08 липня 2025 року
м. Київ
cправа № 911/1021/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянувши касаційну скаргу Громадської організації садівницьке товариство «Острів»
на рішення Господарського суду Київської області від 07.08.2024 (суддя Колесник Р. М.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2025 (Гончаров С. А. - головуючий, судді Тищенко О. В., Сибіга О. М.) у справі
за позовом Обслуговуючого кооперативу «Садівниче товариство «Рівер Ленд»
до Громадської організації садівницьке товариство «Острів»
про встановлення земельного сервітуту,
(у судове засідання з'явився представник відповідача - Яковенко О. О.),
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Обслуговуючий кооператив «Садівниче товариство «Рівер Ленд» (далі - ОК «СТ «Рівер Ленд»/Кооператив) звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Громадської організації садівницьке товариство «Острів» (далі - ГО «Острів»/Товариство), в якій позивач просив встановити, з моменту набрання рішенням суду законної сили, на користь Обслуговуючого кооперативу «Садівниче товариство «Рівер Ленд» (код ЄДРПОУ: 44196909) безстроковий оплатний земельний сервітут на постійне користування наявним шляхом проїзду в частині, не засадженій садовими та іншими деревами і рослинами по земельним ділянкам з кадастровими номерами: 3220881300:04:001:1280, 3220881300:04:001:1293, 3220881300:04:001:1274, 3220881300:04:001:1275, 3220881300:04:001:1276, 3220881300:04:001:1279, 3220881300:04:001:1277, 3220881300:04:001:1298, 3220881300:04:001:1297, 3220881300:04:001:1278, 3220881300:04:001:1299, 3220881300:04:001:3841, які перебувають у власності Громадської організації Садівницьке товариство «Острів» (код ЄДРПОУ 20603166) - для проходу та проїзду автомобілем, та іншими видами транспорту до земельних ділянок членів Обслуговуючого кооперативу «Садівниче товариство «Рівер Ленд» в обидві сторони цілодобово, визначивши наступні істотні умови сервітуту: строк дії сервітуту - безстроковий; плата за встановлення та користування сервітутом у розмірі 100% від суми земельного податку за частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту з оплатою до 31 грудня щорічно; Обслуговуючий кооператив «Садівниче товариство «Рівер Ленд» та її члени не мають права користування будь-якими об'єктами (рухомими і нерухомими), розташованими на земельних ділянках, окрім шляху проїзду; встановлення земельних сервітутів не призводить до позбавлення власника земельної ділянки прав володіння, користування та розпорядження нею земельний сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що члени ОК «СТ «Рівер Ленд» лише через земельні ділянки відповідача можуть здійснити прохід та проїзд до своїх земельних ділянок, у зв'язку із чим необхідно встановити земельний сервітут на постійне користування наявним шляхом проїзду.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами та позиції сторін
2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, належні членам ОК «СТ «Рівер Ленд» земельні ділянки розташовані в урочищі, оточеному з усіх сторін водою, доступ до них є обмеженим і проходить через вузький міст, проїзд до якого можливий виключно через земельні ділянки ГО «Острів».
Факт належності земельних ділянок членам Кооперативу позивач підтверджує довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта.
Так, згідно з наданими позивачем довідками членам ОК «СТ «Рівер Ленд» належать земельні ділянки, що розташовані за адресою: Київська область, Бориспільський район, с/рада Вишеньківська, «Гатне-2» садове товариство.
Позивач стверджуючи про те, що єдиним і безальтернативним варіантом доступу сухопутним шляхом до земельних ділянок членів ОК «СТ «Рівер Ленд» є шляхова мережа, що проходить через земельні ділянки, які знаходяться у власності відповідача - ГО «СТ «Острів» вздовж існуючої шляхової мережі в с. Вишеньки на в'їзді з вул. Європейської на дорогу, що проходить вздовж ділянки з кадастровим номером 3220881300:04:001:1280 до ділянки з кадастровим номером 3220881300:04:001:1274 та далі по проїзду по ділянкам, які знаходяться у власності відповідача - до острову, де розташовані земельні ділянки членів Кооперативу, посилається на долучені до матеріалів справи скріншоти-витяги із публічної кадастрової карти, із яких вбачається географічне розташування ділянок власників членів ОК «СТ «Рівер Ленд» та шлях проїзду.
Як зазначає позивач шляхова мережа, відображена позивачем на витягу з кадастрової карти, проходить через земельні ділянки з кадастровими номерами: 3220881300:04:001:1280, 3220881300:04:001:1293, 3220881300:04:001:1274, 3220881300:04:001:1275, 3220881300:04:001:1276, 3220881300:04:001:1279, 3220881300:04:001:1277, 3220881300:04:001:1298, 3220881300:04:001:1297, 3220881300:04:001:1278, 3220881300:04:001:1299, 3220881300:04:001:3841. На зазначених ділянках, за твердженнями позивача, наявна саме шляхова мережа, яка переважно є заасфальтованою, на якій відсутні будівлі та багаторічні насадження, які б унеможливлювали проїзд до земельних ділянок членів Кооперативу.
Так, згідно наявної у матеріалах справи Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку вказані вище земельні ділянки розташовані за адресою: Київська область, Бориспільський район, Вишеньківська сільська рада, ГО СТ Острів, та які належать на праві власності ГО «Острів».
Позивач, згідно опису вкладення у лист № 0306600320531, 09.07.2021 надіслав відповідачу звернення щодо укладення договору земельного сервітуту, в якому повідомив про те, що належні членам ОК «СТ «Рівер Ленд» земельні ділянки розташовані в урочищі, оточеному з усіх сторін водою, доступ до них є обмеженим. При цьому, як зазначено у зверненні, єдиним варіантом доступу до земельних ділянок членів Кооперативу є шляхова мережа, що проходить через земельні ділянки, які знаходяться у власності ГО «Острів».
Вказані вище обставини зумовили необхідність звернення до ГО «Острів» щодо встановлення постійного земельного сервітуту шляхом надання ОК «СТ «Рівер Ленд» та його членам права проїзду транспортними засобами до належних їм земельних ділянок, через земельні ділянки, які знаходиться у ГО «Острів» вздовж існуючої шляхової мережі.
Зважаючи на наведені обставини, позивач звернувся до відповідача з пропозицією укласти договір земельного сервітуту для отримання права проїзду транспортними засобами до належних членам позивача земельних ділянок.
До вказаного звернення позивачем долучено, зокрема, проект договору про встановлення земельного сервітуту.
У відповідь на звернення позивача відповідач листом від 12.08.2021 № 46/12-08 повідомив про те, що порушене у зверненні питання буде розглянуто на чергових Загальних зборах, про результати якого буде повідомлено додатково.
Водночас, як вказує позивач, станом на момент звернення до суду з позовом відповідач жодних дій спрямованих на укладення договору земельного сервітуту не вчинив.
Вважаючи, що єдиним можливим варіантом доступу до земельних ділянок, належних членам Кооперативу по наявному шляху проїзду є встановлення безстрокового оплатного земельного сервітуту на постійне користування земельними ділянками, що перебувають у власності відповідача, позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом.
Заперечуючи проти пред'явлених позовних вимог відповідач вказував на те, що до позовної заяви не надано будь-яких доказів того, які саме та скільки за обсягом земельних ділянок належить членам ОК «СТ «Рівер Ленд», які потребують встановлення земельного сервітуту, враховуючи, що з 40 членів кооперативу витяги про право власності на земельні ділянки надано лише щодо 15 членів - землевласників.
За доводами відповідача, між землями ГО «Острів» і ОК «СТ «Рівер Ленд» протікає річка Дніпро, тому у розумінні поняття земельного сервітуту земельні ділянки не є ні сусідніми, ні суміжними. Також, як стверджує відповідач, між землями ГО «Острів» та ОК «СТ «Рівер Ленд» відсутній міст або будь-яке інше (сухопутне) дорожнє сполучення, а міст, про який зазначає позивач у позові, відсутній. Тому, у позивача відсутнє право на укладення договору земельного сервітуту з відповідачем, що дає підстави стверджувати про те, що останнім не могло бути порушено, не визнано або оспорено права позивача.
Відповідач зауважує, що позивачем не надано належних доказів того, що встановлення сервітуту на землях ГО «Острів» є єдиним способом проходу (проїзду) до належних йому земельних ділянок.
На думку відповідача, позивач вимагає надати доступ до водойми, що є неприпустимим, адже такий доступ жодним чином не стосується захисту права користування власною землею на окремо розміщеному острові.
Окрім іншого, відповідач звертає увагу на неефективність обраного позивачем способу захисту, оскільки встановлення сервітуту призведе до безпідставного використання земель ГО «Острів» для проходу (проїзду) третіми особами і необґрунтованого втручання у право розпорядження землею на власний розсуд.
3. Короткий зміст судових рішень у справі
3.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 07.08.2024 у справі № 911/1021/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2025, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Судові витрати, понесені позивачем, покладено на позивача. У задоволенні клопотання відповідача про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу відмовлено.
Судові рішення аргументовані тим, що позивачем не надано будь-яких документальних доказів того, що сервітут та спосіб, в який пропонується його встановити, є єдиним можливим варіантом задоволення потреб позивача щодо доступу до земельних ділянок, належних членам кооперативу. Позивач як на підтвердження того, що єдиним і безальтернативним варіантом доступу сухопутним шляхом до земельних ділянок членів Кооперативу є шляхова мережа, що проходить через земельні ділянки, які знаходяться у власності відповідача, посилається на витяги з публічної кадастрової карти, однак всупереч приписам статей 14, 73, 74 ГПК України належних та допустимих доказів, зокрема, але не виключно висновок експерта, технічна документація із землеустрою, того, що належні членам Кооперативу земельні ділянки є ізольованими і не містять інших шляхів проїзду до земельних ділянок членів Кооперативу позивачем не надано.
Поряд із цим, дослідивши ті докази, що наявні в матеріалах справи, які хоча прямо і не доводять можливість існування іншого, менш обтяжливого способу проїзду до своїх земельних ділянок, все ж дають змогу встановити, проти чого не заперечували сторони, що земельні ділянки, які належать на праві власності членам позивача, дійсно розміщені на острові, відокремленому з усіх боків водою.
Обрання встановлення земельного сервітуту саме у спосіб проїзду через територію відповідача було обумовлено лише однією обставиною, існуванням станом на час звернення до суду мостового сполучення (мосту) від земельних ділянок відповідача до земельних ділянок позивача.
Поряд із цим, навіть із того фото, що було додано позивачем до матеріалів справи можливо встановити, що міст, який існував станом на час звернення до суду не був призначений для руху по ньому автотранспорту та очевидно був пішохідним. Тобто, з огляду на те, що позивач вимагає встановлення сервітуту саме у спосіб надання дозволу, зокрема на проїзд до своїх земельних ділянок автомобільним транспортом, наявність лише пішохідного мосту не могло б забезпечити позивачу доступ до власних земельних ділянок автомобільним транспортом.
Крім того, вже під час розгляду справи, відповідач представив докази на підтвердження того, що пішохідний міст, який існував, наразі є знесеним, тобто жодного навіть пішохідного сполучення між земельними ділянками сторін наразі не має.
Земельні ділянки позивача дійсно не мають жодного з'єднання із сушею. При цьому, відстань між земельними ділянками позивача із сушею є суттєво найменшою саме в місці, що примикає до земельних ділянок відповідача, в якому раніше існувало пішохідне мостове сполучення із земельними ділянками позивача.
Тож намагання позивача захистити власні права та забезпечити можливість користування своєю власністю у комунікації саме із відповідачем є цілком виправданим та скоріше іншого доступного способу захисту інтересів позивача ніж врегулювати це питання саме із відповідачем, не існує, тому доводи Громадської організації садівницьке товариство "Острів" про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту є хибними.
В контексті тверджень відповідача про те, що мостове сполучення, що дійсно раніше з'єднувало земельні ділянки сторін мало характер пішохідного, тобто не забезпечувало доступ до земельних ділянок позивача автотранспортом, як про це просить позивач у позові, а також про те, що станом на момент вирішення справи такого мосту взагалі не існує, позивач посилався на те, що після встановлення сервітуту ним власним коштом може бути запроектоване, узгоджене, замовлене та споруджене необхідне мостове сполучення між земельними ділянками.
Враховуючи викладене, єдиним можливим способом врегулювання спірної ситуації є саме встановлення чи хоча б початок проектування відповідного мостового сполучення із островом, на якому розміщено земельні ділянки позивача.
При цьому, в процесі проектування мосту може бути встановлено, що те місце, до якого позивачем прокладено шлях з метою встановлення сервітуту не відповідає тому місцю, де може бути збудований міст, що призведе до невиконуваності встановленого сервітуту.
Проектування мосту, його погодження та будівництво вимагатиме залучення до цих процесів не тільки позивача та відповідача, але і органів місцевого самоврядування, інших державних органів, які мають узгодити відповідні адміністративні процедури.
Таким чином для вирішення спору, щодо встановлення сервітуту в розглядуваній справі не вбачається можливим без залучення, як органів місцевого самоврядування так і держави в особі компетентних органів, у зв'язку з чим таке залучення фактично сприятиме одночасній зміні підстав і предмету позову, шляхом розширення переліку позовних вимог та кола відповідачів.
Оскільки вперше виділення земельних ділянок позивача в натурі, розроблення технічної документації, проведення відповідних експертиз та надання первісного дозволу на перехід їх у приватну власність здійснювалося саме органами місцевого самоврядування за погодженням відповідних державних органів, такі органи мають вжити усіх необхідних заходів за для того, щоб право власності на створені цими органами об'єкти цивільних прав - виділені земельні ділянки було здійсненним, а не носило суто формальний характер.
Позивач хоча і посилався в перебігу розгляду справи на те, що звертався до органів місцевого самоврядування з цього питання, проте жодних доказів такого звернення в матеріалах справи не має, хоча саме органи місцевого самоврядування мають необхідні повноваження у сфері регулювання земельних відносин, у сфері управління містобудівною діяльністю, архітектурно-будівельного контролю та нагляду, тощо.
Обраний позивачем спосіб захисту не забезпечить реальне відновлення порушеного права позивача, не сприятиме усуненню порушень його прав та не забезпечить позивачу можливість безперешкодного доступу до земельних ділянок належних членам Кооперативу, адже до узгодження конкретного місця розташування мосту та визначення технічної можливості його будівництва, встановлення сервітуту є неможливим, оскільки його реалізація залежатиме від вказаних подій, можливість настання яких наразі не відома.
Щодо витрат на правничу допомогу у розмірі 200 490,20 грн, суди проаналізували надані відповідачем докази на підтвердження витрат, пов'язані з правничою допомогою адвоката та встановили, що надані докази у своїй сукупності не підтверджують понесення відповідачем витрат на оплату послуг адвоката у заявленому розмірі саме в межах цієї справи.
Так, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником відповідача до клопотання долучено копії: договору про надання правової допомоги (послуг) від 18.05.2024 № 18/05/24, укладеного відповідачем з Адвокатським бюро «Олексія Тітаренка «Елайз» (виконавець), додаткову угоду від 18.05.2024 № 1.
Водночас, представництво ГО «Острів» здійснювалось адвокатом Тітаренко Олексієм Олександровичем, повноваження якого підтверджуються ордером від 15.05.2024 серії АО № 10800100.
При цьому, на підтвердження понесення витрат на правову допомогу останній посилається на укладення 18.05.2024 з Адвокатським бюро «Олексія Тітаренка «Елайз» відповідного договору. Проте, як вбачається з ордеру, його видано на підставі договору про надання правової допомоги від 10.05.2024 № 10/05/24, тобто представництво інтересів відповідача здійснювалось на підставі іншого договору, копія якого відсутня у матеріалах справи, що позбавляє можливості дослідити його зміст та умови погодженні сторонами під час його укладення.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. ГО «Острів» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить змінити рішення Господарського суду Київської області від 07.08.2024 шляхом виключення з його мотивувальної частини абзаців 43 - 46, змінити Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2025 шляхом виключення з її мотивувальної частини абзаців 28, 86, 87, 90, 91, 92, 95, а також скасувати рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови у задоволенні клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу та ухвалити нове рішення у відповідній частині про стягнення 200 490, 20 грн витрат на правничу допомогу.
Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
4.2. Скаржник стверджує, що судами не враховано висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 325/329/19, від 29.01.2020 у справі № 304/873/16-ц, від 06.06.2018 у справі № 539/1427/16-ц щодо застосування статей 401, 402, 404 ЦК України, статей 98 - 100 ЗК України.
Не враховано висновки Верховного Суду, наведені у постановах від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19, від 28.11.2024 у справі № 915/187/22, від 05.11.2024 у справі № 910/1930/23, від 10.04.2025 у справі № 910/3782/21, від 05.03.2025 у справі № 910/3166/24, від 08.07.2021 у справі № 918/56/20, від 08.04.2021 у справі № 921/692/19 у яких рішення судів фактично були спрямовані не на захист права позивача та встановлення відсутності порушеного права як підстави для відмови у задоволенні позову, а фактично на встановлення преюдиційних фактів для можливого використання у майбутніх справах.
Всупереч положенням наведених висновків Верховного Суду щодо застосування положень статей 401, 402, 404 ЦК України, статей 98 - 100 ЗК України, суди першої та апеляційної інстанцій приходять до висновку, що будівництво мостового сполучення буде неможливим без обтяження земельних ділянок відповідача сервітутом ГО СТ "ОСТРІВ". При цьому до такого висновку суди приходять без посилання на жоден доказ у справі та не здійснивши аналізу того, а чи можливо взагалі побудувати мостове переправлення в інший спосіб та не обтяжуючи земельні ділянки відповідача сервітутом.
4.3. Щодо відмови у задоволенні клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу, то скаржник зазначає, що 10 травня 2024 року між ГО СТ "ОСТРІВ" і адвокатом Тітаренко О.О., який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, було укладено договір про надання правової допомоги у рамках господарської справи № 911/1021/24. Аналогічний договір про надання правової допомоги було укладено між ГО СТ "ОСТРІВ" і адвокатом Яковенко О.О., який також здійснює адвокатську діяльність індивідуально. У подальшому, 18.05.2024, на прохання ГО СТ "ОСТРІВ", між Адвокатським бюро "Олексія Тітаренка "ЕЛАЙЗ" і ГО СТ "ОСТРІВ" було укладено новий (додатковий) договір про надання правової допомоги.
Починаючи з 18.05.2024 представництво інтересів ГО СТ "ОСТРІВ" у судових засіданнях здійснював адвокат Яковенко О.О. саме на умовах, описаних у договорі про надання правової допомоги від 18.05.2024, копію якого було долучено до матеріалів справи разом із розрахунком витрат. Отже, розрахунок витрат на правову допомогу було здійснено на умовах та у відповідності з договором від 18 травня 2024 року, а не договору від 10.05.2024, що свідчить про хибність доводів судів у вказаній частині.
У цій частині судами не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11.04.2024 у справі № 910/12936/22 та від 19.08.2022 у справі № 755/13126/19 щодо застосування статті 14 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність.
4.4. У відзиві на касаційну скаргу позивач вказує на безпідставність доводів скаржника та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів без змін. Позивач вважає, що відповідач намагається здійснити переоцінку доказів, які наявні у матеріалах справи.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.3. Відповідно до статті 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу (частини 1, 2).
Стаття 99 ЗК України передбачає види права земельних сервітутів. Однак цей перелік не є вичерпним.
Частинами першою, другою статті 100 ЗК України передбачено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншим конкретно визначеним особам (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
Сервітут є речовим правом на чуже майно (частина перша статті 395 ЦК України).
Статтею 401 ЦК України передбачено, що користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту (стаття 402 ЦК України).
Відповідно до статті 404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.
Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.
Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому позивачу слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 325/329/19, від 29.01.2020 у справі № 304/873/16-ц, від 06.06.2018 у справі № 539/1427/16-ц.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази (частина перша статті 73 ГПК України).
Відповідно до частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
5.4. З оскаржених судових рішень слідує, що у справі № 910/1021/24 ОК «СТ «Рівер Ленд» звернувся і з позовною заявою до ГО «Острів», в якій просив встановити безстроковий оплатний земельний сервітут на постійне користування наявним шляхом проїзду в частині, не засадженій садовими та іншими деревами і рослинами по земельним ділянкам, які перебувають у власності відповідача- для проходу та проїзду автомобілем, та іншими видами транспорту до земельних ділянок членів ОК «СТ «Рівер Ленд».
Відмовляючи у задоволенні позову суди дійшли висновку, що позивачем на надано будь-яких документальних доказів того, що сервітут та спосіб, в який пропонується його встановити, є єдиним можливим варіантом задоволення потреб позивача щодо доступу до земельних ділянок належних членам його кооперативу. Під час розгляду справи відповідач надав докази на підтвердження того, що пішохідний міст, що існував, наразі є знесеним, тобто жодного навіть пішохідного сполучення між земельними ділянками сторін наразі немає.
Тобто, на підставі наданих доказів суди попередніх інстанцій встановили, що у межах справи № 910/1021/24 неможливо задовольнити позовні вимоги щодо встановлення сервітуту з огляду на неможливість забезпечити прохід та проїзд автомобілем, та іншими видами транспорту, оскільки відсутнє будь-яке сполучення між відповідними ділянками.
Колегія суддів погоджується із відповідними висновками вважає, що за таких встановлених обставин вірним є висновок судів про відмову у позові.
Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник зауважує, що попри відмову у позові, суди попередніх інстанцій навели також мотиви щодо будівництва мостового сполучення між спірними земельними ділянками, без посилання на жоден доказ.
Так, у рішенні Господарського суду Київської області від 07.08.2024 в абзацах 43, 45, 46 наведено такі мотиви:
«Тож намагання позивача захистити власні права та забезпечити можливість користування свою власністю у комунікації саме із відповідачем є цілком виправданим та скоріше іншого доступного способу захисту інтересів позивача ніж врегулювати це питання саме із відповідачем, не існує.
І суд погоджується із тим, що єдиним можливим способом врегулювання спірної ситуації є саме встановлення чи хоча б початок проектування відповідного мостового сполучення із островом, на якому розміщено земельні ділянки позивача.
При цьому, в процесі проектування мосту може бути встановлено, що те місце, до якого позивачем прокладено шлях з метою встановлення сервітуту не відповідає тому місцю, де може бути збудований міст, що призведе до невиконуваності встановленого сервітуту».
У свою чергу, у постанові Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2025 у справі № 911/1021/24 викладено абзаци 90, 92, 95 такого змісту:
«Тож намагання позивача захистити власні права та забезпечити можливість користування свою власністю у комунікації саме із відповідачем є цілком виправданим та скоріше іншого доступного способу захисту інтересів позивача ніж врегулювати це питання саме із відповідачем, не існує.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що єдиним можливим способом врегулювання спірної ситуації є саме встановлення чи хоча б початок проектування відповідного мостового сполучення із островом, на якому розміщено земельні ділянки позивача.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано зазначає, що для вирішення спору, щодо встановлення сервітуту в розглядуваній справі не вбачається можливим без залучення, як органів місцевого самоврядування так і держави в особі компетентних органів, у зв'язку з чим таке залучення фактично сприятиме одночасній зміні підстав і предмету позову, шляхом розширення переліку позовних вимог та кола відповідачів».
Зі змісту вказаних абзаців слідує, що висновок про спосіб захисту, обраний позивачем, ґрунтується на припущеннях. Також суди виклали мотиви щодо необхідності проектування та встановлення мостового сполучення між спірними земельними ділянками, а також залучення «органів місцевого самоврядування і держави в особі компетентних органів». Стверджуючи про зазначене, суди не навели доказів на підставі яких вони дійшли вказаного висновку. Крім того, вказуючи про необхідність здійснення проектування мостового переходу суди не врахували предмет і підстави позову у справі № 910/1021/24, оскільки зі змісту позовних вимог не слідує вимог які б зумовлювали надання оцінки подальшим діями сторін щодо врегулювання спірного питання.
Згідно з приписами статей 13-14 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як зазначалося вище, закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки.
Саме у межах наданих доказів суди мають оцінювати можливість встановлення сервітуту у спосіб, визначений позивачем.
Оскільки у справі № 910/1021/24 наявні обставини, які унеможливлюють встановлення сервітуту шляхом проходу та проїзду, то вказане є достатньо підставою для відмови у задоволенні позову.
У свою чергу, визначення інших способів встановлення сервітуту або можливості іншим способом проходу, проїзду до власних земельних ділянок, має здійснюватися на підставі доказів, які і обумовлюють відповідний захист права за вибором позивача.
Суд може визначити інший спосіб захисту порушених прав лише у випадку, якщо він дійде висновку про неналежність або неефективність способу, обраного позивачем. При цьому, висновок про належність чи ефективність способу захисту має бути зрозумілим та доступним, виходячи з обставин, встановлених у справі на момент подання позову і не може ґрунтуватися на припущеннях, або залежати від настання чи не настання якихось умов.
У постанові Великої Палата Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 зазначено, що суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.
У цій справі судами встановлено, що позивачем не доведено, що сервітут та спосіб, в який пропонується його встановити, є єдиними можливим варіантом задоволення потреб позивача у доступі до земельних ділянок, які належать членам кооперативу. Змістовно цей висновок слід розуміти так, що обраний позивачем спосіб захисту своїх прав не є неналежним або неефективним, проте позивачем не доведені всі необхідні умови, передбачені статтями 401, 402, 404 ЦК України, зокрема, що потреби заявника не можуть бути заявлені у інший спосіб і що у свою чергу, є достатньою підставою для відмови у позові.
Подальші міркування судів, у тому числі, з приводу додаткових пояснень сторін, не впливають на суть позовних вимог, а тим більше, не змінюють їх.
У постанові Верховного Суду від 05.03.2025 у справі № 910/3166/24, на яку посилається скаржник, зауважено, що всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Згідно із частиною четвертою статті 238 ГПК в мотивувальній частині рішення суду зазначається серед іншого, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Колегія суддів зауважує, що мотиви щодо встановлення мостового сполучення як єдиного можливого способу врегулювання спірної ситуації не відносяться до предмета спору у справі № 910/1021/24, а тому наведені вище абзаци необхідно виключити з мотивувальних частин судових рішень. Проте, зазначене в цілому не змінює правильності висновків судів про відмову у задоволенні позову.
Водночас, твердження скаржника про необхідність виключити і абзац 44 рішення суду першої інстанції та абзаци 28, 86, 87, 91 постанови апеляційного господарського суду, колегія суддів відхиляє. Так, у вказаних абзацах суди фактично цитують доводи позивача та встановлюють обставини щодо спірних земельних ділянок, які існували до звернення із позовом. Отже, жодних висновків які б були спрямовані на оцінку спірних відносин поза межами позовних вимог у них не наведено.
Вимог щодо виключення інших висновків судів попередніх інстанцій із мотивувальних частин рішень касаційна скарга не містить, а тому Верховний Суд не надає оцінку змісту мотивувальних частин у контексті підстави касаційного оскарження.
Доводи відзиву на касаційну скаргу про те, що скаржник намагається здійснити переоцінку доказів не спростовують зазначеного, оскільки суд касаційної інстанції не надає повторну оцінку відповідним доказам, а з мотивів наведених вище вказує на обставини, які не стосуються предмета позовних вимог у справі № 910/1021/24 та помилково були викладені судами першої і апеляційної інстанцій.
5.5. Щодо відмови у задоволенні клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу
В цій частині суди вказали на те, що представництво ГО «Острів» здійснював адвокат Тітаренко О. О., повноваження якого підтверджуються ордером від 15.05.2024 серії АО № 10800100. Вказаний ордер видано на підставі договору про надання правової допомоги від 10.05.2024 № 10/05/24. Водночас, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником відповідача до клопотання долучено копії: договору про надання правової допомоги (послуг) від 18.05.2024 № 18/05/24, укладеного відповідачем з Адвокатським бюро «Олексія Тітаренка «Елайз» (виконавець), додаткову угоду від 18.05.2024 № 1.
Суди попередніх інстанцій зауважили, що представництво інтересів відповідача здійснювалось на підставі іншого договору (від 10.05.2024 № 10/05/24) і його копія відсутня у матеріалах справи. Саме з огляду на зазначене суди дійшли висновку, що надані докази у своїй сукупності не підтверджують понесення відповідачем витрат на оплату послуг адвоката у заявленому розмірі саме в межах цієї справи.
Колегія суддів зауважує, що вказані обставини підтверджуються матеріалами справи і фактично не спростовані скаржником.
У свою чергу, у контексті зазначеного відповідач посилається на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11.04.2024 у справі № 910/12936/22 та від 19.08.2022 у справі № 755/13126/19.
Однак, колегія суддів вважає, що такі посилання не спростовують обставини, за яких суди дійшли висновку про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу.
Так, у справі № 755/13126/19, Верховний Суд оцінюючи доводи скарги, зазначив, що «безпідставними є посилання на те, що договір про надання правової допомоги було укладено з АБ «Раков і партнери», а не з адвокатом Побережна М. О., відповідно остання не мала права представляти інтереси відповідача, з огляду на таке. Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Згідно з частиною шостою статті 14 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатське бюро може залучати до виконання укладених бюро договорів про надання правової допомоги інших адвокатів на договірних засадах.
Повноваження Побережної М. О., яка була залучена до виконання укладених адвокатським бюро договорів про надання правової допомоги, на представництво інтересів відповідача були підтверджені належними та допустимими доказами, яким судом апеляційної інстанції надано належну правову оцінку».
У свою чергу, у постанові від 11.04.2024 у справі № 910/12936/22 Верховний Суд зазначив, що «У касаційній скарзі скаржник зазначає, що поданими відповідачем доказами не підтверджується надання Адвокатським бюро «Марини Богуш «Алтана» послуг правничої допомоги відповідачу, оскільки, подані документи складено між відповідачем та Адвокатським бюро «Марини Богуш «Алтана», а у судових засіданнях брав участь адвокат Почерняк І.С., як представник відповідача. Касаційний суд вважає такі доводи безпідставними, оскільки, відповідно до частини 6 статті 14 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатське бюро може залучати до виконання укладених бюро договорів про надання правової допомоги інших адвокатів на договірних засадах. Адвокатське бюро зобов'язане забезпечити дотримання професійних прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності».
Колегія суддів зауважує, що посилання на зазначені постанови та обставини застосування статті 14 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» не є релевантними до спірних правовідносин і не спростовують висновків судів у справі № 910/1021/24. У справі яка переглядається спірним питанням не є обставини надання правничої допомоги Адвокатським бюрю або адвокатом, а саме ненадання на обґрунтування підстав для розподілу судових витрат договору, який і був підставою представництва інтересів у суді і на підставі якого видавався відповідний ордер.
За таких обставин, оскільки інших доводів в частині оскарження відмови у стягненні витрат на правничу допомогу касаційна скарга не містить, колегія суддів не убачає підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій у цій частині.
5.6. Зважаючи на викладене, оскільки доводи скаржника щодо неправильного застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права частково підтвердилися, колегія суддів вважає, що з мотивувальних частин рішень судів першої і апеляційної інстанції необхідно виключити абзаци, які наведені у пункті 5.4 цієї постанови. .
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд
6.1. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішенні у відповідній частині або змінити рішення у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд.
6.2. Згідно зі статтею 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
6.3. За наведених обставин колегія суддів, виходячи з наданих процесуальним законом повноважень, вважає за необхідне змінити оскаржувані судові рішення у цій справі, виключивши з мотивувальної частини рішення Господарського суду Київської області від 07.08.2024 у справі № 911/1021/24 абзаци 43, 45, 46, а з постанови Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2025 абзаци 90, 92, 95. В решті рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
7. Судові витрати
7.1. З огляду на висновок Верховного Суду про часткове задоволення касаційної скарги, зміну мотивувальних частин оскаржуваних рішення і постанови із залишенням без змін їх резолютивних частин, відповідно до приписів статті 129 ГПК України судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Суд
Касаційну скаргу Громадської організації садівницьке товариство «Острів» задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Київської області від 07.08.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2025 у справі № 911/1021/24 змінити. Виключити з мотивувальної частини рішення Господарського суду Київської області від 07.08.2024 у справі № 911/1021/24 абзаци 43, 45, 46, а з постанови Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2025 абзаци 90, 92, 95.
В решті рішення Господарського суду Київської області від 07.08.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2025 у справі № 911/1021/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ