01 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 164/461/25 пров. № А/857/18526/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
при секретарі судового засідання: Прачук І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Крупінської Наталії Леонідівни на ухвалу Маневицького районного суду Волинської області від 30 квітня 2025 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 164/461/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування постанови (головуючий суддя першої інстанції - Токарська І.С., час ухвалення - 18.28. год., місце ухвалення - селище Маневичі, дата складання повного тексту - 30.04.2025),-
24 лютого 2025 року адвокат Крупінська Н.Л. звернулася до суду в інтересах ОСОБА_1 із вказаним позовом, який обґрунтовувала тим, що її довіритель є пенсіонером, учасником бойових дій і в лютому 2025 року він дізнався про накладення арешту на рахунки. При з'ясуванні причини у Маневицькому відділенні ДВС Камінь Каширського району Волинської області щодо неможливості отримання пенсії, було встановлено наявність постанови ВН №149 ІНФОРМАЦІЯ_1 від 5 вересня 2024 року про накладення штрафу в розмірі 17000 гривень, на підставі якої було подвоєно стягнення до 34000 гривень. Позивач для ознайомлення із оскаржуваною постановою ВН №149 та підставами її винесення звернувся до відповідача. Ні ОСОБА_1 , ні члени його сім'ї про існування таких обставин, як надходження листа від відповідача не знали, тому наслідки, які настали, не залежали від діянь позивача і в його діях відсутній склад правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210 1 КУпАП. Крім того, у резолютивній частині постанови не зазначено про винуватість його у вчиненні адміністративного правопорушення та нормативний акт, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення. Також норми КУпАП зобов'язують призначати стягнення в межах, встановлених у санкції статті, що передбачає відповідальність за вчинене адміністративне правопорушення та з урахуванням обставин, встановлених статтею кодексу. Разом з тим, накладаючи на ОСОБА_1 адміністративного стягнення, посадовою особою вимог закону щодо призначення стягнення у виді штрафу не дотримано: призначено штраф у грошовій сумі без визначення кількості неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що суперечить вимогам чинного КУпАП. Так як позивач оскаржувану постанову отримав лише 18 лютого 2024 року, просить суд врахувати, що строк на оскарження постанови пропущено з поважної причини, а сама постанова є незаконною, упередженою та винесена з грубим порушенням норм КУпАП, при відсутності події та складу правопорушення, відсутності доказів вчинення правопорушення, що призвело до незаконного притягнення відповідача до адміністративної відповідальності, а тому просили визнати противною та скасувати постанову ВН № 149 від 05 вересня 2024 року та закрити провадження у справі.
Ухвалою Маневицького районного суду Волинської області від 30 квітня 2025 року адміністративний позов залишено без розгляду в зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Крупінською Н.Л. подана апеляційна скарга.
Апелянт вважає, що суд дійшов помилкового висновку, щодо пропуску строку звернення до суду поклавши як початок строку для оскарження звернення позивача до Маневицького ВДВС у Камінь-Каширському районі Волинської області - 10 та 11 лютого 2025 року для з'ясування обставин накладення арешту на його рахунки, де позивач міг би ознайомитись із постановою ВН № 149 ІНФОРМАЦІЯ_2 від 05 вересня 2024 р. про накладення штрафу в розмірі 17000,00 грн.
Вказує, що Маневицький ВДВС у Камінь-Каширському районі Волинської області не є суб'єктом владних повноважень, який виніс цю постанову та не є носієм (джерелом) доказової бази і інформації, яка передувала її виненсенню та не є володільцем особової справи щодо позивача як військовозобов'язаної особи. Тому захист свого порушеного права позивач розпочав саме із звернення до відповідача та отримання постанови та інших документів щодо себе саме від ІНФОРМАЦІЯ_2 - 18.02.2025 року, а не Маневицького ВДВС у Камінь-Каширському районі Волинської області.
Вважає, що це поважна причина для поновлення позивачу строку для оскарження постанови.
Просить ухвалу Маневицького районного суду Волинської області від 30.04.2025 року в даній справі скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідач правом подання відзиву не скористався.
В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримала з підстав наведених скарзі та просила ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідач в судове засідання не прибув, хоча належним чином був повідомлений про дату судового засідання про що свідчить довідка про доставку повістки повідомлення в електронний кабінет.
Відповідно до статті 268 КАС України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-1, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки до електронного кабінету, а за його відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку.
Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.
З врахуванням вищенаведеного, та у відповідності до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 серії ВН № 149 від 05 вересня 2024 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст.210-1КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 гривень. Вказаною постановою позивача визнано винним у тому, що він не прибув за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_1 для інформаційної звірки у строк, зазначений в повістці №157450 на 09 годину 00 хвилин 29 серпня 2024 року.
Після неприбуття у строк, визначений у повістці, протягом трьох днів не повідомив про причини неявки шляхом безпосереднього звернення або в будь-який інший спосіб та в подальшому не прибув протягом семи календарних днів, чим порушив вимоги абз. 8, 12 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». У постанові також вказано, що громадянин ОСОБА_1 оповіщений належним чином шляхом надіслання повістки про виклик засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення на адресу місця проживання. Своїми діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст.210-1КУпАП.
Відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 77132678 від 10 лютого 2025 року, відносно ОСОБА_1 на підставі постанови ВН № 149 виданої 05 вересня 2024 року відкрито виконавче провадження про стягнення в дохід держави штрафу в сумі 34 000 гривень.
24 лютого 2025 року адвокат Крупінська Н.Л. звернулася до суду в інтересах ОСОБА_1 і цим позовом.
Ухвалою судді Маневицького районного суду Волинської області від 25 лютого 2025 року провадження у справі відкрито та призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою Маневицького районного суду Волинської області від 30 квітня 2025 року адміністративний позов залишено без розгляду в зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Залишаючи адміністративний позов без розгляду суд першої інстанції висновував, що позивач пропустив 10 денний строк звернення до суду.
Проте апеляційний суд вважає такі висновки невірними та передчасними з огляду на наступне.
Згідно ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Право звернення до суду є невід'ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.
У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов'язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватись у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.
Крім цього, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Статтею 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Системний аналіз положень статті 123 КАС України дає підстави для висновку, що звернення до адміністративного суду з позовом після закінчення строків, установлених законом, не має безумовним наслідком повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.
Так, статтею 123 КАС України передбачено, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача є надання можливості останньому дати змогу подати заяву про поновлення пропущеного строку в разі її неподання, або ж вказати інші причини поважності пропущеного строку, аніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та визнані судом неповажними.
Отже, вказані правила процесуального закону щодо надання можливості позивачу подати заяву про поновлення пропущеного строку або вказати інші причини поважності пропущеного строку, слід застосовувати як на стадії відкриття провадження у справі, так і на стадії розгляду справи після відкриття провадження у справі (частини третя та четверта статті 123 КАС України).
Аналогічні правила КАС України розповсюджує й під час перегляду справи в апеляційній та касаційній інстанціях.
На неможливість залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду без надання позивачеві можливості заявити клопотання про поновлення такого строку Верховний Суд вказував у постановах від 11.02.2021 у справі №140/2046/19, від 10.06.2020 у справі №620/1715/19, від 23.09.2020 у справі №640/5645/19, від 03.12.2020 у справі №817/660/18, від 17.03.2021 у справі №160/3092/20, від 18.03.2021 у справі № 640/23204/19, від 20.04.2021 у справі №640/17351/19, від 14.07.2022 у справі №380/10649/21, від 09.06.2022 у справі №160/15960/20, від 05.05.2022 у справі №420/6134/21.
Як свідчать матеріали справи, предметом оскарження у цій справі, є постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
З матеріалів справи слідує, що представником позивача - адвокатом Крупінською Н.Л. 23.02.2025 року подано суду клопотання про поновлення строку на оскарження постанови ВН№ 149 від 04.09.2024 про накладення штрафу та поважною причиною для поновлення такого строку зазначено отримання оскаржуваної постанови позивачем 18.09.2025 р.
Суд зобов'язаний з'ясувати в кожному випадку чи адміністративний позов подано у строк, установлений законом, а якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.
Ухвалою Маневицького районного суду Волинської області від 25.02.2025 р. відкрито провадження у справі. При цьому в ухвалі зазначено, що «підстав для залишення позову без руху, повернення, відмови у відкритті провадження в адміністративний справі, встановленим КАС України немає».
В подальшому, залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що «у судовому засіданні встановлено, що про порушення свого права позивач дізнався 10 лютого 2025 року під час звернення до ВДВС, однак свідомо проігнорував можливість ознайомлення із оскаржуваною постановою, мотивуючи тим, що не буде ставити свій підпис про ознайомлення. Також 11 лютого 2025 року під час звернення до ВДВС із письмовою заявою про скасування арешту з коштів позивачем не було вжито заходів для ознайомлення із оскаржуваною постановою, хоча така можливість державним виконавцем була йому забезпечена 10 та 11 лютого 2025 року. Той факт, що отримав від відповідача позивач оскаржувану постанову за його заявою лише 18 лютого 2025 року суд не вважає поважною причиною пропуску строку звернення із позовом, оскільки строк звернення до суду у цьому випадку обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів».
Враховуючи вищевикладене, суд вважав, що «оскільки позивачем було пропущено строк звернення до адміністративного суду, наведені в позовній заяві та клопотанні до неї причини пропуску даного строку, як встановлено в ході розгляду справи, є неповажними, інших підстав для поновлення строку не встановлено, поданий позивачем адміністративний позов слід залишити без розгляду в зв'язку з пропуском строку звернення до суду».
Водночас, апеляційний суд зауважує, що наведені у поясненні відповідача обставини в судовому засіданні суду першої інстанції та допит свідка начальника Маневицького ВДВС у Камінь - Каширському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції позивачу та його представнику стали відомі лише в судовому засіданні 30.04.2025р.
Відповідно судом першої інстанції не була надана позивачу можливість вказати інші причини поважності пропущеного строку ніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та, які були визнані судом неповажними та відповідно подати заяву про поновлення пропущеного строку, з урахуванням наведених вище обставин.
Отже, оскільки обов'язковою умовою для застосування частини третьої статті 123 КАС України є надання позивачеві можливості заявити клопотання про поновлення строку звернення за правилами частини першої цієї ж статті, колегія суддів апеляційного суду вважає висновки суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позовної без розгляду передчасними.
Крім цього, апеляційний суд зазначає наступне.
Як слідує з позовної заяви, така сформована в системі «Електронний суд» 23.02.2025 р. суд першої інстанції висновував, що позивач дізнався про оскаржену постанову у відділі ДВС 10.02.2025р. під час звернення щодо накладення арешту на рахунки, однак свідомо проігнорував можливість ознайомлення із оскаржуваною постановою.
Отже, обчислюючи 10 денний строк звернення до суду із цим позовом з 10.02.2025р., останнім днем подання позову є 20.02.2025р.
Як уже зазначалось вище, позовна заява сформована в системі «Електронний суд» 23.02.2025, тобто позивачем фактично пропущений строк звернення до суду на 3 дні, який є незначним.
Наведені вище обставини не враховано судом першої інстанції при ухвалення рішення про залишення позовної заяви без розгляду.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію про те, що судам слід уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги ( заяв ) є порушенням права на справедливий судовий захист.
Колегія суддів також враховує, що згідно з ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У рішенні від 04.12.1995 у справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлені гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ до суду був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі Bellet v. France від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).
Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає, що у спірних правовідносинах суд першої інстанції, залишаючи позовну заяву без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду дійшов передчасного висновку.
Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги підставними і такими, що спростовують висновки суду першої інстанції з наведених вище мотивів.
Таким чином, судом першої інстанції порушено норми процесуального права та невірно встановлено обставини у справі, що призвело до ухвалення рішення, яке підлягає скасуванню з підстав визначених ст. 320 КАС України.
Відповідно до п. 1, 4 ч. 1 ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 320, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Крупінської Наталії Леонідівни - задовольнити.
Ухвалу Маневицького районного суду Волинської області від 30 квітня 2025 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі №164/461/25 - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не піддягає.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін
Повне судове рішення складено 09.07.2025