справа № 753/18823/24 головуючий у суді І інстанції Шаповалова К.В.
провадження № 22-ц/824/9429/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
09 липня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Надточий К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Селтік» на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 лютого 2025 року, ухвалене під головуванням судді Шаповалової К.В. в місті Києві, дата складення повного тексту рішення 27 лютого 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Селтік» про внесення змін до трудової книжки та стягнення заробітної плати, -
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом в якому просив зобов'язати відповідача внести зміни в трудову книжку, а саме - в записі № 10 днем звільнення позивача з посади зазначити 22 липня 2024 року, замість 13 травня 2024 року та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу належну йому заробітну плату за період його роботи з 13 травня 2024 року по 22 липня 2024 року на суму 39 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він працював у транспортному відділі ТОВ «Селтік» на посаді водія автотранспортних засобів у період з 18 січня 2024 року по 22 липня 2024 року, після чого звільнився із займаної посади за власним бажанням. Однак у трудовій книжці днем його звільнення зазначено 13 травня 2024 року. Станом на день фактичного звільнення позивача, відповідачем не було виплачено позивачу заробітну плату за 24 робочих дні у червні місяці 2024 року та 19 робочих днів у липні 2024 року.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 27 лютого 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов'язано ТОВ «Селтік» внести зміни до запису № 10 трудової книжки ОСОБА_1 , зазначивши дату його звільнення з ТОВ «Селтік» «22 липня 2024 року» та стягнути з ТОВ «Селтік» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за червень та липень 2024 року у розмірі 15 503,70 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ТОВ «Селтік»просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ТОВ «Селтік»вказує, що суд першої інстанції не дав жодної оцінки та аналізу трьох журналів з охорони праці та вимог безпеки у надзвичайних ситуаціях, де відсутній підпис позивача після 13 травня 2024 року, хоча вони і були долучені до матеріалів справи протокольною ухвалою суду. Суд першої інстанції не надав жодної оцінки процесуально суперечливій та недобросовісній поведінці позивача, намаганні його ввести суд в оману щодо фактичних обставин справи. Так, у позовній заяві позивач наполягав на тому, що працював у відповідача на посаді водія сміттєвоза з 18 січня 2024 року по 22 липня 2024 року, після чого звільнився за власним бажанням, оскільки відповідач заборгував заробітну плату. Зазначав, що заяву про звільнення з 13 травня 2024 року не підписував та бажання звільнитися саме 13 травня 2024 року не висловлював. Після долучення відповідачем заяви про звільнення з особистим підписом позивача та копії наказу про звільнення позивача з його особистим підписом про ознайомлення, позивач став вимагати призначення судової почеркознавчої експертизи, оскільки у наданих документах підпис позивача не схожий на його підпис у паспорті. Оскільки сторона відповідача надала більше десяти зразків його підпису, у позивача сталося просвітлення і він кардинально змінив фактичні обставини справи: згадав, що таки підпис у заяві про звільнення від 13 травня 2024 року та наказі про звільнення його, але він їх писав «заднім числом» приблизно у червні 2024 року, коли він отримав повістку ТЦК. Суд першої інстанції з порушенням вимог ч. 1 ст. 81, 78-80, ч. 1-3 ст. 89, ст. 2, 12-13 ЦПК дійшов передчасного висновку про продовження існування трудових відносин між учасниками справи протягом 14 травня 2024 року - 22 липня 2024 року на підстав неналежних, недопустимих та недостатніх доказів, тобто без виконання позивачем свого процесуального обов'язку довести заявлені позовні вимоги. Суд неправильно розрахував розмір заробітної плати за вимушений прогул. Так, відповідно до наказу про прийняття на роботу від 17 січня 2024 року позивач працював 40 годин на тиждень з окладом 9 100,00 грн. на місяць. Крім того, суд так і не встановив обставини розрахунку з позивачем за травень 2024 року. У позові позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що звільнився у липні 2024 року через заборгованість роботодавця по заробітній платі. В своїх поясненнях в суді позивач стверджував інше, що за травень 2024 року він отримав заробітну плату у більшому розмірі, ніж очікував. При цьому жодних доказів такої надмірної зарплати він суду не надав, але суд знову повірив йому на слово і без залишення без розгляду позовних вимог в частині стягнення заробітної плати за 14-31 травня 2024 року стягнув з відповідача заборгованість по заробітній платі лише за червень-частину липня 2024 року. Встановивши у мотивувальні частині рішення, що заява про звільнення від 13 травня 2024 року була написана у червні 2024 року, а з цією позовною заявою позивач звернувся до суду лише 25 вересня 2024 року, клопотання про поновлення пропущеного строку суду не заявляв, то суд не мав правових підстав для задоволення позову і повинен був відмовити у задоволенні позову.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що наказом від 17 січня 2024 року № СТ 00000002а-0000001510 ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до ТОВ «Селтік» з 18 січня 2024 року у транспортний відділ на посаду водія автотранспортних засобів (сміттєвоз ТПВ), із окладом 9 100,00 грн.
Відповідно до заяви позивача від 13 травня 2024 року вбачається, що він просив звільнити його з посади водія сміттєвоза за власним бажанням з 13 травня 2024 року (т. 1, а.с. 84).
Наказом від 13 травня 2024 року № СТ00000045б-0000001510 ОСОБА_1 було звільнено з посади водія автотранспортних засобів (сміттєвоз ТПВ) ТОВ «Селтік» на підставі статті 38 КЗпП України за власним бажанням.
Відповідно до наказу вбачається, що позивач з ним ознайомлений 13 травня 2024 року, про що свідчить його підпис.
З копії трудової книжки, вбачається, що ОСОБА_1 працював у ТОВ «Селтік» з 10 жовтня 2023 року по 12 грудня 2023 року та з 18 січня 2024 року по 13 травня 2024 року (т.1, а.с. 45-46).
Відповідно до акту ТОВ «Селтік» від 13 травня 2024 року, який складено та підписано бухгалтером Кічігіною Т. , головним бухгалтером Зварич Н. та заступником генерального директора Федорченко І. , ОСОБА_1 13 травня 2024 року було запропоновано отримати трудову книжку в паперовому вигляді та підписати всі належні документи, зокрема довідку про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплат, проте позивач у кабінеті бухгалтера Кічігіної Т.В. 13 травня 2024 року об 11:00 год відмовився від отримання трудової книжки та ознайомлення із розрахунком про суми нараховані та виплачені працівникові при звільненні.
Відповідно до довідки від 04 листопада 2024 року № СТ000000010, яка підписана головним бухгалтером Зварич Н. та директором Піддубною З. ОСОБА_1 працював у ТОВ «Селтік» з 18 січня 2024 року по 13 травня 2024 року на посаді водія автотранспортних засобів (сміттєвоз ТПВ) та за цей період отримав дохід у розмірі 54 905,89 грн. Зокрема у травні 2024 року йому було нараховано 10 611,45 грн., з яких оклад по дням 4 175,93 грн., місячна премія - 3 000,00 грн., компенсація відпусток за 8 днів 3 435,52 грн., всього до виплати 8 542,22 грн.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач, написавши заяву про звільнення від 13 травня 2024 року, продовжив виконувати свої трудові обов'язки до 22 липня 2024 року, а отже в силу частини другої статті 38 КЗпП України, за відсутності запрошення з 14 травня 2025 року на його місце іншого працівника, відповідач не мав права його звільняти, а тому позовні вимоги в частині зміни дати звільнення підлягають задоволенню. Крім того, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення заробітна плата у розмірі 15 503,70 грн. (9100 грн. за червень + 6403,70 грн. за липень (вирахувано пропорційно до кількості відпрацьованих дній у місяці -19).
Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно з ч 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до положень статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
За змістом наведеної правової норми право працівника на розірвання трудового договору за власним бажанням кореспондує безумовний обов'язок роботодавця звільнити його з роботи з наведеної підстави в установлені законом строки.
При цьому сторони трудового договору мають право домовитися про будь - який строк звільнення після подання працівником заяви про це в межах двотижневого строку, навіть якщо відсутні поважні причини, Якщо підприємство домовилося з працівником про звільнення «не за згодою сторін» а - за власним бажанням, то датою звільнення може бути будь - який день, зокрема день написання заяви про звільнення.
Аналогічний висновок викладений Верховним судом у постанові від 10 жовтня 2018 року у справі № 359/2642/16-ц ( провадження № 61-14726 св18).
Як встановлено судом, 13 травня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про звільнення його за власним бажанням з 13 травня 2024 року. (т.1, а.с.84).
Наказом від 13 травня 2024 року № СТ00000045б-0000001510 ОСОБА_1 було звільнено з посади водія автотранспортних засобів (сміттєвоз ТПВ) ТОВ «Селтік» на підставі статті 38 КЗпП України за власним бажанням.
В заяві позивач просив звільнити його за власним бажанням та зазначив дату, з якої він бажав звільнення - 13 травня 2025 року. Саме з цієї дати його було звільнено. Наказ про звільнення від 13 травня 2025 року в цей же дань надано позивачу для ознайомлення про що він у цей же день розписався власноруч в даному наказі.
Зазначені обставини не заперечуються сторонами, про що вони вказували в суді апеляційної інстанції.
В той же час, звертаючись до суду з позовом, позивач зазначав, що його звільнили «заднім» числом, а фактично він продовжував виконувати свою роботу до 22 липня 2024 року, поки добровільно не повідомив про своє звільнення через неналежні, на його думку, умови праці.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно ч.1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно ч.1, 2, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що належних, допустимих та достатніх доказів, які б свідчили, що позивач не знав про своє звільнення та продовжував працювати після 13 травня 2024 року, суду надано не було.
Не підтверджують продовження трудових відносин і долучені до матеріалів справи скріншоти із застосунку «вайбер», а саме переписки позивача із невідомими особами (за його словами логістами відповідача), яка містить фото сміттєвих баків та сміттєвоза та зазначення певних адрес.
За таких обставин посилання суду першої інстанції на продовження позивачем виконання своїх трудових обов'язків після написання заяви про звільнення від 13 травня 2024 року та на відсутність у відповідача права звільняти його, є не обґрунтованими.
Роблячи такі висновки, суд першої інстанції не звернув уваги, що за обставинами даної справи не було встановлено факту продовження виконання трудових обов'язків позивачем після написання заяви про звільнення 13 травня 2024 року, оскільки позивача було звільнено в цей день, про що він був повідомлений під підпис, а відтак був обізнаний про розірвання з ним трудових відносин. Отже, трудові відносини між сторонами були припинені саме 13 травня 2024 року, трудовий договір розірвано.
У відповідності до вимог ст. 23, 24 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк, на визначений строк, встановлений за погодженням сторін та таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим при укладенні трудового договору з фізичною особою.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Посилання позивача на пояснення свідків, які на його думку підтверджують виконання ним трудових обов'язків після 13 травня 2024 року, апеляційний суд вважає безпідставним, виходячи з наступного.
Пояснення допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не підтверджують, як факт наявності між сторонами трудових відносин після 13 травня 2024 року так і виконання позивачем своїх трудових обов'язків, яких у нього не було після зазначеної дати. Зазначені пояснення ґрунтуються на фактах епізодичного спостерігання факту перебування позивача на підприємстві, інформації повідомленої самим позивачем та власного уявлення свідків про наявність трудових відносин між позивачем та відповідачем.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог в частині наявності між сторонами трудових відносин після 13 травня 2024 року та наявності підстав до зміни дати звільнення. Відтак і вимоги про зобов'язання нарахування та виплату позивачу заробітної плату також є безпідставними, оскільки є похідними від первісних.
Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті вимог позивача.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При подачі апеляційної скарги ТОВ «Селтік» сплатило судовий збір у розмірі 1 818,00 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, сплачений відповідачем судовий збір підлягає стягненню з позивача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Селтік» задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 лютого 2025 року та скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволені позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Селтік» про внесення змін до трудової книжки та стягнення заробітної плати відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Селтік», місце знаходження: м. Київ, вул. Алматинська, 8, ідентифікаційний код 23245193 судовий збір у розмірі 1 818,00 (одна тисяча вісімсот вісімнадцять) гривень.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Повне судове рішення складено 10 липня 2025 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.