14 травня 2025 рокуСправа №160/6735/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Царікової О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в місті Дніпрі адміністративну справу № 160/6735/25 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України, Військова частина Міністерства оборони України НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
03.03.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_2 , в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії відповідачів: Міністерства оборони України, Військової частини Міністерства оборони України НОМЕР_2 щодо відмови в нарахуванні і виплаті всіх належних виплат, в тому числі заробітної плати зниклого безвісти 17.06.2023 року військовослужбовця сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- визнати протиправним і скасувати індивідуальний акт - Наказ командира військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України №3578 від 28.08.2023 року про призначення невірного нарахування і виплати у розмірі 50% всіх належних коштів безвісті зниклого військовослужбовця ОСОБА_2 , замість вірного нарахування і виплати 100% всіх належних коштів.
- зобов'язати відповідачів: Міністерство оборони України, Військову НОМЕР_3 оборони України НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , всі належні виплати, в тому числі і заробітну плату з 17.06.2023 року до припинення підстав для виплати заробітної плати зниклого безвісти військовослужбовця сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 відкрито провадження в цій адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
26.03.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» від представника Міністерства оборони України надійшов відзив на позовну заяву (вх. №15491/25) в якому представник відповідача вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.
09.04.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» від представника військової частини НОМЕР_2 надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 18299/25), в якому представник відповідача вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Військовою частиною Міністерства оборони України НОМЕР_2 відповідно до сповіщення сім'ї № К/6836/262, повідомлено позивача про те, що старший солдат ОСОБА_2 зник безвісти 17.06.2023 року в районі н.п. Мала Токмачка Пологівського району Запорізької області
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 3578 від 28.08.2023 було призначено виплати у розмірі 50% всіх належних коштів безвісті зниклого військовослужбовця ОСОБА_2 його сестрі - ОСОБА_3 на підставі наданих документів. Відповідно до пункту 7 постанови КМУ від 30.11.2016 року № 884 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісті відсутніх» - підстави для виплати 100% не встановлено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням позивач звернулась до суду за захистом порушеного на її думку права.
Згідно ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 ст. 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав. Порушення вимог Закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (ч.1 ст. 5 КАС України).
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII, в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Частиною 6 статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
На момент виникнення спірних правовідносин абзацом 4 частини 6 статті 9 Закону №2011-XII (в редакції від 01 лютого 2025 року) встановлено, що у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №884 затверджено «Порядок виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» (далі - Порядок №884).
Відповідно до п. 4 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
До заяви додаються: копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім'ї з даними про прізвище, ім'я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування); довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім'ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті); копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності); копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності); копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, - копія сторінки паспорта з такою відміткою).
За змістом п. 5 Порядку №884 командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.
У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов'язково зазначаються підстави для такої відмови.
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі: подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку; подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку; подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку; з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв'язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.
Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.
У відповідності до п. 7 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
Відповідно до сповіщення сім'ї № К/6836/262 від 26.06.2023 сповіщено ОСОБА_3 (сестру) про зникнення безвісті брата старшого солдата ОСОБА_2 , а не матір як зазначає позивач.
Також відповідно до відповіді військової частини НОМЕР_2 від 21.01.2025 № 2488 на адвокатський запит представника позивача наказом командира військової частини НОМЕР_2 № 3578 від 28.08.2023 було призначено виплати у розмірі 50% всіх належних коштів зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 його сестрі - ОСОБА_3 на підставі наданих документів. Що також спростовує твердження позивача, що окрім неї нікому більше виплати не призначалися.
За наведених фактичних обставин та правового регулювання спірних правовідносин та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
З урахуванням відмови в задоволенні позовних вимог розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Керуючись ст. 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (03186, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 6; ЄДРПОУ 00034022), Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складений 14.05.2025.
Суддя О.В. Царікова