Унікальний номер справи 759/25264/23
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/8448/2025
Головуючий у суді першої інстанції Н. О. Петренко
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
25 червня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А.М., Шкоріної О. І.
секретар судового засідання: Комар Л.А.
сторони:
позивач заступник керівника Черкаської обласної прокуратури в
інтересах держави в особі Державної митної служби України
позивач Черкаська митниця
позивач Комісія з реорганізації Державної фіскальної служби України
відповідач ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 нарішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 січня 2025 року, ухвалене у складі судді Н. О. Петренко в приміщенні Святошинського районного суду м. Києва,
У грудні 2023 року Черкаська обласна прокуратура, в інтересах держави в особахДержавної митної служби України, Черкаської митниці, Комісія з реорганізації Державної фіскальної служби України, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення шкоди в порядку регресу.
Позовна заява мотивована тим, що у ході моніторингу Єдиного державного реєстру судових рішень та інформації в медіа встановлено, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 08.07.2022 у справі № 580/10483/21, частково задоволено позовну заяву ОСОБА_2 до Державної фіскальної служби України, Черкаської митниці та Державної митної служби України, про визнання протиправним і скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку.
Рішенням суду визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України від 30.07.2021 № 1134-о «Про звільнення ОСОБА_2 », яким з останнім припинено державну службу та звільнено його з роботи, з посади першого заступника начальника Черкаської митниці ДФС, поновлено ОСОБА_2 на державній службі на посаді першого заступника начальника Черкаської митниці ДФС, зобов'язано Державну митну службу України вирішити питання поновлення ОСОБА_2 на рівнозначній посаді державної служби у Черкаській митниці або на іншій рівнозначній посаді в системі Державної митної служби України в порядку переведення із Черкаської митниці ДФС та стягнуто з Черкаської митниці на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 161 170, 89 грн з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.11.2022 у вказаній справі апеляційні скарги Черкаської митниці та Державної митної служби України задоволено частково.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08.11.2022 скасовано в частині зобов'язання Державної митної служби України вирішити питання поновлення ОСОБА_2 на рівнозначній посаді державної служби у Черкаській митниці або на іншій рівнозначній посаді в системі Державної митної служби України в порядку переведення із Черкаської митниці ДФС.
В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08.07.2022 залишено без змін.
Ухвалами Верховного Суду від 23.12.2022 та 28.12.2022 касаційні скарги Черкаської митниці на вищевказані судові рішення повернуто скаржнику.
Під час моніторингу обласною прокуратурою офіційного веб-порталу https://spending.gov.ua «Єдиний веб-портал використання публічних коштів», встановлено, що 28.12.2022 на виконання рішення суду у справі № 580/10483/21 Черкаською митницею сплачено ОСОБА_2 кошти в розмірі 129 742,57 грн, як безспірне списання середнього заробітку; 29 010,76 грн податку на доходи фізичних осіб із середнього заробітку за час вимушеного прогулу; 2 417,56 грн військового збору із середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Також, на стягнуту судом суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу Черкаською митницею нараховано та сплачено 35 457, 60 грн єдиного соціального внеску.
Загальна сума збитків, заподіяних Черкаській митниці Державної митної служби України, внаслідок незаконного звільнення ОСОБА_2 з роботи становить (129 742,57 грн + 29 010,76 грн + 2 417,56 грн + 35 457,60 грн) 196 628,49 грн., які позивачі просили суд стягнути з ОСОБА_1 , як особи, яка незаконно звільнила ОСОБА_2 з роботи, чим державі заподіяно збитки у розмірі 196 628,49 грн.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 20 січня 2025 року позовну заяву заступника керівника Черкаської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: Державної митної служби України, Черкаської митниці, Комісії з реорганізації Державної фіскальної служби України до ОСОБА_1 про стягнення шкоди в порядку регресу задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Черкаської митниці заподіяну матеріальну шкоду у розмірі 196 628,49 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Черкаської митниці судовий збір у розмірі 2 949,43 грн.
Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, у якій він посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи при вирішенні спору, а також на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, у зв'язку із чим просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що початок процедури звільнення ОСОБА_2 розпочався саме 22.02.2021 в день письмового попередження ОСОБА_2 про його звільнення. Тобто, момент виникнення спірних правовідносин пов'язується з обставиною письмового попередження ОСОБА_2 , а не з дня видання наказу про його звільнення.
Зауважує, що ОСОБА_2 був звільнений у період реорганізації Державної фіскальної служби України та у період реорганізації Черкаської митниці ДФС, яка була розпочата наказом Державної фіскальної служби України від 25.11.2019 № 30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС».
Так, позивач не довів за допомогою належних доказів ту обставину, що відповідач не виконав вимоги закону стосовно запропонування ним при процедурі звільнення ОСОБА_2 іншої посади ОСОБА_2 саме в період процедури звільнення 22.02.2021, не надав суду доказів існування цього обов'язку відповідача 22.02.2021 у відповідності до закону, який діяв на той час.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції помилково виходив з того, що вина відповідача встановлена відповідним рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 08.07.2022 у справі № 580/10483/21 та не потребує додаткових засобів доказування.
Апелянт зауважує, що суд не врахував того, що відповідач не залучався до участі у справі про поновлення на роботі ОСОБА_2 , своїх пояснень по суті спору про поновлення ОСОБА_2 на роботі не надавав, був позбавлений можливості спростувати обставини на які посилався позивач.
Звертає увагу апеляційного суду на позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 16.02.2022 у справах № 380/3389/20, № 380/2435/20, № 380/3654/20, від 22.07.2022 у справі № 380/3437/20 наголосив, що правовідносини щодо звільнення між роботодавцем та працівником, зокрема, у разі реорганізації підприємства виникають не з дати початку реорганізації, а з дати попередження працівника про зміну в майбутньому його становища, тобто можливого звільнення.
Заступником керівника Черкаської обласної прокуратури подано до суду відзив на апеляційну скаргу. Прокурор зазначає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення суду фактично зводяться до незгоди з установленим раніше моментом початку виникнення правовідносин щодо звільнення ОСОБА_2 з роботи та того, що апелянтом не вбачається порушення Державною фіскальною службою встановленої чинним на той час законодавством процедури при вирішенні питання про звільнення ОСОБА_2 з роботи.
На думку Прокурора, суд об'єктивно дослідив обставини справи та надав їм належну правову оцінку в тій мірі, в якій вони стосуються розгляду справи.
Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що апелянтом не заперечується та не оскаржується факт видання (підписання) саме ним незаконного наказу про звільнення ОСОБА_2 , факт здійснення Черкаською митницею виплат ОСОБА_2 у зв'язку з незаконним звільненням, правильність обрахунку виплачених сум.
Зауважує, що п. 8 ч. 1 ст. 134 КЗпП України передбачено повну матеріальну відповідальність службової особи, винної в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.
Представник відповідача адвокат Нікіпєлова І.І. у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала, просила задовольнити із викладених у ній підстав, просила рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20.01.2025 скасувати та ухвалити нове, про відмову у задоволенні позовних вимог.
Прокурор Рябов О.А., представник Державної митної служби України Пухлій В.В., представник Черкаської митниці Чущева А.В., яка брала участь у розгляді справи 14.05.2025 в режимі відеоконференції, проти задоволення апеляційної скарги заперечували, рішення суду просили залишити без змін як законне та обґрунтоване.
Відповідач ОСОБА_1 , до суду апеляційної інстанції не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином.
Суд апеляційної інстанції, на підставі положень частини другої статті 372 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) вважав за можливе провести розгляд справи за відсутності відповідача, оскільки його неявка в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення прокурора Рябова О.А., представників позивачів, представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що згідно копії наказу Державної фіскальної служби України від 30.07.2021 № 1134-о «Про звільнення ОСОБА_2 », з останнім припинено державну службу та звільнено його з посади першого заступника начальника Черкаської митниці ДФС. Вказаний наказ підписано заступником Голови комісії з реорганізації Державної фіскальної служби України Вадимом Куркіним.
Рішенням суду визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України від 30.07.2021 № 1134-о «Про звільнення ОСОБА_2 », яким з останнім припинено державну службу та звільнено його з посади першого заступника начальника Черкаської митниці ДФС, поновлено ОСОБА_2 на державній службі на посаді першого заступника начальника Черкаської митниці ДФС, стягнуто з Черкаської митниці середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Суд дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_2 звільнено з роботи згідно наказу підписаного ОСОБА_1 , рішенням суду наказ скасовано, стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, тому ОСОБА_1 як службова особа, яка видала незаконний наказ про звільнення особи з роботи, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, у зв'язку з незаконним звільненням працівника, тому позов підлягає задоволенню.
З таким висновком суду колегія суддів погодитися не може, виходячи з наступного.
Як встановлено судом, наказом Державної фіскальної служби України від 30.07.2021 № 1134-о «Про звільнення ОСОБА_2 », з останнім припинено державну службу та звільнено його з посади першого заступника начальника Черкаської митниці ДФС. Вказаний наказ дійсно підписано заступником Голови комісії з реорганізації Державної фіскальної служби України Вадимом Куркіним.
ОСОБА_2 не погодився з таким звільненням з роботи, він звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 08.07.2022 у справі № 580/10483/21, частково задоволено позовну заяву ОСОБА_2 до Державної фіскальної служби України, Черкаської митниці та Державної митної служби України, про визнання протиправним і скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку.
Рішенням суду визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України від 30.07.2021 № 1134-о «Про звільнення ОСОБА_2 », яким з останнім припинено державну службу та звільнено його з посади першого заступника начальника Черкаської митниці ДФС, поновлено ОСОБА_2 на державній службі на посаді першого заступника начальника Черкаської митниці ДФС, зобов'язано Державну митну службу України вирішити питання поновлення ОСОБА_2 на рівнозначній посаді державної служби у Черкаській митниці або на іншій рівнозначній посаді в системі Державної митної служби України в порядку переведення із Черкаської митниці ДФС та стягнуто з Черкаської митниці на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 161 170, 89 грн з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.11.2022 апеляційні скарги Черкаської митниці та Державної митної служби України задоволено частково.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08.07.2022 скасовано в частині зобов'язання Державної митної служби України вирішити питання поновлення ОСОБА_2 на рівнозначній посаді державної служби у Черкаській митниці або на іншій рівнозначній посаді в системі Державної митної служби України в порядку переведення із Черкаської митниці ДФС.
Відповідно з інформації офіційного веб-портала «Єдиний веб-портал використання публічних коштів», встановлено, що 28.12.2022 на виконання рішення суду ухваленого у справі № 580/10483/21 Черкаською митницею сплачено ОСОБА_2 кошти в розмірі 129 742,57 грн, як безспірне списання середнього заробітку; сплачено державі 29 010,76 грн податку на доходи фізичних осіб із середнього заробітку за час вимушеного прогулу; 2 417,56 грн військового збору із середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Також, на стягнуту судом суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу Черкаською митницею нараховано та сплачено 35 457, 60 грн єдиного соціального внеску.
Згідно листа Черкаської митниці від 12.05.2023 № 7.27-1/10/8.7/1658 на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду у справі № 580/10483/21 з рахунку Черкаської митниці відкритого у Головному управлінні Державної казначейської служби України, здійснено стягнення коштів на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 161 170,89 грн, з вирахуванням при сплаті встановлених податків і зборів, відповідно до вимог Податкового кодексу та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.10.2010 № 2464-VI, а саме: 29 010,76 грн податку на доходи фізичних осіб (платіжне доручення від 21.12.2022 № 747), 2 417,56 грн військового збору (платіжне доручення від 21.12.2022 № 748), 129 742, 57 грн для перерахування на банківський рахунок, відкритий на ім'я ОСОБА_2 (меморіальний ордер від 21.12.2022 № 318545247). Окрім того, здійснено нарахування на оплату праці у розмірі 35 457,60 грн, як суми єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (платіжне доручення від 21.12.2022 № 746).
Як вбачається з листів Державної митної служби України від 15.06.2023 № 08-1/10-05/8,7/3976 та Черкаської митниці від 12.05.2023 № 7.27-1/10/8.7/1658 останні жодних заходів спрямованих на стягнення з винної особи в порядку регресу шкоди завданої бюджету внаслідок незаконного звільнення працівника не здійснювали.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» № 858 від 02 жовтня 2019 року утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком 1, згідно з яким Черкаська митниця увійшла до Київської митниці Держмитслужби.
На підставі постанови Кабінету Міністрів України № 895 «Деякі питання територіальних органів Державної митної служби» від 30 вересня 2020 року територіальні органи Державної митної служби було реорганізовано шляхом їх приєднання до Державної митної служби.
Наказом Державної митної служби України № 480 від 27 жовтня 2020 року розпочато процес реорганізації структури органів Державної митної служби України, утворено комісії з реорганізації територіальних органів Держмитслужби та призначено голів таких комісій з метою формування їх складу.
Спірні правовідносини у справі, що переглядається виникли з приводу незаконного звільнення працівника Державної фіскальної служби України, його подальшого поновлення на роботі та стосуються шкоди, яку поніс державний орган внаслідок витрачання з бюджету коштів на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, обов'язкових платежів, в порядку виконання рішення суду, яку він має на меті стягнути з винної у незаконному звільненні посадової особи в порядку регресу.
Прокурор, звертаючись із позовною заявою до суду вважав, що до таких правовідносин повинні застосовувати норми КЗпП України, відповідно до яких обов'язок відшкодування шкоди, заподіяній установі у зв'язку з оплатою звільненому працівнику часу вимушеного прогулу та середнього заробітку покладається на службову особу, за наказом якої працівника звільнено з порушенням закону. При цьому відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.
Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.
Суб'єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законої сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, установленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа є винною в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.
У статті 237 КЗпП України визначено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення відбулося з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу (частина четверта статті 136 КЗпП України).
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих судам у пункті 33 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію пункту 8 частини першої статті 134 та нової редакції статті 237 КЗпП України (з 11 квітня 1992 року), настає повна матеріальна відповідальність винних у цьому службових осіб і обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.
Згідно з пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 02 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 частини першої статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі; відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.
Таким чином, службова особа, яка видала наказ (розпорядження) про звільнення працівника, який у подальшому визнано незаконними та скасовано в судовому порядку, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв'язку з оплатою незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
При цьому обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству у зв'язку з оплатою незаконно звільненому працівникові часу вимушеного прогулу покладається на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення здійснено з порушенням закону. Відповідальність у цих випадках настає незалежно від форми вини.
Колегія суддів зауважує, що обставини, встановлені під час розгляду адміністративної справи № 580/10483/21 є преюдиційними для справи, що переглядається.
Проте, аналіз змісту судових рішень, прийнятих у справі № 580/10483/21 свідчить, що ОСОБА_1 не був її учасником. Судами не встановлено, що в діях ОСОБА_1 був умисел направлений на незаконне звільнення працівника державної фіскальної служби, Черкаської митниці с роботи.
На думку колегії суддів, основним питанням, яке виникає у цій справі є те, який правовий акт є пріоритетним у застосуванні щодо регулювання спірних правовідносин, КЗпП України чи Закону України «Про державну службу», і як наслідок, які строки звернення до суду, з огляду на положення частини другої статті 82 Закону України «Про державну службу», у справах такої категорії.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначенням правового статусу державного службовця регулюються Законом України «Про державну службу» (стаття 3 Закону України «Про державну службу»).
За змістом частин першої, третьої статті 5 Закону України «Про державну службу» правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Законом України «Про державну службу» врегульовано також питання матеріальної відповідальності державних службовців, зокрема визначено основи матеріальної відповідальності державних службовців, обов'язок відшкодування шкоди та порядок її відшкодування, у тому числі в порядку регресу (статті 80-82 Закону України «Про державну службу»).
З аналізу зазначеного законодавства можна зробити висновок про те, що оскільки порядок відшкодування шкоди в порядку регресу, завданої державними службовцями, закріплено у спеціальному нормативно-правовому акті - Законі України «Про державну службу», пріоритетним у застосуванні до спірних правовідносин є спеціальний нормативний акт.
Матеріальна та моральна шкода, заподіяна фізичним та юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних службовців під час здійснення ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави (частина перша статті 80 Закону України «Про державну службу»).
Відповідно до частин другої, третьої статті 80 Закону України «Про державну службу» держава в особі суб'єкта призначення має право зворотної вимоги (регресу) у розмірі та порядку, визначених законом, до: державного службовця, який заподіяв шкоду; посадової особи (осіб), винної (винних) у незаконному звільненні, відстороненні або переведенні державного службовця чи іншого працівника на іншу посаду, щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної державному органу у зв'язку з оплатою часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. У разі застосування зворотної вимоги (регресу) державний службовець несе матеріальну відповідальність тільки за шкоду, умисно заподіяну його протиправними діями або бездіяльністю.
Згідно з положеннями статті 6 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» кошти, виплачені за рішенням суду про стягнення коштів згідно з цим Законом, вважаються збитками державного бюджету.
Посадова, службова особа державного органу, державного підприємства або юридичної особи, дії якої призвели до збитків державного бюджету, несе відповідальність згідно із законом.
Орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, звертається до суду з позовами про відшкодування збитків, завданих державному бюджету.
Державні органи після виконання рішень суду про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного бюджету, у випадках, визначених цим Законом, проводять службове розслідування щодо причетних посадових, службових осіб таких органів, якщо рішенням суду не встановлено складу кримінального правопорушення в діях зазначених осіб.
Після виконання рішень суду відповідно до цього Закону за поданням органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, державний орган, до сфери управління якого належить державне підприємство, забезпечує проведення службового розслідування щодо службових осіб державного підприємства, дії яких призвели до збитків державного бюджету, якщо рішенням суду в діях зазначених осіб не встановлено складу кримінального правопорушення.
Подібні за змістом положення містяться в підпункті 2, 9, 10 пункту 9 Прикінцевих та Перехідних положень Бюджетного кодексу України.
Таким чином, згідно з положеннями спеціального закону стягнення з державного службовця (посадової особи) матеріальної шкоди за незаконне звільнення іншого працівника в порядку регресу можливо за умови умисного вчинення такого проступку. Згідно з вимогами закону, проведення службового розслідування є обов'язковим, якщо рішенням суду не встановлено складу кримінального правопорушення в діях посадової, службової особи державного органу, дії якої призвели до збитків державного бюджету. Отже, підтвердження умисної форми вини державного службовця має здійснюватися на підставі результатів службового розслідування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (частина перша статті 81 ЦПК України).
Дослідивши зібрані по справі докази, надавши їм належну оцінку, колегія суддів дійшла висновку, що умисел в діях відповідача, пов'язаних із звільненням працівника, яке в подальшому визнано незаконним, не встановлений у передбаченому законом порядку, зокрема, під час проведеного службового розслідування, котре є обов'язковим в таких випадках, однак позивачами проведено не було. Також відсутній обвинувальний вирок з цього питання.
Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що наявні обґрунтовані правові підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, яке ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Таким чином апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369 п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 січня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.
Заступнику керівника Черкаської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної митної служби України, Черкаській митниці, Комісії з реорганізації Державної фіскальної служби України відмовити у задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення шкоди в прядку регресу.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її ухвалення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 10 липня 2025 року.
Судді
Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус
О. І. Шкоріна