Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/7910/2025
01 липня 2025 року місто Київ
справа № 369/900/23
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Левенця Б.Б., Ратнікової В.М.
за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 жовтня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Янченка А.В., повний текст рішення складено 11 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по аліментам, пені, 3% річних та інфляційних втрат, -
У січні 2023 року позивач звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до відповідача, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь:
заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 308400 грн.;
пеню в сумі - 285 979 грн.;
3% річних в сумі - 8705,06 грн.;
інфляційні втрати в сумі - 12 891,07 грн.
В обгрунтування позовних вимог посилалася на те, що 03 вересня 2021 року між нею та відповідачем було укладено договір між батьками про сплату аліментів, участь у вихованні та утриманні дітей, що посвідчений 03 вересня 2021 року Левчуком Ю.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за №3824, яким урегульовано права і обов'язки сторін по утриманню та вихованню спільних дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вказувала, що відповідно до умов договору, за спільною згодою сторін було визначено порядок утримання дітей сторін, а саме що батько зобов'язаний щомісячно до 10 числа місяця, за який здійснюється оплата, сплачувати матері аліменти на утримання дітей в твердій грошовій сумі з моменту підписання договору в розмірі 5 000 грн. на кожну дитину, тобто в сумі 10 000 грн. спільно на утримання обох дітей. У разі ж, якщо курс долара США по відношенню до гривні за даними НБУ на момент оплати чергової суми аліментів сукупно зростає на 20% по відношенню до гривні за даними НБУ на момент підписання договору, то сума аліментів підлягає індексації, в порядку визначеному договором. Оплата у відповідності до договору має здійснюватися у безготівковому порядку на рахунок позивача, вказаний у договорі.
Зазначала, що відповідач систематично затримує виконання зобов'язання з утримання дітей визначені договором. Зокрема, станом на січень 2023 року відповідачем були виконаними зобов'язання щодо утримання дітей згідно договору по травень 2022 року, що підтверджується заявою позивача від 18 травня 2022 року, нотаріально посвідченої нотаріусом Київського міського нотаріального округу Житняк С.В., зареєстрованої в реєстрі за №382.
Посилалася на те, що з червня 2022 року відповідач не виконує власні зобов'язання щодо утримання дітей, в результаті чого у останнього виникла заборгованість по сплаті аліментів.
Вказувала, що п.24 договору визначено, що у разі виникнення заборгованості із сплати аліментів з вини батька, матір має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Зазначала, що вона має право відповідно до ст.625 ЦК України на стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 жовтня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором між батьками про сплату аліментів, участь у вихованні та утриманні дітей у розмірі 615975,13 грн., що складається з основної суми боргу у розмірі 308400,00 грн., 3% річних у розмірі 8705,06 грн., інфляційних втрат у розмірі 12891,07 грн., пені у розмірі 285979,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 3171,05 грн. судового збору, 20000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати, у задоволенні позову відмовити.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що 01 лютого 2018 року між його батьком - ОСОБА_5 та позивачем було укладено договір про інвестування в створення проекту. Під Інвестиційним проектом сторони розуміють створення сонячної
електростанції в умовах приватного домогосподарства, що на праві приватної власності належить ОСОБА_2 .
Вказував, що в свою чергу договором передбачено, що результати експлуатації об'єкту, в т.ч. винагорода,отримана від продажу електроенергії за зеленим тарифом розподіляються між сторонами в наступному відношенні: Інвестор отримує 90% результату від експлуатації об'єкту, отримувач (позивач) отримує 10% від результату експлуатації об'єкту.
Зазначав, що 29 липня 2020 року між ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» та ОСОБА_2 було укладено договір №149510011 про купівлю-продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом приватним домогосподарством.
Посилався на те, що за домовленістю між його батьком та позивачем частка прибутку Інвестора 90% від експлуатації об'єкту утримувалась позивачем в рахунок сплати аліментів за договором між батьками про сплату аліментів, участь у вихованні та утриманні дітей від 03 вересня 2021 року (взаємозалік вимог).
Вказував, що в 2023 році відносини між ним та позивачем остаточно зіпсувалися та 05 лютого 2023 року позивач повернула на рахунок його батька перераховані їй кошти, чим штучно створила вказаний спір, що в подальшому вплинуло не лише на утворення заборгованості зі сплати аліментів, а ще й на нарахування пені, інфляційних витрат та 3% річних.
Зазначав, що у зв'язку і збройною агресією російської федерації він втратив джерело доходу, про що повідомив суд першої інстанції. Він неодноразово звертався до позивача по питанню перегляду розміру аліментів на утримання дітей, проте його зусилля виявилися марними.
Посилався на те, що позивач систематично порушувала та продовжує порушувати інші умови договору, вчиняє дії, направлені на унеможливлення його спілкування з дітьми.
22 квітня 2025 року від представника позивача до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання вказувала, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а її доводи не спростовують висновків суду першої інстанції. Просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
18 червня 2025 року від представника позивача до суду апеляційної інстанції надійшли пояснення.
13 червня 2025 року представник відповідача подала пояснення.
Судове засідання проводилося в режимі відеоконференції.
Відповідач та його представник у судовому засіданні апеляційного суду підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.
Представник позивача у судовому засіданні апеляційного суду заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони мають спільних двох дітей: доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
03 вересня 2021 року між позивачм ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір між батьками про сплату аліментів, участь у вихованні та утриманні дітей, який посвідчений 03 вересня 2021 року Левчуком Ю.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за №3824, яким урегульовано права і обов'язки сторін по утриманню та вихованню спільних дітей.
Відповідно до п.2 даного договору сторони домовилися, що діти будуть проживати з матір'ю ОСОБА_2 .
Згідно з п.15 договору, зважаючи на те, що батько проживає окремо від дітей, за спільною згодою сторін було визначено порядок утримання дітей сторін, а саме що батько - ОСОБА_1 зобов'язується щомісячно сплачувати матері аліменти на утримання дітей. З моменту підписання даного договору та досягненнч дітьми повноліття аліменти встановлюються в твердій грошовій сумі в наступних розмірах: 5000 грн. на місяць до досягнення повноліття ОСОБА_6 , 5000 грн. на місяць до досягнення повноліття ОСОБА_5 .
Пунктом 16 договору визначено, що батько зобов'язаний оплачувати аліменти не пізніше 10 числа місяця, за який здійснюється оплата, у безготівковій формі на банківський рахунок, що вказаний у даному договорі.
У п.п.17, 18 договору, сторони погодили, що у разі, якщо курс долара США по відношенню до гривні за даними НБУ на момент оплати чергової суми аліментів сукупно зростає на 20 % по відношенню до курсу долара США по відношенню до гривні за даними Національного банку України на момент підписання договору, сума аліментів має бути помножена на індекс 1.
Індекс 1 - це співвідношення суми гривень за один долар США відповідно до середньозваженого курсу гривні до долару США на міжбанковому ринку, за даними НБУ на дату оплати аліментів поділене на 27.0.
Відповідно до п.24 вказаного договору, у разі виникнення заборгованості із сплати аліментів з вини батька, матір має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Згідно з п.25 договору сплата батьком неустойки не звільняє його від виконання зобов'язань за даним договором.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилалася на те, що відповідач з червня 2022 року не виконує зобов'язання щодо утримання дітей, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 308400,00 грн.
Відповідач, заперечуючи проти позову вказував на те, що 01лютого 2018 року між його батьком - ОСОБА_5 та позивачем було укладено договір про інвестування в створення проекту. Під Інвестиційним проектом сторони розуміють створення сонячної електростанції в умовах приватного домогосподарства, що на праві приватної власності належитьОСОБА_2 . Вказував, що за домовленістю між його батьком та позивачем частка прибутку інвестора90% від експлуатації об'єкту утримувалась позивачем в рахунок сплати аліментів за договором між батьками про сплату аліментів, участь у вихованні та утриманні дітей від 03 вересня 2021 року (взаємозалік вимог). Зазначав, що в2023 році відносини між ним та позивачем остаточно зіпсувалися та 05 лютого 2023 року позивач повернула на рахунок його батька перераховані їй кошти, чим штучно створила вказаний спір.
З матеріалів справи вбачається, що у жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору, укладеного між батьками, про сплату аліментів, участі у вихованні та утриманні дітей (справа №355/1159/22).
Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 22 червня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Розірвано договір, укладений 03 вересня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про сплату аліментів, участь у вихованні та утриманні дітей, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левчук Ю. М., реєстровий №3824.
Постановою Київського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 17 квітня 2024 року рішення Баришівського районного суду Київської області від 22 червня 2023 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, укладений сторонами договір між батьками про сплату аліментів, участь у вихованні та утриманні дітей, що посвідчений 03 вересня 2021 року Левчуком Ю.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за №3824 є чинним.
Як зазначала у письмових поясненнях представник позивача, дійсно попередньо саме за інвестиційним договором, укладеним між батьком відповідача ОСОБА_5 та ОСОБА_2 (другим інвестиційним проектом, доходи від якої не залишались у відповідача), існувала домовленість що отриманий дохід від сонячної генеруючої установки (сонячної електростанції) підлягає залишенню у позивача з червня 2022 року в рахунок погашення аліментів. Проте, з урахуванням саме поведінки відповідача, незгоди з домовленостями щодо саме зарахування доходу від конкретної сонячної генеруючої установки (сонячної електростанції) в рахунок аліментів (за інвестиційним договором, укладеним між батьком відповідача ОСОБА_5 та ОСОБА_2 ), висловленої в жовтні 2022 року, його дій щодо наміру розірвати договір, яким визначені умови сплати аліментів, позивачем було приведено правовідносини відповідно до укладених правочинів.
У судовому засіданні апеляційного суду представник позивача на питання суду зазначила, що позивач в лютому 2023 року повернула батьку відповідача кошти, які були нею отримані в рахунок аліментів, у зв'язку з поведінкою відповідача та в подальшому платежів по сплаті аліментів від ОСОБА_1 не надходило.
Відповідач в судовому засіданні на питання суду пояснив, що він частково сплачував аліменти та надав квитанції, з яких вбачається, що з червня 2022 року по травень 2024 року ОСОБА_1 фактично здійснив три платежі зі сплати аліментів на рахунок позивача, а саме 31 березня 2023 року в розмірі 4000 грн., 05 травня 2023 року в розмірі 4000 грн. та 02 червня 2023 року в розмірі 4000 грн.
Згідно заяви ОСОБА_2 від 18 травня 2022 року, нотаріально посвідченої нотаріусом Київського міського нотаріального округу Житняк С.В., зареєстрованої в реєстрі за №382 підтверджується сплата аліментів ОСОБА_1 по 18 травня 2022 року в повному обсязі відповідно до умов договору між батьками про сплату аліментів, участь у вихованні та утриманні дітей, посвідченого 03 вересня 2021 року Левчуком Ю.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за №3824.
З викладеного вбачається, що ОСОБА_1 було виконано умови договору між батьками про сплату аліментів, участь у вихованні та утриманні дітей від 03 вересня 2021 року щодо сплати аліментів на утримання двох дітей по травень 2022 року.
При цьому, доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 виконував свої зобов'язання в повному обсязі з червня 2022 року, останнім надано не було.
Положеннями статті 189 СК України визначено, що батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом.
Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.
У разі невиконання одним із батьків свого обов'язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан.
25 серпня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності приватних виконавців та примусового виконання судових рішень, рішень інших органів (посадових осіб) у період дії воєнного стану» №2455-IX від 27 липня 2022 року, згідно з яким у період дії воєнного стану забороняється примусове виконання виконавчих написів нотаріусів.
З огляду на вищевикладене, позивач позбавлена можливості пред'явити виконавчий напис до виконання у зв'язку із законодавчою забороною виконання виконавчого напису та стягнення заборгованості на його підставі у період дії режиму воєнного стану.
Встановивши, що відповідач свого обов'язку зі сплати аліментів в обумовлені договором порядок, розмір і строки в повному обсязі не виконав, чим допустив несвоєчасність сплати платежів, колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 308400 грн., яка виникла за період з червня 2022 року по травень 2024 року.
Стягуючи з відповідача на користь позивача пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 285979 грн., суд першої інстанції виходив з наявності підстав для стягнення з ОСОБА_1 передбаченої договором між батьками про сплату аліментів, участь у вихованні та утриманні дітей, посвідченого 03 вересня 2021 року неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів. Підстав для зменшення розміру неустойки суд не вбачав.
Колегія суддів не в повному обсязі погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).
У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій сумі, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.
Тобто, у разі несплати аліментів у поточному місяці з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, наслідком чого є відповідальність у вигляді неустойки.
Так, частинами першою та другою статті 196 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
У разі застосування до особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».
Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що відповідач зобов'язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. Обов'язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі №333/6020/16-ц відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 02 листопада 2016 року у справі №6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі № 6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі №6-1477цс15 та від 16 березня 2016 року у справі №6-300цс16, і дійшла висновку, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток.
Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.
За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем.
Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.
Якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %.
Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, отже, і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення. Пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.
Отже, зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.
У постановах Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі №661/905/19, від 24 лютого 2025 року в справі №206/4992/21 вказано, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Тобто, відповідач зобов'язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.
При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
До відповідальності не можна притягнути платника аліментів, якщо заборгованість за аліментами утворилася з незалежних від платника аліментів причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками тощо (пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»).
У постанові Верховного Суду від 18 квітня 2025 року у справі №932/541/23 вказано, що суд при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки враховує матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів; саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів як підстав для зменшення розміру пені. Такий матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів має доводитися платником на момент коли відбулося прострочення чи повна несплата аліментів; визначення справедливого та розумного розміру пені при застосуванні конструкції зменшення розміру пені належить до суддівського розсуду.
Суд має забезпечити, щоб зменшення пені не порушувало права одержувача аліментів, але водночас не створювало надмірного фінансового навантаження для платника аліментів. Пеня має бути співрозмірною з правопорушенням (зокрема, прострочення, невиконанням зобов'язань, наявність/відсутність часткової оплати). Розмір пені має залишатися співрозмірним із розміром основного зобов'язання, тому суд не може зменшувати пеню до такої міри, що виключала б її роль як «стимулу» для своєчасного виконання аліментних зобов'язань.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
З матеріалів справи та пояснень сторін встановлено, що 01 лютого 2018 року між батьком відповідача - ОСОБА_5 та позивачем було укладено договір про інвестування в створення проекту. За домовленістю між батьком відповідача та позивачем частка прибутку інвестора 90% від експлуатації об'єкту утримувалась позивачем в рахунок сплати аліментів за договором між батьками про сплату аліментів, участь у вихованні та утриманні дітей від 03 вересня 2021 року(взаємозалік вимог). Однак, у лютому 2023 року ОСОБА_2 повернула на рахунок батька відповідача перераховані їй кошти, внаслідок чого утворилася заборгованість по аліментам.
Враховуючи встановлені фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору та наведені вище норми матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що заборгованість по сплаті аліментів за період з червня 2022 року по лютий 2023 року виникла не з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти, оскільки позивач самостійно відмовилася від домовленостей з батьком відповідача про те, що частка прибутку інвестора 90% від експлуатації об'єкту утримувалась позивачем в рахунок сплати аліментів.
В подальшому відповідач не сплачував аліменти, а відтак вина ОСОБА_1 у простроченні сплати аліментів з березня 2023 року об'єктивно наявна.
Беручи до уваги період, за який утворилася заборгованість по аліментам та обставини її утворення, те, що неустойка не повинна бути надмірним тягарем, яка би спотворювала її розумне стимулююче призначення у відповідних відносинах, керуючись принципом розумності у сімейних відносинах, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені до 20000 грн.
Щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних на суму пені, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За змістом цієї норми правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов'язанням.
Частиною 5 ст.11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникнути з рішення суду.
Відповідно до загальних умов виконання зобов'язань, встановлених статтею 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц вказала, що у ст.625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов'язань.
Однак, до правовідносин, що стосуються стягнення заборгованості по аліментам, визначена відповідальність за прострочення сплати аліментів відповідно до ст.196 СК України, а тому дія ст.625 ЦК України на правовідносини у цій справі не поширюється, оскільки наявна спеціальна норма закону, що регулює такий вид зобов'язань, як стягнення аліментів.
А відтак, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 8705,06 грн. та інфляційних втрат в сумі 12891,07 грн. задоволенню не підлягають.
На вказане суд першої інстанції уваги не звернув, а відтак рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 жовтня 2024 року підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову ОСОБА_2 та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 308400 грн., пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 20000 грн.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.ч.1, 2, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Всилу положення Закону України «Про судовий збір» позивач булазвільнена від сплати судового збору в суді першої інстанції за вимогу про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
У разі задоволення позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір стягується з відповідача на користь держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини заявлених до нього позовних вимог.
Також позивач просила стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 20000 грн.
На підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу позивач надала копію: договору про надання правничої (правової) допомоги №Ф-239 від 21 грудня 2022 року та Додаток №1 до нього від 21 грудня 2022 року.
Враховуючи положення ст.141 ЦПК України та пропорційність задоволених вимог стягненню з:
ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3084 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 10662 грн.;
ОСОБА_1 в дохід держави судові витрати у розмірі 1073,60 грн.;
ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 539,90 грн.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 жовтня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по аліментам, пені, 3% річних та інфляційних втрат - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 308400 грн., пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі (20000 грн.), судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3084 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 10662 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 в дохід держави судові витрати у розмірі 1073 грн. 60 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 539 грн. 90 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Головуючий:
Судді: