Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
про повернення позовної заяви
11 липня 2025 р. № 520/13869/25
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Пасечнік О.В., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу обслуговування громадян №14 Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про зобов'язання вчинити певні дії,-
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до Відділу обслуговування громадян №14 Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд:
Виключити з періоду обчисленого страхового стажу вересень 2000 р. за який згідно відомостей довідка ОК-5 не сплачені страхові внески в будь-якому розмірі в зв'язку з чим вік не вказаний в стажі персоніфікованого обліку як місяць страхового стажу.
Зобов'язати Відділ обслуговування громадян №14 Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок пенсійних виплат виключивши з переліку місяців вересень 2000 р.
Розмір недорахованої пенсії виплатити позивачу з врахуванням індексу інфляції з 01.01.2010 згідно відомостей НБУ.
Ухвалою суду від 03.06.2025 адміністративний позов залишено без руху для усунення недоліків, які викладені у мотивувальній частині цієї ухвали.
На виконання вимог ухвали суду від 12.06.2025 позивачем частково усунено недоліки адміністративного позову.
Ухвалою суду від 17.06.2025 адміністративний позов повторно залишено без руху для усунення недоліків, які викладені у мотивувальній частині цієї ухвали.
На виконання вимог ухвали суду від 17.06.2025 позивачем надано заяву, та позивач вважає, що він оскаржує застосування нормативно-правових актів та наводить положення щодо порядку розгляду нормативно-правових актів.
Однак суд зауважує, що предметом спору даної справи не є оскарження нормативно-правових актів.
Також суд зазначає, що у позовних вимогах позивачем не вказано жоден нормативно-правовий акт, яким порушено його права, свободи або законні інтереси.
Варто зауважити, що особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів, визначені статтею 264 КАС України.
Водночас, стаття 264 КАС України закріплює особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 264 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо, зокрема, законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 2, 3 ст. 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
Частина 4 статті 264 КАС України передбачає, що у разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта суд зобов'язує відповідача опублікувати оголошення про це у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.
Крім того, відповідно до ч. 8 ст. 264 КАС України адміністративна справа щодо оскарження нормативно-правових актів вирішується за правилами загального позовного провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 265 КАС України резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.
Таким чином, для оскарження нормативно-правових актів передбачена інша процедура, ніж для оскарження актів індивідуальної дії. Такий порядок, серед іншого, передбачає: обов'язкове оприлюднення інформації про розгляд справи для належного повідомлення усіх зацікавлених осіб, розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Також дотримання порядку розгляду справ щодо оскарження нормативно-правового акту забезпечить дотримання прав усіх зацікавлених осіб на участь в розгляді цієї справи.
Суд також зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
Частиною другою цієї статті передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Згідно з ч. 3 ст. 12 КАС України загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до п. 1 ч. 4 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах, зокрема, щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.
При цьому, відповідно до п. 5 ст. 4 КАС України адміністративне судочинство - діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому цим Кодексом.
Отже, оскарження нормативно-правових та індивідуальних актів вимагає різних процесуальних підходів і регулюється різними нормами КАС України. Враховуючи ці особливості, позовні вимоги щодо оскарження нормативно-правових та індивідуальних актів не можуть розглядатися в одному провадженні, оскільки це ускладнює процес і порушує встановлені законодавством процедури. Також це обумовлено різними правовими природами цих актів та особливостями процесу їхнього оскарження, які визначені КАС України.
Також суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до пунктів 4, 5 ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві, зокрема, зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Розгляду та задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
При цьому слід зазначити, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Отже, визначитися з предметом спору має саме позивач, оскільки саме він є ініціатором судового процесу, а суд створює умови для реалізації ним процесуальних прав сторони спору.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 31.10.2018 року по справі №826/16958/17.
Позивач у адміністративному позові просить виключити вересень 2000, який не зарахований до страхового стажу згідно вимог статті 24 Закону України “Про загальне обов'язкове державне пенсійне страхування», за який згідно відомостей персоніфікованого обліку (довідка ОК-5) не сплачено страхові внески, з переліку місяців, на які нараховано заробітної плати.
Відтак, з викладених вимог неможливо встановити, які права чи інтереси позивача порушені та підлягають відновленню в сфері публічно-правових відносин, адже обставини бездіяльності, дій, рішень суб'єкта владних повноважень позивач у адміністративному позові не наводить та/або доказів цього не подає.
Суд зазначає, що обов'язок по визначенню (формулюванню) позовних вимог, з якими особа звертається до суду за захистом своїх прав на етапі подання позовної заяви процесуальним законодавством покладено саме на позивача, саме для цього законодавцем визначені вимоги до позовної заяви, що міститься в статті 160 КАС України.
Цей обов'язок не може бути перекладено на суд, оскільки саме позивач є зацікавленим в ефективному захисті своїх прав та ефективному здійснені судочинства за його позовною заявою.
Щодо надання можливості позивачу надати докази, які стосуються обставин справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень п.5,8 ч.5 ст. 160 КАС України, в позовній заяві зазначаються: виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
За правилами, установленими частиною четвертою статті 161 КАС України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Частинами першою та четвертою статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 цього Кодексу.
Приписами частини другої статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Частинами четвертою та п'ятою статті 77 КАС України передбачено, що докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Приписами частини першої статті 80 КАС України установлено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 79 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском установленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Згідно з частиною третьою статті 80 КАС України про витребування доказів з власної ініціативи або за клопотанням учасника справи, суд постановляє ухвалу.
З урахуванням зазначеного, а також з метою з'ясування усіх обставин у справі, суд може витребувати докази, які мають значення для справи. При цьому суд повинен указувати, які саме докази необхідно надати.
Під час вирішення питання про відкриття провадження у справі суд обмежений процесуальними можливостями з'ясувати, чи дійсно у позивача відсутні докази чи має місце зловживання процесуальними правами.
При цьому, позивач при зверненні до суду самостійно визначає обсяг доказів, які потрібно долучити до позовної заяви і якими підтверджуються позовні вимоги. Не долучення до позовної заяви окремих доказів не може бути перешкодою у судовому захисті.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.10.2023 у справі № 120/6360/23 та на яку покликається сторона позивача.
В адміністративному позові позивачем не визначено обсягу доказів, які потрібно долучити до позовної заяви і якими підтверджуються позовні вимоги. При цьому, ненадання до позовної заяви окремих доказів не може бути перешкодою у судовому захисті.
Щодо порушення прав, свобод та інтересів позивача, в частині позовних вимог, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог п. 5 ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві зазначаються виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
При цьому обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
У рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття “охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.
Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб'єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об'єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.
При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Суд наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003).
За правилами частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно п. 5 ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві зазначаються виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та докази, що підтверджують вказані обставини.
За змістом пункту 9 частини п'ятої статті 160 КАС України, у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваним рішенням прав, свобод або інтересів позивача.
Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов'язковою умовою визнання протиправними рішень суб'єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб'єкта владних повноважень.
Крім того, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.
При цьому порушення вимог Закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Аналогічний висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а.
Позивач у адміністративному позові викладає позовні вимоги про необхідність вчинення певних дій, при цьому не ставить перед судом вимог про визнання дій, бездіяльності, рішень такого відповідача протиправними і не наводить обставин щодо цього у позові.
Крім того, суд вважає за необхідне щодо сплати судового збору зазначити таке.
Згідно зі ч. 3 ст. 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Позивач наводить аргументи про те, що звільнений від сплати судового збору у відповідності до п. 8 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір».
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються особи з інвалідністю внаслідок Другої світової війни та сім'ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи.
Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для сімей загиблих померлих) Захисників, Захисниць України. Дані обставини підтверджено копією посвідчення від 27.10.2023 серії НОМЕР_1 .
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
Згідно з п.2 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.
При цьому, особо яка має право на пільги, встановлено законодавством України для сімей загиблих (померлих) Захисників, Захисниць України, не прирівнюються до осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни.
Тобто, від сплати судового збору на підставі п.8 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільняються особи з інвалідністю внаслідок Другої світової війни та сім'ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи, а не особи які мають право на пільги, встановлено законодавством України для сімей загиблих (померлих) Захисників, Захисниць України.
Позивачем не надано суду доказів стосовно того, що саме він є особою з інвалідністю внаслідок Другої світової війни та членом сім'ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, або є прирівняною до зазначених осіб у встановленому порядку особи.
В свою чергу за змістом ст.5 Закону України «Про судовий збір» пільг щодо сплати судового збору для особи які мають право на пільги, встановлено законодавством України для сімей загиблих (померлих) Захисників, Захисниць України не встановлено.
При цьому, Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Згідно з частиною другою статті 22 Закону №3551-XII ветерани війни та члени сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, члени сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України отримують безоплатну правничу допомогу щодо питань, пов'язаних виключно з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом таких питань.
Суд зазначає, що вимоги позивача не пов'язані з порушенням його права на соціальний захист, саме, як члена сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, адже останній просить зобов'язати Відділ обслуговування громадян №14 Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок пенсійних виплат виключивши з переліку місяців вересень 2000 р.
Отже, суд дійшов висновку, що позивачем не усунено недоліків позовної заяви, а отже позовна заява підлягає поверненню.
Згідно пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
При цьому, слід зазначити, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом, що передбачено ч.8 ст. 169 КАС України.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позовна заява підлягає поверненню.
Керуючись статтями 169, 293, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Відділу обслуговування громадян №14 Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Роз'яснити, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Пасечнік О.В.