02.07.2025 року м.Дніпро Справа № 904/4239/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
суддів: Іванова О.Г., Чередка А.Є.
секретар судового засідання Жолудєв А.В.
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"
на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2024 (суддя Мартинюк С.В.)
у справі № 904/4239/24
за заявою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"
до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Сєнтоза ЛТД"
про визнання банкрутом
26.09.2024 Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Сєнтоза ЛТД" на підставі ст. 34 Кодексу України з процедур банкрутства.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2024 у справі №904/4239/24 відмовлено Акціонерному товариству Комерційний Банк "ПриватБанк" у відкритті провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Сєнтоза ЛТД".
Не погодившись з вказаною ухвалою Акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2024 по справі № 904/4239/24 про відмову АТ КБ “ПриватБанк» у відкритті провадження у справі про банкрутство ТОВ “Сєнтоза ЛТД». Відкрити провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Сєнтоза ЛТД" (код ЄДРПОУ 13421602, адреса: 49005, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, узвіз Лоцманський, буд. 12 А).
Визнати грошові вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (Код ЄДРПОУ: 14360570; місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сєнтоза ЛТД" (код ЄДРПОУ 13421602, адреса: 49005, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, узвіз Лоцманський, буд. 12 А) у розмірі 115 006 054,46 грн. (сто п'ятнадцять мільйонів шість тисяч п'ятдесят чотири гривні 46 копійок), в наступній черговості:
- 4 черга: 113 638 654,46 грн. (заборгованість по винагороді за кредитним договором);
- окремо внесені вимоги, які забезпечені заставою майна боржника: 1 367 400,00 грн.
Визнати грошові вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (Код ЄДРПОУ: 14360570; місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сєнтоза ЛТД" (код ЄДРПОУ 13421602, адреса: 49005, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, узвіз Лоцманський, буд. 12 А), як витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді в загальній сумі 102 280,00 грн. (сто дві тисячі двісті вісімдесят гривень 00 копійок) - вимоги першої черги, з яких: 30 280,00 грн. сплаченого судового збору, 72 000,00 грн. авансування винагороди арбітражному керуючому.
Призначити розпорядником майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Сєнтоза ЛТД" (код ЄДРПОУ 13421602, адреса: 49005, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, узвіз Лоцманський, буд. 12 А) арбітражного керуючого Гусак Юрія Миколайовича (свідоцтво право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора № 136 від 04.02.2013).
В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що ухвала суду першої інстанції прийнята за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
- на момент здійснення погашень боржником (29.01.2009, 30.01.2009, 03.02.2009), кредитним договором був передбачений обов'язок боржника сплатити проценти “R», нарахування цих процентів здійснюється по формулі по якій розраховується винагорода;
- проценти за користування кредитом (проценти “R») сплачуються позичальником у дату зазначену в п. 1.2. Кредитного договору або в день дострокового виконання зобов'язань по договору. Пункт 1.2. дає посилання на п. А.3., п. А.3. в свою чергу дає посилання на п. А.2.1. кредитного договору, в якому зазначена дата закінчення кредитування - 29.11.2018 (з урахуванням додаткової угоди від 30.12.2015). Винагорода за користування кредитом в свою чергу нарахована Банком - 30.11.2018, у відповідності з п. 4.6. Кредитного договору;
- 03.02.2009 боржник не здійснив дострокове погашення кредиту, було здійснено поточне погашення боргу, оскільки вид кредиту це відновлювана кредитна лінія, яку Боржник може використовувати або навпаки не використовувати протягом усього часу дії кредитного договору, Пунктом 2.4.1. Кредитного договору передбачено, що Позичальник мав право здійснити дострокове погашення кредиту, процентів за його користування та винагороду за користування кредитом, проте виключно за погодженням з Банком, якого не було, у зв'язку з чим до кредитного договору постійно вносились зміни шляхом укладання додаткових угод;
- із змісту заяви Банку про відкриття провадження, а також наданих доказів, суд першої інстанції міг самостійно встановити статус сторін, предмет зобов'язання та підстави його виникнення, суму зобов'язання та строк його виконання. Вимоги Банку є доказово підтвердженими та на дату підготовчого засідання не погашеними, що є достатніми підставами для відкриття провадження у справі про банкрутство у порядку вимог статті 39 КУзПБ.
Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.
Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.
24.12.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від ТОВ «Сєнтоза ЛТД» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.
30.06.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від АТ КБ “ПриватБанк» надійшли додаткові пояснення у справі, в яких підтримав доводи своєї апеляційної скарги та наполягав на наявності підстав для її задоволення.
В судовому засіданні 02.07.2025 брали участь представник ініціюючого кредитора АТ КБ “ПриватБанк» (апелянта) та представник ТОВ «Сєнтоза ЛТД».
Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.
Представник апелянта підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відкрити провадження у справі про банкрутство.
Представник особи, щодо якої подано заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство, заперечив проти задоволення апеляційної скарги, в тому числі з підстав, викладених у відзиві, наполягав на необхідності залишення ухвали суду першої інстанції без змін.
Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.
Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017р. №2147-VIII викладено Господарський процесуальний кодекс України у новій редакції, яка набрала чинності 15.12.2017р.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII (зі змінами, що набрав чинності 21.10.2019р.) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Частиною 4 Прикінцевих та перехідних положень встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
Ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 9 КУзПБ).
За положеннями ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 26.09.2024 Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Сєнтоза ЛТД" на підставі ст. 34 Кодексу України з процедур банкрутства.
В обґрунтування заяви про відкриття провадження по справі про банкрутство заявник посилається на те, що між АТ «КБ «Приватбанк» та ТОВ «Сєнтоза ЛТД» було укладено Кредитний договір від 03.05.2007 року № 4С1160И (із наступними змінами та доповненнями), відповідного до умов якого (п.2.1.2) АТ «КБ «Приватбанк» як банківська установа зобов'язується надати на користь ТОВ «Сєнтоза ЛТД» як позичальника кредит шляхом перерахування кредитних коштів на умовах поновлювальної кредитної лінії для фінансування поточної господарської діяльності.
Згідно додаткової угоди до Кредитного договору від 02.04.2008 року сторонами було погоджено зміст п.А.2 Кредитного договору, згідно якого кредитний ліміт для фінансування поточної діяльності позичальника було встановлено на рівні 210 000 000,00 грн.
Згідно додаткової угоди до Кредитного договору від 16.05.2008 року сторонами було погоджено зміст п.А.7 Кредитного договору, що за користування кредитом позичальник сплачує на користь позикодавця відсотки, виходячи із відсоткової ставки в розмірі 14% річних.
Згідно додаткової угоди до Кредитного договору від 07.02.2008 року сторонами було погоджено зміст п.А.3 Кредитного договору, згідно якого строк повернення наданого позичальнику кредиту було встановлено датою 02.02.2009 року.
Заявник підтверджує те, що позичальник здійснив останнє погашення по тілу кредитного договору 30.01.2009, погашення відсотків 03.02.2009, проте зазначає, що вид кредиту - це відновлювана кредитна лінія, боржник мав змогу користуватись кредитними коштами протягом всього строку дії кредитного договору, тобто по 29.11.2018 (з урахуванням додаткової угоди укладеної в 2015 році), у зв'язку з чим датою сплати винагороди є 30.11.2018 (наступний день після закінчення строку кредитування).
Боржник протягом лютого 2009 року по 2015 рік уклав ще дев'ять додаткових угод до кредитного договору, якими змінювалась відсоткова ставка, порядок її сплати, строк кредитування, ліміт кредитування тощо.
Заявником вважає, що така поведінка боржника свідчить про зацікавленість в продовженні договірних правовідносинах з Банком за кредитним договором.
Ухвалою господарського суду від 01.10.2024 прийнято заяву АТ КБ "ПриватБанк" про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Сєнтоза ЛТД" до розгляду в підготовчому засіданні на 08.10.2024.
07.10.2024 до суду через систему "Електронний суд" від боржника надійшов відзив на заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Боржник у відзиві на заяву заперечує наявність у нього грошового зобов'язання щодо сплати банківської винагороди перед заявником, оскільки 03.02.2009 року позичальником було повністю погашено кредит та сплачено фіксовану договірну ставку за користування кредитом.
Станом на дату погашення зобов'язання, обов'язки позичальника по оплаті будь-яких сум винагороди були відсутні через виключення сторонами із форми плати за користування кредитом такої винагороди згідно п.4.1 Кредитного договору в редакції додаткової угоди від 03.05.2007 року та обов'язку позичальника сплатити виключно відсотки в розмірі 14% річних згідно додаткової угоди до Кредитного договору від 05.05.2008 року.
Таким чином Боржник вважає зобов'язання сторін за Кредитним договором припиненими з 03.02.2009 року у зв'язку із його належним виконанням в порядку ст.ст. 598, 599 ЦК України, а саме повним поверненням позичальником сум кредитних коштів та сплатою відсотків за користування кредитом.
Окремо, Боржником у поданому 07.10.2024 відзиві заявлено про застосування строків позовної давності.
В обґрунтування заявленої позиції ТОВ "СЄНТОЗА ЛТД" зазначає, що 03.02.2009 Боржником виконано покладені обов'язки (повне поверненням позичальником сум кредитних коштів та сплата відсотків за користування кредитом) та вичерпано договірні відносини заявником.
За результатом розгляду заяви, суд першої інстанції дійшов висновку, що позиція боржника свідчить про спірність вимог заявника, та наявність спору про право щодо них. Такий спір не може бути вирішеним судом у підготовчому засіданні при розгляді заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, оскільки вирішення такого спору потребує застосування судом процесуальних інструментів позовного провадження. А оскільки між Заявником та ТОВ «СЄНТОЗА ЛТД» наявний спір про право, наявні підстави для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство останнього.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Статтею 1 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що неплатоспроможність - це неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом.
Грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань належать також зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загально-обов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов'язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов'язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов'язань боржника, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Кодексом. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство розмір грошових зобов'язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви.
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 34 КУзПБ заява про відкриття провадження у справі про банкрутство подається кредитором або боржником у письмовій формі та повинна містити, зокрема, виклад обставин, що є підставою для звернення до суду, відомості про розмір вимог кредитора до боржника із зазначенням окремо розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті.
Згідно ч. 1 ст. 35 цього Кодексу, у разі відсутності підстав для відмови у прийнятті, залишення без руху або для повернення заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство господарський суд приймає заяву до розгляду, про що не пізніше п'яти днів з дня її надходження постановляє ухвалу.
Порядок відкриття провадження у справі про банкрутство регламентований ст. 39 КУзПБ.
Положеннями частини 3 даної статті встановлено, якщо провадження у справі відкривається за заявою кредитора, господарський суд перевіряє можливість боржника виконати майнові зобов'язання, строк яких настав. Боржник може надати підтвердження спроможності виконати свої зобов'язання та погасити заборгованість.
Відповідно до частин першої - п'ятої статті 39 КУзПБ перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з'ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні, яке проводиться в порядку, передбаченому цим Кодексом. Неявка у підготовче засідання сторін та представника державного органу з питань банкрутства, а також відсутність відзиву боржника не перешкоджають проведенню засідання. У підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, заслуховує пояснення сторін, оцінює обґрунтованість заперечень боржника, вирішує інші питання, пов'язані з розглядом справи. Якщо провадження у справі відкривається за заявою кредитора, господарський суд перевіряє можливість боржника виконати майнові зобов'язання, строк яких настав. Боржник може надати підтвердження спроможності виконати свої зобов'язання та погасити заборгованість. У разі якщо до господарського суду до дня підготовчого засідання надійшло кілька заяв і одна з них прийнята судом до розгляду, інші ухвалою господарського суду приєднуються до матеріалів справи і розглядаються одночасно. У разі визнання вимог заявника необґрунтованими господарський суд оцінює обґрунтованість вимог інших заяв кредиторів, приєднаних до матеріалів справи, і вирішує питання про відкриття провадження у справі у порядку, передбаченому цією статтею. За результатами розгляду заяви про відкриття провадження у справі та відзиву боржника господарський суд постановляє ухвалу про: відкриття провадження у справі; відмову у відкритті провадження у справі.
Системний аналіз ст. ст. 1, 8, 34, 39 КУзПБ свідчить, що правовими підставами для відкриття провадження у справі про банкрутство є: наявність грошового зобов'язання боржника перед кредитором, строк виконання якого сплив на дату звернення кредитора до суду; відсутність між кредитором та боржником спору про право стосовно заявлених вимог; до підготовчого засідання суду вимоги кредитора (кредиторів) боржником у повному обсязі не задоволені.
Отже, завданням підготовчого засідання господарського суду у розгляді заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство є перевірка обґрунтованості вимог заявника (заявників) на предмет відповідності таких вимог поняттю "грошового зобов'язання" боржника перед ініціюючим кредитором; встановлення наявності спору про право; встановлення обставин задоволення таких вимог до проведення підготовчого засідання у справі.
За приписами ч. 1-3 ст. 39 Кодексу України з процедур банкрутства перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з'ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні, яке проводиться в порядку, передбаченому цим Кодексом. У підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, заслуховує пояснення сторін, оцінює обґрунтованість заперечень боржника, вирішує інші питання, пов'язані з розглядом справи. Якщо провадження у справі відкривається за заявою кредитора, господарський суд перевіряє можливість боржника виконати майнові зобов'язання, строк яких настав. Боржник може надати підтвердження спроможності виконати свої зобов'язання та погасити заборгованість.
Згідно правового висновку Верховного Суду, наведеного в постанові від 18.02.2021 у справі № 904/3251/20, кредитор, звертаючись до господарського суду з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, має підтвердити наявність боргу (у т.ч. неустойки) належними доказами, виходячи з правової природи правовідносин між боржником та кредитором. Доказами на підтвердження наявності боргу можуть бути, зокрема, судові рішення, господарській правочини, первинні бухгалтерські документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення. Такими доказами можуть бути, зокрема, банківські виписки, платіжні доручення, видаткові накладні, довідки, листи, протоколи та будь-які інші докази, що доводять факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань. Все це подається кредитором з метою виключення у майбутньому розумних сумнівів інших кредиторів боржника в обґрунтованості відкриття провадження у справі про банкрутство.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 922/1174/20.
Грошові вимоги у справі про банкрутство можуть підтверджуватися або первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (правові висновки, зроблені в постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі № 915/535/17, від 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 10.02.2020 у справі № 909/146/19, від 27.02.2020 у справі № 918/99/19, від 13.10.2021 у справі № 904/2104/19).
Аналіз приписів статей 34, 39 КУзПБ дає можливість дійти висновку, що при поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство не встановлюється обов'язку для кредитора - заявника (ініціюючого кредитора) додавати до такої заяви докази вжиття заходів щодо стягнення з боржника суми боргу. У разі неналежного виконання грошового зобов'язання кредитор має можливість, крім звернення до суду з позовом до боржника, застосувати щодо такого боржника встановлені КУзПБ процедури для задоволення своїх кредиторських вимог у тому випадку, коли відсутній спір про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження (правова позиція, наведена в постанові Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 905/2030/19).
Колегія суддів також зауважує, що вимоги ст. 34 КУзПБ, які ставляться до змісту заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, не вимагають надання ініціюючим кредитором доказів неможливості виконання боржником своїх майнових зобов'язань, строк яких настав.
Якщо справа порушується за заявою кредитора, господарський суд перевіряє відповідність його вимог до боржника розміру, встановленому законом, обґрунтованість цих вимог, їх безспірність, реальну, а не формальну неспроможність їх виконати протягом трьох місяців після відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено Законом, вжиття заходів щодо примусового стягнення за цими вимогами в порядку виконавчого провадження.
Завдання підготовчого засідання господарського суду у справі про банкрутство полягає у перевірці обґрунтованості заяви кредитора або боржника щодо наявності ознак неплатоспроможності, а заяви боржника - також і загрози його неплатоспроможності. Крім того, господарський суд перевіряє правовий статус боржника та відсутність перешкод для порушення провадження у справі про банкрутство.
Підсумовуючи, колегія суддів зазначає, що завданням підготовчого засідання господарського суду в розгляді заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство є:
- перевірка обґрунтованості вимог заявника (заявників) на предмет відповідності таких вимог поняттю грошового зобов'язання боржника перед ініціюючим кредитором;
- встановлення наявності або відсутності спору про право;
- встановлення обставин задоволення таких вимог до проведення підготовчого засідання у справі (п. 68 постанови Верховного Суду від 13.08.2020 у справі № 910/4658/20, п. 48 постанови Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 910/16413/19).
Предметом підготовчого засідання є з'ясування наявності підстав, які надають кредитору чи боржнику можливість ініціювати порушення провадження у справі про банкрутство, тобто ознак загрози неплатоспроможності та виникнення обставин неплатоспроможності боржника (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 910/11946/18).
При цьому відповідно до ч. 6 ст. 39 КУзПБ господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження.
Відсутність спору про право в межах процедури банкрутства полягає у відсутності неоднозначності у вирішенні питань щодо сторін зобов'язання, суті (предмета) зобов'язання, підстави виникнення зобов'язання, суми зобов'язання та структури заборгованості, а також строку виконання зобов'язання тощо.
Методом встановлення таких фактів є дослідження господарським судом відзиву боржника, заслуховування пояснень представника боржника або дослідження Єдиного реєстру судових рішень, відомості з якого відкритими та загальнодоступними, щодо перебування на розгляді іншого суду позову боржника до ініціюючого кредитора із зазначених питань.
Установлення відсутності спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора є обов'язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника (правові висновки Верховного Суду в постанові від 13.08.2020 у справі № 910/4658/20).
Слід враховувати, що процедура банкрутства щодо боржника переслідує публічний та приватний інтерес. Захист публічного інтересу, зокрема, знаходить свій вияв у недопущенні фіктивного банкрутства, а також недопущення доведення боржника до банкрутства.
Захист приватного інтересу, в свою чергу, полягає в максимальному задоволенні вимог кредиторів, відновленні платоспроможності боржника або його ліквідації та продажу його майна у ліквідаційній процедурі з метою погашення вимог кредиторів.
Однією з основних функцій господарського суду під час провадження у справі про банкрутство є дотримання балансу захисту публічного та приватного інтересів.
Таким чином, стадія відкриття провадження у справі про банкрутство має своїми наслідками не лише заходи процесуального характеру, а й майнового. При цьому за колом осіб, внаслідок введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, ухвала про відкриття провадження у справі про банкрутство поширюється на майнові відносини між боржником та невизначеним на момент винесення ухвали підготовчого засідання колом осіб - конкурсних кредиторів.
За таких обставин, обов'язком ініціюючого кредитора є надання суду достатніх належних доказів існування непогашеного грошового зобов'язання боржника перед кредитором з метою виключення у майбутньому розумних сумнівів інших кредиторів боржника в обґрунтованості відкриття провадження у справі про банкрутство.
Варто також зазначити, що виходячи з положень Кодексу України з процедур банкрутства обов'язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредитора до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений саме на господарський суд, при цьому заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги.
Під час розгляду заявлених грошових вимог, суд користується правами та повноваженнями наданими йому процесуальним законом та самостійно розглядає заявлені грошові вимоги, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду приймає процесуальне рішення про відкриття провадження у справі про банкрутство, відповідно визнавши частково чи повністю грошові вимоги кредитора або відмовляє у відкритті провадження у справі про банкрутство, встановивши, до прикладу, що вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження.
Як вбачається із змісту заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, Банк просив суд визнати його вимоги до боржника у сумі 115 006 054,46 грн., як заборгованість ТОВ “Сєнтоза ЛТД» зі сплати Банку винагороди за користування кредитом згідно умов Кредитного договору № 4С1160И від 03.05.2007.
Зокрема умовами Кредитного договору № 4С1160И встановлено:
А.10. Позичальник сплачує Банку винагороду за користування кредитом за відповідною формулою.
Згідно п. 2.2.5. Позичальник зобов'язаний сплатити Банку винагороду відповідно до п. 4.5., 4.7., 4.15. даного договору.
П. 4.1. Плата за користування кредитними коштами по даному договору складається з фіксованої процентної ставки згідно п. 4.2., 4.3. та винагороди за користування кредитом, відповідно п. 4.5.
П. 4.5. Позичальник сплачує Банку винагороду за користування кредитом згідно п. А.10.
П. 4.6. сума винагороди за користування кредитом сплачується в строк, передбачений п. 1.2. даного договору або в день дострокового повного виконання зобов'язань по договору. При несплаті винагороди за користування кредитом у вказану дату, винагорода вважається простроченою.
П. 4.13 нарахування винагороди за користування кредитом виконується в строк зазначений в п. 1.2. даного договору.
03.07.2007 між сторонами було укладено додаткову угоду до кредитного договору № 4С1160И, якою виключено п. А.10. (яким встановлено нарахування винагороди), внесено зміни до п. 4.1. та зазначено, що “Плата за користування кредитними коштами по даному договору складається з фіксованої процентної ставки згідно п. 4.2., 4.3.».
В дату укладання кредитного договору (03.05.2007) сторонами було також укладено дві додаткові угоди до договору:
- однією з яких виключено п. А.10., який передбачав винагороду за користування кредитом;
- іншою встановлено викладено п.А.6. в новій редакції, зокрема встановлено обов'язок позичальника за користування кредитом сплачувати проценти, які визначаються наступним чином: Q=П+Р (Q - проценти, які сплачує позичальник за користування кредитом;
П - фіксована ставка процентів у розмірі 12% річних; Р - ставка процентів, що визначається по формулі на дату розрахунку, в процентах річних).
Додатковими угодами від 21.05.2007 та 29.11.2007 вносились зміни до ліміту кредитування.
Додатковою угодою від 25.12.2007 до Кредитного договору № 4С1160И внесені наступні зміни:
П.1. Викласти п. А.6. розд. “А» “Суттєві умови кредитування» в іншій редакції: “За користування кредитом Позичальник сплачує проценти:
а) з 03.05.2007 по 24.12.2007 в розмірі, який визначається наступним чином: Q=П+Р (Q - проценти, які сплачує позичальник за користування кредитом; П - фіксована ставка процентів у розмірі 12% річних; Р - ставка процентів, що визначається по формулі на дату розрахунку, в процентах річних).
в) з 25.12.2007 за користування кредитом Позичальник сплачує проценти в розмірі 12% річних».
П.3. Сторони вирішили доповнити даний договір п. А.10. розд. “А» “Суттєві умови кредитування» наступним змістом “Позичальник сплачує Банку винагороду за користування кредитом в розмірі, який визначається наступним чином…».
П.4. змінити п. 2.2.5. розд. 2 “Права та обов'язки сторін» даного договору та викласти його в наступній редакції: “п. 2.2.5. Сплатити Банку винагороду згідно з п.п. 4.5., 4.7., 4.15. даного договору».
П.5. змінити п. 4.1. розд. “Порядок розрахунків» даного договору та викласти його в наступній редакції: “4.1. Плата за користування кредитними коштами по даному договору складається з фіксованої процентної ставки, відповідно до п.п. 4.2., 4.3. та винагороди за користування кредитом, згідно п. 4.5.».
П.7. Сторони вирішили доповнити даний договір п. 4.5. розд. 4 “Порядок розрахунків» наступним змістом: “п. 4.5. Позичальник сплачує Банку винагороду за користування кредитом згідно п. А.10.». Тобто в умови кредитного договору знову внесено обов'язок позичальника сплатити Банку винагороду за користування кредитом.
Додатковою угодою від 07.02.2008 змінено строк повернення кредиту та зазначено, що строк повернення кредиту 02.02.2009.
Додатковою угодою від 14.03.2008 внесено зміни до ліміту кредитування.
Додатковою угодою від 28.03.2008 змінено строки сплати процентів за користування кредитом.
Додатковою угодою від 04.04.2008 внесено зміни до ліміту кредитування.
Додатковою угодою від 05.05.2008 змінено процентну ставку за користування кредитом (було 12%, стало 14%) та суму процентів у разі порушення позичальником зобов'язань за кредитним договором.
Додатковою угодою від 16.05.2008 внесено наступні зміни до кредитного договору:
1. Змінити п. А.6. розділу А “Суттєві умови кредитування» та викласти в наступній редакції:
п. А.6. За користування кредитом Позичальник сплачує проценти, які розраховуються наступним чином:
Q (відсотки за користування кредитом) = P+R.
Сума процентів “Р» підлягає сплаті в строки відповідно п. А.8. та визначається відповідно до формули;
Сума процентів “R» підлягає сплаті в строки відповідно до п. А.8. та визначається згідно з формулою.
2. Змінити п. А.7. розділу А “Суттєви умови кредитування» та викласти їх в наступній редакції:
А.7. Процентна ставка: А.7.1.
За користування кредитом Позичальник сплачує Банку проценти (п. А.6.) виходячи з процентної ставки 14 % річних.
3. Змінити п. А.8. розділу А “Суттєві умови кредитування» та викласти їх в наступній редакції:
А.8. Датою сплати процентів “Р» є 25 число кожного поточного місяця, починаючи з дати підписання договору, а також дати зазначеної в п. 1.2.
Датою сплати процентів “R» вважається дата зазначена в п. 1.2. або в день дострокового виконання зобов'язань по договору.
29.01.2009 та 30.01.2009 боржник в повному обсязі сплатив кошти по тілу кредиту.
Додатковою угодою від 02.02.2009 змінено строк повернення кредиту та зазначено, що строк повернення кредиту 03.02.2010.
03.02.2009 боржник в повному обсязі сплатив проценти за користування кредитом. Додатковою угодою від 03.02.2010 змінено строк повернення кредиту та зазначено, що строки повернення кредиту та ліміт кредитування, строк повернення коштів - 03.02.2011.
Додатковою угодою від 21.06.2010 змінено строки сплати процентів.
Додатковою угодою від 02.08.2010 змінено процентну ставку за користування кредитом (було 14%, стало 12%) та суму процентів у разі порушення позичальником зобов'язань за кредитним договором.
Додатковою угодою від 02.02.2011 змінено строк повернення кредиту та зазначено, що строки повернення кредиту та ліміт кредитування, строк повернення коштів - 02.02.2012.
Додатковою угодою від 02.02.2012 змінено строк повернення кредиту та зазначено, що строки повернення кредиту та ліміт кредитування, строк повернення коштів - 02.02.2014.
Додатковою угодою від 15.10.2012 викладено кредитний договір в новій редакцій, зокрема зазначено:
А.10. Позичальник сплачує Банку винагороду за користування кредитом за відповідною формулою.
П. 4.1. Плата за користування кредитними коштами по даному договору складається з процентів по фіксованій ставці згідно п. 4.2., 4.3. та винагороди за користування кредитом, відповідно п. 4.5.
П. 4.5. Позичальник сплачує Банку винагороду за користування кредитом згідно п. А.10.
П. 4.6. сума винагороди за користування кредитом (п. 4.5.) сплачується в дату, встановлену п. 1.2. даного договору або в день дострокового повернення кредиту (п. 2.4.1.).
При несплаті винагороди за користування кредитом у вказану дату, винагорода вважається простроченою.
Додатковою угодою від 20.08.2014 П. А.10. змінено, викладено формулу нарахування винагороди в новій редакції.
Додатковою угодою від 30.12.2015 змінено строк повернення кредиту, строк повернення коштів становить - 29.11.2018.
Проаналізувавши зміст наведених додаткових угод, колегія суддів погоджується з аргументами банку, що на момент здійснення погашень боржником (29.01.2009, 30.01.2009, 03.02.2009), сторонами було погоджено сплату процентів “R», нарахування яких здійснюється за формулою по якій розраховується винагорода.
Водночас, як обумовлено сторонами, пунктом А.10 умов договору (вказаний пункт викладений як в кредитному договорі так і в додаткових угодах в однаковій редакції) передбачено, що Позичальник сплачує Банку винагороду за користування кредитом у розмірі, який розраховується згідно наведеної формули.
Пунктом 4.6. договору встановлено, що сума винагороди за користування кредитом (п. 4.5.) сплачується в дату, встановлену п. 1.2. даного договору (дата встановлення нульового поточного ліміту 29.11.2018) або в день дострокового повернення кредиту (п. 2.4.1.).
Пунктом 4.13 договору передбачено, що розрахунок та нарахування винагороди за користування кредитом проводиться в дату встановлення нульового поточного ліміту (підп. А.2.1) або в термін дострокового повернення кредиту (п. 2.4.1).
Вказана альтернатива пов'язана з правомірністю поведінки боржника, який може як здійснити дострокове погашення кредиту, так і станом на дату закінчення кредитування - 29.11.2018 (з урахуванням додаткової угоди від 30.12.2015) мати відповідну заборгованість, що зумовлює різний момент розрахунку, нарахування та сплати процентів “R».
За матеріалами даної справи, станом на січень 2009 року (28.01.2009 року) загальний залишок непогашеної заборгованості за Кредитним договором становив 85 315 000,00 грн.
29.01.2009 року згідно платіжних доручень № 49, № 51 ТОВ «Сєнтоза ЛТД» здійснило часткове погашення вищевказаної заборгованості за кредитом на суму 59 180 000,00 грн. (59 100 000,00 грн. та 80 000,00 грн.), внаслідок чого станом на цю дату залишок заборгованості становив 26 135 000,00 грн.
30.01.2009 року згідно платіжних доручень № 52, № 54 ТОВ «Сєнтоза ЛТД» здійснило повне погашення вищевказаної заборгованості за кредитом на суму 26 135 000,00 грн. (25 700 000,00 грн. та 435 000,00 грн.).
03.02.2009 року згідно платіжного доручення № 55 ТОВ «Сєнтоза ЛТД» здійснило повне погашення відсотків за користування кредитом на суму 109 697,78 грн.
Вказані суми та дати розрахунків позичальника із банком повністю відповідають розрахункам заявника по справі, викладені в Розрахунку заборгованості за договором № 4С1160И (колонки залишок поточної заборгованості/залишок простроченої заборгованості/сплата відсотків), що в свою чергу доводить факт таких платежів з боку позичальника, їх цільове призначення та зарахування таких платежів банком в якості виконаного за зобов'язанням.
Втім, АТ «КБ «Приватбанк», визнаючи дані обставини, не погоджується з повним виконанням боржником своїх зобов'язань, а саме в частині, що стосується плати за винагороду за користування кредитом, яка нарахована Банком 30.11.2018 у відповідності з п. 4.6. Кредитного договору.
Колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що Верховний Суд у постанові від 20.05.2021 у справі № 904/5748/18 дійшов висновку, що винагорода банку за надані послуги має компенсаційний характер і її призначення полягає у тому, щоб покрити витрати банку, понесені ним у зв'язку з наданням кредиту.
Це є безперечно дохід банку від проведення своєї банківської діяльності і поняття винагороди банку відсутнє у договірному законодавстві, внаслідок чого правова природа такої винагороди залежить від індивідуальної правової регламентації кожного банку (аналогічного висновку дотримувався Верховний Суд Касаційного господарського суду в постанові від 25.05.2022 у справі № 904/5314/20).
У даному випадку, судом враховується, що за змістом поданої ініціюючим кредитором заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, Банк визначає винагороду, передбачену пунктом А.10 кредитного договору, як інструмент, за допомогою якого коригується фінансовий результат Банку від операції з надання коштів в кредит з метою недоведення даних операцій до збиткових операцій (див абз. 2 а.с. 4 т. 1).
Тобто індивідуальна правова регламентація АТ «КБ «Приватбанк» винагороди, що передбачена пунктом А.10 кредитного договору, саме як фінансового інструменту компенсаційного характеру, що захищає майновий інтерес банку від збитковості операцій з кредитування саме через операції щодо надання коштів в кредит.
Заявник підтверджує те, що позичальник здійснив останнє погашення по тілу кредитного договору 30.01.2009, погашення відсотків 03.02.2009.
Після вказаних дат кошти в кредит ТОВ «Сєнтоза ЛТД» за Кредитним договором від 03.05.2007 року № 4С1160И не надавалися.
Відтак, боржник обґрунтовано посилається на те, що датою коли позикодавець міг дізнатися і очевидно знав про можливе порушення своїх прав є 04.02.2009 року - наступний день після дня, коли позичальником було повністю погашено кредит та відсотки без сплати будь-якої суми винагороди.
Натомість згідно наданого банком Розрахунку заборгованості за Кредитним договором ним було прийнято виконане за договором та продовжено облік часу за користування кредитом (з 04.02.2009 року по 19.08.2024 року) без зазначення будь-яких сум (нульові нарахування), в той час як позикодавець точно знав про правову природу відносин (кредит), цільове призначення платежів (тіло кредиту, відсотки, винагорода) та часові проміжки, обліковуючи всі ці показники (борг тіла кредиту, відсотків, винагороди, кількості днів та календарі дати).
У зв'язку з чим, ТОВ «Сєнтоза ЛТД», посилаючись на умови п.5.7 Кредитного договору щодо визначеного сторонами строку позовної давності (5 років), який був чинним на момент дострокового погашення позичальником кредиту та сплати відсотків, вважає, що строк позовної давності позикодавця щодо захисту прав відносно винагороди як додаткової вимоги після погашення позичальником шляхом належного повного виконання основної вимоги (повернення кредиту та сплата відсотків) сплив 05.02.2014 року.
Проте, як вбачається з наданого кредитором розрахунку заборгованості за Кредитним договором ним, ним вказується дата виникнення зобов'язань по спірній винагороді 30.11.2018 року, тобто після спливу 9 років 9 місяців 27 днів після виконання зобов'язань (03.02.2009 року), а із захистом своїх прав як кредитора, останній по вищевказаним зобов'язанням звернувся 25.09.2024 року (вихідна дата заяви), тобто після спливу 15 років 7 місяців 22 днів з дати виконання позичальником своїх обов'язків щодо повернення кредиту.
При цьому суд відхиляє посилання апелянта на те, що 03.02.2009 боржник не здійснив дострокове погашення кредиту, а було здійснено поточне погашення боргу, оскільки нормативного обґрунтування таким термінам в законодавчому полі та їх розмежування банком не приведено, тобто такі є проявом надмірного формалізму та казуїстики зі сторони скаржника, й жодного боргу по тілу кредиту у позичальника в подальшому не виникало через відсутність операцій з кредитування за договором.
Слід зазначити, що спір про право - це формально визнана суперечність між суб'єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб'єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права, який є суттю суперечності, конфлікту, протиборства сторін.
Поняття "спір про право" має розглядатися з його наповненням сутнісним, а не виключно формальним змістом.
Тому, вирішуючи питання, чи свідчить вимога кредитора (кредиторів) про наявність спору про право, слід враховувати, що спір про право виникає з матеріальних правовідносин і характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб'єктами правовідносин з приводу їх прав та обов'язків і неможливістю їх здійснення/забезпечення належного виконання за зверненням до суду. Спір про право може проявлятися також у випадку, коли на шляху здійснення особою права виникають перешкоди, які можуть бути усунуті за участю суду.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 911/299/21.
У постанові від 28.07.2022 у справі № 902/560/20 Верховний Суд зауважив, що поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Здійснюючи розгляд спорів про право, суд встановлює наявність чи відсутність певних обставин (юридичних фактів). За відсутності цих елементів не може бути спору про право.
Юридичні факти - це певні життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.
Таким чином, спір про право пов'язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також не доведенням суб'єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права.
Встановлення відсутності спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора є обов'язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 13.08.2020 у справі № 910/4658/20, від 19.08.2020 у справі № 910/2522/20, від 03.09.2020 у справі №910/4658/20, від 16.09.2020 у справі № 911/593/20, 31.05.2022 у справі № 917/1234/21.
Правова категорія "спір про право", яку з'ясовує суд у підготовчому засіданні перед відкриттям провадження у справі про банкрутство, може бути виражена як у процесуальній формі, про що свідчать судові акти, так і у матеріально-правовій формі, що підтверджується юридичними фактами, які дають змогу зробити обґрунтований висновок про наявність суперечностей (розбіжностей) у структурі вимог кредитора, а отже, про відсутність можливості на цій стадії судового провадження встановити дійсний стан суб'єктивного права кредитора та кореспондуючого йому суб'єктивного обов'язку боржника.
Зокрема, заперечення боржника щодо вимог заявника у вигляді позову (предметом якого є оспорення боржником обставин, на яких ґрунтуються вимоги кредитора), поданого до суду до подання заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство беззаперечно свідчать про наявність спору про право у розумінні положень частини шостої статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства.
У суду під час проведення підготовчого засідання відсутня можливість вирішення такого спору про право, що в свою чергу пов'язано з особливостями позовного провадження, як то пред'явлення позову, можливості подання зустрічного позову, складу учасників справи у позовному провадженні, прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, а також диспозитивністю господарського судочинства тощо.
Відповідний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 06.04.2023 у справі № 902/650/20, від 15.06.2021 у справі № 904/3074/20.
Також, Верховний Суд у постанові від 17.06.2025 у справі № 922/3865/24 зауважив, що наявність спору про право, згідно наведених вище правових висновків Верховного Суду, може бути виражена у двох формах:
- процесуальній (наявності позову, який поданий до ініціювання кредитором справи про банкрутство та предметом якого є оспорення боржником обставин, на яких ґрунтуються вимоги цього кредитора);
- матеріально - правовій (відсутність можливості встановити дійсний стан суб'єктивного права кредитора та кореспондуючого йому суб'єктивного обов'язку боржника).
Згідно частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Оскільки посилаючись на фактичні обставини, підтверджені відповідними доказами та визнані ініціюючим кредитором, Боржник вважав припиненим основне зобов'язання за Кредитним договором з 03.02.2009 року, у зв'язку із його належним виконанням в порядку ст.ст. 598, 599 ЦК України, а саме повним поверненням позичальником сум кредитних коштів та сплатою відсотків за користування кредитом, то судом першої інстанції було обґрунтовано зауважено про спірність вимог заявника, та наявність спору про право щодо них.
Такий спір не може бути вирішеним судом у підготовчому засіданні при розгляді заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, оскільки вирішення такого спору потребує застосування судом процесуальних інструментів позовного провадження.
За наявності відзиву боржника, поданого в порядку статті 36 КУзПБ на заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство із запереченнями щодо кредиторських вимог ініціюючого кредитора, які не були предметом судового розгляду та щодо яких відсутнє судове рішення, з доданням доказів необґрунтованості вимог такого заявника (за наявності), господарський суд, на розгляді якого перебуває заява про відкриття провадження у справі про банкрутство, не розглядає спір по суті (спір щодо кредиторських вимог, які стали підставою для подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство), а на підставі положень частини шостої статті 39 КУзПБ відмовляє у відкритті провадження у справі, оскільки вимоги кредитора не є безспірними та свідчать про наявність спору про право.
Вищевказані висновки наведені в постанові Верховного Суду від 13.12.2022 у справі №910/862/22.
Враховуючи мотивовану позицію ТОВ "Сєнтоза ЛТД", колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що встановлені обставини свідчать про наявність спору про право між сторонами, що має матеріально - правову форму вираження через відсутність можливості встановити дійсний стан суб'єктивного права кредитора та кореспондуючого йому суб'єктивного обов'язку боржника, його існування станом на день звернення із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство до суду, чим спростовуються відповідні доводи апеляційної скарги.
Суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, та нормами законодавства, які підлягають застосуванню.
Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено.
З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника не спростовують мотивів та висновків господарського суду, викладених в ухвалі Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2024, а тому відсутні підстави для її зміни чи скасування.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на її заявника.
Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2024 у справі № 904/4239/24 залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2024 у справі №904/4239/24 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 08.07.2025
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя О.Г. Іванов
Суддя А.Є. Чередко