11 липня 2025 рокусправа № 380/25774/24
Львівський окружний адміністративний суд в складі судді Желік О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві із вимогами:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком протиправними та скасувати рішення №913020145353 від 19.06.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати позивачу періоди роботи з 12.01.2004 по 23.07.2008, 3 24.11.2011 по 28.06.2012, з 03.12.2012 по 28.02.2013, з 01.03.2013 по 16.10.2013, з 16.12.2013 по 30.07.2014, з 31.07.2014 по 03.06.2015, з 04.06.2016 по 26.05.2017, з 05.06.2017 по 05.06.2018, з 07.06.2018 по 07.06.2019, з 08.06.2019 по 09.07.2020, з 25.08.2020 по 04.03.2022 до страхового стажу;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити і виплачувати позивачу пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 26.05.2024, з врахуванням довідок про заробітну плату від 27.12.2018 №1001-Л, від 22.01.2019 №40, від 22.05.2019 №27 та 27.05.2019 №91 за період його роботи з 2004 по 2008 та з 2013 по 2019 роки.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ у Львівській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (надалі, також Закон №1058-IV). Як вказує позивач, він працював на території російської федерації у періоди з 12.01.2004 по 23.07.2008, з 24.11.2011 по 28.06.2012, з 03.12.2012 по 28.02.2013, з 01.03.2013 по 16.10.2013, з 16.12.2013 по 30.07.2014, з 31.07.2014 по 03.06.2015, з 04.06.2016 по 26.05.2017, з 05.06.2017 по 05.06.2018, з 07.06.2018 по 07.06.2019, з 08.06.2019 по 09.07.2020, з 25.08.2020 по 04.03.2022. Позивач звертався до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про переведення його з пенсії по інвалідності на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV, однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві №913020145353 від 19.06.2024 відмолено позивачу в здійсненні відповідного переведення з огляду на те, що з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року. Позивач вважає противним рішення пенсійного органу, оскільки згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» від 29.11.2022 №1328 (надалі, також Постанова №1328) прийнято рішення про вихід із Угоди від 13.03.1992. Однак, за доводами позивача, Угода від 13.03.1992 підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в російській федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття ним відповідного стажу.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що згідно матеріалів пенсійної справи до страхового стажу гр. ОСОБА_1 враховано періоди з 01.09.1979 по 28.06.1983 (навчання), з 24.11.1983 по 17.12.1985 (військова служба), з 17.02.1986 по 15.02.1994, з 16.05.1994 по 15.02.1995, з 15.03.1995 по 19.06.1995, з 05.07.1995 по 06.03.2000, та за періоди страхового стажу після 01.01.2004 року згідно даних про нарахування та сплату страхових внесків, наявних в системі персоніфікованого обліку. До заяви від 12.06.2024 року долучено архівну довідку від 27.12.2015 №1001-Л, довідки від 22.01.2009 року №40, від 22.05.2019 року №27, від 27.05.2019 року №91 про заробітну плату за 2004-2008, 2013-2019 роки, отриману за роботу на території російської федерації. З 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року. За результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України 19 червня 2023 року. Відповідно до зазначеного, громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, періоди роботи (служби) на території РРФСР враховуються до страхового стажу лише по 31.12.1991 року. Таким чином, для врахування до страхового стажу періодів роботи на території російської федерації у 2004-2008, 2013-2019 рр. згідно долучених довідок про заробітну плату відсутні підстави.
Ухвалою судді від 20.01.2025 в справі відкрито провадження в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши позов, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
Згідно копії паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 у період з:
- з 12.01.2004 по 23.07.2008 - працював бурильником вахтового-експедиційного методу роботи та майстром цеху поточного та капітального ремонту нафтових і газових скважин вахтового-експедиційного методу роботи у ТОВ «Співдружність - Радужний 2»;
- з 24.11.2011 по 28.06.2012 - працював монтажником залізобетонних конструкцій у ТОВ Будівельно-монтажна фірма «Славутич» м.Нижнєвартовськ;
- з 03.12.2012 по 28.02.2013 - працював електрогазозварником на ручній зварці другого розряду у ТОВ Будівельно-монтажна фірма «Славутич» м.Нижнєвартовськ;
- з 01.03.2013 по 16.10.2013 - працював бурильщиком капітального ремонту скважин 6 розряду вахтового методу роботи в ТОВ «Недра»;
- з 16.12.2013 по 30.07.2014 - працював бурильщиком капітального ремонту скважин 6 розряду вахтового методу роботи в ТОВ «Недра»;
- з 31.07.2014 по 03.06.2015 - працював бурильщиком капітального ремонту скважин 7 розряду вахтового методу роботи в ТОВ «Недра»;
- з 04.06.2016 по 26.05.2017 - працював бурильщиком капітального ремонту скважин 7 розряду вахтового методу роботи в ТОВ «Недра»;
- з 05.06.2017 по 05.06.2018 - працював бурильщиком капітального ремонту скважин 7 розряду вахтового методу роботи в ТОВ «Недра»;
- з 07.06.2018 по 07.06.2019 - працював майстром по капітальному ремонту скважин в цеху капітального ремонту скважин вахтового методу роботи в ТОВ «Недра»;
- з 08.06.2019 по 09.07.2020 - працював майстром по капітальному ремонту скважин в цеху капітального ремонту скважин вахтового методу роботи в ТОВ «Недра»;
- з 25.08.2020 по 04.03.2022 - працював майстром по капітальному ремонту скважин в цеху капітального ремонту скважин вахтового методу роботи в ТОВ «Недра».
ОСОБА_1 звернувся із заявою від 12.06.2024 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про переведення на інший вид пенсії - пенсію за віком.
До заяви ОСОБА_1 також було додано довідки про заробітну плату:
- №1001-Л від 27.12.2018, видану архівним відділом адміністрації міста Радужний;
- №40 від 22.01.2009, видану ТОВ «Співдружність - Радужний 2»;
- №27 від 22.05.2019, видану ТОВ «Недра»;
- №91 від 27.05.2019, видану ТОВ «Недра».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві №913020145353 від 19.06.2024 відмовлено в переведенні позивача на пенсію за віком.
Згідно вказаного рішення, до страхового стажу гр. ОСОБА_1 враховано періоди з 01.09.1979 по 28.06.1983 (навчання), з 24.11.1983 по 17.12.1985. (військова служба), з 17.02.1986 по 15.02.1994, з 16.05.1994 по 15.02.1995, з 15.03.1995 по 19.06.1995, з 05.07.1995 по 06.03.2000, та за періоди страхового стажу після 01.01.2004 року згідно даних про нарахування та сплату страхових внесків, наявних в системі персоніфікованого обліку. До заяви від 12.06.2024 року долучено архівну довідку від 27.12.2015 Nє1001-Л, довідки від 22.01.2009 року Nє40, від 22.05.2019 року Nє27, від 27.05.2019 року Nє91 про заробітну плату за 2004-2008, 2013-2019 роки, отриману за роботу на території російської федерації. З 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року. За результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України 19 червня 2023 року. Відповідно до зазначеного, громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, періоди роботи (служби) на території РРФСР враховуються до страхового стажу лише по 31.12.1991 року. Таким чином, для врахування до страхового стажу періодів роботи на території російської федерації у 2004-2008, 2013-2019 рр. згідно долучених довідок про заробітну плату відсутні підстави.
За викладених обставин, страховий стаж гр. ОСОБА_1 на дату звернення становить 23 роки 2 місяці 28 днів, що є меншим, ніж страховий стаж, передбачений статтею 26 Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування». Враховуючи зазначене вище, прийнято відмовити рішення гр. ОСОБА_1 у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» згідно заяви від 12.06.2024.
Вважаючи вищевказане рішення пенсійного органу протиправним, позивач звернувся до суду з метою захисту своїх прав.
Вирішуючи спір суд керується таким.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Приписами ч.3 ст.46 Конституції України визначено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, особливості призначення, перерахунку і виплати пенсій врегульовано Законом №1058-IV.
Згідно статті 26 Закону право на пенсію за віком виникає після досягнення віку 60 років за наявності необхідного страхового стажу, який у період з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року становить не менше 31 року.
Положеннями частини 1 статті 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Абзацами 4 і 5 частини 1 статті 40 Закону №1058-IV передбачено, що для визначення розміру пенсії за віком відповідно до частини другої статті 27 цього Закону заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності цим Законом визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше, а для обчислення частини пенсії за період страхового стажу після набрання чинності цим Законом - на умовах, передбачених абзацом першим цієї частини.
Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
В силу правового регулювання підпункту 3 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного Фонду України від 25.11.2005 №22-1 (надалі, також Порядок №22-1), для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01 липня 2000 року орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу (додатки 3, 4 до Порядку №22-1).
За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.
Довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами (пункт 2.10 Порядку №22-1).
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктами 1-3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (надалі, також Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.
Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження стажу роботи приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Пунктом 20 Порядку №637 встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Додатково в довідці наводяться такі відомості: стосовно трактористів-машиністів підприємств сільського господарства (в тому числі колгоспів) - про безпосередню зайнятість у виробництві сільськогосподарської продукції.
Отже, основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка.
При цьому, суд зауважує, що чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.
Як встановив суд, єдиною обставиною, яка слугувала підставою для відмови позивачу в переведенні на пенсію за віком слугувала відмова в зарахуванні спірних періодів роботи до його страхового стажу через те, що з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року
Як свідчать записи трудової книжки, ОСОБА_1 у період з 12.01.2004 по 23.07.2008, 3 24.11.2011 по 28.06.2012, з 03.12.2012 по 28.02.2013, з 01.03.2013 по 16.10.2013, з 16.12.2013 по 30.07.2014, з 31.07.2014 по 03.06.2015, з 04.06.2016 по 26.05.2017, з 05.06.2017 по 05.06.2018, з 07.06.2018 по 07.06.2019, з 08.06.2019 по 09.07.2020, з 25.08.2020 по 04.03.2022 працював на території російської федерації.
Усі записи про роботу зроблені належним чином та не викликають жодних сумнівів щодо їх достовірності. Жодних доводів на спростування недійсності записів трудової книжки позивача відповідач не наводить.
Оцінюючи спірні правовідносини варто мати на увазі, що законодавство про пенсійне забезпечення в силу вимог частини 1 статті 4 Закону №1058-IV базується на Конституції України та складається, серед іншого, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За змістом частина 2 статті 4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року (надалі, також Угода від 14 січня 1993 року), трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Так, Законом України від 11.07.1995 №290/95-ВР ратифіковано Угоду про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів, укладену в рамках Співдружності Незалежних Держав і підписану від імені Уряду України у м. Москві 15 квітня 1994 року (надалі, також Угода від 15 квітня 1994 року).
Відповідно до статті 4 цієї Угоди кожна зі Сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про надання звання, розряду, кваліфікації та інші неодмінні для провадження трудової діяльності документи і завірений у встановленому на території Сторони виїзду порядку переклад їх державною мовою Сторони працевлаштування або російською мовою. Трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. Вразі остаточного виїзду трудівника-мігранта зі Сторони працевлаштування роботодавець (наймач) видає йому довідку або інший документ, який містить відомості про тривалість роботи та заробітну плату помісячно.
Питання пенсійного забезпечення працівників і членів їхніх сімей, згідно статті 9 цієї Угоди, регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року або (і) двосторонніми угодами.
Відповідно до вимог статті 1 Угоди від 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та Російською Федерацією та відповідно, була обов'язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Приписами пунктів 2 і 3 статті 6 Угода від 13 березня 1992 року визначено, що для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
За змістом статті 11 Угода від 13 березня 1992 року необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Так, частинами 1 і 2 статті 13 Угоди від 13 березня 1992 року визначено, що кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.
Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", прийнято рішення про:
- вихід з цієї Угоди, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві;
- доручено Міністерству закордонних справ України в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з цієї Угоди.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.
З 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору слід дійти висновку, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов'язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.
Суд наголошує на тому, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж не врахування при призначенні пенсії стажу роботи та заробітної плати (доходу) здобутого в період чинності міжнародної угоди, особам які працювали за межами України, у зв'язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.
Також судом враховано, що предметом цього спору, зокрема є правова оцінка рішення територіального пенсійного фонду України щодо відмови в зарахуванні періодів роботи позивача в російській федерації до трудового (страхового) стажу, що дає право на пенсію в Україні, набутого в період чинності такого міжнародного договору. Здійснюючи трудову діяльність у такі періоди позивач мав легітимні очікування щодо зарахування таких періодів до страхового стажу та належне пенсійне забезпечення.
Отже, суд вважає безпідставним посилання відповідача на вихід російської федерації та України з Угоди від 13.03.1992 як на підставу для незарахування позивачу стажу, набутого на території російської федерації в період дії такої угоди для всіх її учасників.
Записи трудової книжки позивача про спірні періоди роботи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії тільки з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором.
Окрім цього, позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на отримання пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин державами-учасницями Угоди.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно з пунктами 1, 5, 10 частини 1 статті 7 Закону №1058-IV загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами:
- законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
- рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
- державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом.
У спірному випадку відповідачу слід зважати на те, що у період роби позивача в російській федерації, існував правовий механізм за допомогою якого, для встановлення права на пенсію (за віком, на пільгових умовах, за вислугу років), громадянам держав - учасниць Угоди від 13.03.1992 враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Згідно із приписами зазначеної Угоди обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 за №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", прийнято рішення про вихід України з Угоди від 13.03.1992. Україна вийшла із зазначеної Угоди 19.06.2023.
Зі змісту правового регулювання, передбаченого частиною 1 статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" від 06.09.2012 за №5207-VI дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Відтак, відмова органу пенсійного забезпечення у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи на території російської федерації, вважатиметься недотриманням гарантованих державою Україною прав на рівний доступ застрахованих осіб щодо отримання соціального захисту, визначеного національним законодавством і ратифікованими державою Україна міжнародними договорами, та дискримінацією по відношенню до позивача.
У зв'язку з вищенаведеним, на переконання суду, неврахування відповідачем періодів роботи позивача на території російської федерації є порушенням конституційних прав позивача на отримання належного пенсійного забезпечення.
Таким чином суд доходить висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком ї №913020145353 від 19.06.2024, а також необхідність його скасування.
З метою ефективного захисту порушених прав позивача суд вважає необхідним зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до його страхового стажу періоди роботи на території російської федерації з 12.01.2004 по 23.07.2008, 3 24.11.2011 по 28.06.2012, з 03.12.2012 по 28.02.2013, з 01.03.2013 по 16.10.2013, з 16.12.2013 по 30.07.2014, з 31.07.2014 по 03.06.2015, з 04.06.2016 по 26.05.2017, з 05.06.2017 по 05.06.2018, з 07.06.2018 по 07.06.2019, з 08.06.2019 по 09.07.2020, з 25.08.2020 по 04.03.2022, а також перевести на пенсію за віком.
Також, суд вкотре зазначає, що відповідно до пункту 3 статті 6 Угода від 13 березня 1992 року обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Таким чином, враховуючи висновки суду про зарахування до загального страхового стажу позивача періодів роботи на території російської федерації, суд вважає, що і обчислення пенсії має проводиться із заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до такого стажу.
Суд звертає увагу, що позивач у заяві від 12.06.2024, в результаті розгляду якої прийнято оскаржуване рішення, просив перевести його із пенсії по інвалідності на пенсію за віком з врахуванням довідок про заробітну плату від 27.12.2018 №1001-Л, від 22.01.2019 №40, від 22.05.2019 №27 та 27.05.2019 №91 за період його роботи з 2004 по 2008 та з 2013 по 2019 роки.
Суд зазначає, що такі довідка була видана до виходу Держави Україна та російської федерації з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року, а відтак такі довідки повинні прийматися на території України без легалізації.
Окрім цього, за змістом пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав" від 04.02.2023 №107 під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24.02.2022 такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Суд вказує, що долучені позивачем довідки містять інформацію про дату їх видачі та номер, первинні документи на підставі яких вони видані, відомості про сплату внесків до пенсійного фонду російської федерації, підписані відповідальними особами та на ній міститься відтиски відповідних печаток.
За таких обставин суд дійшов висновку, що довідки від 27.12.2018 №1001-Л, від 22.01.2019 №40, від 22.05.2019 №27 та 27.05.2019 №91 підлягають врахуванню при обчисленні розміру пенсії позивача.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем судові витрати.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №913020145353 від 19.06.2024 про відмову в переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 12.01.2004 по 23.07.2008, з 24.11.2011 по 28.06.2012, з 03.12.2012 по 28.02.2013, з 01.03.2013 по 16.10.2013, з 16.12.2013 по 30.07.2014, з 31.07.2014 по 03.06.2015, з 04.06.2016 по 26.05.2017, з 05.06.2017 по 05.06.2018, з 07.06.2018 по 07.06.2019, з 08.06.2019 по 09.07.2020, з 25.08.2020 по 04.03.2022 на території російської федерації.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перевести ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 26.05.2024, а також здійснити обрахунок її розміру з врахуванням довідок про заробітну плату від 27.12.2018 №1001-Л, від 22.01.2019 №40, від 22.05.2019 №27 та від 27.05.2019 №91.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Желік О.М.