справа № 756/12971/23 головуючий у суді І інстанції Шевчук А.В.
провадження № 22-ц/824/11202/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
09 липня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Надточий К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 лютого 2025 року, ухвалене під головуванням судді Шевчука А.В. в місті Києві, дата складення повного тексту рішення 18 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном, -
У жовтні 2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом в якому просив усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом його вселення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він є співвласником зазначеної квартири та не має можливості вселитися до помешкання, оскільки відповідач чинить перешкоди в доступі до нього. Вказує, що він неодноразово звертався до відповідача та правоохоронних органів із метою відновлення свого порушеного права. Проте, зазначені дії не усували перешкод у користуванні житловим приміщенням.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 25 лютого 2025 року позов ОСОБА_3 задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які реальні докази щодо факту не допуску позивача ОСОБА_3 чи перешкоди в користуванні його спадковим майном (квартири АДРЕСА_1 ) відповідачем ОСОБА_1 . Вказує, що відповідач взагалі не проживає в Україні починаючи з липня 2023 року так як 01 липня 2023 року виїхав з території України, а з січня 2024 року відповідач проживає до цього часу в Німеччині, в Берліні. Таким чином, вважає, що відповідачем ніякі права позивача не порушені.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_1 є єдинокровними братами по батьку ОСОБА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, після його смерті відкрилась спадщина на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Таким чином, спадкоємцями першої черги майна померлого ОСОБА_4 були його сини ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 18 лютого 2016 року за ОСОБА_3 визнано право власності на частину спадкового майна, а саме на частину квартири АДРЕСА_1 .
Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно частина квартири АДРЕСА_1 зареєстрована на праві спільної часткової власності за ОСОБА_3 .
Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог.
Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Статтею 316 Цивільного кодексу України визначено, що право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Відповідно до частини 1 статі 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Згідно частини 1 статті 383 Цивільного кодексу України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Відповідно до статті 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, зокрема статтею 1 Першого протоколу до неї (1952 року) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено і в статті 41 Конституції України, в якій гарантовано право кожному володіти, користуватись та розпоряджатись своєю приватною власністю, набутою у порядку, визначеному законом.
Відповідно до статті 356 Цивільного кодексу України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
За положеннями частини першої, другої статті 358 Цивільного кодексу України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно частина квартири АДРЕСА_1 зареєстрована на праві спільної часткової власності за позивачем ОСОБА_3 .
Звертаючись до суду з вказаним позовом позивач вказував, що він є співвласником вищезазначеної квартири та не має можливості вселитися до помешкання, оскільки відповідач чинить перешкоди в доступі до нього.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.
Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
За приписами ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, саме позивач має довести наявність факту вчинення йому перешкод відповідачем. В даному випадку лише самого твердження позивача про наявність таких перешкод є недостатнім.
Посилання позивача на звернення до Оболонського УП ГУНП у м. Києві (а.с.19) та до відповідача не змінює тієї обставини, що вказані звернення також є лише твердженнями позивача.
Згідно вимог ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи, що позивачем не надано суду належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження обставин, на які він посилається, як на підставу своїх вимог про усунення перешкод у користуванні квартирою, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав до задоволення позову.
Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті вимог позивача.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 1 816,80 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, сплачений відповідачем судовий збір підлягає стягненню з позивача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 , місце проживання АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , судовий збір у розмірі 1 816,80 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) гривень 80 копійок.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Повне судове рішення складено 10 липня 2025 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.