04 липня 2025 року № 320/46672/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ФОП ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування постанови,
ФОП ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві Державної служби України з безпеки на транспорті з вимогою визнати протиправною та скасування постанови Відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу №095564 від 28.05.2024.
Ухвалою суду від 24.10.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що постановою Відділу державного нагляду (контролю) у у м. Києві Державної служби України з безпеки на транспорті штрафу №095564 від 28.05.2024 до нього протиправно застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000,00 грн за порушення, передбачене абзацом третім частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме - на момент перевірки у водія відсутні заповнені тахокарти за 20.04.2024 та попередні 28 днів. Вказує, що оскаржувана постанова винесена лише на підставі огляду матеріалів наявних у відповідача, зокрема Акту АР №001326 від 28.04.2024, при цьому, позивач був позбавлений можливості надати будь-які докази, додаткові та у належний спосіб спростувати позицію відповідача.
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що доводи та твердження позивача не підтверджують факту порушення Укртрансбезпекою законодавства про автомобільний транспорт, а постанова від 28.05.2024 №095564 про застосування адміністративно-господарського штрафу є правомірною та такою, що відповідає вимогам законодавства України, а відтак не підлягає скасуванню.
Також відповідач надав докази належного повідомлення про розгляд справи про порушення.
Від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначив, що наведені у відзиві твердження не спростовують факт протиправних дій та рішень відповідача та доводи, наведені в позовній заяві.
Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Як вбачається з матеріалів справи, 20.04.2024 уповноваженими особами Укртрансбезпеки, відповідно до направлення від 12.04.2024 №002454 на рейдову перевірку, на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів в місцях навантаження і розвантаження, проводилась рейдова перевірка транспортних засобів перевізників, що здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів.
Співробітниками Укртрансбезпека 20.04.2024 зупинено транспортний засіб марки MAN/SCHEUERLE номерний знак НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , який використовувався позивачем під час здійснення перевезення вантажу.
Посадовими особами відповідача під час рейдової перевірки (перевірки на дорозі) встановлено порушення вимог статті 48 Закону №344-III, а саме: на момент перевірки відсутні тахокарти водія за 20.04.2024 та попередні 28 днів або бланк підтвердження діяльності водія.
У подальшому, на підставі висновків акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 20.04.2024 АР №001326 Відділом державного нагляду (контролю) у м.Києві Державної служби України з безпеки на транспорті прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 28.05.2024 №095564, відповідно до якої на позивача на підставі абзацу з частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» накладено штраф у розмірі 17000,00 грн.
Позивач, вважаючи вказану постанови відповідача протиправною, звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України від 05 квітня 2001 року № 2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-III).
Відповідно до частини 12 статті 6 Закону № 2344-ІІІ державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Згідно з ч. ч. 14, 17 статті 6 Закону № 2344-ІІІ державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року №1567 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2022 року № 79) (далі - Порядок № 1567).
Цей Порядок визначає процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт (пункт 1 Порядку № 1567).
Рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України. Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку (пункти 2, 4 Порядку № 1567).
Рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об'єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт (пункт 14 Порядку № 1567).
За змістом пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно, зокрема:
наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом;
додержання водієм режиму праці та відпочинку.
Виявлені під час рейдової перевірки (перевірки на дорозі) порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму (пункт 20 Порядку № 1567).
У разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3 (абзац перший пункту 21 Порядку № 1567).
Отже, виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.
У справі, що розглядається, під час перевірки транспортного засобу позивача контролюючий орган виявив та зафіксував у акті перевірки від 20.04.2024 АР №001326 порушення, яке полягає у недодержанні вимог статті 48 Закону №344-III, а саме: на момент перевірки відсутні тахокарти водія за 20.04.2024 та попередні 28 днів або бланк підтвердження діяльності водія.
Так, За змістом абзацу другого частини першої статті 34 Закону № 2344-ІІІ автомобільний перевізник повинен виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.
Частиною першою статті 39 Закону № 2344-ІІІ передбачено, що автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.
Абзацами першим-третім частини другої статті 39 Закону № 2344-ІІІ визначено, що документами для регулярних пасажирських перевезень є:
для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;
для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України.
Відповідно до абзацу третього частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Аналіз наведених норм права вказує, що за відсутності документів, на підставі яких виконуються регулярні пасажирські перевезення, передбачених статтею 39 Закону № 2344-III, застосовуються адміністративно-господарські штрафи. Непред'явлення під час проведення перевірки, зазначених у статті 39 Закону № 2344-III документів, на підставі яких виконуються регулярні пасажирські перевезення, свідчить про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком для застосування до автомобільного перевізника санкцій, визначених абзацом третім частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ.
Водночас суд зауважує, що законодавець під час визначення документів для здійснення регулярних пасажирських перевезень фактично не встановив їх вичерпного переліку, проте відзначив про необхідність наявності, в тому числі, інших документів, передбачених чинним законодавством.
Відповідно до статті 18 Закону № 2344-ІІІ з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані, зокрема, організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України.
Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.
Отже, у розумінні вказаної норми контроль за роботою водіїв повинен здійснюватися роботодавцем незалежно від протяжності маршрутів та інших обставин.
Відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, статті 18 Закону № 2344-ІІІ та з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв колісних транспортних засобів наказом Міністерства транспорту і зв'язку України від 07 червня 2010 року № 340, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 вересня 2010 року за № 811/18106, затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі Положення № 340), яке встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку (пункт 1.2).
Відповідно до пункту 1.3 Положення № 340 вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ).
Згідно з пунктом 6.1 Положення № 340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
Пунктом 6.3 Положення № 340 передбачено, що водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.
Згідно з визначенням, наведеним у абзаці дванадцятому пункту 1.5 Положення № 340, тахограф - обладнання, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їх водіїв.
Отже, тахограф - контрольний пристрій, який встановлюється на ТЗ для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких ТЗ та про певні періоди роботи їх водіїв. Іншим способом контролю водіїв є індивідуальна контрольна книжка, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування.
Своєю чергою, Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів встановлено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженою наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24 червня 2010 року №385 (далі Інструкція - № 385).
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 385:
контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв;
тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.
Умови використання тахографів визначені розділом ІІІ Інструкції № 385.
Згідно з положеннями пункту 3.3 Інструкції № 385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:
забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;
своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання;
використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;
має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;
у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);
у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
Відповідно до приписів пункту 3.5 Інструкції № 385 перевізники:
забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий);
зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії;
аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому.
Пунктом 3.6 Інструкції № 385 передбачено, що перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку, зокрема:
правильності роботи тахографа та відповідності його типу згідно із законодавством (обов'язковість установлення тахографа певного типу - аналоговий або цифровий, позначка затвердження типу згідно з ЄУТР);
дотримання вимог щодо періодичності проведення перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також перевірки тахографа;
дотримання вимог щодо періодів роботи та відпочинку водіїв та їх відповідність параметрам руху, зареєстрованим тахографом;
наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа;
строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.
Аналіз наведених норм вказує на те, що автомобільний перевізник, який здійснює регулярні пасажирські перевезення на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, повинен обладнати транспортний засіб діючим та повіреним тахографом, у разі використання аналогового тахографа, водій такого транспортного засобу використовує тахокарти, своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання, має із собою заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР.
07 вересня 2005 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2819-IV «Про приєднання України до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР)», яким постановила приєднатися до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), укладеної 01 липня 1970 року в м. Женева.
20 грудня 2010 року набула чинності Поправка № 6 до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), укладеної 01 липня 1970 року в м. Женева (далі Поправка № 6 до ЄУТР), в частині надання до контролю реєстраційних листків (тахограм) за поточний день та попередні 28 календарних днів, а в разі відсутності тахокарт надання бланку підтвердження діяльності, який заповнюється транспортним підприємством та водієм перед рейсом.
Відповідно до пункту 6.4 Положення № 340 у разі тимчасової непрацездатності водія чи перебування його у відпустці, а також якщо водій не здійснював перевезення пасажирів чи/та вантажів, перевізник може заповнювати бланк підтвердження діяльності (додаток 4).
Водії зберігають бланк підтвердження діяльності протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
Перевізники зберігають бланк підтвердження діяльності протягом 12 місяців.
Отже, водії зобов'язані надавати посадовим особам для контролю реєстраційні листки за поточний день та попередні 28 календарних днів, тобто, 29 тахокарт. Водночас факт нездійснення водієм перевезень може бути підтверджений бланком підтвердження діяльності.
Суд завертає увагу, що позивач не заперечує відсутності вказаних документів у водія на момент проведення перевірки, однак, зазначає, що контролюючим органом не дотримано порядку розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, - не повідомлено належним чином про час та місце розгляду справи.
Відповідно до п. 25 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567, справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Згідно з п. 26 цього Порядку справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника.
Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).
Відповідно до п. 27 зазначеного Порядку слідує, що у разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі.
Судовим розглядом встановлено, що 02.05.2024 повідомленням від 01.05.2024 №37947/28/24-24, яке було направлено перевізнику рекомендованим листом із штрих-кодовим ідентифікатором №0600916265864, було викликано його для розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт на 28.05.2024.
Таким чином, обов'язок відповідача повідомити суб'єкта господарювання про розгляд справи обмежується лише надісланням виклику на розгляд справи. Фактичні обставини одержання надісланого виклику знаходяться за межами компетенції відповідача та не можуть впливати на розгляд справи про накладення штрафу, оскільки відносини між оператором поштового зв'язку та адресатом знаходяться поза контролем відповідача та не залежать від нього.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.06.2018у справі № 809/1198/17 та від 13.06.2018 у справі № 820/6755/16.
Згідно з постановою № 820/4810/17 від 01.03.2018 Верховного Суду у складі колегії судів Касаційного адміністративного суду, відсутність особи під час розгляду справи про накладення адміністративно-господарського штрафу, при розгляду даної справи не позбавляє особу спростовувати вину у суді та у зв'язку з цим не може бути самостійною підставою для скасування постанови для скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Відповідач надав список № 4835 згрупованих поштових відправлень листів рекомендованих з штриховим кодовим ідентифікатором, що є доказами відправлення позивачу рекомендованим листом з повідомленням виклику на розгляд справи на адресу місцезнаходження ФОП ОСОБА_1 відповідно до даних з ЄДРПОУ: 04207 м. Київ, вул. Левка Лук'яненкаа, буд. 7а.
Завчасне, у межах достатнього поза розумним сумнівом строку надходження поштового відправлення (до складу якого входить повідомлення про дату, час та місце розгляду питання стосовно накладення штрафу на перевізника) до установи з поштового зв'язку і не отримання цього повідомлення перевізником не виключає можливості накладення штрафу за відсутності перевізника, адже кожен учасник суспільних відносин повинен дотримуватись базових правил добропорядності, доброчесності та сумлінності тощо, а не ухилятись від отримання поштової кореспонденції задля уникнення юридичної відповідальності.
Отже, повідомлення про розгляд справи було направлено на адресу позивача в межах розумних строків.
Як наслідок, аргумент позивача щодо невчасного його повідомлення про час та місце розгляду згаданої справи спростовується наявними у матеріалах справи доказами.
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування наявності в діях позивача ознак неправомірності, а відтак і правомірності вчинених ним дій та прийняття оскарженого рішення.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
На підставі статті 139 КАС України, судовий збір покладається на позивача.
Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.