02 липня 2025 року
м. Київ
справа № 740/8102/23
провадження № 61-10446св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - перший заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Ніжинської міської ради Чернігівської області,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12 квітня 2024 року у складі судді Карпуся І. М. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 26 червня 2024 року в складі колегії суддів: Шитченко Н. В., Висоцької Н. В., Онищенко О. І.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У грудні 2023 року перший заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Ніжинської міської ради Чернігівської області (далі - Ніжинської міськради) звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та застосування наслідків недійсності.
Позов мотивований тим, що слідчим управлінням ГУНП в Чернігівській області розслідувалося кримінальне провадження за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частинами четвертою, п'ятою статті 191, частиною другою статті 366 КК України. У ході досудового розслідування 28 квітня 2023 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень. Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 02 травня 2023 року накладено арешт на рухоме і нерухоме майно ОСОБА_1 , зокрема на транспортний засіб TOYOTA CAMRY. Проте 03 травня 2023 року ОСОБА_1 продав належний йому автомобіль своєму 19-річному сину ОСОБА_2 . Прокурор вважав спірний договір фіктивним і таким, що порушує законні права Ніжинської міської ради, оскільки він не направлений на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором купівлі-продажу, а на фіктивний перехід права власності на транспортний засіб з метою приховання цього майна від наступного звернення стягнення у рахунок виконання вироку суду про конфіскацію майна.
ОСОБА_1 , який відчужив майно на користь свого сина після оголошення йому підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, усвідомлюючи можливі наслідки у вигляді конфіскації майна і відшкодування шкоди, завданої злочином, діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами щодо Ніжинської міської ради, уникаючи матеріальної відповідальності, оскільки відповідач підозрюється у спричиненні збитків місцевому бюджету на загальну суму 937 959,28 грн. Інше майно, за рахунок якого можна було б відшкодувати завдані злочином збитки, у ОСОБА_1 відсутнє.
Незважаючи на очевидність порушення інтересів держави та спрямованість оспорюваного правочину на уникнення виконання ухвали про арешт майна, Ніжинська міська рада, будучи належним чином обізнаною про наявність спірних правовідносин, маючи достатньо розумного часу для вжиття заходів, спрямованих на визнання договору купівлі-продажу недійсним, відповідних дій не здійснила, що зумовило необхідність звернення прокурора з цим позовом.
Прокурор просив:
визнати недійсним договір купівлі-продажу від 03 травня 2023 року транспортного засобу TOYOTA CAMRY, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та застосувати наслідки недійсності правочину.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12 квітня 2024 року, яке залишене без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 26 червня 2024 року, позов першого заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Ніжинської міської ради Чернігівської області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності, задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу № 7443/2023/3797279 від 03 травня 2023 року транспортного засобу марки TOYOTA, модель CAMRY, 2008 року виготовлення, колір сірий, унікальний VIN-код: НОМЕР_2 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Скасовано реєстрацію транспортного засобу марки TOYOTA, модель CAMRY, 2008 року виготовлення, колір сірий, унікальний VIN-код: НОМЕР_2 , за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , проведену 03 травня 2023 року в Територіальному сервісному центрі МВС № 7443 РСЦ ГСЦ МВС у Чернігівській області.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь Чернігівської обласної прокуратури 2 013 грн в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь Чернігівської обласної прокуратури 2 013 грн в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Заходи забезпечення позову, вжиті згідно ухвали Ніжинського міськрайонного суду від 13 грудня 2023 року, у вигляді накладення арешту на транспортний засіб «ТОYОТА CAMRY», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова: НОМЕР_4 , згідно з частинами сьомою, восьмою статті 158 ЦПК України продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.
Судові рішення мотивовані тим, що:
прокурор у відповідності до приписів статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частин третій, четвертій статті 56 ЦПК України обґрунтовано звернувся до суду з позовною заявою в інтересах держави. До позовної заяви доданий лист Чернігівської обласної прокуратури від 30 жовтня 2023 року № 15/3/2-1762-23, яким детально інформовано Ніжинську міську раду про обставини, якими обґрунтовано позовні вимоги, та запитано, чи заплановані міською радою заходи, направленні на визнання договору недійсним. З позовною заявою до суду Ніжинська міська рада не звернулася. У судове засідання надіслано заяву про те, що до Ніжинської міської ради не надходило рішень суду про стягнення з ОСОБА_1 на їх користь, і заборгованість ОСОБА_1 перед Ніжинською міськрадою станом на 09 квітня 2024 року відсутня, з чого слідує, що Ніжинською міськрадою позовні вимоги не підтримуються. Тому суд першої інстанції вважав, що відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті;
ОСОБА_1 28 квітня 2023 року повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п'ятою статті 191, частиною другою статті 366 КК України. За змістом повідомленої йому підозри розмір збитків становив 937 959,28 грн. ОСОБА_1 усвідомлював можливість настання для нього негативних наслідків майнового характеру у кримінальному провадженні. Після цього у короткий проміжок часу, 03 травня 2024 року ОСОБА_1 уклав з сином договір купівлі-продажу, за умовами якого передав йому у власність автомобіль TOYOTA CAMRY, 2008 року виготовлення, за ціною 100 000 грн. Суди урахували: час укладання договору - майже відразу після повідомлення продавцю про підозру у вчиненні злочину зі значними збитками, що законодавчо дозволяє застосувати правові процедури арешту майна, звернення на нього стягнення у рахунок відшкодування шкоди у разі доведення вини; особу контрагента - близький родич, син продавця, який на час правочину лише рік як досягнув повноліття; ціну договору - 100 000 грн для автомобіля TOYOTA CAMRY, 2008 року виготовлення. У сукупності дані обставини підтверджують фіктивність оспорюваного договору, та є переконливими, викладені у позовній заяві, доводи, що дії ОСОБА_1 щодо відчуження автомобіля не можна вважати добросовісними;
оскільки позовні вимоги про визнання недійсним спірного договору є обґрунтованими, суди вважали за необхідне скасувати державну реєстрацію транспортного засобу за ОСОБА_2 , проведену 03 травня 2023 року.
Щодо доводів про отримання прокурором доданих до позовної заяви доказів з порушенням вимог кримінального процесуального законодавства в частині порядку розголошення відомостей досудового розслідування, суд першої інстанції вказав, що надання дозволу на використання матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні №12022270000000417 під час реалізації представницьких повноважень прокурором підтверджується постановою про надання дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування від 29 червня 2023 року та листом прокурора відділу Чернігівської обласної прокуратури Коваля В. від 10 квітня 2024 року № 09/1/1-951вн-24, з яких слідує, що уповноваженою особою, а саме прокурором, який здійснював процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, відповідний дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування було надано. Наведений процесуальний документ є чинним. Суди погодились з доводами про те, що наразі відсутнє відповідне судове рішення, яке набрало законної сили і засвідчувало б те, що в ході досудового розслідування слідчим або прокурором в порушення статті 222 КПК України розголошено відомості досудового розслідування. Отже, додані прокурором до позову копії документів є належними та допустимими доказами у справі. Колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції про те, що у межах цієї справи суд не оцінює відповідність реєстру матеріалів досудового розслідування вимогам КПК України, у тому числі, повноти відображених у ньому прийнятих процесуальних рішень і виконаних процесуальних дій, а тому за обставин, коли суб'єктом, уповноваженим на прийняття рішення про розголошення відомостей досудового розслідування, надання такого дозволу підтверджується, суд не має підстав сумніватися в допустимості доказів, отриманих з кримінального провадження.
Доводи представника відповідачів про безпідставність позовних вимог з причин не залучення Ніжинської міськради потерпілим у кримінальному провадженні № 12022270000000417, суд першої інстанції відхилив, оскільки у спірних цивільних правовідносинах зачіпаються законні інтереси Ніжинської територіальної громади, представницьким органом якої є Ніжинська міська рада.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про задоволення позову та їх обґрунтуванням та вказав, що:
встановлені обставини свідчать про умисел обох сторін правочину приховати справжні наміри учасників правочину, а саме виведення рухомого майна з власності під час кримінального провадження за участю ОСОБА_1 з метою уникнути можливого виконання зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої кримінальними правопорушеннями, та покарання у вигляді конфіскації майна. Відповідачу було достеменно відомо про факт внесення до ЄРДР відомостей відносно нього за фактом вчинення кримінальних правопорушень, а також відповідні наслідки таких подій і обов'язок винної особи відшкодувати шкоду, що вказує на фіктивність оспорюваного правочину з відчуження майна. Внаслідок укладення спірного договору купівлі-продажу суттєво зменшився обсяг майнових прав ОСОБА_1 , що в свою чергу впливає і на можливість належного та повного відшкодування шкоди. Така поведінка відповідачів не може розцінюватися, як добросовісна. Особа, яка вчиняє дії, пов'язані із зменшенням його платоспроможності після реєстрації кримінального правопорушення, яким завдано майнову шкоду, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, тому будь-який правочин вчинений боржником за наведених обставин, внаслідок якого зменшується платоспроможність боржника, набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам). Та обставина, що правочин між відповідачами, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства (постанова Верховного Суду від 07 вересня 2023 року у справі № 509/2517/20).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 через представника ОСОБА_3 подали касаційну скаргу, в якій просять рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12 квітня 2024 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 26 червня 2024 року скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Аргументи учасників справи
Касаційна скарга мотивована тим, що:
cуд першої інстанції помилково послався на рішення Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(ІІ)/2021 та висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 735/6676/20, а також від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20, в яких йде мова про фраудаторний правочин. Суди не врахували, що чинним законодавством України не передбачено оголошення про підозру як підставу виникнення зобов'язання перед позивачем, залишили поза увагою, що відповідно до частини першої статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Суди не взяли до уваги повідомлення Ніжинської міськради про те, що ОСОБА_1 не має перед ними жодної заборгованості, рішень суду про стягнення з ОСОБА_1 коштів не надходило, тому до спірного договору неможливо застосування норм права, викладених у вказаних висновках Верховного Суду щодо фраудаторного договору;
апеляційний суд помилково послався на постанови Верховного Суду від 07 вересня 2023 року у справі № 509/2517/20 та від 24 лютого 2021 року у справі № 583/780/17, у яких Верховний Суд встановив, що відповідачу було достеменно відомо про факт ДТП за його участю та заподіяння шкоди його учасникам, внесення до ЄРДР відомостей за цим фактом, а також відповідні наслідки таких подій і обов'язок винної особи відшкодувати шкоду, що вказує на фіктивність оспорюваного правочину з відчуження майна. Вважав, що у справі, яка переглядається інші фактичні обставини та від цих висновків Верховного Суду слід відступити;
суди залишили поза увагою, що надані прокурором в якості доказів папірці в ксерокопіях є недопустимими доказами, оскільки в ході дослідження реєстру матеріалів досудового розслідування, встановлено, що в ньому відсутня постанова прокурора від 29 червня 2023 року про надання дозволу про розголошення відомостей досудового розслідування, що також підтвердив прокурор. Суди не взяли до уваги, що надані прокурором докази посвідченні без врахування наказу Міністерства юстиції України № 1000/5 від 16 червня 2015 року «Про затвердження Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування на підприємствах, в установах і організаціях» та Національного стандарту України «Вимоги до оформлення документів ДСТУ 4163-2003», які стосуються засвідчення документів (доказів);
суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування статті 95 ЦПК України у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 202/1310/16-к.
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що судові рішення оскаржуються в частині задоволених позовних вимог про визнання недійсним договору та скасування державної реєстрації транспортного засобу, тому в іншій частині не оскаржуються та в касаційному порядку не переглядаються.
Позиція інших учасників справи
У вересні 2024 року заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури подав відзив на касаційну скаргу.
Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що у справі, що переглядається, очевидно, що сторони договору купівлі-продажу транспортного засобу «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (оспорюваний договір) використовувався для недопущення звернення стягнення на майно ОСОБА_1 . Встановлені судами обставини свідчать, що оспорювані договори є фраудаторними, тобто вчиненими на шкоду кредитору. Крім того, ОСОБА_1 з метою уникнення накладення арешту на майно та подальшого звернення на його стягнення здійснив відчуження й іншого майна, що підтверджується рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 24 червня 2024 року у справі № 740/6087/24. З огляду на викладене, висновки судів про фраудаторність спірного правочину відповідають вимогам закону та практиці Верховного Суду у подібних правовідносинах. Твердження представника відповідача про те, що прокурором надано докази з матеріалів кримінального провадження з порушенням вимог статті 222 КПК України, є необґрунтованими, оскільки до позовної заяви долучено постанову про надання дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування від 29 червня 2023 року. Жодного рішення, яке набрало б законної сили про те, що у ході досудового розслідування слідчим чи прокурором у порушення статті 222 КПК України розголошено відомості досудового розслідування не існує.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу з суду першої інстанції.
У вересні 2024 року матеріали цивільної справи № 740/8102/23 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 22 серпня 2024 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 202/1310/16, необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 735/6676/20, від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20, від 24 лютого 2021 року у справі № 583/780/17, від 07 вересня 2023 року у справі № 509/2517/20,, та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_2 є сином відповідача ОСОБА_1 .
Відповідно до витягу з ЄРДР слідчим управлінням ГУНП в Чернігівській області розслідувалося кримінальне провадження № 12022270000000417, відомості щодо якого внесені до ЄРДР 27 грудня 2022 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частинами четвертою, п'ятою статті 191, частиною другою статті 366 КК України.
У ході досудового розслідування 28 квітня 2023 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п'ятою статті 191, частиною другою статті 366 КК України.
Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 02 травня 2023 року задоволено клопотання слідчого та накладено арешт на майно підозрюваного ОСОБА_1 з позбавленням права розпоряджатися, зокрема на транспортний засіб TOYOTA CAMRY, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 .
Відповідно до змісту цієї ухвали слідчого судді, в обґрунтування клопотання про накладення арешту на майно слідча зазначала, що ОСОБА_1 , обіймаючи посаду начальника управління житлово-комунального господарства та будівництва Ніжинської міської ради, будучи службовою особою, яка виконує організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, шляхом зловживання своїм службовим становищем, за попередньою змовою з директором ТОВ «Чернігів Буд» ОСОБА_4 , здійснив видачу завідомо неправдивих офіційних документів та розтратив кошти місцевого бюджету Ніжинської міської ради на загальну суму 937 959,28 грн.
03 травня 2023 року між відповідачами укладений договір купівлі-продажу, згідно з яким ОСОБА_1 зобов'язується передати у власність ОСОБА_2 транспортний засіб марки TOYOTA, модель CAMRY, 2008 року виготовлення, реєстраційний номер НОМЕР_1 . За домовленістю сторін ціна транспортного засобу становить 100 000 грн. Договір оформлений та підписаний сторонами в ТСЦ 7443 у присутності адміністратора.
За умовами договору продавець гарантує, що майно, яке є предметом продажу за договором, належить йому на праві власності, не обтяжене арештом, у розшуку, заставі не перебуває, не є предметом спору у суді. Передача транспортного засобу продавцем і прийняття його покупцем здійснюється після повної оплати. Право власності на транспортний засіб переходить до покупця з моменту підписання договору.
04 травня 2023 року ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 02 травня 2023 року скеровано до Ніжинського відділу ДВС Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. суми) до виконання.
Обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12022270000000417 затверджений 23 серпня 2023 року. Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_1 висунуто обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 366, частиною четвертою статті 191, частиною п'ятою статті 27, частиною другою статті 28, статтею 364 КК України. Майнова шкода, завдана кримінальними правопорушеннями територіальній громаді м. Ніжина в особі Ніжинської міської ради, становить 980 119,35 грн.
Позиція Верховного Суду
Щодо визнання недійсним договору
Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частина перша, друга статті 234 ЦК України).
Тлумачення статті 234 ЦК України свідчить, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 квітня 2018 року у справі № 921/757/16-г/7, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня 2021 року у справі № 201/2832/19 (провадження № 61-14079св20), на яку міститься посилання у касаційній скарзі.
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:
особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;
наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);
враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору не для регулювання цивільних відносин та не для встановлення, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов'язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або уникнення арешту та/або можливої конфіскації. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2022 року у справі № 757/62043/18-ц (провадження № 61-13227св21)).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2021 року у справі № 381/2296/18 (провадження № 61-10001св21) зроблено висновок, що «фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним. Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Такий висновок відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 03 липня 2019 року, за наслідками розгляду цивільної справи № 369/11268/16-ц (касаційне провадження № 14-260цс19), у якому Велика Палата Верховного Суду не відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2022 року у справі № 446/1942/19 (провадження № 61-16300св21) зазначено, що «однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред'явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року у справі № 606/1636/18 (провадження № 61-13833св19) зроблено висновок, що «приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин)».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
при зверненні з позовом прокурор посилався на те, що слідчим управлінням ГУНП в Чернігівській області розслідувалося кримінальне провадження за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частинами четвертою, п'ятою статті 191, частиною другою статті 366 КК України. У ході досудового розслідування 28 квітня 2023 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень. Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 02 травня 2023 року накладений арешт на рухоме і нерухоме майно ОСОБА_1 , зокрема на транспортний засіб TOYOTA CAMRY. Проте, 03 травня 2023 року ОСОБА_1 продав належний йому автомобіль своєму 19-річному сину ОСОБА_2 ;
при задоволенні позову суди зробили висновок, що оспорюваний договір є фіктивним, оскільки: момент його укладення - майже відразу після повідомлення ОСОБА_1 про підозру у вчиненні злочину зі значними збитками, що законодавчо дозволяє застосувати правові процедури арешту майна, звернення на нього стягнення у рахунок відшкодування шкоди у разі доведення вини; особа контрагента - близький родич, син ОСОБА_1 ; ціна договору - 100 000 грн для автомобіля TOYOTA CAMRY, 2008 року виготовлення;
апеляційний суд вказав, що встановлені обставини свідчать про виведення рухомого майна з власності під час кримінального провадження за участю ОСОБА_1 з метою уникнути можливого виконання зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої кримінальними правопорушеннями, та покарання у вигляді конфіскації майна. Відповідачу було достеменно відомо про факт внесення до ЄРДР відомостей відносно нього за фактом вчинення кримінальних правопорушень, а також відповідні наслідки таких подій і обов'язок винної особи відшкодувати шкоду, що вказує на фіктивність оспорюваного правочину з відчуження майна. Внаслідок укладення спірного договору купівлі-продажу суттєво зменшився обсяг майнових прав ОСОБА_1 , що в свою чергу впливає і на можливість належного та повного відшкодування шкоди. Така поведінка відповідачів не може розцінюватися, як добросовісна. Особа, яка вчиняє дії, пов'язані із зменшенням його платоспроможності після реєстрації кримінального правопорушення, яким завдано майнову шкоду, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, тому будь-який правочин вчинений боржником за наведених обставин, внаслідок якого зменшується платоспроможність боржника, набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам);
колегія суддів погоджується з висновками судів про наявність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним. Разом з тим, касаційний суд зауважує, що суди не звернули увагу, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору не для регулювання цивільних відносин та не для встановлення, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов'язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або уникнення арешту та/або можливої конфіскації. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом;
з огляду на викладене, встановивши, що оспорюваний правочин, укладений між близькими родичами, вчинений під час здійснення досудового розслідування у кримінальних провадженнях стосовно ОСОБА_1 (батька ОСОБА_2 ), який підозрюються у вчиненні кримінальних правопорушень, за які передбачено додаткове покарання у вигляді конфіскації майна, вчинений у короткий проміжок часу (03 травня 2023 року) після повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень (28 квітня 2023 року), судам слід було визнати недійсним оспорюваний правочин саме з тієї підстави, що він направлений на звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або уникнення арешту та/або можливої конфіскації.
Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2022 року у справі № 757/62043/18-ц (провадження № 61-13227св21).
Тому оскаржені судові рішення в частині позовної вимоги про визнання недійсним договору, підлягають зміні щодо мотивів їх ухвалення.
Доводи касаційної скарги про те, що суди залишили поза увагою, що надані прокурором в якості доказів папірці в ксерокопіях є недопустимими доказами, оскільки в ході дослідження реєстру матеріалів досудового розслідування, встановлено, що в ньому відсутня постанова прокурора від 29 червня 2023 року про надання дозволу про розголошення відомостей досудового розслідування, колегія суддів відхиляє, оскільки вони не знайшли свого підтвердження. Колегія суддів вказує, що суди, під час розгляду справи та прийняття доказів, наданих прокурором, правильно вказали, що надання дозволу на використання матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12022270000000417 під час реалізації представницьких повноважень прокурором підтверджується постановою про надання дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування від 29 червня 2023 року та листом прокурора відділу Чернігівської обласної прокуратури Коваля В. від 10 квітня 2024 року № 09/1/1-951вн-24. Колегія суддів погоджується з висновками судів, що у межах цієї справи суд не оцінює відповідність реєстру матеріалів досудового розслідування вимогам КПК України, у тому числі, повноти відображених у ньому прийнятих процесуальних рішень і виконаних процесуальних дій, а тому за обставин, коли суб'єктом, уповноваженим на прийняття рішення про розголошення відомостей досудового розслідування, надання такого дозволу підтверджується, суд не має підстав сумніватися в допустимості доказів, отриманих з кримінального провадження.
Аргументи касаційної скарги про те, що надані прокурором докази є недопустимими, оскільки посвідчені з порушенням вимог Національного стандарту України «Вимоги до оформлення документів ДСТУ 4163-2003», який стосуються посвідчення документів (доказів), колегія суддів відхиляє, оскільки вимоги до процесуальних документів і додатків до них визначає процесуальний закон, а не Національний стандарт України, затверджений Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики. Правила проставлення відмітки про засвідчення копії документа, визначені у пункті 5.27 ДСТУ 4163-2003, не поширюються на засвідчення копій документів, які учасники справи подають до суду (постанова Велика Палата Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21).
Щодо скасування реєстрації транспортного засобу за ОСОБА_2 .
Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 334 ЦК України).
Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (частина четверта статті 334 ЦК України).
Критерієм віднесення речей до рухомих визначається можливість їх вільного переміщення у просторі. Автомобіль є рухомою річчю. За загальним правилом, право власності на рухому річ виникає з моменту передання майна. Винятком із загального правила про те, що право власності на рухому річ виникає з моменту передання майна є вказівка в нормі закону чи в положеннях договору. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть в договорі самі визначити момент виникнення права власності на рухому річ. Правила частини четвертої статті 334 ЦК України застосовуються до нерухомих речей (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суд від 26 квітня 2023 року у справі 569/20334/21 (провадження № 61-474св23).
У пункті 7.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 911/1278/20 (провадження № 12-33гс22) вказано, що:
«положеннями частини першої статті 334 ЦК України щодо переходу права власності на рухоме майно не передбачено в імперативному порядку, що право власності на таке рухоме майно переходить до набувача транспортного засобу з моменту здійснення його державної реєстрації. Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до статей 6, 627, 628 ЦК України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності у конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу».
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19) зазначено, що: «очевидно, що учасники цивільних відносин (сторони договору купівлі-продажу від 26 червня 2018 року частки у праві спільної часткової власності на квартиру) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (договір купівлі-продажу від 26 червня 2018 року) використовувався учасниками для унеможливлення звернення стягнення на частку ОСОБА_1 і зумовив для неї настання таких негативних наслідків. Обраний ОСОБА_1 спосіб захисту (відновлення становища яке існувало до порушення, шляхом повернення частки в праві спільної часткової власності ОСОБА_2) передбачений пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України та є ефективним для захисту її порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах».
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина друга статті 264 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
суди не врахували, що державна реєстрація транспортного засобу, на відміну від нерухомості, не має правотворчого характеру; належним способом захисту кредитора є відновлення становища яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України), і для повернення майна боржнику оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається;
звертаючись до суду з даним позовом прокурор просив визнати недійсним договір купівлі-продажу та застосувати наслідки недійсності правочину;
отже, вимогу про скасування реєстрації транспортного засобу за ОСОБА_2 позивачем заявлено не було, суд при ухваленні судового рішення не може виходити за межі позовних вимог. Тому оскаржені судові рішення в частині скасування реєстрації транспортного засобу за ОСОБА_2 слід скасувати.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені частково без додержання норм матеріального і процесуального права. Таким чином, касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення в частині визнання договору недійсним змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, в частині скасування реєстрації транспортного засобу за ОСОБА_2 скасувати.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.
Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12 квітня 2024 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 26 червня 2024 року в частині задоволених позовних вимог першого заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Ніжинської міської ради Чернігівської області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12 квітня 2024 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 26 червня 2024 року в частині скасування реєстрації транспортного засобу за ОСОБА_2 скасувати.
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12 квітня 2024 року та постанова Чернігівського апеляційного суду від 26 червня 2024 року в скасованих частинахвтрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко