08 липня 2025 року м. Житомир справа № 240/1935/25
категорія 106030200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Попової О. Г., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом (з урахуванням уточнення позовних вимог) до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування грошового забезпечення при проведенні розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити в повній мірі грошове забезпечення одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої грошової винагороди за поранення за весь час затримки виплати, по день фактичної виплати.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач по 24.07.2024 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Зауважує, що після звільнення його з військової служби йому була виплачена грошова допомога при звільненні не у повному розмірі. Вказані дії відповідача слугували підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою судді від 24.04.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
08.05.2025 через систему "Електронний суд" представником військової частини НОМЕР_1 подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 24.07.2024 №212 молодшого сержанта призваного по мобілізації ОСОБА_1 , звільненого наказом командира НОМЕР_2 окремої механізованої бригади від 24 липня 2024 року №150-РС з військової служби у відставку відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за підпунктом «б» (за станом здоров'я) з 24 липня 2024 року виключено зі списків особового складу військової частини. Абзацом 12 пункту 8 наказу від 24.07.2024 №212 визначено виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 4% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, згідно Постанови КМУ від 17.09.2014 №460. Відповідно до грошового атестату від 07.08.2024 №4020 позивачу було виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 20 753,28 грн., а тому, позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Відповідно до норм ст.ст. 257, 262 КАС України дана адміністративна справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 (далі - позивач) проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 24.07.2024 за №212 молодшого сержанта призваного по мобілізації ОСОБА_1 , звільненого наказом командира НОМЕР_2 окремої механізованої бригади від 24 липня 2024 року №150-РС з військової служби у відставку відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за підпунктом «б» (за станом здоров'я) з 24 липня 2024 року виключено зі списків особового складу військової частини.
Абзацом 12 пункту 8 наказу від 24.07.2024 №212 визначено виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 4% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №460.
Відповідно до грошового атестату від 07.08.2024 №4020 позивачу було виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 20 753,28 грн.
Водночас, на думку позивача, розмір грошової допомоги при звільненні мав бути визначений у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби.
Вважаючи протиправною бездіяльність військової частини щодо неврахування грошового забезпечення при проведенні розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснюється Законом України від 25 березня 1992 року №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною першою статті 40 Закону №2232-XII визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, систему їх соціального та правового захисту визначає Закон України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII, в редакції чинній на момент звільнення позивача ).
Відповідно до статті 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частиною 1 статті 9 Закону №2011-XII обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до абзаців 1-4 частини 2 статті 15 Закону №2011-XI військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Військовослужбовцям при звільненні з військової служби за службовою невідповідністю, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем чи у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне корупційне правопорушення, пов'язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", одноразова грошова допомога передбачена цим пунктом, не виплачується.
У разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги (абзац 6 частини 2 статті 15 Закону №2011-XI).
Водночас, абзацом 7 частини 2 статті 15 Закону №2011-XI передбачено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їхнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували у мирний час, за винятком тих осіб, які при звільненні з військової служби у мирний час не набули права на отримання такої грошової допомоги.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період (ч. 9 ст. 1 Закону №2232-XII).
При цьому, частина 6 статті 2 Закону №2232-XII визначає такі види військової служби:
- строкова військова служба;
- військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
- військова служба за контрактом осіб рядового складу;
- військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
- військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти;
- військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
- військова служба за призовом осіб офіцерського складу;
- військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Таким чином, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період є окремим видом військової служби, що вказує на особливий порядок правового регулювання вказаного виду служби.
Під час розгляду справи судом встановлено, що в період з 24.02.2022 по 24.07.2024 позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 за призовом під час мобілізації на особливий період.
Таким чином, в контексті спірних правовідносин саме абзац 7 частини 2 статті 15 Закону №2011-XI є спеціальною правовою нормою, що містить особливі умови виплати одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям, які проходили військову службу за призовом по мобілізації, а саме:
- особливий суб'єкт отримання допомоги - військовослужбовець, який був призваний на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією;
- обмежений період виплати одноразової грошової допомоги - виплата здійснюється за період проходження військової служби за призовом у зв'язку з мобілізацією;
- при виплаті такої допомоги не враховується період попередньої військової служби у мирний час.
Відтак, саме положення абзацу 7 частини 2 статті 15 Закону №2011-XI, як положення спеціальної правової норми, підлягають застосуванню до спірних правовідносин щодо наявності у позивача, як у військовослужбовця, який проходив військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, права на одноразову грошову допомогу, а не правові норми абзацу 1 частини 2 статті 15 Закону №2011-XI, на які хибно посилається позивач у своєму позові.
Як вже зазначалось вище, абзац 7 частини 2 статті 15 Закону №2011-XI передбачає, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їхнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували у мирний час, за винятком тих осіб, які при звільненні з військової служби у мирний час не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зазначена допомога виплачується на день демобілізації таких військовослужбовців. Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, визначаються Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог абзацу 7 частини 2 статті 15 Закону №2011-XI Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 17 вересня 2014 року №460, якою затвердив Порядок та умови виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби (далі - Порядок №460).
Правовими нормами пунктів 1 - 4 Порядку №460 визначено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період із дня їх призову на відповідну військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.
Розмір допомоги обчислюється з урахуванням пунктів 1 і 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей».
Допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення.
Враховуючи вищезазначене правове регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що при звільненні з військової служби у військовій частині НОМЕР_1 позивач, як військовослужбовець, що проходив військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією на особливий період, відповідно до абзацу 7 частини 2 статті 15 Закону №2011-XI та Порядку №460 мав право на одноразову грошову допомогу в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення, отриманого ним за кожний повний календарний місяць служби з 24.02.2022 по 24.07.2024. При цьому, період попереднього проходження позивачем військової служби не підлягає врахуванню при виплаті такої допомоги, оскільки це прямо передбачено абзацом 7 частини 2 статті 15 Закону №2011-XI та пунктом 2 Порядку №460.
Наявним у матеріалах справи витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 24.07.2024 за №212, а також грошовим атестатом №4020 від 07.08.2024 підтверджується, що передбачена абзацом 7 частини 2 статті 15 Закону №2011-XI та Порядком №460 одноразова грошова допомога у розмірі 4% місячного грошового забезпечення, що склало 20 753,28 грн. була виплачена позивачу у липні 2024 року при його звільненні з військової служби.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що право позивача на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні відповідачами порушено не було.
В свою чергу, доводи позивача про наявність у нього права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 15 Закону №2011-XI - в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби є безпідставними та ґрунтуються на хибному застосуванні позивачем норм законодавства, адже позивач, не є тим суб'єктом, на якого поширюється дія абзацу 1 частини 2 статті 15 Закону №2011-XI, тому що при звільненні з військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , він, в розумінні Закону №2232-XII, був військовослужбовцем, що проходив військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, а відтак на нього поширюється дія абзацу 7 частини 2 статті 15 Закону №2011-XI.
За вказаних обставин суд приходить до висновку, що відповідно до правил частини 2 статті 15 Закону №2011-XI позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, а тому заявлені позовні вимоги є безпідставним та не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, суд зазначає таке.
Зі змісту позовної заяви та заявлених позовних вимог слідує, що позивач пов'язує наявність у нього права на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати по день фактичної виплати.
Відповідно така позовна вимога у розумінні пункту 23 частини першої статті 4 КАС України є похідною позовною вимогою.
Оскільки судом встановлено, що позивачу виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення здійснено при звільненні, тобто своєчасно, суд дійшов висновку, що у позивача відсутнє право на отримання відповідної компенсації.
Відповідно у задоволенні цієї частини позовних вимог суд також відмовляє.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене та встановлені обставини справи, які перевірені зібраними доказами у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є безпідставними та не підлягають задоволенню.
За відсутності документально-підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл суд не вирішує.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ), про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 287, 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.Г. Попова
08 липня 2025 р.
08.07.25