Справа № 362/3465/24
Провадження № 2/362/446/25
30 червня 2025 року Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого - судді Кравченко Л.М.,
за участю: секретаря судового засідання - Шмагун М.С.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Василькові Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,-
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що 07.12.2020 р. та 01.06.2021 р. ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 в борг грошові кошти загальним розміром 35 000 доларів США зі сплатою визначених у розписках відсотків у розмірі 213 416,14 доларів США.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позов, проти ухвалення заочного рішення не заперечив.
Відповідач, будучи у встановленому законом порядку повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, заяв про відкладення не подано.
Враховуючи, що сторони по справі в судове засідання не з'явились, відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
На підставістатті 280 ЦПК України, суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, оскільки позивач не заперечив проти такого вирішення справи.
Дослідивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
Судом достовірно встановлено, що 07.12.2020 р. між позивачем та відповідачем укладено договір позики у вигляді розписки, за якою ОСОБА_3 взяв у ОСОБА_2 в борг грошові кошти у розмірі 10 000 (десять тисяч) доларів США строком на 2 (два) роки під 25% річних з правом дострокового повернення (а.с. 92).
В подальшому, 01.06.2021 р. ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 в борг, терміном на 2 (два) роки під 25% місячних, грошові кошти у розмірі 25000 (двадцять п'ять) тисяч доларів США, що засвідчено борговою розпискою (а.с. 91).
Згідно розрахунку заборгованості, борг відповідача за відсотками за договором позики від 07.12.2020 р. за перід з 01.12.2020 р. до 20.05.2024 р. складає 8633,88 доларів США, а за борговою розпискою від 01.06.2021 р. за період з 04.6.2021 р. до 20.05.2024 р. - 222782,26 доларів США (а.с. 7-8).
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків,пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'активність і неупередженість: 1)керує ходом судового процесу; 2)сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3)роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4)сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав,передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, апозичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів(суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позикиєукладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором лише права.
За змістом ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно довимог ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Законодавцем визначено, що під час розгляду справи про стягнення боргу за договором позики, підлягає доказуванню факт укладення такого договору та факт невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань щодо повернення позики.
У статті 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку.
Вказаний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 295/7309/21.
Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику(грошові кошти у тій самій сумі або речі, визначені грошовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)у строк та в порядку, що встановлені договором.
Стаття 526 ЦК України встановлює загальні умови виконання зобов'язань та закріплює основний принцип виконання зобов'язань - принцип належного виконання, що стосується як суб'єктів, так і предмета, строку чи терміну, місця і способу виконання (статті 527-545 ЦК України).
Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ст.509 Цивільного кодексу України кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно достатті 1050 ЦК Україниякщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно достатті 625 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За договорами позики боргове зобов'язання відповідача виражене в іноземній валюті доларах США, та визначений порядок повернення позичених коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Відповідно достатті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першоїстатті 1046 ЦК України, а також частини першоїстатті 1049 ЦК Україниналежним виконанням зобов'язання з боку позичальникає повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Суд встановив, що відповідач умови договорів позики у встановлені строки не виконав, доказів про повернення відповідачем позивачу у визначені у договорах (розписках) строки позичених коштів, відповідно до умов договору, матеріали справи не містять, отже позивач має право вимагати від відповідача повернення суми позики.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 09.02.2022 у справі № 766/10628/17, правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, яка відступила від правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 2 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, а також у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року в справі № 308/3824/16-ц.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про доцільність та наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу у валюті зобов'язання, а саме у розмірі 10 000 доларів США та 25 000 доларів США, оскільки грошовий еквівалент суми позики у національній валюті, що підлягає поверненню, не визначений.
Щодо позовних вимог в частині стягнення відсотків за прострочення виконання зобов'язання, суд зазначає таке.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо норм на період дії воєнного стану»(далі - Закон № 2120-ІХ) доповнено, серед іншого,розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу Українипунктом 18.
Зокрема, наразі вказаним пунктом визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Також, вказаним пунктом установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану"введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022, дію якого неодноразово продовжено, та наразі не скасовано.
Оскільки період прострочення виконання зобов'язання з повернення відповідачем позичених коштів розпочався з грудня 202 р. (за першою розпискою від 07.12.2020) та з 01.06.2021 (за другою розпискою від 01.06.2021), тобто до введення в Україні воєнного стану, та тривав після введення в Україні воєнного стану та у період його дії, в силу наведених вище приписів закону, позичальник звільняється від відповідальності, визначеної умовами боргових розписок в частині сплати відсотків.
Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 2670,77 доларів США заборгованості за відсотками за договором позики від 07.12.2020 р. та 43 750,00 доларів США заборгованості за відсотками за договором позики від 01.06.2021 р.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, та стягує з відповідача на користь позивача суму основного боргу у розмірі 35 000,00 доларів США, та часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення відсотків у розмірі 46 420,77 доларів США.
При зверненні до суду позивач поніс судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 12112,00 грн, що підтверджується матеріалами справи (а.с.13).
За правилами статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 12112,00 грн.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 21, 24, 56, 105, 110-113 СК України, ст.ст. 12, 76-81, 223, 258, 259, 264-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Пзов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 81 420,77 доларів США, з яких 35000 доларів США - основного боргу та 46 420,77 доларів США - відсотки.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір в сумі 12112,00 грн.
В решті позову - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте Васильківським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення його повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, якщо такі не було подано.
Суддя Кравченко Л.М.