02 липня 2025 року
м. Київ
справа № 379/728/24
провадження № 61-5411св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.
учасники справи:
позивач - Приватно-оренднесільськогосподарське підприємство «НИВА»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шевченко Ангеліна Миколаївна, наухвалу Таращанського районного суду Київської області в складі судді Зінкіна В. І. від 18 листопада 2024 року та постанову Київського апеляційного судув складі колегії суддів: Болотова Є. В., Желепи О. В., Музичко С. Г., від 19 березня 2025 року,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2024 року Приватно-оренднесільськогосподарське підприємство «НИВА» (далі - ПОСП «НИВА») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на посіви.
ПОСП «НИВА» просило визнати за ним право власності на посіви, що зростають на земельній ділянці з кадастровим номером 3224481000:03:002:0136, площею 3,1202 га, що розташована на території Таращанської міської територіальної громади, яка належить на праві власності ОСОБА_1 .
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Ухвалою Таращанського районного суду Київської області від 18 листопада 2024 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 березня 2025 року, заяву ПОСП «НИВА» про закриття провадження у справі задоволено, закрито провадження у цій справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Зобов'язано Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області повернути ПОСП «НИВА» судовий збір у розмірі 3 028,00 грн, сплачений згідно з платіжною інструкцією від 18 червня 2024 року № 1014, у зв'язку з закриттям провадження у справі.
Відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Шевченко А. М. про розподіл судових витрат та стягнення з ПОСП «НИВА» на користь ОСОБА_1 10 000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що оскільки заява позивача про відмову від позову не суперечить закону, не порушує будь-чиїх прав та охоронюваних законом інтересів, вона підлягає задоволенню. Закриваючи провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із відсутності предмета спору.
Закриття провадження у справі з підстав відсутності предмета спору сторони в апеляційному порядку не оскаржували.
Відмовляючи в задоволенні заявленої суми витрат відповідачки на професійну правничу допомогу в справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правамита тягнути за собою обов'язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу, а сам по собі факт закриття провадження у справі не є безумовною підставою компенсації понесених витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2025 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, витребувано з суду першої інстанції цивільну справу № 379/728/24.
У травні 2025 року матеріали цивільної справи № 379/728/24 надійшлидо Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Шевченко А. М., просить скасувати ухвалу Таращанського районного суду Київської області від 18 листопада 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 березня 2025 року в частині відмови у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення з позивача на її користь витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає порушення судами попередніх інстанцій частини п'ятої, шостої статті 142, частини дев'ятої статті 141, пункту 3 частини другої статті 44 ЦПК України, що призвело до помилкового їх ухвалення. Суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 19 червня 2024 року у справі № 367/6864/21, від 15 серпня 2021 року у справі № 902/136/21, від 16 лютого 2023 року у справі № 917/243/22,від 01 грудня 2022 року у справі № 922/2017/17, від 05 липня 2023 року у справі № 911/614/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки, дійшли помилкових висновків про відсутність підстав для компенсації відповідачці витрат на професійну правничу допомогу при закритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України.
Суди неправильно застосували до спірних вимоги пункту 3 частини другої статті 44, частини дев'ятої статті 141, частин п'ятої та шостої статті 142 ЦПК України.
На переконання заявниці, саме по собі пред'явлення позивачем необґрунтованого позову вказує на недобросовісність його дій, у зв'язку з чим відповідачка вимушена була понести витрати, пов'язані з розглядом справи.
Подання заяви про закриття провадженняє виключно свідомим волевиявленням позивача, яке відповідачка не могла передбачити і вчинення позивачем цієї дії не спростовує наслідків отримання відповідачкоюправової допомоги адвоката, яка потребує оплати. При цьому самим фактом звернення до суду із такою заявою позивач визнав передчасність пред'явлення позову, а отже необґрунтованість вчинення ним відповідної процесуальної дії.
В контексті аргументів позивача про відсутність предмета спору слід врахувати, що до моменту пред'явлення цього позову 04липня 2024 року в межах його правомочностей йому могло бути відомо про відсутність посівів озимого ріпаку, на які він просить визнати право власності, починаючи з моменту ймовірного посіву цієї культури- 10серпня 2023 року.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду 30 травня 2025 року, представник ПОСП «НИВА» - адвокат Пєнязькова О. О. заперечує проти доводів ОСОБА_1 , просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відзив мотивований безпідставністю доводів касаційної скарги. Вказує, що звернення ПОСП «НИВА» до суду за захистом свого порушеного та невизнаного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою обов'язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу.
У відзиві на касаційну скаргу представником ПОСП «НИВА» заявлено про орієнтовну суму витрат, пов'язану з представництвом інтересів позивача під час розгляду касаційної скарги, в розмірі 10 000 грн.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
У липні 2024 року ПОСП «НИВА» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на посіви, у якому просило визнати за ним право власності на посіви озимого ріпаку, що зростають на належній відповідачці земельній ділянці з кадастровим номером 3224481000:03:002:0136, площею 3,1202 га.
Ухвалою Таращанського районного суду Київської області від 05 липня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
24 жовтня 2024 року до Таращанського районного суду Київської області від представника позивача надійшла заява про закриття провадження у справі.
Заяву обґрунтовано тим, що на момент пред'явлення позову позивачу не було відомо про знищення спірних посівів озимого ріпаку. Вказана обставина встановлена під час огляду посівів ПОСП «НИВА» 16 липня 2024 року.
18 листопада 2024 року через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» від представника ОСОБА_1 - адвоката Шевченко А. М. надійшла заява про стягнення з ПОСП «НИВА» на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну правову допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
Заява обґрунтована тим, що саме з вини ПОСП «НИВА», зумовленої процесуальною недбалістю та недобросовісною поведінкою, було пред'явлено позов до відповідачки при відсутності предмету спору на момент звернення до суду.
18листопада 2024 року через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» від представниці ПОСП «НИВА» - адвоката Пєнязькової О.О. надійшло заперечення на клопотання сторони відповідачки (заяву розподіл судових витрат), мотивоване необґрунтованістю підстав для розподілу судових витрат (а. с. 242-247, т. 1).
Заяви про зменшення розміру судових витрат позивачем до суду не подано.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами п'ятою, шостою статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
У випадках, встановлених частинами третьою - п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
Тобто, стягнення з позивача понесених відповідачем судових витрат, зокрема у разі закриття провадження у справі, можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача.
Звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову. Разом із цим, закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення, яке само по собі не підтверджує наявність необґрунтованих дій позивача.
Для стягнення на підставі частини п'ятої статті 142 ЦПК України здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов'язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від: 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16-ц, від 28 січня 2019 року у справі № 619/1146/17-ц, від 02 грудня 2020 року у справі № 202/2600/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 758/12381/18-ц, від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18; Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах: від 09 липня 2019 року в справі № 922/592/17, від 21 січня 2020 року в справі № 922/3422/18, від 21 грудня 2020 року в справі № 922/1001/20; Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постановах: від 21 листопада 2018 року в справі № 820/4347/17, від 18 березня 2020 року в справі № 280/5628/18.
У справі, яка переглядається, встановлено, що у липні 2024 року ПОСП «НИВА» звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати за ним право власності на посіви озимого ріпаку, що зростають на належній відповідачці земельній ділянці з кадастровим номером 3224481000:03:002:0136, площею 3,1202 га, якою користується позивач на підставі договору оренди земельної ділянки від 25 листопада 2008 року, укладеного строком на 15 років.
У серпні 2024 року представник відповідачки адвокат Шевченко А. М. подала до суду відзив на позов, у якому, серед іншого зазначила, що строк дії договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3224481000:03:002:0136, площею 3,1202 га, що належить ОСОБА_1 , укладеного між останньою та ПОСП «НИВА», закінчився 03 лютого 2024 року. Листом від 24 жовтня 2023 року відповідачка повідомила позивача про відсутність наміру продовжувати орендні правовідносини за вказаним договором, а також просила ПОСП «НИВА» утриматися від посівів та/або насаджень таких сільськогосподарських культур, період вегетації яких унеможливлює збір урожаю восени 2023 року. Стверджує, що вказаний лист позивачем отримано 01 листопада 2023 року.
24 жовтня 2024 року до Таращанського районного суду Київської області від представника позивача надійшла заява про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Заяву ПОСП «НИВА» обґрунтовано тим, що на момент пред'явлення позову позивачу не було відомо про знищення спірних посівів озимого ріпаку. Вказана обставина встановлена під час огляду посівів ПОСП «НИВА» 16 липня 2024 року, про що складено акт огляду посівів від 16 липня 2024 року.
Згідно з цим актом, крім відсутності культури озимого ріпаку на земельній ділянці з кадастровим номером 3224481000:03:002:0136, площею 3,1202 га, комісією в складі генерального директора ПОСП «НИВА», старости міської ради сіл Велика Вовнянка, Дубівка, Юшків Ріг, Мала Березянка та землевпорядника встановлено наявність культури «соя», що зростає на вказаній земельній ділянці замість посіяного озимого ріпаку.
Матеріалами справи підтверджується, що акт огляду посівів від 16 липня 2024 року поданий позивачем до суду 24жовтня 2024 року разом із заявою про закриття провадження у справі.
Ухвалою Таращанського районного суду Київської області від 18 листопада 2024 року заяву ПОСП «НИВА» про закриття провадження у справі задоволено, закрито провадження у цій справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Предмет позову розуміють як певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред'явлення позову.
Подібного правового висновку Верховний Суд дійшов у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18 (провадження № 61-2018св19), від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц (провадження
№ 61-1807св20), від 09 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20 (провадження № 61-9658св20), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/8782/16 (провадження № 61-21649св19), від 02 листопада 2022 року у справі № 145/193/21 (провадження № 61-18019св21).
Підставою закриття провадження у даній справі стала заява представника позивача - адвоката Пєнязькової О. О. від 24 жовтня 2024 року про те, що на момент пред'явлення позову 04 липня 2024 року ПОСП «Нива» не було відомо про знищення спірних посівів озимого ріпаку, оскільки це було встановлено під час огляду посівів ПОСП «Нива» 16 липня 2024 року, про що складено акт огляду посівів від 16 липня 2024 року.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду щодо розгляду спорів за позовами, зокрема, які стосуються захисту права власності, можна зробити висновок про те, що власник майна, як добрий господар, який є зваженим, передбачливим і розсудливим, має знати та дбати про свою власність та зобов'язаний нести витрати на її утримання.
У постанові від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що добрий господар повинен піклуватися про своє майно, вживати дії з його збереження та своєчасного захисту його і прав на нього протягом розумного строку. Особа не може вважатися дбайливим власником, якщо тривалий період не цікавиться своїм майном, не вживає заходів, які б вчинив добрий господар невідкладно, якщо не існує перешкод, що об'єктивно перешкоджали йому у вчиненні таких дій.
Враховуючи також презумпцію цивільного права про те, що власність зобов'язує (стаття 319 ЦК України), особа, здійснюючи право власності на належне їй майно (особливо нерухоме), має діяти відповідально, зокрема проявляти турботу щодо цього майна, бути обізнаною про його стан тощо. Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися про стан своєї власності не може бути підставою для висновку, що звертаючись до суду з позовом про визнання права власності на майно за його фактичної відсутності, тобто відсутності предмета спору, позивач діяв добросовісно, не зловживаючи своїми процесуальними правами на шкоду іншим учасникам правовідносин.
З наведеного вбачається, що на момент пред'явлення позову позивач мав би пересвідчитися в існуванні предмета позову.
Отже, вчинення дій, спрямованих на встановлення обставин наявності чи відсутності на земельній ділянці посіви озимого ріпаку, право власності на які просив визнати позивач, мало б передувати зверненню до суду з цим позовом 04 липня 2024 року.
Позивач не надав суду доказів на підтвердження неможливості пересвідчитися в існуванні предмета спору саме перед зверненням до суду з позовом про визнання права власності на посіви озимого ріпаку, а не після його пред'явлення.
Закриття провадження у справі з підстав відсутності предмета спору сторони не оспорюють.
Таким чином, у липні 2024 року ПОСП «НИВА» звернулося до ОСОБА_1 з позовом, який є необґрунтованим, оскільки предмет спору на час пред'явлення позову не існував, що в подальшому стало підставою для закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України.
За таких обставин позивач, пред'явивши необґрунтований позов, діяв недобросовісно, у зв'язку із чим відповідачка вимушена була понести витрати, пов'язані з розглядом справи.
З огляду на викладене висновки суду про відсутність необґрунтованих дій позивача є помилковими.
Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 15 січня 2025 року у справі № 511/967/24 (провадження № 61-14449св24).
Разом із тим, відповідно до пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).
За приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
У відзиві на позов, поданому до суду першої інстанції у серпні 2024 року, представником відповідачки заявлено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які відповідачка очікує понести у зв'язку з розглядом справи, а саме: витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 25 000 грн.
18 листопада 2024 року стороною відповідачки надано суду заяву про розподіл судових витрат з додатками.
Заява обґрунтована тим, що позивач мав би пересвідчитися в існуванні предмету його вимог в натурі на місцевості задля забезпечення можливості ефективного захисту своїх прав у обраний спосіб, попередження обґрунтованого подання позову. Позивачка не зазнала б витрат на професійну правничу допомогу за відсутності необґрунтованого позову ПОСП «НИВА». На підставі цього, посилаючись на частину п'яту статті 142 ЦПК України, представниця відповідачки просила стягнути з позивача на користь відповідачки судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
До заяви про розподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача, представниця відповідачки надала суду додаткову угоду № 1 від 24 липня 2024 року (т. 1, а. с. 228) до договору про надання правничої допомоги(т. 1, а. с. 111, 112), укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Шевченко А. М. від 24 липня 2024 року, за якими сторони погодили порядок, строки та обсяг надання правової допомоги, а також розмір та порядок оплати наданих послуг; та акт здачі-приймання наданих послуг від 18 листопада 2024 на суму 10 000,00 грн(т. 1, а. с. 221). Згідно із зазначеним актом кількість витрачених адвокатом годин становила 5 год на підготовку та складення відзиву на позовну заяву, яка включає: правовий аналіз позовної заяви та доданих до неї документів; консультування пвідповідачки щодо змісту та підстав позовних вимог; формування правової позиції відповідачки з підбором релевантної до спірних правовідносин судової практики; збір доказів (у т.ч. організація та складення протоколу огляду (обстеження) земельної ділянки від 30 липня 2024 року з фотофіксацією; заявлення клопотання про закриття провадження у справі в складі відзиву на позовну заяву; надіслання відзиву на позовну заяву позивачу та суду.
Пунктом 4 додаткової угоди № 1 від 24 липня 2024 року сторонами визначено, що клієнт зобовязується сплатити повністю гонорар, визначений пунктом 2 цієї угоди та актом здачі-приймання наданих послуг протягом тридцяти днів з дня прийняття рішення (ухвали) у справі, яким провадження у справі завершується.
18листопада 2024 через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» від представниці позивача - адвоката Пєнязькової О. О. надійшло заперечення на клопотання сторони відповідачки (заяву розподіл судових витрат), яке мотивовано тим, що заява про розподіл судових витрат є необґрунтованою і не підлягає задоволенню, оскільки твердження представника відповідача щодо зловживання позивачем процесуальними правами у зв'язку з пред'явленням позову при відсутності предмету спору на момент звернення до суду, недобросовісної поведінки позивача, а також щодо необґрунтованості позову, є такими, що ґрунтуються виключно на власних домислах. Зауважує, що у заяві про закриття провадження представник позивача наголошував, що позивач не відмовляється від позову, вважає, що його права порушені відповідачкою, однак, подальший розгляд даної справи не може забезпечити ефективний спосіб правового захисту, оскільки не зможе забезпечити поновлення порушеного права і одержання бажаного результату. Спір щодо визнання права власності на посіви існував між сторонами як на момент пред'явлення позову, так і продовжує існувати після закриття провадження у справі, а єдиною підставою для закриття провадження послугувало виключно фактичне знищення предмета спору в натурі (на місцевості), що сталося не з вини позивача. При цьому наголошує, що знищення посівів спричинене внаслідок протиправних дій саме відповідачки, які полягали у невизнанні нею права власності позивача на ці посіви та, як наслідок, у передачі земельної ділянки разом з посівами у користування третій особі. Зважаючи на відсутність розгляду справи по суті, обставини знищення спірних посівів, зокрема фактична дата їх знищення, умови, винні особи тощо, судом не з'ясовувалися, докази не досліджувалися, тому твердження представника відповідача щодо відсутності посівів на момент пред'явлення позову та обов'язок позивача знати про таку обставину на момент пред'явлення позову є необґрунтованими та нічим не підтверджені. Враховуючи викладене, представник позивача просила суд у задоволенні заяви представника відповідачки про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн відмовити.
Доводів щодо необґрунтованості заявленого стороною відповідачки розміру судових витрат та клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу позивачем не наведено.
У цій справі встановлено, що позивач, пред'явивши необґрунтований позов, діяв недобросовісно, у зв'язку із чим відповідачка вимушена була понести витрати, пов'язані з розглядом справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з позивача підставі частини п'ятої статті 142 ЦПК України компенсації здійснених відповідачем витрат у розмірі 10 000,00 грн, пов'язаних із розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
У зв'язку з цим, ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в оскарженій частині підлягають скасуванню із ухваленням у справі нового рішення в цій частині про задоволення заяви відповідачкипро стягнення витрат на правничу допомогу.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права (статті 257 ЦК України, частини перша статті 261 ЦК України) судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу та ухвалити в цій частині новерішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення у вказаній частині про задоволення вимог заяви.
Керуючись статями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шевченко Ангеліна Миколаївна, задовольнити.
УхвалуТаращанського районного суду Київської області від 18 листопада 2024 рокута постанову Київського апеляційного суду від 19 березня 2025 року скасувати в частині відмови у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу та ухвалити в цій частині новерішення.
Стягнути з Приватно-орендногосільськогосподарського підприємства«НИВА» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович