02 липня 2025 року
м. Київ
справа № 761/16134/19
провадження № 61-16276св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Алексашина Юлія Борисівна, Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Корпорейшн»,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана представником Стригуном Андрієм Анатолійовичем , на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 14 травня 2024 року у складі судді П'ятничук І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року в складі колегії суддів: Євграфової Є. П., Писаної Т. О., Гаращенка Д. Р.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У квітні 2019 року Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - ПАТ «Укрексімбанк»), яке перейменоване в Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - АТ «Укрексімбанк») звернулось з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Алексашина Ю. Б., Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Відділ примусового виконання рішень), про визнання недійсними договору іпотеки та договору про внесення змін до договору іпотеки.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 , укладаючи договір іпотеки та додаткову угоду до договору іпотеки із ОСОБА_2 , після пред'явлення до нього як до поручителя ТОВ «Компанія «ВТК Відродження» позову про стягнення суми кредитної заборгованості, діяв очевидно недобросовісно та зловживаючи правами стосовно кредитора, оскільки оспорювані договори направлені на недопущення звернення стягнення на майно боржника для погашення кредитної заборгованості. За таких обставин позивач вважав, що оспорювані договори були укладені з порушенням частин першої, третьої, п'ятої та шостої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання їх недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Позивач просив:
визнати недійсними, укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , договір іпотеки від 22 липня 2014 року, зареєстрований в реєстрі за № 242 та договір про внесення змін до договору іпотеки від 20 січня 2017 року, зареєстрований в реєстрі за № 15, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Алексишиною Ю. Б. внаслідок їх фіктивності.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Протокольною ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 11 вересня 2020 року залучено до участі у справі як третю особу Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Корпорейшн» (далі - ТОВ «Бізнес Корпорейшн»).
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 14 травня 2024 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року, позов АТ «Укрексімбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Алексашина Ю. Б., Відділ примусового виконання рішень, про визнання недійсними договору іпотеки та договору про внесення змін до договору іпотеки задоволено.
Визнано недійсними, укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , договір іпотеки від 22 липня 2014 року, зареєстрований в реєстрі за № 242 та договір про внесення змін до договору іпотеки від 20 січня 2017 року, зареєстрований в реєстрі за № 15, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Алексишиною Ю. Б. внаслідок їх фіктивності.
Стягнено з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Укрексімбанк», сплачений судовий збір у розмірі 960,50 грн з кожного.
Судові рішення мотивовані тим, що:
16 грудня 2011 року між ПАТ «Укрексімбанк» та ТОВ «Компанія «ВТК Відродження» укладена Генеральна кредитна угода № 151111№6 із змінами і доповненнями, в рамках якої між ПАТ «Укрексімбанк» та ТОВ «Компанія «ВТК Відродження» укладено низьку кредитних договорів. З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за Генеральною угодою між ПАТ «Укрексімбанк», ТОВ «ВТК Відродження» в особі директора ОСОБА_1 та ОСОБА_1 укладений договір поруки від 19 грудня 2011 року № 151111Р18. У зв'язку з невиконанням позичальником своїх зобов'язань, ПАТ «Укрексімбанк» подало до суду позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами та договором поруки від 19 грудня 2011 року № 15111Р18 в розмірі 5 238 239,23 євро та 30 361756,12 грн (справа № 761/18061/14-ц). Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 09 липня 2014 року відкрито провадження у справі № 761/18061/14-ц. 22 липня 2014 року, після подання позову АТ «Укрексімбанк» та через 13 днів з моменту відкриття Шевченківським районним судом м. Києва провадження у справі № 761/18061/14-ц між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики, що передбачав надання ОСОБА_1 позики у розмірі 100 000 грн зі строком повернення через 10 років до 22 липня 2024 року та оспорюваний договір іпотеки від 22 липня 2014 року, відповідно до якого, ОСОБА_1 передав в забезпечення своїх позикових зобов'язань об'єкт нерухомості - нежитлові приміщення (будівлі) за адресою: АДРЕСА_1 , площею 826,30 кв. м, ринковою вартістю 3 516 503,00 грн (пункт 2.2 договору іпотеки). 20 січня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір про внесення змін до договору іпотеки. При цьому, за початковими умовами договору позики для ОСОБА_1 ставилась умова погасити позику до 2024 року тобто по 10 000, 00 грн упродовж року, а після внесених змін ОСОБА_1 мав обов'язок погасити позику 3 400 000 грн упродовж двох місяців;
суди вказали, що під час розгляду справи ОСОБА_1 , та представником ОСОБА_2 - адвокатом Стригуном А. А. було надано пояснення суду, що відповідачі знайомі задовго до моменту укладення оспорюваних договорів, мають відносини, які було побудовано на взаємній довірі;
таким чином, після пред'явлення АТ «Укрексімбанк» позову до суду та відкриття Шевченківським районним судом м. Києва провадження у справі № 761/18061/14-ц, ОСОБА_1 з метою ухилення від виконання своїх зобов'язань за договором поруки та унеможливлення в майбутньому виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва, у разі задоволення позову АТ «Укрексімбанк», почав вживати заходи, направлені на уникнення звернення стягнення на майно шляхом укладення фіктивних правочинів. Так, ОСОБА_1 будучи поручителем був обізнаний про наявність у нього невиконаного зобов'язання з погашення заборгованості перед АТ «Укрексімбанк» та незважаючи на це уклав оспорювані правочини із ОСОБА_2 . При укладенні договору про внесення змін до договору іпотеки ОСОБА_1 діяв неправомірно, зловживаючи своїм суб'єктивним правом, грубо порушивши при цьому вимоги чинного законодавства. Таким чином, оспорювані договори вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами, а навпаки для використання прихованого умислу. Вчинені ОСОБА_1 оспорюванні договір іпотеки та договір про внесення змін до нього, спрямовані на зменшення свого майна з метою приховування його від звернення стягнення в рахунок погашення боргу перед АТ «Укрексімбанк». Укладення оспорюваних договорів є наслідком порушення прав та інтересів АТ «Укрексімбанк», оскільки банк було позбавлено можливості задовольнити свої вимоги до ОСОБА_1 щодо повернення заборгованості за рахунок вартості об'єкту нерухомого майна, який було передано в іпотеку;
суд першої інстанції зазначив, що позивач довідався про існування оспорюваних договору іпотеки та договору про внесення змін до нього після відкриття виконавчого провадження (04 січня 2017 року), а саме під час ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження 25 вересня 2018 року. Таким чином суд вважав, що подання позову до суду 16 квітня 2019 року є таким, що вчинено у межах загальної позовної давності. Доказів щодо спростування таких фактів з боку відповідачів суду не надано.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та їх обгрунтуванням та вказав, що:
оспорювані договір іпотеки та додатковий до нього договір є по суті не забезпечувальними зобов'язаннями, що за своєю правовою природою покликані охороняти інтереси менш захищеної сторони за договором - кредитора, шляхом покладення додаткового зобов'язального обтяження на боржника та/або на третю особу, а спрямовані на уникнення стягнення на актив кредитором в рахунок погашення кредитної заборгованості, тобто - створення перешкоди ПАТ «Укрексімбанк» у стягненні на його користь із ОСОБА_1 за рахунок належного йому майна заборгованості, що встановлена судовим рішенням, яке набуло законної сили, що свідчить про наявність ознак фраудаторності та підстав для визнання договору та додаткового до нього договору недійсним у наслідок їх фіктивності.
Апеляційний суд також вказав, що з огляду на те, що позивач дізнався про існування оспорюваних правочинів у вересні 2018 року - під час ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження, що було відкрито 04 січня 2017 року, суд правильно застосував частину першу статті 261 ЦК України та вказав, що ПАТ «Укрексімбанк» не пропустило, визначену статтею 257 ЦК України, позовну давність.
Доводи апеляційної скарги про укладення договору позики та договору іпотеки через фінансові складнощі ОСОБА_1 колегія суддів відхилила, оскільки саме лише потреба боржника у коштах та укладення ним правочинів всупереч інтересів його кредиторів, не можуть вважатись достатніми аргументом в спорі про визнання недійсними правочинів, укладених на шкоду кредиторам.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2024 року ОСОБА_2 через представника Стригуна А. А. подала касаційну скаргу, в якій просить рішення Святошинського районного суду міста Києва від 14 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Судові витрати покласти на позивача.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Аргументи учасників справи
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суд апеляційної інстанції здійснив розгляд апеляційної скарги без присутності ОСОБА_1 , який мобілізований до Збройних Сил України та проходить військову службу у військовій частині, яка виконує бойові завдання, безпідставно відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України;
апеляційний суд здійснив розгляд апеляційної скарги без присутності представника ОСОБА_2 - адвоката Стригуна А. А., безпідставно визнавши неповажною причиною його неприбуття у судове засідання 09 жовтня 2024 року на 12 год 30 хв в зв'язку із зайнятістю в кримінальній справі в Корольовському районному суді міста Житомира (у якій судове засідання було призначено заздалегідь) та неправомірно не задовольнив клопотання про відкладення розгляду справи;
суди зробили помилковий висновок, що оспорюваний договір іпотеки укладений між відповідачами начебто без мети створення юридичних наслідків, тому є недійсним внаслідок фіктивності, тобто на підставі статті 234 ЦК України. Суди, вказуючи на наявність ознак фіктивності укладання договору іпотеки, навели хронологію подій, які мали місце після укладення договору (22 липня 2014 року), а саме: взяли за основу події стосовно розгляду судом позову про стягнення із ОСОБА_1 боргу (за цим позовом рішення суду набрало законної сили 10 листопада 2016 року), відкриття державною виконавчою службою виконавчого провадження щодо ОСОБА_1 - 04 січня 2017 року. ОСОБА_1 на момент укладання договору іпотеки не був боржником і у нього не було зобов'язань з погашення заборгованості перед будь-яким кредитором. Заборон на відчуження належного йому майна у нього не було;
суди навели в оскаржених рішеннях суперечливі висновки, стверджуючи в одній частині рішення, що оспорювані договори укладені без наміру створення юридичних наслідків (стаття 234 ЦК України), а в іншій частині - з метою виведення майна із власності ОСОБА_1 для недопущення реалізації цього майна за рішенням суду (стаття 228 ЦК України). Суди залишили поза увагою, що фраудаторні правочини за своєю юридичною природою не можуть бути фіктивними;
у судовому засіданні судом першої інстанції було прийнято рішення про допит як свідка ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , проте суд не здійснив допит зазначених осіб. Суд апеляційної інстанції зазначене клопотання не розглянув і в мотивувальній частині оскарженої постанови не навів мотивів про причини його нерозгляду та не навів мотивів відхилення вирішення цього клопотання;
суди не взяли до уваги пояснення ОСОБА_1 стосовно обставин укладання договору іпотеки та щодо спрямованості його умислу на виконання договору іпотеки на настання юридичних наслідків, пояснення приватного нотаріуса Алексашиної Ю. Б. стосовно обставин нотаріального посвідчення нею договору іпотеки;
у порушення вимог статті 266 ЦПК України суд першої інстанції не зазначив, в якій частині рішення стосується кожного з відповідачів. Суд апеляційної інстанції не усунув вказані процесуальні порушення;
суди не врахували, що договір позики судом не скасовано і він є чинним. Визнання фіктивності договорів іпотеки, за умови чинності договорів позики, ставить ОСОБА_2 у вкрай невигідне правове становище, позбавляючи її права та можливості стягнути із ОСОБА_1 борг шляхом звернення стягнення на його майно відповідно до договору іпотеки.
Позиція інших учасників справи
У січні 2025 року АТ «Укрексімбанк» через представника Фурсова В. В. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін.
Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що доводи касаційної скарги представника ОСОБА_2 обґрунтовуються не порушенням її власних прав, а нібито порушенням прав іншого відповідача, який рішення судів не оскаржував. Звертає увагу, що представник ОСОБА_2 - адвокат Стригун А. А. був особисто присутній в судовому засіданні під час розгляду апеляційної скарги 14 серпня 2024 року. При цьому перед оголошенням наступної дати засідання суд апеляційної інстанції уточнив у присутніх учасників, в тому числі у присутнього в засіданні адвоката Стригуна А. А. щодо зручності часу для розгляду справи 09 жовтня 2024 року о 12 год 30 хв. Адвокат не висловив будь-яких зауважень, та не повідомив суд про неможливість бути присутнім в наступному судовому засіданні. ОСОБА_2 в своїй касаційній скарзі не наведено які саме фактичні обставини, які нібито мають значення для правильного вирішення справи, не були встановлені судами. Доводи касаційної скарги зводяться здебільшого до необхідності перегляду справи судом касаційної інстанції шляхом аналізу та співставлення тих чи інших доказів, які були надані сторонами на підтвердження своїх доводів, що суперечать межам розгляду справи судом касаційної інстанції. ОСОБА_1 , уклавши договір іпотеки, а пізніше договір про внесення змін до такого договору іпотеки, діяв очевидно недобросовісно, зловживаючи правами стосовно кредитора, оскільки уклав такі правочини з єдиною метою - недопущення звернення стягнення на майно боржника з боку AT «Укрексімбанк». Відтак такі дії є недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
У січні 2025 року Міністерство юстиції України подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що оспорювані правочини не відповідають критеріям розумності, добросовісності, справедливості, сторони правочинів мали не меті приховування активів ОСОБА_1 з метою уникнення стягнення на актив кредитором в рахунок погашення кредитної заборгованості, а тому суди правильно задовольнили позовні вимоги.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2024 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Святошинського районного суду міста Києва від 14 травня 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з суду першої інстанції.
У січні 2025 року матеріали цивільної справи № 761/16134/19 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 19 грудня 2024 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 16 грудня 2011 року між ПАТ «Укрексімбанк» та ТОВ «Компанія «ВТК Відродження» було укладено Генеральну кредитну угоду № 151111№6 із змінами і доповненнями, в рамках якої між ПАТ «Укрексімбанк» та ТОВ «Компанія «ВТК Відродження» укладено ряд кредитних договорів, а саме: від 16 грудня 2011 року № 151111К25 , від 16 грудня 2011 року № 151111К31, від 13 листопада 2012 року № 151112К26, від 25 квітня 2013 року № 151113К5 .
З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за Генеральною угодою між ПАТ «Укрексімбанк», ТОВ «ВТК Відродження» в особі директора ОСОБА_1 та ОСОБА_1 укладений договір поруки від 19 грудня 2011 року № 151111Р18.
Пунктом 3.1 договору поруки від 19 грудня 2011 року № 151111Р18 його сторони погодили, що поручитель зобов'язується перед кредитором солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником основного зобов'язання, тобто зобов'язання позичальника, передбачені Генеральною угодою з усіма чинними Кредитними договорами. У випадку невиконання позичальником основного зобов'язання кредитор має право вимагати виконання цього зобов'язання у поручителя та/або позичальника, як у солідарних боржників.
Згідно з пунктом 3.1 статті 3 договору поруки поручитель зобов'язався перед кредитором солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником основного зобов'язання за Генеральною угодою з усіма чинними кредитними договорами.
У зв'язку з невиконанням позичальником своїх зобов'язань, ПАТ «Укрексімбанк» подало до суду позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами від 16 грудня 2011 року № 151111К25, від 16 грудня 2011 року № 151111К31, від 13 листопада 2012 року № 151112К26, від 25 квітня 2013 року № 151113К5, укладеними в рамках Генеральної кредитної угоди від 16 грудня 2011 року № 151111№6, та договором поруки від 19 грудня 2011 року № 15111Р18 в розмірі 5 238 239,23 євро та 30 361 756,12 грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 09 липня 2014 року відкрито провадження у справі № 761/18061/14-ц за позовом ПАТ «Укрексімбанк» до ОСОБА_1 , третя особа - ТОВ «Компанія «ВТК Відродження», про стягнення заборгованості.
22 липня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Алексашиною Ю. Б., за умовами якого ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 в позику 100 000 грн на строк до 22 липня 2024 року та передав їй в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення (будівлі), що знаходяться в будинку АДРЕСА_1 , площею 826,30 кв. м.
Пунктом 2.2 договору іпотеки передбачено, що відповідно до висновку про експертну грошову оцінку майна, виданого суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Агенство експертної оцінки», ринкова вартість будівель, загальною площею 826,30 кв. м станом на 01 липня 2014 року становить 3 516 503 грн. Сторони оцінюють предмет іпотеки в 100 000 грн.
Суди встановили, що під час розгляду справи ОСОБА_1 , та представником ОСОБА_2 - адвокатом Стригуном А. А. було надано пояснення суду, що відповідачі знайомі задовго до моменту укладення оспорюваних договорів, мають відносини, які були побудовані на взаємній довірі.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 12 грудня 2014 року, з метою забезпечення позову у справі № 761/18061/14-ц, накладено арешт на належне ОСОБА_1 рухоме та нерухоме майно.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08 червня 2016 року у справі № 761/18061/14-ц позов ПАТ «Укрексімбанк» до ОСОБА_1 , третя особа - ТОВ «Компанія «ВТК Відродження», про стягнення заборгованості задоволено. Стягнено із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрексімбанк» заборгованість за кредитними договорами від 16 грудня 2011 року № 151111К25, від 16 грудня 2011 року № 151111К31, від 13 листопада 2012 року № 151112К26 та від 25 квітня 2013 року № 151113К5, які укладені в рамках Генеральної кредитної угоди від 16 грудня 2011 року № 151111№6, в сумі 5 238 239 євро та 30 361 756 грн, а також судовий збір в сумі 3 654 грн.
За змістом судового рішення у справі № 761/18061/14-ц предметом розгляду були також зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 про припинення поруки, у задоволенні яких судом відмовлено.
Вказане рішення суду набрало законної сили і на його виконання Шевченківським районним судом міста Києва видано виконавчий лист, а 04 січня 2017 року державною виконавчою службою в рамках виконавчого провадження № 53228700 також накладений арешт на все майно ОСОБА_1
20 січня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір про внесення змін до договору іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Алексашиною Ю. Б., за умовами якого сторони збільшили суму позики до 3 500 000 грн та змінили строк її повернення до 01 березня 2017 року.
У липні 2016 року ОСОБА_2 подала до Святошинського районного суду м. Києва позов до ОСОБА_1 про звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення (будівлі) за адресою: АДРЕСА_1 , площею 826,30 кв. м, шляхом передачі цього майна у її власність в рахунок погашення наявної заборгованості за договором позики.
27 листопада 2017 року рішенням Святошинського районного суду м. Києва у справі № 759/10131/17 позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені у повному обсязі.
Постановою Київського апеляційного суду 06 березня 2019 року, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позову.
Позиція Верховного Суду
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).
Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24)).
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:
особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;
наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);
враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20)).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).
Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб.
Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що:
«позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».
Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як:
фіктивного (стаття 234 ЦК України);
такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України);
такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2019 року в справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) вказано, що:
«цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред'явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.
Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)».
Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.
До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа).
Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.
До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року в справі № 644/5819/20 (провадження № 61-1787св23)).
Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частина перша та друга статті 234 ЦК України).
Фіктивний правочин відноситься до оспорюваних правочинів, тобто визнається недійсним на підставі судового рішення про що має бути вказано в резолютивній частині рішення (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року в справі № 712/7975/17 (провадження № 61-42114св18)).
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки (див., зокрема, постанову Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2019 року в справі № 723/405/17 (провадження № 61-46674св18)).
Касаційний суд вже зауважував, що: недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; в практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто, оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред'явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов); кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року в справі № 761/40240/21 (провадження № 61-13013св23)).
Касаційний суд вже вказував, що кредитор, право вимоги якого виникло пізніше, навіть у разі, якщо його право вимоги «підкорене» умові чи строку, може оспорювати фраудаторні оплатні договори. У фраудаторному оплатному договорі контрагентом боржника може бути інший його кредитор, право вимоги якого виникло раніше. Відповідно в такому разі фраудаторний договір вчинятися боржником для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди), а його контрагентом (іншим кредитором) - для створення переваг одного кредитора перед іншим, що очевидно нерозумно та відбувається всупереч принципу добросовісності (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року в справі № 754/18852/21 (провадження № 61-3711св23)).
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що приватноправовий інструментарій (як в договірних, так і в позадоговірних відносинах) має використовуватись особами добросовісно, не зловживаючи правом. Зокрема, такий інструментарій не може використовуватись особою на шкоду іншим учасникам правовідносин. Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір. Інакше такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним. Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин (див. пункти 108, 115, 116 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2024 року в справі № 916/379/23 (провадження № 12-22гс24)).
Обміркувавши викладене, касаційний суд зауважує, що:
цей суд неодноразово аналізував конструкцію фраудаторного правочину, тобто правочину, який вчиняється на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису;
зміст як договірного, так і недоговірного зобов'язання складають права та обов'язки його суб'єктів. Суб'єктивне право, що належить управненій стороні у зобов'язанні, йменується правом вимоги, а суб'єктивний обов'язок зобов'язаної сторони називається боргом;
в приватному праві існують численні договірні конструкції, які знаходяться поза поділом правочинів на оплатні та безоплатні. Тому вони мають специфіку в кваліфікації їх як фраудаторних правочинів. До таких договорів належать ті конструкції, які мають майновий характер (зокрема, договір іпотеки та/або договір про внесення змін до договору іпотеки). Тому не виключається визнання договору іпотеки та/або договору про внесення змін до договору іпотеки недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), якщо учасники цивільного обороту використовують такий договір з метою унеможливлення звернення стягнення на майно боржника або для створення переваг одного кредитора перед іншим чи створення «свого забезпеченого кредитора» для боржника. Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які, хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом;
застосування конструкції «фраудаторності» при майновому характері договору (договір іпотеки та/або договір про внесення змін до договору іпотеки) має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. Очевидно, що для мотивування кваліфікації такого правочину як фраудаторного недостатньо ствердження про наявність зловживання правом і наявність права вимоги. Таке мотивування має відбуватися через обґрунтування наявності/відсутності тих обставин, які дозволяють кваліфікувати договір іпотеки та/або договір про внесення змін до договору іпотеки як вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: створення переваг одного кредитора перед іншим чи створення «свого забезпеченого кредитора» для боржника; момент укладення договору (наприклад, після пред'явлення позову про стягнення коштів); контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника (зокрема, син, онук, мати, батько), дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа, інший кредитор. Тобто пов'язаність осіб, які вчиняють фраудаторний правочин може бути досить різноманітною. Зокрема, між особами, які вчиняють фраудаторний правочин можуть бути родинні, квазіродинні відносини, інші цивільні відносини, навіть трудові чи «товариські»).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Для вимоги про визнання правочину недійсним перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась, або могла довідатись про вчинення цього правочину (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 березня 2018 року у справі № 464/5089/15 (провадження № 61-1256св18), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 761/40240/21 (провадження № 61-13013св23)).
Неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (див. пункт 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)).
У зв'язку із цим суд, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх і застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (див. пункт 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
при зверненні з позовом АТ «Укрексімбанк» посилалось на те, що ОСОБА_1 , укладаючи договір іпотеки та додаткову угоду до договору іпотеки із ОСОБА_2 , після пред'явлення до нього як до поручителя ТОВ «Компанія «ВТК Відродження», позову про стягнення суми кредитної заборгованості, діяв очевидно недобросовісно та зловживаючи правами стосовно кредитора, оскільки оспорювані договори направлені на недопущення звернення стягнення на майно боржника для погашення кредитної заборгованості;
при задоволенні позову суди зробили висновок, що після пред'явлення АТ «Укрексімбанк» позову до суду та відкриття Шевченківським районним судом м. Києва провадження у справі № 761/18061/14-ц, ОСОБА_1 , будучи знайомим з ОСОБА_2 задовго до моменту укладення оспорюваних договорів, маючи з нею відносини, які було побудовано на взаємній довірі, з метою ухилення від виконання своїх зобов'язань за договором поруки та унеможливлення в майбутньому виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва, у разі задоволення позову АТ «Укрексімбанк», почав вживати заходи, направлені на уникнення звернення стягнення на майно шляхом укладення фіктивних правочинів. Вчинені ОСОБА_1 оспорюванні договір іпотеки та договір про внесення змін до нього, спрямовані на зменшення майна ОСОБА_1 з метою приховування його від звернення стягнення в рахунок погашення боргу перед АТ «Укрексімбанк». Укладення оспорюваних договорів є наслідком порушення прав та інтересів АТ «Укрексімбанк», оскільки банк було позбавлено можливості задовольнити свої вимоги до ОСОБА_1 щодо повернення заборгованості за рахунок вартості об'єкту нерухомого майна, який передано було в іпотеку. Колегія суддів погоджується з такими висновками судів;
при задоволенні позову суди кваліфікували оспорювані договори як фіктивні (стаття 234 ЦК України) та залишили поза увагою, що АТ «Укрексімбанк» обґрунтовувало недійсність оспорюваних договорів тим, що вказані договори були вчинені відповідачами, після пред'явлення до ОСОБА_1 як до поручителя ТОВ «Компанія «ВТК Відродження» позову про стягнення суми кредитної заборгованості, тому були направлені на недопущення звернення стягнення на його майно для погашення кредитної заборгованості;
суди не звернули уваги на те, що в приватному праві існують численні договірні конструкції, які знаходяться поза поділом правочинів на оплатні та безоплатні. Тому вони мають специфіку в кваліфікації їх як фраудаторних правочинів. До таких договорів належать ті конструкції, які мають майновий характер (зокрема, договір іпотеки та/або договір про внесення змін до договору іпотеки). Тому не виключається визнання договору іпотеки та/або договору про внесення змін до договору іпотеки недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), якщо учасники цивільного обороту використовують такий договір з метою унеможливлення звернення стягнення на майно боржника або для створення переваг одного кредитора перед іншим чи створення «свого забезпеченого кредитора» для боржника. Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які, хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом;
суди залишили поза увагою те, що застосування конструкції «фраудаторності» при майновому характері договору (договір іпотеки та/або договір про внесення змін до договору іпотеки) має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. Очевидно, що для мотивування кваліфікації такого правочину як фраудаторного недостатньо ствердження про наявність зловживання правом і наявність права вимоги. Таке мотивування має відбуватися через обґрунтування наявності/відсутності тих обставин, які дозволяють кваліфікувати договір іпотеки та/або договір про внесення змін до договору іпотеки як вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: створення переваг одного кредитора перед іншим чи створення «свого забезпеченого кредитора» для боржника; момент укладення договору (наприклад, після пред'явлення позову про стягнення коштів); контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника (зокрема, син, онук, мати, батько), дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа, інший кредитор. Тобто пов'язаність осіб, які вчиняють фраудаторний правочин може бути досить різноманітною. Зокрема, між особами, які вчиняють фраудаторний правочин можуть бути родинні, квазіродинні відносини, інші цивільні відносини, навіть трудові чи «товариські»).
суди встановили, що:
16 грудня 2011 року між ПАТ «Укрексімбанк» та ТОВ «Компанія «ВТК Відродження» укладена Генеральна кредитна угода № 151111№6 із змінами і доповненнями, в рамках якої між ПАТ «Укрексімбанк» та ТОВ «Компанія «ВТК Відродження» укладено ряд кредитних договорів, а саме: від 16 грудня 2011 року № НОМЕР_1 , від 16 грудня 2011 року № 151111К31, від 13 листопада 2012 року № 151112К26, від 25 квітня 2013 року № НОМЕР_2 ;
з метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за Генеральною угодою між ПАТ «Укрексімбанк», ТОВ «ВТК Відродження» в особі директора ОСОБА_1 та ОСОБА_1 укладений договір поруки від 19 грудня 2011 року № 151111Р18;
у зв'язку з невиконанням позичальником своїх зобов'язань, ПАТ «Укрексімбанк» подало до суду позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами (справа № 761/18061/14-ц);
ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 09 липня 2014 року відкрито провадження у справі № 761/18061/14-ц;
22 липня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Алексашиною Ю. Б., за умовами якого ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 в позику 100 000 грн на строк до 22 липня 2024 року та передав їй в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно;
пунктом 2.2 договору іпотеки передбачено, що відповідно до висновку про експертну грошову оцінку майна, виданого суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Агенство експертної оцінки», ринкова вартість будівель, загальною площею 826,30 кв. м станом на 01 липня 2014 року становить 3 516 503 грн. Сторони оцінюють предмет іпотеки в 100 000 грн;
20 січня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір про внесення змін до договору іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Алексашиною Ю. Б., за умовами якого сторони збільшили суму позики до 3 500 000 грн та змінили строк її повернення до 01 березня 2017 року;
відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 знайомі задовго до моменту укладення оспорюваних договорів, мають відносини, які було побудовано на взаємній довірі;
тому оскаржені судові рішення слід змінити з урахуванням висновків, викладених в цій постанові та виключити з другого абзацу резолютивної частини рішення суду першої інстанції слова «внаслідок їх фіктивності».
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції здійснив розгляд апеляційної скарги без присутності ОСОБА_1 , який мобілізований до Збройних Сил України та проходить військову службу у військовій частині, яка виконує бойові завдання, колегія суддів відхиляє, оскільки ОСОБА_1 не оскаржував судові рішення, а відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд здійснив розгляд апеляційної скарги без присутності представника ОСОБА_2 - адвоката Стригуна А. А., необґрунтовано визнавши неповажною причиною його неприбуття у судове засідання 09 жовтня 2024 року, є безпідставними, оскільки відповідно до матеріалів справи 14 серпня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Стригун А. А. був присутній у судовому засіданні, про розгляд справи на 09 жовтня 2024 року був повідомлений (т. 5, а. с. 95), відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Щодо тверджень касаційної скарги про те, що суд першої інстанції, прийнявши рішення про допит як свідка ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , не здійснив їх допиту у судовому засіданні, колегія суддів зазначає,
10 червня 2022 року до суду надійшла заява ПАТ «Укрексімбанк» про допит як свідка, зокрема ОСОБА_1 (т. 2, а. с. 146-150). Протокольною ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 05 червня 2023 рокуклопотання про допит відповідача як свідка та інших свідків задоволено. Матеріали справи не містять інформації про допит ОСОБА_1 як свідка. Проте, допущені судом першої інстанції недоліки, з урахуванням висновків щодо суті касаційної скарги ОСОБА_2 , не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства, суди обґрунтовано задовольнили позовні вимоги, тому колегія суддів відхиляє вказані доводи касаційної скарги.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Таким чином, касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржені судові рішення змінити в мотивувальній частині, виклавши їх в редакції цієї постанови, та виключити з другого абзацу резолютивної частини рішення суду першої інстанції слова «внаслідок їх фіктивності».
Оскільки колегія суддів змінює оскаржені судові рішення лише в частині мотивів їх ухвалення, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана представником Стригуном Андрієм Анатолійовичем , задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 14 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року змінити:
викласти їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови;
виключити з другого абзацу резолютивної частини рішення суду першої інстанції слова «внаслідок їх фіктивності».
З моменту ухвалення постанови судом касаційної інстанції рішення Святошинського районного суду міста Києва від 14 травня 2024 року в зміненій частині втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко