01 липня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/13476/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Васьковського О. В. - головуючого, Білоуса В. В., Погребняка В. Я.,
за участі секретаря судового засідання Аліференко Т. В.
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Господарського суду міста Києва (суддя Яковенко А. В.) від 18.12.2024
та постанову Північного апеляційного господарського суду (головуючий - Пантелієнко В. О., судді: Отрюх Б. В., Остапенко О. М.) від 14.04.2025
за заявою боржника ОСОБА_2
про неплатоспроможність фізичної особи.
Учасники справи:
представник скаржника, кредитора ( ОСОБА_1 ) - не з'явився;
представник кредитора ( ОСОБА_3 ) - не з'явився;
представник кредитора ( ОСОБА_4 ) - Овчінніков А. А., адвокат;
представник боржника - Юрченко О. М., арбітражна керуюча, керуюча реструктуризацією боргів боржника.
1. Короткий зміст вимог
1.1. 20.11.2023 Господарський суд міста Києва ухвалив відкрити провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 (далі - Боржник) за його заявою за правилами Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), ввести процедуру реструктуризації боргів Боржника, мораторій на задоволення вимог кредиторів та призначити керуючим реструктуризацією боргів Боржника арбітражну керуючу Юрченко Ольгу Миколаївну тощо.
1.2. 26.12.2023 ОСОБА_1 , 28.12.2023 ОСОБА_5 та 29.12.2023 ОСОБА_3 подали заяви про визнання грошових вимог до Боржника в сумах, відповідно 4 152 110 грн 74 коп., 11 169 034 грн 04 коп. та 579 153 грн 82 коп.
1.3. Заяви обґрунтовані заборгованістю Боржника за укладеними з кредиторами договорами позики. Кредитор ОСОБА_1 також зазначив, що заборгованість з Боржника стягнута згідно із судовими рішеннями, що пред'явленні до виконання.
2. Короткий зміст рішень судів першої і апеляційної інстанцій
2.1. 18.12.2024 Господарський суд міста Києва за результатами попереднього засідання у справі постановив ухвалу (залишену без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2025) про визнання кредитором Боржника: ОСОБА_1 з грошовими вимогами в сумі 4 152 110 грн 74 коп. - вимоги другої черги; ОСОБА_4 з грошовими вимогами на суму 11 169 034 грн 04 коп., з яких: 5 368 грн 00 коп. - витрати, які відшкодовуються до задоволення вимог кредиторів, 11 169 034 грн 04 коп. - вимоги другої черги; ОСОБА_3 з грошовими вимогами на суму 584 521 грн 82 коп., з яких: 5 368 грн 00 коп. - витрати, які відшкодовуються до задоволення вимог кредиторів, 579 153 грн 82 коп. - вимоги другої черги тощо
2.2. Судові рішення мотивовані:
- щодо грошових вимог ОСОБА_1 : непогашеною Боржником перед зазначеним кредитором заборгованістю за договорами позики та нарахованими на неї інфляційними втратами та 3 % річних, суми яких були стягнуті згідно з судовими рішеннями;
- щодо грошових вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_3 : заборгованістю Боржника перед зазначеними кредиторами за укладеними з ними договорами позики на суми 180 000 доларів США та 15 000 доларів США відповідно та нарахованими на неї інфляційними втратами та 3 % річних.
3. Встановлені судами обставини
3.1. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 24.05.2018 у справі № 756/13058/17, яке набрало законної сили 24.06.2018, стягнуто з Боржника на користь ОСОБА_1 заборгованість в сумі 1 040 127 грн 32 коп. та судовий збір 8 000 грн 00 коп.
22.09.2018 на виконання рішення Оболонського районного суду міста Києва від 24.05.2018 у справі № 756/13058/17 виданий виконавчий лист.
09.06.2021 державний виконавець Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на підставі виконавчого листа № 756/13058/17 відкрив виконавче провадження № 65724623.
Станом на 20.12.2023 Боржник заборгованість в сумі 1 048 127 грн 32 коп. не погасив.
3.2. Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 13.09.2018 у справі № 756/3483/18, яке набрало законної сили 17.10.2018, стягнуто з Боржника на користь ОСОБА_1 борг в сумі 702 377 грн 40 коп., що еквівалентно 27 000,00 доларів США, судовий збір 7 023 грн 78 коп.
17.10.2018 на виконання рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 13.09.2018 виданий виконавчий лист №756/3483/18.
09.06.2021 державний виконавець Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на підставі виконавчого листа №756/3483/18 відкрив виконавче провадження № 65724304. Водночас, заборгованість за вказаним виконавчим листом залишається непогашеною.
3.3. Згідно з листом від 02.10.2023 № 27075 начальника Ірпінського відділу Державної виконавчої служби у Бучанському p-ні Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) у межах виконавчих проваджень №65724623 та №65724304 грошові кошти в рахунок погашення заборгованості від Боржника не надходили.
3.4. 24.05.2021 ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області відкрито провадження в справі № 235/3092/21 за позовом ОСОБА_1 до Боржника про стягнення боргу за договором позики.
Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 10.11.2023 передано справу № 235/3092/21 до Господарського суду міста Києва для подальшого розгляду в межах розгляду справи № 910/13476/23 про неплатоспроможність Боржника.
3.5. Згідно з обставинами справ № 910/13476/23 (235/3092/21), 28.04.2014 Боржник (позичальник) взяв у борг у ОСОБА_1 , (позикодавець) кошти у сумі 67 000,00 доларів США, що станом на 28.04.2021 еквівалентно 1 860 590,00 грн. за офіційним курсом НБУ 1 долар США - 27,7715 грн.
Факт передачі коштів у сумі 67 000,00 доларів США Боржнику підтверджується розпискою від 28.04.2014, підписаною Боржником, відповідно до якої останній зобов'язувався повернути позикодавцю суму боргу у сумі 67 000,00 доларів США не пізніше 28.10.2019.
Станом на 28.04.2021 заборгованість за договором позики в сумі 67 000,00 доларів США еквівалентно 1 860 590,00 грн. за офіційним курсом НБУ 1 долар США - 27,7715 грн.
3.6. ОСОБА_1 звернувся до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області з позовом про стягнення нарахованих на суму боргу 702 377 грн 40 коп. за період з 24.02.2019 до 24.02.2022 3% річних у сумі 63 271 грн 66 коп. та інфляційних витрат у сумі 153 584 грн 87 коп.
Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 06.10.2023 відкрито провадження у справі № 204/12082/23, рішення в якій наразі не ухвалено.
3.7. ОСОБА_1 звернувся до Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська з позовом до Боржника про стягнення нарахованих на суму боргу 1 040 127 грн 32 коп. за період з 24.02.2019 до 24.02.2022 3% річних у сумі 93 696 грн 92 коп. та інфляційних витрат у сумі 227 438 грн 79 коп.
Ухвалою Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 12.06.2023 відкрито провадження у справі № 204/6706/23 за позовом ОСОБА_1 до Боржника про стягнення 3% річних та інфляційних витрат у сумі 321 135 грн 71 коп. Розгляд вказаної справи наразі триває.
3.8. ОСОБА_4 звернувся до суду з заявою кредитора боржника на суму 11 169 034 грн 04 коп.
Між ОСОБА_4 (далі - Позикодавець) та Боржником (далі - Позичальник) укладено договір позики від 01.07.2021, згідно з яким Боржник отримав в борг від кредитора 180 000,00 доларів США.
Відповідно до пункту 1 Договору Боржник зобов'язався повернути всю суму позики не пізніше 01.07.2022.
У пункту 2 Договору вказано, що факт одержання Позики підтверджується розпискою, власноручно написаною Позичальником в момент передачі йому суми Позики.
Пунктом 5 Договору передбачено, що позику, а також проценти Позичальник зобов'язується повернути Позикодавцеві готівкою в строк до 01.07.2022.
До вказаного Договору Боржник склав 01.07.2021 розписку щодо одержання в борг від ОСОБА_4 180 000,00 доларів США із зобов'язанням повернути не пізніше 01.07.2022.
Оскільки Боржник суму позики в установлений договором строк не повернув, ОСОБА_4 звернувся 09.06.2023 до Боржника із претензією, в якій вимагав негайно повернути позику в розмірі 180 000,00 доларів США, 25 відсотків річних за період з 01.07.2021 до дати фактичного повернення позики, 3 проценти річних від простроченої суми з період з 02.07.2022 до дати фактичного повернення позики, а також пеню в розмірі 1 відсоток від суми простроченого грошового зобов'язання за кожен день прострочення з 02.07.2022 (дати виникнення заборгованості) по дату фактичного повернення позики.
Претензія залишена Боржником без задоволення.
3.9. ОСОБА_3 звернулася до суду з заявою кредитора боржника на суму 579 153 грн 82 коп.
12.01.2022 був укладений договір позики, згідно з умовами якого ОСОБА_3 передала Боржнику грошові кошти в сумі 15 000,00 доларів США, які останній зобов'язався повернути до 12.01.2023.
На підтвердження факту укладання договору позики та передачі грошових коштів у сумі 15 000,00 доларів США Боржник власноручно написав 12.01.2022 розписку.
В обумовлені договором позики строк Боржник запозичені грошові кошти не повернув.
17.06.2023 ОСОБА_3 направила Боржнику вимогу про повернення боргу, що залишена останнім без задоволення.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги
4.1. 05.05.2025 кредитор Боржника, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2025 та ухвалу попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 18.11.2024 в частині визнання до Боржника грошових вимог ОСОБА_4 на суму 11 174 402 грн 04 коп. та ОСОБА_3 в сумі 584 521 грн 82 коп..
5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
5.1. Згідно з аргументами в касаційній скарзі підставою для касаційного оскарження судових рішень у цій справі є положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки суди визнали грошові вимоги до Боржника ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за відсутності доказів передачі зазначеними особами Боржнику позики у іноземній валюті на загальну суму 195 000 доларів США, тоді як надані у справі укладені в простій письмовій формі договори позики і розписки не є доказами реальності передачі валютних цінностей Боржнику і суперечать приписам частини другої статті 5 Закону України "Про валюту та валютні операції" (07.02.2019 введений в дію) та підпункту 1 пункту 27, підпункту 1 пункту 32 Розділу 4, абзацу 2 пункту 33 Розділу 5 Постанови Правління Національного банку України № 2 від 02.01.2019 про затвердження "Положення про здійснення операцій із валютними цінностями" (далі - Постанова НБУ № 2), згідно з якими заборонено здійснювати розрахунки за валютними операціями з використанням готівкової іноземної валюти, тоді як які суди у цій справі не застосували ці норми і відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права.
5.2. Також скаржник зазначив, що суд першої інстанції залишив поза увагою клопотання кредитора ОСОБА_1 від 23.08.2024 про проведення у справі аудиту фінансово-господарської діяльності Боржника, зокрема в частині взаємовідносин Боржника з кредиторами ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на предмет визначення стану розрахунків та існування заборгованості, а також перевірки даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності Боржника щодо реальності отримання та розтрачання Боржником суми 195 000, 00 доларів США згідно вимогам національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку шляхом укладення договору з аудиторською компанією, а відхилення зазначеного клопотання є перешкодою для встановлення та перевірки обставин щодо: фіктивності банкрутства Боржника та законного визначення грошових вимог кредиторів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
6.1. Керуюча реструктуризацією боргів Боржника арбітражна керуюча Юрченко О. М. та кредитор ОСОБА_4 у відзивах на касаційну скаргу заперечують викладені в скарзі аргументи з підстав, що загалом аналогічні мотивам в оскаржуваних судових рішеннях, наголошуючи на належності доказів, наданих на підтвердження грошових вимог кредиторів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Керуючий реструктуризацією боргів Боржника арбітражна керуюча Юрченко О. М. також зазначила про однакове матеріально-правове обґрунтування грошових вимог всіх визнаних кредиторів до Боржника, зокрема і ОСОБА_1 , касаційна скарга якого зводиться до намагання виключити з участі у цій справі інших кредиторів, що свідчить про недобросовісну поведінку ОСОБА_1 ; а кредитор ОСОБА_4 - про ненадання жодним кредитором згоди на проведення у справі аудиту фінансово-господарської діяльності Боржника за рахунок кредиторів та відсутність перешкод провадженню у цій справі про банкрутство за відсутністю зазначеного аудиторського висновку.
7. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
Щодо грошових вимог за позикою, наданою фізичною особою в іноземній валюті
7.1. Предметом судового розгляду за судовими рішеннями в оскаржуваній частині стали заявлені кредиторами, фізичними особами ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , до Боржника грошові вимоги, які виникли за укладеними цими особами з Боржником договорами позики коштів в іноземній валюті (пункти 1.3, 3.8, 3.9).
7.2. У застосуванні положень статті 1, частини чотирнадцятої статті 39, частин, першої, четвертої, шостої статті 45, а також 46 та 47 КУзПБ, якими врегульований порядок звернення у справі про банкрутство із вимогами кредитора, Суд згідно з усталеними висновками колегій суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду неодноразово підкреслював, що завданням господарського суду у попередньому засіданні є перевірка заявлених до боржника грошових вимог конкурсних кредиторів, які можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, та/або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/3353/16, від 18.04.2019 у справі № 914/1126/14, від 20.06.2019 у справі № 915/535/17, від 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16, від 25.11.2021 у справі № 924/1351/20, від 01.12.2022 у справі № 918/1154/21).
7.3. При цьому, розглядаючи кредиторські вимоги, суд має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір, тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з'ясувати, чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов'язання (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.06.2022 у справі № 902/90/21)
Отже, обов'язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями наданими йому процесуальним законом. Суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 914/1126/14, від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20, від 01.12.2022 у справі № 918/1154/21).
7.4. Заявник же сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16, від 13.06.2023 у справі № 904/6032/21 тощо).
7.5. Поряд з наведеним Суд зазначає, що у постанові від 19.07.2022 у справі № 904/4790/21 Верховний Суд констатував, що під час розгляду грошових вимог кредиторів в порядку статей 45-47 КУзПБ господарський суд, за загальним правилом, має виходити з презумпції правомірності і, відповідно, дійсності правочину, на підставі якого виникли грошові вимоги кредитора.
При цьому, під час вирішення питання щодо обґрунтованості грошових вимог кредитора, які виникли на підставі договору (зокрема позики у спірних правовідносинах) ключове значення має не лише дійсність таких правочинів, а й підтвердження законності набуття кредитором права вимоги за цим договором до боржника, а відсутність рішення суду про визнання недійсним договору (позики у спірних правовідносинах) не може бути беззаперечною підставою для визнання судом таких вимог, оскільки сам по собі договір свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.
Тоді як виникнення зобов'язання за договором пов'язаний не з фактом підписання договору сторонами, а з фактом його виконання однією із сторін, що зумовлює відповідний обов'язок у іншої сторони (сторін у разі вчинення багатостороннього правочину).
У свою чергу, документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
7.6. Спірні грошові вимоги скаржник (який також є кредитором) заперечує з підстав порушення відповідними кредиторами та Боржником норм закону щодо правил надання позики у іноземній валюті, через що скаржник заперечує реальність надання позичальниками, отримання Боржником відповідних коштів, а відповідно і заперечує виникнення у кредиторів ОСОБА_5 та ОСОБА_3 права на заявлення грошових вимог до Боржника у цій справі.
7.7. У зв'язку з чим Суд звертається до правил доведення виникнення та існування правовідносин між фізичними особами за позикою (зокрема готівкових коштів), відповідних прав та обов'язків та особливостей доведення цих правовідносин (прав та обов'язків) та заборгованості за позикою у справі про банкрутство.
7.8. Договори позики (на підставі яких ОСОБА_5 та ОСОБА_3 заявили грошові вимоги до Боржника, визнання яких судом оспорює у цьому провадженні) є двосторонніми правочинами, а також є односторонніми договорами, оскільки після укладення відповідного договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
ЦК України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі, якщо складається боргова розписка, це вже є доказом факту отримання грошових коштів, тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України.
Тобто, якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов'язково зазначати слово "позика", адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься у тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов'язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення (постанови Верховного Суду від 05.09.2018 у справі № 756/8630/14-ц (провадження № 61-8792св18), від 05.10.2022 у справі № 463/9914/20 (провадження № 61-1664св22), від 15.02.2023 у справі № 518/275/18 (провадження № 61-11237св22), від 21.06.2023 у справі № 161/20763/21 (провадження № 61-2633св23), від 01.11.2023 у справі № 450/2311/21 (провадження № 61-8363св23), від 24.03.2025 у справі № 721/591/22 (провадження № 61-5500св24)).
7.9. Водночас, застосування наведеної правозастосовної практики судів цивільної юрисдикції при вирішенні спорів про стягнення боргу за договором позики між фізичними особами (щодо правил доведення зобов'язань фізичної особи за договором позики готівкових коштів) має свої особливості (застереження) у справах про банкрутство, зокрема під час розгляду та вирішення судом про визнання грошових вимог до боржника.
Так, провадження у справі про банкрутство є однією з форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Дотримання балансу захисту публічного та приватного інтересів є однією з основних функцій господарського суду під час провадження у справі про банкрутство (висновок наведений у постановах від 10.08.2023 у справі № 918/246/23, від 26.11.2024 у справі № 908/2519/22, від 19.11.2024 у справі № 911/4610/15).
7.10. Поряд з цим, між учасниками цивільного обороту може мати місце використання ними правомірного цивільно-правового інструментарію з неправомірною метою, не для забезпечення визначеності у приватних відносинах, захисту прав та інтересів.
Проте у частині першій статті 43 ГПК України закріплено, що учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Так, у постанові від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17 Верховний Суд зазначив, що доволі важко провести межу між правомірною реалізацією власних прав і зловживанням правами, оскільки зовні вони виглядають однаково. Основним критерієм для висновку про визнання дій зловживанням процесуальними правами є їх невідповідність завданню господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, а саме перешкоджання судочинству.
У наведених висновках (пункт 7.9 і цей пункт) Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, сформульованої в постанові від 12.06.2025 у справі № 924/232/22.
7.11. Визнання господарським судом вимог певного кредитора породжує відповідні правові наслідки, що впливають на права інших кредиторів цього боржника у процедурі банкрутства.
Отже, у вказаній категорії справ існує ризик обопільної недобросовісної поведінки певного кредитора та боржника щодо створення фіктивної (неіснуючої, штучної) заборгованості останнього за борговою розпискою задля збільшення кількості голосів цього кредитора на зборах кредиторів та можливості впливу на саму процедуру банкрутства, зокрема й у питанні формування та реалізації ліквідаційної маси боржника, що, у кінцевому результаті, впливатиме на обсяг задоволених вимог.
А тому, до розгляду таких грошових вимог заявника має бути беззаперечно застосований підвищений стандарт доказування, грошові вимоги підлягають ретельній перевірці судом з використанням засобів доказування, передбачених нормами ГПК України, в тому числі й інших, не первинних документів, складання яких передбачено законодавством або є загальноприйнятим за звичаями ділового обороту, з аналогічними аргументами скаржника про що (пункт 5.1) погоджується Суд.
7.12. Відтак, задля унеможливлення визнання господарським судом штучної (неіснуючої, фіктивної) кредиторської заборгованості до боржника, на кредитора-фізичну особу, як заявника грошових вимог, яка підтверджується борговою розпискою, покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування у разі виникнення вмотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство юридичної особи щодо обґрунтованості вимог такого кредитора.
Тож, у разі вмотивованих сумнівів щодо реальності (дійсності) такої заборгованості, обґрунтування грошових вимог до боржника самим лише договором позики та/або борговою розпискою у справі про банкрутство може бути недостатнім.
Необхідним у такому випадку має бути також документальне підтвердження джерел походження коштів, наданих фізичною особою у позику, факту та напрямків їх використання позичальником (боржником тощо), подання інших додаткових доказів наявності між кредитором (позикодавцем) та боржником (позичальником) зобов'язальних правовідносин за відповідним договором позики.
Тобто, не досліджуючи дійсність відповідного правочину, що виходить за межі предмета розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника, господарський суд у справі про банкрутство (неплатоспроможність), вирішуючи питання про належне документальне підтвердження кредиторських вимог за договором позики, водночас може надати правову оцінку реальності (дійсності) таких зобов'язань на підставі інших доказів, що підтверджують/спростовують фінансову спроможність цього кредитора щодо надання відповідної позики, що призначення, за яким були використані запозичені кошти.
При цьому слід зауважити, що внаслідок ненадання кредитором сукупності необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема щодо підтвердження реальності грошового зобов'язання, господарський суд, в залежності від встановлених обставин, правової природи та змісту правовідносин між кредитором та боржником може відмовити у визнанні таких вимог у справі про банкрутство (неплатоспроможність фізичної особи).
У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, сформульованої в постанові від 13.05.2025 у справі № 902/1253/22 (пункти 66-80).
7.13. Тому з метою виконання передбачених у статті 2 ГПК України завдань господарського судочинства, виконання яких здійснюється з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів на засадах, серед іншого, неприпустимості зловживання процесуальними правами, суди у цій справі мали ex officio правильно кваліфікувати вимоги кредиторів ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , дослідивши обставини та надавши оцінку доказам та обставинам:
- щодо спроможності зазначених кредиторів запозичити відповідні суми кошти Боржнику та джерел походження цих коштів у зазначених кредиторів;
- щодо напрямків використання позичальником запозичених у кредиторів коштів, щодо причин їх неповернення позичальником кредиторам;
що судами попередніх інстанцій між тим дотримано не було.
Дійшовши цього висновку, а саме про неповноту дослідження судами попередніх інстанцій обставин та доказів реальності (дійсності) виникнення зобов'язань у правовідносинах кредиторів ОСОБА_5 та ОСОБА_3 з Боржником, Суд не розглядає та не оцінює аргументи скаржника про порушення відповідними кредиторами та Боржником норм закону щодо правил надання позики у іноземній валюті (пункт 5.1), оскільки такі аргументи у цьому провадженні є передчасними.
7.14. Отже, господарські суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду цієї справи та ухвалення оскаржуваних судових рішень щодо заявлених у справі про банкрутство грошових вимог не дотримали наведених вимог і КУзПБ, і приписів ГПК України щодо кваліфікації заперечуваних грошових вимог зазначених фізичних осіб до Боржника з урахуванням всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, із належним дослідженням зібраних у справі доказів, а також застосуванням усіх наданих їм процесуальним законом повноважень, у зв'язку з чим неправильно застосували норми матеріального права. Вказані порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України меж розгляду справи.
Дійшовши зазначених висновків, Суд погоджується із аргументами скаржника (пункт 5.2) в тій частині, в якій скаржник стверджує про необхідність дослідження обставин та доказів щодо взаємовідносин Боржника з кредиторами ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на предмет визначення стану розрахунків та існування заборгованості, перевірки показників фінансової звітності Боржника щодо реальності отримання та розтрачання Боржником суми 195 000, 00 доларів США.
7.15. А тому, Суд з підстав, наведених в цій постанові, погоджується з аргументами та з вимогами скаржника (пункти 4.1, 5.1, 5.2) в тій частині, в якій він стверджує про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, і відхиляє протилежні аргументи керуючої реструктуризацією боргів Боржника арбітражної керуючої Юрченко О. М. та кредитора Заярного М. Ю. у відзивах на касаційну скаргу у відповідній частині (пункт 6.1).
7.16. Враховуючи викладене, визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, та з урахуванням положень пункту 2 частини першої статті 308, пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України, Суд доходить висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню в оскаржуваній частині, а саме в частині визнання судом грошових вимог фізичної особи ОСОБА_5 та ОСОБА_3 до Боржника, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції в частині розгляду заяв про визнання грошових вимог зазначених фізичних осіб до Боржника.
7.17. Дійшовши висновку про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції в скасованій частині, судові витрати у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2025 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.12.2024 у справі № 910/13476/23 скасувати.
3. Справу № 910/13476/23 в скасованій частині направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. В. Васьковський
Судді В. В. Білоус
В. Я. Погребняк