18 червня 2025 року
м. Київ
cправа № 916/2243/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.
секретаря судового засідання - Дерлі І.І.
за участю представників учасників:
офісу ГП - Валевач М.М.
відповідача - 1 - Явченко Д.В.
відповідача - 2 - Фатєєва Я.А.
відповідача - 3 - Гидирим О.А.
третьої особи - Буцан С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 (у складі колегії суддів: Принцевська Н.М. (головуючий), Діброва Г.І., Ярош А.І.)
на рішення Господарського суду Одеської області від 27.12.2023 (суддя Петренко Н.Д.)
на додаткові рішення Господарського суду Одеської області від 15.01.2024 і від 24.01.2024 (суддя Петренко Н.Д.)
та касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рута Нова-К"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 (у складі колегії суддів: Принцевська Н.М. (головуючий), Діброва Г.І., Ярош А.І.)
на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 24.01.2024 (суддя Петренко Н.Д.)
за позовом заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси
до: 1. Одеської міської ради,
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Рута Нова-К",
3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Рута Нова-К Плюс"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради (правонаступник Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради)
про визнання незаконним та скасування рішень, визнання недійсними договорів оренди та повернення земельної ділянки,
1. Короткий зміст та підстави позовних вимог
1.1. 26.05.2023 заступник керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави до Одеської міської ради (далі - Одеська міськрада, Відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Рута Нова-К" (далі - ТОВ "Рута Нова-К", Відповідач-2) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Рута Нова-К Плюс" (далі - ТОВ "Рута Нова-К Плюс", Відповідач-3) та просив суд:
1. Визнати незаконним рішення Одеської міськради від 10.09.2015 №7048-VI Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2763 га, за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 131-А та надання її ТОВ "Рута Нова-К" в оренду для реконструкції, експлуатації та обслуговування автозаправної станції (за виключенням пункту 7).
2. Визнати недійсним Договір оренди земельної ділянки площею 0,2763 га за адресою: місто Одеса, вулиця Балківська, 131-А (кадастровий номер 5110137300:17:002:0026), укладений 25.02.2016 між Одеською міськрадою та ТОВ "Рута Нова-К", посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калгановою М.В. та зареєстрований в реєстрі за №75.
3. Визнати незаконним та скасувати пункт 2 рішення Одеської міськради від 12.12.2018 №4166-VІІ "Про припинення договору оренди землі, укладеного між Одеською міськрадою та ТОВ "Рута Нова-К", та надання ТОВ "Рута Нова-К Плюс" в оренду земельної ділянки площею 0,2763 га, за адресою: місто Одеса, вулиця Балківська, 131-А, в частині надання ТОВ "Рута Нова-К Плюс" в оренду земельної ділянки (кадастровий номер 5110137300:17:002:0026), площею 0,2763 га (категорія земель-землі житлової та громадської забудови), за адресою: місто Одеса, вулиця Балківська, 131-А, для реконструкції, експлуатації та обслуговування автозаправної станції (цільове призначення: В.03.15 - для будівництва та обслуговування будівель громадської забудови) до 25.02.2041 року.
4. Визнати недійсним Договір оренди земельної ділянки площею 0,2763 га за адресою: місто Одеса, вулиця Балківська, 131-А (кадастровий номер 5110137300:17:002:0026), укладений 03.03.2019 між Одеською міськрадою та ТОВ "Рута Нова-К Плюс", який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калгановою М.В. та зареєстрований в реєстрі за №139.
5. Зобов'язати ТОВ "Рута Нова-К Плюс" повернути територіальній громаді міста Одеси земельну ділянку площею 0,2763 га за адресою: місто Одеса, вулиця Балківська, 131-А (кадастровий номер 5110137300:17:002:0026) у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому товариство одержало її в оренду.
1.2. В обґрунтування позовних вимог Прокурор посилався на те, що спірні рішення Одеської міськради від 10.09.2015 №7048-VI та від 12.12.2018 №4166-VІІ були прийняті з порушенням вимог частини другої статті 124, статей 134, 135 Земельного кодексу України, тому є незаконними та підлягають скасуванню. Як наслідок, договори оренди №75 від 25.02.2016 та №139 від 01.03.2019 мають бути визнані недійсними відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України, а спірна земельна ділянка повернута територіальній громаді міста Одеса
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.12.2023 у задоволенні позовних вимог Прокурора відмовлено в повному обсязі.
2.2. При цьому суди дійшли висновку, що позовні вимоги прокурора є необґрунтованими та недоведеними. Суди погодилися з доводами відповідачів, що у справі не доведено необхідності використання земельної ділянки у меншому розмірі та не наведено жодних порушень чинного законодавства при затвердженні проекту землеустрою спірної земельної ділянки, наявності недоліків або неточностей у розробленому проекті землеустрою, невідповідності такого проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Як наслідок, суди виснували про недоведеність належними та вірогідними доказами незаконності оскаржуваних Прокурором рішень Одеської міськради від 10.09.2015 №7048-VI та від 12.12.2018 №4166-VІІ, та, як наслідок, про відсутність підстав для задоволення похідних позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди та про зобов'язання повернути спірну земельну ділянку.
2.3. Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 15.01.2024 задоволено заяву ТОВ "Рута Нова-К Плюс" від 28.12.2023 про ухвалення додаткового рішення у справі № 916/2243/23 та стягнуто з Одеської обласної прокуратури судові витрати, пов'язані із проведенням експертизи, у розмірі 50 000 грн.
2.4. Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 24.01.2024 частково задоволено заяву ТОВ "Рута Нова-К" від 29.12.2023 про ухвалення додаткового рішення у справі № 916/2243/23, а саме про стягнення з Прокурора судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн, та стягнуто з Одеської обласної прокуратури вказані витрати у розмірі 15 000 грн; в іншій частині відмовлено.
2.5. Прокурор не погодився з такими судовими рішеннями та скористався правом на їх апеляційне оскарження і просив рішення Господарського суду Одеської області від 27.12.2023 та додаткові рішення Господарського суду Одеської області від 15.01.2024 та від 24.01.2024 скасувати; ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі; ухвалити нове судове рішення, якими заяви ТОВ "Рута Нова-К" та ТОВ "Рута Нова-К Плюс" про стягнення судових витрат, пов'язаних із проведенням експертизи, та про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, залишити без задоволення.
2.6. ТОВ "Рута Нова-К" оскаржувало в апеляційному порядку додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 24.01.2023 та просило скасувати його частково (в частині відмови) та задовольнити заяву про ухвалення додаткового рішення в частині розподілу судових витрат у повному обсязі.
2.7. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 апеляційні скарги Прокурора та Відповідача-2 залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 27.12.2023 та додаткові рішення цього суду від 15.01.2024 та від 24.01.2024 - без змін.
2.8. Прокурор та Відповідач-2 не погодилися з такими судовими рішеннями та скористалися правом їх касаційного оскарження.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
3.1. Прокурор у касаційній скарзі просить суд:
1) Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 та рішення Господарського суду Одеської області від 27.12.2023 у справі № 916/2243/23 про відмову в задоволенні позовних вимог скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов Прокурора задовольнити в повному обсязі.
2) Скасувати додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 15.01.2024 про стягнення з Одеської обласної прокуратури судових витрат, пов'язаних із проведенням експертизи, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні заяви ТОВ "Рута Нова-К Плюс".
3) Скасувати додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 24.01.2024 про стягнення з Одеської обласної прокуратури на користь ТОВ "Рута Нова - К" судових витрат на професійну правничу допомогу та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні вказаної заяви.
3.1.1. При цьому Прокурор відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження визначив неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування таких норм у подібних правовідносинах, а саме невірне застосування частини другої статті 124, статті 134 Земельного кодексу України без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду у постановах від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 08.05.2018 у справі № 521/4789/17, від 05.09.2018 у справі № 910/1356/13, від 04.02.2020 у справі № 915/47/17, від 09.04.2020 у справі № 910/2942/19, від 01.07.2020, у справі № 910/9028/19, від 22.03.2018 у справі № 910/13129/17, від 11.08.2021 у справі № 922/443/20, від 07.09.2022 у справі № 620/6024/20, від 04.10.2023 у справі № 916/2319/22, від 24.01.2024 у справі № 916/1022/23.
3.1.2. Додаткові рішення Прокурор вважає незаконними з огляду на незаконність основних судових рішень - постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 та рішення Господарського суду Одеської області від 27.12.2023.
3.1.3. У відзиві на касаційну скаргу Прокурора Одеська міськрада просить суд залишити її без задоволення, а оскаржувані Прокурором судові рішення - без змін. При цьому Відповідач-1 заперечує необхідність застосування конкурсного порядку передачі спірної земельної ділянки власнику нерухомого майна, що на ній знаходиться. За доводами Одеської міськради, її рішення про надання спірної земельної ділянки в оренду є законними, обґрунтованими та такими, що відповідають проекту землеустрою. При цьому з посиланням на постанову Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 922/461/21 Одеська міськрада зазначає, що сам по собі факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею об'єкта нерухомості не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі незаконною.
3.1.3. ТОВ "Рута Нова-К" у відзиві на касаційну скаргу Прокурора просить залишити її без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 та рішення Господарського суду Одеської області від 27.12.2023 - без змін. Відповідач-2 наголошує на безпідставності ототожнення реконструкції та нового будівництва та, як наслідок, на неподібності правовідносин у справах, на які послався Прокурор у касаційній скарзі.
3.1.4. У відзиві на касаційну скаргу Прокурора ТОВ "Рута Нова-К Плюс" просить Суд залишити її без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 та рішення Господарського суду Одеської області від 27.12.2023 - без змін. При цьому Відповідач-3 зазначає про безпідставність та недоведеність позовних вимог Прокурора та вважає доводи касаційної скарги такими, що не свідчать про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
3.2. ТОВ "Рута Нова-К" у своїй касаційній скарзі просить Суд скасувати частково додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 24.01.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2025, а саме в частині відмови у задоволенні заяви ТОВ "Рута Нова-К" про розподіл судових витрат, та ухвалити нове рішення про стягнення з Одеської обласної прокуратури витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у сумі 25 000 грн.
3.2.1. Доводами касаційної скарги Відповідача-2 є неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 25.05.2021 у справі №910/7586/19, від 20.07.2021 у справі №922/2604/20, від 18.05.2022 у справі № 910/4268/21, від 26.10.2022 у справі № 910/4277/21, від 18.04.2023 у справі № 903/378/22, від 23.03.2023 у справі № 921/434/21, від 25.04.2023 у справі № 910/21424/21, від 01.12.2021 у справі № 641/7612/16-ц, від 10.08.2022 у справі № 369/3817/19, від 27.04.2023 у справі № 280/4115/20 про те, що такі стадії як прибуття до суду чи іншої установи та очікування є складовими правничої допомоги, які в комплексі з іншими видами правничої допомоги сприяють забезпеченню захисту прав та інтересів клієнта.
Також ТОВ "Рута Нова-К" наголошує на відсутності підстав для зменшення судом суми витрат на правничу допомогу з огляду на відсутність відповідного клопотання Прокурора, як про це виснувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21.
3.2.2. У відзиві на касаційну скаргу Відповідача-2 Прокурор просить Суд залишити її без задоволення та зазначає про співмірність стягнутих судом першої інстанції витрат на правничу допомогу у сумі 15 000 грн із складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.
3.3. У наданих Суду поясненнях на виконання ухвали від 28.05.2025 Прокурор зазначив про необхідність застосування правової позиції, сформованої у постанові Касаційного господарського суду у справі № 904/186/23, в частині визнання незаконними та скасування рішень Одеської міськради зважаючи на неможливість розміщення АЗС на землях житлової та громадської забудови. Водночас у частині визнання недійсними договорів оренди землі Прокурор доводить Суду неподібність правовідносин у цій справі № 916/2243/23 та у справі № 904/186/23 з огляду на неможливість переходу права на спірну земельну ділянку до Відповідача-2 та Відповідача-3 в силу відсутності такого права у попереднього землекористувача (ВАТ "Одеснафтопродукт"), на неспівмірність площі об'єкта нерухомості та земельної ділянки під ним (перевищення у 173 рази), нетотожності понять "для експлуатації" та "для реконструкції", що по суті є новим будівництвом АЗС з автогазозаправним пунктом.
4. Розгляд справи Верховним Судом
4.1. Касаційні провадження у справі за касаційними скаргами Прокурора та ТОВ "Рута Нова К" відкрито 06.03.2025 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Розгляд справи призначено у судовому засіданні 02.04.2025.
4.2. Ухвалою від 02.04.2025 касаційне провадження у цій справі було зупинено до закінчення перегляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 904/186/23 за позовом прокурора в інтересах держави до Криворізької міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Ньюпорт холдінг" про визнання рішення міської ради та договору оренди земельної ділянки недійсними з огляду на подібність правовідносин у цій справі № 916/2243/23 та у справі № 940/186/23 з урахуванням критеріїв, визначених у пунктах 39, 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.
4.3. Зупиняючи касаційне провадження у справі, Верховний Суд виходив з необхідності врахування висновку суду касаційної інстанції у справі № 940/186/23 як визначального з огляду на розташування на спірній земельній ділянці нерухомого майна, яке належить Відповідачу-3 на праві власності. Крім того, в ухвалі про передачу справи № 904/186/23 на розгляд судової палати колегією суддів порушено питання правомірності віднесення земельних ділянок державної чи комунальної власності, на яких розташовані приватні АЗС, до земель житлової та громадської забудови, а не до земель автомобільного транспорту.
4.4. 17.04.2025 Верховним Судом у складі суддів судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду ухвалено постанову у справі № 904/186/23, повний текст якої оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень 26.05.2025.
4.5. Ухвалою від 28.05.2025 поновлено касаційне провадження у цій справі № 916/2243/23 та призначено її для розгляду на 18.06.2025. При цьому учасникам справи запропоновано у строк до 06.06.2025 надати письмові пояснення з урахуванням правової позиції, сформованої у постанові у справі № 904/186/23.
4.6. Ухвалою від 16.06.2025 третю особу у справі (Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради) замінено правонаступником - Департаментом архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради.
4.7. З огляду на зупинення касаційного провадження у справі, з метою дотримання єдності судової практики, а також врахування при прийнятті судового рішення позиції Верховного Суду у справі № 904/186/23, колегія суддів розглядає справу в розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.
5. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
5.1. Рішенням Одеської міськради від 13.11.2002 № 715-XXIV затверджено проект відведення та надано в оренду ВАТ "Одеснафтопродукт" земельні ділянки загальною площею 0,3250 га у м. Одеса по вул. Балківська ріг вул. Середньої для реконструкції, експлуатації та обслуговування автозаправної станції, з яких: земельну ділянку площею 0,2116 га у довгострокову оренду терміном на 25 років, земельну ділянку площею 0,1134 га у короткострокову оренду терміном на 1 рік.
5.2. Рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 25.02.2010 № 108 внесено зміни до рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 31.10.2002 № 374 "Про надання дозволу ВАТ "Одеснафтопродукт" на реконструкцію АЗС та про умови надання земельних ділянок загальною площею 0,3250 га, за адресою: м. Одеса, вул. Балківська ріг вул. Середньої" у частині назви суб'єкта господарювання та викладено у наступній редакції: замість ВАТ "Одеснафтопродукт" надано дозвіл ДП "Роснафтотранс-Україна" на реконструкцію АЗС за вказаною адресою.
5.3. У подальшому рішенням Одеської міськради від 09.10.2013 № 4179-VI внесено зміни та доповнення до рішення Одеської міськради від 13.11.2002 № 715-XXIV та вирішено: замість ВАТ "Одеснафтопродукт" читати ТОВ "Рута Нова-К" та передати ТОВ "Рута Нова-К" за рахунок земель міста, не наданих у власність або постійне користування, земельні ділянки загальною площею 0,3250 га за адресою: м. Одеса, вул. Балківська ріг вул. Середньої при умові виконання проектних рішень, а саме: земельну ділянку площею 0,2116 га у довгострокову оренду терміном на 25 років, для реконструкції, експлуатації та обслуговування автозаправної станції; земельну ділянку площею 0,1134 га у короткострокову оренду терміном на 1 рік - на період реконструкції об'єкта та благоустрою прилеглої території.
Проте договір оренди земельної ділянки загальною площею 3250 кв. м за вищезазначеною адресою між ВАТ "Одеснафтопродукт" та Одеською міською радою укладено не було.
5.4. 17.12.2014 до Одеської міськради надійшло клопотання ТОВ "Рута Нова-К" про отримання у користування земельної ділянки для реконструкції, експлуатації та обслуговування автозаправної станції орієнтовною площею 0,3250 га за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 131-А. У листі ТОВ "Рута Нова-К". При цьому товариство повідомило, що на зазначеній земельній ділянці розташоване його нерухоме майно.
Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ТОВ "Рута Нова-К" зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 131- А, а саме будівля АЗС загальною площею 12,3 кв.м.
5.5. Рішенням Одеської міськради від 24.12.2014 № 6130-VI надано дозвіл ТОВ "Рута Нова-К" на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду орієнтовною площею 0,3250 га за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 131-А для реконструкції, експлуатації та обслуговування автозаправної станції.
5.6. Проект землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки в оренду розроблений ТОВ "Геоконсалтинг". Відповідно до пояснювальної записки до проекту, запроектована до відведення земельна ділянка, відповідно до статті 19 Земельного кодексу України, за проектом віднесена до категорії земель землі житлової та громадської забудови. Відповідно до класифікації видів цільового призначення земель - код 03.15 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови.
Зазначений проект землеустрою погоджено висновком Головного управління Держземагентства у Одеській області від 12.08.2015.
5.7. Державну реєстрацію земельної ділянки здійснено 18.08.2015.
5.8. У подальшому, за результатами розгляду проекту землеустрою, рішенням Одеської міськради від 10.09.2015 № 7048-VI затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2763 га за адресою: м. Одеса, вул. Балкінська, 131-А та надано її в оренду ТОВ "Рута Нова-К" терміном на 25 років для реконструкції, експлуатації та обслуговування автозаправної станції. Пунктом 5.3 рішення товариство зобов'язано зареєструвати право оренди. Пунктом 7 рішення скасовано рішення Одеської міської ради від 13.11.2002 № 715-ХХІV та від 09.10.2013 № 4179-VІ (вказаний пункт Прокурором не оспорюється).
5.9. 25.02.2016 між Одеською міськрадою та ТОВ "Рута Нова-К" укладено договір оренди землі, відповідно до якого означену земельну ділянку передано в строкове, платне володіння, користування терміном на 25 років для реконструкції, експлуатації та обслуговування автозаправної станції.
Відповідні відомості про право оренди внесено до Державного рестру речових прав на нерухоме майно 25.02.2016 (рішення про державну реєстрацію прав № 28456245 від 25.02.2016).
5.10. 28.11.2018 між ТОВ "Рута Нова-К" та ТОВ "Рута Нова-К Плюс" укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме будівлі АЗС загальною площею 12,3 кв.м у м. Одеса по вул. Балківській, 131-А.
5.11. ТОВ "Рута Нова-К Плюс" звернулося до Одеської міськради з клопотанням від 29.11.2018 про надання відповідної земельної ділянки в оренду.
5.12. Рішенням Одеської міськради від 12.12.2018 № 4166-VII припинено Договір оренди землі, укладений з ТОВ "Рута Нова-К", та надано вищезазначену земельну ділянку в оренду ТОВ "Рута Нова-К Плюс" до 25.02.2041 для реконструкції, експлуатації та обслуговування автозаправної станції (цільове призначення В.03.15 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови).
5.13. 01.03.2019 між Одеською міською радою та ТОВ "Рута Нова-К Плюс" укладено Договір оренди землі.
У пункті 2.2. Договору зазначено, що на земельній ділянці розташовано об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 537381851101, що належить на праві власності ТОВ "Рута Нова-К Плюс".
5.14. Відомості про право оренди земельної ділянки ТОВ "Рута Нова-К Плюс" внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 01.03.2019 (рішення про державну реєстрацію прав № 45768054 від 01.03.2019).
5.15. З наданого суду висновку судового експерта від 23.06.2023 за результатами проведення будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи вбачається:
- станом на момент формування земельної ділянки з кадастровим номером 5110137300:17:002:0026 площею 0,2763 га, а саме з 22.01.2015 по 18.08.2015 в її межах розташовувалась будівля АЗС загальною площею приміщень 12,3 кв. м, про що також зазначена в технічному паспорті КП Бюро технічної інвентаризації Одеської міської ради станом на 11.12.2014. Згідно вказаного технічного паспорта вказана будівля зазначена як будівля АЗС № 27, що за експлікацією приміщень складається із операторської та коридору, а тому за визначеннями операторська та автозаправна станція (АЗС) дана будівля призначена для надання послуг в складі автозаправної станції для заправляння автомобілів, мотоциклів та інших самохідних машин пальним, маслами, спеціальними рідинами та повітрям. Інших будівель в межах зазначеної земельної ділянки на момент її формування виходячи із обсягу наданих на дослідження матеріалів та проведених досліджень не виявлено;
- вважати, що для обслуговування будівлі необхідна територія виключно під плямою забудови - некоректно та суперечить вимогам нормативних документів. На розмір площі земельної ділянки, яка необхідна для влаштування АЗС, впливають зокрема наступні показники: тип (традиційна, блочна тощо); потужність обслуговування; кількість функціональних зон, а саме перелік будівель і споруд, які передбачені у складі АЗС (об'єкти обслуговування клієнтів, пункти технічного обслуговування, стоянкові місця тощо); вимоги нормативних документів, зокрема в частині протипожежних відстаней, санітарно-побутових, організацій руху тощо; особливості розташування земель загального користування, відповідно із яких передбачається влаштування заїздів та виїздів на територію АЗС, тощо;
- станом на дату проведення дослідження в межах земельної ділянки з кадастровим номером 5110137300:17:002:0026 площею 0,2763 га розташовується фундамент раніше існуючої будівлі АЗС за адресою: м. Одеса, Малиновський район, вул. Балківська, 131-А. Існуючий технічний стан фундаменту можливо віднести до третьої категорії не придатний до нормальної експлуатації, існуючі пошкодження свідчать про непридатність до нормальної експлуатації конструкції в тому числі для влаштування приміщень, які існували раніше. Необхідно виконати ремонтно-будівельні роботи з підсилення або заміни окремих конструкцій для можливості подальшого використання;
- відповідно вимог нормативних документів та позитивного експертного звіту від 28.04.2021 № 7-041-21-ЕП/ТО реалізація проекту Будівництво автозаправної станції з автогазозаправним пунктом за адресою: м. Одеса, Малиновський район, вул. Балківська, 131-а в межах земельної ділянки з кадастровим номером 5110137300:17:002:0026 є можливою.
5.16. Зазначені висновки експерта, а також недоведеність Прокурором підстав для відмови власнику нерухомості в отриманні у користування (оренду) земельної ділянки під такою нерухомістю стали підставою для відмови у позові Прокурора.
6. Позиція Верховного Суду
6.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні Прокурора та представників учасників, дослідивши наведені у касаційних скаргах та відзивах на них доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
6.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
6.3. Верховний Суд неодноразово зазначав, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника. Такі висновки Верховного Суду містяться у постановах від 17.01.2023 у справі № 910/20309/21 та від 01.05.2024 у справі № 910/9635/22.
6.4. Предметом касаційного перегляду у цій справі № 916/2243/23 є:
- постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 як по суті позовних вимог, так і в частині розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу та на проведення експертизи;
- рішення Господарського суду Одеської області від 27.12.2023;
- додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 15.01.2024;
- додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 24.01.2024 (оскаржується як Прокурором в частині стягнення судових витрат, так і Відповідачем-2 в частині часткової відмови у стягненні, тому переглядається повністю).
6.5. Переглядаючи оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційних скарг Суд зазначає наступне.
Щодо визнання незаконними та скасування рішень Одеської міськради
6.6. Відповідно до статті 19 Конституції України та статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
6.7. За приписами статей 12, 122 Земельного кодексу України, статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції міських рад належить вирішення питань про надання у користування земельних ділянок із земель комунальної власності відповідних територіальних громад.
6.8. Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
6.9. З урахуванням викладеного у правовідносинах, що є предметом розгляду у цій справі № 916/2243/23 повноваження щодо вирішення питання про надання у користування спірної земельної ділянки належать до компетенції Одеської міської ради.
6.10. Відповідно до частини першої статті 20 Земельного кодексу України (в редакції, яка була чинна на час ухвалення оскаржуваних рішень) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Частиною другою статті 20 Земельного кодексу України унормовано, що зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У свою чергу частина п'ята цієї ж статті регламентує, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.
6.11. Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачами, на спірній земельній ділянці розташована автозаправна станція. Так за змістом договору оренди від 25.02.2016 Одеська міськрада на підставі свого рішення від 10.09.2015 № 7048-VI надала, а Відповідач-2 прийняв у строкове платне володіння та користування земельну ділянку площею 0,2763 га, що знаходиться у місті Одесі по вулиці Балківській, 131-А. Зазначена земельна ділянка сформована із земель комунальної власності територіальної громади міста Одеси.
Згідно з пунктами 5.1 та 5.2 договору оренди земельна ділянка передається в оренду для реконструкції, експлуатації та обслуговування автозаправної станції. Категорія земель за цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови, вид цільового призначення В.03.15 (для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови).
При цьому автозаправна станція належить до об'єктів дорожнього сервісу, як зазначено у переліку таких об'єктів, наведених у статті 1 Закону України "Про автомобільні дороги", а саме: спеціально облаштовані місця для зупинки маршрутних транспортних засобів, майданчики для стоянки транспортних засобів, майданчики відпочинку, видові майданчики, автозаправні станції, пункти технічного обслуговування, мотелі, готелі, кемпінги, торговельні пункти (у тому числі малі архітектурні форми), автозаправні комплекси, складські комплекси, пункти медичної та технічно-евакуаційної допомоги, пункти миття транспортних засобів, пункти приймання їжі та питної води, автопавільйони, а також інші об'єкти, на яких здійснюється обслуговування учасників дорожнього руху та які розміщуються на землях дорожнього господарства або потребують їх використання для заїзду та виїзду на автомобільну дорогу.
6.12. Верховний Суд зазначає, що кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму. При цьому земельні ділянки однієї категорії можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.
6.13. Земельний кодекс України передбачає зміну цільового призначення землі органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проект землеустрою, водночас чітко врегульовує порядок та підстави такої зміни.
6.14. Поняття "використання земельної ділянки не за цільовим призначенням" стосується тих випадків, коли на земельній ділянці з певним цільовим призначенням проводиться діяльність, яка виходить за межі цільового призначення та передбачає фактичне використання такої ділянки.
6.15. З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка, на якій розміщена автозаправна станція, має цільове призначення не земель автомобільного транспорту, а земель житлової та громадської забудови, що не відповідає вимогам законодавства та порушує інтереси держави з огляду на таке.
6.16. Відповідно до статті 38 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування. Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок відносить таку земельну ділянку за цільовим призначенням до земель житлової та громадської забудови з призначенням для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, вичерпного переліку яких чинне законодавство не містить.
Проте за будь-яких обставин земельна ділянка, яка за цільовим призначенням відноситься до земель житлової та громадської забудови, не може використовуватися для експлуатації автозаправної станції.
6.17. Так згідно зі статтею 67 Земельного кодексу України до земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту.
6.18. Стосовно доводів Прокурора про те, що будівництво та експлуатація автозаправних станцій та автомобільних газозаправних пунктів можливо лише на землях транспорту Верховний Суд зазначає наступне.
6.19. Відповідно до статті 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
6.20. Склад та цільове призначення земель України визначено главою 4 розділу II Земельного кодексу України, згідно з вимогами якої всі землі за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, встановлення та зміна яких здійснюється у визначеному законом порядку, і недотримання цього порядку тягне відповідні наслідки.
6.21. При цьому стаття 71 вказаного кодексу до земель автомобільного транспорту відносить землі під спорудами та устаткуванням енергетичного, гаражного і паливороздавального господарства, автовокзалами, автостанціями, лінійними виробничими спорудами, службово-технічними будівлями, станціями технічного обслуговування, автозаправними станціями, автотранспортними, транспортно-експедиційними підприємствами, авторемонтними заводами, базами, вантажними дворами, майданчиками контейнерними та для перечеплення, службовими та культурно-побутовими будівлями й іншими об'єктами, що забезпечують роботу автомобільного транспорту.
6.22. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що розміщення автозаправних станцій здійснюється на землях з цільовим призначення землі автомобільного транспорту.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 08.05.2018 у справі №521/4789/17, від 04.02.2020 у справі №915/47/17, від 07.09.2022 у справі №620/6024/20, від 17.04.2025 у справі № 904/186/23.
6.23. З огляду на це Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги Прокурора, що належна Відповідачу-3 автозаправна станція у законний спосіб не може бути розміщена на земельній ділянці з будь-яким іншим цільовим призначенням, ніж землі автомобільного транспорту, зокрема і з визначеним оспорюваним рішенням Одеської міськради В.03.15 Для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови.
У свою чергу висновки судів попередніх інстанцій у цій справі не узгоджуються з вимогами чинного законодавства та усталеної судової практики, що є підставою для їх скасування у цій частині.
6.24. Наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель визначені, зокрема, статтею 21 Земельного кодексу України, згідно якої такі порушення є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.
Крім того, відповідно до частини першої статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. При цьому скасування акта індивідуальної дії означає, що такий акт не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття.
Тобто вказаними нормами прямо передбачено право суду визнати незаконним та скасувати рішення органу місцевого самоврядування, якщо воно суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
6.25. Статтею 15 Цивільного кодексу України унормовано право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
6.26. Наведена норма визначає об'єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
6.27. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).
6.28. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19.
6.29. Установлені законом матеріально-правові способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom, заява № 22414/93) Європейський суд з прав людини виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом. Натомість застосування судом неефективного способу захисту створює лише видимість захисту права особи, в той час як насправді таке право залишається незахищеним, що не відповідає статті 13 Конвенції.
6.30. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 виснувала, що спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію. Спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15). При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 зазначила, що судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.
6.31. Обрання ж позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Про це виснувано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19 , від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі №925/1351/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16.
Обрання способу захисту - це прерогатива позивача. Водночас свобода в обрані способу захисту передбачає й несення позивачем ризику відмови в задоволенні позовних вимог у зв'язку із неналежністю чи неефективністю заявленого захисту.
6.32. Рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Тому оскарження такого рішення спрямоване не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу у юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення). Тому його можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення зазначеного інтересу. Такі правові висновки сформовані у пункті 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.
6.33. Великою Палатою Верховного Суду у своїй постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 також було акцентовано, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням. Близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21.
6.34. Разом з тим Великою Палатою Верховного Суду під час розгляду справи № 925/1133/18 також зазначено, що порушення інтересів держави радою полягає у незаконній зміні категорії земель за цільовим призначенням.
6.35. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що рішення міської ради (у частині зміни цільового призначення земельної ділянки) не вичерпало своєї дії шляхом виконання (укладенням відповідного договору тощо), а наразі є чинним та породжує відповідні правові наслідки. Отже, якщо прокурор вважає, що порушення інтересів держави полягає у незаконній зміні категорії земель за цільовим призначенням, то вимога про визнання незаконним та скасування рішення міської ради (у частині зміни цільового призначення земельної ділянки) є належною та ефективною. Прокурор може звертатися з позовом про визнання незаконним і скасування такого рішення (пункти 145 - 149 постанови у справі № 925/1133/18).
6.36. Отже, оскільки позовні вимоги Прокурора були обґрунтовані саме порушенням порядку визначення цільового призначення землі та стосувалися визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради від 10.09.2015 №7048-VI та пункту 2 рішення від 12.12.2018 № 4166-VII (як похідного про надання спірної земельної ділянки в оренду новому власнику нерухомості), то висновки судів попередніх інстанцій не відповідають положенням земельного законодавства та зазначеній позиції Великої Палати Верховного Суду.
6.37. З урахуванням викладеного Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про незаконність оскаржуваних Прокурором рішень Одеської міської ради та, як наслідок, з наявністю підстав для визнання їх недійсними та скасування. При цьому Суд також зазначає, що прийняття рішення про затвердження такого проекту землеустрою має наслідком безпідставне значне зменшення ставки орендної плати та, в свою чергу, недоотримання коштів місцевим бюджетом.
6.38. Крім того, такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у справі № 904/186/23, до розгляду якої було зупинено касаційне провадження у цій справі № 916/2243/23.
Тобто таке рішення міської ради (у частині зміни цільового призначення земельної ділянки) не вичерпало своєї дії шляхом виконання укладенням відповідного договору, а наразі є чинним та породжує відповідні правові наслідки. Тому залишення такого рішення органу місцевого самоврядування в силі призведе до подальшого порушення порядку використання земельної ділянки територіальної громади.
Щодо визнання недійсними оспорюваних Прокурором договорів оренди земельної ділянки Верховний Суд зазначає таке.
6.39. Відповідно до частини першої статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Аналогічні приписи містить стаття 1 Закону України "Про оренду землі", який є спеціальним законом та визначає умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
6.40. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, відповідно до частини першої статті 124 Земельного кодексу України здійснюється, зокрема, шляхом укладання договору оренди земельної ділянки.
6.41. За приписами статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
6.42. Так частинами першою-п'ятою статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6.43. Згідно з частиною першою статті 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
6.44. Правовий режим земель громадської та житлової забудови визначено у статті 38 Земельного кодексу України, згідно з якою до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель та споруд, інших об'єктів загального користування.
6.45. Порядок використання зазначеної категорії земель регламентовано статтею 39 Земельного кодексу України, відповідно до якої використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.
6.46. Отже, нецільовим використанням земельної ділянки з категорії земель житлової та громадської забудови є її використання за іншим призначенням, всупереч генеральному плану населеного пункту, іншій містобудівній документації, плану земельно-господарського устрою тощо, тобто всупереч земельному законодавству України.
6.47. Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, на переданій в оренду земельній ділянці розміщується автозаправна станція, право власності на яку наразі належить Відповідачу-3.
6.48. Положення частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
6.49. Частинами першою та другою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
6.50. Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15.
6.51. Відповідно до статей 215, 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об'єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини п'ятої статті 216 Цивільного кодексу України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів. Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19 та від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15.
6.52. Здійснюючи тлумачення вказаних норм права, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 фактично уточнила висновок, викладений в пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, а Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15 звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача, зокрема на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої та третьої статті 1212 Цивільного кодексу України).
6.53. Відтак недійсний правочин не створює для сторін тих прав і обов'язків, які він мав створювати, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов'язані з його недійсністю.
6.54. Такі юридичні наслідки під час виконання сторонами недійсного правочину поєднуються з реституційними, які полягають у поверненні в натурі кожною стороною одна одній одержаного ними на виконання цього правочину.
6.55. Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим, а також не спричиняти порушення/обмеження законних прав та інтересів відповідачів, тобто бути адекватним наявним обставинам, і призводити до потрібних (бажаних) позивачу результатів (наслідків). Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду. Така позиція сформована у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20.
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію, як про це зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18.
6.56. Додатково Суд вважає за необхідне наголосити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 зазначено, що за змістом абзаців 1 та 2 частини першої статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов'язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов'язані з його недійсністю. Одним з таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов'язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину.
При цьому позовна вимога повинна відповідати безпосередній меті, якої прагне досягнути позивач звертаючись з позовом до суду, втілювати спосіб захисту порушеного права, застосування якого має за ціль попередити, усунути чи компенсувати наслідки порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного цивільного права та інтересу. Водночас позовна вимога не повинна спричиняти порушення/обмеження законних прав та інтересів відповідача(ів).
6.57. Верховний Суд зауважує, що договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків.
6.58. З урахуванням принципів приватного права, зокрема добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності. Про це виснував Верховний Суд у постанові від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17.
6.59. Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті "нівелювання" правового результату, породженого таким договором. Тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі.
6.60. Водночас Верховний Суд враховує, що якщо на земельній ділянці державної або комунальної власності розташовано об'єкт нерухомого майна, що перебуває у приватній власності, то земельна ділянка не може бути передана її власником у користування будь-кому, окрім власника таких об'єктів. При цьому відсутність оформленого договору оренди земельної ділянки не припиняє права власника користуватися належними йому об'єктами нерухомого майна, а таке користування є неможливим без одночасного користування земельною ділянкою під цими об'єктами. Такі висновки сформовані у постановах Верховного Суду від 13.09.2023 у справі № 918/1132/22 та від 20.11.2024 у справі № 917/1938/23.
6.61. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на землі слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди хоч безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, але знаходить вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства (постанови Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18).
Згідно з указаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок чи іншу споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком чи спорудою після їх набуття. Про таке виснувано, зокрема, у постанові від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16.
6.62. Таким чином, оскільки на спірній земельній ділянці комунальної власності розміщено об'єкт нерухомого майна, який належить Відповідачу-3 на праві приватної власності, то така ділянка не може бути передана її власником у користування будь-кому, окрім Відповідача-3 (власника такого об'єкта). Тому позовна вимога про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки у цьому спорі призведе до позбавлення ТОВ "Рута Нова-К Плюс" права користування відповідною земельною ділянкою, яке воно має в силу положень законодавства. При цьому Прокурор не оспорює самого факту законності такого права Відповідача- 3, а лише не погоджується з визначеним цільовим призначенням земельної ділянки та, як наслідок, розміром ставки орендної плати, яка передбачена відповідним пунктом договору, внаслідок протиправного віднесення спірної земельної ділянки до земель для обслуговування будівель громадської забудови.
6.63. Визнання недійсним такого договору в цілому вимагатиме від сторін оформлення користування земельною ділянкою в порядку, встановленому земельним законодавством, що фактично призведе до скасування правової підстави користування Відповідачем-2, а у подальшому і на даний час - Відповідачем-3 такою земельною ділянкою і призведе до ситуації, у якій він буде користуватися землею без належної правової підстави, а також поставить останнього у невигідне становище, оскільки у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається (частина четверта статті 21 Закону України "Про оренду землі").
6.64. Водночас за загальним правилом статті 20 Земельного кодексу України встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється рішенням відповідного органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування або власника земельної ділянки приватної власності. Сторони договору не вправі встановлювати чи змінювати категорію цільового призначення земельної ділянки договором, зокрема договором оренди землі.
6.65. В такий спосіб позовні вимоги Прокурора про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки від 12.12.2018 та від 01.03.2019 (у тексті позовної заяви та у рішеннях судів попередніх інстанцій помилково зазначено 03.03.2019) в цілому, з урахуванням обставин цієї справи, не є об'єктивно виправданою та адекватною встановленим у ній обставинам, оскільки спричинить порушення/обмеження законних прав та інтересів Відповідача-3.
6.66. Відповідно до частини першої статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені.
6.67. Частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції регламентовано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.
Перший протокол ратифікований Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" та застосовується судами України як частина національного законодавства.
6.68. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу до неї, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.
6.69. У практиці ЄСПЛ (зокрема, рішеннях у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23.09.982, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986, Щокін проти України від 14.10.2010, Сєрков проти України від 07.07.2011, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23.11.2000, Булвес проти Болгарії від 22.01.2009, Трегубенко проти України від 02.11.2004,/West Alliance Limited проти України від 23.01.2014) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого Протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний, публічний інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого Протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
6.70. Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
6.71. Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду. Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
6.72. Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого Протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар. Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
6.73. У справах Рисовський проти України (рішення від 20.10.2011), Кривенький проти України (рішення від 16.02.2017), пов'язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого Протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на землю.
6.74. Пунктами 32-35 рішення ЄСПЛ від 24.06.2003 Стретч проти Сполученого Королівства визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Європейського суду в зазначеній справі наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.
6.75. Крім того, у вищевказаному рішенні ЄСПЛ у справі Рисовський проти України суд підкреслив особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
6.76. Принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною inter alia санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
6.77. Верховний Суд також звертає увагу на те, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 Цивільного кодексу України).
6.78. Тлумачення вказаної норми свідчить, що під змістом правочину (договору) розуміється сукупність умов. Тобто у статті 217 Цивільного кодексу України встановлено правові наслідки недійсності окремих частин правочину. Окремою частиною правочину в контексті зазначеної норми є окрема частина змісту правочину (договору), тобто його умова. При цьому, недійсність окремої частини договору не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо буде встановлено, що договір був би укладений сторонами і без включення до нього умов, які визнаються недійсними або є нікчемними. Водночас слід враховувати, що при задоволенні позову про оспорювання окремих умов договору потрібно з'ясовувати, що договір був би укладений сторонами і без включення до нього умов, які визнаються недійсними.
6.79. Відповідно до положень статті 15 Закону України "Про оренду землі" (у редакції станом на час укладення оспорюваних договорів оренди землі) істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
6.80. В такий спосіб за відсутності такої істотної умови договору оренди землі як орендна плата із зазначенням її розміру, такий договір оренди землі, враховуючи вказані положення Цивільного кодексу України та Закону України "Про оренду землі", не міг бути вчиненим без включення до нього такої частини.
6.81. Судова палата для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду під час розгляду справи № 904/186/23 виснувала, що належною та ефективною позовною вимогою, а також такою, у разі задоволення якої досягається мета звернення прокурора з позовом у даному випадку є саме визнання недійсним та скасування рішення міської ради, яке через його скасування не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття, що саме по собі вимагатиме від сторін оформлення змін до нього в частині орендної плати, оскільки окремо визнати відповідний пункт договору в частині визначення орендної плати неможливо (з урахуванням положень статті 217 Цивільного кодексу України), а визнання недійсним договору оренди земельної ділянки в цілому у даному випадку не є об'єктивно виправданим та обґрунтованим способом захисту, а також спричиняє порушення/обмеження законних прав та інтересів відповідачів, тобто не є адекватним способом захистом за наявних у цій справі обставин.
Що ж до недоотримання міським бюджетом орендної плати через оспорюване рішення міської ради, у зв'язку з яким фактично безпідставно значно зменшено ставку орендної плати (зі ставки орендної плати за використання земель транспорту на ставку за землі житлової та громадської забудови), то Велика Палата Верховного Суду звертала увагу (зокрема, пункт 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15), що якщо на виконання спірного правочину товариством сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача на підставі, зокрема, частини першої статті 216, статті 387, частин першої та третьої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Відтак судова палата зазначила, що у даному випадку належним способом захисту буде звернення до суду (в тому числі прокурором з визначенням в якості органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах) з позовом до орендаря з вимогою про сплату недоплаченої (недоотриманої) суми орендної плати в розмірі, визначеному відповідно до належної ставки орендної плати.
6.82. Оскільки викладені в постанові у вищезазначеній справі № 904/186/23 висновки суду касаційної інстанції в силу частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України та статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" є обов'язковими для врахування при ухваленні рішення у цій справі, а також з огляду на зупинення касаційного провадження до закінчення перегляду справи № 904/186/23, колегія суддів погоджується, що суди попередніх інстанцій правомірно відмовили в задоволенні позову Прокурора в частині визнання недійсними договорів оренди спірної земельної ділянки, проте з помилкових мотивів.
Розглянувши касаційні скарги на додаткові рішення та на постанову в частині їх перегляду колегія суддів зазначає наступне.
6.83. Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.
Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати (рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 у справі № 23-рп/2009).
6.84. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
6.85. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
6.86. За змістом частини першої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Частиною другою цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
6.87. Згідно з частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
6.88. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
6.89. Разом з тим у частині п'ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) пов'язаність цих витрат з розглядом справи; 2) обґрунтованість та пропорційність розміру таких витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
6.90. За змістом частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
6.91. Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
6.92. Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
6.93. Відповідно до частини шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Зважаючи на наведені положення чинного законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
6.94. Отже, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою та дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
6.95. У такому випадку суд, керуючись наведеними положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 12.01.2023 у справі № 910/8342/21.
6.96. Як вбачається з матеріалів справи, додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 15.01.2024 задоволено заяву ТОВ "Рута Нова-К Плюс" від 28.12.2023 про ухвалення додаткового рішення у справі № 916/2243/23 та стягнуто з Одеської обласної прокуратури судові витрати, пов'язані із проведенням експертизи, у розмірі 50 000 грн. Додатковим рішенням цього ж суду від 24.01.2024 частково задоволено заяву ТОВ "Рута Нова-К" від 29.12.2023 про ухвалення додаткового рішення та стягнуто з Одеської обласної прокуратури вказані витрати у розмірі 15 000 грн із заявлених 25 000, в іншій частині відмовлено.
З такими рішеннями погодився суд апеляційної інстанції та залишив вищевказані додаткові рішення без змін.
6.97. Переглядаючи додаткові рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції в цій частині, Верховний Суд зазначає про дотримання судами попередніх інстанцій вимог норм матеріального та процесуального права при їх ухваленні, а також про їх узгодження з усталеною судовою практикою.
6.98. Водночас колегія суддів звертає увагу, що судовий спір виник із-за неправомірних та суперечливих дій/рішень відповідачів у справі, бере до уваги наявність у Прокурора підстав для звернення до суду з позовом у цій справі та приходить до висновку про необхідність покладення судових витрат (оплата проведення експертизи та витрати на правничу допомогу) в рівних частинах на відповідачів відповідно до частини дев'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України та, відповідно, наявність підстав щодо їх перерозподілу.
7. Висновки Верховного Суду
7.1. Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
7.2. Так відповідно до частин першої-п'ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
7.3. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
7.4. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
7.5. Частина перша статті 309 Господарського процесуального кодексу України надає суду касаційної інстанції право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
7.6. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодекс України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішенні у відповідній частині або змінити рішення у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд.
7.7. Суд касаційної інстанції може зробити правові висновки, у тому числі оціночні, на підставі вже встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи та, за відсутності необхідності встановлення додаткових обставин, які можуть істотно вплинути на правильність вирішення спору, з метою дотримання принципів стабільності, остаточності судових рішень і розумних строків судового провадження, використати свої повноваження, передбачені пунктом 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодекс України, і прийняти своє рішення або змінити рішення. До таких висновків дійшла судова палата для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 12.09.2024 у справі № 916/1719/22.
7.8. Згідно зі статтею 311 Господарського процесуального кодекс України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
7.9. За таких обставин колегія суддів вважає, що касаційні скарги Прокурора та Відповідача-2 підлягають частковому задоволенню, а оскаржувані ними судові рішення - скасуванню у вказаних вище частинах з ухваленням нових рішень.
8. Розподіл судових витрат
8.1. За принципом належного урядування влада має здійснюватися у розумний, правомірний, справедливий та найбільш передбачуваний спосіб.
Принцип належного врядування має низку основних характеристик. Ними є: забезпечення участі, орієнтація на консенсус, відповідальність (підзвітність), прозорість, належне реагування, ефективність і результативність, рівність і врахування інтересів та відповідність принципу верховенства права.
Важливо відзначити, що основною сутністю принципів належного врядування та верховенства права є те, щоб вони повинні не просто декларуватися, а реально виконуватися та дієво захищатися від порушень на всіх рівнях публічного адміністрування: громадським контролем, виконавчим контролем системи органів юстиції, судовою владою та парламентським контролем.
Так, Європейська Комісія за демократію через право (Венеціанська Комісія) у Доповіді щодо верховенства права від 04.04.2011 № 512/2009 зазначила, що однією з складових Верховенства права є правова визначеність; вона вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість (передбачуваність) ситуацій та правовідносин, що виникають.
Правова визначеність передбачає стабільність і цілісний характер законодавства, здійснення адміністративної практики органами державної влади на основі закону відповідно до принципу верховенства права, а також прозорість і демократизм при прийнятті владних рішень.
Тільки така правова архітектура визначає підвалини правової держави у всіх сферах її діяльності, а конституційний лад визначається й змінюється виключно народом України й не може бути узурпований державою, її органами або посадовими особами. При цьому будь-який уповноважений орган влади зобов'язаний суворо дотримуватись компетенційного принципу, що випливає з принципу розподілу влади й принципу належного урядування.
Під компетенцією державного органу розуміється сукупність встановлених для цього органу повноважень, які визначають предмет його відання/діяльності. Компетенція, повноваження, функції і завдання адміністративного органу визначаються у Конституції України, профільних законах чи актах уряду, які приймаються саме для цього органу, та означає: по-перше: перебування вирішуваного питання у сфері владного відання/діяльності, що визначені законодавством саме для цього органу; по-друге: наявність у нього владних повноважень, достатніх для вирішення відповідного питання.
Адміністративний акт індивідуальної дії є таким, що прийнятий з дефектами суб'єктного складу, якщо він виданий не уповноваженим на його прийняття органом, або особою, що діяла поза межами компетенції (порушила встановлений законодавством предмет свого відання, або вийшла за межі сфери свого владного впливу на об'єкти управління, чи то перевищила владні повноваження щодо законних предметів свого відання чи зловжила ними).
Некомпетентність державного органу чи посадової особи є істотним неусувним дефектом такого адміністративного акта і тягне нікчемність останнього.
8.2. Оскільки у справі встановлено порушення порядку передачі в користування земельних ділянок для громадської та житлової забудови під розміщення/експлуатацію автозаправних станцій, яке перебуває у причинно-наслідковому зв'язку з діями сторін договору, які не дотрималися чітких та зрозумілих норм земельного законодавства, Верховний Суд висновує про протиправність дій орендаря та орендодавця, що призвели до звернення Прокурора до суду задля приведення відносин у відповідність до таких норм.
8.3. Відповідно до частини дев'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
8.4. За приписами частини чотирнадцятої цієї ж статті якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
8.5. Зважаючи на встановлені обставини того, що спір у справі виник внаслідок неправомірних дій Одеської міськради та ТОВ "Рута Нова-К", Суд перерозподіляє судові витрати у справі та відповідно до частини дев'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладає їх на вказаних відповідачів у рівних частинах.
Керуючись статтями 129, 240, 300, 301, 308, 309, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційні скарги заступника керівника Одеської обласної прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю "Рута Нова-К" задовольнити частково.
2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 та рішення Господарського суду Одеської області від 27.12.2023 скасувати в частині відмови у задоволенні позову заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси про визнання незаконним рішення Одеської міської ради від 10.09.2015 №7048-VI Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2763 га, за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 131-А, та надання її товариству з обмеженою відповідальністю "Рута Нова-К" в оренду для реконструкції, експлуатації та обслуговування автозаправної станції (за виключенням пункту 7) та про визнання незаконним та скасування пункту 2 рішення Одеської міської ради 12.12.2018 №4166-VІІ Про припинення договору оренди землі, укладеного між Одеською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "Рута Нова-К", та надання товариству з обмеженою відповідальністю "Рута Нова-К Плюс" в оренду земельної ділянки площею 0,2763 га, за адресою: місто Одеса, вулиця Балківська, 131-А, в частині надання товариству з обмеженою відповідальністю "Рута Нова-К Плюс" в оренду земельної ділянки (кадастровий номер 5110137300:17:002:0026), площею 0,2763 га (категорія земель-землі житлової та громадської забудови), за адресою: місто Одеса, вулиця Балківська, 131-А, для реконструкції, експлуатації та обслуговування автозаправної станції (цільове призначення: В.03.15 - для будівництва та обслуговування будівель громадської забудови) до 25.02.2041 року.
3. Прийняти у цій частині нове рішення, яким:
3.1. Визнати незаконним рішення Одеської міської ради від 10.09.2015 №7048-VI Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2763 га, за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 131-А, та надання її товариству з обмеженою відповідальністю "Рута Нова-К" в оренду для реконструкції, експлуатації та обслуговування автозаправної станції (за виключенням пункту 7).
3.2. Визнати незаконним та скасувати пункт 2 рішення Одеської міської ради 12.12.2018 №4166-VІІ Про припинення договору оренди землі, укладеного між Одеською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "Рута Нова-К", та надання товариству з обмеженою відповідальністю "Рута Нова-К Плюс" в оренду земельної ділянки площею 0,2763 га, за адресою: місто Одеса, вулиця Балківська, 131-А, в частині надання товариству з обмеженою відповідальністю "Рута Нова-К Плюс" в оренду земельної ділянки (кадастровий номер 5110137300:17:002:0026), площею 0,2763 га (категорія земель-землі житлової та громадської забудови), за адресою: місто Одеса, вулиця Балківська, 131-А, для реконструкції, експлуатації та обслуговування автозаправної станції (цільове призначення: В.03.15 - для будівництва та обслуговування будівель громадської забудови) до 25.02.2041 року.
4. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 в частині залишення без змін додаткових рішень Господарського суду Одеської області від 15.01.2024 та від 24.01.2024 по справі №916/2243/23, а також додаткові рішення Господарського суду Одеської області від 15.01.2024 і від 24.01.2024 у справі № 916/2243/23 скасувати.
5. Прийняти у цій частині нове рішення, яким:
5.1. Стягнути з Одеської міської ради (65026, місто Одеса, площа Думська, 1, код у ЄДРПОУ 26597691) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рута Нова-К Плюс" (65091, місто Одеса, вул. Колонтаївська, 71, код у ЄДРПОУ 42556421) 25 000 грн (двадцять п'ять тисяч грн) у відшкодування судових витрати, пов'язаних із проведенням експертизи у справі.
5.2. Стягнути з Одеської міської ради (65026, місто Одеса, площа Думська, 1, код у ЄДРПОУ 26597691) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рута Нова-К" (68300, Одеська обл., Ізмаїльський р-н, місто Кілія, вул. Кубишкіна, 20, код у ЄДРПОУ 33757245) 7 500 грн (сім тисяч п'ятсот грн) судових витрат на правничу допомогу.
6. В іншій частині постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 та рішення Господарського суду Одеської області від 27.12.2023 у справі № 916/2243/23 залишити без змін з урахуванням мотивів цієї постанови.
7. Стягнути з Одеської міської ради (65026, місто Одеса, площа Думська, 1, код у ЄДРПОУ 26597691) на користь Прокуратури Одеської області (65026, місто Одеса, вулиця Пушкінська, 3, код у ЄДРПОУ 03528552) 6710 грн (шість тисяч сімсот десять грн) за подання позовної заяви, 10065 грн (десять тисяч шістдесят п'ять грн) за подання апеляційної скарги та 10736 грн (десять тисяч сімсот тридцять шість грн) за подання касаційної скарги.
8. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рута Нова-К" (68300, Одеська обл., місто Кілія, вул. Кубишкіна, 20, код у ЄДРПОУ 33757245) на користь Прокуратури Одеської області (65026, місто Одеса, вулиця Пушкінська, 3, код у ЄДРПОУ 03528552) 6710 грн (шість тисяч сімсот десять грн) за подання позовної заяви, 10065 грн (десять тисяч шістдесят п'ять грн) за подання апеляційної скарги та 10736 грн (десять тисяч сімсот тридцять шість грн) за подання касаційної скарги.
9. Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
І. Міщенко