповідача в адміністративній справі №160/11906/25 відмовлено.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 .
17.02.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності, заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 046850017294 від 24.02.2025 року відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 п. 2 ст. 114 ЗУ № 1058-IV.
В рішенні зокрема, зазначено, що вік заявника 55 років, необхідний страховий стаж відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІV: - працівникам зайнятим повний робочий день на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, за наявності страхового стажу роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 06 місяців на зазначених посадах.
Страховий стаж особи становить - 33 роки 01 місяць 02 дні, в тому числі пільговий стаж за Списком 2 становить 04 роки 11 місяців 21 день.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано:
- період навчання з 01.09.1984 по 18.07.1987 згідно трудової книжки від 19.08.1987 серії НОМЕР_4 , оскільки відсутній номер та дата видачі диплому.
- періоди роботи з 27.07.1987 по 10.05.1988, з 28.05.1990 по 31.12.1991 згідно трудової книжки від 19.08.1987 серії НОМЕР_4 , оскільки на титульній сторінці трудової книжки запис про виправлення по-батькові не завірено печаткою.
- періоди роботи на підприємстві російської федерації з 01.01.1992 по 09.02.1993 згідно трудової книжки від 19.08.1987 серії НОМЕР_4 , у зв'язку з припиненням з 01.01.2023 російською федерацією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.
- період роботи в колгоспі з 19.05.1993 по 26.08.1993 згідно трудової книжки від 19.08.1987 серії НОМЕР_4 , оскільки відомості щодо встановленого та відпрацьованого мінімуму фактичної участі у громадському господарстві не мають повного зазначення підстав, номерів та дат підстав внесення записів. Для зарахування зазначеного періоду необхідно надати довідку за період роботи у колгоспі та довідку про реорганізацію колгоспу.
До пільгового стажу за Списком 2 не зараховано:
- згідно довідок № 17,18 від 17.02.2025 до стажу роботи на пільгових умовах за Списком № 2 періоди роботи в ВСК «Україна» не зараховані з 25.09.1993 по 15.10.2012, з 27.03.2013 по 25.11.2013, з 11.04.2019 по 17.02.2025, оскільки дані не підтвердженно атестацією робочих місць, відомості про черговість проведення атестації згідно наказу № 7 від 14.03.2014 по підприємству ВСК «Україна» відсутня.
За таких обставин, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003 року у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу за Списком 2.
Не погодившись із відмовою у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункт 6 частина перша статті 92 Конституції України).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначені Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною першою статті 26 Закону №1058 визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Відповідно до абзаців першого, другого пункту 2 розділу XV Прикінцеві положення Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV, пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Статтею 114 Закону № 1058-IV врегульовані питання щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників.
Так, згідно з частиною першою статті 114 Закону № 1058-IV, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.
За приписами частини першої статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі - Закон №1788) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Особливості підтвердження трудового стажу окремих категорій працівників визначені пунктом 20 Порядку № 637, згідно з яким у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
З метою забезпечення соціального захисту та належного пенсійного забезпечення працівників, зайнятих на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, наказом Міністерства праці та соціальної політики від 18.11.2005 № 383 затверджено Порядок застосування Списків №1 та №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (далі - Порядок №383). Цей Порядок регулює застосування Списків під час обчислення стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до пунктів “а», “б» статті 13 та статті 100 Закону України “Про пенсійне забезпечення».
Під повним робочим днем слід уважати виконання робіт в умовах, передбачених Списками, не менше 80 відсотків робочого часу, установленого для працівників даного виробництва, професії чи посади, з урахуванням підготовчих, допоміжних, поточних ремонтних робіт, пов'язаних з виконанням своїх трудових обов'язків (пункт 2 Порядку №383).
Відповідно до пункту 3 Порядку №383, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92 (приклади у додатках 1, 2).
Відповідно до п. 4.2 Порядку № 383, результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Згідно п. 4.3 Порядку № 383, у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 року (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць) до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи зі шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.
Пунктом 10 Порядку № 383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Надання уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу необхідно лише у випадку відсутності трудової книжки або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17 та від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17.
Щодо не зарахування до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1984 по 18.07.1987, оскільки відсутній номер та дата видачі диплому та період роботи з 27.07.1987 по 10.05.1988, з 28.05.1990 по 31.12.1991, оскільки на титульній сторінці трудової книжки запис про виправлення по-батькові не завірено печаткою, суд зазначає наступне.
Так, згідно із трудовою книжкою АТ-V від 19.08.1988 року позивач 01.09.1984 року був зарахований до навчання в СПТУ-5, та був відрахований з навчання 18.07.1987 року.
У період з 27.07.1987 по 10.05.1988, з 28.05.1990 по 31.12.1991 позивач здійснював свою трудову діяльність.
Як вбачається з рішення відповідача, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком з підстав незарахування до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1984 по 18.07.1987 та періоду роботи з 27.07.1987 по 10.05.1988, з 28.05.1990 по 31.12.1991, фактичного пославшись лише на формальні неточності у записах трудової книжки позивача.
Загальний порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР №162 від 20.06.1974 р. (далі- Інструкція №162).
Згідно із п.2.3 Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно із абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Абзацом 1 пункту 2.11 Інструкції №162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Згідно із пунктом 2.12 Інструкції №162 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.
Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу і нагороди, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. №58.
Тобто, надаючи оцінку викладеному, суд приходить висновку, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
Отже, позивач, як особа на яку не покладено обов'язок щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
З урахуванням викладеного, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Однак, відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити страховий стаж позивача.
Таким чином, недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії та позбавляти позивача конституційного права на соціальний захист та вирішення питання призначення пенсії.
Зазначена правова позиція узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постановах Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а (адміністративне провадження № К/9901/2310/18), від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а (адміністративне провадження №К/9901/17572/18).
Також, суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 19.12.2019 року у справі №307/541/17 (адміністративне провадження № К/9901/18274/18) зазначив, що підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Отже, враховуючи наведене, посилання відповідача, як підставу відмови у задоволені позову, на порушення вимог законодавства в частині заповнення трудової книжки, не відповідає положенням законодавства та не може бути підставою для відмови у зарахуванні спірних періодів роботи/навчання позивача.
Будь яких доказів щодо неналежності трудової книжки позивача або відомостей зазначених в ній відповідачем не надано.
Тобто, трудова книжка позивача містить всі належні записи про службу, що дають право на зарахування всього спірного періоду роботи.
Щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи на підприємстві російської федерації з 01.01.1992 по 09.02.1993 згідно трудової книжки від 19.08.1987 серії НОМЕР_2 , у зв'язку з припиненням з 01.01.2023 російською федерацією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, суд зазначає наступне.
Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 , позивача з 28.05.1990 року було прийнято газоелектрозварювальником 3 розряду в цех 5 (наказ 498/г від 23.05.1990 року) та 09.02.1993 року звільнено за згодою сторін. (Наказ 115/г від 10.02.1993 року).
Спірні записи виконані в трудовій книжці, засвідчені чітким відтиском печатки відповідного закладу та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості. Доказів протилежного відповідачами не надано та судом не встановлено.
За правилами частини другої статті 4 Закону № 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до частини другої статті 10 Закону України "Про зайнятість населення" від 05 липня 2012 року № 5067-VI права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 17 Закону України “Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року № 1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід'ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Відтак, до питання призначення пенсії застосовуються правила, передбачені договорами (угодами) між Україною та іншими державами.
Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, чинної на момент спірного періоду роботи позивача (далі Угода від 13.03.1992) передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якого вони проживають.
Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Статтею 5 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, яка підписана Україною 13.03.1992, передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Відповідно до статті 6 Угоди від 13.03.1992, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах та за вислугою років, громадянам держав учасниць Угоди, враховується трудовий стаж, набутий на території будь якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до вступу в силу цієї Угоди.
Необхідні для пенсійного забезпечення документи, що видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, що входили у склад СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації (стаття 11 Угоди від 13.03.1992).
Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу
Наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Відповідно до статті 13 Угоди від 13.03.1992 кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
З огляду на наведене, цією Угодою від 13.03.1992 визначено стаж, який підлягає врахуванню при визначенні розміру пенсії.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 “Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення», постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у місті Москві.
Згідно з частиною першою статті 25 Закону України “Про міжнародні договори України» припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов'язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов'язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.
Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023, яке опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України 19 червня 2023 року.
Відтак, суд відхиляє доводи відповідача, щодо незарахування періоду роботи на підприємстві російської федерації з 01.01.1992 по 09.02.1993, оскільки відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов'язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.
Крім цього, не зарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, осіб які працювали за межами України, у зв'язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.
За наявності чинних у період роботи позивача положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Отже, в контексті спірного питання відповідачем було протиправно незараховано до страхового стажу позивача період роботи на підприємстві російської федерації з 01.01.1992 по 09.02.1993.
Щодо незарахування до страхового стажу періоду роботи в колгоспі з 19.05.1993 по 26.08.1993, оскільки відомості щодо встановленого та відпрацьованого мінімуму фактичної участі у громадському господарстві не мають повного зазначення підстав, номерів та дат підстав внесення записів, суд зазначає наступне.
В трудовій книжці позивача від 19.08.1987 серії НОМЕР_2 , за період з 19.05.1993 по 26.08.1993 наявні записи:
- запис № 6 - 19.05.1993 року прийнятий в члени колгоспу «Червона долина» гозозварювальником (наказ № 5 від 19.05.1993 року);
- запис № 7 - 26.08.1993 року звільнено з членів колгоспу «Червона долина» за власним бажанням (Наказ 18 від 26.08.1993 року).
На сторінках 12-13 трудової книжки позивача наявні записи щодо встановленого та відпрацьованого мінімуму фактичної участі у громадському господарстві.
Підставою неврахування спірного періоду, згідно оскаржуваного рішення відповідача, є те, що відомості щодо встановленого та відпрацьованого мінімуму фактичної участі у громадському господарстві не мають повного зазначення підстав, номерів та дат підстав внесення записів.
Суд зазначає, що пунктом 13 Основних Положень встановлено, що відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладено на голову колгоспу. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність відповідно до статуту і правил внутрішнього розпорядку колгоспу, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Згідно з пунктом 14 Основних Положень правління колгоспів вживають заходи щодо строгого дотримання встановленого порядку ведення трудових книжок, забезпечення кадрів працівників, які ведуть трудові книжки, підготовленими до такої роботи особами, забезпечують належне зберігання архівних документів, які стосуються трудової діяльності колгоспників.
Таким чином, відповідальність за організацію робіт з ведення трудових книжок покладено на голову колгоспу, а не працівника.
Згідно правової позиції Верховного Суду у постанові від 24.05.2018р. у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а тому, не може впливати на його особисті права.
Така позиція узгоджується з висновками Верховного Суду в постанові від 06.02.2018р. у справі №677/277/17.
Слід зазначити, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.03.2018р. під час розгляду справи в аналогічних правовідносинах № 754/14898/15-а.
Таким чином, посилання пенсійного органу на відсутність відомостей щодо встановленого та відпрацьованого мінімуму фактичної участі у громадському господарстві, а також на відсутність номерів та дат внесення записів є безпідставними. Як зазначено вище, неточності в оформленні трудової книжки або порушення порядку її ведення та заповнення з вини адміністрації підприємства не можуть бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з страхового стажу позивача.
Щодо не зарахування до пільгового стажу за Списком 2, згідно довідок № 17, 18 від 17.02.2025 до стажу роботи на пільгових умовах за Списком № 2 періоди роботи в ВСК «Україна» не зараховані з 25.09.1993 по 15.10.2012, з 27.03.2013 по 25.11.2013, з 11.04.2019 по 17.02.2025, оскільки дані не підтвердженно атестацією робочих місць, відомості про черговість проведення атестації згідно наказу № 7 від 14.03.2014 по підприємству ВСК «Україна» відсутня, суд зазначає наступне.
Як вже було зазначено, пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383 (далі- Порядок № 383) встановлено, що при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. При цьому до пільгового стажу роботи зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку № 383, результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Згідно з пунктом 4.3 Порядку № 383, у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 року (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць) до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи зі шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.
Пунктом 10 Порядку № 383 встановлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку з оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку з наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та в разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку № 637.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком № 442 та Методичними рекомендаціями.
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій, атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Так, згідно з статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб'єктів господарювання. Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку № 442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
За змістом пунктів 8 та 9 Порядку № 442, проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
За висновками Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов'язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я. Окрім того, роботодавець зобов'язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років. Атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення пункту "б" статті 13 Закону № 1788-XII - "за результатами атестації робочих місць" як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера. Таким чином, непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Відтак, суд приходить до висновку, що вказаний період роботи позивача з 25.09.1993 по 15.10.2012, з 27.03.2013 по 25.11.2013 та з 11.04.2019 по 17.02.2025 року підлягає зарахуванню до пільгового стажу для призначення пенсії.
Стосовно вимоги про призначення пенсії, суд зазначає наступне.
Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межахзакону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.
Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію вважає за необхідне зобов'язати належний орган призначення пенсії повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 17.02.2025 року, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття судового рішення у справі. Тобто питання щодо зобов'язання відповідача подати такий звіт вирішується судом під час постановлення судового рішення.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.
Водночас встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов'язком.
Позивачем не обґрунтовано необхідність встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі, а з матеріалів справи не вбачається об'єктивних обставин, які б викликали сумнів щодо добровільного виконання відповідачем рішення суду у цій справі.
Таким чином, клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати до суду звіт про виконання рішення суду задоволенню не підлягає.
Щодо допущення до негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує чи є підстави допустити негайне виконання рішення.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його ухвалення, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів особи позивача.
Перелік рішень судів, які виконуються негайно передбачено статтею 371 КАС України.
За правилами пункту 2 частини 1 статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Із вказаного формулювання, що міститься у процесуальному законі, суд приходить до висновку, що до негайного виконання допускається рішення про "стягнення" виплат у відносинах публічної служби, а не рішення про зобов'язання до їх нарахування та виплати.
У випадку заявлення позивачем позовних вимог про стягнення виплат, суд повинен визначити суму стягнення за один місяць, та допустити рішення у цій частині до негайного виконання.
Однак, у межах цієї справи спосіб захисту прав позивача не у формі стягнення недоплачених сум, а у формі зобов'язання відповідача здійснити певні дії.
На піставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що ухвалене у цій справі рішення суду не підлягає негайному виконанню.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом положень частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірності своїх дій (рішення) у спірних правовідносинах.
З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог позивача, а тому, виходячи з вимог вищенаведеного чинного законодавства України та обставин, встановлених в ході розгляду справи, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої та третьої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецкій області №046850017294 від 24.02.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди навчання з 01.09.1984 по 18.07.1987, періоди роботи з 27.07.1987 по 10.05.1988, з 28.05.1990 по 31.12.1991, періоди роботи з 01.01.1992 по 09.02.1993, періоди роботи в колгоспі з 19.05.1993 по 26.08.1993 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 19.08.1987 та зарахувати до пільгового стажу роботи за Списком №2 періоди з 25.09.1993 по 15.10.2012, з 27.03.2013 по 25.11.2013, з 11.04.2019 по 17.02.2025 пільгового стажу періоди роботи за Списком №2 з 01.01.1992 року по 01.12.1995 року та з 04.06.1997 року по 10.12.1999 року (29 років 9 місяці).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 17.02.2025 року, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) за рахунок бюджетних Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010) сплачені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Кальник