Справа № 463/2421/25
Провадження № 2/463/1183/25
09 липня 2025 року Личаківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді: Стрепка Н.Л.,
з участю секретаря судового засідання: Онишкевича О.І.,
позивача: ОСОБА_1 ,
представника позивача: Цап О.Р.,
представника відповідача: Думи Р.І.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, -
встановив:
адвокат Цап О.Р., діючи в інтересах ОСОБА_1 на підставі ордеру серії ВС №1344594 від 12 березня 2025 року, звернулася до суду з позовом, відповідно до якого просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за невиплату аліментів в сумі 219584 гривень по виконавчому провадженню №73282931, неустойку (пеню) за невиплату аліментів в сумі 35200 гривень по виконавчому провадженню №73282918, а також судові витрати - витрати на правову допомогу, що становлять 30000 гривень.
Позов мотивує тим, що стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 3200 гривень, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 16 квітня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття. Крім того, вказаним рішенням стягувались аліменти з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в розмірі 3200 гривень починаючи з 16 квітня 2019 року та до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років. На підставі рішення суду видано виконавчі листи і відкрито виконавчі провадження №573282931 та №73282918. Відповідач ухиляється від сплати аліментів, у зв'язку з чим виникла заборгованість по сплаті таких.
Матеріали позову надійшли до Личаківського районного суду м. Львова 18 березня 2025 року, автоматизованою системою документообігу суду для розгляду таких було визначено суддю Стрепка Н.Л.
Ухвалою суду від 19 березня 2025 року прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено таку в судове засідання.
29 квітня 2025 року через систему «Електронний суд» надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Думи Р.І., який діяв на підставі ордера серії ВС №1355073 від 21 березня 2025 року. У відзиві вказує, що розмір нарахованої неустойки по виконавчому провадженні №73282931, який надала позивач, становить 219584 гривні, а розмір заборгованості по сплаті аліментів становить 194760 гривень, а тому на його думку неустойка не повинна бути більшою за суму боргу, що відповідає правовим позиція Верховного Суду висловленою в постанові від 19 січня 2022 року в справі №711/979/21, та повинна бути зменшеною, що є проявом принципу пропорційності у цивільному праві, що відповідатиме правовій позиції висловленій Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18. Вважає, що відсутня вина відповідача у несплаті аліментів, оскільки через свій стан здоров'я та необхідність лікування він не міг вчасно сплачувати такі. Щодо стягнення неустойки по виконавчому провадженні №73282931, то сума, яка підлягає стягненню підлягає коригуванню, оскільки відповідач частково сплатив аліменти та вважає, що справедлим буде половина суми від загальної заборгованості. Також вказує, що у відповідача відсутній дохід. Крім того, вважає понесені витрати на правову допомогу завищеними та недоведеними.
В судовому засіданні позивач і її представник позов підтримали з мотивів викладених в ньому, просили його задовольнити.
Представник відповідача відносно задоволення позову заперечив з підстав викладених у відзиві.
Заслухавши пояснення учасників процесу, оглянувши матеріали справи, дослідивши зібрані у справі докази, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих доказів, суд приходить до наступного висновку.
Судовим розглядом встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 12 квітня 2019 року.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 20 червня 2019 року в справі №463/3107/19 стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 3200 гривень, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 16 квітня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття. Крім того, вказаним рішенням стягувались аліменти з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в розмірі 3200 гривень починаючи з 16 квітня 2019 року та до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років.
На підставі описаного вище рішення суду видано виконавчі листи та відкрито виконавчі провадження №73282918 і №73282931.
З розрахунків заборгованості по аліментах від 24 лютого 2025 року виданого заступником начальника Городоцького ВДВС Миколайчук Б.В. вбачається, що заборгованість по сплаті аліментів станом на 24 лютого 2025 року у виконавчому провадженні №73282931 становить 194760 гривень, у виконавчому провадженні №73282918 становить 35200 гривень.
З наданих стороною відповідача платіжних документів вбачається, що відповідач за період часу з жовтня 2024 року по квітень 2025 року сплатив аліментів на суму 27900 гривень у виконавчому провадженні №73282931.
Відповідно до частин першої, другої, статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Статтею 180 СК України встановлений обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За правовою природою аліментні зобов'язання - це періодичні платежі, які боржник зобов'язаний сплачувати щомісяця і несвоєчасна сплата яких передбачає настання негативних наслідків матеріального характеру у вигляді стягнення неустойки (пені).
Згідно з положеннями ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Крім цього, згідно з ч. 1 ст. 196 СК України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Частиною 3 статтею 195 СК України передбачено, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).
Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України).
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Виходячи з аналізу норм глави 49 ЦК України неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки.
Оскільки неустойка у виді пені обчислюється у відсотках від суми невиконаних або неналежно виконаних зобов'язань, які виникають у боржника щомісяця, то й пеня має триваючий характер і обчислюється за прострочення кожного зобов'язання окремо.
Отже, з урахуванням правової природи пені як дієвого стимулу належного виконання обов'язку та виходячи з того, що аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісячно, за змістом ст. 196 СК України пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів.
Законодавець встановив розмір пені - 1% за кожен день прострочення та період, за який нараховується пеня - за кожен день, починаючи з наступного, у який мала бути здійснена сплата аліментів за відповідний місяць, але таке зобов'язання не було виконане, і до дня, в який проведена сплата заборгованості чи до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені.
Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.
Отже, зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинно виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.
Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити на 1 відсоток.
Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.
За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем.
Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.
У разі, якщо місячний платіж сплачено не у повному розмірі, то пеня буде нараховуватися з першого дня місяця, наступного за місяцем сплати чергового платежу, на різницю між розміром, який мав бути сплачений на утримання дитини, та розміром фактично сплачених аліментів з урахуванням строку прострочення та ставки пені - 1%.
Строк прострочення вираховується з урахуванням раніше зазначеного правила і починає перебіг з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості.
У разі, якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1%.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року в справі №569/14819/19 (провадження №61-1586св20) зазначено, що: «правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, отже, і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення. Отже, зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму. Викладене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 25 квітня 2018 року у справі №572/1762/15-ц (провадження №14-37цс18) та від 03 квітня 2019 року у справі №333/6020/16-ц (провадження №14-616цс18)».
Тлумачення вказаних норм свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства; учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб'єктивні сімейні обов'язки. Свої обов'язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов'язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов'язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов'язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов'язку за допомогою інших суб'єктів; невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов'язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов'язаної особи; стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти. У Сімейному кодексі України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів; розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток. Тобто, заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1%; при застосуванні формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» в абзаці 1 частини 1 статті 196 СК України, якщо обмежувати нарахування пені поточною заборгованістю (тобто, тією яка існує за всі місяці станом на момент пред'явлення позову чи на інший момент), то при пред'явленні позову за період коли існувало прострочення, а на момент пред'явлення позову поточна заборгованість відсутня, то і не буде межі, яку не повинна перевищувати пеня. Як наслідок, очевидно, що потрібно розмежовувати сукупну поточну заборгованість та заборгованість за аліментами за певний місяць. Суд, з урахуванням принципу розумності, вважає, що оскільки пеня є змінною величиною, основою для обчислення якої є саме заборгованість за аліментами за певний місяць, то формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» означає, що розмір пені не повинен перевищувати розмір заборгованості, на яку вона нараховується. У разі, якщо позивач, з урахуванням принципу диспозитивності пред'явив позов про стягнення пені за декілька місяців, то розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі №711/697/21.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості та розрахунку пені по аліментах вбачається, що розмір пені за несвоєчасну сплату аліментів з урахуванням вимог ст. 196 СК України за період з 1 травня 2019 року по 1 березня 2025 року становить 219584 гривні (у виконавчому провадженні №73282931); з 1 травня 2019 року по 1 березня 2020 року становить 35200 гривень (у виконавчому провадженні №73282918). Розмір пені було розраховано та обраховано за наступною формулою: p=(A1*1%*Q1)+(A2*1%*Q2)+……….(An*1%*Qn), де:
p - загальна сума пені за несплату або прострочення сплати аліментів, обраховується позивачем на момент подачі позову;
A1 - нарахована сума аліментів за перший місяць;
Q1 - кількість днів прострочення сплати суми аліментів за перший місяць;
A2 - нарахована сума аліментів за другий місяць;
Q2 - кількість днів прострочення сплати аліментів за другий місяць;
An - нарахована сума аліментів за останній місяць перед подачею позову;
Qn - кількість днів прострочення сплати аліментів за останній місяць.
Суд погоджується з розрахунком розміру пені наданим позивачем.
При цьому, під час вирішення питання про стягнення пені за прострочення сплати аліментів боржником, необхідно брати до уваги фактичні обставини, що зумовили виникнення заборгованості, можливість та обізнаність боржника про необхідність утримувати дитину, у тому числі і на підставі відповідного судового рішення, участь боржника у вихованні дитини, що сприятиме його обізнаності щодо потреб дитини, пов'язаних з її матеріальним забезпеченням.
Обов'язок утримувати дитину не залежить від звернення до суду, адже відповідач був обізнаний про свій обов'язок щомісячно сплачувати аліменти на дитину, тому повинен був прийняти міри для своєчасного перерахування аліментів.
У свою чергу, в процесі розгляду справи не здобуто жодних доказів, які ставлять під сумнів математичні розрахунки наведені позивачем щодо процедури розрахунку пені.
Матеріали справи свідчать про те, що відповідач був обізнаний про необхідність утримувати дитину, у тому числі і на підставі відповідного судового рішення. Проте свої зобов'язання вчасно та в повному обсязі не виконував, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня за прострочення сплати аліментів.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач у встановленому законом порядку звертався до суду із скаргою на дії державного виконавця щодо складання розрахунку заборгованості по аліментах на підставі якої нараховано пеню. Заперечень чи спростувань відповідач не подав, іншого розрахунку суду не представлено, як і не доведено те, що невиконання зобов'язання по сплаті аліментів сталося у зв'язку із погіршенням матеріального стану платника аліментів.
Однак при проведених розрахунках стороною позивача не враховано вимогу закону, що розмір пені може бути не більше 100 відсотків заборгованості, а тому враховуючи суми заборгованості, то сума пені по виконавчому провадженні №73282931, з врахуванням сплачених аліментів, становить 166860 гривень.
Враховуючи наведене, розмір пені в сумі 202060 (166860 - ВП №73282931; 35200 - ВП №73282918) гривень є обґрунтованим, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Судом не беруться до уваги доводи відповідача про неможливість сплати аліментів у призначеному розмірі з наступних підстав.
З копії довідки №30-155 від 30 лютого 2018 року вбачається, що ОСОБА_2 непридатний до військової служби зі зняттям з військового обліку.
З довідки з реєстру номерів у загальній електронній системі реєстрації населення від 21 грудня 2022 року Республіки Польща вбачається, що ОСОБА_2 присвоєно номер у загальній електронній системі реєстрації населення у зв'язку з конфліктом на території України.
З карти візиту від 9 травня 2024 року до лікаря Міхал Сільбер в Вроцлаві Республіки Польща вбачається, що ОСОБА_2 працює водієм.
З описаних вище доказів вбачається, що на момент ухвалення рішення про стягнення аліментів ОСОБА_2 вже був знятий з військового обліку по стану здоров'я. На даний час перебуває у Республіці Польща, де працює водієм. Доказів про наявний стан його доходів на момент пред'явлення первісного позову про стягнення аліментів і ухвалення рішення у даній справі не надав. Також не надав доказів про погіршення стану його здоров'я за вказаний період, що зумовлює понесення додаткових витрат. Матеріали справи не містять відомостей, що через свій стан здоров'я він не може працювати.
У зв'язку з наведеним під час розгляду справи стороною відповідача не надано належних доказів в підтвердження погіршення матеріального стану ОСОБА_2 , чи погіршення його здоров'я в порівнянні з часом призначення аліментів.
Хоча і справді сторона відповідача посилається на обставини відсутності у відповідача на території України доходів за останній проміжок часу. Проте, відповідач проживає закордоном тривалий час, ухиляється від надання інформації про його матеріальний стан, що свідчить про недобросовісність його поведінки під час розгляду справи, що не спростовує наявності в його діях вини по не сплаті аліментів, враховуючи тривалий період не сплати таких.
Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами у заявах по суті справи, а також в судових засіданнях, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Також у відповідності до положень ст. 141 ЦПК України суд вважає за необхідне вирішити питання про розподіл судових витрат.
Оскільки позов задоволено в повному обсязі, а позивач звільнена від сплати судового збору, то з відповідача у відповідності до ст. 141 ЦПК України на користь держави підлягає стягненню судовий збір, що мав би бути сплачений позивачем на загальну суму 2020,6 гривень.
Окрім того представник позивача просить стягнути з відповідача в користь позивача витрати на професійну правничу допомогу, що будуть понесенні останньою у зв'язку з розглядом даної справи.
Згідно з ч. 1-2 ст. 137 ЦПК України витрати пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При цьому згідно з частинами 3-4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Окрім того при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».
При цьому Верховний Суд у постанові від 28 грудня 2020 року у справі №640/18402/19 зазначив, що у разі встановлення адвокатом та клієнтом фіксованого розміру гонорару детальний опис робіт виконаних під час надання правової допомоги не потрібен. А в постанові від 15 червня 2021 року №159/5837/19 Верховний Суд наголосив, що витрати за надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу незалежно від того чи їх уже фактично сплачено адвокату.
Також у своїй постанові від 19 липня 2021 року у справі № 910/16803/19 Верховний Суд зазначив, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Так 10 березня 2025 року позивачем ОСОБА_1 і Адвокатським об'єднанням «Лекс Вектор» укладено договір про надання правовоїдопомоги №14, згідно з 2.4 якого адвокатську правову допомогу на підставі даного договору від імені об'єднання надає в тому числі адвокат Цап О.Р., а відповідно до п. 1.1 даного договору позивач доручила адвокатському об'єднанню представляти її інтереси в судах з усіма процесуальними правами позивача. У п. 4.1 договору визначено гонорар у фіксованому розмірі 30000 гривень.
Пунктом 4.2 договору визначено, що за результатами надання правової допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін.
У розмір гонорару включаються усі витрати пов'язані з прибуттям в судові засідання, проживанням, харчуванням та будь-які інші витрати виконавця, пов'язані з виконанням даного договору.
11 березня 2025 року Адвокатським об'єднанням «Лекс Вектор» і Гамовою М.В. підписано акт про надання послуг №1 відповідно до договору про надання правової допомоги №14 від 10 березня 2025 року, відповідно до якого послуги по вказаному договору надані повністю.
Відтак, з врахуванням наведеного вище, позивачем за надані послуги з професійної правничої допомоги має бути сплачено адвокатському об'єднанню 30000 гривень. Водночас враховуючи те, що розгляд даної справи здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження, в такому було призначено лише чотири судові засідання, в два з яких з'явилась сторона позивача, а також враховуючи задоволення позову частково, суд приходить до переконання, що заявлена стороною позивача сума витрат на надання правової допомоги у розмірі 30000 гривень є неспівмірною складності справи та непропорційною до предмету спору, а тому таку слід зменшити та стягнути з відповідача на користь позивача 15000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 81, 141, 265, 273, 274 ЦПК України, суд -
ухвалив:
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за несвоєчасну сплату аліментів по виконавчому провадженні №73282931 в розмірі 166860 (сто шістдесят шість тисяч вісімсот шістдесят) гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за несвоєчасну сплату аліментів по виконавчому провадженні №73282918 в розмірі 35200 (тридцять п'ять тисяч двісті) гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15000 (п'ятнадцять тисяч) гривень витрат на правничу допомогу.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 2020 (дві тисячі двадцять) гривень 60 (шістдесят) копійок судового збору.
В задоволені решти вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .
Суддя: Стрепко Н.Л.