01 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 461/3215/25 пров. № А/857/17218/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
при секретарі судового засідання: Прачук І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області на рішення Галицького районного суду м. Львова від 18 квітня 2025 року у справі №461/3215/25 за адміністративним позовом Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області до громадянина Республіки Єгипту ОСОБА_1 про видворення (головуючий суддя першої інстанції - Кротова О.Б., час ухвалення - 13:29 год., місце ухвалення - м. Львів, дата складання повного тексту - 22.04.2025),-
Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області звернулося до суду з позовом до громадянина Республіки Єгипет ОСОБА_1 про затримання з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України, терміном на шість місяців, з метою забезпечення примусового видворення за межі території України.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 17.04.2025 о 13 год 16 хв, згідно з протоколом про адміністративне затримання від 17.04.2025, за частиною другою статті 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення, працівниками Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області був виявлений та затриманий громадянин Республіки Єгипет ОСОБА_1 , який перевищив встановлений строк перебування в Україні більш як на 30 днів, а також проживав на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні. 17.04.2025 Головним управлінням Державної міграційної служби України у Львівській області прийнято рішення про примусове видворення з України громадянина Республіки Єгипет ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Покликається на те, що відповідач не виконав рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 10.04.2024, чим порушив вимоги ч. 5 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Зазначає, що громадянин Республіки Єгипет ОСОБА_1 не має законних підстав для подальшого перебування на території України (відсутні документи на право проживання (перебування) в Україні, відсутні посвідки на тимчасове чи постійне проживання, відсутній статус біженця), тривалий період часу нелегально перебуває на території України та ухиляється від виїзду з України. У зв'язку з наведеним, вважає, що існує ризик уникнення громадянином Республіки Єгипет ОСОБА_1 подальшого примусового видворення за межі території України, а тому просить затримати вказаного громадянина з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, терміном на шість місяців.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 18 квітня 2025 року у задоволенні адміністративного позову Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області до громадянина Республіки Єгипет ОСОБА_1 про затримання з метою забезпечення примусового видворення за межі території України відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права та невірним встановленням обставин у справі. Зокрема апелянт вказує на те, що суд першої інстанції знаючи проте, що відповідач неодноразового був притягнутий до адміністративної відповідальності за порушення міграційного законодавства (протоколи про адміністративне правопорушення, постанови про адміністративне стягнення - є в матеріалах справи), який ще із 2023 року своєчасно не здав посвідку на тимчасове проживання в Україні та не залишив межі України, не виконав рішення про примусове повернення, перебуваючи без документів, які б підтверджували його законне перебування на території нашої держави, маючи рішення позивача про примусове видворення своїм рішенням відмовив у поміщенні відповідача до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні з метою забезпечення примусового видворення за межі території України. Відтак, відповідач і надалі незаконно та нелегально перебуває в Україні. З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату судового засідання.
Відповідно до статті 268 КАС України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-1, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки до електронного кабінету, а за його відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку.
Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.
Суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку апеляційного оскарження з повідомленням учасників справи (ч.17 ст. 289 КАС України).
З врахуванням вищенаведеного, та у відповідності до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Крім цього, колегія суддів зазначає, що дана категорія справ віднесена до термінових, розгляд яких здійснюється у десятиденний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що згідно відомостей про осіб, які перетнули кордон відповідач ОСОБА_1 08.03.2022 в'їхав на територію України через пункт пропуску «Шегині» з Республіки Польща.
06.10.2023 Головним управлінням Державної міграційної служби України у Львівській області прийнято рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання НОМЕР_1 виданої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення ПР МЛВ 002459 від 10.04.2025 за ч. 2 ст. 203 КУпАП громадянин Єгипту ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає на території України за недійсними документами.
Постановою Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 10.04.2024 громадянина Єгипту ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 6800 гривень.
Відповідно до рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 10.04.2024 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, громадянин Єгипту ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після прийнятого 06.10.2023 рішення ГУ ДМС України у Львівській області про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні НОМЕР_1 своєчасно не здав посвідку та не залишив територію України, а тому вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни громадянина Єгипту ОСОБА_2 , та зобов'язано його покинути територію України у термін до 05.05.2024.
Вказане рішення про примусове повернення від 10.04.2024 оскаржено ОСОБА_1 до суду. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 12.06.2024, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2024, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ГУ ДМС України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення - відмовлено.
Разом з тим, судом встановлено, що громадянин Єгипту ОСОБА_1 намагався виконати вищевказане рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 10.04.2024 про примусове повернення до країни походження або третьої країни, що підтверджується перекладеними на українську мову, долученими представником відповідача доказами.
Так, Нашед Ібрам Нашед Саверес подав до консульства Республіки Польща у Львові заяву на візу, однак 23.05.2024 у видачі візи йому відмовлено.
17.08.2024 Нашед ОСОБА_3 намагався виїхати з України потягом до Словацької Республіки, однак у перетині кордону йому відмовлено.
08.07.2024 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Однак, листом Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 01.08.2024 йому відмовлено у розгляді заяви.
У зв'язку з наведеним, ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.01.2025 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви громадянина Єгипту ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649.
Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області прийняти рішення щодо прийняття або відмови у прийнятті заяви громадянина Єгипту ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 травня 2025 року апеляційну скаргу Головного управління Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 січня 2025 року, у справі №380/18267/24 без змін.
Згідно посвідчення від 17.04.2025 Управління Верховного Комісара ООН Нашед Ібрам ОСОБА_4 звернувся з проханням про допомогу в проходженні державної процедури про надання статусу біженця у відповідності до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового чи тимчасового захисту», в якому зазначено, що ця особа підпадає під захист Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців і повинна, зокрема, бути захищеною від примусового повернення до країни, де існуватиме загроза її життю і свободі.
Згідно з протоколом № МЛВ 000105 про адміністративне затримання за ч.2 ст. 263 КУпАП від 17.04.2025, працівниками Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області 17.04.2025 о 13 год 16 хв був виявлений та затриманий громадянин Єгипту ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку з вчиненням правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП для забезпечення своєчасного розгляду справи, встановлення особи правопорушника.
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення ПР МЛВ 002965 від 17.04.2025 за ч. 2 ст. 203 КУпАП громадянин Єгипту ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , проживає на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні.
17.04.2025 Головним управлінням Державної міграційної служби України у Львівській області прийнято рішення про примусове видворення з України громадянина Єгипту ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки останній після прийнятого 06.10.2023 рішення ГУ ДМС України у Львівській області про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні НОМЕР_1 своєчасно не здав посвідку та не залишив межі України, а також не виконав попереднє рішення ГУ ДМС України у Львівській області про примусове повернення від 10.04.2024.
На підставі вказаного рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 17.04.2025 відповідача громадянина Єгипту ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 17.04.2025 поміщено до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території Україні.
Як встановлено в судовому засіданні, відповідач ОСОБА_1 не погоджується з вищевказаним рішенням Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 17.04.2025 про примусове видворення з України, та 18.04.2025 представником відповідача адвокатом Максимовим А.О. в інтересах ОСОБА_1 подано до Галицького районного суду м. Львова позов про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення.
Суд першої інстанції в позові відмовив з тих підстав, що позивач не подав жодного доказу негативної поведінки відповідача в Україні, яка б свідчила про його намір ухилитися від добровільного виконання рішення Державної міграційної служби про примусове повернення, намір ухилятися від виконання рішення про примусове видворення, перешкоджання проведенню процедури видворення або існування ризику втечі.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.
Згідно з частинами першою, другою статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», який набрав чинності з 11.09.1997, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов'язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Статтею 5 Конвенції кожному гарантовано право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: a) законне ув'язнення особи після засудження її компетентним судом; b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом; c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення, або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення; d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу; e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг; f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
Кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього.
Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.
Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
За приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Згідно з частиною третьою статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Частиною шістнадцятою статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.
Відповідно до частини першої, третьої статті 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Згідно з частиною першою статті 16 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в'їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону.
Частиною першою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України). У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.
Згідно з частиною п'ятою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках. Рішення про примусове видворення не приймається стосовно іноземців та осіб без громадянства, підстави для примусового видворення яких виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон під час їх виїзду з України. Іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в'їзд в Україну строком на п'ять років. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня прийняття такого рішення та додається до строку заборони в'їзду в Україну, який особа мала до цього.
Частиною четвертою статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.
Згідно з частиною восьмою статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» положення цієї статті не застосовуються до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Статтею 31 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки. Забороняється колективне примусове видворення іноземців та осіб без громадянства.
Пунктом 1 Типового положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003, визначено, що пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - пункт тимчасового перебування), є державною установою, що призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства: стосовно яких судом прийнято рішення про примусове видворення за межі України; стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; затриманих ДМС, її територіальними органами та підрозділами на строки та в порядку, передбачені законодавством; затриманих за рішенням суду до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства.
Згідно з пунктом 5 Типового положення іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України або передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію. Строк тримання затриманих іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування становить шість місяців з дня фактичного затримання особи. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи передачу відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, цей строк може бути продовжений, але не більш як до вісімнадцяти місяців.
Відповідно до пунктів 1, 2 розділу IIІ Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства у разі виявлення підстав, передбачених частиною першої статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», органи ДМС, органи охорони державного кордону та органи СБУ залежно від обставин виявлення/затримання іноземця невідкладно готують позовну заяву до адміністративного суду. За наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець, стосовно якого подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, або за наявності ризику його втечі, а так само у разі відсутності в іноземця, що вчинив порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, органи ДМС, орган охорони державного кордону або орган СБУ подають до адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням ПТПІ позовну заяву відповідно до частини першої статті 289 КАС України. Вимоги щодо взяття на поруки та внесення застави не можуть бути заявлені стосовно іноземців, до яких раніше застосовувалися такі заходи, а також стосовно яких є достатні дані про їх причетність до готування та (або) вчинення терористичної діяльності. У разі якщо особа, стосовно якої подається позов, є батьком, матір'ю, супроводжуючою особою або опікуном для неповнолітніх осіб, які слідували спільно з нею, відомості про таких дітей зазначаються у позовній заяві.
Згідно з частиною першою статті 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України; 2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією; 4) зобов'язання внести заставу.
Відповідно до частини одинадцятої статті 289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Відповідно до підпункту 9 пункту 4 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №360, ДМС відповідно до покладених на неї завдань приймає рішення про продовження (скорочення) строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, про добровільне повернення або примусове повернення іноземців та осіб без громадянства до країн їх громадянської належності або країн походження, звертається до судів з позовами про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, здійснює заходи, пов'язані з примусовим видворенням іноземців та осіб без громадянства з України.
З аналізу норм статей 26 та 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» вбачається, що процедурі видворення іноземця або особи без громадянства передує прийняття компетентним органом рішення про його примусове повернення, яке може бути оскаржено до суду.
При цьому компетентним органом в розумінні статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» є орган Державної міграційної служби України, орган Служби безпеки України, або орган охорони державного кордону.
Тобто, застосовуючи приписи частини першої статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», варто зважати, що примусове видворення з України іноземця на підставі прийнятої постанови застосовується, якщо рішення компетентного органу про примусове повернення не виконано іноземцем в установлений строк без поважних причин.
Отже, зі змісту наведеної норми слідує, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.
Судом встановлено, що 17.04.2025 о 13 год 16 хв, відповідно до протоколу №МЛВ 000105 про адміністративне затримання за частиною другою статті 263 КУпАП від 17.04.2025, працівниками Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області був виявлений та затриманий громадянин Єгипту ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.203 КУпАП, для забезпечення своєчасного розгляду справи, встановлення особи порушника.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення ПР МЛВ 002965 від 17.04.2025 за ч.2 ст.203 КУпАП громадянин Єгипту ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні.
17.04.2025 Головним управлінням Державної міграційної служби України у Львівській області прийнято рішення про примусове видворення з України громадянина Єгипту ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки останній після прийнятого 06.10.2023 рішення ГУ ДМС України у Львівській області про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні НОМЕР_1 своєчасно не здав посвідку та не залишив межі України, а також не виконав попереднє рішення ГУ ДМС України у Львівській області про примусове повернення від 10.04.2024.
Згідно з рішенням про примусове повернення від 10.04.2024, громадянин Єгипту ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після прийнятого 06.10.2023 рішення ГУ ДМС України у Львівській області про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні НОМЕР_1 своєчасно не здав посвідку та не залишив територію України.
Вказане рішення про примусове повернення відповідачем оскаржувалось в судовому порядку, та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2024 залишено без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, відповідно рішення про примусове повернення є чинним.
Матеріалами справи підтверджено та не оспорюється сторонами, що дане рішення відповідачем виконано не було.
Однак, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач ухилявся від виконання рішення про залишення території України, натомість судом встановлено, що ОСОБА_1 намагався виконати рішення про примусове повернення.
Як слідує з наданих до суду документів відповідач ОСОБА_1 намагався добровільно залишити межі території України, зокрема подав до консульства Республіки Польща у м. Львові заяву на візу, однак 23.05.2024 у видачі візи йому відмовлено, в подальшому 17.08.2024 намагався виїхати з України потягом до Словацької Республіки, однак у перетині кордону йому відмовлено.
А відтак, відповідач вчиняв необхідні дії для виконання рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни, та не зміг покинути територію України з поважних причин, оскільки у зв'язку з введенням на території України воєнного стану відсутнє авіасполучення з країнами в які відповідач, як громадянин Єгипту, міг би виїхати без оформлення віз чи інших дозвільних документів, а для залишення території України наземним транспортом необхідний час для виготовлення відповідних дозвільних документів, оскільки Україна не межує з безвізовими країнами для громадян Єгипту.
Також слід зазначити що представник відповідача 18.04.2025 звернувся до Галицького районного суду м. Львова із адміністративним позовом до ГУ Державної міграційної служби України у Львівській області у порядку ст.288 КАС України про скасування постанови про примусове видворення.
Як вбачається з матеріалів справи та сторонами не заперечується, особа відповідача встановлена та ідентифікована, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документований закордонним паспортом громадянина Єгипту, строком дії до 22.11.2026.
Окрім цього, суд вважає слушними та такими, що заслуговують на увагу доводи представника відповідача про наявність у відповідача в Україні визначеного місця проживання, що підтверджується долученим до матеріалів справи договором суборенди квартири №005 від 18.10.2024.
Також матеріалами справи підтверджено, що відповідач 08.07.2024 у встановленому порядку звернувся до територіальних органів ДМС України із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.01.2025 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області та зобов'язано прийняти рішення щодо прийняття або відмови у прийнятті заяви громадянина Єгипту ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 травня 2025 року апеляційну скаргу Головного управління Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 січня 2025 року, у справі №380/18267/24 без змін.
Згідно посвідчення від 17.04.2025 Управління Верховного Комісара ООН Нашед Ібрам ОСОБА_4 звернувся з проханням про допомогу в проходженні державної процедури про надання статусу біженця у відповідності до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового чи тимчасового захисту», в якому зазначено, що ця особа підпадає під захист Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців і повинна, зокрема, бути захищеною від примусового повернення до країни, де існуватиме загроза її життю і свободі.
Надаючи оцінку вказаній обставині, суд звертає увагу, що відповідач скористався своїм правом та виявив бажання набути статусу біженця або ж особи, яка потребує додаткового захисту, шляхом подання відповідної заяви до ГУ ДМС України у Львівській області. Однак, враховуючи, що рішення постфактум не виносилась, постає питання про подальшу реалізацію права іноземця та його статус у незавершеній процедурі.
Вказані обставини, на думку суду, свідчать про чітке бажання іноземця щодо співпраці з відповідними органами ДМС задля вирішення питання його легалізації на території України, та дають підстави для висновку про відсутність у відповідача мотивів ухилятися від виконання законних вимог органів державної міграційної служби та втечі.
Колегія суддів вважає безпідставними покликання апелянта на абзац 2 частини 4 статті 30 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», яка передбачає, що у разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців із заявою про визнання біженцем або особою, яка або особою, яка потребує додаткового захисту, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою, оскільки така стосується осіб, які звернулися з такою заявою під час їх перебування в пункті тимчасового перебування іноземців, а в даному випадку відповідач подав таку заяву до його затримання, а саме 08.07.2024.
Також не заслуговують на увагу і доводи апелянта про те, що намір ухилитися від виконання рішення про примусове видворення підтверджується тим, що відповідач оскаржував рішення про примусове повернення, а тепер оскаржуватиме рішення про примусове видворення, що свідчить про незгоду з такими рішеннями та відсутність наміру їх виконувати в добровільному порядку, оскільки оскарження рішення органів Державної міграційної служби є правом особи відносно якої такі рішення прийняті, гарантованим їй законом, та в жодному разі не може розцінюватися як підстава для затримання особи з поміщенням до пункту тимчасового тримання іноземців для забезпечення примусового видворення.
При цьому, позивач не подав жодного доказу негативної поведінки відповідача в Україні, яка б свідчила про його намір ухилитися від добровільного виконання рішення Державної міграційної служби про примусове повернення, намір ухилятися від виконання рішення про примусове видворення, перешкоджання проведенню процедури видворення або існування ризику втечі.
З огляду на наведені правові норми та обставини справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції в даному випадку затримання відповідача та його перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, на шість місяців, не відповідатиме принципу пропорційності втручання в право на свободу та особисту недоторканість, що є одним з визначальних та фундаментальних конституційних прав людини, а відтак відсутні підстави для задоволення позову.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись статтями 243, 250, 271, 289, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області - залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 18 квітня 2025 року у справі №461/3215/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін
Повне судове рішення складено 09.07.2025