09 липня 2025 року
м. Київ
справа № 500/5781/17
провадження № 61-4018св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Ізмаїльська міська рада Ізмаїльського району Одеської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Панченко Алла Віталіївна, на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15 травня 2024 року у складі судді Пащенко Т. П. та постанову Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Комлевої О. С., Сегеди С. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом визнання недійсним рішення.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що на підставі договору дарування від 09 вересня 1999 року вона набула у приватну власність житловий будинок з надвірними спорудами, розташований на АДРЕСА_1 , який складається з житлового будинку літ. А, сараю літ. Б, літньої кухні літ. В, вбиральні літ. Г, сараю літ. Д, входу у підвал літ. Е, надвірних споруд, розташованих на земельній ділянці площею 2 020 кв. м.
27 жовтня 1999 року право власності на вказане домоволодіння зареєстровано в Ізмаїльському міжміському бюро технічної інвентаризації, згідно із даними якого розмір земельної ділянки під домоволодінням складає 2 363 кв. м, у тому числі під будинком, господарськими будівлями 197 кв. м, під городом - 1 247 га, під двором - 919 кв. м.
13 листопада 2001 року вона уклала шлюб з ОСОБА_3 та вони спільно використовували в інтересах сім'ї вказане домоволодіння та земельну ділянку, закріплену за цим домоволодінням.
На підставі рішення виконкому Ізмаїльської міської ради від 16 грудня 1999 року № 984 частину земельної ділянки під будинком та господарськими спорудами розміром 0,1 га передано їй у приватну власність. Частина присадибної земельної ділянки під городом та двором до цього часу не приватизована, але починаючи з 2001 року перебуває у спільному користуванні подружжя ОСОБА_4 і використовується для обслуговування будинку, господарських споруд та під город біля домоволодіння. Також за вказану земельну ділянку протягом багатьох років вона за рахунок спільних коштів подружжя сплачує земельний податок до бюджету.
З метою упорядкування земельних відносин та зважаючи на те, що більше 15 років частина земельної ділянки перебувала у спільному користуванні подружжя ОСОБА_4 , її чоловік ОСОБА_3 подав до Ізмаїльської міської ради заяву про безоплатну передачу у власність земельної ділянки орієнтовним розміром 0,10 га за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Ізмаїльської міської ради від 31 серпня 2017 року за № 2636-ИІ ОСОБА_3 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 у зв'язку із неможливістю визначити на підставі графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, чи відповідає місце розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральному плану м. Ізмаїл.
15 вересня 2017 року до неї звернувся ОСОБА_2 щодо погодження меж земельної ділянки на АДРЕСА_2 , проте вона йому відмовила.
У вересні 2017 року вона отримала лист Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 18 вересня 2017 року № 02/13-1529, яким її повідомлено про необхідність прибути на засідання комісії з розгляду земельних спорів, що відбудеться 26 вересня 2017 року, з питання узгодження меж земельної ділянки на АДРЕСА_2 , у результаті якого ОСОБА_2 рекомендовано вирішити питання погодження меж у судовому порядку.
Вказувала на те, що проект землеустрою, у якому визначено межі спірної земельної ділянки, розроблений на підставі рішення 23 сесії VII скликання Ізмаїльської міської ради від 26 травня 2017 року № 2303-VII «Про надання дозволу гр. ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_3 ». Вказаним рішенням ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту площею 0,0986 га із землеустрою щодо відведення земельної ділянки АДРЕСА_2 . Зазначала, що вказане рішення є незаконним, оскільки порушує її права, так як частина земельної ділянки, запланованої до відведення ОСОБА_2 у власність, накладається на земельну ділянку, що перебуває у її користуванні. Ізмаїльська міська рада перед прийняттям оскаржуваного рішення мала на підставі наданих ОСОБА_2 графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, пересвідчитися, що земельна ділянка не перебуває у власності чи користуванні інших осіб.
З урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просила суд усунути створені їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом визнання недійсним рішення 23 сесії VII скликання Ізмаїльської міської ради від 26 травня 2017 року за № 2303-VII «Про надання дозволу гр. ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_3 ».
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15 травня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка не надала належних доказів на підтвердження викладених у позові обставин, не зверталася до суду з клопотанням щодо призначення земельно-технічної експертизи. Крім того, оскільки земельна ділянка, яка перебуває у користуванні позивачки не є сформованою, неможливо визначити чи дійсно частина земельної ділянки на АДРЕСА_2 накладається на земельну ділянку закріплену за домоволодінням на АДРЕСА_1 .
Судом не встановлено невідповідності Конституції або законам України рішення Ізмаїльської міської ради від 26 травня 2017 року № 2303-VII «Про надання дозволу ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_3 », а також не встановлено, що це рішення порушує права позивачки.
Постановою Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15 травня 2024 року змінено шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови, в решті залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачка не довела, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_3 , щодо якої розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 на підставі рішення Ізмаїльської міської ради від 26 травня 2017 року № 2303-VII, сформована за рахунок земельної ділянки, яка перебуває у її користуванні.
Апеляційний суд зазначив, що для встановлення наявності накладення земельних ділянок, площі накладень та встановлення за рахунок чиєї земельної ділянки таке накладення має місце, необхідні спеціальні знання у земельній сфері, тобто висновок експерта. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 не надавала суду висновку експерта та не заявляла клопотань про призначення у справі земельно-технічної експертизи, також не заявила такого клопотання і в суді апеляційної інстанції. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачка не довела позовних вимог.
Разом із тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції помилково посилався на статтю 79-1 ЗК України та вказував на те, що земельна ділянка, яка перебуває у користуванні позивачки, не є сформованою. Суд першої інстанції не врахував, що набуті у користування до 2004 року земельні ділянки вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У березні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Панченко А. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .
Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 760/13253/19, від 13 серпня 2021 року у справі № 917/1196/19, від 14 липня 2021 року у справі № 902/834/20, від 29 грудня 2022 року у справі № 127/9589/18, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з тих підстав, що позивачка не надала суду як доказ висновок земельно-технічної експертизи для встановлення наявності накладення земельної ділянки, якою користується ОСОБА_1 , на земельну ділянку, дозвіл на відведення якої у власність ОСОБА_2 надано Ізмаїльською міською радою рішенням від 26 травня 2017 року № 2303-VII, не врахували, що висновок експерта не є єдиним належним і допустимим доказом, на підставі якого суд міг встановити, що на частину земельної ділянки, яка перебуває у користуванні позивачки, накладається земельна ділянки, дозвіл на відведення якої надано ОСОБА_2 .
Позивачка надала суду належні та допустимі докази, які у сукупності підтверджують, що місце розташування земельної ділянки на АДРЕСА_2 , що має відводитись у власність ОСОБА_2 , частково збігається з місцем розташування земельної ділянки на АДРЕСА_1 (в частині, що прилягає до АДРЕСА_4).
Суди попередніх інстанцій не надали оцінки наданим позивачкою доказам та не мотивували, чому таких доказів недостатньо для підтвердження факту накладення земельних ділянок.
Крім того, суди не звернули уваги на те, що ОСОБА_2 не заперечував факт накладення земельних ділянок, а посилався на те, що земельна ділянка позивачки не сформована.
Суди попередніх інстанцій не дослідили надані суду докази, належним чином не встановили обставини справи, а тому дійшли помилкового висновку про відмову у позові ОСОБА_1 .
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2025року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до договору дарування від 19 вересня 1999 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 подарували, а ОСОБА_7 прийняла у дар будинок з надвірними спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з надвірними спорудами, розташованими на земельній ділянці площею 2 020 кв. м.
Згідно зі свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 після укладення шлюбу з ОСОБА_3 , ОСОБА_7 змінила прізвище на « ОСОБА_4 ».
Відповідно до рішення Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області № 2252-VII від 29 грудня 2022 року (Додаток 1) АДРЕСА_5 перейменовано на АДРЕСА_6.
Згідно із випискою з рішення Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 16 грудня 1999 року № 984 вирішено передати земельну ділянку на АДРЕСА_1 , площею 0,1 га безоплатно у приватну власність ОСОБА_8 , рекомендовано замовити технічну документацію для видачі державного акта на право приватної власності на землю.
Рішенням Ізмаїльської міської ради від 26 травня 2017 року № 2303-VII «Про надання дозволу ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_3 » надано дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0986 га у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_3 .
ПП «Тайзер Експо Україна» на підставі договору від 26 липня 2017 року № 167-17п розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 .
Рішенням Ізмаїльської міської ради від 31 серпня 2017 року за № 2636-ИІ ОСОБА_3 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 у зв'язку із неможливістю визначити на підставі графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, чи відповідає місце розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральному плану м. Ізмаїл.
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно з пунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок зі земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара (пункт «г» частини першої статті 121 ЗК України).
Згідно з частиною першою статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Частиною першою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження цих проектів регулюються статтями 118, 186-1 ЗК України.
Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина шоста статті 186 ЗК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається, на підтвердження позовних вимог, а саме того, що частина земельної ділянки на АДРЕСА_2 накладається на земельну ділянку, закріплену за домоволодінням на АДРЕСА_1 , позивачка надала суду такі докази:
- відомості з документації із землеустрою, що включена до Державного фонду документації із землеустрою м. Ізмаїл Одеської області за підписом начальника міськрайонного управління в Ізмаїльському районі та м. Ізмаїл Головного управління Держгеокадастру в Одеській області К.В. Чумаченко;
- кадастровий план земельної ділянки, розроблений ПП «Тайзер Експо Україна» у 2017 році;
- генеральний план та ситуаційний план М1:2000, на якому міститься схема розміщення будівель і споруд на земельній ділянці на АДРЕСА_2 (розробник: ФОП ОСОБА_9 );
- збірний кадастровий план власників землі за землекористувачів в м. Ізмаїл Одеської області М1:2000;
- план встановлення меж земельної ділянки, розроблений ПП «Геоінформсервіс».
Зазначені докази містять відомості про місце розташування, опис меж, просторові координати земельної ділянки, що відводиться у власність ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_2 , а також відомості про місцезнаходження, опис меж та просторові координати земельної ділянки на АДРЕСА_1 , якою користується позивачка.
Згідно з відомостями з документації із землеустрою, що включена до Державного фонду документації із землеустрою м. Ізмаїл Одеської області, кадастрового плану земельної ділянки (розроблений ПП «Тайзер Експо Україна» у 2017 році), генерального плану, ситуаційного плану М1:2000 (розробник: ФОП ОСОБА_9 ), вбачається, що земельна ділянка на АДРЕСА_2 :
- зі східної сторони прилягає до АДРЕСА_4 (межі від А до Б згідно з кадастровим планом);
- із західної сторони межує з земельною ділянкою на АДРЕСА_1 , якою користується позивачка (межі від В до Г згідно з кадастровим планом);
- з південної сторони межує з земельною ділянкою, позначеною під №194 на ситуаційному плані (межі від Б до В згідно з кадастровим планом).
- з північної сторони межує з землями гр. ОСОБА_10 (межі від Г до Д згідно з кадастровим планом).
Відповідно до збірного кадастрового плану власників землі за землекористувачів в м. Ізмаїл Одеської області М1:2000 та плану встановлення меж земельної ділянки, розробленого ПІ «Геоінформсервіс», земельна ділянка на АДРЕСА_1 :
- зі східної сторони прилягає до АДРЕСА_4 (межі від В до Г згідно плану встановлення меж земельної ділянки);
- з західної сторони прилягає до АДРЕСА_7 (межі від А до Б згідно з планом встановлення меж земельної ділянки);
- з південної сторони межує з земельною ділянкою, позначеною під № 194 (межі від Г до А згідно з планом встановлення меж земельної ділянки);
- з північної сторони межує з землями гр. ОСОБА_10 (межі від Б до В згідно з планом встановлення меж земельної ділянки).
Колегія суддів звертає увагу на те, що для встановлення наявності накладення земельних ділянок, площі накладень та встановлення за рахунок чиєї земельної ділянки таке накладення має місце, необхідні спеціальні знання у земельній сфері, тобто висновок експерта, на що також звернули увагу позивачки як місцевий, так і апеляційний суд.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) зазначено, що для висновків про порушення прав позивача визначенням меж сусідніх земельних ділянок мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності (користуванні) позивача, де проходить її межа, чи порушена межа земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста.
Підтвердження обставин накладення однієї земельної ділянки на іншу може бути відповідна земельно-технічна експертиза (постанови Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 372/2650/17 (провадження № 61-12760св19), від 15 вересня 2021 року у справі № 570/1721/20 (провадження № 61-10072св21), від 13 квітня 2022 року у справі № 738/46/20 (провадження № 61-5944св21), від 19 березня 2025 року у справі № 569/2168/23 (провадження № 61-14290св24)).
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 не надавала суду висновок експерта та не заявляла клопотань про призначення у справі земельно-технічної експертизи ні у суді першої інстанції, ні в апеляційному суді.
Суди попередніх інстанцій, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачка не довела належними та допустимими доказами той факт, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_3 , щодо якої розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 на підставі рішення Ізмаїльської міської ради від 26 травня 2017 року № 2303-VII, сформована за рахунок земельної ділянки, яка перебуває у її користуванні, та, відповідно, не довела, що рішенням Ізмаїльської міської ради від 26 травня 2017 року № 2303-VII порушено її права.
Верховний Суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги про незабезпечення повного та всебічного розгляду справи судами та неврахування наявних у матеріалах справи доказів, оскільки суди встановили обставини справи у достатньому обсязі для правильного її вирішення та ухвалення законного судового рішення по суті спору.
Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. постанову Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Посилання у касаційній скарзі на неврахування правових висновків Верховного Суду зводяться до незгоди заявника з висновками судів щодо встановлення обставин справи та оцінкою ними доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, та направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
У справі, яка розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у позивача іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь позивача.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення (рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині) ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Панченко Алла Віталіївна, залишити без задоволення.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15 травня 2024 року (у незміненій апеляційним судом частині) та постанову Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович