09 липня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/622/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Баранець О. М. - головуючий, Мамалуй О. О., Студенець В. І.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго»
на ухвалу Господарського суду міста Києва
у складі судді Курдельчука І.Д.
від 12.03.2025
та постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Сітайло Л.Г., Шапрана В.В., Буравльова С.І.
від 29.04.2025
у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»
до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго»
про стягнення грошових коштів,
та за зустрічною позовною заявою Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго»
до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»
про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити дії,
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів попередніх інстанцій
У січні 2025 року Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» про стягнення 78 008 055,64 грн з яких 77 091 956,28 грн основного боргу, 458 150,34 грн 3% річних та 457 949,02 грн інфляційних втрат, яка прийнята судом до розгляду та відкрито провадження у справі.
У свою чергу, у лютому 2025 року Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» пред'явило в межах справи №910/622/25 зустрічну позовну заяву до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити дії, зокрема про:
- визнання незаконними дій ПрАТ «НЕК «Укренерго» щодо сертифікації та покладення в системі управління ринком (платформа MMS) на ДПЗД «Укрінтеренерго» (ідентифікаційний код 19480600) обсягів електричної енергії як користувача системи передачі (згідно публічного договору про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2024 № 0044-02022-ПП) за період із 01.09.2024 по 30.11.2024 включно, завантажених із боку наступних операторів систем розподілу (кожного окремо за місцем провадження його ліцензованої діяльності) як постачальників послуг комерційного обліку та в розрізі наступних споживачів і пов'язаних із ними обсягів споживання у кількості 196 окремих дій щодо кожного окремого споживача та з кожним окремим обсягом;
- визнання незаконними дій ПрАТ «НЕК «Укренерго» щодо сертифікації та покладення в системі управління ринком (платформа MMS) на ДПЗД «Укрінтеренерго» (ідентифікаційний код 19480600) наступних обсягів електричної енергії як користувача системи передачі (згідно публічного договору про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2024 № 0044-02022-ПП) за період із 01.09.2024 по 30.11.2024 включно, що завантажені з боку операторів систем розподілу (кожного окремо за місцем провадження його ліцензованої діяльності) як постачальників послуг комерційного обліку у кількості 24 окремих періодів з окремою кількістю споживання;
- визнання незаконними дій ПрАТ «НЕК «Укренерго» (ідентифікаційний код 00100227) як оператора системи передачі за всіма областями комерційного обліку на території України щодо використання в розрахунках з ДПЗД «Укрінтеренерго» рахунків та актів приймання-передачі е/енергії (а також всіх подальших актів коригування до них) за період вересень-листопад 2024 року за договором про надання послуг передачі електроенергії від 01.01.2024 № 0044-2022-ПП, а також заборонити ПрАТ «НЕК «Укренерго» використовувати акти приймання-передачі послуги від 30.09.2024 № ПРА-0005807, від 31.10.2024 № ПРА-0006346, від 30.11.2024 ПРА-0006927 (а також коригувальні акти та рахунки-фактури за період вересеньлистопад 2024 року) при здійсненні будь-яких розрахунків з ДПЗД «Укрінтеренерго» (ідентифікаційний код 19480600);
- зобов'язання ПрАТ «НЕК «Укренерго» (ідентифікаційний код 00100227) (як оператора системи передачі та адміністратора комерційного обліку): скасувати в системі управління ринком (платформа MMS) сертифіковані дані комерційного обліку щодо обсягів електричної енергії, покладених на балансуючу групу електропостачальника ДПЗД «Укрінтеренерго» (ідентифікаційний код 19480600) як постачальника «останньої надії» (згідно публічного договору про договором про надання послуг передачі електроенергії від 01.01.2024 № 0044-2022-ПП), що записані в системі управління ринком (платформа MMS) за період із 01.09.2024 по 30.11.2024 включно; провести в системі управління ринком (платформа MMS) нове формування сертифікованих даних щодо покладення обсягів електричної енергії, що записані операторами систем розподілу (вказаними в п. 2 та п. 3 цих позовних вимог) та ПрАТ «НЕК «Укренерго» в системі управління ринком (платформа MMS) за період із 01.09.2024 по 30.11.2024 включно - на втрати цих операторів систем розподілу, а також передати зазначені нові сертифіковані дані комерційного обліку ПрАТ «НЕК «Укренерго» (ідентифікаційний код 00100227) (як оператору системи передачі) та учасникам ринку для здійснення перерахунку платежів.
За висновками місцевого господарського суду зустрічна позовна заява подана без додержання вимог, встановлених статями 162, 164 ГПК України, у зв'язку з чим, Господарський суд міста Києва ухвалою від 06.03.2025 зустрічну позовну заяву залишив без руху, встановив строк для усунення недоліків зустрічної позовної заяви - протягом п'яти днів з дня вручення ухвали шляхом подачі доказів сплати судового збору у розмірі 535 350, 40 грн.
За висновками суду першої інстанції з матеріалів позовної заяви слідує, що позивачем заявлено спільно 225 вимог немайнового характеру, оскільки кожна оспорювана позивачем дія стосується окремого споживача/оператора системи розподілу та є окремим предметом позову і доказування, а тому підлягає оплаті судовим збором окремо за встановленими ставками.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2025, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2025, зустрічну позовну заяву та додані до неї документи повернуто.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справ
19.05.2054 Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2025 у справі № 910/622/25, у якій просило їх скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції спільно із зустрічним позовом ДПЗД «Укрінтеренерго» до ПрАТ «НЕК «Укренерго».
Касаційна скарга подана на підставі абзацу 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм процесуального права, а саме ст. 5, п. 4 ч. 3 ст. 162 ГПК України, ч. 2 ст. 174 ГПК України, ст. 4 та ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір». Судами не враховано висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 25.01.2024 у справі № 320/14843/23 яка вказала, що надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій умисно здійснили штучний, не підтверджений обставинами та предметом спору у справі № 910/622/25, помилковий розрахунок суми судового збору, який у такому вигляді ще й обмежує право ДПЗД «Укрінтеренерго» на доступ до суду та справедливий судовий розгляд, чим порушено принципи верховенства права та рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, закріплені в ст. 2 ГПК України.
Вказане призвело до постановлення помилкових рішень, які перешкоджають подальшому провадженню у справі і є підставою для повернення за результатами касаційного провадження справи для продовження розгляду в суді першої інстанції.
Позивач за первісним позовом просив у задоволенні касаційної скарги відповідача за первісним позовом відмовити
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
Порядок пред'явлення зустрічного позову врегульовано положеннями статті 180 ГПК України.
Згідно з вимогами частин першої - шостої цієї статті відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.
Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об'єднуються в одне провадження з первісним позовом.
Зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред'явлення позову, повинна відповідати вимогам статей 162, 164, 172, 173 цього Кодексу.
До зустрічної позовної заяви, поданої з порушенням вимог, встановлених частиною четвертою цієї статті, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу.
Зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої цієї статті, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи.
Відповідно до вимог частини 2 статті 164 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують, зокрема, сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
За висновком суду першої інстанції, підтриманим апеляційним господарським судом, позивачем (відповідачем за первісним позовом) у зустрічній позовній заяві заявлено спільно 225 вимог немайнового характеру, оскільки кожна оспорювана дія стосується окремого споживача/оператора системи розподілу та є окремим предметом позову і доказування, а тому кожна з них підлягає оплаті судовим збором окремо за встановленими ставками.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод у пункті 1 статті 6 закріпила право на справедливий судовий розгляд, відповідно до якого кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Доступ до суду є невід'ємним елементом права на справедливий судовий розгляд. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що право на доступ до суду не є абсолютним і підлягає державному регулюванню, що допускається опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своїм характером закликає до врегулювання з боку держави, і це регулювання може варіюватися за часом і місцем відповідно до потреб і ресурсів суспільства й окремих осіб.
ЄСПЛ вважає необхідність сплати судових витрат легітимним обмеженням права на доступ до суду. Водночас розмір судових витрат у конкретній справі є істотним фактором, який дає змогу визначити, чи мала особа право на доступ до суду. Під час оцінки того, чи були дотримані вимоги доступу до суду у справах, які стосуються судових витрат, до уваги мають братися обставини конкретної справи, здатність заявника сплатити судові витрати, стадія, на якій перебуває провадження.
Порядок сплати та розміри ставок судового збору встановлено Законом України «Про судовий збір».
У преамбулі цього Закону зазначено, що він визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви немайнового характеру, ставка судового збору встановлюється у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до вимог частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
До позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 вересня 2023 року у справі № 758/5118/21 зазначив, що ключовим моментом при визначенні кількості вимог немайнового характеру є питання про те, що слід розуміти під термінопоняттям «вимога» та чи слід враховувати при його визначенні суб'єктний склад правовідносин, зокрема кількість відповідачів у справі.
У теорії цивільного процесуального права під позовом розуміють матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, звернену через суд у встановленій законом процесуальній формі, про захист його невизнаних, оспорюваних або порушених прав, свобод або інтересів. Виокремлюють три елементи позову: предмет, підставу та зміст. Під предметом позову розуміють матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, звернену через суд та стосовно якої останній має ухвалити рішення. Під підставою позову розуміють ті обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача. Під змістом прийнято розуміти спосіб судового захисту, за яким позивач звертається до суд.
Разом з тим, варто звернути увагу на те, що, наприклад, для визначення тотожності вимог враховуються три компоненти: тотожність предмету, тотожність підстави та тотожність сторін.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 18 вересня 2023 року справа № 758/5118/21 дійшла висновку про необхідність враховувати сторін при визначенні кількості вимог у зазначених правовідносинах.
Можливість пред'явлення кількох окремих позовів є одним з аргументів, який дозволяє виснувати, що у цій справі має місце не одна вимога, а кілька вимог щодо різних відповідачів. Із цим пов'язаний і другий аргумент, який випливає із можливості подачі окремих позовів. Третій аргумент на користь позиції щодо необхідності врахування суб'єктного складу правовідносин при визначенні кількості вимог стосується ситуації, коли декілька позивачів пред'являють позов до одного відповідача. У такому випадку кожен із позивачів має сплатити судовий збір у розмірі, встановленому для немайнових вимог, адже відповідно до абзацу 2 частини сьомої статті 6 Закону України «Про судовий збір» у разі коли позов немайнового характеру подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір сплачується кожним позивачем окремим платіжним документом у розмірах, установлених статтею 4 цього Закону за подання позову немайнового характеру.
Отже, ситуація, за якої у випадку процесуальної співучасті залежно від наявності співпозивачів або співвідповідачів у справі застосовуються різні підходи у питаннях сплати судового збору, суперечить принципу рівності, який є одним з основних засад цивільного судочинства (пункт 2 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Таким чином, при тлумаченні термінопоняття «вимога» у цьому випадку має враховуватися, крім предмета та підстави позову, також суб'єктний склад правовідносин (кількість співвідповідачів). Відтак, навіть за умови пред'явлення однорідних вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою однією і тією ж підставою виникнення та поданими доказами, судовий збір щодо кожного відповідача має обраховуватися окремо.
Водночас, як зазначено далі у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 вересня 2023 року у справі № 758/5118/21 ані ЦПК України, ані Закон України «Про судовий збір» не містять норм, які б дозволяли зробити висновок, що законодавець хоче встановити більш сприятливі наслідки у вигляді сплати судового збору у меншому розмірі для випадків, коли позивач об'єднує вимоги до кількох відповідачів в одному позові. Навпаки, підкреслюється, що судовий збір має бути сплачений за кожну немайнову вимогу окремо, якщо заявлено декілька немайнових вимог (абзац 2 частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір»). У разі протилежного тлумачення має місце одна вимога про виселення щодо чотирьох відповідачів, то це матиме наслідком наступне: у ситуації, коли позивач звертається до суду одразу до всіх відповідачів, він має сплатити судовий збір у меншому розмірі, аніж у випадку, якщо позови будуть пред'явлені окремо щодо різних співвідповідачів. Поряд із цим, національне законодавство не містить жодних інших випадків, коли б пільги щодо сплати судового збору пов'язувалися б із об'єднанням або роз'єднанням позовних вимог.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів зустрічної позовної заяви та на чому наголошує скаржник у касаційній скарзі, у цій справі № 910/622/25 позивачем заявлено позов, який містить три вимоги про визнання незаконними певних дій та одну вимогу про зобов'язання вчинити дії відповідачем - ПрАТ «НЕК «Укренерго». Окремі споживачі/оператори системи розподілу, на наявність яких вказує суд першої інстанції, відповідачами у поданій Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» зустрічній позовній заяві, не визначені, вимоги до кожного з них позивачем за зустрічним позовом не формувалися. Споживачі, які були перелічені індивідуалізовано у прохальній частині зустрічного позову виключно з метою можливості аналізу доказової бази по кожному з них в розрізі відповідних ОСР (з урахуванням тих чи інших розбіжностей між ОСП та користувачем системи передачі), оскільки АКО саме по ТКО здійснює сертифікацію даних комобліку. З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції про те, що кожна оспорювана дія стосується окремого споживача/оператора системи розподілу та є окремим предметом позову і доказування, є безпідставними. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом саме позивача, тоді як встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який він виконує під час розгляду справи по суті заявлених вимог.
Інших недоліків зустрічної позовної заяви судом виявлено не було.
Відповідно доводи касаційної скарги позивача за зустрічним позовом про те, у цьому випадку суди першої та апеляційної інстанцій створили штучний, помилковий розрахунок суми судового збору, який підлягає сплаті за подання цієї позовної заяви, та обмежує право Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» на доступ до суду та справедливий судовий розгляд, чим порушуються принципи верховенства права та рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, закріплені в статті 2 ГПК України, є обґрунтованими.
Наведені судом апеляційної інстанції висновки про те, що позивач за зустрічним позовом мав можливість у встановлений судом першої інстанції 5-денний строк надати суду першої інстанції свої заперечення або пояснення щодо невірності розрахунку судового збору, однак не зробив цього, а також що до зустрічного позову долучено платіжну інструкцію на 9 689,6 грн, хоча сам позивач вказує, що судовий збір за подання цієї позовної заяви підлягає сплаті в розмірі 12 112 грн, не засновані на вимогах процесуального закону та не враховують вимоги частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір».
Наведене свідчить, що ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені з неправильним застосуванням норм процесуального права, що є підставою для їх скасування.
Висновки Верховного Суду
Відповідно до пункту другого частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Згідно з частиною шостою статті 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані ухвала суду першої інстанції про повернення зустрічної позовної заяви, та прийнята за наслідком її перегляду постанова суду апеляційної інстанцій, скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Розподіл судових витрат
Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 ГПК України).
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2025 у справі № 910/622/25 скасувати.
3. Справу № 910/622/25 передати до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду зі стадії вирішення питання щодо прийняття/повернення зустрічної позовної заяви.
4. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді О. Мамалуй
В. Студенець