справа № 753/17359/24 головуючий у суді І інстанції Лужецька О.Р.
провадження № 22-ц/824/10172/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
09 липня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Надточий К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 21 березня 2025 року, постановлену під головуванням судді Лужецької О.Р. в місті Києві, дата складення повного тексту судового рішення 21 березня 2025 року, за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Кам'янське Кам'янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Парфентьєвої Анастасії Василівни, заінтересована особа: ОСОБА_3 , -
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця, у якій, просила визнати дії державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Кам'янське, Кам'янського району, Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Парфентьєвої Анастасії Василівни щодо проведення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів станом на 21 серпня 2024 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 - неправомірними. Зобов'язати державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Кам'янське, Кам'янського району, Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Парфентьєву Анастасію Василівну провести перерахунок заборгованості за аліментами в межах виконавчого провадження № НОМЕР_3.
Скарга обґрунтована тим, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 04 жовтня 2023 року стягнуто з ОСОБА_3 на її користь аліменти на утримання доньки, ОСОБА_4 у розмірі частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 29 травня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття. У лютому 2024 року виконавчий лист № 753/8807/23 пред'явлено до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Кам'янське. Після відкриття виконавчого провадження та отримання банківських виписок від обох сторін виконавчого провадження державним виконавцем здійснено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_3 та згідно повідомлення про внесення відомостей про боржника до Єдиного реєстру боржників від 17 червня 2024 року на вказану дату заборгованість становила 370 428,70 грн. Однак, в подальшому після отримання актуального розрахунку заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_3 за спірний період виявилася переплата аліментів.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 21 березня 2025 року скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано дії державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Кам'янське, Кам'янського району, Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Парфентьєвої Анастасії Василівни щодо проведення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів станом на 21 серпня 2024 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 - неправомірними. Зобов'язано державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Кам'янське, Кам'янського району, Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Парфентьєву Анастасію Василівну провести перерахунок заборгованості за аліментами в межах виконавчого провадження № НОМЕР_3.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить змінити мотивувальну частину ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 21 березня 2025 року, через не повне з'ясування судом обставин справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, невідповідність висновків суду обставинам справи, вказавши на необхідність проведення державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Кам'янське, Кам'янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Парфентьєвої Анастасі Василівни перерахунку заборгованості за аліментами в межах виконавчого провадження ВП НОМЕР_4 за всіма платежами, здійсненими ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 без визначення призначення платежу у спірний період.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що незважаючи на формальне задоволення судом першої інстанції скарги в повному обсязі згідно резолютивної частини, мотивувальна частина рішення суду не відповідає як фактичним обставинам справи, так і самій резолютивній частині оскаржуваної ухвали. Твердження, викладені судом в оскаржуваній ухвалі... «Після надання ОСОБА З (прим. ОСОБА_3 ) виписки по картці, державним виконавцем зроблений перерахунок заборгованості по аліментах, відповідно до якого станом на 21 червня 2024 року переплата по аліментах становила 135 170,78 грн...» не відповідають дійсності, оскільки боржником була представлена така виписка ще у березні 2024 року. І на підставі саме вказаної виписки була державним виконавцем визначена заборгованість зі сплати аліментів. Так, ОСОБА_1 було подано державному виконавцю виписку по рахунку з того самого банку від 15 квітня 2024 року за період від 30 травня 2023 року по 13 квітня 2024 року, але вже з визначенням призначень платежів від ОСОБА_3 . Зазначена банківська виписка із призначеннями платежів була одразу долучена ОСОБА_1 разом із заявою, отриманою Дніпровським ВДВС у м. Кам'янська 22 квітня 2024 року. Отже, саме після отримання банківських виписок від обох сторін виконавчого провадження, Державним виконавцем здійснено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_3 , та, згідно Повідомлення про внесення відомостей про боржника до Єдиного реєстру боржників від 17 червня 2024 р. на вказану дату заборгованість складала 370 428,7 грн. Так, згідно тексту мотивувальної частини ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 21 березня 2025 року: «Період здійснення платежів (після винесення судового наказу), їх розмір, домовленість між сторонами виконавчого провадження, яка мала місце після ухвалення рішення про стягнення аліментів, вказують на те, то вони являються аліментами, боржником засвідчені копій квитанцій про перерахунки грошових коштів стягувачу, у відповідності до вимог Інструкції, являється підставою для перерахунку розміру заборгованості та її зменшення на відповідну суму…» «…З виписки по картці від 15 квітня 2024 року вбачається, що боржником ОСОБА 3 (прим ОСОБА_3 ) за період з 30 травня 2023 року по 13 квітня 2024 року сплачено на користь ОСОБА_2 798 949,50 грн., при чому після набрання рішення № 753/8807/23 законної сили ОСОБА_3 (прим. ОСОБА_1.) а саме 01.11.2023 01.02.2024. 29.02.2024 03.04.2024. 13.04.2024 здійснював переказ грошових коштів на користь ОСОБА 21 призначенням платежу: «Аліменти»....» Так, вказує, що виконавчий лист у справі №753/8807/23 виданий 12 січня 2024 року на підставі рішення суду від 04 жовтня 2024 року, однак держаний виконавець врахувала як платежі по аліментам платежі у період з 29 травня 2023 року, що презюмовано як правомірне судом в оскаржуваній ухвалі. В той же час, із вищевказаним, врахуванню підлягали б суми, сплачені боржником починаючи з принаймні з 04 жовтня 2024 року. Саме з вказаної дати загальна сума сплачених коштів, згідно банківських виписок, склала 372 142,5 грн., а не 798 949,50 грн., як вказується судом. Більш того, викладені у вступній частині ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 21 травня 2025 року твердження державного виконавця, що ... «на момент відкриття виконавчого провадження боржнику ОСОБА 3 (прим. ОСОБА_3 ) була нарахована заборгованість, відповідно до заяви стягувача ОСОБА 2 (прим. ОСОБА_1 ), яка станом на 01 квітня 2024 року становила 370 428,70 грн. Дізнавшись про нараховану заборгованість ОСОБА 3 надав до Відділу виписки по карті та підтвердив, що з моменту прийняття рішення про стягнення аліментів ним у добровільному порядку було перераховано ОСОБА 2 кошти в якості аліментів. Таким чином, переплата по аліментах станом на 21 червня 2024 складає 135 170,78 грн...» не відповідає дійсності, оскільки банківська виписка боржником була надана до матеріалів виконавчого провадження ще 21 березня 2024 року. Державним виконавцем самовільно без наявності обґрунтовуючих підстав змінено заборгованість зі сплати аліментів на чисельну переплату. Зазначене проігноровано судом першої інстанції при викладенні змісту мотивувальної частини ухвали від 21 травня 2025 року. Водночас, вказуючи в ухвалі від 25 травня 2025 року, що платежі без призначення мають бути враховані як аліменти, нівелюючи факт не визначення самим платником платежу як «аліменти», суд приймає до уваги визначення ОСОБА_3 призначення платежу на суму 12 000,00 грн. «Евочке на ДР», що також вказує про необґрунтованість такого підходу. Отже, враховуючи фактичні обставини справи, наявну можливість визначення призначення платежу та використання такої можливості ОСОБА_3 як до, так і після винесення рішення про стягнення аліментів, сплату грошових коштів в різні проміжки часу та різними сумами, є обґрунтованим твердження про перерахування останнім ОСОБА_1 грошових коштів як аліментів, так і на інші за попередньою усною домовленістю цілі витрат. Враховуючи вищевикладене, скаржник не може погодитись із «задоволенням» судом першої інстанції власної скарги, враховуючи сутність мотивувальної частини ухвали від 21 травня 2025 року та підстав для здійснення оскаржуваного розрахунку державного виконавця: «...державному виконавцю Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Кам'янське, Кам'янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Парфентьєвій А.В. необхідно провести перерахунок заборгованості за аліментами в межах виконавчого провадження в розмірі зарахованих 09.03.2024 року грошових коштів в сумі 12 000,00 грн. зазначених як « ОСОБА_5 на ДР». Таке викладення мотивувальної частини судового рішення при начебто повному задоволенні скарги ОСОБА_1 істотно зменшує можливість у спільної дитини сторін виконавчого провадження в отриманні аліментів у спірний період, замість визначеної у скарзі суми заборгованості 497 179,7 грн. розраховувати при її «повному задоволенні» на 12 000,00 грн., ще й відмінісувавши від визначеної державним виконавцем начебто переплати.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , зазначає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, повно та всебічно дослідив обставини справи та постановив законну та обґрунтовану ухвалу, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Дарницького районного суду міста Києва від 21 березня 2025 рокубез змін. Крім того, вказує, що під час слухання справи, під звукозапис судового засідання, яке відбулося 20 березня 2025 року, представник ОСОБА_1 заявив, що всі кошти, які були перераховані ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 без позначення «аліменти», були компенсацією моральної шкоди ОСОБА_6 за розлучення. Представник ОСОБА_1 стверджував, що ОСОБА_1 є постраждалою стороною внаслідок розлучення, тому потребує моральної компенсації від ОСОБА_3 . Також представник скаржниці заявив, що це у сторін нібито була усна домовленість про сплату моральної компенсації внаслідок розлучення, яку ОСОБА_3 нібито і виконував. Дане твердження представника скаржниці є виключно припущенням. Жодних доказів наявності підтвердженої моральної шкоди представник скаржниці не надав. Також представник скаржниці не надав жодного документального підтвердження наявності будь-яких угод договорів, розписок, домовленостей про наявність у ОСОБА_3 зобов'язання виплачувати будь-яку компенсацію ОСОБА_1 . В матеріалах справи також відсутні будь-які шлюбні договори сторін. В той же час в тексті апеляційної скарги на сторінці 7 у абзаці 5 скаржниця зазначає, що кошти, сплачені на її картку від ОСОБА_3 різняться як за періодами сплати, так і по сумах сплат, що вказує про усну домовленість щодо вартостей ремонтних та інших робіт. Отже, представник ОСОБА_1 знову ділиться своїми припущеннями про існування усної домовленості між сторонами про оплату ОСОБА_3 якихось «ремонтних та інших робіт». При цьому представник скаржниці не надає жодних доказів на підтвердження наявності будь-яких домовленостей сторін щодо оплати ремонтних чи будь-яких інших робіт. В матеріалах справи відсутні договори підряду, які б підтверджували перерахування ОСОБА_3 на користь скаржниці оплати ремонтних робіт. Таким чином, скаржниця у своїй правовій позиції так і не змогла визначитись на які цілі кошти ОСОБА_3 були перераховані. Єдине в чому вона точно впевнена, що це не були аліменти. А на що ж тоді вона їх отримала, вона поки не вирішила. Чи це були ремонтні роботи, чи це була моральна компенсація за розлучення невідомо. Єдине, що відомо, що на все це була якась усна домовленість, про яку знає лише сама ОСОБА_1 . Скаржниця намагається в будь-який спосіб вдруге стягнути аліменти з ОСОБА_3 за той період, який він уже оплатив у добровільному порядку. Проте, жодних доказів перерахування коштів на будь-які інші цілі, окрім оплати аліментів, скаржниця не надала.
У відзиві на апеляційну скаргу державний виконавець Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Кам'янське Кам'янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Парфентьєва А.В. вказує, що на виконані у відділі 04 березня 2024 року перебуває виконавче провадженння НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа №753/8807/23 виданого 12 січня 2024 року Дарницьким районним судом м. Києва. За період перебування рішення на виконані, згідно даних податкової служби, боржник отримував дохід у В/Ч НОМЕР_1 . 21 березня 2024 року держаним виконавцем направлено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника до В/Ч НОМЕР_1 . Утримання проводяться щомісячно. В процесі здійснення виконавчого провадження, державним виконавцем нараховувалася заборгованість зі сплати аліментів виходячи з наданих доказів (матеріалів, пояснень, заяв, квитанцій) від сторін виконавчого провадження. Державним виконавцем Парфентьєвою А.В, на момент відкриття виконавчого провадження боржнику ОСОБА_3 була нарахована заборгованість, відповідно до наданої заяви стягувача ОСОБА_1 , заборгованість станом на 01 квітня 2024 становила 370 428,70 грн. ОСОБА_3 дізнавшись про нараховану заборгованість надав до відділу виписки по картці і підтвердив, що з моменту прийняття рішення про стягнення аліментів ним у добровільному порядку було перераховано ОСОБА_1 кошти в якості аліментів. Таким чином, переплата по аліментах станом на 21 червня 2024 року складає 135 170,78 грн. З новим розрахунком ОСОБА_1 не погодилась і подала скаргу на дії державного виконавця. ОСОБА_1 оскаржила розрахунок державного виконавця віл 21 червня 2024 року. Гроші перераховані ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в період з 29 травня 2023 року по 21 червня 2024 року були сплачені виключно в якості аліментів. На момент перерахування коштів сторони були розлучені, проживали окремо, не вели спільного господарства та не мали спільного побуту. Інших підстав для перерахування даних коштів ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , окрім як сплата аліментів не було. В матеріалах виконавчого провадження не міститься жодного документального підтвердження з боку стягувача, що дані кошти вона отримувала від боржника на інші цілі, окрім як оплата аліментів. Заборгованість по сплаті аліментів станом на 30 квітня 2025 відсутня. Доводи скаржника про неприпустимість нарахування заборгованості саме від 21 червня 2024 року є невірними, оскільки згідно із положеннями статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що у лютому 2024 року стягувач ОСОБА_1 звернулась до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Кам'янське з заявою про примусове виконання вказаного виконавчого листа, на підставі якої 04 березня 2024 було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3.
Відповідно до розрахунку Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Кам'янське заборгованості заборгованість ОСОБА_3 по сплаті аліментів станом на 01 квітня 2024 року складала 370 428,70 грн.
ОСОБА_3 звернувся до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Кам'янське з заявою про складання нового розрахунку заборгованості, у якому просив врахувати сплату ним аліментів у період з травня 2023 року до червня 2024 року.
Після надання ОСОБА_3 виписки по картці, державним виконавцем зроблений перерахунок заборгованості по аліментах, відповідно до якого станом на 21.06.2024 переплата по аліментах становила 135 170,78 грн.
З виписки по картці від 15 квітня 2024 року вбачається, що боржником ОСОБА_3 за період з 30 травня 2023 року по 13 квітня 2024 року сплачено на користь ОСОБА_1 798 949,50 грн., при чому після набрання рішенням № 753/8807/23 законної сили ОСОБА_3 , а саме 01 листопада 2023 року, 01 лютого 2024 року, 29 лютого 2024 року, 03 квітня 2024 року, 13 квітня 2024 року здійснював переказ грошових коштів на користь ОСОБА_1 з призначенням платежу: «Аліменти».
Звертаючись до суду зі скаргою скаржниця зазначає, що ОСОБА_3 самостійно визначено, які з платежів здійснені на банківські реквізити ОСОБА_1 є аліментами, а які - ні. Інші платежі, здійснені у період з травня 2023 року по червень 2024 року не є аліментами, а здійснені з іншою метою відрахувань, в тому числі на ремонт дверей, сантехнічного обладнання в квартирі, де раніше проживало подружжя.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 була надана виписка по картці за спірний період про здійснення платежів на користь стягувача, а судовим рішенням було стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки з 29 травня 2023 року, у державного виконавця не було підстав не враховувати надані боржником квитанції під час визначення заборгованості зі сплати аліментів, а тому суд прийшов до висновку, що квитанції без зазначення призначення платежу «аліменти», надані на підтвердження сплати боржником на користь стягувача аліментів, мали бути враховані державним виконавцем при обрахунку заборгованості боржнику за аліментами. Натомість, платіж від 09 березня 2024 здійснений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в сумі 12 000,00 грн. з призначенням платежу « ОСОБА_5 на ДР» свідчить про те, що кошти були спрямовані в якості подарунка на день народження доньки ОСОБА_7 , отже, ці грошові кошти не свідчать про добровільну сплату боржником ОСОБА_3 аліментів, а тому не повинні були враховані державним виконавцем під час розрахунку заборгованості зі сплати аліментів в якості аліментів. Відтак, державному виконавцю Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Кам'янське Кам'янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Парфентьєвій А.В. необхідно провести перерахунок заборгованості за аліментами в межах виконавчого провадження № НОМЕР_3 в розмірі зарахованих 09 березня 2024 року грошових коштів в сумі 12 000,00 грн. зазначених як «Евочке на ДР».
Апеляційний суд в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
За статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).
На підставі статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно зі статтею 71 Закону «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України. Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України. Виконавець зобов'язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі, зокрема, надходження виконавчого документа на виконання від стягувача. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Пунктом 4 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802, визначено, що виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів. Спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
У частині третій статті 195 СК України зазначено, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
Відповідно законодавець визначив обов'язок виконавця обчислювати розмір заборгованості за аліментами та водночас імперативно передбачив, що у разі незгоди заінтересованої особи з визначеним (обчисленим) виконавцем розміром заборгованості за аліментами, спір вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.
Як вбачається з матеріалів справи, боржником ОСОБА_3 у виконавчому проваджені про стягнення з нього аліментів, було надано державному виконавцю відділу державної виконавчої служби Парфентьєвій А.В. докази сплати боржником аліментів на користь стягувача на утримання дитини у період з 30 травня 2023 року по 13 квітня 2024 року на загальну суму 798 949,50 грн., а саме виписку по картці від 15 квітня 2024 року.
Як вбачається з виписки по картці від 15 квітня 2024 року долученої до матеріалів справи, боржник за виконавчим провадженням про стягнення аліментів ОСОБА_3 протягом періоду з 30 травня 2023 року по 13 квітня 2024 року перерахував ОСОБА_1 на рахунок НОМЕР_2 кошти на загальну суму 798 949,50 грн.
Стягувач ОСОБА_1 не заперечує факт отримання від боржника ОСОБА_3 коштів у розмірі 798 949,50 грн., проте вказує, що всі вказані грошові кошти з травня 2023 року по червень 2024 року не є аліментами, а здійснені з іншою метою відрахувань, в тому числі на ремонт дверей, сантехнічного обладнання в квартирі, де раніше проживало подружжя.
Реалізовуючи стандарт переважаючої переконливості в оцінці обставин справи, що переглядається, та доказів, поданих учасниками справи, виписки по рахунку без зазначення призначення платежу «аліменти», надану на підтвердження сплати боржником на користь стягувача аліментів, мають бути враховані державним виконавцем при обрахунку заборгованості ОСОБА_3 за аліментами, оскільки доказів на підтвердження наявності інших зобов'язань боржника перед стягувачем у матеріалах справи немає, як і не надано доказів відмови останньої від отримання грошових переказів від боржника, що також у сукупності з іншими доказами доводить, що грошові кошти, сплачені ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , є саме аліментами на дитину.
Подібний правовий висновок викладено у Верховного Суду від 01 серпня 2019 року у справі № 642/6906/16-ц (провадження 61-26229св18), від 17 травня 2023 року у справі № 199/2951/21 (провадження № 61-1769св23), від 08 квітня 2024 року у справі №522/19803/15-ц.
Зроблені судом першої інстанції висновки щодо скарги на органи державної виконавчої служби узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), застосовані правові позиції є релевантними, а судова практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та сформованою. При цьому у кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Враховуючи наведене, посилання в апеляційній скарзі стягувача ОСОБА_1 про те, що платежі були перераховані на її банківський рахунок добровільно, тобто це добровільна матеріальна допомога перед нею, а також що ці кошти в тому числі нею витрачались на ремонт дверей та сантехнічного обладнання в квартирі, є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 не надала жодних доказів наведеного, а також не довела належними доказами існування інших боргових зобов'язань, що згідно з принципом змагальності є її процесуальним обов'язком.
При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції платіж від 09 березня 2024 року здійснений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в сумі 12 000,00 грн. з призначенням платежу « ОСОБА_5 на ДР» свідчить про те, що кошти були спрямовані в якості подарунка на день народження доньки ОСОБА_7 , отже, ці грошові кошти не свідчать про добровільну сплату аліментів боржником ОСОБА_3 , а тому не повинні були враховані державним виконавцем під час розрахунку заборгованості зі сплати аліментів в якості аліментів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, поставлені заявником, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 21 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Повне судове рішення складено 10 липня 2025 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.