Справа № 303/8374/24
Іменем України
26 червня 2025 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд в складі:
головуючого - судді Джуги С.Д.,
суддів - Кожух О.А., Мацунича М.В.,
з участю секретаря судових засідань: Мочан М.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 лютого 2025 року у складі судді Кость В.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Кольчинської селищної ради, Виконавчий комітет Кольчинської селищної ради про позбавлення батьківських прав,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Кольчинської селищної ради, Виконавчий комітет Кольчинської селищної ради про позбавлення батьківських прав.
Позовні вимоги мотивовано тим, що сторони по справі є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прізвище якого при народженні було зареєстровано відповідно до дівочого прізвища матері - « ОСОБА_4 ».
Зазначав, що 10 жовтня 2015 року між ним та відповідачем було укладено шлюб, який рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 березня 2024 року було розірвано (справа №303/621/24).
Стверджував, що він разом із сином проживає окремо від відповідача з 2021 року та самостійно виховує і утримує дитину, натомість мати не виконує батьківських обов'язків та з 2023 року не виходить на зв'язок, її місцезнаходження невідоме.
Враховуючи вищенаведене, позивач просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 лютого 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Покладено на Виконавчий комітет Кольчинської селищної ради (орган опіки та піклування) контроль за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов'язків по відношенню до дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не врахував обставини, які наведені в обґрунтування заявленого позову, не дав їм належної правової оцінки та безпідставно відмовив у заявленому позові.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Судова колегія, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглянула справу за відсутності учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши і дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних мотивів.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частина третя статті 12 ЦПК України покладає на кожну сторону обов'язок довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відмовляючи в задоволені заявленого позову у частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з його недоведеності.
З таким висновком погоджується і апеляційний суд, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є мати - ОСОБА_2 та батько - ОСОБА_1 , що стверджується свідоцтвами про народження (повторно), виданих 27.08.2015 та ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.10,11).
Відповідно до витягу про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 16.07.2024 №513, виданого Відділом «Центр надання адміністративних послуг Кольчинської селищної ради», слідує, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (а.с.12).
Згідно з акта від 04.10.2024 про фактичне місце проживання особи на території Кольчинської територіальної громади за адресою АДРЕСА_1 , складеного комісією у складі ОСОБА_9 - адміністратора центру надання адміністративних послуг, ОСОБА_10 - в.о. начальника служби у справах дітей Кольчинської селищної ради, Фізер О.О. - начальника відділу соціального захисту Кольчинської селищної ради, за присутності свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , слідує, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 фактично проживає з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.15).
Відповідно до характеристики на учня 5 класу Кольчинського ЗЗСО І-ІІІ ступенів Кольчинської селищної ради Мукачівського району Закарпатської області ОСОБА_13 від 21.06.2024 слідує, що останній навчається у Кольчинському ЗЗСО І-ІІІ ступенів з першого класу. Має навчальні досягнення середнього рівня. Навчається не в повну міру своїх можливостей. Вміннями володіє на рівні застосування способу діяльності за аналогією. Виявляє логічне та образне мислення. На уроках завжди уважний, але малоактивний, іноді не у повному обсязі виконує домашні завдання. Має добрий загальний розвиток. Окрім того, вказано, що мати, ОСОБА_14 , із дитиною не спілкується, з сім'єю не проживає. У вихованні дитини участі не бере. З класним керівником на зв'язок не виходила, на батьківські збори не з'являлася (а.с.5).
Згідно довідки №08/859 від 03.07.2024, виданої військовою частиною НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_10 , слідує, що позивач проходить військову службу у Державній прикордонній службі України з 21 травня 2024 року (а.с.13).
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками
Відповідно до роз'яснень викладених в п.15 Постанови Пленуму ВСУ від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі по тексту Постанова Пленуму), позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Згідно п.16 вказаної Постанови Пленуму, ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 13 квітня 2020 року у справі №760/468/158, 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21).
У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Обґрунтовуючи заявлений позов, позивач посилається на те, що дитина сторін з 2021 року проживає разом з батьком, який здійснює його виховання та утримання самостійно, натомість відповідач не виконує своїх батьківських обов'язків та з 2023 року не виходить на зв'язок, її місцезнаходження невідоме.
Однак, позивачем, всупереч приписів ст.ст.12, 81 ЦПК України, не надано належних та допустимих доказів на підставі яких можна дійти до безперечного висновку про те, що ОСОБА_2 злісно ухиляється від участі у вихованні дитини.
Так, судом першої інстанції вірно зазначено, що одна лише характеристика з місця навчання дитини, в якій зазначено, що мати у вихованні дитини участі не бере, з нею не проживає та не спілкується, не є достатнім доказом для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки беззаперечно не доводить, що відповідач ОСОБА_2 повністю свідомо усунулася від виконання батьківських обов'язків.
Окрім того, не можуть слугувати достовірними та достатніми доказами наведеного і надані у суді першої інстанції показання свідків, оскільки останні, як вірно вказав суд першої інстанції, перебувають у родинних та дружніх стосунках із позивачем і можуть бути зацікавленими в результатах розгляду справи.
Відповідно до ч.4 ст.10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Аналогічні положення зазначено і в ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року наголошував на тому, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.
Відповідно до ч.ч.4-6 ст.19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
З висновку органу опіки та піклування Кольчинської селищної ради про доцільність позбавлення батьківських прав громадянки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , слідує, що орган опіки та піклування вважає доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.83).
Суд першої інстанції вірно зазначив, що висновок органу опіки та піклування є недостатньо обґрунтованим, а тому суд не погоджується з вказаним висновком, оскільки, у ньому не наведено достатніх підстав та аргументів, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.
Недостатня участь матері у вихованні дитини не може бути підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.
Та обставина, що на час розгляду справи вихованням та розвитком дитини займається батько, не свідчить безумовно про те, що мати дитини не бажає брати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо та умисно нехтує батьківськими обов'язками.
Доводи апелянта, що судом першої інстанції не враховано обставини, які наведені в позовній заяві щодо невиконання відповідачем батьківських обов'язків та не приймання участі у вихованні сина, не можуть бути взяті до уваги, оскільки матеріали справи не містять доказів, які б давали достатньо підстав для застосування такої крайньої міри, як позбавлення батьківських прав.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову про позбавлення відповідача батьківських прав, суд першої інстанції вірно врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено.
Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому апеляційним судом не можуть бути взяті до уваги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З врахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 07 липня 2025 року.
Головуючий:
Судді: